Економічний розвиток нових індустріальних країн

Економiчний розвиток нових iндустрiальних країн План Вступ Роздiл 1. Характеристика нових iндустрiальних країн (НІК) 1. 1 Чинники появи НІК 1. 2 Закономiрностi розвитку НІК 2. 1 Економiка Республiки Корея (Пiвденна Корея) 2. 2 Особливостi економiки азiатських "драконiв" "тигрiв" Список використаної лiтератури Вступ Регiон Пiвденно-Схiдної Азiї - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловiк, що складає 7,7% населення всього свiту або 13,4% населення Азiї. Протягом останнiх десятирiч значення Пiвденно-Схiдної Азiї у системi мiжнародних економiчних вiдносин, насамперед у басейнi Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з пiдвищенням актуальностi таких факторiв, як сприятливе географiчне та вiйськово-стратегiчне розташування держав регiону, їхнi багатi природнi ресурси. Але ще бiльш посилене значення країн Пiвденно-Схiдної Азiї у сучасному свiтi зумовлене їхнiм полiтичним та економiчним розвитком. Треба також врахувати, що Пiвденно-Схiдна Азiя - це складова частина тихоокеанського регiону, пiдвищення ролi та значення якого у розвитку свiтового господарства визнане в усьому свiтi. Ще наприкiнцi XIX ст. Державний секретар США Дж. Хей казав, що Середземне море - це океан минулого, Атлантичний океан - океан теперiшнього, Тихий океан - океан майбутнього. І справдi, нинi азiатсько-тихоокеанський регiон перетворюється на могутню свiтову силу. Спецiалiсти визнають, що центр iнновацiй економiчного прогресу у свiтовому господарствi змiщується саме в цей регiон, i вiн стає лiдером економiчного розвитку на новому, п'ятому етапi технiчної революцiї (за теорiєю М. Д. Кондратьєва). Регiон Пiвденно-Схiдної Азiї неоднорiдний i не складає групи країн, для яких характернi тi чи iншi спiльнi тенденцiї соцiально-економiчного та полiтичного розвитку. У пiслявоєнний перiод, в ходi формування та змiцнення нацiонального суверенiтету країн Пiвденно-Схiдної Азiї сталося їхнє розмежування на двi основнi групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соцiалiстичного розвитку, а iнша - представлена Асоцiацiєю Пiвденно-Схiдної Азiї (АСЕАН), до якої входять Індонезiя, Малайзiя, Сiнгапур, Таїланд, Фiлiппiни - пiшла по шляху ринкових вiдносин. Усi країни Пiвденно-Схiдної Азiї стартували приблизно з одного й того самого початкового рiвня. Однак колишнi соцiалiстичнi країни Азiї не змогли досягти таких вражаючих результатiв економiчного розвитку, як сусiднi країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджi у 80-х роках мали аграрну спрямованiсть при значному використаннi традицiйних методiв у хлiборобствi, характеризувались майже повною вiдсутнiстю обробної промисловостi, широким використанням натуральних форм господарства, традицiйною структурою виробництва. З другої половини 80-х рокiв у колишнiх соцiалiстичних країнах Пiвденно-Схiдної Азiї почався перехiд до ринку, але й наприкiнцi 80-х рокiв, згiдно з класифiкацiєю ООН, вони, як i ранiше, належали до групи країн з низьким рiвнем доходу на душу населення - менш нiж 500 дол. У цей таки час Індонезiя, Малайзiя, Фiлiппiни та Таїланд - це новi iндустрiальнi країни (НІК), як то кажуть, "другої хвилi", якi належать до країн iз середнiм рiвнем доходу на душу населення - вiд 500 до 3000 дол. І нарештi, Сiнгапур - держава з високим рiвнем доходу на душу населення, вище нiж 3000 дол. У цiлому ж Пiвденно-Схiдна Азiя, як особлива економiчна зона, характеризувалася динамiчним розвитком. Темпи економiчного росту країн цього регiону у пiслявоєнний перiод були одними iз найвищих у свiтi. Хоча, i це цiлком зрозумiло, за зовнiшньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференцiацiя за темпами економiчного розвитку окремих країн Пiвденно-Схiдної Азiї. Новi iндустрiальнi держави свiту впродовж останнiх 20-ти рокiв використовували рiзнi механiзми та iнструменти ринкової трансформацiї, а вiдтак мали рiзнi соцiально-економiчнi результати. Враховуючи складнiсть спiльної характеристики НІК i рiзнi позицiї вiтчизняних та зарубiжних дослiдникiв щодо їх класифiкацiї краще всього останнi розглядати в таких мiкрогрупах: Пiвденна Корея; "дракони" (Гонконг, Сiнгапур, Тайвань); держави - "тигри" (Малайзiя, Таїланд, Фiлiппiни, Індонезiя); 1. 1 Чинники появи НІК Країни опинилась у сферi особливих полiтичних чи економiчних iнтересiв промислово розвинених країн, передусiм США i Японiї. Отже для них робитиметься все можливе, аби забезпечити високу стабiльнiсть i високу лояльнiсть їх населення до економiчної системи капiталiзму. Країни Пiвденно-Схiдної Азiї були i є сферою особливих економiчних та полiтичних iнтересiв США, Японiї. Структурна перебудова економiки, що розпочалася у промислово-розвинених країнах завдяки науково-технiчнiй революцiї в 50-60-х роках. Розвиненi країни створювали ТНК i здiйснювали значнi капiталовкладення в економiки НІК. Основними внутрiшнiми чинниками, що спричинили економiчне зростання так званих НІК, є: Вiдносна полiтична стабiльнiсть i лояльнi до розвинутих капiталiстичних країн полiтичнi режими. Продуктивна з точки зору досягнення кiнцевого результату економiчна стратегiя, що складалась з декiлькох етапiв. На першому етапi країни поступово замiняли вiтчизняною продукцiєю iмпорт аналогiчних виробiв з-за кордону i тим самим економили валютнi кошти й водночас насичували внутрiшнiй ринок основними споживчими товарами. На другому етапi створювався експортний потенцiал та нарощувалась потужнiсть базових галузей економiки. При цьому НІК Пiвденно-Схiдної Азiї створювали пiдприємства з випуску переважно трудомiсткої продукцiї масового споживання. Третiй етап впровадження економiчної стратегiї характеризується створенням власної науково-дослiдної бази та розвитком наукомiстких галузей, включенням країни у процес експорту капiталу. традицiйних галузях економiки та створили новi, ранiше вiдсутнi виробництва на базi новiтньої технiки i технологiї. В економiцi оптимально поєднались ринковий механiзм та державне регулювання. Хоча економiчна роль держави в кожнiй iз НІК рiзна, в цiлому вона була достатня для того, щоб доповнити ринковi механiзми там, де вони об'єктивно неспроможнi були забезпечити високi темпи економiчного розвитку. Ефективна, протилежна традицiйнiй, полiтика доходiв. Схiдноазiатськi країни пiшли шляхом забезпечення бiльш справедливого розподiлу, подолання нерiвностi в доходах, що посилило мотивацiю безпосереднiх виробникiв - головної продуктивної сили суспiльства. Отже, появу НІК зумовила не сама по собi економiчна система капiталiзму, а її оптимальне пристосування до сучасних глобальних процесiв. Це пристосування вiдбувається по лiнiї продуктивних сил, виробничих вiдносин та господарського механiзму. Причому воно вiдбувається в значнiй мiрi шляхом використання способiв, методiв, принципiв соцiалiзму. 1. 2 Закономiрностi розвитку НІК та електронiки почали втрачати порiвняльнi переваги. Зростання витрат виробництва (заробiтна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило невигiдним виробництво продукцiї цих галузей i викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякi з цих країн, маючи традицiйнi порiвняльнi переваги (дешева робоча сила, наявнiсть сировини, низькi цiни на землю i т. п.), стали зоною iнтересiв ТНК, якi органiзували тут експортне виробництво промислової продукцiї. Залучення ТНК до iндустрiалiзацiї виявилося найбiльш значним у тих країнах, якi першi взяли курс на експортно-орiєнтовану модель розвитку i створили сприятливий клiмат для iноземних iнвестицiй. Це були НІК першого поколiння. З середини 80-х рокiв цей процес охопив деякi iншi країни, що розвиваються. Через зростання вартостi робочої сили, пiдвищення курсiв нацiональних валют НІК першого поколiння почали, у свою чергу, втрачати власнi порiвняльнi переваги у виробництвi працемiсткої продукцiї. Активно переорiєнтувавшись у бiк технологiчно складної, наукомiсткої продукцiї, азiатська четвiрка НІК почала масово перемiщувати працемiсткi виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзiю, Індонезiю, Таїланд та iн., чим i сприяла появi нових iндустрiальних країн другого поколiння. У цьому процесi участь беруть i ТНК, перемiщуючи у друге поколiння НІК виробництва, конкурентоспроможнiсть яких тут вища, нiж у розвинутих країнах з ринковою економiкою. Отже, простежується "ступiнчаста" iндустрiалiзацiя, яка вiдбувається у НІК. Пiднiмаючись технологiчними сходами вгору, кожна група цих країн звiльняє нижню сходинку для iншого, наступного за нею поколiння НІК. Крiм ринкового механiзму, який дiє через зниження вiдносних переваг на трудових витратах у країнах, що пiшли шляхом iндустрiалiзацiї, а також пiдвищення курсу їхнiх валют, у розширеннi кола НІК вiдiграла роль полiтика неопротекцiонiзму розвинутих країн з ринковою економiкою. Роздiл 2. Особливостi економiчного розвитку НІК У свiтовiй економiчнiй лiтературi Корею прийнято вiдносити до так званих "чотирьох азiатських драконiв", хоча нерiдко вживають також термiн "тигри" розумiючи при цьому швидкi темпи економiчного зростання країни у 70-х рр. ХХ ст. Високий рiвень розвитку промисловостi, якого ця держава досягла впродовж 1980-90-х рр., змусив говорити про неї, як про "азiйське диво". Перетворення Пiвденної Кореї в одного зi свiтових лiдерiв промислового виробництва, що мало мiсце у серединi 1990-х рр., з аутсайдерiв мегарегiону Схiдної Азiї, якою вона була у серединi 1950-х, вiдбувалося впродовж життя одного поколiння населення країни. У сучаснiй РК виробляється приблизно 2% глобального ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0,8% свiтового. За абсолютними розмiрами ВВП Корея посiдає четверте мiсце серед держав Азiї, за вiдносними показниками поступається лише Японiї та Сiнгапуру. Частка ж країни у свiтовому експортi товарiв уже зараз наблизилася до 2,5%. Разом з тим, РК поки що не можна вiднести до постiндустрiальних держав, тому що в деяких макроекономiчних показниках країна має суттєве вiдставання вiд провiдних економiчних лiдерiв планети. Зокрема, за iндексом людського розвитку Корея посiдає 30-е мiсце у свiтi (2007 р), а за вiдносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. (ПКС) займає граничне положення мiж розвинутими державами та країнами, що мають рiвень вище середнього. Досить суперечливими є також технологiчнi досягнення Кореї. Так, у 2007 р. вона вийшла на 5-е мiсце у свiтi за iндексом технологiчних досягнень, проте наслiдки структурної кризи та пошук нової моделi розвитку призвiв до суттєвих змiн у показнику "конкурентоспроможностi економiки, що зростає". За один рiк за цим iндексом країна перемiстилася з 18-го мiсця на 29. Щоправда за iншими оцiнками рiвнiв конкурентоспроможностi країна впевнено тримається на провiдних позицiях посiдаючи мiсця з 20-го по 30-те. Наприклад, за показником дiлової конкурентоспроможностi РК це - 24-е мiсце у свiтi (Японiя - 8, Сiнгапур - 10, Тайвань - 17). Свiтова фiнансова криза була суттєвим випробуванням для економiки країни, яка чiтко визначила свої слабкi мiсця та довела необхiднiсть переходу до нової моделi розвитку, порiвняно з тiєю, що була високоефективною у другiй половинi ХХ ст. Особливостi корейської моделi розвитку. Пiсля закiнчення вiйни мiж Пiвденною та Пiвнiчною частинами Кореї на початку 1950-х рр. встановилося перемир’я, i саме з цього перiоду розпочинається формування фактично двох рiзних за iдеологiєю та господарським устроєм держав - Пiвденної Кореї (Республiка Корея) та Пiвнiчної Кореї (Корейська Народно-Демократична Республiка). Першi роки реформування їх економiк виявили рiзнi пiдходи урядiв щодо пiднесення економiки, а вiдтак i моделi подальшого соцiально-економiчного розвитку. Економiчна модель Пiвденної Кореї являє собою хоча i подiбний до Японiї феномен "пiслявоєнного економiчного дива", проте має чимало й вiдмiнних рис. У серединi 1950-х рр. Пiвденна Корея була однiєю з найбiднiших азiатських країн, а вiйськовий конфлiкт завдав великої шкоди її господарству. Значних змiн зазнало сiльське господарство країни, яке до початку 1970-х рр. розвивалося переважно в межах традицiйної для Кореї аграрної моделi. Системних реформ цей сектор зазнав лише впродовж 1970-х рр. у рамках "Руху за нове село" З цiєю метою розгорнулося будiвництво дорiг, електрифiкацiя сiл, вводилося централiзоване водопостачання та створювалося багато iнших елементiв iнфраструктури. Допомога мала вибiрковий характер i насамперед направлялась у тi провiнцiї, де селяни могли бiльш рацiонально розпорядитися фiнансовими ресурсами. Внаслiдок цього скоротився розрив мiж мiстом i селом, зросла вартiсть землi, пiдвищилася товарнiсть виробництва тощо. Проведенi економiчнi реформи вивели Пiвденну Корею на початку 1990-х рр. у число промислових лiдерiв планети. У першу чергу це стосувалось високих темпiв економiчного зростання, скорочення рiвнiв iнфляцiї, стрiмкого нарощування експорту, розвитку наукомiстких галузей промисловостi тощо. Велике значення для модернiзацiї моделi економiчного розвитку мало так зване "подвiйне економiчне зростання ", за якого експортна орiєнтацiя у трудомiсткостi галузi готувала базу для капiталомiсткої промисловостi, у тому числi для наукомiстких виробництв. У серединi 1980-х рр. Пiвденна Корея здiйснила низку лiберальних реформ, якi мали на метi суттєве пiдвищення заробiтної плати, послаблення контролю за iмпортом, зменшення цiнового регулювання. Держава залишила за собою макроекономiчне регулювання, пiдтримку iнновацiй та проведення антимонопольної полiтики. максимальне стимулювання розвитку найбiльших ТНК; специфiчна митно-тарифна полiтика, що була орiєнтована на абсолютизований захист вiтчизняного товаровиробника; чiтке позицiонування галузевих прiоритетiв у вiдповiднi перiоди реформування економiки країни; високий рiвень експлуатацiї робочої сили, нетиповий для бiльшостi постiндустрiальних держав; поєднання захiдної системи органiзацiї з традицiйними вiруваннями i уподобаннями корейського народу . У науковiй лiтературi наводяться численнi посилання на переваги конфуцiанства у господарськiй дiяльностi країн Пiвденно-Схiдної Азiї виходячи з того, що саме воно дає можливiсть максимальної свободи дiяльностi. Не думаю, що це справдi так, адже в основi "корейського дива" нерiдко лежали авторитарнi методи керiвництва, а еволюцiя системи господарювання вiд зубожiння (на початку 1950-х рр) до процвiтання (середина 1990-х) вiдбувалася за тих релiгiйних прiоритетiв, якi не змiнювалися вiками. 2. 2 Особливостi економiки азiатських "драконiв" виробництва в них та в розташованому на пiвденному сходi Азiї Сiнгапурi яскраво свiдчить про фактично постiндустрiальну фазу еволюцiї цих прiоритетних для азiйської та свiтової економiки територiй, якi мають високий рiвень локалiзацiї господарської дiяльностi на невеликiй територiї i чiтко вписуються в парадигму "регiонiв - квазiкорпорацiй" . Основними рисами, якi вiдрiзняють цi країни в глобальному конкурентному середовищi, є: вiдрiзняється вiд бiльшостi країн-лiдерiв (у Гонконзi та Сiнгапурi цей сектор нацiонального господарства майже зовсiм не розвинутий через вiдсутнiсть придатних для цього територiй); iнновацiйний характер розвитку рiзних секторiв економiки. Країни цього мегарегiону мають провiднi мiжнароднi позицiї за значеннями iндексу технологiчних досягнень. Важливим є також наявнiсть у них свiтових технологiчних центрiв; 5-е), Сiнгапур на 7-ме (був на 6-му), Гонконг на 21-ше (був на 24-му).; значнi обсяги експорту та реекспорту, якi в окремi роки можуть перевищувати ВВП країн цiєї групи. Найбiльш типовим при цьому є зовнiшня торгiвля мiж Китаєм та Тайванем через Гонконг, що пов’язано з полiтичним не сприйняттям урядом КНР Тайваню як окремого державного утворення, проте така система торгiвлi виявилася корисною для всiх учасникiв мiжнародного обмiну товарами та послугами в Азiатсько-Тихоокеанському регiонi; Названi вище спiльнi риси i в першу чергу високий iнновацiйно-iнвестицiйний динамiзм нацiональних економiк є позитивними чинниками розвитку цих держав у складнiй конкурентнiй моделi Азiатсько-Тихоокеанського регiону. Разом з тим Сiнгапур, Тайвань та Гонконг мають чимало специфiчних рис свого господарства, притаманних тiльки їм одним. Тайвань є країною, яка активно використовує елементи планового ведення господарства та iндикативного планування. Прийнятий у 2000 р. План Глобального розвитку логiстики передбачає пiдвищення технологiчностi нацiональної економiки, розвиток нових напрямiв хай-тек, електронної торгiвлi та логiстики. Планується, що саме в цих галузях упродовж наступних десяти рокiв країна може досягти свiтового лiдерства. Упродовж 2002-2007 рр. уряд Тайваню поступово вводитиме новий iнновацiйний план, метою якого стане створення "Суперництва-2008", нового суперiнновацiйного центру, що буде аналогiчним до Силiконової долини США. Сучасну економiку Тайваню вiдрiзняє досить низький рiвень iнфляцiї та безробiття, позитивне торгове сальдо, великi обсяги зарубiжних iнвестицiй (третє мiсце у свiтi). Тi трудомiсткi галузi, з яких країна починала свою iндустрiалiзацiю у 1960-70-х рр., поступово замiнюються на високотехнологiчнi виробництва та виводяться за межi країни. Достатньо сказати, що у 2006 р. продукцiя високих технологiй у структурi експорту Тайваню становила 54%. Найбiльшими за ринковою капiталiзацiєю компанiями на цьому островi є корпорацiї, якiє лiдерами виробництва продукцiї електронiки та електротехнiчної промисловостi, основної статтi експорту Тайваню. На вiдмiну вiд iнших держав АТР країна меншою мiрою постраждала вiд фiнансової кризи кiнця 1990-х рр., тому що проводила консервативну фiнансову полiтику та реалiзовувала своєрiдну пiдприємницьку стратегiю. Сучасний Тайвань активно iнвестує в промисловiсть Малайзiї, Таїланду, Індонезiї i опосередковано в Китай, останнiм часом також проявляє активнiсть щодо вкладання капiталу в економiку ряду постiндустрiальних держав. Гонконг входить до складу КНР, утворюючи особливий адмiнiстративний район Китаю. Разом з тим, Гонконг зберiгає свою незалежнiсть практично в усiх галузях за винятком сфери оборони та закордонних справ. Протягом останнiх двадцяти рокiв цей регiон Китаю розвивався швидкими темпами, забезпечуючи щорiчне 5-вiдсоткове зростання ВВП. Основними секторами економiки стали: виробництво тканин, туризм, електронна промисловiсть, виробництво пластмас, годинникiв тощо. Проте реальну сучасну структуру господарства вiдображає все ж таки структура зайнятостi, яка напередоднi азiйської фiнансової кризи (вiд якої Гонконг суттєво постраждав) мала такий вигляд: оптова i роздрiбна торгiвля, ресторани та готелi - 34,9%; громадська сфера послуг - 11,9%; обробна промисловiсть - 9,2%; фiнанси, страхування та торгiвля нерухомiстю - 13,1%; iншi галузi - 22,5% . Скорочення обсягiв експорту пiд час азiйської кризи i, що особливо важливо для цiєї країни - реекспорту, викликало значнi змiни в структурi зовнiшньої торгiвлi. Проте основними статтями iмпорту Гонконгу залишилися продукти харчування, транспортне обладнання, сировина, напiвфабрикати, нафта. Основними торговими партнерами зараз є Китай, США, Японiя, ЄС, Пiвденна Корея. На початку ХХІ ст. великої шкоди економiцi Гонконгу завдала епiдемiя пневмонiї, яка суттєво скоротила обсяги експорту, мало мiсце також зменшення потокiв iноземного туризму та зниження зовнiшньої i внутрiшньої фiнансової активностi в господарствi країни. Проте пiсля невдалого для Гонконгу 2001 р. зростання економiки розпочалося знову вже в 2002 р. Основними чинниками подальшого розвитку цього особливого району Китаю впродовж наступних десяти рокiв будуть: поступове перетворення Гонконгу в дiлову столицю свiту, що пов’язано з диверсифiкацiєю фiнансової сфери; вiдкриття "юаневих" рахункiв у гонконзьких банках (як вiдомо, в країнi дiє своя валюта - гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долара США), що дозволить перебрати на себе додаткове посередництво у конвертацiї iнвестицiй, що надходять в КНР; посилення обсягiв транскордонного руху товарiв; Прикладом постiндустрiальної економiки на азiйському континентi справедливо можна вважати Сiнгапур, мiсто-країну, щорiчний ВВП якої на одного жителя наближається до 30 000 дол., а за рiвнями конкурентоспроможностi цю державу варто вiдносити до країн-лiдерiв. У Сiнгапурi створено належнi умови для розвитку бiзнесу, а рiвень корупцiї є одним з найнижчих у свiтi. Основою сучасного виробництва Сiнгапура є електронна промисловiсть, фiнансовi послуги, нафтопереробка, бiотехнологiї, судноремонт, транспортнi послуги, харчова iндустрiя. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створеннi iнновацiйних комплексiв та iндустрiї знань. Цiєю парадигмою передбачається, що у конкурентнiй моделi ХХІ ст. видiлятимуться мiста-держави, в яких зосереджуватимуться фiнансовi, людськi, промисловi та iнформацiйнi ресурси. Саме вони визначатимуть економiчний i соцiальний прогрес майбутнього суспiльства. Гонконг та Сiнгапур є iлюстрацiєю такої квазiдержавної та квазiкорпорацiйної моделi. Наприклад, витрати на освiту в бюджетi Сiнгапуру становлять щорiчно не менше 20% загальної суми видаткiв. "тигрiв" До країн цiєї групи належать чотири держави: Індонезiя, Малайзiя, Фiлiппiни, Таїланд, якi значно пiзнiше нiж "дракони" почали модернiзацiю своєї економiки та структурнi реформи господарства, а вiдтак хоча й мають традицiйно високi темпи нарощування основних макроекономiчних показникiв, значно вiдстають вiд країн-лiдерiв Схiдної та Пiвденно-Схiдної Азiї щодо рiвнiв дiлової активностi, залучення iнновацiй та iнших типових iндикаторiв постiндустрiального суспiльства. Разом з тим в структурi господарства "тигрiв" чiтко проглядаються спiльнi риси їх економiки, якi можна згрупувати у такий спосiб: Низькi вiдноснi макроекономiчнi показники розвитку економiки. Домiнуюча в структурi ВВП питома вага промисловостi. На цей сектор в Індонезiї припадає 47%, Малайзiї - 50% i лише в Таїландi - 40% та Фiлiппiнах - 31% На провiднi позицiї останнiм часом почала виходити сфера послуг. Для всiх цих держав характерною є висока частка сiльського господарства - вiд 8% у Малайзiї до 16% в Індонезiї. Кiлькiсть зайнятих в аграрному секторi становить, наприклад, в Індонезiї - 45%, що яскраво свiдчить про низький рiвень розвитку останнього. "тигрiв", щорiчне обслуговування якого вимагає чималих коштiв. "Рекордсменом" серед цих держав виступає Індонезiя, зовнiшнi запозичення якої становили у 2005 р. 96% її ВНД. Решта країн також мала високi борговi показники - вiд 52% ВНД у Малайзiї до 64% у Таїландi та на Фiлiппiнах. Невисокi рiвнi конкурентоспроможностi нацiональної економiки, якi нерiдко можуть коливатися по роках. тощо. Високий рiвень кризовостi економiки. Ця ризиковiсть є особливо характерною для тих держав, що не мають диверсифiкованої структури виробництва (Індонезiя, Фiлiппiни), а вiдтак саме вони значною мiрою потерпають як вiд свiтових кон’юнктурних коливань, так i вiд стихiйних явищ (епiдемiя нетипової пневмонiї, цунамi тощо). Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервiсних галузей, питома вага якого в структурi ВВП щорiчно зростає. Високий рiвень розшарування населення на бiдних i багатих. Найвищий показник бiдностi має така країна, як Фiлiппiни, де за межею бiдностi знаходяться понад 37% її населення. Пiдвищення якостi робочої сили, боротьба з тiньовим ринком її використання - прiоритети дiяльностi урядiв держав цього мегарегiону. подолання демографiчної проблеми, пов’язаної з високим рiвнем народжуваностi; досягнення полiтичної стабiльностi i пiднесення добробуту населення; розроблення та iмплементацiя нового економiчного курсу, зорiєнтованого на збiльшення витрат i стимулювання споживання, а також зниження податкiв для селян, надання їм кредитiв та державної пiдтримки банкiв; реформування банкiвської та кредитно-фiнансової системи, в яких роль уряду є визначальною; поступовий перехiд країн упродовж 2010-2020 рр. на iнновацiйно-iнвестицiйну модель розвитку країн Схiдної Азiї. НІК можна видiлити 4 етапи. На першому чотири країни Пiвденно-Схiдної Азiї (Гонконг, Сiнгапур, Тайвань, Пiвденна Корея) досить швидко досягли великих соцiально-економiчних зрушень i практично зрiвнялися з державами, якi мали стабiльно високi темпи економiчного зростання. На другому етапi до цих країн додалися ще Малайзiя, Таїланд. На третьому i на четвертому етапах в групу НІК почали включатись iншi країни. З'явились цiлi регiони, якi можна оголосити iндустрiальними, стабiльно зростаючими. Це вiдразу ж стало помiтним явищем у свiтовiй економiцi (динамiчний розвиток деяких країн, що розвиваються, якi дiстали назву "новi iндустрiальнi країни" (НІК)). За вiдносно короткий час цi країни створили промисловий потенцiал, розвинули окремi сучаснi галузi iндустрiї. Вони рiзко збiльшили промисловий експорт i посiли важливе мiсце у мiжнародному подiлi працi. Причинами цього стали: Фiнансова допомога США i Японiї Вигiдне економiко-географiчне положення Спецiалiзацiя на продукцiї повсякденного попиту Швидкий розвиток цих країн перш за все пов’язаний з розвитком мiжнародної торгiвлi НІК з розвиненими країнами. Вражаючий “ривок” азiатських НІК зумовлений об’єктивними процесами у свiтовiй економiцi. Залучення ТНК до iндустрiалiзацiї виявилось найбiльш значним у тих країнах, якi ранiше за iнших перейшли до експортоорiєнтованої моделi розвитку нацiональної економiки i створили сприятливий клiмат для iноземних iнвестицiй. З середини 80-х рокiв у зв’язку iз зростанням вартостi робочої сили, з пiдвищенням курсiв нацiональних валют (вiдносно долара) НІК почали втрачати власнi порiвняльнi переваги у виробництвi працемiсткої продукцiї i переорiєнтувались у бiк технологiчно складної, наукомiсткої продукцiї. Такий процес мав назву “ступiнчастої" iндустрiалiзацiї, коли кожна країна пiднiмаючись технологiчними сходами вгору, звiльняє нижню сходинку для iнших. Результатом цього процесу став значний економiчний розвиток НІК, змiнилися макроекономiчнi пропорцiї економiки, сталися зрушення у структурi промислового виробництва. У переважнiй бiльшостi НІК сьогоднi обробна промисловiсть i сектор послуг є головними. В обробнiй промисловостi провiдне мiсце займають сучаснi галузi електронiки, машинобудування, хiмiї. Однiєю з швидко зростаючих галузей є точне машинобудування, виробництво та ремонт кораблiв, автомобiлiв. Наслiдком цього стали зрушення у товарнiй структурi експорту: зменшилася питома вага продовольства, с/г та iнших видiв сировини i значна збiльшилася частка продукцiї переробної промисловостi (54,3%), зокрема галузей названих вище, а також легкої промисловостi (одягу, взуття). Список використаної лiтератури 1. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения. - М., 2001. 2. Економiка зарубiжних країн / А. С. Фiлiпенко, В. А. Вергун, І. В. Буракiвський та iн. - К.: Либiдь, 2006. 5. Ломакин В. К. Мировая экономика. - М.: Финансн, 2006. 7. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова М. Н. Осьмовой. - М.: Флинта, 2006. 8. Мiжнародна економiка / За ред. Ю. Г. Козака i В. М. Новацького. - Одеса: Латстар, 2007. 9. Пахомов Ю. М., Лук'яненко Д. Г., Губський Б. В. Нацiональнi економiки в глобальному конкурентному середовищi. - К.: Україна, 2008. 10. Погорлецкий А. И. Экономика зарубежных стран. - С-Пб., 2005. 11. Фiлiпенко А. С. Свiтова економiка. - К.: Либiдь, 2007.