Інститут мiжнародних вiдносин
"Миротворча дiяльнiсть Арабської Республiки
Єгипет в межах Лiги арабських держав"
Виконала студентка
Другого курсу
Четвертої групи
́бська лíга, органiзацiя арабських держав, створена в Каїрi в 1945 для затвердження арабської єдностi, спочатку як опозицiйна Ізраїлю. Членами органiзацiї є Єгипет, Сирiя, Ірак, Лiван, Трансiорданiя, Саудiвська Аравiя i Ємен.
З самого початку iснування Лiга арабських держав (тут i надалi – ЛАД) центральною проблемою в її дiяльностi стала палестинська проблема. На сьогоднiшнiй день ЛАД об'єднує 21 країну (Алжир, Бахрейн, Джiбутi, Єгипет, Йорданiю, Ірак, ЙАР, Катар, Кувейт, Лiван, Лiвiю, Мавританiю, Марокко, НДРЙ, ОАЕ, Оман, Саудiвську Аравiю, Сирiю, Сомалi, Судан, Тунiс).
арабських державах пiсля деколонiзацiї регiону. Суть концепцiї загальноарабської безпеки полягає в тому, що загроза будь-якiй арабськiй державi як частинi арабського свiту є загрозою для загальноарабської безпеки. Лiзi арабських держав, враховуючи реалiї сучасного Арабського Сходу, вiдводиться центральна роль у процесi розробки стратегiї та формування механiзмiв гарантування безпеки.
Серед арабських авторiв iснують рiзнi пiдходи до концепцiї загальноарабської безпеки. Умовно можна видiлити три основнi напрями. Представники першого напряму вважають, що поняття “загальноарабська безпека” непридатне для сучасних арабських реалiй та є породженням епохи Г. А. Насера. Щодо ЛАД, то, на їх думку, дiяльнiсть цiєї органiзацiї є неефективною не лише у сферi гарантування безпеки арабського свiту, але i в цiлому, i тому немає реальної необхiдностi в її подальшому iснуваннi. Послiдовниками цiєї думки є переважно єгипетськi науковцi, зокрема, Рамадан.
суттєву роль у гарантуваннi загальноарабської безпеки (не виключаючи при цьому суттєвого зростання цiєї ролi у перспективi), що, на їхню думку, обумовлює необхiднiсть змiщення акцентiв на розвиток системи безпеки кожної окремої арабської держави як необхiдної передумови для створення загальноарабської системи безпеки. Цей напрям представляють дослiдження Рабi Х., Хелала А. А.
Представники третього напряму визнають важливiсть ролi ЛАД у процесi становлення системи загальноарабської безпеки, акцентуючи при цьому увагу на нагальнiй необхiдностi реформування ЛАД (змiни Статуту ЛАД, проведення структурної перебудови), що дозволить модернiзувати систему безпеки вiдповiдно до iснуючих мiжнародних та регiональних реалiй. Серед представникiв цього напряму слiд згадати таких дослiдникiв, як Тонiра Б. М., Хiттi Н.
найважливiших змiн потрiбно вiднести нову розстановку сил в арабському свiтi внаслiдок вiйни в Перськiй затоцi i посилення там вiдцентрових тенденцiй, що не могло не вiдбитися на ситуацiї в ЛАД, змiни в пiдходi Ізраїля до проблеми близькосхiдного врегулювання, мирнi переговори на Близькому Сходi, початок яким поклала мiжнародна конференцiя в Мадридi, початок iзраїльсько-палестинского дiалогу, i його першi практичнi результати, нормалiзацiю вiдносин мiж Ізраїлем i Йорданiєю.
Прихiд в серединi 90-х рокiв до влади в Ізраїлi нового керiвництва, створив перешкоди на шляху її вирiшення. Однак загалом домiнуючою тенденцiєю є тенденцiя до врегулювання, значну роль в чому покликана зiграти Лiга арабських держав.
Необхiдною умовою розв'язання палестинської проблеми є визнання не тiльки палестинцями та окремими арабськими країнами, але i Лiгою Арабських Держав, всiма арабськими країнами права Ізраїля на iснування i визнання Ізраїлем законних нацiональних прав палестинських арабiв як нацiї, в тому числi i прав полiтичних. Таке взаємне визнання повинне бути гарантоване вiдповiдним мiжнародно-правовим актом, можливо, рiшенням Ради Безпеки 00Н, що зобов'язує всi сторони. У цьому планi актуальним представляється подальша розробка механiзму взаємодiї мiж 00Н i ЛАД, ЛАД i арабськими субрегiональними органiзацiями - Радою Спiвробiтництва арабських держав Перської затоки i Союзом Арабського Магрiбу в справi розв'язання палестинської проблеми.
в рамках двостороннiх вiдносин мiж Ізраїлем i арабськими країнами та iзраїльсько-палестинских вiдносин.
Сучаснi реалiї ситуацiї на Близькому Сходi, першi зрушення на шляху вирiшення палестинської проблеми свiдчать, що пiсля стiлькох рокiв конфронтацiї ще iснують великi складностi у виробленнi конкретних практичних домовленостей з рiзних аспектiв їх рiшення. Дотримання власних нацiональних iнтересiв (передусiм палестинцiв i Ізраїля) не може бути збитковим нацiональним iнтересам партнерiв по переговорах. Отже, необхiдна розробка взаємоприйнятних принципiв, якими повиннi керуватися учасники переговорного процесу, значну роль в чому покликана зiграти Лiга арабських держав. До числа цих принципiв, з точки зору автора, потрiбно вiднести визнання того факту, що прямi переговори сторiн в конфлiктi, зокрема, палестинцiв i Ізраїля, не можуть розглядатися як загроза або перешкода на шляху розвитку мирного процесу, вiдмова вiд тези про те, що ключ на шляху врегулювання палестинської проблеми лежить тiльки на шляху переговорiв мiж Ізраїлем i Лiгою арабських держав. Разом з тим це не означає недооцiнки ролi i можливостей Лiги арабських держав в справi врегулювання палестинської проблеми, вiдмови вiд її використання в переговорному процесi. Форсування переговорного процесу, зокрема мiж Ізраїлем i ОВП, мiж Ізраїлем i окремими арабськими країнами, має важливе, але промiжне значення. ЛАД могла б зiграти велику роль в процесi створення системи колективної безпеки на Близькому Сходi, в переговорах по таким комплексним, що представляють взаємний iнтерес для Ізраїля i арабських країн питанням, як контроль над озброєнням, недопущення поширення в регiонi зброї масового знищення i проблема бiженцiв, проблема водних ресурсiв тощо. Максимальне розширення порядку денного переговорного процесу, розгляд всiх близькосхiдних проблем в їх взаємозв'язку i взаємозалежностi, передбачає активiзацiю ролi Лiги арабських держав.
у вiдповiднiсть з потребами сьогоднiшнього дня, внесення в нього вiдповiдних змiн, якi передбачають уточнення формулювань, що стосуються її цiлей i задач, розширення компетенцiї її Генерального секретаря, зокрема з полiтичних питань, розгляд ряду процедурних питань. Разом з тим її рiшення мали i продовжують мати велику полiтичну силу. Дiяльнiсть ЛАД є постiйно дiючим важливим чинником в регiональних мiжнародних вiдносинах. У зв'язку з цим представляється перспективним розширення спiвпрацi з Лiгою арабських держав неарабських країн, зокрема України.
У 1943 першiй половинi 1944 року Єгипет здiйснює активнi дипломатичнi зусилля по утворенню Лiги арабських держав. Восени 1944 року в мiстi Олександрiя вiдбулася пiдготовча конференцiя по створенню Лiги арабських держав. Статут Лiги було пiдписано 22 березня 1945 року всiма незалежними країнами: Єгипет, Сирiя, Йорданiя, Ірак та Лiван, а згодом через декiлька днiв приєднується i Ємен.
Пiсля проголошення незалежностi, Єгипет був монархiєю. В 1952 роцi в Єгиптi вiдбулася антимонарзiчна революцiя. До влади приходить вiйськова органiзацiя “Вiльнi офiцери”, яку очолювали Гамаль Абдель Насер i Анвар Саддат. Перше, що зробили новi керiвники вони анулювали договiр 1936 року з Великою Британiєю i на пiдставi нової угоди, яку було пiдписано у 1954 роцi, англiйськi збройнi сили змушенi були залишити територiю Єгипту. Але на пiдставi угоди, вони мали змогу повернутись, якщо буде зафiксовано агресiю проти Суецького каналу. Єгипет наймогутнiша в економiчному, полiтичному i вiйськовому планi арабська країна. Вiн претендує на роль лiдера арабського свiту. Але йому потрiбен був авторитет, i завоювати його модна було лише у боротьбi проти Ізраїлю. А для цього була потрiбна зброя. Її можна було взяти у США головного постачальника зброї для цього регiону. США дають згоду поставляти зброї за умови того, що цб зброю не буде використано проти Ізраїлю. Тодi Єгипет звертається до СРСР, i останнiй вперше стає постачальником зброї на Близький Схiд. В 1955 роцi були пiдписанi угоди про поставки Єгипту зброї з СРСР, Чехословаччини та Польщi. На той час МБРР мав надати Єгипту велику позику для побудови Суецької греблi, але значна її частина мала надiйти вiд США, якi вiдмовляють Єгипту. Насер проголошує нацоналiзацiю кампанiї Суецького каналу. Це викликало мiжнародну кризу, вiдому в iсторiї пiд назвою “Суецька криза”, дипломатичним шляхом розвязати її не вдалося. Три країни почали готувати вторгнення до Єгипту. Ця операцiя отримали назву Три мушкетери. Спочатку Ізраїль почав вiйну проти палестинських партизанiв. Потiм Англiя i Францiя висунули ультиматум Єгипту i вимагають його вiдзоду на 100 км вiд Суецького каналу. Обидвi наддержави виступили з осудженням цiєї агресiї. СРСР звертається до трьох країн з “ракетною нотою”, в якiй погрожує використати ядерну зброю. Вiйна закiнчується, спочатку Єгипет залишає Англiя i Францiя, а Ізраїльськi вiйська залишаються. Тодi СРСР погрожує вислати своїх добровольцiв. Ізраїль змушений залишити територiю Єгипту. Наслiдки троїстої агресiї: 1) прискорює розпад колонiальних систем; 2) рiзко зростає авторитет Єгипту та його лiдера Насера; 3) послаблення позицiя Англiї та Францiї на Близькому Сходi; 4) посилення позицiй США та СРСР i зiткнення їх iнтересiв; 5) посилення доцентрових тенденцiй в мiжарабських вiдносинах, утворення унiтарної держави у складi Єгипту та Сирiї, що проiснувала з 1958 по 1961 рiк (називалася Обєднана Арабська Республiка, розпалася внаслiдок вiйськового перевороту в Сирiї).
аспектiв арабської безпеки. Колективнi загальноарабськi зусилля, здiйсненi в рамках ЛАД, спрямованi на врегулювання конфлiкту та пошук мирних шляхiв вирiшення проблеми, виявилися марними, так як не вдалося виробити спiльну арабську позицiю, яка дала б можливiсть задiяти механiзм колективної арабської безпеки для захисту незалежностi однiєї з держав-членiв ЛАД. Кувейтська криза мала серйознi негативнi наслiдки для арабських країн, що включають вiдчутнi людськi втрати, депортацiю громадян iнших арабських країн з Кувейту, Iраку, держав Затоки. Прямi збитки склали вiд 600 до 800 млрд. долл.
Головним полiтичним наслiдком кризи є безпрецедентний розкол серед арабських країн, причини якого полягали у вiдмiнностi точок зору щодо методiв урегулювання кризи та лiквiдацiї її наслiдкiв. Криза довела неефективнiсть дiяльностi ЛАД, так як вона виявилася неспроможною прийняти дiйовi заходи, щоб змусити Iрак вивести свої вiйська з Кувейту.
Криза привела до зростання захiдного, особливо американського, впливу в регiонi, що мало серйознi негативнi наслiдки для загальноарабської безпеки. Криза сприяла досягненню окремих полiтичних i стратегiчних цiлей найближчого оточення арабських держав - Iрану та Туреччини. Очiкується зростання впливу в регiонi цих держав. Iзраїлю в результатi кризи вдалося добитися значних матерiальних, полiтичних та вiйськових дивiдендiв.
Концепцiя нового близькосхiдного порядку, що активно пропагується США та Iзраїлем, передбачає формування спiльного ринку на Близькому Сходi, що, в свою чергу, передбачає створення зон вiльної торгiвлi та укладання митного союзу. Необхiдна наявнiсть щонайменше двох основних передумов для реалiзацiї цього плану: досягнення всеохоплюючого миру в регiонi та припинення бойкоту Iзраїлю з боку арабських держав. Без встановлення справедливого миру вiдмова вiд арабської полiтики бойкоту Iзраїлю є недоцiльною i небезпечною. Подiбнi рiшення, прийнятi державами Затоки, можна розцiнювати як передчаснi. Реалiзацiя проектiв регiонального спiвробiтництва дозволить Iзраїлю розширити ринок збуту своїх товарiв за рахунок арабських країн, що дасть новий iмпульс нарощуванню iзраїльського економiчного та вiйськового потенцiалу, приведе до краху планiв створення спiльного економiчного простору арабських країн. В результатi посилиться процес нерiвномiрностi зростання арабської та iзраїльської економiк, що створить серйозну загрозу для загальноарабської безпеки.
наявностi на Близькому сходi зброї масового знищення може стати початок третьої свiтової вiйни. Але попри таку, на перший погляд пацифiстську налаштованiсть, необхiдно зазначити доволi цiкавий факт, а саме те, що сьогоднi АРЕ входить до списку країн якi потенцiйно можуть володiти бiологiчною зброею. [1]
На ряду з Єгиптом у списку ще є Лiвiя, Ізраїль, Сирiя. Попри те, що АРЕ пiдписала Договiр щодо нерозповсюдження зброї масового знищення. Вона його не ратифiкувала[1][1], тобто реально вона не є її членом. Хоча її програма з розробки бiологiчної зброї (тут i надалi – БЗ) датується ще з 1960 х рокiв.
Глибокi змiни в системi європейської безпеки, що виникли пiсля холодної вiйни, змусили НАТО усвiдомити взаємозалежнiсть систем безпеки Європи та середземноморського регiону i звернути особливу увагу на його стратегiчне значення. Результатом визнання взаємозв'язку мiж Європою та Середземномор'ям у питаннях безпеки та стабiльностi стало рiшення, прийняте Альянсом у груднi 1994 року, яке передбачало встановлення контактiв мiж НАТО та країнами "розширеного Середземномор'я". У лютому 1995-го Єгипет, Ізраїль, Мавританiя, Марокко та Тунiс були запрошенi до дiалогу з НАТО. В листопадi 1995 року запрошення отримала Йорданiя, а в лютому 2000 року Алжир.
Таким чином, питання полягає не стiльки в тому, чи повинен Дiалог з часом перерости в програму "Середземноморське партнерство заради миру", а радше, як наблизити його до "головної течiї" програм НАТО, спрямованих на розбудову зовнiшнiх контактiв. Таке завдання потребує реалiстичного пiдходу, перспективного бачення та розумiння специфiки вiдносин Альянсу з країнами Пiвденного Середземномор'я i проблем, що виникають через обмеженiсть наявних ресурсiв.
1. http: // rate1. com. ua/uk/archive/1046/ - веб посилання на спикок країн власниць зброї масового знищення
2. http: // www.wilpf. int. ch/disarmament/biologicalweapons. htm - посилання на список країн, що ратифiкували Договiр про нерозповсюдження масової зброї
3. http: // www.nato. int/docu/review/2003/issue1/ukrainian/art4. html - посилання на статтю Альберто Бiн, який займається питаннями Середземноморського дiалогу у Вiддiлi полiтичних справ НАТО)
4. http: // uk. wikipedia. org/ - Інтернет енциклопедiя.
[1]
До бiологiчної зброї належать патогеннi (здатнi викликати хворобу) мiкроорганiзми, продукти їхньої життєдiяльностi (токсини), зараженi тварини та засоби їх доставки. Найбiльш поширеними видами на сьогоднi є бактерiї, рiкетсiї, вiруси, токсини та грибки.
[1]- http://rate1.com.ua/uk/archive/1046/
|
