Дипломатичне i консульське право
Криворiзький факультет Днiпропетровського державного
унiверситету внутрiшнiх справ
кафедра загально - правових дисциплiн
Реферат
Тема. Дипломатичне i консульське право
Виконала : студентка
заочної форми навчання
за спецiальнiстю
,, Правознавство ,,
Сеус Н. С.
м. Кривий Рiг
Поняття дипломатичного i консульського права та їхнi джерела
мiжнародного права, здiйснюванi за допомогою органiв зовнiшнiх зносин. Початок становлення цiєї галузi пов'язаний з розвитком людської цивiлiзацiї, тому вона вважається однiєю з найбiльш древнiх у мiжнародному публiчному правi. її початки можна виявити вже в перiод родоплемiнного розвитку людської цивiлiзацiї, коли сусiднi племена вели переговори з питань вiйни i миру через своїх представникiв. Пiзнiше такi представники в ходi переговорiв почали вирiшувати долю полонених одноплемiнникiв, визначення меж територiй i т. п. У такий спосiб укладався певний звичай, що призвiв до створення в перiод виникнення держав iнституту недоторканностi посла, а потiм дипломатичного i консульського права.
Зi створенням держав стали складатися звичаї, що знаходили вираження й у договорах, що регулювали офiцiйнi вiдносини мiж державами. Цi звичаї визначали режим i дiяльнiсть посла як тимчасового представника суверена. Вже в Древнiй Індiї в першому тисячорiччi до нашої ери Закони Ману говорили про те, що дипломатичне мистецтво полягає в умiннi запобiгати вiйнi i змiцнювати мир. У роздiлi «Цар» записано, що мир i його протилежнiсть — вiйна залежать вiд послiв, у їхнiй владi знаходяться справи, через якi вiдбуваються мир або вiйна. «Пiднiмаючий руку на посла йде до загибелi i знищення», — говорили Закони Ману, тому що здавна вважалося, що посол знаходиться пiд заступництвом божества.
Значнi мiжнароднi зв'язки в Древнiй Грецiї призвели до виникнення класу особливих осiб — «вiсникiв» (ангелос, керюкос) i старiйшин, що уповноважувалися вiдати зовнiшнiми зносинами i забезпечувалися вiдповiдними грамотами (дипломами) — здвоєними дощечками з вiдповiдними написами, що давали право виконання офiцiйних представницьких функцiй за кордоном. З Древньою Грецiєю пов'язане i становлення iнституту постiйних консулiв. Вiн почав свiй розвиток з iнституту проксенiї. Проксенами були громадяни старогрецьких мiст - полiсiв, що представляли i захищали iнтереси iноземцiв. Разом з iнститутом проксенiї почався процес формування початкових звичайних норм консульського права.
Суттєвий внесок у становлення дипломатичного i консульського права внесла цивiлiзацiя Древнього Рима. Тут було вироблене поняття святостi посольства i договорiв, були створенi спецiальнi органи зовнiшнiх зносин, особлива жрецька комiсiя — фецiали. У республiканському Римi посольства в закордоннi країни призначалися спецiальною постановою Сенату. У їхнiй склад входили, як правило, декiлька послiв, один iз яких був главою. Вже тодi в дипломатичнiй практицi Рима рiзнилися: посли, оратори i вiсники. Посли у своїй дiяльностi були пiдзвiтнi Сенату, вони мали особливi знаки вiдмiнностi (особливого виду золотий перстень, що грав роль вiрчих грамот i давав право на привiлеї i пiльги).
"В iмператорську епоху в Римi був створений особливий апарат, що займався зовнiшнiми зносинами i пiдлеглий iмператору. Посли призначалися вже iмператором.
У рабовласницький перiод став формуватися iнститут привiлеїв та iмунiтетiв послiв, головним елементом якого виступала особиста недоторканнiсть.
У феодальну епоху дипломатичнi вiдносини iснували в основному мiж державами визначеного регiону — у Європi, на Ближньому i Далекому Сходi, в Африцi i т. д. Хоча окремi зв'язки встановлювалися i мiж дуже вiддаленими одна вiд одної державами. Активну роль у становленнi дипломатичних i консульських вiдносин у той перiод вiдiгравала католицька церква. У зв'язку з розвитком торгових вiдносин в епоху Вiдродження особливе значення одержують консульськi вiдносини. У XVI-XVIII сторiччях у перiод переходу до капiталiстичного засобу виробництва виникає iнститут постiйного посольства й укладаються норми посольського права, затверджується принцип повного вилучення дипломатичного представника з карної, цивiльної й адмiнiстративної юрисдикцiї держави перебування.
Аж до середини XIX сторiччя дипломатичне i консульське право складалося переважно зi звичаєвих норм, хоча 19 березня 1815 року на Конгресi у Вiднi був прийнятий перший багатостороннiй договiр iз дипломатичного права — Вiденський протокол (регламент) про класи дипломатичних агентiв. Дещо пiзнiше, 21 листопада 1818 року, на Аахенському конгресi, вiдповiдним протоколом, у нього були внесенi змiни, що, проте, у дипломатичнiй практицi не прижились, у той час як основнi положення Вiденського протоколу 1815 року згодом стали загальновизнаними нормами дипломатичного права.
Пiсля Другої свiтової вiйни норми дипломатичного i консульського права одержали подальший розвиток i Були кодифiкованi в рядi багатостороннiх конвенцiй, насамперед у Вiденськiй конвенцiї про дипломатичнi зносини 1961 року i Вiденської конвенцiї про консульськi зносини 1963 року.
беруть участь у мiжнародному спiлкуваннi, i регулюють дiяльнiсть цих суб'єктiв iз метою пiдтримки i змiцнення миру i мирного спiвiснування.
Встановлення мiж державами дипломатичних вiдносин є свiдченням установлення їх вiдносин у полiтичнiй галузi. На вiдмiну вiд дипломатичних вiдносин, консульськi вiдносини мають дуже вузьку сферу дiї. У неї входить насамперед офiцiйна дiяльнiсть органiв зовнiшнiх зносин суб'єкта мiжнародного права з охорони i захисту економiчних, соцiальних та iнших iнтересiв самої держави, її громадян i юридичних осiб.
мiжнародних конференцiй i органiзацiй, що регулюють дипломатичнi, консульськi й iншi вiдносини дипломатичного характеру.
Особливiстю системи джерел дипломатичного i консульського права є те, що в неї, поряд iз такими джерелами, як мiжнародний порядок i мiжнародний договiр, входять i акти нацiонального законодавства.
Можливiсть використання мiжнародно-правового звичаю в якостi одного з джерел дипломатичного права випливає, зокрема, iз преамбули Вiденської конвенцiї про дипломатичнi зносини 1961 року, що мiстить положення, яке пiдтверджує, що норми мiжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, прямо не передбаченi положеннями дiйсної Конвенцiї. Преамбула Вiденської конвенцiї про консульськi зносини 1963 року мiстить аналогiчне положення.
Сучасний етап кодификацiї дипломатичного i консульського права належить до 1949 року, коли Комiсiя ООН з мiжнародного права в числi перших питань, що пiлягали кодификацiї, назвала питання про дипломатичнi i консульськi вiдносини мiж державами.
У 1958 роцi Комiсiя склала проект статей конвенцiї «Про дипломатичнi зносини й iмунiтети», що лягли в основу прийнятої в 1961 роцi на дипломатичнiй конференцiї у Вiднi Конвенцiї «Про дипломатичнi зносини». За зразком цiєї Конвенцiї Комiсiєю була зроблена ко-дификацiя звичайних норм консульського права, результатом якої стало прийняття в 1963 роцi у Вiднi Конвенцiї про консульськi зносини. Слiд зазначити, що пiсля цього кодифiкацiйнi роботи в сферi дипломатичного права в рамках мiжнародного спiвтовариства були продовженi. У 1975 роцi у Вiднi була укладена конвенцiя про представництво держав у їхнiх вiдносинах iз мiжнародними органiзацiями унiверсального характеру.
конвенцiй регiонального характеру, що регулюють питання дипломатичного i консульського права: Гаванська конвенцiя про дипломатичних чиновникiв 1928 року, Каракаська конвенцiя про консульськi функцiї 1911 року, Гаванська конвенцiя про консульських чиновникiв 1928 року, Європейська конвенцiя про консульськi функцiї 1967 року.
У рамках мiжнародних органiзацiй унiверсального i регiонального характеру також укладений ряд багатостороннiх мiжнародних угод з питання привiлеїв та iмунiтетiв їхнього персоналу. Щодо ООН, наприклад, варто згадати двi спецiальнi конвенцiї: Конвенцiю про привiлеї та iмунiтети ООН 1946 року i Конвенцiю про привiлеї та iмунiтети спецiалiзованих установ ООН 1947 року.
дипломатичних представництв, але i питання екстраординарного характеру. До таких належить, наприклад, проблема охорони життя i здоров'я дипломатичних представникiв. З метою її врегулювання у рамках ООН у 1973 роцi була прийнята Конвенцiя про запобiгання i покарання злочинiв проти осiб, що користуються мiжнародним захистом, у тому числi дипломатичних агентiв.
Існує ряд так званих нацiональних джерел дипломатичного i консульського права, що прийнятi державами в рамках внутрiшньо – державного права. Є такi джерела й в Українi. Це, насамперед, Конституцiя України. Сюди ж належать ряд таких нормативних актiв пiдза-конного характеру, як, наприклад, Постанова Верховної Ради України «Про дипломатичнi ранги» 1992 року, Положення про дипломатичнi представництва України за кордоном 1992 року, Положення про дипломатичнi представництва i консульськi установи iноземних держав на територiї України 1993 року, Положення про порядок призначення глав представництв України в iноземних державах i при мiжнародних органiзацiях 1994 року, Консульський Статут України 1994 року, Положення про торгово-економiчну мiсiю в складi дипломатичного представництва України за кордоном 1994 року та iн.
Варто враховувати, що вся мiжнародна i внутрiшньодержавна дiяльнiсть держав з регламентацiї дипломатичних i консульських вiдносин повинна вiдповiдати таким основним принципам i нормам:
— закрiпленим у Конституцiї i законах держави ( в галузi адмiнiстративного, цивiльного, карного, морського права i тлi.);
— дипломатичного i консульського права;
— а також мiжнародно-правовiй практицi держав.
| 
