Державна політика стимулювання зайнятості

Державна полiтика стимулювання зайнятостi Мiнiстерство освiти i науки України Одеська нацiональна Юридична Академiя Економiка та соцiальна полiтика Курсова робота на тему: „Державна полiтика стимулювання зайнятостi” соцiально-правового факультету Одеса 2007 ЗМІСТ І Роздiл. Поняття зайнятостi та безробiття. 6 ІІ Роздiл. Державна полiтика стимулювання зайнятостi в Українi 16 ІІІ Роздiл. Аналiз ефективностi полiтики зайнятостi в Українi 35 ІV Роздiл. Аналiз мiжнародного та свiтового досвiду регулювання зайнятостi 45 Висновок.. 52 Список використаної лiтератури.. 54 розвитку вимагає нових пiдходiв до використання продуктивних сил країни. кiнцевому рахунку, пiдвищення полiтико-економiчного рейтингу держави, є системнi деформацiї у сферi використання людського потенцiалу. Ця сфера характеризується загостренням суперечностей мiж попитом на робочу силу та її пропозицiєю, окремими соцiальними, економiчними та iншими ускладненнями в процесi залучення населення до продуктивної трудової дiяльностi, недосконалiстю механiзмiв державного регулювання зайнятостi. Проте найактуальнiшим i найскладнiшим є питання безробiття, особливо довготривалого. Негативними наслiдками для безробiтних у такому разi є те, що вони сприймають себе як слабку особистiсть, починають жити лише теперiшнiм чи минулим, не мають чiтких цiлей i плану на майбутнє. Наявна ситуацiя зумовлена не тiльки економiчними та iнституцiйними чинниками, а й пасивнiстю певної частини безробiтного населення в пошуку роботи. Кожен п’ятий безробiтний сподiвається на краще майбутнє завдяки збiльшенню допомоги з безробiття, а не власним зусиллям. На особисту активнiсть сподiваються лише 10% безробiтних. [1] У напрямi регулювання ринку працi та вдосконалення системи надання допомоги безробiтному населенню у працевлаштуваннi вже проводяться певнi соцiально-економiчнi дослiдження, значний внесок зробили вiтчизнянi вченi О. Амосов, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, В. Васильченко, В. Гриньова, М. Долiшнiй, С. Злупко, М. Кiм, А. Колот, Ю. Краснов, Г. Купалова, Е. Лiбанова, Г. Мостовий, В. Онiкiєнко, В. Онищенко, Н. Павловська, І. Петрова, В. Петюх, М. Шаленко, В. Шамота, Л. Шевченко. Дослiдженнями спорiднених проблем переймаються фахiвцi iз близького та далекого зарубiжжя В. Костиков, О. Рузавiна, І. Маслова, І. Ягодкiна. Це стосується й феномена пiдприємництва в розвитку держави - О. Агєєв, Ю. Васильєв, В. Волков, П. Друкер, М. Пiтерс, Р. Рюттингер, В. Савченко, Р. Хiзрич, А. Хоскiнг, Й. Шумпетер та iн. Однак, незважаючи на високий науковий рiвень дослiджень сфери зайнятостi та ринку працi, до цього часу вiдсутнiй цiлiсний системний аналiз теоретико-методологiчних засад формування державної полiтики забезпечення продуктивної зайнятостi, оцiнки ефективностi iснуючих регiональних механiзмiв її регулювання та можливих напрямiв їх змiн в умовах поступового економiчного пiднесення, переходу України до iнформацiйних технологiй. Тому це питання й досi лишається "На порядку денному" i потребує подальшого вивчення й додаткових наукових i практичних розробок. Розгляд цiєї проблеми має не тiльки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення. В Українi настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управлiння та iнституцiйного облаштування економiки, включаючи ринок працi, що неможливе без участi наукової громадськостi. Теоретичний аналiз рiзноманiтних аспектiв державного регулювання ринку працi матиме велику практичну користь i допоможе вдосконалити систему регулювання ринку працi i зайнятостi, уникнути помилок. Предметом курсової є вiдносини якi виникають в процесi реалiзацiї державної полiтики стимулювання зайнятiстю. В якостi об’єкта курсової роботи виступає безпосередньо державна полiтика стимулювання зайнятiстю. Курсова робота складається iз чотирьох роздiлiв, в яких послiдовно аналiзується поставлена проблема. І Роздiл. Поняття зайнятостi та безробiття Зайнятiсть – одне з найважливiших соцiально-економiчних явищ ринку працi. У вiдповiдностi до концепцiї робочої сили, що вiдповiдає мiжнародним стандартам, зайнятiсть та безробiття розглядаються як двi взаємозалежнi характеристики ринку працi. Рiвновазi економiчної системи вiдповiдає певний рiвень зайнятостi. При цьому попит на працю перевищує iснуючий обсяг зайнятостi, що обумовлює наявнiсть безробiття. Проте це перевищення має певнi межi з точки зору економiчної та соцiальної стабiльностi суспiльства. Тому у країнах з ринковою економiкою зайнятiсть та безробiття вивчаються на систематичнiй основi. Існування населення будь-якої країни можливо лише завдяки дiяльностi, яка здатна задовольнити власнi та суспiльнi потреби. Залучення населення у суспiльне виробництво характеризує зайнятiсть. З точки зору теорiї економiчної статистики зайнятiсть населення – система соцiально-економiчних та правових вiдносин, пов’язаних з участю людей у суспiльному виробництвi, яка забезпечує їм заробiток чи доход. За класифiкацiєю Мiжнародної органiзацiї працi, населення країни певного мiнiмального вiку, встановленого для облiку економiчно активного населення, подiляється на три взаємозалежнi категорiї: зайнятi, безробiтнi, поза робочою силою. Зайнятi та безробiтнi становлять робочу силу або активно утворюють пропозицiю робочої сили в цей момент. Особи поза робочою силою включають залишковi групи осiб, якi не мають роботи, не шукають її i не готовi працювати, у тому числi особи, якi є молодшими вiд працездатного вiку. Зайнятiсть – одна з найважливiших соцiально-економiчних проблем ринкової економiки. ЇЇ стан є одним з основних iндикаторiв нацiональної економiки. У ньому вiдбивається те, як у суспiльствi використовують ресурси працi, а отже, i можливостi економiчного пiднесення. Свiтовий досвiд свiдчить про можливостi досягнення повного використання наявних ресурсiв працi та про iснування проблеми безробiття, що охоплює мiльйони людей. І вона стоїть у ряду найбiльш важливих i гострих економiчних i соцiальних проблем життя суспiльства. [3] собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується, можливостi вiльно обирати вид дiяльностi, професiю, мiсце роботи вiдповiдно до своїх здiбностей i бажань. "Держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб. " Це положення Конституцiї в загальних рисах визначає державну полiтику в сферi забезпечення зайнятостi i гарантiй реалiзацiї права громадян на працю. "Про зайнятiсть населення" вiд 1 березня 1991 року зi змiнами i доповненнями, iншi законодавчi акти, прийнятi вiдповiдно до цього закону, а також глава 111-А Кодексу законiв про працю "Забезпечення зайнятостi вивiльнюваних працiвникiв". Вiдповiдно до ст. 1 Закону України зайнятiсть - це дiяльнiсть громадян, пов'язана iз задоволенням особистих та суспiльних потреб i така, що, як правило, приносить їм доход у грошовiй чи iншiй формi. До зайнятого населення закон вiдносить громадян, якi: а) працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на пiдприємствах, в установах, органiзацiях незалежно вiд форм власностi, в мiжнародних та iноземних органiзацiях в Українi i за кордоном; б) самостiйно забезпечують себе роботою, включаючи пiдприємцiв, осiб, якi займаються iндивiдуальною трудовою, творчою дiяльнiстю, є членами кооперативiв, фермерами чи членами їх сiмей, що беруть участь у виробництвi; в) обранi, призначенi чи затвердженi на оплачувану посаду в органах державної влади, управлiння та громадських об'єднаннях; г) проходять службу у Збройних силах України, Нацiональнiй гвардiї. Службi безпеки, Прикордонних вiйськах, в органах внутрiшнiх справ та формуваннях цивiльної оборони, iнших вiйськових формуваннях, створених вiдповiдно до законодавства України, а також альтернативну службу; ж) будучи громадянами iнших країн i тимчасово перебуваючи в Українi, працюють i виконують функцiї, не пов'язанi з забезпеченням дiяльностi посольств i мiсiй. Цей перелiк згiдно ст. 1 Закону "Про зайнятiсть населення" не є вичерпним i може бути доповнений iншими категорiями зайнятого населення. Слiд зазначити, що незайнятiсть громадян не є пiдставою для притягнення їх до адмiнiстративної вiдповiдальностi, оскiльки закон не допускає примушування до працi в будь-якiй формi, за винятком випадкiв, передбачених законодавством України. Право кожного громадянина - розпоряджатися своїми здiбностями до працi. Вiдносини мiж державою i громадянами з приводу зайнятостi основуються на захистi i гарантуваннi права кожного з них на працю, як спосiб забезпечення життєдiяльностi, реалiзацiї духовних потреб i творчих здiбностей, соцiальної" пiдтримки громадян, якi втратили засоби до iснування. [4] У зайнятостi як економiчному явищi видiляють два аспекти: кiлькiсний i якiсний. За своїм змiстом вони вiдповiдають поняттям повної й ефективної зайнятостi. Пiд повною зайнятiстю розумiється надання всiм бажаючим i здатним трудитися робочi мiсця в суспiльному виробництвi. Ефективна ж зайнятiсть означає такий розподiл трудових ресурсiв у територiальному i галузевому розрiзах, по сферам i видам дiяльностi, що дає можливiсть у кожен момент часу одержати найбiльший прирiст матерiальних i духовних благ. При повнiй i ефективнiй зайнятостi вирiшуються двi задачi: · створюється достатня кiлькiсть робочих мiсць; Перше завдання вiдбиває iнтереси населення, що проживає на визначенiй територiї, друге – iнтереси галузi, пiдприємств. Досягнення ефективної зайнятостi – задача господарських одиниць, а повної зайнятостi – задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятостi визначає рацiональну зайнятiсть. Види зайнятостi характеризують розподiл активної частини трудових ресурсiв по сферах застосування працi, за професiями, спецiальностям, характерi дiяльностi, приналежностi зайнятих до визначеного класу i соцiального шару, територiальнiй ознацi, за рiвнем урбанiзацiї, за професiйно – квалiфiкацiйним рiвнями, за вiковою ознакою, за формами органiзацiї працi, за видами власностi. Форми зайнятостi являють собою органiзацiйно – правовi способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятостi праця людей органiзується за допомогою рiзноманiтних органiзацiйно – правових форм, що розрiзняються нормами регулювання тривалостi i режимiв робочого дня: чи регулярнiстю стабiльнiстю трудової дiяльностi; мiсцем виконання роботи (на пiдприємствах чи вдома), статусом дiяльностi. Отже, форми зайнятостi класифiкуються з урахуванням наступних ознак: 1. Форми органiзацiї робочого часу: - повна (робота на умовах повного робочого дня); - неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижнi); 2. Значимостi для робiтника: - первинна; 3. Стабiльностi: - постiйна (з вiдносно стабiльним мiсцем роботи); 4. Форм правового регулювання використання робочої сили: - основна (реалiзується трудовим законодавством); - спецiальна (має потребу в спецiальному трудовому регулюваннi, наприклад, зайнятiсть з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, рiзновиду вторинної i тимчасової зайнятостi). для працездатного населення в працездатному вiцi, а як забезпеченiсть пропозицiї робочої сили в кiлькiсному i якiсному вiдношеннi попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих мiсцях (посадах). [5] Змiст термiна "зайнятiсть" мiстить у собi як потребу людей у рiзних суспiльно-корисної дiяльностi, так i ступiнь задоволення цiєї потреби. Отже, проблеми зайнятостi населення не збiгаються з проблемами безробiття, тому необхiдно врахувати особливостi зайнятостi рiзних соцiально-демографiчних груп населення; мотивацiю працiвникiв до роботи; змiни в структурi трудових ресурсiв та iншi фактори. · виключне право громадян розпоряджатися своїми здiбностями до продуктивної i творчої працi. Примус у будь-якiй формi до працi не допускається; Таким чином, у рамках цiєї концепцiї можна досягти повної зайнятостi на будь-якому її рiвнi, якщо попит населення на робочi мiсця задовольняється. При цьому вважається пiдходящою робота, що вiдповiдає: квалiфiкацiї працiвника, досвiду роботи, стану здоров’я. Слiд зазначити, що в цей час в Українi гостро позначилася проблема неформальної зайнятостi, викликана наявнiстю неоподаткованої трудової дiяльностi. Поряд iз прихованим безробiттям неформальна зайнятiсть легко може перейти у вiдкрите безробiття, крiм того, воно викликає погiршення трудової моделi, дисквалiфiкацiю робочої сили, розширення "тiньової" економiки. вибору форми зайнятостi. Інакше кажучи, уряд має гарантувати кожнiй людинi можливiсть працювати, а людина має право вибирати мiсце й вид трудової дiяльностi та приймати рiшення про участь у нiй. Прийнято новi основи законодавства про зайнятiсть, i виникла правова база нових принципiв функцiонування системи зайнятостi. Але, як вiдомо, вiд законiв до реального життя – велика дистанцiя. [6] Хоч як бездоганно працювали б ринковi механiзми, вони не можуть, забезпечити повної зайнятостi навiть за наявностi вiльних робочих мiсць. Багато представникiв рiзних напрямiв економiчної думки вважають безробiття центральною проблемою сучасного суспiльства. Воно є невiд'ємним атрибутом ринкової економiки. Безробiття - це соцiально-економiчне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає вiдносно надлишковою, поповнюючи резервну армiю працi. вважаються безробiтними, якщо вони i не виконують другої вимоги щодо активних пошукiв роботи. У процесi класифiкацiї економiчно активного населення, вiднесення його до тiєї чи iншої групи найскладнiшим є чiтке розмежування безробiтних i незайнятих. Крайнi випадки розрiзнити неважко. Деякi люди роблять все, аби тiльки знайти роботу, водночас iнших важко примусити працювати, але навiть i серед тих людей, якi активно шукають роботу, є такi, що вiдхилять наданi їм пропозицiї, сподiваючись знайти щось краще. Люди, якi кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазi, що вони не можуть знайти мiсце роботи, де їм би хотiлося працювати. Тi, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазi, що вони не хочуть працювати на жоднiй з робiт, якi можуть знайти. У деяких випадках вiдмiннiсть мiж цими двома ситуацiями стає просто невидимою. Безробiття зумовлене комплексом причин: - структурними змiнами в економiцi; - нерiвномiрнiстю розвитку продуктивних сил у народному господарствi, в окремих регiонах; - постiйним прогресом технiки; - пошуком працiвниками нових робочих мiсць, де вища заробiтна плата, змiстовнiша робота; - диспропорцiйнiстю розвитку економiки; - обмеженiстю попиту на товари i послуги тощо. Як бачимо, причин безробiття може бути чимало. Тому економiсти нинi розглядають не безробiття взагалi, а його конкретнi форми чи види. Загроза безробiття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням мiсткостi ринку, як у захiдному свiтi, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженiстю процесiв вивiльнення, перерозподiлу та працевлаштування робiтникiв, тобто з глибокими деформацiями, що мали мiсце в попереднiй економiчнiй системi та наступною економiчною полiтикою. Фрикцiйне безробiття виникає тодi, коли частина людей добровiльно змiнює мiсце роботи, частина шукає нову роботу через звiльнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i деякою мiрою бажаним, оскiльки частина працiвникiв тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану i продуктивну. Це означає бiльшi доходи для робiтникiв i рацiональний розподiл трудових ресурсiв, а отже i бiльший реальний обсяг нацiонального продукту. Структурне безробiття є продовженням фрикцiйного. Воно виникає тодi, коли в результатi науково технiчного прогресу вiдбуваються важливi змiни в технiцi, технологiї та органiзацiї виробництва, якi змiнюють структуру попиту на робочу силу. Цi змiни призводять до того, що попит на деякi професiї зменшується або взагалi зникає, а на iншi професiї, яких ранiше не iснувало, зростає. "Структурнi" безробiтнi не можуть знайти роботу без вiдповiдної перепiдготовки, додаткового навчання, а то i мiсця проживання. Фрикцiйне безробiття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому i вважається бiльш важким. Зусилля багатьох держав, зокрема i нашої, тривалий час були спрямованi на лiквiдацiю безробiття, на те, щоб усi працездатнi були зайнятi у суспiльному виробництвi. Проте час показав, що таку "повну" зайнятiсть забезпечити неможливо, бо iснує фрикцiйне та структурне безробiття, якi є неминучими. Тому останнiм часом повну зайнятiсть визначають як зайнятiсть, при якiй оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повнiй зайнятостi рiвень безробiття дорiвнює сумi фрикцiйного та структурного безробiття. Таке безробiття називається природним (нормальним). Отже, iснування природного рiвня безробiття вважається закономiрним явищем i не виключає можливостi повної зайнятостi. Його величина, яка коливається вiд 4 до 6% для регiонiв, де зареєстроване безробiття нижче, дорiвнює або вище вiд загальнодержавного рiвня, зменшує сферу прикладання працi. Безробiття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активностi працюючого населення, а з другого - великим суспiльним лихом. Рiзноманiтнiсть типiв безробiття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскiльки єдиних "лiкiв вiд безробiття" бути не може, то для вирiшення цiєї проблеми доводиться використовувати рiзнi методи, заходи як на рiвнi держави, так i на рiвнi пiдприємств. окремих груп, пiдвищення якостi та конкурентоспроможностi робочої сили; сприяння ефективним i доцiльним перемiщенням працездатного населення; запобiгання зростанню безробiття через створення робочих мiсць за рахунок рiзних джерел фiнансування, впровадження механiзмiв звiльнення i перерозподiлу, реструктуризацiї економiки i пiднесення вiтчизняного виробництва. [7] ІІ Роздiл. Державна полiтика стимулювання зайнятостi в Українi У ринковiй економiцi суб’єктами на ринку працi є роботодавцi та працiвники. Держава виступає в ролi роботодавця на державних пiдприємствах, але її головна роль полягає у формуваннi, визначеннi й контролi правил поведiнки та регулюваннi iнтересiв партнерiв на ринку працi. Принципи державної полiтики зайнятостi передбачають активну полiтику, спрямовану на стимулювання повної, продуктивної вiльно обраної зайнятостi[8] . Державна полiтика зайнятостi базується на принципах: - вiдповiдальностi держави за формування та реалiзацiю полiтики у сферi зайнятостi населення; - прiоритетностi забезпечення повної, продуктивної i вiльно обраної зайнятостi в процесi реалiзацiї активної соцiально-економiчної полiтики держави; - ефективного використання робочої сили та забезпечення соцiального захисту громадян вiд безробiття. Основними напрямами державної полiтики зайнятостi є: - сприяння зайнятостi населення шляхом збереження ефективно функцiонуючих та створення нових робочих мiсць на пiдприємствах, в установах та органiзацiях усiх форм власностi; - сприяння пiдготовцi робочої сили, професiйний склад i квалiфiкацiйний рiвень якої вiдповiдає потребам ринку працi; - пiдтримка самостiйної зайнятостi населення, розвитку пiдприємництва; - посилення мотивацiї до легальної продуктивної зайнятостi; - пiдтримка громадян, якi не здатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi; - соцiальна пiдтримка безробiтних, зареєстрованих у державнiй службi зайнятостi, з метою повернення їх до продуктивної зайнятостi; - забезпечення соцiального захисту громадян України, якi працюють за кордоном; - сприяння розвитку системи колективно-договiрного забезпечення повної, продуктивної i вiльно обраної зайнятостi. [9] Реалiзацiю прав громадян України на вiльний вибiр зайнятостi й захист вiд безробiття здiйснює Державна служба зайнятостi населення країни та її органи на мiсцях. Вона здiйснює: оцiнювання стану i прогноз розвитку зайнятостi населення; розробку й реалiзацiю державної, обласної, районної (мiської) та iнших цiльових програм стимулювання зайнятостi населення; стимулювання громадян до пошуку пiдходящої роботи; професiйну орiєнтацiю, пiдготовку та перепiдготовку безробiтних; соцiальнi допомоги з безробiття. Усi послуги надаються громадянам безкоштовно. Вiдповiдно до статтi 14 Закону України "Про зайнятiсть населення" з метою сприяння зайнятостi населення повиннi розроблятися рiчнi та довгостроковi державна та територiальнi програми зайнятостi населення. працездатних громадян працездатного вiку, якi потребують соцiального захисту i не здатнi з незалежних вiд них причин на рiвних конкурувати на ринку працi, соцiального захисту безробiтних шляхом реалiзацiї законiв України "Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття" та "Про зайнятiсть населення". · аналiз здiйснення заходiв, передбачених планом дiй на поточний рiк; · основнi прогнознi показники повного ринку працi; · розрахунковий баланс ринку працi; · завдання регiонам з розширення сфери прикладання працi за рахунок · створення нових робочих сил; · завдання регiонам з працевлаштування за сприяння державної служби зайнятостi незайнятих громадян та залучення їх до участi у громадських роботах; · прогноз чисельностi безробiтних, зареєстрованих у державнiй службi зайнятостi, та рiвнiв зареєстрованого безробiття в регiонах країни. Щорiчний план дiй для реалiзацiї Програми розробляються одночасно з пiдготовкою проекту державної програми економiчного i соцiального розвитку України та проекту закону про Державний бюджет України на наступний рiк. [10] Державою передбачається здiйснення активних та пасивних заходiв регулювання зайнятостi. Та в Українi на їх фiнансування видiляється недостатня сума, особливо на фiнансування активних заходiв. Компенсацiю, пов’язану з безробiттям, яку одержують громадяни України вiдносять до пасивних заходiв, її можна умовно подiлити на два види: допомога по безробiттю та матерiальна допомога. Допомога по безробiттю та термiн її виплати залежить вiд кiлькох факторiв, головним з яких є причина безробiття та розмiр заробiтної плати. Так, вивiльненi працiвники i прирiвнянi до них категорiї громадян протягом перших 5 мiсяцiв мають право на допомогу значно бiльшого розмiру, нiж безробiтнi, зареєстрованi у Державних службi зайнятостi на загальних пiдставах. Однак для всiх без винятку безробiтних ця допомога не може перевищувати середню заробiтну плату в економiцi вiдповiдного регiону за попереднiй мiсяць та бути нижчою за мiнiмальну заробiтну плату. допомога не може перевищувати 75% мiнiмальної заробiтної плати i виплачується протягом наступних пiвроку. [11] Певне коло науковцiв вважає, що допомога з безробiття має анти стимулюючий вплив на активнiсть безробiтного населення. Тому для об’єктивної оцiнки мотивуючих аспектiв розмiру заробiтної плати важливим є порiвняння розмiру середньої заробiтної плати, її бажаного рiвня та розмiру допомоги з безробiття. [12] Загалом, соцiальний захист робочої сили, умовно можна роздiлити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звiльнення працiвникiв, другий (розглянутий вище) – компенсацiйнi виплати вже звiльненим працiвникам. По-друге, узгодити з профспiлками можливiсть вивiльнення працiвникiв та одержати вiдповiдний дозвiл, по-третє, повiдомити всi зацiкавленi сторони не пiзнiше як за два мiсяцi про планове вивiльнення. Також пiдприємства мають значнi труднощi при вивiльненнi категорiй працiвникiв, якi потребують додаткового соцiального захисту (жiнки, iнвалiди, молодi). [13] роботодавцiв з тими, що шукають роботу. Сюди вiдносяться iнформацiйнi послуги про вакансiї та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професiї з врахуванням потреб на ринку та iн. До другого типу належать заходи, що сприяють мобiльностi робочої сили (як в просторовому, так i в галузевому розумiннi), наприклад, фiнансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, переквалiфiкацiї. До третього типу вiдносяться заходи по створенню нових робочих мiсць, в тому числi шляхом субсидiювання само зайнятостi. Крiм того, до окремої категорiї ми будемо вiдносити заходи, нацiленi на пiдтримку осiб, що потребують додаткового соцiального захисту та не в змозi рiвних конкурувати на ринку працi. При високому безробiттi i погано функцiонуючому ринку працi головною проблемою для ефективного здiйснення брокерських функцiй є нестача вакансiй. Основною функцiєю Державної служби зайнятостi (ДСЗ) тут є сприяння поширенню iнформацiї про вiльнi робочi мiсця. Існує повнiстю вiдкритий, напiввiдкритий та закритий спосiб оголошення про вакансiї. Повнiстю вiдкритий спосiб полягає у тому, що iнформацiя про вакансiї публiкується у засобах масової iнформацiї, розклеюється на дошках оголошення i т. п. таким чином, щоб кожен хто бажає змiнити мiсце працi чи знайти роботу, мав змогу скористатися цiєю iнформацiєю. При такому способi поширення iнформацiї працедавець може бути незадоволений, оскiльки потенцiйно це може призвести до масових звернень щодо цiєї вакансiї, в тому числi непiдготовлених працiвникiв. З iншого боку, при напiввiдкритiй системi (коли iнформацiя про вакансiю поширюється вiльно, однак деякi реквiзити (наприклад, назва пiдприємства, контактнi телефони та iн) не вказуються, дає змогу ДСЗ здiйснити попереднiй вiдбiр кандидатiв, що значно полегшить роботу працедавця. Закрита система передбачає, що iнформацiю про вакансiї можна почерпнути тiльки безпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскiльки першочерговим завданням ДСЗ є працевлаштування безробiтних (особливо з тривалим термiном безробiття), при закритому розповсюдженi iнформацiї, вакансiї, як правило, пропонуються безробiтним, а не працюючим, що мають намiр покращати роботу. При цьому виникає три проблеми. Перша, дискримiнуються тi громадяни, якi мають роботу, хоча таким чином досягається якийсь вигляд соцiальної справедливостi по вiдношенню до безробiтних. Друга, оскiльки безробiтнi, особливо тi, хто не працює довгий перiод часу, є менш квалiфiкованими працiвниками (при iнших рiвних умовах), роботодавцi з часом, можуть стати менш задоволеними спiвпрацею з ДСЗ. Третя, при закритому способi, для посадових осiб ДСЗ є бiльше простору для зловживань. Виходячи з вищевикладеної iнформацiї, можна стверджувати, що в Українi iснує закритий спосiб оголошення вакансiй, при якому тiльки звернувшись у ДСЗ можна одержати iнформацiю про вакансiї, що є в наявностi цiєї служби. З iншого боку, нiщо не перешкоджає працедавцям самостiйно розмiщувати оголошення в засобах масової iнформацiї та знаходити прийнятнi кандидатури для вiдкритих вакансiй. Бiльше того, попри законодавчо закрiплену норму про необхiднiсть iнформування ДСЗ про усi вiльнi вакансiї, працедавцi досить часто не повiдомляють ДСЗ про вакансiї через якiсть запропонованої робочої сили. Про ефективнiсть брокерської функцiї ДСЗ в Українi можна зробити висновок базуючись на кiлькостi працевлаштованих громадян[14] (табл. 1) [15] . Таблиця 1. Працевлаштовано незайнятих, тис. осiб 2004р. Грудень 981,8 49,3 Сiчень 992,1 57,2 Лютий 73,2 Березень 1018,4 92,8 Квiтень 986,7 111,8 Травень 918,3 112,4 Червень 858,3 113,2 Липень 825,4 93,0 Серпень 800,4 83,9 Вересень 780,6 96,5 Жовтень 762,9 93,9 Листопад 809,7 68,1 Грудень 881,5 53,7 Одним з основних заходiв Державної служби зайнятостi, що сприяють руху робочої сили мiж галузями народного господарства є професiйне навчання. В науковцiв та практикiв iснує значний iнтерес до цього виду послуг, оскiльки вини потребують значних матерiальних затрат, з одного боку, i потенцiйно можуть бути рушiйною силою в реформуваннi ринку працi, з iншого боку. Зважаючи на перетворення циклiчного безробiття на структурне в довгому перiодi, виникнення дисбалансу мiж квалiфiкацiями, що мають безробiтнi, та тих, що вимагаються роботодавцями, в Українi та iнших країнах питання постає не про те, чи використовувати профнавчання та перенавчання серед заходiв активної полiтики, а про те, як i якого розмiру їх здiйснювати, щоб вони приносили найбiльшу користь для суспiльства. В Українi iснує п’ять видiв професiйного навчання, якi використовуються ДСЗ: - первинна професiйна пiдготовка робiтникiв; - перепiдготовка фахiвцiв; - стажування. Термiн профнавчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тiльки на тi професiї чи спецiальностi, термiн навчання на яких не перевищує 1 року. Законодавством передбачено, що працедавець у разi вiдмови у прийняттi на роботу спецiалiстiв, якi були ранiше ним заявленi i якi навчалися за рахунок державних коштiв, вiдшкодовує ДСЗ всi витрати, пов’язанi з працевлаштуванням, професiйною перепiдготовкою, виплатою допомоги по безробiттю. З iншого боку, пiдприємствам, установам i органiзацiям ДСЗ компенсовує до 50% витрат на перепiдготовку працiвникiв, якi пiдлягають вивiльненню, та на органiзацiю навчання прийнятих на роботу громадян, вивiльнених з iнших пiдприємств. Без сумнiву, обидва заходи є досить прогресивними та стимулюючими ефективно вирiшувати питання потреби в квалiфiкованих кадрах. [16] мiсцевостi, а також розв’язанню проблем, пов’язаних iз соцiальним захистом вивiльнюваних працiвникiв Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соцiальною та професiйною адаптацiєю вiйськовослужбовцiв, звiльнених внаслiдок реформування збройних сил. Розв’язання проблем зайнятостi населення на депресивних територiях та у малих монофункцiональних мiстах здiйснюється у рамках Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих мiст", шляхом: - визначення прiоритетiв економiки малих мiст для реалiзацiї iнвестицiйних проектiв i програм, якi фiнансуються за рахунок державного i мiсцевих бюджетiв та надання державної пiдтримки районам, в яких склалася критична ситуацiя на ринку працi, шляхом запровадження особливих режимiв приватизацiї, iнвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення i впровадження механiзму залучення коштiв iноземних кредитних лiнiй та мiжнародної технiчної допомоги; - запровадження сприятливого iнвестицiйного режиму для пiдприємств, якi створюють новi робочi мiсця, в тому числi надання додаткових гарантiй щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного вiку, якi потребують соцiального захисту i не здатнi нi рiвних конкурувати на ринку працi; - розвитку iнфраструктури i створення сприятливих умов для розвитку пiдприємництва; Державна служба зайнятостi також надає певнi послуги щодо територiальної мобiльностi робочої сили: це сприяння легальнiй трудовiй мiграцiї громадян України, i сприяння переселенню людей з друдонадлишкових районiв до регiонiв, якi потребують додаткової робочої сили (сезоннi роботи, заохочення переселення громадян в сiльську мiсцевiсть), а також сприяння переселенню громадян iз зони радiоактивного забруднення. Стаття 15 Закону України "Про зайнятiсть населення" передбачає заходи щодо сприяння переселенню громадян України i членiв їх сiмей з трудонадлишкових районiв у райони, де спостерiгається нестача трудових ресурсiв. При цьому передбачається видiлення ДСЗ вiдповiдних матерiальних ресурсiв та фiнансових коштiв. На даний час таке переселення визначено тiльки у сiльську мiсцевiсть. Працiвникам, якi прибули в сiльську мiсцевiсть у порядку переселення, ДСЗ виплачує добовi за час перебування в дорозi. але не бiльше 6 мiсяцiв. Сезонними вважаються деякi види робiт в лiсовiй та торф’янiй промисловостi, робота в овочiвництвi, садiвництвi, виноградарствi та вирощуваннi iнших сiльськогосподарських рослин, робота на iнкубаторно-птахiвничих та мiжгосподарських iнкубаторних станцiях та iн. [18] протягом року. Головним джерелом iнвестицiй для створення робочих мiсць залишатимуться власнi кошти пiдприємств. робочих мiсць; - запровадження сприятливого iнвестицiйного режиму для пiдприємств, якi створюють новi робочi мiсця; - пiдтримки самостiйно зайнятого населення, малого та середнього пiдприємництва; - економiчного заохочення пiдприємцiв до створення нових робочих мiсць для безробiтних i пiдтримки пiдприємницької iнiцiативи безробiтних; - розвитку гнучких форм зайнятостi, створення робочих мiсць з неповним робочим часом, на допомiжних роботах, у приватнiй сферi послуг тощо; Державна полiтика щодо створення нових робочих мiсць реалiзується через органiзацiю громадських робiт. Цей захiд, в першу чергу покликаний допомогти незайнятим громадянам зберегти вiдчуття приналежностi до робочої сили. На додачу до грошової винагороди, громадськi роботи допомагають безробiтним зберегти та розвинути свої навики та звичку працювати, тобто, вони запобiгають зниженню рiвня людського капiталу та запобiгають кризi соцiальної непотрiбностi, пов’язаної з безробiттям. Крiм того участь, у громадських роботах може збiльшити ймовiрнiсть працевлаштування у тiй самiй галузi чи десь iнде. Вiдповiдно до Положення про порядок органiзацiї та проведення оплачуваних громадських робiт, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України вiд 27 квiтня 1998 р. №578 оплачуванi громадськi роботи органiзовують мiсцевi державнi адмiнiстрацiї за участю ДСЗ для забезпечення тимчасової зайнятостi населення, передусiм осiб, зареєстрованих як безробiтнi, на пiдприємствах комунальної власностi i за договорами – на iнших пiдприємствах. Оплачуванi громадськi роботи повиннi мати суспiльно корисну спрямованiсть i сприяти соцiальному розвитку регiонiв. Фактом який стимулює громадян до зайнятостi у громадських роботах є те, що крiм заробiтної плати, яка виплачується за рахунок коштiв мiсцевих бюджетiв та працедавцiв за фактично виконану роботу i яка не може бути меншою вiд мiнiмальної заробiтної платнi, безробiтними громадянами в перiод участi в оплачуваних громадських роботах зберiгається виплата допомоги по безробiттю. [19] Адмiнiстративнi данi державної служби зайнятостi надають iнформацiю про кiлькiсть осiб, залучених до громадських робiт. (табл. 2) [20] Таблиця 2. Кiлькiсть незайнятих осiб, якi перебували на облiку у державнiй службi зайнятостi та брали участь у оплачуваних громадських роботах у перiод з 2001 по 2005рр. 2001 2002 2003 2004 2005 Всього тис. осiб у% до загальної кiлькостi незайнятих на облiку Всього тис. осiб у% до загальної кiлькостi незайнятих на облiку Всього тис. осiб Всього тис. осiб у% до загальної кiлькостi незайнятих на облiку У% до 2004 У% до 2001 у% до загальної кiлькостi незайнятих на облiку Всього по Українi 302,0 10,9 345,2 12,3 378,6 13,4 414,2 14,3 419,2 101,2 138,8 14,5 До заходiв щодо створення нових робочих мiсць вiдносять також послуги ДСЗ нацiленi на допомогу у здiйсненi незайнятим громадянином пiдприємницької дiяльностi. В Українi було два види такої допомоги: одноразова виплата допомоги по безробiттю для органiзацiї безробiтними пiдприємницької дiяльностi вiдповiдно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття", введений в дiю з 1 сiчня 2001р. та надання безробiтним безпроцентної позики для зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю, вiдповiдно до Закону України "Про зайнятiсть населення". допомоги) за весь визначений законом перiод її виплати одноразово. Для отримання одноразової виплати допомоги по безробiттю безробiтний подає до мiсцевого центру зайнятостi заяву про таку виплату та бiзнес-план. Для допомоги у здiйсненнi пiдприємницької дiяльностi ДСЗ може також надати безробiтному безпроцентну позику. Така позика надається лише у разi позитивного висновку про здатнiсть безробiтного до пiдприємницької дiяльностi та вiдповiдну професiйну пiдготовку. Ця позика може бути використана на придбання обладнання, iнструменту, сировини i матерiалiв, оренду примiщення, органiзацiю робочих мiсць та iншi витрати, пов’язанi з пiдприємницькою дiяльнiстю. Позика надається на строк, не бiльше нiж два роки. Громадянин, який отримав одноразову виплату допомоги по безробiттю або безпроцентну позику, не має права на отримання допомоги по безробiттю за перiод, коли така допомога (позика була виплачена. Таким чином, у разi невдачi на нивi пiдприємництва, що є вкрай можливо за теперiшнього стану економiки, такий безробiтний залишиться без засобiв до iснування. [21] Державою також проводиться полiтика щодо забезпечення зайнятостi iнвалiдiв. З цiєю метою вiдповiдно до Закону України "Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в Українi" для пiдприємств, установ i органiзацiй не залежно вiд форми власностi i господарювання встановлюється квота робочих мiсць для забезпечення працевлаштування iнвалiдiв. Ця квота дорiвнює 4% загальної чисельностi працюючих, а якщо працює вiд 15 до 25 чоловiк – у кiлькостi одного робочого мiсця. Пiдприємства, де кiлькiсть працюючих iнвалiдiв менша, нiж встановлено квотою сплачують штрафнi санкцiї у розмiрi середньомiсячної заробiтної плати на вiдповiдному пiдприємствi за кожне робоче мiсце, не зайняте iнвалiдом. [22] додаткових робочих мiсць, сприяння самостiйнiй зайнятостi сiльського населення, залучення безробiтних до пiдприємницької дiяльностi. Створення нових робочих мiсць для незайнятого сiльського населення здiйснюється вiдповiдно до законодавства України. Пiдтримка сiльськогосподарського товаровиробника здiйснюється шляхом: - середньо - та довгострокового кредитування сiльськогосподарського виробництва на пiльгових умовах, враховуючи сезонний характер сiльського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збiльшити чисельнiсть працюючих; - пiдтримки створення сiльськогосподарських пiдприємств, заснованих на приватнiй власностi, а також власних сiльських господарств, пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалiзацiєю сiльськогосподарської продукцiї; - пiдтримки розвитку малого пiдприємництва, а також власних сiльських господарств у сферi збуту продукцiї. корпоративних та партнерських товариств, виробничих i обслуговуючих кооперативiв, акцiонерних товариств, товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, фермерських господарств та iн. За короткий перiод дiяльностi нових органiзацiйних структур на селi кардинально полiпшити економiчну ситуацiю i забезпечити ефективне матерiальне стимулювання працiвникiв в агропромисловому секторi важко. Окрiм того, iз поглибленням реформ на селi збiльшується i низка проблем, вирiшення яких потребує нових нетрадицiйних, пiдприємницьких пiдходiв. Останнє, зокрема, стосується системи трудових вiдносин. [23] в робочiй силi, безробiтнi – ознайомитися з пропозицiєю робочих мiсць, отримати профорiєнтацiйнi консультацiї, знайти мiсце роботи або навчання. Такi ярмарки органiзовуються районним центром зайнятостi за пiдтримки райдержадмiнiстрацiї, районної ради та iнших органiв самоврядування. На них запрошуються роботодавцi, аграрнi навчальнi заклади та пошукачi робочих мiсць кiлькох районiв. Як свiдчить досвiд, проведення ярмаркiв вакансiй є досить ефективною формою сприяння зайнятостi населення. [24] Одним з чинникiв який повинен стимулювати населення до зайнятостi це –заробiтна плата. В Українi доходи бiльшостi працiвникiв майже не залежать вiд кiлькiсних та якiсних показникiв їхньої працi, на першому планi стоїть мiсце роботи. Як економiчна категорiя заробiтна плата не повною мiрою виконує свої функцiї – вiдтворення робочої сили i стимулювання працi. Вона фактично перетворилася в один з варiантiв соцiальної допомоги, який мало залежить вiд результатiв працi. У перiод формування економiчної системи держави, основу якої становлять ринковi вiдносини, одним з головних iнструментiв державного регулювання заробiтної плати в Українi є законодавче встановлення її мiнiмального рiвня. Так, Кодексом законiв про працю України (ст. 95) визначено, що мiнiмальна заробiтна плата – це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт). методом боротьби з бiднiстю, анiж рiзноплановi форми соцiального забезпечення. [25] i, вiдповiдно, функцiонування ринку працi. [26] Критерiями визначення мiнiмальної заробiтної плати, вiдповiдно до мiжнародних трудових норм, є: потреби працiвника та його сiм’ї з урахуванням загального рiвня заробiтної плати в країнi, соцiальних виплат, рiвня життя рiзних соцiальних груп; чинники економiчного характеру – вимоги економiчного розвитку, рiвень продуктивностi працi, забезпечення i пiдтримка високого рiвня зайнятостi тощо. [27] "Про Стратегiю подолання бiдностi" прийнятий 15 серпня 2001р. Стратегiя визначає основнi напрями проведення полiтики подолання бiдностi шляхом: - створення економiчно-правових умов для збiльшення доходiв i зростання економiчної активностi працездатних громадян; - пiдвищення ефективностi соцiальної пiдтримки найбiльш уразливих груп населення шляхом реформування системи соцiального захисту. Що ж до фактичних цiлей полiтики, спрямованої на зменшення бiдностi, то зайнятiсть i подолання безробiття – основна мета будь-якої полiтики, спрямованої проти бiдностi. Ще одним, але не менш важливим фактором, є тривалiсть бiдностi. Бiднiсть легше переносити, та її соцiальна вартiсть мiнiмiзується, якщо бiднiсть має тенденцiю бути нетривалим явищем, якщо вона не вiдновлюється через поколiння, i люди вiдчувають, що вони реально можуть стати на ноги та подолати її. Українi необхiдно зосередити увагу на трьох основних завданнях полiтики, спрямованої проти бiдностi: збiльшення зайнятостi, зменшення абсолютної бiдностi й попередження довготривалої бiдностi, полiпшення соцiальної мобiльностi. Пiсля розгляду передумов для зменшення рiвня бiдностi й визначення цiлей слiд визначитися зi способами досягнення цих цiлей. Заохочення зайнятостi в офiцiйнiй економiцi – це основа будь-якої стратегiї, спрямованої проти бiдностi у країнах iз середнiм рiвнем доходiв, таких як Україна. Ця стратегiя повинна сконцентруватися i на перемiщеннi робочих мiсць iз тiньової економiки до офiцiйної, i на створеннi нових робочих мiсць у легальнiй економiцi. Важливо наголосити, що будь-який репресивний елемент (наприклад, полiцiя, податковi органи тощо) мають вiдiгравати другорядну роль у цiй стратегiї. Основне завдання стратегiї – зробити створення робочих мiсць в офiцiйнiй економiцi привабливiшим. Цiєї мети можна досягти, використовуючи комбiнацiї таких елементiв: – Змiни в податковiй системi; – Стимули для працi в офiцiйнiй економiцi.; У цiлому, державна полiтика у сферi зайнятостi реалiзується шляхом забезпечення ефективної дiї ряду законодавчих i пiдзаконних актiв, до них вiдносяться: закони України "Про зайнятiсть населення", "Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття", "Про оплату працi", "Про прожитковий мiнiмум", "Про колективнi договори i угоди", "Про освiту", "Про професiйно-технiчну освiту", "Про вищу освiту", "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом", "Про оренду землi", "Про сприяння соцiальному становленню та розвитку молодi в Українi", "Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в Українi", "Про приватизацiю державного майна", "Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти", „Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi", "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих мiст", "Про загальнообов´язкове державне пенсiйне страхування", "Про особисте селянське господарство", "Про засади державної регуляторної полiтики у сферi господарської дiяльностi" iншi. ІІІ Роздiл. Аналiз ефективностi полiтики зайнятостi в Українi Розглянувши державну полiтику у сферi зайнятостi, проведемо її аналiз за перiод 2001-2005 рр. Так, за даними Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики, завдяки позитивним зрушенням в економiцi країни та вжитим заходам щодо стимулювання зайнятостi населення намiтилась позитивна тенденцiя до полiпшення ситуацiї на ринку працi: - уповiльнено темпи та зменшено обсяги вивiльнення працiвникiв з пiдприємств, установ i органiзацiй; - збiльшено обсяги надання соцiальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державнiй службi зайнятостi, зокрема обсяги працевлаштування безробiтних. У 2005 роцi середньомiсячна чисельнiсть економiчно активного населення вiком 15-70 рокiв становила 22,3 млн. осiб, з яких 20,7 млн. осiб, або 92,8% були зайнятi економiчною дiяльнiстю, а решта 1,6 млн. осiб – вiдповiдно до методологiї Мiжнародної органiзацiї працi (МОП) класифiкувалися як безробiтнi. Чисельнiсть економiчно активного населення працездатного вiку становила вiдповiдно 20,5 млн. осiб, або 91,9% вiд зазначеної категорiї населення вiком 15-70 рокiв (див. табл. 3). Скорочується чисельнiсть зайнятих на пiдприємствах державної та колективної форми власностi. В середньому за 2004 рiк на пiдприємствах державної форми власностi працювало 39,4 вiдсотка населення, зайнятого економiчною дiяльнiстю, на пiдприємствах колективної форми власностi 31,4 вiдсотка, на пiдприємствах приватної форми власностi 29,1 вiдсотка зайнятих. Основнi показники економiчної активностi у 2000-2005рр. Одиниця вимiру 2000р. 2005р. Економiчно активне населення у вiцi 15-70 рокiв працездатного вiку тис. осiб 22830,8 20582,5 20481,7 Рiвень економiчної активностi населення у вiцi 15-70 рокiв 63,2 73,7 62,0 71,1 62,2 70,9 Зайняте населення у вiцi 15-70 рокiв працездатного вiку 20175,0 20295,7 18694,3 20680,0 Рiвень зайнятостi населення у вiцi 15-70 рокiв у% до населення вiдповiдної вiкової групи 55,8 64,5 56,7 64,6 57,7 65,4 (за методологiєю МОП) у вiцi 15-70 рокiв працездатного вiку тис. осiб 2630,0 1906,7 1888,2 1600,8 1595,2 Рiвень безробiття населення (за методологiєю МОП) у вiцi 15-70 рокiв працездатного вiку у% до економiчно активного населення вiдповiдної вiкової групи 11,6 12,4 8,6 9,2 7,2 7,8 В сiльськiй мiсцевостi внаслiдок проведення аграрної реформи перерозподiл зайнятого населення мiж пiдприємствами рiзних форм власностi проходив iнтенсивнiше: частка працюючих на державних пiдприємствах склала 28,7 вiдсотка зайнятого населення, а на пiдприємствах приватної власностi 37,7 вiдсоткiв зайнятих. Зменшується чисельнiсть працюючих за наймом, зростає сегмент роботодавцiв, самозайнятих та безкоштовно працюючих членiв сiм’ї. В середньому за 2004 рiк за наймом працювало 87,6 вiдсотка населення у вiцi 15-70 рокiв, зайнятих економiчною дiяльнiстю, проти 89,3 вiдсоткiв у вiдповiдному перiодi 2002 року. У 2005 роцi досягнуто ще кращих результатiв (див. табл. 4). Здiйснюється подальший перерозподiл зайнятих мiж сферами економiчної дiяльностi на користь сфер надання фiнансових, транспортних та торговельно-посередницьких послуг. (див. таблицю 5) [28] Таблиця 4. Зайняте населення за статусами зайнятостi, статтю та мiсцем проживання у 2005 роцi. у тому числi жiнки чоловiки Всього, тис. осiб 20 680,0 10 075,5 10 604,5 14 093,9 працюючi за наймом 81,8 80,6 82,9 93,6 56,5 роботодавцi 0,9 0,7 1,2 1,2 0,4 само зайнятi 16,8 18,2 15,4 5,0 42,0 0,5 0,5 0,5 0,2 1,1 Таблиця 5. Кiлькiсть зайнятого населення за видами економiчної дiяльностi 2004 2005 Всього, тис. осiб У тому числi Всього, тис. осiб У тому числi Найманi працiвники пiдприємств, установ, органiзацiй У% до пiдсумку Найманi працiвники пiдприємств, установ, органiзацiй У% до пiдсумку Всього зайнято 20 295,7 14 041,2 100,0 20 680,0 14 005,3 100,0 Сiльське господарство, мисливство, лiсове та рибне господарство 3 998,3 1 637,5 11,7 4 005,5 1 437,3 10,3 Промисловiсть 4 077,1 3 897,2 27,7 3 878,0 27,7 Будiвництва 907,5 676,8 4,8 941,5 677,6 4,8 Оптова й роздрiбна торгiвля, торгiвля транспортними засобами, послуги з ремонту, готелi та ресторани 8,3 1 234,2 8,8 Транспортний зв’язок 1 374,9 1 083,0 7,7 1 400,5 1 090,2 7,8 Фiнансова дiяльнiсть 216,1 214,0 1,5 247,9 245,6 1,8 919,9 858,8 6,1 966,6 884,1 6,3 Державне управлiння 1 050,2 1 050,2 7,5 1 028,9 1 028,9 7,3 1 643,7 11,7 1 668,2 1 662,0 11,9 Охорона здоров’я та соцiальна допомога 1 348,9 1333,2 9,5 1 356,6 9,6 Колективнi, громадськi та особистi послуги 782,9 485,5 3,5 816,7 529,1 3,7 З наведених даних видно, що протягом останнiх рокiв в усiх сферах економiчної дiяльностi досягнуто певних позитивних зрушень у нормалiзацiї процесiв руху робочої сили й робочих мiсць у напрямi їх узгодження мiж собою за рахунок розширення сфери зайнятостi в недержавному секторi економiки, зростання мобiльностi робочої сили та її професiйно-квалiфiкацiйної адаптацiї. У програмних документах iз соцiально-економiчного розвитку визначено прiоритетнi сфери створення нових продуктивних робочих мiсць – це малий бiзнес i середнiй бiзнес, наукомiсткi галузi промисловостi, споживчий сектор економiки, вiдповiдно до яких i має вiдбуватися введення нових продуктивних робочих мiсць. [29] Зросла кiлькiсть суб’єктiв малого пiдприємництва та чисельнiсть працiвникiв, зайнятих у цiй сферi. У 2005 роцi функцiонувало майже 2 млн. суб’єктiв малого пiдприємництва (з чисельнiстю працюючих 5,1 млн. осiб) в тому числi 275 тис. малих пiдприємств, проти 218 тис. малих пiдприємств у 2001 роцi. Бiльше нiж 2/3 нових робочих мiсць були створенi фiзичними особами - суб’єктами пiдприємницької дiяльностi. У 2005 роцi вiдбулося розширення сфери прикладання працi за рахунок створення нових робочих мiсць бiльше нiж для 630 тис. осiб. Попри державну полiтику стимулювання пiдприємницької дiяльностi, поки не можна сказати, що пiдприємництво в Українi набуло належного розвитку. Цей сектор економiки ще не виконує багатьох функцiй, якi на нього покладає суспiльство, i перш за все – пiдвищення зайнятостi населення шляхом створення нових робочих мiсць у бiльшостi видiв економiчної дiяльностi. Важливим є те, що в розвитку малого пiдприємництва поступово формується середнiй клас суспiльства (переважно молодi). Але цей процес вiдбувається повiльно i тому показники розвитку українського малого бiзнесу у зiставленнi з провiдними державами свiту за минулi роки виявляються досить скромними. В Українi пiд час переходу до ринкових умов, змiн форм власностi дрiбний бiзнес розвивався за власною iнiцiативою та за рахунок власних ресурсiв. Все це негативно позначилося як на розвитку пiдприємництва, так i на психологiї самих пiдприємцiв. Мотивацiю приватного пiдприємця нацiлено перш за все, на отримання прибутку. Керуючись цiєю головною метою, пiдприємцi забувають про те, що крiм отримання прибутку вони мають вирiшувати i соцiальнi завдання – створювати новi робочi мiсця, забезпечуючи роботою незайнятих (перш за все молодь) тощо. Основною причиною незайнятостi серед молодi є складнощi у пошуку роботи пiсля закiнчення навчальних закладiв. Як свiдчить практика, роботодавцi з великим небажанням та у дуже обмежених обсягах приймають на роботу недосвiдчену молодь. на практицi механiзму стимулювання зацiкавленостi роботодавцiв у працевлаштуваннi випускникiв шкiл, ПТУ, ВНЗiв з використанням податкових та iнших пiльг. [30] Не менш важливим є розроблення й формування нацiональної полiтики на державному рiвнi. Бiльшiсть закордонних країн формують цю полiтику, орiєнтуючись на "Мiжнародну програму дiй щодо молодi до 2000 року й далi", що дозволяє максимально вирiшувати певне коло проблем. У цей час в Україна реалiзується загальнодержавна програма пiдтримки молодi на 2004-2008рр., спрямована на створення сприятливих полiтичних, соцiальних, економiчних, законодавчих, фiнансових та органiзацiйних передумов для життєвого самовизначення й самореалiзацiї молодi, розв’язання її нагальних проблем. [31] Скоротилися обсяги часткового безробiття. Чисельнiсть працiвникiв, якi перебували у вiдпустках з iнiцiативи адмiнiстрацiї, зменшилась у 2001-2005 роках у 5,8 рази, а чисельнiсть працiвникiв, якi працювали на умовах неповного робочого часу - на 27 вiдсоткiв. Означенi категорiї працiвникiв становили у 2005 роцi 14,5 вiдсотка вiд середньооблiкової чисельностi штатних працiвникiв проти 29,4 вiдсотка в 2001 роцi. Актуалiзовано роль оплати працi у стимулюваннi зайнятостi населення. Середньомiсячна заробiтна плата у 2004 роцi у 2 рази перевищила рiвень заробiтної плати у 2001 роцi i склала 562,3 грн. Спостерiгається тенденцiя скорочення чисельностi низькооплачуваних працiвникiв. Незадовiльними лишаються мiжгалузевi спiввiдношення у рiвнях оплати працi, якi визначаються належнiстю до певної сфери економiчної дiяльностi та органiзацiйно-правової форми суб’єктiв господарювання. Постiйно розширюється сфера прикладання працi за рахунок створення нових робочих мiсць. Чисельнiсть працiвникiв, зайнятих на новостворених мiсцях становила у 2002 роцi 390 тис. осiб, у 2003 роцi 622 тис. осiб, у 2004 роцi 651 тис. осiб. На сьогоднiшнiй день недолiком є те, що стимулювання попиту на робочу силу обмежується переважно сферою, яка торкається iнтересiв соцiально вразливих верств населення, - це надання дотацiй роботодавцям для створення додаткових робочих мiсць та виплата одноразової допомоги з безробiття для органiзацiї пiдприємницької дiяльностi, що цiлком виправдано, ураховуючи обмеженiсть ресурсiв на цi цiлi. Протягом 2005р. на робочi мiсця, створеннi за рахунок дотацiй роботодавцям, було влаштовано 27,7 тис. осiб у промисловостi, торгiвлi та громадському харчуваннi, комунальному господарствi, у сферi послуг, що в двiчi бiльше нiж у 2001 роцi. Особлива увага придiляється створенню робочих мiсць для населення, яке потребує додаткових соцiальних гарантiй (у 2005р. було заброньовано 106,6 тис. робочих мiсць для цiєї категорiї населення); значно пiдвищився рiвень працевлаштування iнвалiдiв, якi перебували на облiку в державнiй службi зайнятостi (цей показник майже у двiчi вищий, нiж серед працездатних громадян). [32] Набула поширення така форма зайнятостi, як зовнiшня трудова мiграцiя. За експертними оцiнками за кордоном працює до 3-4 млн. громадян України, з яких лише 1-2 вiдсотки легально працевлаштовуються за межами країни за допомогою господарських структур, якi надають послуги з посередництва у працевлаштуваннi за кордоном. Соцiальний захист трудових мiгрантiв-громадян України забезпечується мiждержавними та мiжурядовими угодами про працевлаштування та соцiальний захист трудових мiгрантiв, а також шляхом приєднання України до мiжнародних договорiв з питань захисту прав трудових мiгрантiв. Чисельнiсть безробiтного населення, визначеного за методологiєю МОП, зменшилася у 2001-2005 роках на 650 тис. осiб. У 2005 роцi вiдбулося скорочення чисельностi безробiтних у вiцi 15-70 рокiв до 1,95 млн. осiб, зокрема, у мiстах до 1,43 млн. осiб. В той же час, в сiльськiй мiсцевостi чисельнiсть безробiтних у вiцi 15-70 рокiв продовжує зростати: в середньому за 2004 рiк її обсяги склали 450 тис. осiб у 2005 роцi вiдбулося зростання до 520 тис. осiб. Рiвень безробiття населення у вiцi 15-70 рокiв має позитивну тенденцiю до зниження i складає в середньому за 2004 рiк 9,1 вiдсотки. Порiвняно з 2001 роком рiвень безробiття населення у вiцi 15-70 рокiв скоротився на 2,6 вiдсоткових пункти. Подальше його зниження вiдбулося до рiвня до 8,6 вiдсотки в середньому за 2005 рiк. Потреба пiдприємств у працiвниках для замiщення вiльних робочих мiсць, заявлена в державну службу зайнятостi, збiльшилася за 2002 - 2004 роки бiльш нiж на 40 вiдсоткiв. Навантаження на одне робоче мiсце зменшилося iз 11 осiб на кiнець 2001 року до 5 осiб на кiнець 2005 року. За 2005 р. послугами державної служби зайнятостi скористалися 2,9 млн. незайнятих трудовою дiяльнiстю громадян, серед яких кожний одинадцятий (9,2%) мав повну вищу освiту, кожний шостий (18,1%) – базову вищу, кожний третiй – професiйно-технiчну (30,2%) або повну загальну середню освiту (36,8%), решта осiб – початкову та базову загальну середню освiту (5,7%). За допомогою у пошуках роботи до державної служби зайнятостi впродовж 2005р. звернулося 1888,8 тис. не зайнятих трудовою дiяльнiстю громадян, що 0,4% менше нiж у 2004 р. Данi таблицi 6 свiдчать, що щорiчно до професiйного навчання залучається все бiльше зареєстрованих безробiтних. Переважна бiльшiсть безробiтних пiсля закiнчення професiйного навчання у 2005р. працевлаштувалася. З числа осiб, що закiнчили навчання, понад двi третини отримали роботу за направленням державної служби зайнятостi. [34] Таблиця 6. 2001 2002 2003 2004 2005 у% 2005 до 2004 у% 2005 до 2001 Направлено на професiйне навчання, тис. осiб 102,6 119,8 134,6 145,2 159,4 109,8 155,4 Проходили професiйне навчання, всього – тис. осiб 147,2 163,4 175,5 184,4 193,3 104,8 131,3 у% до загальної кiлькостi осiб, якi перебували на облiку державної служби зайнятостi 5,3 5,8 6,2 6,4 6,7 х х Закiнчили професiйне навчання, всього, тис. осiб 100,0 118,8 132,4 145,9 155,4 106,5 155,4 З них працевлаштованi, всього, тис. осiб 56,2 68,4 78,0 97,7 125,2 128,1 222,8 у% до загальної кiлькостi осiб, якi закiнчили професiйне навчання 56,2 57,6 58,9 67,0 80,5 х х За направленням служби зайнятостi, тис. осiб 44,9 58,1 69,4 91,3 119,7 131,1 266,6 у% до загальної кiлькостi осiб, якi закiнчили професiйне навчання 44,9 48,9 52,4 62,6 77,0 х х 11,3 10,3 8,6 6,4 5,5 85,9 48,6 у% до загальної кiлькостi осiб, якi закiнчили професiйне навчання 11,3 8,7 6,5 4,4 3,5 х х Завдяки проведенню активної полiтики у сферi зайнятостi ситуацiя на зареєстрованому ринку працi помiтно покращилася, про що свiдчать данi наведеннi у таблицi 7. [35] Таблиця 7. 2001 2002 2003 2004 2005 Кiлькiсть незайнятих громадян, якi скористалися послугами ДСЗ, в цiлому за рiк, всього тис. осiб 2760,2 2799,2 2835,2 2900,6 2887,7 з них: працевлаштовано, тис. осiб 772,7 831,8 877,3 984,2 1049,8 у% до тих, якi перебували на облiку 28,0 29,7 30,9 33,9 36,4 взяли участь у громадських роботах, тис. осiб 302,0 345,2 378,6 414,2 419,2 проходили професiйне навчання, тис. осiб 147,2 163,4 175,5 184,4 193,3 1028,8 1055,2 1003,7 998,9 903,5 з них мали статус безробiтних, тис. осiб 1008,1 1034,2 988,9 981,8 881,5 рiвень зареєстрованого безробiття, на кiнець року, у% до населення працездатного вiку 3,6 3,7 3,5 3,5 3,1 середня тривалiсть зареєстрованого безробiття, мiсяцiв 9 8 7 7 6 96,9 123,9 138,8 166,5 186,6 навантаження незайнятого населення на одне вiльне робоче мiсце, вакантну посаду, на кiнець року, осiб 11 9 7 6 5 середнiй розмiр допомоги по безробiттю, в груднi, гривень 85,23 118,32 146,37 у% до: мiнiмальної заробiтної плати 72,2 64,2 57,7 61,8 58,1 прожиткового мiнiмуму для працездатних осiб 25,7 29,0 32,4 37,8 42,6 Позитивною тенденцiєю на ринку працi є поступове скорочення кiлькостi зневiрених у пошуках роботи з 5,4 вiдсотка економiчно неактивного населення в середньому за 2002 рiк до 4,7 вiдсоткiв у вiдповiдному перiодi 2004 року та зменшення термiну середньої тривалостi пошуку роботи з 10 мiсяцiв у 2002 роцi до 9 мiсяцiв у 2004 роцi – 7 мiсяцiв 2005 роцi. ІV Роздiл. Аналiз мiжнародного та свiтового досвiду регулювання зайнятостi Створення в 1919 р. Мiжнародної органiзацiї працi i перша прийнята нею конвенцiя, присвячена обмеженню робочого часу на промислових пiдприємствах до 8 годин на день, i друга - про безробiття, по праву вважаються початком нового типу вiдносин мiж державою, роботодавцями та працiвниками. Свiтова економiчна криза 1920 - 1930-х рокiв, поширення новаторських iдей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономiчному регулюваннi привели до рiзкої змiни полiтики багатьох держав щодо зайнятостi. Навiть тi уряди, що проводили полiтику невтручання у сферу зайнятостi, не змогли з часом не визнати позитивних результатiв цього втручання в iнших країнах. Слiд сказати, що нинi всi країни, якi ми називаємо економiчно розвиненими, i їх мiжнароднi органiзацiї придiляють першочергову увагу проблемам зайнятостi як таким, без вирiшення яких не можна забезпечити соцiально-економiчну стабiльнiсть. В цих країнах регулярно розробляються, фiнансуються i виконуються програми зайнятостi, що враховують специфiку конкретної соцiально-економiчної ситуацiї. В загальному випадку програми зайнятостi можна подiлити на групи активних пiдпрограм (сприяння зайнятостi) i пасивних пiдпрограм (пiдтримання доходiв). Вплив податкової полiтики держави на стимулювання зайнятостi в розвинених країнах здiйснюється шляхом надання пiльг по звiльненню вiд виплат у соцiальнi фонди, компенсацiї витрат на професiйну пiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв i безпосередньо по зменшенню податкiв за створення нових робочих мiсць, розвиток людських ресурсiв, за працевлаштування конкурентноздатних категорiй громадян. Одним з найефективнiших стимулюючих факторiв для пiдприємцiв є пiльги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямованi найчастiше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштiв, витрачених на створення робочих мiсць (особливо спецiалiзованих, наприклад для iнвалiдiв), на професiйне навчання або пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв тощо. Фiнансовi штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використаннi такого адмiнiстративного заходу, як квотування робочих мiсць для iнвалiдiв i iнших неконкурентоздатних категорiй працiвникiв. В таких випадках держава зобов'язує пiдприємцiв, що не створюють спецiальнi робочi мiсця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушеннi соцiально-трудового законодавства. [36] Зарубiжнi країни мають рiзний пiдхiд щодо розподiлу коштiв на активнi й пасивнi заходи полiтики зайнятостi. У таких країнах, як Францiя, Нiмеччина, Англiя переважають витрати на пiдтримування рiвня доходiв населення, а на активнi заходи витрачається значно менше коштiв. У Францiї, наприклад, частка витрат на активнi й пасивнi заходи вiдповiдно дорiвнює 28,4% i 71,6%; в Англiї - 29,1% i 70,9%, у Нiмеччинi - 44,1% i 55,9%. Що стосується такого чинника, як звiтнiсть безробiтних, то є сенс акцентувати на тому увагу, що в деяких країнах свiту посилюється контроль за їхньою активнiстю пiд час пошукiв нового робочого мiсця. Уводиться їхня регулярнiша звiтнiсть про пошук нової роботи, жорсткiша залежнiсть мiж активнiстю в пошуку роботи й отриманням допомоги з безробiття. Так у Швейцарiї служба зайнятостi вимагає вiд зареєстрованого безробiтного надання наприкiнцi кожного мiсяця не менше 10 пiдтверджень його звернень до роботодавцiв. Таку саму полiтику проводять у Голландiї, Бельгiї, Данiї. В Японiї використовують такий вид стимулювання безробiтного до пошуку роботи: що швидше безробiтний знайде нове робоче мiсце, то бiльший розмiр бонусу вiн отримає, який може дорiвнювати чотиримiсячному розмiру допомоги з безробiття. Досвiд виплат премiй довготривалим безробiтним, якi зумiли працевлаштуватися, iснує в Австралiї та Новiй Зеландiї. [37] Значна увага у свiтi придiляється проблем безробiття молодi, вона характеризується численними спiльними та спецiалiзованими проектами та програмами, якi здiйснюються мiжнародними органiзацiями. Яскравим прикладом є "Мiжнародна програма дiй щодо молодi до 2000 року й далi" (The World Programme of Action for Youth to the Year 2000 and Beyond), розроблена ООН у 1995р., яка є мiжнародною стратегiєю дiй, спрямованих на ефективне розв’язання проблем молодi. Мета цiєї програми – закрiпити високу вiдповiдальнiсть уряду перед молоддю, що прагне до розвитку й активної участi в усiх суспiльних процесах та явищах. Мiжнародна програма – це комплексний документ, що мiстить основнi напрями дiй за 10-ма прiоритетними сферами, одна з яких є зайнятiсть. Ця програма реалiзується в бiльшостi країн – учасниць ООН i Європейського Союзу. У сферi зайнятостi молодi генеральним секретарем ООН було виокремлено 4 основнi напрями дiяльностi: - рiвнi можливостi на ринку працi для молодих чоловiкiв i жiнок; - пiдготовка до трудової дiяльностi (передбачає значнi iнвестицiї в освiту та профнавчання молодi); - пiдприємництво (створення сприятливих умов для вiдкриття власного бiзнесу). В Європейському Союзi (ЄС) з 1999р. здiйснюється програма "The Peer Reviev Programme (mutual learning)", спрямована на вивчення та обмiн досвiдом країн – учасниць Єдиної європейської стратегiї щодо зайнятостi. У межах цiєї програми вивчаються нацiональнi програми щодо зайнятостi та оцiнюються можливостi їх використання в iнших країнах. Прикладом такої програми може бути "Нiмецька стрiмка програма, спрямована на навчання, пiдвищення квалiфiкацiї та зайнятостi молодi", яка була започаткована у 1999р. Особливiсть цiєї програми полягає в чiткiй спрямованостi дiяльностi на особливi категорiї молодi: безробiтна молодь, яка спробувала продовжувати навчання, але зазнала невдачi; молодь, яка не працює i не вчиться не має зв’язкiв iз соцiальними структурами. Програма охоплює цiлу низку заходiв щодо реалiзацiї попиту (дотацiї та субсидiї роботодавцям) та пропозицiї працi молодi i ґрунтуються на залученi молодi до системи профнавчання та пiдвищення квалiфiкацiї. Уже через рiк пiсля започаткування програма показала свою ефективнiсть: кiлькiсть учасникiв становила 100 тис. осiб; 21,2% пiсля закiнчення навчання почали працювати; 15,2% продовжили освiту в iнших навчальних закладах. Францiя також вiддає перевагу активним заходам у боротьбi з безробiттям. Вона реалiзує двi подiбнi програми: 1)"Новi послуги – новi робочi мiсця" - передбачає вiдшкодування державою до 80% витрат пiдприємствам на створення нових робочих мiсць для молодi; 2)"Слiдом" - спрямована на полiпшення соцiального захисту молодi шляхом вивчення та допомоги в реалiзацiї своїх соцiальних прав. включення в систему професiйно-технiчної освiти та iншi подiбнi проекти. У Люксембурзi рiвень молодiжного безробiття досить низький – 2,8% на вiдмiну вiд 7,2 у ЄС. Варто зазначити, що безробiтнi у Люксембурзi – це, як правило, молодi люди з низькою квалiфiкацiєю, поганою мобiльнiстю та соцiальною адаптованiстю, але є два напрями вирiшення цiєї проблеми. Перший – залучення до тимчасової зайнятостi на державному чи приватному пiдприємствi з виплатою 80-100% мiнiмальної соцiальної заробiтної плати з урахуванням квалiфiкацiї i вiдшкодуванням збиткiв пiдприємствам у розмiрi 50-85% залежно вiд форми власностi. Другий – залучення до системи освiти та професiйного навчання з виплатою 80% мiнiмальної заробiтної плати та субсидiями, як у першiй програмi. В Іспанiї проблема молодiжного безробiття стоїть дуже гостро (9,2%), але на вiдмiну вiд бiльшостi країн ЄС влада вiддає перевагу пасивним заходам боротьби з нею – виплатi допомоги з безробiття. Цiкавий досвiд Данiї в розв’язаннi проблем безробiття. Ранiше рiвень безробiття був дуже високим, але завдяки радикальнiй реорганiзацiї системи допомоги з безробiття у 1990-х рр. цього вже немає. [38] Реформа ринку працi 1993р. та її послiдовний розвиток були заснованi на концепцiях "активiзацiї" i "можливостi працевлаштування", а також на вдосконаленнi основних принципiв активної й пасивної полiтики ринку працi. Кожний застрахований безробiтний (у Данiї понад 80% безробiтних застрахованi) має право на "активiзацiю, тобто отримання пропозицiї щодо найму на роботу протягом 12 мiсяцiв з моменту втрати роботи (i в межах 6 мiсяцiв для робiтникiв вiком до 25 рокiв). Безробiтний зобов’язаний прийняти пропозицiю для того, щоб потiм мати право на отримання державної фiнансової допомоги. Тим часом як рiвнi доходiв (допомог) для безробiтних залишилися незмiнними, тривалiсть виплати допомог було поступово скорочено. На сьогоднiшнiй день загальний перiод отримання допомоги становить 4 роки порiвняно з 8 роками, якi були до реформи. [39] до пошуку роботи чи долучення до спецiальних програм. [40] Рiвень зайнятостi серед робiтникiв похилого вiку (55-64 роки) в Данiї високий, проте вiн нижчий, нiж у Швецiї i США. Це вiдображає полiтику раннього виходу на пенсiю, яку було прийнято в перiод високого рiвня безробiття (до 1995-1996рр) i переглянуто з намiром за допомогою економiчного стимулювання перешкоди цiй тенденцiї. Ще одним елементом, який пояснює високий приплив на ринок працi Данiї, є кiлькiсть робочого часу. У 1999 р. середньорiчний робочий час у Данiї становив 1527 год, порiвняно iз середньоєвропейським показником, що дорiвнював 1600 год, i був набагато меншим, нiж у Японiї i США. Це свiдчить про те, що в Данiї вiддають перевагу радше скороченому робочому часу i 5-титижневiй вiдпустцi, нiж частковiй зайнятостi. [41] Мережа зайнятостi молодi (МЗМ) сформована у межах створеної Генеральним секретарем ООН сприяє розробленню так званими провiдними країнами нацiональних планiв дiй у сферi зайнятостi молодi. Нинi таких провiдних країн десять (Азербайджан, Бразилiя, Єгипет, Індонезiя, Іран, Намiбiя. ю Малi, Руанда, Сенегал, Шрi-Ланка), i вони взяли на себе зобов’язання стати прикладом для iнших i першими розробити нацiональну полiтику, покликану вирiшувати проблеми зайнятостi. МОП надає технiчне сприяння й полiтичнi консультацiї країнам – членам МЗМ. Україна на сьогоднiшнiй день не є членом даної органiзацiї, хоча прагне до цього й тiсно спiвпрацює з МОП i ООН. Можливостi спiвробiтництва на мiжнародному рiвнi ускладнюються браком в Українi єдиної впливової органiзацiї, що представляла б iнтереси молодi. [42] Таким чином, розглянутi нами заходи регулювання зайнятостi в економiчно розвинених країнах показують значнi масштаби втручання держави в трудовi вiдносини, яке, з одного боку, є виваженим i програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах i довгостроковiй полiтицi, враховуючи загальноекономiчну кон'юнктуру, а з iншого - не втручається у власне пiдприємницьку дiяльнiсть, яка до того ж стає ефективнiшою за рахунок державних програм. Висновок Курсова робота присвячена вивченню державної полiтики пов’язаної з стимулюванням зайнятостi населення. У цiй роботi дано визначення зайнятостi та безробiттю; детально вивчено державну полiтику регулювання та стимулювання зайнятостi; зроблено аналiз ефективностi полiтики зайнятостi в Українi; розглянуто мiжнародний та свiтовий досвiд регулювання зайнятостi. У ходi роботи визначено, що зайнятiсть – це дiяльнiсть громадян, пов’язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб, що не суперечить законодавству i, як правило, приносить заробiток (трудовий доход). Це надзвичайно важливе явище соцiально-економiчного життя суспiльства, яке далеко не вичерпується проблемами безробiття, а включає також такi аспекти як рацiональне використання працi; забезпечення гiдного рiвня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочiй силi iз врахуванням її кiлькостi та якостi, задоволення професiйних потреб працiвникiв, включаючи потреби у професiйнiй освiтi та пiдтриманнi квалiфiкацiї; соцiальну пiдтримку у разi втрати роботи тощо. населення називається рiвнем безробiття. Критерiями вирiзнення видiв безробiття є причини його виникнення тривалiсть, а основними видами безробiття вважаються структурне, фрикцiйне i циклiчне безробiття. Соцiально-економiчна полiтика держави в галузi зайнятостi повинна мати комплексний характер i спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цiлей в цiй сферi: Забезпечення повної i рацiональної зайнятостi як необхiдної передумови реалiзацiї права громадян на працю та досягнення високого рiвня життя населення. Найближчою тактичною цiллю полiтики зайнятостi має бути збалансування попиту i пропозицiї працi. рiвня безробiття, величезнiй напрузi на сiльському ринку працi. Вирiшення цих проблем можливе лише при створеннi сприятливих умов для розвитку пiдприємництва, стимулюваннi створення нових робочих мiсць. Проведений аналiз ефективностi полiтики зайнятостi в Українi свiдчить про те, що за розглянутий нами перiод 2001-2005рр. є позитивнi зрушення у напрямку пiдвищення зайнятостi. Прийнятi державою заходи та програми є ефективними i покращують ситуацiю на ринку працi. На сьогоднiшнiй день вони є не достатнiми i потребують подальшого вдосконалення механiзму збiльшення економiчної активностi безробiтного населення в пошуку роботи. Слiд переймати досвiд розвинених країн, придiлити бiльше уваги проблемам молодiжної зайнятостi та зайнятостi на селi. Це необхiдно здiйснювати шляхом послiдовного процесу, що охоплює внесення змiн i доповнень до чинного законодавства на основi прийняття мiжнародних трудових стандартiв; посилити iнвестицiйне забезпечення модернiзацiї робочих мiсць у конкурентно спроможних галузях економiки; сформувати гнучку систему оподаткування; в аграрно промисловому комплексi слiд здiйснювати реформу в напрямi реалiзацiї приватновласницьких iнтересiв. Мiжнародний досвiд свiдчить, що втручання держави в трудовi вiдносини повинно бути виваженим i програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах i довгостроковiй полiтицi, враховуючи загальноекономiчну кон’юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне пiдприємницьку дiяльнiсть, яка до того ж стає ефективнiшою за рахунок державних програм. 1. Конституцiя України – 1996р. 2. Закон України "Про зайнятiсть населення" - 01. 03. 1991р. 3. Закон України "Про оплату працi" - 24. 03. 1995р. 4. Закон України "Про затвердження Державної програми зайнятостi населення на 2001-2004 роки" - 07. 03. 2002р. "Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в Українi" "Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття" Кодекс законiв про працю: 7. Указ Президента України "Про стратегiю подолання бiдностi" - 15. 03. 01 р. "Про затвердження Положення про порядок органiзацiї та проведення оплачуваних громадських робiт" - №578 вiд 27. 04. 1998 р. 9. Богиня Д. П., Кулiков Г. Т., Шамота В. М., Лисогор Л. С. та iн. Соцiально-економiчний механiзм регулювання ринку працi та заробiтної плати. Київ: Інститут економiки НАНУ, 2001, 300 с. 11. Буряк П. Ю., Карпiнський Б. А., Григор'єва М.І. . Економiка працi й соцiально-економiчнi вiдносини. Київ: Центр навчальної лiтератури, 2004, 440 с. 12. Грiшнова О. А. Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини. – К.: Знання. 2004. – С. 535. 13. Ковальов В. М., Рижиков В. С., Єськов О. Л. Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини. – К.: Центр навчальної лiтератури. 2006. – С. 256. 14. Колот А. М. Соцiально-трудовi вiдносини: теорiя i практика регулювання. - К.: КПЕУ, 2004. – С. 230. 16. Мерзяк А. В., Михайлов Є. П., Корецький М. Х., Михайлова Г. О. Економiка працi i соцiально-трудовi вiдносини. – К.: Центр навчальної лiтератури. 2005. – С. 240. 18. Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2007 – ст. 319. 19. Вишневская Н. Государство на рынке труда – изменение стратегии // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - №7. – С. 101-107. 20. Горловський Р. Мiнiмальна заробiтна плата як iнструмент мотивацiї працi // Україна: аспекти працi. – 2003. - №1. – С. 44. 21. Заєць Т. Попит на робочу силу: проблеми формування та економiчного стимулювання // Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – с. 26. 22. Краснобаєва В., Омельченко Г. Мале пiдприємництво як чинник пiдвищення зайнятостi окремих слабо захищених верств населення // Україна: аспекти працi. – 2003. - №1. – с. 14. 23. Мутяк М. Менеджмент зайнятостi молодi: мiжнароднi аспекти // Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – С. 24-28. 24. Перегудова Т., Покрищук В. Пiдвищення економiчної активностi безробiтного населення України // Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – ст. 21-27. [1] Перегудова Т., Покрищук В. Пiдвищення економiчної активностi безробiтного населення України// Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – С. 17. [2] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд / за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ Видавництво "Консультант", 2007 – С. 103. [3] А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький, Г. О. Михайлов Економiка працi i соцiально-трудових вiдносин. – К.: Центр навчальної лiтератури. 2005. – С. 94. [4] Грiшнова О. А. Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини. – К.: Знання. 2004. – С. 75. [5] Петюх В. М. Ринок працi та зайнятiсть. Київ: МАУП. – 1997. - С. 63. [6] В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та iн. – К.: Центр навчальної лiтератури. 2006. – С. 119-121. [7] Н. Б. Болотiна, Г.І. Чанишева Трудове право України– К.: Центр навчальної лiтератури. 2006. – С. 121. [8] Грiшнова О. А. Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини. – К.: Знання. 2004. – С. 93. [9] Колот А. М. Соцiально-трудовi вiдносини: теорiя i практика регулювання. Київ: КНЕУ, 2004. – С. 160. [10] Закон України "Про затвердження Державної програми зайнятостi населення на 2005-2008 роки". [11] Кузьмин М. Кузьмин Ю., О. Купець Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. – К. : Мiленiум, 2003. – С. 24. [12] Перегудова Т., Покрищук В. Пiдвищення економiчної активностi безробiтного населення України// Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – ст. 21. [13] Там же ст. 26. [14] Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. Марта Кузьмин, Юрiй Кузьмин, Ольга Купець. - К.: Мiленiум, 2003. – С. 28. [15] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ Видавництво "Консультант", 2007 – Ст. 37. [16] Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. Марта Кузьмин, Юрiй Кузьмин, Ольга Купець. - К.: Мiленiум, 2003. - 34 с. [17] Заєць Т. Попит на робочу силу: проблеми формування та економiчного стимулювання// Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – с. 26. [18] Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. Марта Кузьмин, Юрiй Кузьмин, Ольга Купець. - К.: Мiленiум, 2003. - 34 с. [20] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ Видавництво "Консультант", 2007 – Ст. 159. [21] Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. Марта Кузьмин, Юрiй Кузьмин, Ольга Купець. - К.: Мiленiум, 2003. - 38 с. [22] Аналiз державної полiтики зайнятостi в Українi. Марта Кузьмин, Юрiй Кузьмин, Ольга Купець. - К.: Мiленiум, 2003. - 41 с. [23] Л. Червiнська. Мотивацiя працi в контекстi формування конкурентного середовища в АПК // Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – ст. 40. [24] Махсма М. Активна полiтика зайнятостi в контекстi розвитку сiльських територiй: регiональний досвiд регулювання // Україна: аспекти працi. – 2006. - № 6. – ст. 15. [25] Баланда А., Варецька О. Інститут мiнiмальної заробiтної плати: свiтовий досвiд встановлення та проблеми України // Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – с. 38. [26] Там же с. 42. [27] Горловський Р. Мiнiмальна заробiтна плата як iнструмент мотивацiї працi // Україна: аспекти працi. – 2003. - №1. – С. 44. [28] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ Видавництво "Консультант", 2007 – с. 107. [30] Краснобаєва В., Омельченко Г. Мале пiдприємництво як чинник пiдвищення зайнятостi окремих слабо захищених верств населення// Україна: аспекти працi. – 2003. - №1. – с. 14. [32] Заєць Т. Попит на робочу силу: проблеми формування та економiчного стимулювання// Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – с. 26. [33] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2007 – с. 138. [34] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд/за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2007 – с. 156. [35] Статистика ринку працi: мiжнародний досвiд / за ред. А. П. Евенко, І. В. Калачева – К: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2007 – с. 138. [36] Богиня Д. П., Кулiков Г. Т., Шамота В. М., Лисогор Л. С. та iн. Соцiально-економiчний механiзм регулювання ринку працi та заробiтної плати. Київ: Інститут економiки НАНУ, 2001. - с. 198 [37] Вишневская Н. Государство на рынке труда – изменение стратегии//Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - №7. – С. 101-107. [38] Мутяк М. Менеджмент зайнятостi молодi: мiжнароднi аспекти// Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – С. 24-28. [39] Юрлова Н. Гiдна праця в Данiї: зайнятiсть, соцiальна та економiчна полiтика // Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – С. 46. [40] Мутяк М. Менеджмент зайнятостi молодi: мiжнароднi аспекти// Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – С. 24-28. [41] Юрлова Н. Гiдна праця в Данiї: зайнятiсть, соцiальна та економiчна полiтика // Україна: аспекти працi. – 2005. - №2. – С. 47. [42] Мутяк М. Менеджмент зайнятостi молодi: мiжнароднi аспекти// Україна: аспекти працi. – 2005. - №4. – С. 24-28.