План
Вступ. 2
1. 1 Створення, функцiї, завдання Органiзацiї Об'єднаних Нацiй (ООН) 5
1. 2 Ограни та управлiння ООН з прав людини, як головнi у гуманiтарнiй дiяльностi 11
1. 3 Еволюцiя миротворчої дiяльностi ООН. Гуманiтарнi iнтервенцiї 15
1. 4 Гуманiтарна iнтервенцiя, як засiб врегулювання збройних конфлiктiв. 17
1. 5 Особливостi та напрямки гуманiтарної дiяльностi ООН.. 24
Роздiл 2. Форми та методи гуманiтарної дiяльностi ООН у врегулюваннi збройних конфлiктiв (1990-2000 рр.) 28
2. 1 Практична реалiзацiя гуманiтарної дiяльностi ООН в 1990-2000 рр. 29
2. 2 Проблема бiженцiв та її вирiшення у контекстi гуманiтарної полiтики ООН 31
Висновки. 33
Список використаної лiтератури. 37
Вступ
Актуальнiсть теми дослiдження зумовлена пiдвищенням ролi та значимостi гуманiтарного напрямку миротворчої дiяльностi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй протягом 90-их рокiв XX столiття.
Багато хто представляє ООН як органiзацiю, яка займається в основному питаннями пiдтримки миру й безпеки. Насправдi цьому присвячено менш 30% дiяльностi ООН, а переважно її робота пов'язана з розвитком i наданням гуманiтарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвiтнiм iнститутом по сприянню розвитку найбiднiших районiв свiту, реалiзуючи свої спецiальнi програми, допомагає полiпшити життя мiльйонам людей.
За допомогою цих програм система ООН надає допомогу в розмiрi понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорiчно: близько 5 млрд видiляється у виглядi безоплатних субсидiй i понад 20 млрд - у виглядi позик. Органiзацiя надає допомогу бiженцям, бiдним i голодним, сприяє виживанню дiтей, охоронi навколишнього середовища, боротьбi зi злочиннiстю й поширенням наркотикiв, захисту прав людини, рiвноправностi жiнок i демократiї, врегульовує збройнi конфлiкти за допомогою гуманiтарної дiяльностi.
Ресурси ООН нацiленi головним чином на країни й народи, якi у найбiльшiй мiрi потребують допомоги. ООН нерiдко є основним, якщо не єдиним, джерелом технiчної й фiнансової допомоги для багатьох держав, особливо, якщо в них проходять вiйни або збройнi конфлiкти.
У випадку нещастя - вiйськового конфлiкту, повенi, землетрусу, посухи, неврожаю, епiдемiї - оперативнi установи ООН негайно вживають заходiв по наданню допомоги постраждалому населенню. Спецiальнi пiдроздiли ООН по наданню надзвичайної допомоги в тiсному спiвробiтництвi з гуманiтарними неурядовими органiзацiями термiново доставляють необхiднi ресурси (в основному для дiтей, жiнок i старих) - продовольство й медикаменти, дають їм притулок i забезпечують матерiально-технiчну пiдтримку. Так, в 1997-1998 р. ООН надала допомогу 51 державi-члену в їхнiх зусиллях по подоланню наслiдкiв бiльш нiж 77 стихiйних лих й екологiчних катастроф.
третього свiту i не тiльки, являють собою особливо небезпечну загрозу мiжнародному миру та безпецi, справляють дестабiлiзуючий вплив на соцiально-економiчне i полiтичне становище сусiднiх країн i цiлих регiонiв.
Зазвичай збройнi конфлiкти, супроводжується масовою загибеллю i стражданнями цивiльних осiб, що вимагає швидкого втручання та надання гуманiтарної допомоги. А це, в свою чергу, вимагає мобiлiзацiї багатомiльйонних фiнансових ресурсiв. Спрямування цих ресурсiв на задоволення потреб гуманiтарної сфери вiдволiкає кошти вiд iнших програм i iстотно послаблює потоки мiжнародної допомоги на цiлi розвитку.
Об’єктом дослiдження є гуманiтарна дiяльнiсть Органiзацiї Об’єднаних Нацiй, спрямована на вирiшення складних ситуацiй, що стали наслiдком збройних конфлiктiв.
Предметом дослiдження є напрямки, форми та методи реалiзацiї гуманiтарної полiтики ООН, вектор дiяльностi Органiзацiї на шляху до вирiшення проблеми надання допомоги i захисту цивiльного населення пiд час конфлiктiв.
Мета дослiдження: на основi аналiзу теоретичних дослiджень в комплексi дослiдити рiзнi аспекти гуманiтарної дiяльностi ООН та їх роль у врегулюваннi вiйськових, збройних конфлiктiв.
Охарактеризувати виникнення, становлення структуру та напрямки дiяльностi ООН;
Практичне значення. Результати курсового дослiдження можуть бути використанi у науково-дослiдницькiй роботi, при написаннi наукових, курсових та дипломних робiт з даної проблематики, оскiльки вони розширюють знання про дiяльнiсть ООН у гуманiтарнiй сферi, її значення у мiжнародних вiдносинах та у врегулюваннi збройних конфлiктiв кiнця ХХ ст.
Структура роботи. Курсова робота складається iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел (50 найменуваннь).
Роздiл 1. Характеристика гуманiтарної дiяльностi в контекстi миротворчих заходiв ООН
1. 1 Створення, функцiї, завдання Органiзацiї Об'єднаних Нацiй (ООН)
мiжнародна органiзацiя, що має своєю метою пiдтримку миру й мiжнародної безпеки й розвиток спiвробiтництва мiж державами, ООН поєднує в цей час 185 країн свiту.
- ООН є самим представницьким форумом для дискусiй мiж державами з актуальних проблем мiжнародного розвитку.
- ООН сама стала важливим механiзмом мiжнародної нормотворчостi й займає надзвичайно особливе мiсце серед iнших органiзацiй - джерел мiжнародного права. З iнiцiативи й у рамках ООН укладенi сотнi мiжнародних конвенцiй i договорiв, що регулюють положення справ у найрiзноманiтнiших сферах громадського життя.
- У принципах побудови ООН (насамперед у наданнi особливого статусу постiйним членам Ради Безпеки) знайшли своє вiдбиття об'єктивнi реалiї мiжнародно-полiтичної системи, а їхня змiна стала головним стимулом для роботи, що ведеться, з реформування цiєї органiзацiї [29].
- Пiд покровом ООН iснує велика кiлькiсть мiжурядових органiзацiй, що здiйснюють регулювання мiжнародного життя в рамках свого функцiонального призначення.
спецiальнi й надзвичайнi сесiї (усього їх було 29); рiшення по порядку денному (який нараховує бiльше 100 питань) приймаються простою бiльшiстю голосiв i не обов'язковi для держав-членiв, але розглядаються як думка свiтового спiвтовариства й у цьому змiстi мають значний моральний авторитет. (За час своєї дiяльностi Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюцiї.) Рада Безпеки складається з 15 членiв; 5 з них - постiйнi (Росiя, США, Великобританiя, Францiя й Китай), iншi обираються Генеральною Асамблеєю на два роки. Рiшення приймаються бiльшiстю в 9 голосiв з 15, включаючи спiвпадаючi голоси всiх постiйних членiв (якi, таким чином, мають право вето).
При розглядi питань, пов'язаних з виникненням погрози мiжнародному миру, Рада Безпеки має винятково широкi права, включаючи право вводити економiчнi санкцiї й ухвалювати рiшення щодо застосуваннi збройних сил.
Економiчна й Соцiальна Рада (ЕКОСОР) займається економiчними й соцiальними питаннями в рамках ООН, органiзовуючи обговорення вiдповiдних проблем, виробляючи рекомендацiї для держав-членiв, проводячи дослiдження, пiдготовляючи доповiдi, скликаючи конференцiї й т. п. У його склад (щорiчно обновлюваний на одну третину) входять 54 держави-члена, якi обирають Генеральною Асамблеєю [29].
Рада по опiцi була створена для того, щоб сприяти просуванню до самоврядування й незалежностi 11 пiдопiчних територiй, що iснували до моменту утворення ООН; в 1994 р. остання з них (Паулу, що перебувала пiд опiкою США) здобула незалежнiсть, i функцiонування цього органа було фактично припинене.
Секретарiат виконує адмiнiстративнi функцiї, складається з бiльш нiж 15 тис. чоловiк, що є громадянами приблизно 170 країн, i очолюється Генеральним Секретарем ООН, який грає важливу полiтичну роль у дiяльностi органiзацiї й призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацiєю Ради Безпеки.
Мiжнародний Суд розмiщається в Гаазi (Нiдерланди) i складається з 15 суддiв, якi обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки на дев'ятирiчний строк за критерiями компетенцiї, а не нацiонально-державної приналежностi Сторонами в Судi можуть бути тiльки держави й тiльки на добровiльнiй основi; у цьому випадку його рiшення для них обов'язковi. Держава може зробити спецiальну заяву про визнання юрисдикцiї Суду обов'язковою, навiть i не будучи стороною в суперечцi (такi заяви зробили понад 60 держав, хоча в багатьох випадках з iстотними застереженнями). За час iснування Суду на його розгляд було передано понад 70 спорiв мiж державами й запитано понад 20 консультативних висновкiв.
В «родину» Органiзацiї Об'єднаних Нацiй входять 14 спецiалiзованих установ ООН - мiжурядових органiзацiй унiверсального характеру, що мають спецiальне функцiональне призначення. Деякi з них виникли задовго до створення ООН. З погляду масштабностi впливу на сучаснi мiжнароднi вiдносини має сенс особливо вiдзначити Мiжнародний валютний фонд (МВФ) i Мiжнародний банк реконструкцiї й розвитку (МБРР), якi грають винятково важливу роль у координацiї валютно-фiнансової полiтики держав-членiв, наданнi кредитiв i позик i т. п., а також Мiжнародне агентство по енергiї (МАГАТЕ), надiлене спецiальними функцiями в планi нерозповсюдження ядерної зброї [42].
В епоху бiполярного протистояння на мiжнароднiй аренi ефективнiсть дiяльностi ООН часто виявлялася невисокою. Полiтична, вiйськова й iдеологiчна конфронтацiя двох наддержав й їхнiх союзникiв нерiдко впливала на дiяльнiсть основних структур й iнститутiв ООН. Із закiнченням холодної вiйни виник потужний iмпульс для активiзацiї ООН й її перетворення в дiючий механiзм органiзацiї мiжнародного життя.
Особливе значення набули зусилля ООН по пiдтримцi миру. Якщо за першi чотири десятилiття свого iснування ООН здiйснила 14 рiзних мiсiй й операцiй з напрямком спостерiгачiв, посередникiв або вiйськового персоналу в райони конфлiктiв, то з 1988 р. були iнiцiйованi 33 миротворчi акцiї. Пiк активностi в цiй областi довiвся на 1995 р., коли загальне число задiяного в миротворчiй дiяльностi ООН персоналу склало майже 70 тис. чоловiк (включаючи 31 тис. вiйськовослужбовцiв) з бiльш нiж 70 країн [29].
Значний розвиток по лiнiї ООН одержала превентивна дипломатiя (мiсiї по встановленню фактiв, зусилля по примиренню сторiн, посередництво й т. п.), органiзацiя спостереження за перемир'ям, гуманiтарнi операцiї (надання допомоги бiженцям й iншим жертвам конфлiктiв), сприяння пiсляконфлiктнiй реабiлiтацiї. У тiй або iншiй формi ООН була залучена в зусилля по врегулюванню в бiльшостi «гарячих точок» останнього десятилiття ХХ столiття — у Сомалi, Мозамбiку, Камбоджi, Афганiстанi, Центральнiй Америцi, на Гаїтi, у колишнiй Югославiї, на Ближньому й Середньому Сходi, у Руандi, Захiднiй Сахарi, Таджикистанi, Грузiї.
Разом з тим Рада Безпеки використала i такi iнструменти, як санкцiї (економiчнi, полiтичнi, дипломатичнi, фiнансовi й iншi примусовi мiри, не пов'язанi з використанням збройних сил) i примусове роззброювання (у вiдношеннi Іраку).
утримання величезного бюрократичного апарата ООН, його неповороткостi й неефективностi процесу прийняття рiшень, перевантаженостi органiзацiї численними структурами i їхнiм паралелiзмом. З iншого боку, ставиться питання про адаптацiю ООН до серйозної змiни мiжнародно-полiтичного ландшафту, якi вiдбулися за п'ять iз зайвим десятилiть її iснування. Нарештi, залишаються непроясненими багато концептуальних питань дiяльностi ООН (якою повинна бути система її прiоритетiв, при яких умовах її функцiї можуть бути делегованi регiональним органiзацiям або коалiцiям держав, якi умови й межi втручання ООН у внутрiшнi справи суверенних держав, як домогтися оптимального сполучення демократизму й оперативностi у функцiонуваннi ООН, як сполучити принцип її унiверсальностi з особливим статусом постiйних членiв Ради Безпеки, i т. п.) [46].
У широкiй дискусiї, що розгорнулася, про реформу ООН виявилися глибокi розбiжностi мiж учасниками цiєї органiзацiї з питань черговостi реформ, ступеня їхньої радикальностi й самого змiсту перетворень. У самому загальному планi можна видiлити кiлька основних тем, пов'язаних з обговорюваною проблемою:
- забезпечення бiльшої ефективностi ООН при звертаннi до питань мiжнародної безпеки й удосконалювання iнструментарiю миротворчостi й кризового регулювання,
- розширення можливостей залучення ООН у внутрiшнi справи держав у зв'язку з полiтичною нестабiльнiстю, порушенням прав людини, екологiчними або гуманiтарними катастрофами;
- пiдвищення ролi ООН в «нетрадицiйних» областях (екологiя, мiграцiя, регулювання iнформацiйних потокiв i т. п.);
- змiна порядку фiнансування дiяльностi ООН i принципiв використання її фiнансових ресурсiв;
- модифiкацiя ролi Генеральної Асамблеї з метою пiдвищити її здатнiсть приймати дiючi рiшення;
- бiльше чiтке визначення статусу Генерального Секретаря ООН i радикальна перебудова роботи Секретарiату ООН;
- уточнення функцiй i ролi спецiалiзованих установ ООН, координацiя їхньої дiяльностi, розширення повноважень Мiжнародного Суду;
- пiдвищення ефективностi роботи Ради Безпеки й змiна його складу [29].
Остання з вiдзначених вище тем стала предметом особливої уваги в дискусiях про реформування ООН. Існує бiльш-менш широка згода щодо необхiдностi збiльшити число членiв Ради Безпеки й зробити її склад бiльше репрезентативним. Значно бiльш складним є питання про категорiї членства в Радi Безпеки. Найбiльш очевидними кандидатами на включення в число постiйних членiв є Нiмеччина i Японiя, однак при цьому неминучi домагання на аналогiчний статус iз боку ряду країн, що розвиваються,- Індiї, Бразилiї або Мексики. Крiм того, розширення кола країн, що володiють правом вето, здатне паралiзувати роботу Ради Безпеки. Разом з тим саме питання про право вето є одним iз центральних. Хоча скасування цього iнституту (за мотивами подолання нерiвностi країн-членiв) практично нереальне, внесення в нього певних коректив представляється цiлком можливим [45].
У цiлому ж передумови для радикальної трансформацiї ООН у наш час виглядають не дуже значними - як через незбiжнi погляди держав-членiв (i небажання багатьох з них пiти на занадто крутi змiни), так i через вiдсутнiсть необхiдних фiнансових ресурсiв (через що вже сьогоднi доводиться йти на певне згортання миротворчої дiяльностi). Однак еволюцiйна адаптацiя органiзацiї до мiнливих умов настiйно необхiдна. Вiд цього буде залежати розширення можливостей ООН у планi її впливу на мiжнародне життя й ефективне виконання функцiї найважливiшого багатобiчного механiзму регулювання мiжнародних вiдносин.
Особливо актуальною ця проблема стала у зв'язку з виникненням небезпечної тенденцiї використання вiйськової сили проти суверенних держав в обхiд ООН. Воєннi дiї НАТО проти Югославiї, розпочатi в березнi 1999 р. без санкцiї Ради Безпеки, виразно позначили можливiсть ерозiї ролi ООН як центрального елемента сучасної мiжнародно-полiтичної системи.
1. 2 Ограни та управлiння ООН з прав людини, як головнi у гуманiтарнiй дiяльностi
Виходячи з гуманiтарної домiнанти, що лежить в основi всiєї дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, вважається необхiдним розглянути спецiалiзованi органи ООН з права людини.
1. Верховний комiсар ООН у справах бiженцiв.
Вiдповiдно до Статуту Управлiння Верховного комiсара ООН у справах бiженцiв (УВКБ), прийнятим у 1950 роцi, Верховний комiсар, дiючи пiд керiвництвом Генеральної Асамблеї, бере на себе обов'язки iз надання мiжнародного захисту, пiд егiдою ООН, тим бiженцям, якi пiдпадають пiд дiю даного Статуту, i з вишукування остаточного вирiшення проблеми бiженцiв шляхом виявлення сприяння урядам i, за згодою вiдповiдних урядiв, приватним органiзацiям для полегшення добровiльної репатрiацiї указаних бiженцiв або їхньої асимiляцiї в нових країнах.
Особливiсть дiяльностi Верховного комiсара полягає в тому, що вона є цiлком аполiтичною за своїм характером; вона носить гуманiтарний i соцiальний характер i стосується, як загальне правило, лише окремих груп i категорiй бiженцiв. Вiдповiдно до визначення, що мiститься в Статутi УВКБ, бiженцями є тi особи, що у силу цiлком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслiдувань за ознаками раси, вiросповiдання, громадянства, приналежностi до певної соцiальної групи або полiтичних переконань перебувають за межами країни своєї громадянської приналежностi i не можуть користуватися захистом цiєї країни або не бажають користуватися таким захистом через острах пiддатися гонiнням [5, 16-17].
УВКБ здiйснює свої програми допомоги цiлком за рахунок добровiльних внескiв урядiв i коштiв iз приватних джерел.
Верховний комiсар забезпечує захист бiженцiв, пiклування про яких входить у компетенцiю його Управлiння, шляхом:
сприяння укладанню i ратифiкацiї мiжнародних конвенцiй про захист бiженцiв, спостереження за виконанням цих конвенцiй i пропозицiї необхiдних поправок до них;
сприяння за допомогою спецiальних угод з урядами виконанню будь-яких заходiв, що мають своєю метою полегшення становища бiженцiв i скорочення числа бiженцiв, що потребують захисту;
полегшення допуску бiженцiв на територiю рiзних держав;
одержання вiд урядiв iнформацiї щодо числа бiженцiв на їхнiй територiї i становища їх, а також законiв i постанов, їх що стосуються;
пiдтримки контакту з заiнтересованими урядовими i неурядовими органiзацiями [5, 18].
Йому доручається завiдування всiма суспiльними або приватними коштами, одержуваними ним iз метою надання допомоги бiженцям, i розподiл їх мiж приватними та державними установами.
Верховний комiсар володiє в рамках ООН певним правовим статусом. Зокрема, вiн має право викладати свою точку зору в Генеральнiй Асамблеї, у ЕКОСОР i в їх допомiжних органах. Крiм того, Верховний комiсар щорiчно зобов'язаний представляти доповiдь Генеральнiй Асамблеї через ЕКОСОР; його доповiдь розглядається як окремий пункт порядку денного Генеральної Асамблеї.
2. Верховний комiсар ООН iз заохочення та захисту всiх прав людини.
Посада Верховного комiсара ООН iз заохочення та захисту всiх прав людини була заснована вiдповiдно до резолюцiї 48-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН у груднi 1993 року.
Верховним комiсаром є особистiсть, що характеризується високими моральними устоями i чеснiстю й володiє досвiдом, у тому числi в галузi прав людини, а також загальними знаннями i розумiнням рiзних культур, що особливо необхiдно для безстороннього, об'єктивного, невибiркового й ефективного виконання обов'язкiв Верховного комiсара.
Верховний комiсар призначається Генеральним секретарем ООН i затверджується Генеральною Асамблеєю на чотирирiчний перiод iз можливiстю продовження ще на один термiн.
За своїм статусом Верховний комiсар є заступником Генерального секретаря ООН. Вiн дiє в рамках Статуту ООН, Загальної декларацiї прав людини, iнших мiжнародних документiв в галузi прав людини i несе основну вiдповiдальнiсть за дiяльнiсть мiжнародного спiвтовариства в галузi прав людини.
Верховний комiсар з прав людини представляє щорiчну доповiдь про свою дiяльнiсть у вiдповiдностi зi своїм мандатом Комiсiї з прав людини, а через ЕКОСОР — Генеральнiй Асамблеї ООН.
У рамках загальної компетенцiї, повноважень i рiшень Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР i Комiсiї з прав людини можна назвати такi обов'язки Верховного комiсара:
заохочувати i захищати ефективне здiйснення всiма людьми всiх громадянських, культурних, економiчних, полiтичних i соцiальних прав;
виконувати завдання, дорученi йому компетентними органами системи Органiзацiї Об'єднаних Нацiй в галузi прав людини, i представляти їм рекомендацiї з метою сприяння ефективному заохоченню i захисту всiх прав людини;
заохочувати i захищати реалiзацiю права на розвиток i посилювати для цього пiдтримку з боку вiдповiдних органiв системи ООН;
органiзацiй з прав людини з метою пiдтримати здiйснення заходiв i програм в галузi прав людини;
вiдiгравати активну роль у справi усунення нинiшнiх перешкод i вирiшення нових завдань на шляху до повної реалiзацiї всiх прав людини й у справi недопущення продовження порушень прав людини у всьому свiтi;
розширювати мiжнародне спiвробiтництво з метою заохочень i захисту всiх прав людини;
координувати дiяльнiсть в сферi заохочення i захисту прав людини в рамках усiєї системи ООН;
здiйснювати загальне керiвництво дiяльнiстю Центру з прав людини.
Управлiння Верховного комiсара розмiщається в м. Женевi (Швейцарiя) [5, 21-22].
3. Комiсiя з прав людини.
Комiсiя ООН з прав людини заснована ЕКОСОР у 1946 роцi. Спочатку в її склад входило 18 членiв. В даний час
Комiсiя обирається ЕКОСОР на три роки i складається вже з 43 членiв.
Основне завдання Комiсiї полягає в розробцi пропозицiй i рекомендацiй i представленнi ЕКОСОР доповiдей щодо мiжнародно-правової регламентацiї громадянських i полiтичних прав людини, прав жiнок i дiтей, захисту меншин, попередження дискримiнацiї за ознаками статi, раси, мови i релiгiї, iншими питаннями прав людини.
та iн.
Уряди держав-членiв ООН i неурядовi органiзацiї, як мiжнародного, так i нацiонального характеру, представляють Комiсiї за її вимогою iнформацiю про порушення прав людини. У Комiсiї або її органах заслуховуються представники урядiв iз метою надання пояснень i вiдповiдей з аналiзованих питань.
був розглянутий ряд конкретних ситуацiй у Пiвденнiй Африцi й Намiбiї (1967 рiк), на окупованих арабських територiях, включаючи Палестину (1968 рiк), у Чилi (1975-1978 роки), в Афганiстанi, Сальвадорi та iн. [5, 23].
1. 3 Еволюцiя миротворчої дiяльностi ООН. Гуманiтарнi iнтервенцiї
У свiтлi iснуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити двi теоретичнi ситуацiї, у яких застосовується гуманiтарна iнтервенцiя.
Перша мiстить у собi використання збройної сили в ситуацiях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини або, говорячи iншою мовою, де уряд пiддає своє населення систематичнiй полiтицi терору (примiром, може служити режим Червоних кхмерiв у Камбоджi). Друга може бути описана як ситуацiя, при якiй населення зiштовхується з урядом, що потерпiв крах, тотальним хаосом й анархiєю, якi випливають iз даної ситуацiї й ведуть до етнiчних, релiгiйних або/i цивiльних хвилювань, заворушень, внаслiдок порушення прав якоїсь частини громадян ("failed state").
Гуманiтарна iнтервенцiя, за визначенням, має на увазi використання збройної сили й вiдсутнiсть необхiдностi в реальнiй згодi законного уряду на проведення дiй, що вживаються третьою стороною - державою або групою держав. Цi правовi вимоги, або складовi елементи, є за своєю суттю сукупними. Якщо один з елементiв випадає, то операцiя може квалiфiкуватися як така, що забезпечує "гуманiтарну допомогу", але не може характеризуватися як гуманiтарна iнтервенцiя [1, 165].
Традицiйнi миротворчi операцiї ООН не пiдпадають пiд доктрину гуманiтарної iнтервенцiї. Дотепер миротворчi операцiї ООН завжди вживала за згодою держави, на її територiї й на основi угоди з ООН. Тенденцiя, яка наразi iснує в Секретарiатi ООН й мiститься у введеннi поняття "операцiї по припиненню вогню або/i за спостереженням", не тiльки виходить за межi традицiйної миротворчостi, але й, бiльше того, може ґрунтуватися на попереднiх угодах по припиненню вогню, досягнутих вiдповiдними сторонами.
Рада Безпеки має право вводити примусовi мiри, вiдповiдно до статтi 42, якщо, як вiдзначено в статтi 39, злодiяння й iншi систематичнi або масовi порушення фундаментальних прав людини усерединi держави являють собою загрозу миру або торкаються пiдтримки або вiдновлення мiжнародного миру й безпеки.
У Ради є два шляхи в рамках статтi 42: вона може вжити примусових заходiв, санкцiонуючи проведення вiйськових акцiй, або ж може дати згоду державам - членам ООН вдатися до використання збройної сили. Через вiдсутнiсть особливих угод, передбачених у статтi 43 Уставу, Рада не буде прямо вирiшувати питання про примусовi мiри вiйськового характеру, якщо не доведена їхня ефективнiсть, можливiсть i полiтична здiйсненнiсть у данiй конкретнiй ситуацiї.
й для вiдповiдної країни й для iнших держав). Це є лише "рекомендацiєю, яка пiдтверджує законнiсть використання збройної сили, що заборонено в iнших випадках статтею 2 (4) Уставу" [ 1, 166].
Примусовi мiри
Пiсля руйнiвної другої вiйни в Перськiй затоцi Рада Безпеки прийняла десятьма голосами "за" i трьома "проти" (Куба, Ємен i Зiмбабве) при двох, якi утрималися (Індiя, Китай), гуманiтарну Резолюцiю Ради Безпеки № 688 вiд 5 квiтня 1991 р. Для багатьох аналiтикiв дана резолюцiя виявляє собою цiлу вiху в дiяльностi Ради Безпеки в дусi Уставу: на їхню думку, резолюцiя забезпечувала мiцну правову основу для втручання сил союзникiв, створення "безпечних портiв" i введення "зон заборони для польотiв". Згiдно iз цими думками, резолюцiя санкцiонувала першу операцiю в дусi глави 7 для цiлей гуманiтарного характеру: кричущi порушення прав людини й варварських дiй проти цивiльного населення (головним чином проти курдiв на пiвночi країни), проведенi урядом Іраку, i довела свою першоряднiсть стосовно досi недоторканного принципу суверенiтету.
"безпечних портiв" i введення "зон заборони для польотiв", якi ґрунтуються на резолюцiї. Інакше кажучи, погляди на Резолюцiю Ради Безпеки № 688 дотепер вiдображають старi дискусiї мiж "реалiстами" й "теоретиками", або мiж прихильниками права на гуманiтарну iнтервенцiю й тими, хто стверджує, що дане право не iснує в мiжнародному правi в перiод пiсля прийняття Уставу [1, 167].
конфлiктiв вiдбуваються масовi порушення основних прав людини тисяч людей. Тому не випадково й те, що свiтове спiвтовариство шукає можливостi ефективної протидiї таким проявам. Миротворче й гуманiтарне втручання - одна з таких можливостей.
Проблема ролi й мiсця миротворчостi, у тому числi й гуманiтарної iнтервенцiї в сучаснiй системi мiжнародних вiдносин заслуговує на увагу й вивчення насамперед тому, що подiбна дiяльнiсть переживає в цей час перiод бурхливого росту.
Разом з тим формування багатополярної моделi свiтоустрою виводить на мiжнародну арену ряд нових учасникiв, у першу чергу регiональнi органiзацiї й вiйськовi блоки. Крiм традицiйно залученої в миротворчу дiяльнiсть ООН, такi структури, як ОБСЄ, НАТО, СНД, Захiдноєвропейський союз (ЗЄС) i Європейський Союз включають до порядку денного здiйснення й санкцiонування операцiй по пiдтримцi й установленню миру в "гарячих точках".
через дещо iншу призму.
Вважається, що цей парадоксальний термiн з'явився наприкiнцi двадцятого столiття. Його парадоксальнiсть вкладається в тому, що вiйна незмiнно несе за собою загибель людей. Оскiльки сам термiн з'явився тiльки у двадцятому столiттi, так само необхiдно розiбратися, чи є гуманiтарна iнтервенцiя породженням минулого столiття, як вважає ряд дослiдникiв8 або це явище виникало у свiтовiй iсторiї й ранiше.
Ряд фахiвцiв,вважають, що вперше в бiльш-менш цiлiсному видi концепцiя «гуманiтарної iнтервенцiї» була озвучена прем'єр-мiнiстром Великобританiї Тонi Блером в Чикаго в переддень ювiлейного Вашингтонського самiту НАТО. В основу концепцiї була покладена теза про те, що гуманiтарна катастрофа нiколи не може вважатися чисто внутрiшньою справою тiєї або iншої держави й що, мiжнародне спiвтовариство не тiльки «вправi», але навiть зобов'язане «рiшуче вмiшатися» у подiбнi гострi гуманiтарнi кризи (тобто на практицi найчастiше у внутрiшнi справи суверенних держав) «для їхнього оперативного виправлення». У наявностi, таким чином, зв'язок мiж «гуманiтарною iнтервенцiєю» i ще однiєю концепцiєю «обмеженого суверенiтету», яка активно просувається рядом країн Заходу, що також припускає можливiсть зовнiшнього, у тому числi силового, втручання у внутрiшнi справи держав пiд гуманiтарними приводами й вiдкидається широким колом держав [8, 43].
Іншi дослiдники приписують «вiдкриття» цього термiна професору мiжнародного права Паризького унiверситету Марiо Беттатi й французькому полiтику Бернарану Кушнеру, одному iз засновникiв широко вiдомої нинi органiзацiї «Лiкарi без границь». За даною версiєю термiн з'явився наприкiнцi 1980 - х рокiв. Так, зокрема, визначалися операцiї в Гаїтi, Боснiї й Герцеговинi, Сомалi й iнших мiсцях. З тих пiр це словосполучення мiцно ввiйшло в полiтичний лексикон. Спочатку здавалося, що така стратегiя займе чiльне мiсце в ситуацiї, яка виникла у свiтовому спiвтовариствi по закiнченнi «холодної вiйни». Однак зараз, пiсля ряду випадкiв, таких як операцiя НАТО в Косово в 1999 роцi й особливо вiйськове вторгнення Сполучених Штатiв в Ірак в 2003-му, можливiсть здiйснення подiбних дiй виглядає усе бiльш проблематичною [8, 49].
У наш час у середовищi аналiтикiв зустрiчаються найсуперечливiшi думки. Багато експертiв переконанi, що раннє й рiшуче вiйськове втручання може стати ефективним стримуючим засобом для подальших убивств. Іншi думають, що максимум того, що може дати гуманiтарна iнтервенцiя - це припинення кровопролиття, якого може бути достатньо для початку мирних переговорiв i для надання рiзних форм допомоги. Тобто вона дозволяє виграти час й, в iдеальному випадку, врятувати багато життiв, однак не вирiшує проблем, якi лежать в основi конфлiкту.
Це явище саме по собi вже далеко не нове. Практично всi континентальнi вiйни велися винятково для «блага» нецивiлiзованих тубiльцiв. Та й двадцяте столiття в цьому планi не далеко пiшло. Вiйна у В'єтнамi, впровадження демократiї в Іраку, бомбування Югославiї. Все це вiдбувалося пiд гаслами захисту, але на практицi все було та й зараз залишається, набагато простiше. Збагачення. Державне, якоїсь групи або просто особисте. І, зрозумiло, його наступний «захист». Найбiльше чiтко, з усiєю властивою йому прямотою виразив сутнiсть «гуманiтарних вiйн» Уiнстон Черчiлль, сказавши в 1914 роцi наступне: «Ми зосередили у своїх руках непропорцiйно величезну частку свiтових багатств i торгiвлi. Ми повнiстю задовольнили свої територiальнi претензiї, i коли ми вимагаємо, щоб нас залишили в спокої й не заважали насолоджуватися своєю великою й розкiшною власнiстю, в основному набутою за допомогою насильства й за допомогою сили, то iншим подiбна вимога часто здається менш обґрунтованою, нiж нам самим» [8, 49]. Так само можна згадати гасла, пiд якими порiвняно недавно захiднi країни здiйснювали «гуманiтарнi бомбардування» югославських мiст i сел. «Ми боремося за мир, у якому диктатори бiльше не зможуть пiддавати свої народи страшним катуванням для того, щоб утримати владу над ними Ми вступаємо в нове тисячорiччя, у якому диктатори будуть знати, що їм не вдасться вийти сухими з води, пiсля придушення власного народу» [8, 49] . А от ще: «Криза в Косово показує... нову готовнiсть Америки робити те, що їй здається правильним, - незважаючи на мiжнародне право» [8, 50]. Аналогiчнi точки зору належали Тонi Блеру, Бiллу Клiнтону й Джорджу Бушу.
Тема «гуманiтарної iнтервенцiї», не в останню чергу з облiком гострих суперечок, що ведуться навколо неї, так само висунулася в число центральних на 54-й сесiї Генеральної Асамблеї ООН, яка вiдкрилася 14 вересня 1999 у Нью-Йорку. Пiдсумовуючи, можна видiлити два вiдмiнних пiдходи до права на «гуманiтарну iнтервенцiю». Однi держави (у першу чергу члени НАТО й ряд прагнучих вступити в альянс країни) прямо допускають можливiсть втручання у внутрiшнi конфлiкти пiд приводом «гуманiтарних катастроф» без санкцiї з боку Ради Безпеки ООН. Головне для них - «притушити» кризу, не пiклуючись особливо про регiональнi й мiжнароднi наслiдки своїх дiй. У позицiї iншої, набагато бiльше численної групи країн, упор робиться на непорушнiсть закрiплених в Уставi ООН принципiв - зокрема, на винятковi прерогативи Ради Безпеки ООН по санкцiонуванню засобiв примуса, включаючи й вiйськову силу.
Багато держав, у першу чергу тих, якi розвиваються й не приєдналися, спочатку недостатньо енергiйно вiдреагували на цю доктрину, а зараз вони помiтно активiзувалися, тому що почали розумiти, що при певних обставинах кожна з них може стати її жертвою.
Компромiсну розв'язку спробував запропонувати в ходi сесiї Генасамблеї генеральний секретар ООН Кофi Аннан. Визнавши, що «втручання регiональної органiзацiї без мандату ООН у Косово стало трагедiєю, кинуло виклик всiй пiслявоєннiй системi мiжнародної безпеки», вiн у той же час акцентував складнiсть застосування принципiв Уставу ООН у ситуацiях, коли устояне розумiння нацiонального суверенiтету бiльше не вiдповiдає прагненню народiв до знаходження фундаментальних прав.
У цiй сферi компромiс не завжди може стати ефективною формулою погоджених мiжнародних дiй.
Найважливiший, у контекстi мiжнародного права, принцип невтручання у внутрiшнi справи держав еволюцiонує в напрямку бiльшої вiдкритостi. Права людини перестали бути винятково внутрiшньою справою держав. І багато держав, безумовно, засуджують масовi й грубi порушення прав людини й мiжнародного гуманiтарного права, ким би й де б вони не вiдбувалися. Мiжнародне суспiльство повинне реагувати на гострi гуманiтарнi ситуацiї й кризи. Це його прямий обов'язок, закрiплений в Уставi ООН. Інша справа, що пошук конкретних форм такого реагування повинен вестися колективно, на мiцному фундаментi мiжнародного права.
Устав ООН i вiдповiднi мiжнародно-правовi механiзми передбачають широкий спектр можливостей реагування свiтового спiвтовариства на такi нетерпимi ситуацiї - вiд превентивної дипломатiї, переговорiв, примирення, посередництва до санкцiй, i в крайньому випадку - використання сили.
Останнiй приклад ефективного застосування сили за рiшенням Ради Безпеки, який запобiг гуманiтарнiй катастрофi, - направлення багатонацiональних сил у Схiдний Тимор у вереснi 1999 року. Як i схожа багатонацiональна операцiя в Албанiї двома роками ранiше, ця операцiя проводилася в чiткiй вiдповiдностi з Уставом ООН i принципами миротворчостi, iз санкцiї Ради Безпеки ООН i пiд її «наглядом», що i обумовило їхнiй успiх.
У цiлому все бiльша кiлькiсть традицiйних внутрiшнiх питань передається, умовно говорячи, в «мiжнародну компетенцiю». Цей процес - не заперечення, а прояв суверенiтету. Принцип суверенної рiвностi дає державам можливiсть домовлятися, тому що робити це можна тiльки на рiвних позицiях. Ставити пiд питання цей принцип значить ставити пiд питання саме мiжнародне право - результат домовленостей мiж державами.
Не викликає сумнiвiв, що гуманiтарнi кризи з неминучiстю є дестабiлiзуючими i ескалацiйними ситуацiями. Самi по собi вони надзвичайно вибухонебезпечнi. Людський i полiтичний ефекти цих вибухiв - величезна кiлькiсть жертв i бiженцiв, насильство, яке перехиляється через кордони, поява екстремiстських груп - настiльки катастрофiчнi, що їх не можна iгнорувати. У зв'язку iз цим прихильникiв гуманiтарної iнтервенцiї деякi розглядають як людей, якi прагнуть запобiгти погiршенню ситуацiї й готових погодитися з її ризиками.
Так само можна спробувати погодитися iз твердженням, що гуманiтарна iнтервенцiя є шляхетний принцип, що, однак, може бути легко пiдданий перекручуванням. Подiбно iншим аналогiчним принципам, таким як «демократiя» (пiд якою часто розумiють вибори без вiльного вибору) або «самовизначення» (що може означати розпад iснуючої мультикультурної держави з переходом до домiнування однiєї етнiчної або релiгiйної групи), вона може служити прикриттям для вiдсутностi толерантностi й навiть агресивностi. Наприклад, в 1939 роцi нацисти використали досить схожi аргументи для виправдання свого вторгнення в Чехословаччину, стверджуючи, що вiйна була виправданою, як вiдповiдь на зазiхання на життя й свободу нiмецьких громадян з боку «нестерпного терористичного режиму», i що нiмецькi збройнi сили покликанi «роззброїти банди терористiв i покриваючi їхнi вiйська Чехословаччини» [5, 64-66].
Зрозумiло, не занадто складно вiдшукати кардинальнi вiдмiнностi даного приклада вiд всiх сьогоднiшнiх ситуацiй. Проте, вiн наочно демонструє необхiднiсть прояву пiдвищеної уваги до даної проблеми в сучасному свiтi. Звiдси й велике число присвячених їй публiкацiй у захiднiй лiтературi. На жаль, дослiдження на цю тему на пострадянському просторi вкрай нечисленнi, при цьому здебiльшого вони дають цьому явищу однобiчне негативне трактування.
Варiанти реакцiї свiтового спiвтовариства у випадку збройної агресiї однiєї держави проти iншої загалом приблизно яснi. А от умови вживання зовнiшнiх заходiв по запобiганню або припиненню порушень державою права на життя власних громадян у мiжнародному правi дотепер прописанi недостатньо конкретно. Основною перешкодою є суверенiтет. У Хартiї ООН нацiональний суверенiтет держав-членiв поставлений вище захисту прав людини. Правда, у вереснi 1999 року Генеральний секретар ООН Кофi Аннан заявив, що суверенiтет може бути переборений гуманiтарною iнтервенцiєю у випадку масових порушень прав людини. На думку Генерального секретаря, Хартiя є досить гнучкою, щоб допускати таке тлумачення. Дiйсно, Стаття 42 Хартiї в певних ситуацiях допускає вiйськове втручання. А якщо гуманiтарна iнтервенцiя не порушує територiальної цiлiсностi й полiтичної незалежностi, то вона начебто б не суперечить Статтi 2 [5, 72].
сили проти територiальної цiлiсностi або полiтичної незалежностi будь-якої держави, або будь-яким iншим способом, несумiсним iз цiлями Об'єднаних нацiй». ООН визначає свою мету як пiдтримку мiжнародного миру й безпеки, а також досягнення мiжнародного спiвробiтництва "у поширеннi й заохоченнi поваги до прав людини й фундаментальних свобод для всiх без розходжень по расовiй, статевiй, мовнiй або релiгiйнiй ознацi". Тобто втручання у внутрiшнi справи забороняється, власне кажучи, у рамках внутрiшнього законодавства держав. Тобто в тих сферах, у яких «сумнiвна» держава не є учасником мiжнародних договорiв. Тому є думка, що як тiльки вона пiдписує, наприклад, Всесвiтню декларацiю прав людини, питання прав людини перестають пiдлягати винятково внутрiшнiй юрисдикцiї держав. Якщо ж згадати, що Всесвiтня Декларацiя прав людини 1948 року декларує «визнання невiд'ємного достоїнства й рiвних i невiдчужуваних прав людини як основи для свободи, справедливостi й миру в усьому свiтi», то багато хто вважає припустимим i таке трактування: гуманiтарнi iнтервенцiї без санкцiї РБ ООН можливi в тих випадках, коли РБ не може реалiзувати свою мету - захист прав людини. Що на погляд деяких дослiдникiв є нонсенсом [5, 77].
1. 5 Особливостi та напрямки гуманiтарної дiяльностi ООН
програми, допомагає полiпшити життя мiльйонам людей.
За допомогою цих програм система ООН надає допомогу в розмiрi понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорiчно: близько 5 млрд видiляється у виглядi безоплатних субсидiй i понад 20 млрд - у виглядi позик. Органiзацiя надає допомогу бiженцям, бiдним i голодним, сприяє виживанню дiтей, охоронi навколишнього середовища, боротьбi зi злочиннiстю й поширенням наркотикiв, захисту прав людини, рiвноправностi жiнок i демократiї, врегульовує збройнi конфлiкти за допомогою гуманiтарної дiяльностi.
Органiзацiя Об'єднаних Нацiй координує свої дiї з лiквiдацiї наслiдкiв гуманiтарних криз, в тому числi тих, що спричиненi збройними конфлiктами, через спецiальне Управлiння, основним завданням якого є мобiлiзацiя й координацiя зусиль, спрямованих на здiйснення ефективної й заснованої на принципах гуманiтарної дiяльностi.
зi статусом заступника Генерального секретаря з гуманiтарних питань. В 1998 р. департамент гуманiтарних питань був перетворений в Управлiння по координацiї гуманiтарних питань (УКГП), яке одержало бiльше широкi повноваження iз включенням у них таких аспектiв, як розробка гуманiтарної полiтики й захист прав у гуманiтарнiй сферi.
У вiдповiдностi з положеннями резолюцiї 46/182 Генеральної Асамблеї видiленi три основнi функцiї Координатора надзвичайної допомоги:
установ, наприклад захист перемiщених усерединi країни осiб i надання їм допомоги. Виконання цiєї функцiї припускає ефективний зв'язок мiж Департаментом операцiй по пiдтримцi миру, Департаментом по полiтичних питаннях, Групою Органiзацiї Об'єднаних Нацiй з питань розвитку й Управлiнням Верховного комiсара по правах людини.
По-друге, просування гуманiтарних питань у полiтичних органах й особливо в Радi Безпеки.
допомоги ) належного механiзму реагування [28].
З метою змiцнення потенцiалу швидкого реагування завдяки проведенню погодженої полiтики заснований Керiвний комiтет МПК у складi УВКБ (Управлiння Верховного комiсара по справах бiженцiв), МПП (Мiжнародної продовольчої програми), ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), ПРООН (Програми розвитку ООН), представника Мiжнародного комiтету Червоного Хреста й представника вiд неурядових органiзацiй.
Координатор надзвичайної допомоги вiдповiдає за розробку полiтики гуманiтарної допомоги й залучення уваги до гуманiтарних питань, за пiдвищення рiвня iнформованостi громадськостi, зокрема про наслiдки поширення стрiлецької зброї або гуманiтарних наслiдкiв санкцiй.
цього Управлiння здiйснюються в Захiднiй Азiї (де налiчується близько 2-3 млн афганських бiженцiв), в Югославiї (де допомоги потребують близько 1,8 млн чоловiк) i в районi Великих озер в Африцi, де зосереджено близько 500 тис. бiженцiв.
За надання надзвичайної продовольчої допомоги вiдповiдає Всесвiтня продовольча програма, що рiк у рiк задовольняє до 2/3 свiтових потреб. За останнi 10 рокiв у результатi вiйн i цивiльних збройних конфлiктiв близько 1 млн дiтей були розлученi з батьками, 12 млн залишилися без даху й 10 млн перенесли важку психологiчну травму. ЮНІСЕФ направляє свої зусилля на задоволення потреб цих дiтей, забезпечуючи їх продовольством, питною водою, лiками й житлом.
Ще один елемент дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй у гуманiтарнiй областi пов'язаний iз запобiганням стихiйних лих i забезпеченням готовностi до них. Так, в 1998 р. ПРООН заснувала в 11 країнах програми змiцнення нацiонального потенцiалу в областi органiзацiї робiт у випадку стихiйних лих i лiквiдацiї їхнiх наслiдкiв. Безпосередньо в умовах стихiйних лих ПРООН займається координацiєю роботи з надання надзвичайної допомоги на мiсцевому рiвнi. Поряд iз цим ПРООН домагається того, щоб надзвичайна допомога сприяла вiдновленню й довгостроковому розвитку. У країнах, якi протягом тривалого часу пiддаються стихiйним лихам або оправляються вiд збройних конфлiктiв, гуманiтарна допомога все бiльше розглядається як один з елементiв загальних зусиль по забезпеченню мировiдбудови поряд за допомогою в областi розвитку, полiтичною й фiнансовою допомогою [28].
Роздiл 2. Форми та методи гуманiтарної дiяльностi ООН у врегулюваннi збройних конфлiктiв (1990-2000 рр.)
2. 1
Практична реалiзацiя гуманiтарної дiяльностi ООН в 1990-2000 рр.
Гуманiтарне залучення ООН до подолання кризи у Суданi в 1998 роцi є одним iз перших прикладiв успiшного застосування гуманiтарної дипломатiї, що дозволило не тiльки забезпечити доступ до уразливих груп населення, але й створило сприятливi умови для початку переговорного процесу мiж сторонами конфлiкту. Проте, цi здобутки не знайшли розвитку у подальшiй дiяльностi Органiзацiї, яка не застосувала комплексного пiдходу до розв’язання кризи i не супроводжувала гуманiтарнi заходи iнiцiативами по винайденню формули полiтичного врегулювання. Вiдсутнiсть прогресу в полiтичнiй площинi стала головною причиною полiтизацiї гуманiтарної допомоги, її використання сторонами конфлiкту для досягнення власних цiлей. Затяжний характер кризи також негативно позначився на бажаннi донорiв пiдтримувати гуманiтарнi програми ООН в Суданi.
Оцiнюючи гуманiтарну дiяльнiсть ООН в колишнiй Югославiї в дослiджуваний перiод, можна зробити висновок, що вона була досить ефективною у сферi надання матерiальної допомоги. Попри надзвичайно складнi умови, що були пов’язанi iз вiдсутнiстю безпеки гуманiтарної дiяльностi, Органiзацiї вдалося виробити i застосувати прагматичний пiдхiд щодо забезпечення доступу до уразливих груп, в рамках якого ООН поєднувала мобiлiзацiйнi стратегiї iз активною гуманiтарною дипломатiєю, налагодженням “повiтряних мостiв”, проведенням гуманiтарного “бомбардування”. Протягом конфлiкту Органiзацiї вдалося доставити i розподiлити величезний обсяг продовольчих товарiв, лiкiв та iнших предметiв допомоги, що дозволило полегшити страждання i в багатьох випадках врятувати життя сотень тисяч людей [2, 47-48].
конфлiкту i не були демiлiтаризованi, а держави-члени Ради Безпеки не виявили полiтичної волi щодо створення достатнього потенцiалу в рамках миротворчого контингенту для ефективної протидiї нападам на БР. Непослiдовнiсть рiшень Ради, балансування на межi мiж пiдтриманням i приведенням до миру сприяли частковiй дискредитацiї гуманiтарної дiяльностi в очах сторiн конфлiкту i ерозiї нейтрального статусу гуманiтарних мандатiв.
Досвiд залучення ООН до врегулювання руандiйської кризи свiдчить про вiдсутнiсть в арсеналi Органiзацiї дiєвого механiзму оперативного втручання для припинення масових порушень прав людини, встановлення порядку в умовах кривавого хаосу i фiзичного захисту цивiльного населення, яке стало об’єктом навмисних нападiв в умовах, коли криза вибухає в регiонах, якi не входять у центри перетину нацiональних iнтересiв провiдних держав свiту. Хоча пiд тиском ЗМІ, свiтової громадськостi, групи африканських країн Рада Безпеки була вимушена активiзувати свої зусилля по врегулюванню конфлiкту i посилити миротворчий контингент, очевидно, що такi заходи мали запiзнiлий характер i не вирiшили головної задачi в Руандi – припинити геноцид. Проведення гуманiтарної силової акцiї за санкцiєю ООН, але пiд командуванням окремої країни також мало неоднозначнi результати. Цiлi, якi самостiйно визначалися командуванням операцiї “Бiрюза”, не завжди узгоджувалися iз загальною миротворчою полiтикою ООН у Руандi [2, 50].
Втiм, недоцiльно однозначно негативно оцiнювати гуманiтарну дiяльнiсть ООН пiд час цiєї кризи.
По-перше, Органiзацiя забезпечила мобiлiзацiю значних фiнансових ресурсiв для здiйснення програм розподiлення гуманiтарної допомоги, що поряд iз правозахисними заходами i заходами по укрiпленню нацiонального потенцiалу дозволило пом’якшити складнiсть постконфлiктного перехiдного перiоду i розпочати вiдновлення i реконструкцiю руандiйської економiки.
По-друге, слiд вiдмiтити значимiсть утворення Мiжнародного карного трибуналу, ефективна дiяльнiсть якого не тiльки здiйснювала безпосереднiй миротворчий вплив, але виконувала превентивну дiю, оскiльки переконувала потенцiйних майбутнiх злочинцiв у невiдворотностi покарання. Нарештi, необхiдно вказати на вiдчайдушнi зусилля невеликого за складом миротворчого контингенту, який, навiть спираючись на слабку пiдтримку i озброєння, захистив вiд розправи бiля 25 тисяч осiб.
Торкаючись гуманiтарної дiяльностi ООН в Сомалi, слiд вiдмiтити, що Органiзацiї вдалося вивести країну iз стану надзвичайної ситуацiї i в основному подолати особливо небезпечну гуманiтарну кризу, що була породжена як природними факторами, так i збройним конфлiктом. Попри те, що гуманiтарно-вiйськова iнтервенцiя багатонацiональних сил за санкцiєю ООН мала суперечливий характер, завдяки вiйськовому захисту Органiзацiї вдалося мобiлiзувати i доставити величезний обсяг продовольчої i iншої допомоги i завдати вiдчутного удару по голоду i епiдемiям.
Пiсля виведення контингентiв ООН в Сомалi продовжувалися мiжклановi сутички, але завдяки активнiй полiтичнiй дiяльностi i гуманiтарнiй дипломатiї в рамках ООН гуманiтарна криза в цiй країнi була локалiзована в межах районiв безпосереднiх бойових дiй. Попри вiдсутнiсть захисту пiсля виведення ООНСОМ-ІІ, зусилля ООН вiдiграли важливу роль у попередженнi повернення країни до надзвичайно гострого положення, яке спостерiгалося пiд час апогею кризи у 1992 роцi.
Органiзацiя придiляла значну увагу подоланню гуманiтарної проблеми економiчних санкцiй для чого застосовувала рiзнi методи, якi поєднували введення гуманiтарних виключень i “виключень органiзацiй” iз використанням нацiонального потенцiалу країни, проти якої запроваджувалися санкцiйнi режими, для покриття гуманiтарних потреб. Не дивлячись на недолiки структурно-функцiональної будови механiзмiв монiторингу i iмплементацiї санкцiй, Органiзацiї вдалося значною мiрою пом’якшити негативнi соцiально-економiчнi наслiдки примусових заходiв ненасильницького характеру i одночасно зберегти потужнiсть їх впливу на полiтичнi влади країн-делiктiв.
контрольних механiзмiв.
2. 2 Проблема бiженцiв та її вирiшення у контекстi гуманiтарної полiтики ООН
реагування i побудувало свою роботу на основi проактивного пiдходу, в рамках якого вживало заходiв по упередженню i управлiнню потоками бiженцiв, причому превентивний напрямок включав у себе, як правило, виконання правозахисних завдань. Управлiння також перемiстило акценти у питаннях захисту бiженцiв i винайдення шляхiв подолання кризи перемiщення iз країн притулку на країни походження.
Це зумовило, по-перше, орiєнтацiю на повернення при досягненнi довготривалих рiшень i, по-друге, активне залучення УВКБ i iнших гуманiтарних установ до миротворчих операцiй ООН на польовому рiвнi.
Інтегрування заходiв по допомозi i захисту перемiщених осiб, гуманiтарних за своєю сутнiстю, у широкий контекст миротворчої дiяльностi, поєднання гуманiтарних дiй iз пошуком i досягненням довготривалих рiшень вiдображають комплексний характер концепцiй ООН по вирiшенню проблеми бiженцiв.
Методи ООН по розв’язанню криз, пов’язаних iз утворенням потокiв бiженцiв, доводять, що гуманiтарнi акцiї виходять за рамки мiжнародної благодiйностi i виступають важливою складовою вiдновлення i пiдтримання мiжнародного миру.
потенцiалу вирiшення питань, пов’язаних iз прийняттям бiженцiв, органiзацiєю повернення ранiше депортованих народiв.
Попри внутрiшнi негаразди – спад виробництва, безробiття – українська влада визнає в себе явище бiженцiв i пiдступається до нього цивiлiзовано, про що свiдчить розробка значного поля правового захисту бiженцiв в українському законодавствi, яке вiдповiдає мiжнародним стандартам.
На даному етапi немає пiдстав прискорювати процес приєднання України до Конвенцiї ООН 1951 року “Про статус бiженцiв”, оскiльки залучення України до масштабних гуманiтарних заходiв по наданню допомоги бiженцям наразi є важкоздiйсненим. Разом з тим, Україна повинна вдосконалювати правовий i органiзацiйний захист перемiщених осiб i декларувати свої намiри про приєднання до Конвенцiї 1951 року у майбутньому по мiрi покращання стану української економiки [2, 67-68].
Висновки
Наприкiнцi 1980-их – початку 1990-их рокiв у вiдповiдь на еволюцiю конфлiктiв в рамках ООН була вироблена новiтня гуманiтарна концепцiя комплексного характеру, яка розглядає гуманiтарнi заходи у якостi невiд’ємної складової дiяльностi Органiзацiї по пiдтриманню i приведенню до миру, що невiдривно пов’язана iз вiйськово-полiтичними компонентами i має важливе значення для досягнення миротворчих завдань.
Сучасна система пiдходiв до миротворчого гуманiтаризму включає превентивнi заходи для попередження вiйськово-гуманiтарних криз, захист прав людини i фiзичний захист уразливих груп населення, орiєнтацiю на вирiшення корiнних проблем, що породжують кризовi явища, формування основ для розвитку у процесi задоволення гуманiтарних потреб, утвердження загальних гуманiтарних принципiв тощо. Трансформацiя концептуальних засад гуманiтарної дiяльностi ООН супроводжувалася створенням принципово нової системи гуманiтарних механiзмiв, якi стали основою для багаторiвневої координацiйної структури.
гуманiтаризму, що свiдчить про певну ерозiю виключної суверенностi, про втрату програмами допомоги абсолютної консенсуальностi i набуття ними характеру вiйськово-гуманiтарного втручання.
Аналiз практичної реалiзацiї гуманiтарних концепцiй дозволяє визначити неоднозначнi наслiдки гуманiтарної дiяльностi Органiзацiї пiд час врегулювання конфлiктiв. ООН, як правило, вдавалося забезпечити безперервнiсть гуманiтарного втручання на всiх етапах миротворчої дiяльностi, спрямувати гуманiтарнi програми на створення i укрiплення нацiонального потенцiалу захисту i задоволення потреб цивiльного населення, встановити їх зв’язок iз реконструкцiєю i розвитком. Це дозволило Органiзацiї укрiпити процеси мирних перетворень, надати їм у багатьох випадках необерненого характеру.
ООН виявилася єдиним учасником мiжнародної спiвдiї, здатним сформувати загальний стратегiчний погляд на розвиток кризових ситуацiй i об’єднати вiдчайдушнi зусилля i iдеї багатьох суб’єктiв гуманiтарної дiяльностi на театрi вiйськових дiй в узгоджений i, в бiльшостi випадкiв, доволi потужний фронт гуманiтарних дiй.
покращання положення в областi безпеки.
Хоча через вiдсутнiсть полiтичної волi держав-членiв Ради Безпеки Органiзацiя не завжди отримувала достатнi потужностi для забезпечення повного фiзичного захисту цивiльного населення в районах збройної боротьби, гуманiтарно-вiйськове втручання мiжнародних контингентiв дозволило врятувати вiд фiзичного знищення десятки тисяч цивiльних осiб.
Навiть в тих країнах, де через невиразнi i нерiшучi полiтичнi iнiцiативи конфлiкти набували затяжного характеру без помiтних перспектив врегулювання, Органiзацiя змогла збити прогресуючий характер наростання гуманiтарних потреб, локалiзувати гуманiтарнi кризи.
Зважаючи на значний прогрес у гуманiтарнiй сферi, слiд визнати, що:
миротворчi здобутки гуманiтарних програм не завжди знаходили розвиток у подальшiй дiяльностi Органiзацiї, яка у рядi криз не супроводжувала гуманiтарнi заходи iнiцiативами по винайденню формули полiтичного врегулювання, або такi iнiцiативи носили палiативний характер;
наявний механiзм ООН по вiйськовому захисту гуманiтарних мандатiв не забезпечує оперативного розгортання мiжнародних контингентiв;
проведення вiйськово-гуманiтарних силових операцiй за санкцiєю ООН, але пiд окремим командуванням певних країн хоча i сприяло iстотному покращанню умов здiйснення гуманiтарних програм, проте мало запiзнiлий характер, або призвело лише до тимчасової змiни ситуацiї. Командування цих операцiй фактично не враховувало комплексного пiдходу, виробленого в рамках ООН, i обмежило свої завдання лише досягненням умов безпеки.
Таким чином, зважаючи на негативнi моменти, що знижують ефективнiсть мiжнародної миротворчостi i що пов’язанi як iз конкретно-iсторичними факторами, так i з недосконалiстю органiзацiйного забезпечення вiйськово-гуманiтарних операцiй, досвiд здiйснення гуманiтарної дiяльностi ООН у контекстi врегулювання збройних конфлiктiв пiдтверджує, що Органiзацiя є унiкальною платформою вироблення i формування дiєвої вiдповiдi мiжнародного спiвтовариства на виклики миру i безпецi у сучасному свiтi, яка навiть у своїх невдачах виявила значний миротворчий потенцiал.
Це змушує розглядати ООН у якостi найбiльш легiтимної i перспективної основи створення загальної системи колективної безпеки, яка за умови вдосконалення iнструментiв приведення i пiдтримання миру зможе у майбутньому якщо не покласти край, то зменшити загрозу розгортання конфлiктiв i забезпечити дотримання i повагу гуманiтарних принципiв.
Список використаної лiтератури
1. Акулов С. О. Мiжнароднi миротворчi операцiї як полiтичний iнструмент врегулювання воєнно-полiтичних конфлiктiв // Полiтичний менеджмент №2(11). – 2005. – С. 165 - 172.
2. Балдинюк О. В. Вдосконалення механiзмiв гуманiтарної дiяльностi ООН// Актуальнi проблеми мiжнародних вiдносин: Зб. наук. пр. Вип. 13 (Частина І). К.: Київський унiверситет iменi Тараса Шевченка Інститут мiжнародних вiдносин, 1999. - С. 52-59.
3. Балдинюк О. В. Гуманiтарна дiяльнiсть ООН у контекстi врегулювання збройних конфлiктiв (1990-2000 рр.). // Полiтичнi проблеми мiжнародних систем та глобального розвитку. - Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, Інститут мiжнародних вiдносин. - Київ, 2000.
4. Балдинюк О. В. Дiяльнiсть ООН по мiнiмiзацiї наслiдкiв санкцiй. — К.: Київський унiверситет iменi Тараса Шевченка Інститут мiжнародних вiдносин, 1999. - С. 49-58.
5. Бжезiнський З. Велика шахiвниця. — К., 2000.
7. Бруз В. С. ООН i врегулювання мiжнародних конфлiктiв: (Навч. посiбник). – К.: Либiдь, 1995. – 111 с.
8. Воєннi аспекти мiжнародного права. Навч. посiб. / Пiд заг. ред. В. Б. Толубка. – Вид. 2-ге доопрац. - К.: „Азимут-Україна”, 2004. – 240 с.
9. Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г. та iн. Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика: 1980 - 2000 роки // К.: Либiдь. 2001. – 621 с.
11. Гуменюк А. Г. Роль ООН у врегулюваннi конфлiктiв на теренах колишньої Югославiї (перша половина 90-х рр.). — К., 2000.
12. Гусенов В. «Современная «философия интернационализма»; гуманитарная интервенция как элемент нового мирового порядка» / Вестник аналитики, 2001. —№ 3.
14. Данилов Д., Мошес А., Бордачев Т. Косовский кризис: новые европейские реалии. — М.:РАН, Институт Европы, 1999.
15. Знайомство з Органiзацiєю Об’єднаних Нацiй. – Нью-Йорк, 1998. – 47 с.
16. Камалудин Гаджиев Введение в геополитику: Учебник для ВУЗов. — М.: Логос, 2003, 429
17. Лебедева М. М. Мировая политика: Учебник / М. М. Лебедева. - М.: Аспект Пресс, 2006.
18. Маргарет Тэтчер. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира. — Москва 2003.
19. Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: Взгляды американских и французских исследователей / Под ред. М. М. Лебедевой и П. А. Цыганкова. - М., 2001.
20. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ / Под ред. А. А. Кокошина и А. Д. Богатурова. - М.:КомКнига, 2005.
21. Миротворческие операции, парламенты и законодательство. Под. ред. А. И. Никитина / М.: Эслан, 2004. – 236 с.
22. Нил Макфарлей С. Многосторонние интервенции после распада биполярности // Международные процессы. 2003. — №1.
23. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво «Юридическая литература», М., 1995.
24. Организация Обьединённых Наций: справочник. (Отв. ред. В. Ф. Петровский). М.: Международные отношения, 1996.
25. ООН и проблемы перестройки международных экономических отношений. М.: Наука, 2002.
26. Плотников В. В. Применение военной силы в миротворческих операциях: проблемы эффективности (Об участии государств в миротворческих операциях). Под. ред. А. И. Никитина // М.: „Эслан”. – 2004. – C. 130 - 144.
28. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Права человека”. – 2001. – 269 c.
29. СІПРІ 2003: Щорiчник: Озброєння, роззброєння та мiжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. мiжнар. iн-т дослiдж. миру. Укр. центр екон. i полiт. дослiдж. iм. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та iн. – К.: „Заповiт”, 2004. – С. 65 - 74, 125 - 134.
31. Троцько В., Акулов С., Троцько Л. Тенденцiї змiни ролi сил i засобiв у проведеннi мiжнародних миротворчих операцiй // Полiтичний менеджмент. - 2005. - № 4 (13). - C. 161-166.
32. Хантингтон С. Политический порядок в изменяющихся обществах / Пер. с англ. — М., 2004.
33. Хомский Н. Новый военный гуманизм: Уроки Косово. — М.:Праксис,2002.
34. Храбан І. А. ООН i мiжнародна безпека. // Трибуна. – 2003. – № 5-6. – С. 36-37.
36. Цыганков П. А., Фельдман Д. М. Мировая политика: проблемы теории и практики. — М., 1995.
39. Что ООН делает для оказания гуманитарной помощи // Кратко об ООН. Департамент общественной информации ООН, Нью-Йорк, ноябрь 2005 года
"Вища школа", 2004.– 622с.
41. Шустов В. Способна ли ООН вести войну? // Международная жизнь. – 2000. – № 11. – С. 52-62.
42. Джерела Інтернет
43. http://www.un.org.ua — Органiзацiя Об’єднаних нацiй в Українi.
44. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — Коротко про ООН
45. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — Все самое интересное об Организации Объединенных Наций
46. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — 60 напрямкiв дiяльностi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй: змiнюючи свiт на краще
47. http://www.un.org.ua/files/unbulletinua.pdf — Інформацiйний бюлетень ООН, жовтень-грудень 2005.
48. http://penza.chamber.ru/mejdunarodnie-otnosheniya/gumanitarnaya-deyatelnost-oon.html - Гуманитарная деятельность ООН.
49. http://www.chaskor.ru/p.php?id=1285 - Виртуальное миротворчество. Частный Корреспондент (22 ноября 2008).
50. http://www.un.org/ru/humanitarian/assistance/ - Координация гуманитарной деятельности ООН.
51. http://www.nasledie.ru/politvne/1830/article.php?art=0 - Международная гуманитарная деятельность: кризис идеологии.
| 
