Глобальні та регіональні системи безпеки: перспективна роль України

Глобальнi та регiональнi системи безпеки: перспективна роль України ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ: ПЕРСПЕКТИВНА РОЛЬ УКРАЇНИ. Україна в європейському ландшафтi Розвиток демократичної української держави вiдбувається в умовах формування європейської та глобальної систем безпеки, заснованих на взаємодiї демократичних держав євроатлантичного простору. Усвiдомлююючи себе невiд'ємною частиною цього простору, Україна одночасно перебуває пiд впливом оточуючих її i не завжди однонаправлених силових полiв. Поряд iз європейським i Росiйським, Україна, як i iншi країни Пiвдня Європи, не може не вiдчувати на собi й “гарячий подих” мусульманського свiту. Тим бiльше, що на її територiї проживає автохтонна кримськотатарська меншiсть, яка є невiд'ємною частиною народу України. Визначаючи мiсце України в європейськiй та свiтовiй системах безпеки, було б невiрно нi розташовувати Україну мiж Європою i Росiєю, нi протиставляти одна однiй Європу i Росiю. В основi включення України до нової архiтектури європейської безпеки лежить створення нею власної, заснованої на демократичних цiнностях системи нацiональної безпеки i характерний саме для демократичних пiдходiв внесок у змiцнення мiжнародної безпеки. Колишня частина ядерної наддержави - Україна - не успадкувала її “менталiтет”, цiлком вiдмо вившись вiд конфронтацiйних пiдходiв, усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть за мiжнародну безпеку. Із змiцненням мiжнародних позицiй України в неї з'являється власне позитивне поле впливу, зростають роль i вiдповiдальнiсть у забезпеченнi безпеки континенту. радикальних економiчних i полiтичних реформ. Дбаючи про внутрiшню стабiльнiсть, цi країни спираються на власнi сили, шукають пiдтримки одна у одної й водночас дедалi бiльше звертають погляд на зону демократiї, економiчної i полiтичної стабiльностi, що поширюється в напрямку їхнiх кордонiв i являє собою Європейський Союз. На пiвденно-схiднiй периферiї Великої Європи останнiм часом усе активнiше заявляє про прагнення до iнтеграцiї в ЄС група з чотирьох європейських країн, згуртованих не лише спiльним радянським минулим, але й необхiднiстю вирiшувати схожi проблеми, одночасним становленням державностi i ринкових вiдносин та прагненням до використання своїх рiзноманiтних ресурсiв на основi європейсь кої моделi економiчного та суспiльного устрою. Поряд з Україною до цiєї групи, яка вже отримала назву ГУАМ, належать Грузiя, Азербайджан i Молдова. Фактично можна констатувати, що на Європейськiй частинi колишнього СРСР сформувалося три спiвтовариства держав за ознакою ставлення до європейської та євроатлантичної iнтеграцiї: країни Балтiї, ГУАМ i Росiйсько-бiлоруський союз. Характерно, що колишнi республiки СРСР об'єднує лояльне ставлення до розширення ЄС i роздiляє негативне ставлення двох iз них - Росiї та Бiлорусi до розширення НАТО на Схiд. Спiльнiсть пiдходiв до європейської та євроатлантичної iнтеграцiї створює взаємне тяжiння мiж Балтiєю i ГУАМом. З пiдключенням Польщi здiйснюється пошук у напрямку розвитку Балто-Чорноморського спiвробiтництва. Економiчним стрижнем цього спiвробiтництва Пiвночi i Пiвдня в серединi Європи служить проект транспортування каспiйських енергоносiїв через Україну, що дозволяє пiдвищити ступiнь диверсифiкацiї енергозабезпечення європейських країн i вiдродити древнiй шлях “iз варяг у греки”. Європейський Союз одержує можливiсть iнтеграцiї власної системи нафто- i газопроводiв зi створюваною, яка орiєнтована на енергоресурси Каспiю. Тим бiльше, що найперспективнiшi потенцiйнi споживачi каспiйської нафти розташованi саме мiж Чорним та Балтiйським морями. Мабуть, для ЄС як структури, до якої прагне iнтегруватися Україна, небайдуже, що при усьому полiтичному та соцiальному розмаїттi українського суспiльства керiвництву країни вдалося створити систему нацiональної безпеки, що дозволила здiйснювати реформи. Хоча i не так швидко, як хотiлося б, але винятково мирним, цивiлiзованим шляхом. Жодного разу в Українi процес формування органiв державної влади, вирiшення складних внутрiшньополiтичних проблем не виходив з-пiд контролю i не супроводжувався протистоян ням iз застосуванням сили. Створюючи систему нацiональної безпеки, адаптовану до мiжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в унiверсалiзацiї регiональних, європейської i глобальної систем безпеки на всiх стадiях цього процесу - вiд розробки концепцiї до участi в конкретних спiльних операцiях. Уже сприйнята у свiтi як ключова країна європейської безпеки, Україна є єдиною державою, що водночас належить до Схiдної, Центральної i Пiвденно-Схiдної Європи. Саме вона здатна вiдiграти цементуючу роль у розвитку спiвробiтництва нових незалежних держав Європи, сприяти їхнiй iнтеграцiї до європейських та євроатлантичних структур, попередити виникнення або поновлення штучних бар'єрiв у тiй частинi континенту, що входила до СРСР або перебувала пiд його контролем. Перший вектор становлять вiдносини України з Заходом. Складовою цього вектора є iнтеграцiя до європейських та євроатлантичних структур. Основними напрямками тут залишаються вiдносини з ЄС, НАТО i державами -членами. Зусилля України спрямовуються на поглиблення i розширення спiвробiтництва, наповнення його конкретними програмами i заходами в рамках реалiзацiї Угоди про партнерство i спiвробiтництво України та ЄС, а також Хартiї Україна-НАТО. Важливою складовою захiдного вектора є iнтенсифiкацiя вiдносин України iз захiдними сусiдами-кандидатами на членство в ЄС i НАТО. Насамперед, йдеться про Польщу. Стратегiчне партнерство України i Польщi здатне не тiльки запобiгти появi нової лiнiї подiлу на українсько-польському кордонi пiсля вступу Польщi до ЄС i НАТО, але й зцементувати вiдносини Заходу i Сходу, Пiвночi i Пiвдня Європи, де розташованi новi незалежнi європейськi держави та колишнi країни так званого соцiалiстичного табору. В Українi розглядають поглиблення iнтеграцiйних процесiв на континентi як необхiдну передумову створення системи глобальної безпеки, що вiдповiдає вимогам наступного сторiччя. Пiдписання базових полiтичних договорiв iз Росiєю та Румунiєю, угод щодо Чорноморського флоту, договору про державний кордон з Бiлоруссю i Спiльної заяви Президентiв України i Республiки Польща стали важливими ланками ланцюга, що об'єднує Україну з простором стабiльностi i добросусiдства, оформленим у1995 роцi Пактом стабiльностi в Європi. По сутi вiдбувається процес поширення цього пакту на значну територiю континенту, яку займає Україна. Загальновизнано, що Україна є не лише споживачем, але й “постачальником” безпеки, активним учасником врегулювання регiональних конфлiктiв у Європi. Мова йде про неоднаковий за характером, але завжди миротворчий внесок у колишнiй Югославiї, Нагiрному Карабасi i Приднiстров'ї, готовностi допомогти у розв'язаннi конфлiктної ситуацiї в Абхазiї. Україна займає активну позицiю в розвитку європейського регiонального спiвробiтництва з використанням таких структур, як Центральноєвропейська iнiцiатива, Чорноморське економiчне спiвтовариство та iн. i виступає за об'єднання зусиль ОБСЄ i ЦЄІ в питаннях змiцнення стабiльностi i безпеки в Центрально Схiдноєвропейському регiонi. Українсько-росiйськi вiдносини в європейському контекстi з демократичною Росiєю. Вiд стабiльностi та прогнозованостi вiдносин двох найбiльших за територiєю країн Європи значною мiрою залежить доля демократичного розвитку як України, так i Росiйської Федерацiї, стабiльнiсть у Європi та в усьому свiтi. В Українi розглядають українсько-росiйськi вiдносини в контекстi нової архiтектури мiжнародної безпеки, а “Великий”договiр мiж Україною i Росiєю й угоди по Чорноморському флоту - як конкретний внесок у її змiцнення. напрямку, прагнучи до створення вiдкритого демократичного суспiльства i ринкової економiки, характерних для членiв Європейського Союзу, одним з яких прагне стати Україна, а судячи з заяви колишнього прем'єра РФ В. Черномирдiна пiд час перебування в Брюсселi, - i Росiя. уваги ЄС i його членiв. Через українськi трубопроводи здiйснюється постачання енергоносiїв у багато країн Європи, енергетична безпека якої значною мiрою залежить вiд надiйностi українсько-росiйсь кої взаємодiї в сферi енергетики. вiдособлення i намагаються всебiчно враховувати iнтереси iнших наших сусiдiв та партнерiв. Україна i Росiя беруть активну участь у програмi “Партнерство заради миру”, що довела свою необхiднiсть i ефективнiсть як засiб пiдвищення довiри в Європi. Участь України i Росiї в програмi партнерства, у стабiлiзацiйних силах на Балканах разом iз пiдписанням згаданого Акта i Хартiї вже забезпечили обом країнам свого роду “зовнiшню участь” у НАТО. Подiбна формула на початковому етапi спiвробiтництва, мабуть, може бути використана й у випадку з ЄС. Майбутнє пiдкаже її оптимальний варiант i конкретне наповнення. Це дасть можливiсть бiльш ефективно сполучити ресурсний потенцiал України та Росiї з технологiч ними можливостями Європи. Справжнiм проривом у цьому напрямку стало б створення європейського вiйськово-транспортного лiтака на базi АН-70. Україна виходить iз концепцiї Європи iз “змiнюваною геометрiєю” та неприпустимiстю створення економiчних i полiтичних бар'єрiв як на своїх захiдних, так i схiдних кордонах. Україна i Росiя не тiльки демонструють прагнення продовжувати перетворення на основi цiнностей європейської цивiлiзацiї, а й дедалi активнiше взаємодiють iз ЄС i НАТО як структурами, що об'єднують демократичнi країни iз соцiально-орiєнтованою ринковою економiкою. Складається враження, що змiцнення захiдного вектора зовнiшньої полiтики України i Росiї позитивно позначилося на позицiях обох країн у ставленнi одна до одної i сприяє формуванню їхнього рiвноправного партнерства. Невоєннi чинники безпеки i спiвробiтництво України з ЄС Сучасне розумiння безпеки виключає статичний пiдхiд. Мова йде про широкий погляд на безпеку, що охоплює не тiльки вiйськовi, а й економiчнi та полiтичнi чинники, проблеми демократизацiї та стабiльностi окремих держав i груп держав, формування дружнiх мiжнародних вiдносин. Йдеться також про колективну спроможнiсть протистояти новим загрозам безпецi, зокрема поширенню зброї масового знищення, мiжнародному тероризмовi, органiзованiй злочинностi, нелегальнiй мiграцiї, масштабним екологiчним лихам. У комплексi взаємозалежних складових безпеки усе бiльшу роль вiдiграє економiчна безпека, яка в ядерному свiтi стала стрижнем мiжнародної i нацiональної безпеки. Виник феномен глобальних фiнансових i економiчних систем, у яких навiть найбiльшi країни виявилися нездатними вести “замкнутий спосiб життя”. На змiну “гарячим” i “холодним” вiйнам прийшли вiйни торговельнi та митнi. У цьому контекстi для бiльшостi європейських країн ЄС виступає гарантом економiчної безпеки, що забезпечує стабiльнiсть прийнятних для окремих його членiв i Євросоюзу в цiлому умов економiчного розвитку. Проте основна небезпека йде не вiд реформ як таких, а вiд непослiдовностi, некомплексностi їхнього здiйснення, що, поряд iз суб'єктивними причинами, стало результатом малодосвiдченостi економiчних служб молодої української держави. Проте Україна навряд чи зможе швидко досягти економiчної стабiлiзацiї без допомоги з боку Європейського Союзу, США i мiжнародних фiнансових органiзацiй. Мова йде не тiльки про фiнансову допомогу, що є для України надзвичайно важливою, особливо в зв'язку з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, яка має не лише європейський, але й глобальний вимiр. Україна потребує сприяння в поступовому входженнi в Європейський економiчний простiр. І тут для неї ключовим питанням є поглиблення вiдносин iз ЄС. В Українi добре усвiдомлюють стан її готовностi до вступу в ЄС - для нас це стратегiчна мета. Однак наявнiсть цiєї мети, а також полiтична пiдтримка стратегiчного курсу України на членство в ЄС з боку самого ЄС, а також таких впливових країн, як Нiмеччина, Францiя i Великобританiя, сприяли б активiзацiї реформування українського суспiльства. З'являється перспективна модель соцiально-економiчного розвитку, чiткi орiєнтири у виглядi конкретних стандартiв ЄС у найважливiших суспiльних сферах i насамперед в економiчнiй. В Українi не повною мiрою задоволенi динамiкою розвитку вiдносин iз ЄС. Серед чинникiв, що стримують виведення цих вiдносин на якiсно новий рiвень - i складна економiчна ситуацiя в Українi, i стан iнституцiйного забезпечення полiтики України щодо ЄС, i непроста внутрiшня ситуацiя в Євросоюзi. Позначається i високий рiвень економiчної залежностi України вiд Росiї. Актуальним питанням залишається “персоналiзацiя” полiтики, яку ЄС проводить щодо України, i вiдмова вiд “трафаретних” пiдходiв у ставленнi до країн СНД. Вiдчуваючи себе країною Центрально-Схiдноєвропейського регiону, Україна не прагне преференцiй або пiльг. Йдеться про таку спецiалiзовану i конкретну полiтику з боку ЄС, яка дозволила б краще використовувати потенцiал спiвробiтництва з Україною в усiх сферах. Йдеться про активiзацiю спiвробiтництва в галузi зовнiшньоеко номiчних зв'язкiв, промислової кооперацiї, митної справи, юстицiї, попередження злочинностi i боротьби з її органiзованими проявами, науково-технiчної полiтики. Особливо варто пiдкреслити зацiкавленiсть України щодо транс'європейських проектiв, насамперед транспортних i енергетичних. Унiкальне географiчне розташування України обумовлює її роль як однiєї з ключових країн-комунiкаторiв мiж Європою, Кавказом i Азiєю. Тому пiдтримка пов'язаних з Україною проектiв, зокрема транспортного коридору, який включав би нафтопровiд Одеса - Гданськ, з боку ЄС, країн-членiв та iнших зацiкавлених сторiн створить не просто транспортну iнфраструктуру, але й iнфраструкту ру iнтеграцiї України до ЄС. Будуть створенi реальнi передумови запобiгання появi економiчних й iнших бар'єрiв у рамках Великої Європи. Україною рiвень полiтичної, соцiально-економiчної трансформацiї дозволяє стверджувати, що країна крок за кроком просувається шляхом демократiї i ринкової економiки, усе бiльше наближаючись до вимог, якi висуваються до країн-кандидатiв на вступ до ЄС. За пiдтримкою провiдних країн Європи i свiту незалежна, демократична, стабiльна й економiчно процвiтаюча Україна здатна стати не лише ключовою країною європейської безпеки, але й її важливою опорою. Ф ормування сучасних регiональних систем безпеки можливе тiльки за умов: · пристосування та постiйної модернiзацiї функцiй iснуючих структур безпеки до нових викликiв та загроз ХХІ ст. (спроби формування нових структур безпеки в умовах iснування тих чи iнших оборонних союзiв викличе протидiю останнiх, що може поховати саму iдею такого створення на початковому етапi); · чiткого розподiлу функцiй мiж iснуючими структурами з урахуванням їх можливостей, набутого досвiду, специфiки дiяльностi та складу учасникiв. (Досвiд iснування НАТО, ОБСЄ, ЗЄС свiдчить про певну «спецiалiзацiю» їх дiяльностi, про що йшлося в попереднiх параграфах); · визначення прiоритетiв мiж структурними компонентами системи безпеки у вирiшеннi тих чи iнших питань; · встановлення та постiйний розвиток тiсних взаємних зв’язкiв мiж структурними компонентами регiональної безпеки, що дозволяли б координувати їх дiяльнiсть або пiдключати до виконання того чи iншого завдання рiзнi структурнi компоненти безпеки. Ефективнiсть регiональних систем безпеки значною мiрою залежатиме вiд тих принципiв, що будуть закладенi в їх основу. Так, принцип оборонної достатностi дозволить визначати оптимальнi параметри збройних сил, здатних гарантовано забезпечити захист iнтересiв усiх учасникiв. Оскiльки система регiональної безпеки охоплює багато держав, що вiдрiзняються мiж собою за рiвнем економiчного розвитку, важливим принципом системи безпеки мусить стати надання однакових умов безпеки для членiв даної системи. Однiєю з таких умов є збiг елементiв системи безпеки хоча б за своїми основними параметрами. Найважливiшим щодо цього є ступiнь розвитку демократiї та стабiльний розвиток. Найзагальнiшим результатом iсторичного розвитку останнiх рокiв став кiнець «холодної вiйни». Внаслiдок рiзко обмежилася вiрогiднiсть широкомасштабної збройної сутички iз застосуванням засобiв масового ураження. З карти Європи зникла одна iз наддержав, а розвиток свiтових процесiв входить у рiчище, перерване жовтнем 1917 р. Європа втратила почесне звання центру свiтової полiтики й можливiсть породжувати конфлiкти свiтового масштабу. Найiстотнiшi змiни торкнулися Європейського континенту: Розпад Органiзацiї Варшавського договору, об’єднання Нiмеччини, оксамитова революцiя в країнах Центральної та Схiдної Європи i, зрештою, дезiнтеграцiя Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославiї – поява низки нових незалежних держав на картi Європи i свiту, процеси розширення ЄС та НАТО – все це становить неповний перелiк факторiв, що у найближчi десятилiття посутньо впливатимуть на полiтичнi, соцiальнi, економiчнi та вiйськовi тенденцiї в цьому регiонi. Пiд час «холодної вiйни» авторитарним комунiстичним режимам вдавалося тримати пiд контролем регiональнi, етнiчнi та релiгiйнi суперечностi. Крах комунiзму, поява нових незалежних держав призвели, з одного боку, до зростання почуттiв нацiональної гiдностi, культурного самоусвiдомлення, а з другого – до втрати механiзмiв, що стримують крайнi форми прояву нацiоналiзму. Досвiд колишньої Югославiї, Чечнi, Карабаху, останнi подiї у Дагестанi свiдчать, наскiльки складним може бути процес подолання конфлiкту, якщо вiн сягнув певного рiвня напруги. Це змусило захiдних полiтикiв поставитися до надання гарантiй безпеки країнам Схiдної Європи та колишнього Радянського Союзу з бiльшою обережнiстю. Захiд не готовий втручатися у внутрiшнi конфлiкти, тим паче, що ефективнiсть такого втручання надзвичайно низька, а проблеми, якi виникають унаслiдок такого втручання, мають загрозливу тенденцiю збiльшувати свою гостроту та масштаби. у галузi безпеки обгрунтовував, наприклад, необхiднiсть спiльної оборони несприятливим впливом конфлiктiв у країнах, що знаходяться за межами Європи, на загальний стан європейської безпеки. Вiн ототожнив це завдання зi сферою «важливих» (тобто наступних за значимiстю пiсля життєвих та «загальних») iнтересiв країн Європейського союзу (ЄС) в галузi безпеки. При цьому акцент був зроблений на проблемах, що торкаються економiчних iнтересiв країн ЄС та пов’язанi iз забезпеченням енергоносiями, експортом продуктiв виробництва, користуванням морськими й сухопутними комунiкацiями, iз свободою та безпекою пересування людей i товарiв. Нормальне функцiонування цих украй важливих для захiдної економiки галузей може виявитися пiд ударом, якщо правлячi режими в країнах, що розвиваються, не подолають нацiональний або полiтичний екстремiзм. 1. Арах М. Европейский союз: видение политического объединения. – М., 1998;2. Багров Н. В. Региональная геополитика устойчивого развития: Монография. - К.: Либiдь, 2002;3. Бершеда Є. Р. Інтереси i прiоритети України стосовно ЄС: вибiр у галузi полiтики безпеки // Стратегiчна панорама. - 1998. - № 1-2. - С. 24;4. Будкiн В. С., Вiткiн Л. М. та iн. Європейська iнтеграцiя та Україна. – К.: Тов “Макрос”, 2002;5. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Мiжнароднi вiдносини XX сторiччя. – К., 1999;6. Макиндер Х. Географическая ось истории // Элементы. Евразийское обозрение. – М.,1996. - № 7;7. Митрофанов А. В. Шаги новой геополитики. – М.: Русский вестник, 1997;8. Україна 2000 i далi: геополiтичнi прiоритети та сценарiї розвитку: Монографiя Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень i Нацiонального iнституту українсько-росiйських вiдносин. – К.: НІСД, 1999. - С. 185.