Глобалiзацiя як об’єктивна тенденцiя розвитку свiтової економiки
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
з дисциплiни «Мiжнародна економiка»
Глобалiзацiя як об’єктивна тенденцiя розвитку свiтової економiки
Студента
Стригуна Миколи Вiкторовича
Змiст
Вступ
Роздiл І. Глобалiзацiя як об’єктивна тенденцiя розвитку свiтової економiки
Список використаних джерел
Вступ
Найбiльш досконалим як з теоретичної, так i з практичної точки зору є лiберальний пiдхiд захiдної демократiї. Захiднi пропозицiї з глобальної модернiзацiї можна звести до трьох узагальнених позицiй:
1)влада власностi; 2)медитативно-сакральне знання; 3)затверджений ззовнi статус людської особистостi.
Якими ж вбачаються найбiльш загальнi напрямки глобальних змiн у зв'язку iз запропонованими принципами?
Реалiзуючи цi принципи, треба, звичайно, виходити з таких реалiй. Сьогоднi iснують нацiонально-економiчнi комплекси з рiзними якiсними характеристиками, дуже вiдмiнними соцiальними i культурно-психологiчними надбудовами. Крiм того, є ще силове порубiжжя мiж нацiональним i глобальним — це нацiональнi держави, якi здiйснюють економiчно-соцiальнi перетворення на свiй лад. Владнi структури ще не звiльнились вiд традицiйного бачення влади власностi. Тому вони претендують на всеохоплюючий контроль суспiльного життя i намагаються сконцентрувати прийняття рiшень у руках небагатьох. Це призводить до бюрократизацiї, корупцiї, обмежень громадянського суспiльства тощо. Результатом є деформацiя ринкових вiдносин, непрозорiсть i звуження можливостей для участi народних мас у перетвореннях. В основу захiдної лiберальної концепцiї глобалiзацiї покладено принцип субсидiарностi (доповнюваностi), який передбачає багаторiвневу систему прийняття рiшень. Всього видiляють чотири рiвнi: комунальний, регiональний, нацiональний i наднацiональний. Виходячи з цього, рiшення кожного конкретного питання належить до компетенцiї тiєї гiлки влади, яка забезпечує її оптимальне вирiшення. Інтеграцiя узгоджується з федералiзацiєю. Тут маємо тенденцiю до делегування частини державних функцiй iншим структурам. На наддержавний рiвень виносяться проблеми регулювання фiнансової й iнформацiйної сфер, екологiї, боротьби з тероризмом, наркобiзнесом i злочиннiстю. Така координацiя, не принижуючи зовнiшньоекономiчну i полiтичну владу держави, покликана пiдсилити тi функцiї державних iнституцiй, якi пов'язанi з мiжнародним розвитком. В умовах глобалiзацiї суспiльство вiдчуває перенавантаження, викликане послабленням або розривом традицiйних зв'язкiв, соцiальною диференцiацiєю, мiжетнiчними i мiжконфесiйними конфлiктами. Отже, роль держави в певному напрямку має пiдсилюватись. Вона повинна стати гарантом соцiальної стабiльностi, захисником бiдних i знедолених, фортечним муром вiд мiжнародної злочинностi й терору. Крiм того, держава повинна надавати необхiдну правову та фiнансову пiдтримку малому i середньому бiзнесу, створенню iнституцiональної основи для iнновацiйного розвитку своїх регiонiв, їх успiху на свiтовому ринку. І ще один напрямок дiяльностi держави. Процеси глобалiзацiї в економiчнiй, iнформацiйнiй та культурнiй сферах тiсно пов'язанi з процесами нацiональної само iдентифiкацiї. Прагнення до нацiонального самовираження є могутнiм стимулом соцiального, економiчного i полiтичного розвитку в умовах iнформацiйної вiдкритостi та iнтенсифiкацiї загального процесу в свiтi. Водночас вiдродження нацiональної свiдомостi є захисною реакцiєю суспiльства проти деструктивного впливу доцентрових, глобальних сил. Деградацiя традицiйних виробництв, проникнення чужих культурних елементiв, поява нових моделей поведiнки — все це викликає потрясiння суспiльства, iнколи — шок. Вiдповiдна реакцiя на цi явища — войовничий нацiоналiзм i релiгiйний фундаменталiзм. Звiдси випливає нова i складна мiсiя держави з урегулювання нацiональних конфлiктiв i, звичайно, не шляхом збройного, вiйськового втручання. Етноси i нацiї — рiч делiкатна. За М. Гумiльовим, етноси iснують близько 1500 рокiв. Бiопсихологи стверджують, що цей цикл має генетичну основу. А це означає, що проблема нацiонального стiйка i її вирiшення потребує багато часу. Тому можна стверджувати, що глобалiстський пiдхiд з позицiй доцiльностi, а не природностi цього явища, однобiчний. Його позитив у тому, що вiн дає змогу розглядати етнiчну проблему комплексно. Особливо це стосується мiграцiйних процесiв у розвиненi країни з Латинської Америки, Африки, Азiї та Схiдної Європи. Хоча частка мiгрантiв у загальнiй масi населення захiдних країн незначна, наприклад, в Європi вона не перевищує 3,8 %2
, однак це створює певний дискомфорт для корiнного населення. Тому Захiд сьогоднi пiдходить дуже прагматично до своєї iммiграцiйної полiтики, прагнучи зберегти самоiдентифiкацiю суспiльств у нацiональному, культурному, iсторичному i полiтичному аспектах. До певного часу захiднi й незахiднi цивiлiзацiї будувались на схожiй iдейно-цiннiснiй основi — традицiйному типi свiдомостi з його опорними константами у виглядi певних об'єктiв шанування (релiгiя, нацiоналiзм, соцiалiзм, популiзм, наука тощо). Традицiйна мудрiсть як джерело формування свiдомостi фiксувала й обґрунтовувала духовнi та космiчнi сутностi у виглядi певних iмперативiв — догматiв. Вони консервували пiзнавальний процес. У XVIII ст. з'являється новий тип знання, зосереджений на собi — на своїх власних процесiв самоаналiзу, самокритицi, внутрiшнiх перетвореннях. Ця пiзнавальна перспектива вiдкривала можливостi могутнiх зрушень у технологiї, економiцi, соцiумi та культурi. Вiдбулась секуляризацiя знання на сферу теоретичного i практичного (за Кантом) розуму. Це стало першопричиною небувалого iнтелектуального прориву. Сьогоднi у зв'язку з глобалiзацiєю, яка висвiтлює нову роль знання, з одного боку, та зачiпає старi парадигми цiнностей, — з iншого, проблема загострилась. Це особливо характерно для такого виду новiтнiх технологiй, як iнформацiйнi. Поряд зi свiтом реальних людських вiдносин, почуттiв, свiтом реальної природи i рукотворним свiтом з'являється i стає все бiльш самостiйним i привабливим для людини вiртуальний свiт. У ньому вiдбувається пiдготовка її до "збагачених дiй" у свiтi реальному. Мiць i динамiзм посередника в образi вiртуального свiту настiльки значна, що у людей, якi втягуються в його орбiту, вiдбувається кардинальний переворот у свiдомостi. Для них реальнiстю, сенсом i метою життя стає ось цей збагачений свiт. Це робить життя людини у суспiльствi, громадi, родинi, колективi лише тимчасовим вiдображенням, що опосередковує вiртуальний свiт. Вiдбувається змiна полюсiв. З'являється людина-фетиш. Позитивним тут є те, що формується нова iндивiдуальнiсть, схильна до небувалого розкриття своїх творчих потенцiалiв. Але при цьому виникає ряд негативних моментiв. По-перше, вiдбувається пiдмiна реальних цiнностей, попередньої iдеї, блага, заперечення iснуючого виробничого процесу та iн. їм протистоїть iдеальна модель кращого, яка породжує невдоволення iснуючим, вiдчужує iснуючi форми органiзацiї, дiяльностi, продукцiї. По-друге, втiлення у вiртуальнiй реальностi професiйних знань викликає почуття переваження над реальною дiйснiстю i руйнує, дезiнтегрує цю дiйснiсть. По-третє, вiртуальна реальнiсть породжує нову сферу i новий потiк людської дiяльностi — щоденне творення нового, "пiонерського". Але щоб породжувати не потворне, а гарне, треба бути шляхетною особистiстю. З цього боку традицiйна система цiнностей мала значну перевагу. В свiй час пiдтверджуючи цiннiсть традицiйної моралi як автономної сили у цивiлiзацiйному твореннi,
концепцiї — це реалiзацiя iдеї право-громадянської гiдностi, що базується на змагальному соцiальному процесi. Ця егалiтарно-правова iдея також зi значними труднощами впроваджується в незахiдних цивiлiзацiях. Вона завжди зустрiчає опiр з боку традицiйного корпоративiзму та колективiзму. Якщо починалось її втiлення, за деякими позитивними виключеннями (наприклад, Японiя), це згодом переростало у "зрiвнялiвку" i правовий нiгiлiзм, якi виявлялись у рiзних формах тоталiтаризму й авторитаризму.
Крiм того, сьогоднi є деякi пiдстави вважати, що Захiд iнколи вiдступає вiд свого цивiлiзацiйного базису — принципiв рiвностi, демократiї, свободи, "християнської толерантностi" тощо, якi довго йому забезпечували зростання. Приклад тому — експансiонiстськi дiї на Середньому та Близькому Сходi, в Африцi.
Якщо брати до уваги практичний аспект цiєї концепцiї, то вона пропонує впроваджувати такi глобальнi фактори зростання, як-то:
2)зниження торговельних бар'єрiв;
4)прискорення розвитку сфери послуг як основної сфери зайнятостi та виробництва суспiльного багатства;
5)"зелену революцiю" в сiльському господарствi;
6)здешевлення енергiї;
7) послаблення регулюючої ролi урядiв у нацiональних економiках;
8)покращення життєвого рiвня людей;
Слiд зауважити, що цi рекомендацiї щодо глобальної модернiзацiї економiки знаходять достатню реалiзацiю в практичнiй дiяльностi багатьох країн. Отже, очевидно мова йде про найбiльш рацiональний шлях глобальної модернiзацiї. Та наскiльки вiн об'єктивний, можливий i прогресивний, побачимо в майбутньому.
1. Глобалiзацiя як об’єктивна тенденцiя розвитку свiтової економiки
свiтовi стандарти, якi сприймаються все бiльшою кiлькiстю країн. Глобалiзацiя ще далека вiд завершення, а тому сам процес її протiкання можна характеризувати як процес транснацiоналiзацiї економiчних явищ.
(ТСА), мiжнароднi фiнансовi центри (МФЦ), мiжнароднi органiзацiї, засоби масової iнформацiї (ЗМІ), глобальнi комунiкацiйнi системи (Internet, супутниковий зв'язок тощо), транснацiоналiзованi держави, мiжнароднi регiональнi об'єднання, економiчнi зони. Очевидно, що всi цi структури свiтового господарства кiлькiсно i якiсно рiзноплановi, але трансформацiйна роль їх одна — глобалiзацiя. Розглянемо окремi з них за принципом "вкладу" у творення нових економiчних форм. Вивезення капiталу є одним iз найбiльш старих методiв iнтернацiоналiзацiї нацiональних економiк та творення транснацiонального простору. Найбiльш глобалiзованою виявилась фiнансова сфера. Для цього є, як мiнiмум, три причини. По-перше, змiна умов дiяльностi нацiональних фiнансових iнституцiй пiсля краху Бреттон-Вудської системи в 1971 р. Тодi були скасованi режими фiксованих валютних курсiв i натомiсть запровадженi режими гнучких та напiвкерованих валютних курсiв. На цiй основi почалось стимулювання експансiї iноземного капiталу на нацiональних фiнансових ринках i розмивання меж нацiональних фiнансових секторiв. По-друге, вiдкриття мiжнародного простору для дiяльностi нацiональних банкiвських структур привело до зростання конкуренцiї, зниження рентабельностi банкiвських операцiй та зменшення маржi, що спонукало бiльшiсть розвинених країн пiти на дерегуляцiю сфери фiнансової дiяльностi. Були знятi обмеження на рiвень процентних ставок, знизились податки i комiсiйнi стягнення з фiнансових трансакцiй, вiдкрився доступ на внутрiшнi фiнансовi ринки для iноземних банкiв, розширилась приватизацiя i сек'юритизацiя активiв, урiвнялись в конкурентних правах банки та iншi фiнансовi заклади. По-третє, розвиток iнформацiйних технологiй, супутникового й оптико-волоконного зв'язку, а на цiй основi створення системи електронних рахункiв i кредитних карток, дали змогу практично миттєво передавати фiнансову iнформацiю, укладати угоди, переказувати кошти тощо незалежно вiд наявних державних кордонiв та вiдстаней. У результатi вiдбулась колосальна дерегуляцiя фiнансової сфери. Це дало змогу уникати правил i обмежень, що iснували ранiше. Це також спричинило до цього часу невiдомi явища з характерними ознаками транснацiоналiзацiї. Вiльне, неконтрольоване перемiщення великих грошових мас через нацiональнi кордони викликало формування фiнансових центрiв, тобто регiональних iнституцiйно-фiнансових утворень, якi здiйснюють експансiонiстську полiтику щодо експорту капiталiв. В органiзацiйному планi вони являють собою консолiдованi об'єднання на чолi з могутнiми холдинговими компанiями з широким використанням взаємного володiння акцiями. За рiзними оцiнками сьогоднi можна назвати порiвняно значну кiлькiсть провiдних фiнансових угрупувань у межах країн їх базування — в США, Японiї, Великiй Британiї, Бразилiї, Мексицi, Францiї, Нiмеччинi, Італiї, Сiнгапурi, Гонконгу. Вони є полюсами могутнього глобального ринку, операцiї на якому здiйснюються безперервно 24 години на добу. В результатi з рук в руки щоденно переходять лiквiднi ресурси обсягом вiд 1,3 до 1,5 трлн дол.10
Грошi самi стали товаром — спекуляцiя на курсi валют стає дохiдною операцiєю. На цiй хвилi нового розмаху набули операцiї на ринках евровалют, тобто iноземних для країни базування банку валют, який здiйснює операцiї в евровалютах. З середини 60-х pp. XX ст. до початку 90-х pp. масштаби мiжнародного ринку евровалют виросли в 300 разiв108
.
Виникло зовсiм нове, непiдконтрольне нацiональним iнституцiям, явище — мережа офшорних банкiвських послуг, яка функцiонує в пiльговому режимi. У нiй, як правило, не нормуються резервнi фонди, заниженi податки на доходи, не передбаченi страховi внески тощо. Це та безконтрольнiсть, що приваблює iноземнi капiтали, особливо з нестабiльних зон, та так званi "бруднi грошi". Правда, в 2002 р. мiжнародними фiнансовими iнституцiями прийнято рiшення про певний контроль за офшорними зонами щодо цих грошей. Невизначенiсть на валютних ринках, особливо щодо валютних курсiв, викликала появу нових механiзмiв — хеджування i управлiння ризиками. Завдання хеджування полягає в лiквiдацiї вiдкритих позицiй в iноземнiй валютi, тобто в бажаннi досягти збалансованостi вимог i зобов'язань. Для хеджування валютного ризику широко використовуються фiнансовi iнструменти, такi як форварднi контракти i валютнi опцiони. Якщо вiдомi термiни й обсяги майбутнiх надходжень валюти з-за кордону, то фiрми використовують форварднi контракти. Якщо цi параметри невизначенi, бiльш привабливими є валютнi опцiони. На вiдмiну вiд хеджерiв, спекулянти прагнуть отримати прибуток вiд незастрахованих вiдкритих валютних позицiй. Дiї спекулянтiв залежать вiд коливань валютних курсiв i процентних ставок. Сьогоднi фiнансовий ринок поповнився новими засобами торгiвлi — деривативами. Це бiльш витонченi форми спекулятивних iнструментiв. Вони, як про це йшлося вище, являють собою цiннi папери та зобов'язання, похiднi вiд iнших фiнансових iнструментiв: курсiв валют, акцiй, норми процента тощо. Останнiм часом деривативи iз захiдних країн поширилися на Схiдну Європу, Азiю та Латинську Америку. Загальний обсяг операцiй з деривативами на свiтовому ринку зрiс до 15 трлн дол. на рiк. Особливiстю ринку деривативiв порiвняно зi звичайними цiнними паперами є високий ступiнь ризику i непередбачуванiсть. Трансакцiї з деривативами практично випали з системи правового регулювання.
За вартiсними обсягами на першому мiсцi на бiржах деривативiв є iнструменти, що базуються на процентних ставках. Приблизно третина сукупного бiржового i небiржового ринку деривативiв припадає на своп-контракти, а з них на процентнi свопи — становлять бiльше 90 %. Завдяки свопам вiдбувається подальше розмивання меж мiж нацiональними ринками капiталiв, адже будь-який iнвестор або емiтент має можливiсть замiнити потоки платежiв у нацiональнiй валютi за випущеними ними облiгацiями або купленими облiгацiями на потоки платежiв у iншiй валютi за рахунок емiтентiв або iнвесторiв з iнших країн. Для цього треба купити своп-контракт у банку, який є посередником мiж двома контрагентами у рiзних країнах.
регiонами планети. Серед нових продуктiв, призначених для розсiювання ризикiв, найбiльш швидко розвиваються кредитнi деривативи. Розробляються ф'ючерснi контракти, базовим активом яких мають стати макроекономiчнi показники. Поява деривативiв прискорює процес вiдокремлення фiнансової сфери, яка самогенерується. Це породжує все бiльшу нестабiльнiсть на фiнансових ринках, про що свiдчить криза 1997—1999 pp. Та в будь-якому випадку це вияв зростання мобiльностi фiнансових iнструментiв i динамiчностi у переданнi права власностi. Номiнальна доступнiсть засобiв привласнення зростає.
Тренд глобалiзацiї тiсно пов'язаний зi зростанням ролi ТНК, якi виступають поряд iз суверенними суб'єктами. З середини 80-х pp. i до кiнця XX ст. чисельнiсть ТНК зросла з 7 тис. до 40 тис. Чисельнiсть фiлiалiв ТНК за межами держав, у яких розмiщуються штаб-квартири компанiй, досягла 690 тис. При цьому 500 корпорацiй контролюють 70 % свiтової торгiвлi, а 400 корпорацiй — 50 % усiх прямих iноземних капiталовкладень корпорацiй1 того, що мiжнародне виробництво, яке базується на мiграцiї прямих iнвестицiй мiж країнами, сьогоднi є важливiшим для просування товарiв на мiжнароднi ринки, нiж мiжнародна торгiвля. Крiм того, не менше третини свiтового експорту припадає на внутрiшньокорпорацiйне постачання ТНК. Якi ж моменти, що iнтегрують свiтову економiку, властивi ТНК? Серед них вартi уваги такi. Передусiм це могутня мережа iноземних фiлiй, яка є ланкою зв'язку нацiональних економiк iз зовнiшнiм свiтом.
По-третє, слiд вiдзначити, що наймiцнiшi позицiї у тих ТНК, якi мають диверсифiковану виробничу базу, iнтегровану систему обслуговування, розвиненi мiжнароднi зв'язки зi збуту продукцiї. По-четверте, маючи конкурентнi переваги над нацiональними компанiями (економiя на масштабах i загальному управлiннi, високий рiвень витрат на НДЕКР, наявнiсть висококвалiфiкованої робочої сили, низькi транспортнi витрати), ТНК оволодiвають найбiльш сучасними перспективними галузями, в тому числi й за кордоном. По-п'яте, транснацiональнi компанiї, як правило, органiзовують свою дiяльнiсть в декiлькох регiонах свiту. При цьому вони проводять дослiдження i розробки в однiй країнi, виробляють комплектуючi деталi i вузли там, де це найвигiднiше з погляду мiнiмiзацiї витрат, органiзовують фiлiї поблизу регiонiв збуту i здiйснюють маркетинг глобально. По-шосте, ТНК розмiщують свої акцiї на найбiльш лiквiдних фондових ринках. По-сьоме, все ширшого розмаху набирає полiтика мiжнародного злиття i поглинання. Завдяки цьому сьогоднi нафтодобувна, автомобiльна, авiацiйна й аерокосмiчна галузi радикально змiнили свою структуру i стали транснацiональними. По-восьме, магiстральний напрямок транснацiоналiзацiї корпорацiй — звiльнення вiд нацiональних особливостей, якi створюють перепони свободi конкуренцiї.
країни базування головної компанiї, але мало контролюються державами, в яких розташованi фiлiї. Необхiднiсть для ТНК уникати протекцiонiстських бар'єрiв модифiкує вартiснi, а точнiше, цiновi форми. З середини минулого сторiччя з'являються так званi трансфертнi цiни. Але застосування їх досягло свого апогею в ТНК, адже внутрiшнiй характер утворення i використання цих цiн за суттю є мiжнародним i дає привiд пiдозрювати корпорацiї у спробi уникнути оподаткування та iнших виплат нацiональним державам. На практицi така "ринкова цiна" не може бути визначена, оскiльки вона може бути або порiвняльною неконтрольованою цiною, або перепродажною цiною, або ж витратною з деякою надбавкою у виглядi прибутку. За методами розрахунку використовується два види трансфертних цiн. Перший вид базується на граничних витратах з метою максимiзацiї чистих доходiв у цiлому. Цi цiни впливають на рiшення про розподiл ресурсiв. Другий вид цiн спецiально розраховується для зменшення тягаря податкiв. В будь-якому випадку, державi складно здiйснювати контроль за цими цiнами.
Сьогоднi новим явищем у мiжнароднiй економiцi є поява стратегiчних альянсiв. Вони являють собою довiрчi довгостроковi взаємовигiднi вiдносини мiж фiрмами з метою досягнення стратегiчних цiлей. В рамках стратегiчного альянсу компанiї об'єднують зусилля, зберiгаючи при цьому господарську i юридичну самостiйнiсть. Використовуючи сильнi сторони учасникiв альянсу, компанiї збiльшують конкурентнi переваги над суперниками. Прозорi мiжфiрмовi комунiкацiї дають змогу отримати бiльш повну iнформацiю одним учасникам альянсу про iнших. В цих умовах значно зростає роль такого фактору, як взаємна довiра. Ключовою тенденцiєю є зростання транснацiональних мiжфiрмових союзiв. Спираючись на нацiональнi конкурентнi переваги, включаючи iнновацiйний та фiнансовий потенцiал, державну пiдтримку, компанiям рiзних країн вигiдно налагоджувати партнерськi вiдносини на мiжнародному рiвнi. Інновацiйнi причини виникнення альянсiв досить рiзноманiтнi та в найзагальнiшому виглядi їх можна звести до таких. По-перше, це можливiсть створення стiйких каналiв передачi передових знань та методiв їх засвоєння, а також спрощення доступу до нових технологiй у рiзних регiонах планети. По-друге, це зниження витрат на iнновацiйнi процеси за рахунок об'єднання зусиль корпорацiй для розробки спiльних мiжнародних iнновацiйних проектiв. По-третє, це створення мiжфiрмових мережевих iнновацiйне орiєнтованих структур в мiжнародному просторi. По-четверте, це можливiсть виходу на мiжнародну арену навiть середнiх i малих фiрм зi збереженням за ними своєї спецiалiзацiї. В цiлому, можна зазначити, що альянси дають змогу компанiям адаптуватись до вимог сучасного транснацiонального ринку. Ще одна нова тенденцiя транснацiоналiзацiї, що проявилась на рубежi тисячолiть, — це регiоналiзацiя. За 90-тi pp. органiзацiйно оформилось i закрiпилось декiлька регiональних об'єднань. Сьогоднi це не традицiйнi i термiновi угоди щодо предметiв взаємного iнтересу, а регiонально-цивiлiзацiйнi спiвтовариства, своєрiдний метапростiр з полiфункцiональним статусом. Лiдер у найбiльш складних секторах економiчної дiяльностi — Європейський Союз. Європейський Союз являє собою унiкальне наднацiональне економiчне утворення, яке забезпечує оптимальне функцiонування нацiональних господарських систем в умовах унiфiкованого законодавства, єдиної кредитно-грошової полiтики i яке передбачає в найближчому майбутньому формування найбiльшої у свiтi єдиної регiональної економiки. Напрямки побудови цiєї економiки в основному узгоджуються з об'єктивними критерiями формування глобальної спiльноти у сферi задоволення потреб, рацiоналiзацiї економiчних механiзмiв, наднацiональної iнституцiоналiзацiї та структуризацiї багатонацiонального суспiльства. Розглянемо деякi деталi, що найбiльше пiдкреслюють неординарнiсть процесу.
рiзницi у майнi за допомогою пiдтримки доходiв, особливо низькооплачуваних груп населення на соцiально прийнятному рiвнi. Наприклад, середнязаробiтна плата в країнах ЄС дорiвнює 22,3 евро / год.,в той час як в США — 17,5 евро / год.. Причому доходи європейцiв постiйно зростають. Особливу роль вiдiграють трансфертнi платежi, вони є основним iнструментом усунення бiдностi. В 90-тi pp. соцiальна полiтика в ЄС понизила рiвень бiдностi у 6—11 разiв. Країни Євросоюзу порiвняно з Америкою та iншими країнами також надають бiльш якiснi соцiальнi послуги. Прикладом може бути тривалiсть вiдпустки, що оплачується. В Європi вона становить 32 днi, а у СІЛА — 18 днiв2
. Полiтика соцiальної справедливостi проводиться також у сферi зайнятостi населення та лiквiдацiї безробiття. Це робить ЄС привабливим для багатьох країн Європи i утверджує iдею європейської транснацiоналiзацiї. У Захiднiй Європi найбiльш суттєво виявляються процеси глобалiзацiї господарського життя та регiональної економiчної iнтеграцiї. Свiдченням цього є, по-перше, така тенденцiя розвитку торгiвлi європейських країн: зростає експорт-iмпорт продукцiї близьких галузей. В подiбних умовах торговi операцiї заохочують конкуренцiю в усiх галузях, а не в одному секторi. Ця обставина усуває перепони i ставить в рiвнi умови менш розвиненi країни Союзу з бiльш розвиненими. По-друге, на межi тисячолiть ЄС став єдиним iнвестицiйним центром сучасного свiту. Вiн забезпечує близько 80 % всього нетто-експорту iноземних iнвестицiй. По-третє, iнституцiйнi змiни у європейському економiчному просторi змусили європейськi ТНК пристосовувати мiжнароднi операцiї до нових умов розмiщення прямих iноземних iнвестицiй. Це мало свої наслiдки. У 1999 р. європейськi компанiї за обсягом коштiв, отриманих вiд первинного розмiщення нових акцiй, вперше випередили американськi компанiї — 82,6 млрд. дол. проти 63,5 млрд. дол.3
В Європi досить ефективно розв'язується проблема нацiональної вiдчуженостi на шляху усунення iдеї мультикультуралiзму, пропагується прiоритет прав окремої людини над правами етнiчних груп. На порядку денному сьогоднi постала проблема пiдвищення чутливостi європейських наднацiональних iнституцiй до запитiв громадян в процесi прийняття рiшень у Спiвтовариствi. Для розв'язання її використовувалось багато способiв. Один з них — це дотримання принципу партнерства у рiзних програмах, чим забезпечується схвалення населенням законодавчих пропозицiй. Отже, ЄС бiльш близький до критерiю гармонiйного розвитку, нiж свiт у цiлому. В сучасних умовах трансформується роль нацiональних держав. Найбiльш розвиненi серед них перетворюються на транснацiоналiзованi країни. Вони не можуть не рахуватись з нацiональними тенденцiями в економiцi, фiнансах, торгiвлi, культурi тощо, беруть на себе роль глобального пiдприємця, делегують функцiю реалiзацiї стратегiчних нацiональних iнтересiв транснацiональним корпорацiям i банкам, консорцiумам тощо.
З позицiї Заходу гегемонiя Сполучених Штатiв забезпечує полiтичну стабiльнiсть, а отже — можливiсть проводити глобальну економiчну полiтику. Вступаючи в XXI ст., США за 100 рокiв значно змiцнили свої позицiї у свiтi i приймають будь-якi економiчнi виклики. Найбiльш фундаментальним з них є ринковий виклик — саме на територiї США сформувалась i закрiпилась iдеальна лiберальна модель ринку. Завдяки їй американський бiзнес i американське суспiльство змогли максимально ефективно на сучасному етапi мобiлiзувати для розвитку всi доступнi зовнiшнi i внутрiшнi ресурси. Багато в чому завдяки Сполученим Штатам сьогоднi у свiтi панує конкурентно-ринковий механiзм. Але на свiтовому ринку, крiм приватних фiрм, агентами виступають i держави. Тому вiльна конкуренцiя наштовхується на економiчну "вагу" цих держав. За пiдтримки держави продовжується тенденцiя iнвестицiйної експансiї американських корпорацiй за межами країни. На кiнець XX ст. США поступалися лише Великiй Британiї як донору зарубiжних прямих капiталовкладень. Але слiд вiдзначити одну суттєву деталь. Розширюючи iнвестицiї, американськi корпорацiї не збiльшують норму нагромадження. В цiлому в країнi спостерiгається висока iнвестицiйна активнiсть (сумарнi iнвестицiї досягають 16—18 % ВНП). Водночас заощадження становлять лише 3—5 % нацiонального доходу. утвердження своєї конкурентоспроможностi i лiдируючих позицiй у свiтовiй економiцi Америка широко використовує iнформацiйнi технологiї. Це привело до появи ряду нових явищ в економiцi. По-перше, рiзко зросло значення iнформацiйного фактору. По-друге, ще бiльше поглибилася взаємозалежнiсть усiх процесiв, що вiдбуваються у свiтовiй економiцi. По-третє, об'єктивно розширилась база для активної участi державних iнституцiй у забезпеченнi ефективного функцiонування ринкового механiзму шляхом пiдтримки i розвитку адекватної iнформацiйної iнфраструктури. Інформацiйнi технологiї не можуть обiйтись без фiнансових ресурсiв держави. Це, передусiм, виявилось в США. Американська адмiнiстрацiя розробила спецiальну програму пiдтримки, забезпечення i фiнансування iнформацiйних технологiй. Конкуренцiя як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому ринках все бiльше перемiщується в електронну сферу. Електронний ринок стає домiнуючим i все бiльше впливає на хiд свiтового розвитку. Завдяки йому лiдируючi позицiї США посилились. Держава вважає своїм обов'язком очолити i стимулювати впровадження сучасних iнформацiйних технологiй. Наприклад, сьогоднi пiд час пiкових навантажень одна година користування мережею Internetкоштує американцю менше одного долара. У США не рентабельно займатись традицiйними ненаукомiсткими виробництвами, оскiльки будь-яке з них дуже дороге у зв'язку з високим рiвнем оподаткування, вiдрахувань на страхування i охорону природи, значними витратами на експлуатацiю основних фондiв тощо. Тому традицiйну продукцiю виробляти невигiдно, як наслiдок — внутрiшнiй ринок промислової продукцiї країни тiльки на 47 % представлений вiтчизняним виробником. Іншi 53 % складає iмпорт. Звiдси випливає, що економiчнi зв'язки iз зарубiжжям розширюються i зростає високотехнологiчне виробництво, яке заохочується державою. Продукцiя цих виробництв завдяки винятковостi не має достойних конкурентiв на свiтовому ринку.
Висновки
iнших параметрiв. Виходячи з лiдерства Сполучених Штатiв у зазначених програмних напрямках та стабiльного стану нацiональної економiки, навiть пiсля 11 вересня 2001 p., можна стверджувати, що реалiзацiя iдеї глобалiзацiї в особi виконавця, яким є США, має серйознi перспективи. Попереднiй аналiз дає змогу стверджувати, що приблизний iнтегрований показник частки транснацiональної економiки в усьому свiтовому господарствi становить близько однiєї третини. Вiн задовольняє потреби, допускаючи умову пересiчностi, "золотого мiльярда" населення розвинутих країн свiту. Сюди можна приплюсувати ще приблизно 10 % елiтарного населення iнших країн. Отже, в сумi населення планети, яке знаходиться в сферi впливу транснацiональної економiки з позицiй його життєзабезпечення i життєствердження, очевидно не перевищує 1,5 млрд. осiб. Доходи iншої частини населення планети не дозволяють вiднести його до цiєї сфери. Пiдсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що для глобалiзацiї характернi такi закономiрностi:
б) економiчна революцiя;
"локалiзацiя", що характеризується утвердженням нацiоналiзму;
е) трiумф лiберальної демократiї.
В цiлому ж очевидно, що глобалiзацiя має об'єктивне пiдґрунтя i є закономiрним процесом. В контекстi розвитку головної iдеї попереднього роздiлу можна стверджувати, що глобалiзацiя — це глобальна iнтеграцiя, а сучасний її стан можна класифiкувати як економiчну транснацiоналiзацiю.
Список використаних джерел:
1. Одягайло Б. М. Мiжнародна економiка: Навч. Посiб. – К.: Знання, 2005. – 397с. – (« Вища освiта ХХІ столiття»)
3. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика в XX веке // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 1. — С. 12, 313.
8. США и проблемы мирового лидерства: Реферат // Экономика и управление в зарубежных странах. Информационный бюллетень. — М.: ВИНИТИ, 2001. — № 7. — С. 11—20.
9. Хайек Ф. Происхождение и действие нашей морали: проблема науки // Экономика и организация промышленного производства. — 1991. — № 12. — С. 177—192.
|
