Геополітика та геостратегія України

Геополiтика та геостратегiя України Мiнiстерство науки та освiти України Луганський нацiональний педагогiчний унiверситет iменi Тараса Шевченка Реферат Геополiтика та геостратегiя України Виконав студент 5-го курсу групи Г/Б-2 Луганськ 2004 Змiст Глава 2. Зовнiшньополiтичнi вiдносини з Росiєю. Глава 3. Стратегiчне партнерство з США. Висновки. Лiтература. Вступ Тому в успiшному вирiшеннi за­вдань державотворення i розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнiшньої полiтики. Водночас ефективна зовнiшня полiтика можлива лише при об'ємному баченнi свiту, постiйнiй аналiтичнiй роботi, вiдмовi вiд iмпульсивних рiшень. Інтереси народу, держави ма­ють бути визначальними в полiтицi Неза­лежнiсть, як вiдомо, стає реальною цiннiстю лише тодi, коли вона сприяє створенню кращих умов жит­тя народу, забезпечує реальнi права i свободи люди­ни, процвiтання, Незалежнiсть України має бути напов­нена реальним змiстом, тобто мати стiйке пiдґрунтя, насамперед, економiчне! Отже, мiцна економiчна основа є важливим чинником забезпечення незалежної зовнiшньої полiтики. Водночас зовнiшня полiтика, своєю чергою, може i повинна бути важливим чинником вирiшеннi економiчних завдань, оскiльки однiєю з основних i функцiй є створення сприятливих зовнiшньополiтичних умов для налагодження всебiчного спiвробiтництва з iншими країнами} в тому числi i в економiчнiй сферi. Взагалi, функцiї i завдання зовнiшньої полiтики є надзвичайно багатоманiтними. Це передовсiм: *забезпечення нацiональної безпеки країни,: територiальної цiлiсностi i недоторканностi; о створення сприятливих мiжнародних умов для успiшної реалiзацiї внутрiшньополiтичних цiлей i завдань: *активне спiвробiтництво i взаємодiя з усiмсуб'єктами свiтового полiтичного процесу з метою реалiзацiї загальнолюдських iнтересiв, насамперед, збереження цивiлiзацiї; цiнностями: *спiльний з iншими суб'єктами мiжнародноїспiлкування захист прав людини; * Виходячи з аналiзу сучасної геополiтичної ситу­ацiъ, розстановки сил на мiжнароднiй apeнi, своїх об'єктивних можливостей i геополiтичного положен­ня, Укpaїнa має реальнi передумови угвердитися в ролi регiонального полiтичного лiдера. Для цього, разом з урахуванням закономiрних амбiцiй i нацiо­нальних iнтepeciв, їй треба поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацiю в ре­rioнi. Важливу роль туг може вiдiграти активне cniвробiтництво й лiдерство України у Балто-Чорно­морському napтнеpcтвi. 3 огляду на своє геострате­гiчне положення, Yкpaїнa є природним посередникоммiж регiонами Балтiйського i Чорного мopiв. Розширення зв'язкiв мiж Пiвднем i Пiвнiччю €вpо­пи сьогоднi настiльки вiдповiдає потребам часу, щоза пасивностi України роль посередника може пере­брати на себе iнша держава. Спiвробiт­ництво по вici Пiвнiч-Пiвдень сприятиме змiцнен­ню безпеки в частинi €вропи мiж Балтiйським i Чор­ним морями. Це надзвичайно важливо для України як у полiтичному, так i в економiчному аспектах. Незалежнiсть України об'ективно потрiбна новiй Європi, новiй системi континентальних мiждержав­них вiдносин. Без неї неможливе створення системи колективної безпеки в Євponi, що, безперечно, є фактором пiдвищення iнтepecy донеї. Але поки щоУкpaїнa, як зауважував з цього приводу М. Михаль­ченко ще не «мiст», не «санiтарний кордон», а тим бiльше не «центр» якихось спiвтовориств. Поки що, Українa - лiмiтроф для Росiї i Європи, промiжний цивiлiзацiйний простiр мiж захiдною i росiйсько­євразiйською цивiлiзацiями, причому лiмiтроф з подвiйною оцiнкою. Для Європи (нaтiвcької) схiднi кордони України є лiнiєю розлому мiж Європою i Росiєю... А Росiя вбачає в захiдних кордонах Ук­раїни лiнiю розлому мiж НАТО та СНД - просто­ром, який вважає «зоною своїх особливих iнтepeciв». Для того, щоб не бути марионеткою у чужих iграх, потрiбнi глибокi полiтичнi й еко­номiчнi трансформацil в укpaїнcькoму суспiльствi, перетворення Украlїни на європейську державу не тiльки за мicцeм географiчного положення, а й за вiдповiдними стандартами внугрiшньої та зовнiшньої стабiльностi. Для цього потрiбне чiтке визначення геополiтичних прiоритетiв i таке ж чiтке самовизна­чення як cувepeннoi держави iз власними геополi­тичними i нацiональними iнтересами. Вирiшення цих завдань передбачає вироблення науково обгрунто­ваної геостратегiї, одним iз головних принципiв якої є принцип. багатовекторностi. Отже, Укpaїнська геостратегiя має грунтуватися на чiтко визначених геополiтичних прiоритетах i жорстко окресленому колi стратегiчних партнерiв. Виходячи особливостей геополiтичного положення України М. Михальченко вважає, що Україна має визначитися як у прiоритетному в одному iз трьох можливих геостратегiчних напрямiв: або обрати шлях до європейськоro спiвтовариства, або забезпе­чити гарантiI незалежноro розвитку як вiд Заходу,так i вiд Росiї, або ж обрати позицiю динамiчної piв­новаги мiж Сходом i Заходом, яка пiдтримується мiжнародним спiвтовариством i є, на йоro думку, найбiльш перспективною. Дещо iнакше визначає сутнiсть сучасної Української геостратегiї С. Пирожков, який вважає, що у XXI ст. для України будуть актуальними тaкi зав­дання: - недопущення iзоляцiї на основних стратегiчних напрямах (США, Європа, Азiя); у середньостроковому планi - сприяння формуванню регiональних систем - iнтеграцiя в мiжнароднi економiчнi i полiтичнi структури; - участь в урегулюваннi мiжнародних конфлiктiв, боротьбi з мiжнародним тероризмом i злочин­нiстю у вирiшеннi єнергетичної та iнших глобальних проблем. у довгостроковому планi - активна участь у формуваннi демократичної глобальної системи мiжнародного порядкуll. з геополiтuчного положення йicmopї нашої державu. Як одна з найбiльших кpaїн континенту України об'ективно приречена бути важливим чинником тих процесiв, що вiдбуваються в Європi i не може залишатися осторонь тих динамiчних iнтеграцiйних процесiв, якi сьогоднi визначають їїобличчя. ­ Будучи в геополiтичному вимiрi європейською державою, Україна заiнтересована також у процесах, що сприяють змiцненню регiональної безпеки, стабiлiзацiї та розширенню структур колективної безпеки в Європi. До стратегiчних iнтe­peciв України в Європi належать необхiднicть тех­нологiчної модернiзацiї вiтчизняного виробниuтва, можливiсть оволодiння наукомiсткими техно­логiями, адже нацiональна стратегiя розвитку, за­снована на традицiйному iндустрiальному характерi, сьогоднi вже неприйнятна, навiть бiльше, вкрай не­безпечна. ринок, джерело вiдносно дешевої робочої сили, як країна з невико­ристаним повною мiрою iнтелектуальним, науково-технiчним i виробничим потенцiалом. Слiд зауважити, що перспективи входження Ук­раїни в європейський iнтеграцiйний процес залежать, насамперед, вiд неї самої, вiд того, наскiльки ради­кально i швидко в нiй вiдбуватимуться демократичнi перетворення в усiх сферах життєдiяльностi, на­скiльки рiшуче здiйснюватиметься реформуванняїїекономiки. Інтеграцiя економiки України в євро­пейський простiр вимагає також створення особли­вого «iнвестицiйного середовища» для залучення й утримання у країнi глобальних високотехнологiчних iнвестицiй, реiнвестування отримуваних прибуткiв. цивiльний демократичний кон­троль над вiйськовою сферою, послiдовнiсть i передбачуванiсть у зовнiшнiй полiтицi. Наших стра­тегiчних партнерiв на Заходi непокоїть високий рiвень невизначеностi щодо перспектив реформу­вання господарської системи, полiтична не­стабiльнiсть у країнi, недосконалiсть законодавства, вiдсутнiсть достатнiх гарантiй приватної власностi, розгул корупцiї, невирiшенiсть багатьох соцiальних проблем, недостатня розвиненiсть демократичних iнститутiв, вiдсутнiсть належної системи гарантiї прав i свобод громадян. з боку країн—членiв ЄС не лише внаслiдок невирiшеностi в Українi багатьох проблем демократичної трансформацiї, а й тому, що в їхнiй позицiї виявляються елементи певної байдужостi щодо перспектив входження України до європейсь­ких структур. розвитку дружнiх i партнерських вiдносин з Росiєю та поглиблення стратегiчногопартнерства iз США. Зовнiшньополiтичнi вiдносини з Росiєю України, i не лише через економiчну взаємозалежнiсть двох країн, спiльнiсть iсторичної долi, багатовiковий досвiд культурного обмiну i взаємопроникнення, сiмейно-родиннi зв'язки i т. iн. Не можна забувати й про те, що Росiя є досить могутньою у вiйськово-полiтичному планi i вельми впливовою й авторитет­ною у свiтi державою, яка справляє значний вплив на розвиток мiжнародних подiй. Не випадково бiльшiсть захiдних полiтологiв, незважаючи на значне послаблення Росiї внаслiдок розпаду СРСР, називають її одним iз силових центрiв сучасної гео­полiтики i досить високо оцiнюють її потенцiальнi можливостi. Збiгнев Бжезинський видiляє серед країн Євразiї двi основнi кате­горiї, що впливають на розвиток геополiтичної си­туацiї в даному регiонi й у свiтi в цiлому: 1) геостратегiчнi дiйовi особи; 2) геополiтичнi центри. до числа ключових геостратегiчних дiйових осiб. Хоча при цьому позицiю Росiї в сучасному геополiтичному просторi вiн вважає «надто слабкою, щоб бути партнером Америки, але занадто сильною, аби стати лише її пацiєнтом». Проте варто зауважити, що пiсля подiй 11 вересня 2001 р. США виявили бажання включити й Росiю до числа своїх стратегiчних партнерiв. Нарештi, слiд пам'ятати й про те, що Росiя є постiйним членом Ради Безпеки ООН i володiє правом «вето» в цiй органiзацiї при вирi­шеннi мiжнародних проблем. з Росiєю займали i займатимуть цен­тральне мiсце в українськiй геостратегiї. Тим бiльше, що вплив росiйського чинника постiйно вiдчувається i в стратегiї внутрiшньої полiтики, в усiх сферах суспiльного життя. Вкрай важливим є те, що характер росiйсько-українських вiдносин впливає на розвиток внутрiшньополiтичної ситуацiї в Українi, адже багато суб'єктiв полiтичної дiяль­ностi пов'язують з ним i вирiшення внутрiшньопо­лiтичних проблем, i власнi полiтичнi iнтереси й на­магання. Тим бiльше, що в Українi, як вiдомо, вель­ми значна росiйська дiаспора, а майже 40 % насе­лення є росiйськомовним. Варто зауважити, що з точки зору геостратегiчних iнтересiв України не iснує (i не може iснувати, враховуючи iсторичну i культурну близькiсть двох народiв) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росiю своїм стратегiчним партнером. Певна напру­женiсть у стосунках мiж нашими країнами значною мiрою є штучною. Нi в економiчному, анi в полiтичному чи у вiйськовому вимiрах вона не має достатнiх пiдстав. Таку ситуацiю полiтологи визначають як феномен «залишковоїiдеологiзацiї», яка, на жаль, має мiсце з обох сторiн. З одного боку, в Росiї ще й досi є певнi полiтичнi сили, якi нiяк не можуть змиритися з самим фактом iснування незалежної України i прагнуть домогтися всебiчної i повної «iнтеграцiї» України з Росiєю на основi утворення якогось нового союзу, маючи на увазi фактичне пiдкорення першої другiй. Чимало росiйських науковцiв намагаються обґрунтувати саме таку позицiю. Щоправда, з iншого боку, i в Українi є чимало полiтикiв, якi всупереч об'єктивним вимогам виступають проти налагодження партнерських вiдносин з Росiєю, схильнi бачити в нiй лише споконвiчного ворога України i поклали в основу своєї дiяльностi гасло «Геть вiд Москви!» Звичайно, Росiя, як i будь-яка iнша держава, має свої власнi iнтереси i, зрозумiло, ставить їх ви­ще за iнтереси iнших країн. Проте Українi немає чого боятися Росiї, коли вона мудро, розважливо вестиме свою внутрiшню i зовнiшню полiтику. Тим бiльше, що останнiм часом у Росiї домiнує думка, згiдно з якою Україна розглядається як самостiйний суб'єкт мiжнародної полiтики, з яким необхiдно налагоджувати добросусiдськi партнерськi вiдноси­ни на рiвноправнiй основi. Для росiйської сторони сьогоднi найважливiшою проблемою стосункiв з Україною стає урегулювання всiх суперечливих питань, вирiшення всiх спiрних проблем, успадко­ваних з розпадом СРСР, на двостороннiй договiрнiй основi. З iншого боку, стратегiчнi iнтереси України по­требують стабiльних дружнiх, рiвноправних взаємовiдносин iз Росiєю. За визначенням експертiв, у найближчi роки українсько-росiйськi стосунки стануть найбiльш важливими в Європi i набудуть геополiтичного значення, оскiльки на їх при­кладi вироблятиметься модель взаємовiдносин не­залежних супердержав, їх входження у стабiльну, цiлiсну Європу. Вiдповiдно, є досить значнi розходження мiж нашими країнами й у питаннi про характер взаємовiдносин з ЄС. Росiя веде свою гру на євро­пейському полi, намагаючись створити достатньо надiйну опору для реалiзацiї своїх геостратегiчних задумiв i використовуючи для цього той очевидний факт, що для провiдних європейських країн Росiя є стратегiчним партнером, якого, до того ж, можна використовувати у боротьбi за зменшення впливу США в Європi. Метою європейської полiтики Росiї як держави, що прагне стати самостiйним центром сили, є спiвробiтництво з Європою як iншим цент­ром геополiтичного впливу, в той час як стратегiч­на мета України в європейському iнтеграцiйному процесi означає, по сутi, прагнення зменшити тиск Росiї у пострадянському просторi. І все ж, незважаючи на розходження щодо стратегiї стосункiв з Євросоюзом, Росiя так само, як i ' Україна, заiнтересована у розвитку своїх вiдносин з ним не лише в економiчнiй, а й у полiтичнiй сфе­рах, у будiвництвi спiльного європейського дому. Таке прагнення Росiї цiлком вiдповiдає iнтересам України. Бiльше того, можна стверджувати, що гар­монiзацiя вiдносин Росiї iз Заходом є досить жорст­ким iмперативом для України, оскiльки, по-перше, це сприяє певному переплетенню взаємних на­цiональних iнтересiв обох країн, а по-друге, вiдпо­вiдає намiрам захiдноєвропейських країн «прив'яза­ти» Росiю до Європи i їх прагненню залучити до цього процесу Україну як найближчого i системно рiвного партнера Росiї. Слiд визнати, що в Європi та й у євроатлантичному просторi в цiлому досi не вдалося створити систему загальної безпеки, як це було задумано в рамках ОБСЄ. Це, насамперед, пов'язано з тим, що двi найбiльшi держави колиш­нього Радянського Союзу — Росiя i Україна — досi не увiйшли до нової системи безпеки, що ство­рюється. І основна проблема полягає в тому, що не­можливо створити надiйну систему європейської безпеки без росiйської участi. Той факт, що мiж Росiєю i Європою досi не створено надiйних вiдно­син, мiстить у собi величезну потенцiйну загрозу. Для України — держави, що розташована мiж ци­ми двома центрами сили, налагодження стосункiв мiж Європою i Росiєю має ключове значення i в планi безпеки, i в планi вибору курсу розвитку. Характеризуючи розвиток взаємовiдносин мiж Україною i Росiєю, слiд зазначити, що обидвi вони мають суттєвi взаємнi iнтереси, основними з яких є пiдтримання миру i стабiльностi. Незважаючи на iс­нуючi суперечностi i проблеми, є всi пiдстави ствер­джувати про можливiсть їх успiшного подолання i подальшого розвитку взаємовигiдних українсько-росiйських вiдносин, встановлення мiж нашими країнами (оскiльки мiж народами вони i так iсну­ють) справдi доброзичливих, добросусiдських, рiв­ноправних партнерських стосункiв. Найбiльш оптимальним варiантом розвитку та­ких стосункiв є так звана модель «кооперативної не­залежностi» — мiждержавних вiдносин, що базують­ся на змiцненнi стабiльних i самостiйних держав, якi кооперуються, спiвробiтничають на двостороннiй ос­новi. Таким чином, слiд визнати, що для України було б украй нерозважливо робити ставку виключно на Європу. Оптимальний варiант для України — це взаємовигiднi контакти як iз Заходом, так i з Росiєю, а не альтернатива: Захiд — Схiд. Глава 3 Стратегiчне партнерство з США Не менш важливим є питання про встановлення вiдносин стратегiчного партнерства мiж Україною i Сполученими Штатами Америки. Нацiональнi iнтереси України в розвитковi парт­нерських вiдносин iз США визначаються тiєю особ­ливою роллю, яку вiдiграє ця країна в геополiтичному ракурсi. Адже йдеться про наймогутнiшу дер­жаву свiту, єдину наддержаву, статус якої визна­чається економiчним i вiйськовим потенцiалом, впливом на мiжнароднi фiнансовi органiзацiї, лiдер­ством у розробцi i впровадженнi новiтнiх технологiй та багатьма iншими чинниками. Твердження 3. Бжезинського про американську гегемонiю у свiтовiй полiтицi ґрунтується на реальних фактах. США, на його думку, займають домiнуючi позицiї у сферах свiтової влади, що мають вирiшальне значення. Сполученi Штати на сьогоднiшнiй день є єдиною свiтовою наддержавою у повному розумiннi цього слова. І як би болiсно не сприймалася американсь­ка гегемонiя у свiтовiй полiтицi деякими iншими країнами, вона все одно залишається незаперечним фактом, з яким кожнiй державi слiд рахуватися. Зрозумiло, що за таких умов будь-яка держава заiнтересована у встановленнi партнерських стосункiв iз Сполученими Штатами, i Україна у цьому вiдношеннi не є винятком. Своєю чергою i Сполученi Штати заiнтересованi у розвитковi партнерських стосункiв з Україною, враховуючи особливостi її геополiтичного положен­ня i розглядаючи її як своєрiдний геополiтичний центр Центрально-Схiдної Європи. До того ж, як уже згадувалося, Сполученi Штати плекають надiю використати «українську карту» у розвитковi своїх, стосункiв iз Росiєю. Об'єктивно США заiнтересованi в тому, щоб Україна розвивалася як демократична країна, увiйшла до європейських структур як держава-партнер, зберегла незалежнiсть. Пiсля терористичного нападу на США у вереснi 2001 р., Україна, яка рiзко засудила цей варварсь­кий акт i висловила пiдтримку Сполученим Штатам у проголошенiй ними боротьбi проти мiжнародного тероризму, почала розглядатися США ще й як партнер i союзник у цiй боротьбi. Таким чином, стратегiчне партнерство мiж Ук­раїною i США означає спiльнiсть iнтересiв та пiдхо­дiв до основних мiжнародних проблем, прагнення до взаємного розумiння й урахування iнтересiв кож­ної держави. Сторони вбачають одна в однiй рiвно­правних партнерiв i поважають позицiї одна од­ної». Погоджуючись у цiлому з цим висновком;варто, однак, зазначити, що реальнi процеси розвитку українсько-американських вiдносин далекої не завжди свiдчать про прагнення США розвивати цi вiдносини як дiйсно рiвноправнi i партнерськi. І це є болючою проблемою у стосунках мiж обома державами, оскiльки час вiд часу досить виразно проявляється прагнення США втручатися у внутрiшнi справи нашої країни, що порушує прин­ципи рiвноправностi i не вiдповiдає нацiональним iнтересам України. І цю обставину, безсумнiвно, слiд ураховувати у розбудовi наших вiдносин iз США, рiшуче вiдстоюючи власнi iнтереси i власний суверенiтет. Україна та мiжнароднi органiзацiї. Здобуття Україною незалежностi надало її громадянам новi права та свободи. Тепер вони мають право звертатися до таких мiжнародних судо­вих установ, як Європейський суд з прав людини. Було налагоджено контакти з багатьма європейськи­ми структурами. Україна стала повноправним учас­ником Органiзацiї з безпеки i спiвробiтництва в Європi (ОБСЄ), Центральноєвропейської iнiцiативи (ЦЄІ), пiдписала документи про спiвробiтництво i партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Захiдноєвропейським Союзом (ЗЄС). Чимало зусиль довелося докласти аби стати повноправним членом такої впливової мiжнародної регiональної ор­ганiзацiї, як Рада Європи (РЄ). Українська держава плiдно спiвпрацює з Мiжнародним валютним фон­дом, Мiжнародним банком реконструкцiї та розвит­ку. Успiшно розвиваються двостороннi мiжнароднi вiдносини, особливо з європейськими державами. Наприкiнцi XXст. Україна стала учасником i чле­ном 66 мiжнародних органiзацiй i форумiв. Все це створило навколо України принципово новий геополiтичний простiр, розширило можли­востi щодо застосування досвiду демократичних країн у вирiшеннi проблем державотворення й соцiально-економiчної трансформацiї суспiльства. Асамблеї ООН. З 1 сiчня 2000 р. Україна вперше як незалежна дер­жава почала виконувати функцiї непостiйного чле­на Ради Безпеки ООН. І надалi Україна намагається впливати на дiяльнiсть ООН шляхом розробки й висунення кон­кретних iнiцiатив i пропозицiй, якi пiдтримували б тенденцiї полiтичної дiяльностi ООН, й водночас вiдповiдали б iнтересам самої України. Україна бере активну участь у миротворчiй дiяльностi ООН. Пiдвищенню мiжнарод­ного авторитету України сприяла також її активна дiяльнiсть у складi Ради Безпеки ООН як не­постiйного члена. Загалом Україна бере участь у дiяльностi бiльше як 60 органiзацiй ООН (МАГАТЕ, ЮНІ ДО, МОП, ВПС та iн.) Своє спiвробiтництво з ООН Україна викорис­товує для сприяння власним ринковим перетворен­ням в економiцi, активнiшого залучення мiжнарод­них програм i фондiв для вирiшення завдань соцiально-економiчної трансформацiї i формування громадянського суспiльства. Увiйшовши до РЄ, Україна тим самим зобов'яза­лася приєднатися до бiльше як 150 конвенцiй з прав людини. Спiвпраця проходить у цiлому успiшно, хоча виникали i виникають проблеми. Зокрема, з пи­тання про заборону застосування смертної кари. Важливою складовою геополiтики України стало налагодження спiвробiтництва з воєнно-полiтичною Пiвнiчноатлантичною органiзацiєю — НАТО. НАТО iндивiдуальну «Прог­раму заради миру», згiдно з якою почали проводи­тися спiльнi вiйськовi навчання, моделювалися ми­ротворчi акцiї. Ефективно працює з 1999 р. комiсiя НАТО — Україна. Нею розроблено Меморандум про поро­зумiння щодо планування заходiв на випадок над­звичайних ситуацiй. Україна бере активну участь у засiданнях Ради Євроатлантичного партнерства на рiвнi мiнiстрiв за­кордонних справ, мiнiстрiв оборони, начальникiв генеральних штабiв. У рамках програми «Партнерство заради миру» на територiї України постiйно проводяться спiльнi навчання української армiї i вiйськ НАТО («Кооперейтив нейбор—97», «Си-Бриз—97», «Щит миру—99» i т. iн.). Активiзуючи спiвробiтництво з НАТО, Україна дотримується позаблокового курсу в зовнiшнiй полiтицi i не ставить питання про безпосереднє вхо­дження до альянсу. Разом з тим iснує наукова i гро­мадська думка про те, що послiдовна геополiтична орiєнтацiя України в європейському напрямi може привести нашу державу до складу НАТО Найголовнiшою складовою геополiтичного про­цесу iнтеграцiї України до Європи є розширення її спiвробiтництва з найбiльшим європейським мiж­державним утворенням — Європейським Союзом (ЄС). Природно, що Україна вважає вступ до цiєї мiжнародної органiзацiї стрижнем європейського вектора своєї геополiтики. Керiвництво держави наголошує, що особливе значення має послiдовна полiтика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоцiйованого, а згодом повноправного члена ЄС. Проте для вступу до ЄС Українi необхiдно подолати дуже високий «порiг» — досягти в полiтичнiй та економiчнiй сферах певних європейських стан­дартiв. Реалiзацiї цього завдання сприяв проведений у Києвi (1997) самiт «Україна—ЄС», у якому взяли участь керiвники Єврокомiсiї та нашої держави. Були обговоренi перспективи втiлення в життя Угоди про партнерство та спiвробiтництво, шляхи взаємодiї у подоланнi наслiдкiв аварiї на ЧАЕС, пи­тання торгiвлi, освiти тощо. Про труднощi цього iнтеграцiйного процесу для України свiдчить," зокрема, той факт, що Угода про партнерство мiж Україною i державами ЄС була ра­тифiкована лише в 1998 р. Економiчна спiвпраця, що передбачена в Угодi, спрямована на розвиток про­мисловостi i кооперацiї, агропромислового комплек­су, активiзацiю зв'язкiв у галузi науки та освiти тощо. І все ж активнi дипломатичнi дiї дали певнi ре­зультати. Україна отримала фiнансову допомогу об­сягом в 4 млрд. екю. Товарообмiн з країнами ЄС зрiс за останнi роки бiльше як у два рази. На тре­тьому самiтi «Україна—ЄС» (1994 Київ) у спiльно­му комюнiке сторони пiдтвердили свою при­хильнiсть курсовi на подальше змiцнення незалеж­ностi та суверенiтету України, її демократичний Україна пiдписала Гельсiнський за­ключний акт, в якому викладенi перевiренi практи­кою принципи мiждержавних стосункiв, безпеки i спiвробiтництва європейських країн. Досить успiшно спiвпрацює Україна з такими європейськими кредитно-фiнансовими установами, як Мiжнародний валютний фонд (МВФ), Євро­пейський банк реконструкцiї i розвитку (ЄБРР), Свiтовий банк тощо. ЄБРР, зокрема, надає Українi вигiднi кредити, близько 60 % яких спрямовано на кредитування приватних та акцiонерних товариств. Спiвпраця з МВФ корисна не тiльки з огляду на те, що той видiляє дешевi кредити пiд здiйснення рiзних соцiально-економiчних проектiв, а й надає вiдповiдну консультативну допомогу в розбудовi ринкової економiки. На тлi труднощiв, що склалися у вiдносинах з ЄС, дедалi актуальнiшою для України стає регiо­нальна геополiтика. У здiйсненнi важливих завдань геостратегiї помiтну роль вiдiграють такi регiональнi мiждержавнi утворення, як ЦЄІ, ОЧЕС, Балто-Чорноморське спiвробiтництво, ГУУАМ тощо. Нинi представники України беруть участь у засiданнях всiх форумiв ЦЄІ. Утверджено Мiжвi­домчу комiсiю з питань Спiвробiтництва у рамках ЦЄІ. Розроблено комплексний план взаємних кон­тактiв та спiвпрацi з вiдповiдними робочими орга­нами об'єднання. Враховуючи особливу заiнтересо­ванiсть у розвитку своєї транспортної iнфраструкту­ри, Україна пiдключається до спiвробiтництва в рамках Мариборзької угоди (Італiя—Словенiя—­Угорщина), одним iз основних завдань якої є Надзвичайно важливе мiсце в сучасному життi України вiдводиться євразiйському i пiвденному векторам її геополiтики, а в них особливу роль вiдiграє спiвробiтництво iз Союзом Незалежних Дер­жав (СНД). Необхiдно наголосити на активiзацiї дiяльностi України в рамках Спiвдружностi Незалежних Дер­жав, а також з окремими державами—учасницями цiєї органiзацiї. Україна у своєму ставленнi до СНД виходить, передусiм, з реалiй економiчної доцiль­ностi iснування Спiвдружностi, прагнучи трансфор­мувати ЇЇ в ефективний механiзм економiчного спiвробiтництва, спрямований на створення зони вiльної торгiвлi, оптимiзацiю її структури, сприяння iнтеграцiї країн СНД у свiтовий економiчний простiр. Проте, Українi потрiбно активiзувати свою роль у СНД, насамперед з метою посилення економiчних iнтеграцiйних процесiв усе­рединi цiєї органiзацiї i не вiдмовлятися вiд спiв­працi з iншими членами СНД у полiтичнiй сфер. Україна ставить питання про необхiднiсть ре­формування СНД, створення рацiонального ме­ханiзму економiчного спiвробiтництва, поглиблення мiжнародної виробничої кооперацiї та прямих зв'язкiв мiж пiдприємствами країн-учасниць, ре­алiзацiю угоди про вiльну торгiвлю. В перелiку органiв СНД у галузi вiйськового спiвробiтництва налiчується 29 назв пiдроздiлiв, у бiльшостi яких Україна участi не бере. Зокрема, на­ша держава не пiдписала документи вiйськово-полiтичного характеру, що стосуються створення сил i органiв колективної безпеки, миротворчих формувань, утримується вiд будь-яких крокiв, пов'язаних iз залученням її до воєнних союзiв у рамках СНД. Не пiдтримала вона також iдею створення спiльних прикордонних вiйськ, вважаючи, що такi питання слiд вирiшувати вiдповiдно до загально визначених норм мiжнародного права. На всiх самiтах СНД українське керiвництво на­голошує на необхiдностi вирiшення передусiм еко­номiчних завдань, зокрема створення бiльш сприят­ливих умов для товарообмiну на ринку СНД. Взаємний експорт держав—учасниць спiвдружностi майже в чотири рази менший, анiж їх експорт у третi країни. У полiтичнiй та економiчнiй сферах Україна на­дає прiоритетного значення двостороннiм стосун­кам у рамках СНД. Геополiтичнi iнтереси нашої країни продиктованi тут необхiднiстю забезпечити правову базу торговельно-економiчних зв'язкiв з країнами спiвдружностi, доступу українського капiталу до ресурсiв та ринкiв збуту СНД. Адже на цi ринки припадає близько 80 % українського екс­порту. У серединi 90-х рокiв у СНД склалося угруповання ГУУАМ, до складу якого увiйшли Грузiя, Узбекистан, Україна, Азербайджан i Молдова. Його учасники поставили своїми основ­ними цiлями вiдновлення «Великого шовкового шляху» (проект ТК-АСЕКА), боротьбу з мiжнарод­ним тероризмом i органiзованою злочиннiстю, спiльне використання каспiйських енергоресурсiв (проект ШОСАТЕ). Остаточне органiзацiйне оформлення цього об'єднання знайшло втiлення в Хартiї, пiдписанiй президентами країн-учасниць у 2001 р. фiнансово-полiтичним iнстру­ментом на пiдтримку незалежностi та геополiтичного впливу на пiвденному напрямку. Внаслiдок реалiзацiї проекту для членiв ГУУАМ, особливо України, вiдкриються сприятливi можли­востi для включення у свiтову систему економiки як для країн—транзиторiв товаропотокiв великого Євразiйського простору. Висновки. Таким чином можна зробити висновок, що покладена в основу геостратегiї України багатовекторнiсть, яка чiтко визначає прiоритетнi напрямки зовнiшньої полiтики, у повнiй мiрi вiдповiдає iнтересам та можливостям нашої держави, та виступає чинником зростання його мiжнародного авторитету. Отримання Україною полiтичної незалежностi, її перетворення на самостiйну державу є найважливiшим позитивним чинником, який сприяє покращенню та стабiлiзацiї геополiтичної ситуацiї у свiтi. Та дивлячись на реалiзацiю української геостратегiї, є багато проблем та труднощiв, вирiшення яких дуже необхiдне з метою забезпечення нацiональної безпеки та реалiзацiї її нацiональних iнтересiв. права людини. У площину найважливiших завдань має бути по­кладене набуття державою якостей вигiдного, на­дiйного в економiчному й полiтичному вимiрах парт­нера, як на європейському, так i на свiтовому ринках. Лiтература: Мадiссон В. В. Шахов В. А. Сучасна українська геополiтика. – К.:Либiдь. 2003 – 176 с.