Вплив процесів глобалізації на конкурентоспроможність країни

Вплив процесiв глобалiзацiї на конкурентоспроможнiсть країни ПЛАН Вступ. 3 1. Глобалiзацiя i конкурентоспроможнiсть країни. 5 2. Вплив ТНК на конкурентоспроможнiсть країни. 13 3. Актуальнiсть теорiй мiжнародної торгiвлi на сьогодення. 19 Висновок. 22 Список використаної лiтератури. 24 Глобалiзацiя свiтогосподарських зв'язкiв – процес, що привертає величезну увагу, настiльки ж стрiмкий i всеосяжний, наскiльки суперечливий i чреватий конфлiктами. Очевидний той факт, що глобалiзацiя зачiпає всi аспекти соцiально-економiчного життя практично всiх країн свiту i що цей процес об'єктивний i необратимий. Все великої актуальностi набуває вже не стiльки з'ясування можливих наслiдкiв глобалiзацiї для свiтової спiльноти в цiлому, не стiльки пошук вiдповiдi на питання: "Хто опиняється у виграшi вiд глобалiзацiї", скiльки виробiтку конструктивної економiчної полiтики окремих країн i суб'єктiв господарства у вiдношеннi i в рамках активної глобальної економiки, що формується. По сутi, дискусiя економiстiв, полiтикiв, топ-менеджерiв по глобалiзацiї 90-х рокiв переходить в практичну плоскiсть пошуку адекватних лiнiй поведiнки в умовах глобалiзацiї. При всiх своїх витратах, глобалiзацiя може принести свiтовiй спiльнотi безперечну вигоду, але у виграшi при цьому будуть тiльки тi країни, якi зможуть сформувати адекватну стратегiю взаємодiї з iншими суб'єктами глобалiзацiї на основi власної нацiональної господарської моделi. нових реальностей. збереження привабливостi для власних громадян i пiдприємств, оскiльки спроби вiдповiдати зовнiшнiм стандартам неминуче ведуть до втрати унiкальностi країни i пов'язаних з нею конкурентних переваг. Формування нацiональних стандартiв господарською, у тому числi зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi країни в глобальнiй економiцi – ось завдання будь-якої країни, гiдне вирiшення якої дозволить увiйти до ХХI столiття з надiєю на розвиток. Існує офiцiйна точка зору iз цього приводу: «Конкурентоспроможнiсть країни – це, перш за все, здатнiсть нацiональних виробникiв продавати свої товари. Здатнiсть збiльшувати або, принаймнi, утримувати за собою долi ринкiв, достатнiх для розширення i вдосконалення виробництва, для зростання рiвня життя, для пiдтримки сильної i ефективної держави»[1] . По сутi, це визначення небагато чим вiдрiзняється вiд розумiння сутi конкуренцiї країн вже згадуваним М. Інтрiлiгейтором: «. государства прагнуть приєднатися до клубу багатих країн i готовi боротися з ними за свою частку в свiтовому виробництвi»[2] . рiвень доходу i заробiтної плати, залишаючись вiдкритими для мiжнародної конкуренцiї»[3] . Тут згадано поняття доходу, за яким можуть стояти, по-перше, нематерiальнi блага, по-друге, суспiльнi блага. Тобто доходом може бути i соцiальна рента, згадувана в попередньому параграфi. «Зростання рiвня життя», що висувається як один з критерiїв конкурентоспроможностi, – вужче поняття, нiж «рiвень доходу», оскiльки обов'язково передбачає, по-перше, якийсь набiр матерiальних благ (саме iз споживчими корзинами рiзного роду зазвичай асоцiюється це поняття), а по-друге, тому що згадується слово «зростання». Чи всяке зростання рiвня життя, що утилiтарно розумiється, означає отримання повноцiнної соцiальної ренти? Звичайно, немає. Побiчними ефектами зростання матерiального споживання можуть бути екологiчнi i соцiальнi проблеми – це загальновiдомо, i на це теж зверталася увага в параграфi «Глобалiзацiя свiтової економiки: суть i основнi тенденцiї». Визначення, М.І, що дається. Гельвановським, - адекватнiше розумiнню країни як складної системи, для якої непридатнi утилiтарнi приватнi критерiї ефективностi: «. конкурентоспособность в найзагальнiшому сенсi – володiння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економiчного змагання»[4] . змаганнi? Ось один з поглядiв на проблему: Коли я вiдправляюся за кордон, то я не випробовую нiяких комплексiв. Я йду туди, щоб продати французькi товари." (Жак Ширак. Президент Францiї). "Продавати Францiю - це означає встановлювати мiжнароднi контакти на всiх рiвнях, приймати дiловi кола в Парижi, знайомити французьких пiдприємцiв з членами iноземних урядiв, дiловими колами, орiєнтувати послiв, щедро нагороджувати ефективних посередникiв i друзiв" (Газета "Фiгаро")»[5] . Чи має право на життя таке розумiння конкурентоспроможностi країни? Безумовно. Але з однiєю обмовкою. В принципi, будь-якiй країнi потрiбнi грошi, але не будь-яка країна точно знає, навiщо їй грошi. Так, росiйська полiтика нарощування зовнiшнього боргу (а вона теж супроводилася, та i зараз супроводиться економiчною дипломатiєю, що приносить плоди) зводилася до цих пiр тiльки до латання дiр в бюджетi i сумнiвної по макроекономiчних наслiдках пiдтримки валютного курсу[6] . Тому за мистецтвом дiставати i приваблювати грошi повинне стояти мистецтво точно визначити: - навiщо (на якi цiлi) потрiбнi грошi країнi; - чи тiльки i чи стiльки гроша їй потрiбно; - чи тiльки за кордоном країна може знайти те, що шукає; - нарештi, що i в якiй формi їй потрiбно за кордоном. Крiм того, країна – не фiрма. І її цiлi в принципi повиннi вiдрiзнятися вiд цiлей будь-якої фiрми тим, що країна – це мiсце життя i спосiб життя, все останнє – повторно. А фiрма – це органiзоване людьми, а не спiвтовариство, що iсторично склалося. Втiм, i багато фiрм мають свою довгу iсторiю, а в другiй половинi ХХ столiття навiть фiрми без iсторiї перестали бути вузько орiєнтованими на прибуток. Для країн грошовий критерiй конкурентоспроможностi виглядає тим бiльше сумнiвно. негативно: «Країна добивається успiху тодi, коли условия. благоприятствуют проведенню якнайкращої стратегiї фiрмами якої-небудь галузi або її сегменту. Багато хто з особливостей країни полегшує або, навпаки, утрудняє проведення тiєї або iншої стратегiї»[7] . З погляду М.І. Гельвановського, «. связав. у своїй теорiї конкурентних переваг країни мiкро-, мезо- i макрорiвень, вiн [Портер. -К. Р.] як би пiшов вiд проблеми макроконкурентоспроможностi, по сутi переклавши її на мезорiвень. Це дозволило уникнути важких проблем, що не вiдносяться безпосередньо до економiки, i сконцентрувати увагу на прагматичних питаннях рiвня окремих фiрм або їх галузевих об'єднань»[8] . Ось питання питань: чи дiйсне поняття макроконкурентоспроможностi значущо для аналiзу позицiї країни в мирохозяйственных зв'язках? Спробуємо вiдповiсти на нього, проаналiзувавши змiни в чинниках, що визначають мiсце країни в свiтовому господарствi, подiї на етапi глобалiзацiї. не дуже вимоглива робоча сила, то вона може працювати на iноземних пiдприємствах як усерединi країни, так i за кордоном. Дешевизна i доступнiсть ресурсiв — як i ранiше один з чинникiв конкретних переваг. Розподiл країн в свiтовiй торгiвлi багато в чому до цих пiр описується теорiєю порiвняльних i абсолютних переваг. Не даремно США виставляють торгiвельнi бар'єри для входу на свiй внутрiшнiй ринок – до них рвуться i росiяни з дешевою сталлю, i китайцi з дешевими ширвжитком, нарештi, японцi з дешевими автомобiлями (хоча в цьому випадку має мiсце не рух чинникiв, а швидше рух iнвестицiй). Для яких країн i галузей характернi факторнi переваги? «. конкурентоспособность країни може бути досягнута i на базi нетехнологiчних переваг, – перш за все завдяки низькiй вартостi чинникiв виробництва i девальвацiї нацiональної валюти, тобто завдяки вiдносно низькому рiвню життя населення. Це . Нетехнологiчнi конкурентнi переваги грають важливу роль в галузях з високою взаємозамiнюванiстю продукцiї i переважанням в експортi низкотехнологичных продуктiв»[9] . Через технологiчний прогрес роль ресурсних переваг останнiм часом рiзко знижується; володiння ресурсами – це недостатня умова, щоб країна вигравала в конкуренцiї з iншими країнами; з'являється маса вiдхилень вiд умов теорiї вiльної торгiвлi. Це чiтко прослiджується на прикладi Японiї, що має в своєму розпорядженнi малi ресурси, проте, що демонструє високе економiчне зростання i збiльшення рiвня життя. Це, хоча i у меншiй мiрi, вiдноситься i до нових iндустрiальних країн. Росiя i Латинська Америка, i частка Африки – мають великi природнi ресурси, але знаходяться в кiнцi списку свiтових рейтингiв. Країни, якi ранiше зберiгали можливiсть отримувати доходи на ресурснi монополiї (з ними дуже тiсно пов'язана неiнформованiсть про стан iнших ринкiв, тобто локальнiсть), поступово втрачають цю можливiсть. Єдина група країн, яка по колишньому цiлком вiдповiдає критерiю конкурентоспроможностi по порiвняльних перевагах, – це країни Близького Сходу, якi є монополiстами на свiтовому ринку нафти, i за рахунок цiєї монополiї вони можуть забезпечити високий рiвень життя i економiчне зростання. Цi країни швидше виключення iз спiльного правила. Що ж забезпечує свiтову конкурентоспроможнiсть, якщо не ресурси (монополiя на них)? «Конкурентоспроможнiсть високотехнологiчних галузей безпосередньо пов'язана з iнвестицiями в дослiдження i розробки, в створення нововведень, тобто з технологiчними конкурентними перевагами»[10] . Технологiчнi переваги – рух iнвестицiй i рух iнновацiй, по Портеру - умiння вiдтворювати ресурси, яких немає в наявностi. Якщо мир знайде замiну арабськiй нафтi, то нафтовi країни рiзко понизять свою конкурентоспроможнiсть на свiтовому ринку. Прецедент вже був на початку 70-х рокiв, коли викликаний нафтовою кризою технологiчне зрушення в економiчно розвинених країнах запобiгло виходу на першi мiсця в рейтингах країн Близького Сходу. Вони, безумовно, виграли вiд зростання цiн, але не так, як якби споживання нафти залишилося б на колишньому рiвнi в країнах-iмпортерах. Значить, вiдтворюванiсть – можливiсть повторити або замiнити ресурс, рiзко зменшуюча конкурентоспроможнiсть власника ресурсу, грала роль i в 90-i роки. З теорiй, що краще iнших пояснюють глобальнi чинники зовнiшньої торгiвлi i iнвестицiй, можна видiлити теорiю М. Портера i теорiю життєвого циклу продукту – не даремно в їх термiнах удається сформулювати i всi попереднi теорiї. М. Портер пише: «При багатонацiональнiй конкуренцiї ТНК мають автономнi фiлiї в кожнiй країнi i управляють ними приблизно так само, як банки розпоряджаються цiнними паперами. При глобальнiй же конкуренцiї фiрми прагнуть отримати набагато бiльшу перевагу вiд своєї присутностi в рiзних країнах, розмiщуючи свою дiяльнiсть в рiзних країнах i чiтко погоджуючи її»[11] . Портер вживає термiн «глобальна конкуренцiя», вiдрiзняючи його вiд просто мiжнародною, i розумiння цього термiну збiгається з розумiнням автора. Чинники конкурентоспроможностi на свiтовому товарному ринку, перерахованi Портером, бiльшою мiрою вiдображають ефективнiсть використання комбiнацiй власних i, що найважливiше для глобалiзацiї, чужих ресурсiв, чим об'єктивна їх наявнiсть в країнах базування (походження капiталу). в стадiях життєвого циклу в багаточисельних країнах додатка капiталу (i збуту продукту) в порiвняннi з небагатьма країнами походження. Тут напрошується аналогiя з експлуатацiєю переваг, пов'язаних з iнформацiйними бар'єрами мiж рiзними торгiвельними майданчиками, що знищуються iнформатизацiєю свiтової бiржової торгiвлi. У країнах, де продукцiя як i ранiше є новою, на вiдмiну вiд країни походження, де вона вже зiйшла з ринку або де вона взагалi не продавалася[12] , вiдтворюється той же iнформацiйний бар'єр, тiльки витонченiший: тубiльна публiка другосортних ринкiв щиро упевнена в тому, що те, що вона купує, дiйсно їй потрiбно. Купує все, що зроблене «там» або по «тамошнiх» технологiях, асоцiюючи себе з «тамошнiм» способом життя. Наприклад, iз справжнiм чоловiком з реклами сигарет «Мальборо». Як пiдкреслює Р. Фiшер, перефразовуючи формулювання глобальних конкурентних переваг фiрм, дане Портером, основним стає «умiння максимально ефективно (з грошової точки зору) розмiстити в часi (певна стадiя життєвого циклу продукцiї i виробництва) i просторi (певна країна додатка капiталу) вiдтворнi чинники господарської дiяльностi, користуючись перевагами, що даються їх мобiльнiстю». 2. Вплив ТНК на конкурентоспроможнiсть країни розмiщувати виробництво в третiй, прибуток вивозити в четвертую i, таким чином, поняття фiрми вже не асоцiюється з поняттям країни, де вона iснує, а асоцiюється з однiєю країною, звiдки йде управлiння всiм ланцюжком. Можна мати родовища, але схема дiї виробникiв може бути такiй, що їм доведеться продавати цю сировину по низьких цiнах. Наприклад, по толлинговым схемах або по внутрiшнiх трансфертних цiнах ТНК. А це вже не цiни свiтового ринку, якi можуть коливатися i їх падiння може рiзко понизити доходи країни i погiршити її положення. Вивiд: якщо ТНК для отримання глобальної конкурентоспроможностi потрiбно оптимально розмiстити мобiльнi вiдтворнi ресурси по всьому свiту, тобто управляти всiм вiдтворювальним ланцюжком (вiд фiнансування до збуту готової продукцiї), грунтуючись на своїх технологiчних превосходствах, то країна для отримання глобальної конкурентоспроможностi повинна мати на своїй економiчнiй територiї штаб-квартиру, що управляє цим вiдтворювальним ланцюжком. переваг нижчого порядку. Рiвень конкурентоспроможностi при цьому залежить вiд того, блага якого роду здатна вiдтворювати країна, ресурси (блага) якого роду для неї при цьому доступнi i якi види зовнiшньоекономiчних операцiй вона при цьому виконує. Конкурентоспроможнiсть країни автор визначив би як створення умов для: - привласнення резидентами благ, якi вони вважають за цiннi - використання (залучення) для цього вiдповiдних видiв господарських ресурсiв (благ) - висновки вiдповiдних видiв операцiй, тобто збереження своєї привабливостi для резидентiв. в якiй бере участь країна, працює на цю критерiйну умову, якщо тiльки це не операцiї, що проводяться з явним намiром завдати збитку. Черговий раз виникає питання: чи потрiбна країнi яка-небудь особлива конкурентоспроможнiсть – глобальна, чи вимагає неминучу для будь-якої країни участь в процесi глобалiзацiї яких-небудь особливих переваг? Отже, в певнi перiоди розвитку мiсце певних країн в свiтовiй торгiвлi визначається її коморами i технологiями їх використання, в свiтових iнвестицiях – прямо або побiчно залежить вiд свiтової торгiвлi, а в русi робочої сили – визначається вiдзнаками в рiвнi оплати працi вiд iнших країн. Для iнших країн i тимчасових перiодiв участь країни в МХС визначається не її коморами, а її органiзацiйними здiбностями дiстати доступ до всiх комор миру i використовувати їх в своїх нацiональних економiчних iнтересах. При цьому рух капiталу може бути повнiстю вiдiрваним вiд руху товарiв i вiд реального виробництва взагалi, i бути пов'язаним тiльки з умовами доступу до ресурсiв, умовами конкуренцiї i у результатi – все з тими ж вiдмiнностями в ефективностi економiк рiзних країн. Мiграцiя трудових ресурсiв може визначатися змiною способу життя, а не тiльки мiсця роботи (унаслiдок якiсної змiни образу життю в країнах, що розпалися). Очевидно, що друга група чинникiв типовiша для глобалiзацiї. Але чи є вона невiд'ємним її атрибутом? Думається, що на це питання необхiдно вiдповiсти негативно. Навiть вживання Портером термiну «глобальнi корпорацiї» не дає пiдстави назвати їх дiяльнiсть глобальною, вiдмiнною вiд iнтернацiональної. Адже процес iнтернацiоналiзацiї зачався не в 90-i роки. Хай вiн досяг тут апогею, але ТНК, у тому числi тi, що Портер називає глобальними, iснували ще до того, як весь свiт заговорив про глобалiзацiю. Чого ж не було до цих пiр, якщо був процес iнтернацiоналiзацiї i була пов'язана з ним конкуренцiя транснацiональних корпорацiй за свiтовi ринки? Автор переконаний в тому, що не було якраз конкуренцiя країн, якщо пiд країною розумiти не лише сукупнiсть пiдприємств, в нiй зареєстрованих i державних органiв, що представляють їх iнтереси в мiждержавних вiдносинах, але i сукупнiсть жителiв, що населяють країну i, головне, спосiб життя, пануючий в данiй країнi. До етапу глобалiзацiї можна було не розрiзняти конкурентоспроможнiсть країн i її фiрм, як це робить Портер. Зараз, коли мова заходить про поставлений на потiк трансфер норм господарської поведiнки , можна i потрiбно розрiзняти цi поняття. Таким чином, iнтернацiоналiзацiя, з погляду бiзнесу, – напрям розвитку зовнiшньоекономiчної дiяльностi, при якому стає ефективним винесення за межi країни базування i розмiщення в рiзних країнах рiзних стадiй вiдтворювального циклу (циклу кругообiгу капiталу). Інтернацiоналiзацiя, з погляду країн розмiщення (додатки капiталу), - це процес: · залучення страновых ресурсiв до вiдтворювальних циклiв, контрольованих з-за кордону економiчної територiї країни; · управлiння з економiчної територiї країни вiдтворювальними циклами, в якi залученi ресурси iнших країн. Транснационалiзация, з погляду фiрм, - те ж саме, що i iнтернацiоналiзацiя. Транснационалiзация, з погляду країн – це: · зосередження центрiв управлiння страновыми ресурсами на економiчнiй територiї небагатьох країн · можливiсть зосередження на економiчнiй територiї країни контролю за ресурсами багатьох iнших країн. Данi табл. 8 показують, що з пiвтора трильйонiв доларiв iноземних активiв найбiльших ТНК половина доводиться на ТНК, що базуються в США i Японiї. Можна говорити про те, що процес розповсюдження економiчного впливу даних країн на iнших посилюється, тобто вiдбувається активна концентрацiя влади в свiтовому господарствi. Таким чином, свiтова економiка i глобальна економiка – рiзнi явища. Глобалiзацiя – розширення кордонiв глобальної економiки до рiвня свiтової. Не можна сказати поки, що сучасна свiтова економiка – глобальна, оскiльки в нiй залишаються значнi зони, ще не зворушенi глобалiзацiєю. Отже, авторська точка зору, з урахуванням всього вищевикладеного, така: - мiжнародна конкуренцiя – це конкуренцiя країн i їх фiрм (громадян) за частку в свiтовому доходi (продуктi) вiдповiдно - поняття «Глобальна конкурентоспроможнiсть» фiрм тотожно поняттю «Мiжнародна конкурентоспроможнiсть фiрм», тобто критерiєм ефективностi дiяльностi фiрм i на етапi глобалiзацiї залишається максимiзацiя власного доходу (капiталу) в мирохозяйственных зв'язках, оскiльки з корпоративної точки зору, принципових змiн в господарськiй дiяльностi, в порiвняннi з що ранiше виникла i iнтернацiональною, що розвивається, глобалiзацiя не несе; - поняття «Глобальна конкурентоспроможнiсть країни» має право на самостiйне iснування, причому саме на етапi глобалiзацiї, оскiльки - країна, в розумiннi автора даного дослiдження, є спiвтовариство людей, що спiльно (у спiльнiй системi цiнностей, власним соцiумом) проживають на певнiй територiї; - глобалiзацiя створює загрози чинникам розвитку країн, оскiльки доведеним до абсолюту транснационализации бiзнесом замiщає (намагається замiстити) територiально-культурнi (територiально-соцiальнi) спiльностi; - глобальна конкуренцiя – це конкуренцiя країн за мiсце на свiтовому ринку (сукупнiсть внутрiшнiх i зовнiшнiх ринкiв країн) i в свiтовiй соцiальнiй сферi (сукупнiсть системи неекономiчних соцiальних стосункiв жителiв країн). 3. Актуальнiсть теорiй мiжнародної торгiвлi на сьогодення На завершення повернемося ще раз до класифiкацiї теорiй мiжнародної торгiвлi i iнвестицiй, видiляючи тi з них, якi найбiльш близькими виявилися до пояснення сутi глобальних чинникiв конкурентоспроможностi країн. Такими, на мiй погляд, опинилися, окрiм названих вище теорiй М. Портера i Р. Вернона, опинилися теорiї Дж. Тобина, Дж Даннiнга, Ч. Киндлебергера, що пояснюють рух капiталу вiдмiнностями в умовах пiдприємницької дiяльностi в рiзних країнах i що не зв'язали безпосередньо рух iнвестицiй з рухом товарiв. Це, до речi, цiлком адекватно сучасним тенденцiям розвитку свiтового ринку (випередження зростання свiтової торгiвлi над зростанням свiтового виробництва, зростання свiтових iнвестицiй – над зростанням свiтової торгiвлi, зростання свiтових портфельних iнвестицiй – над зростанням прямих iнвестицiй). країн, на перше мiсце що висуває соцiальнi чинники розвитку. Вищою формою конкурентних переваг бiля Портеру є «рух iнновацiй», що дозволяє максимально ефективно використовувати будь-якi свiтовi ресурси. Проте за рухом iнновацiй (науково-дослiдними, маркетинговими розробками, розвитком персоналу i органiзацiї фiрм) найчастiше коштує соцiальна сфера країни, вiдтворююча основнi ресурси фiрм, – людськi. Цi ресурси вiдтворюються за межами фiрм, але визначають потенцiал розвитку останнiх. Це специфiчнi страновые ресурси мiжнародної конкуренцiї. Це ключовi ресурси глобальної конкуренцiї, бо за право володiти ними i користуватися ними в господарськiй дiяльностi фактично розвертається конкурентна боротьба фiрм. Але вiдтворюють цей ресурс, як правило, не фiрми, а країни. Саме тому здатнiсть вiдтворювати їх, а потiм користуватися результатами цього вiдтворення – ознака глобальної конкурентоспроможностi країни. чинник економiчного зростання i полiпшення якостi життя будь-якої iндустрiально розвиненої держави. Достаток робочої сили i сировинних ресурсiв все у меншiй мiрi розцiнюється як конкурентна перевага. Якiсть людського капiталу, стан освiти, рiвень практичного використання знань, ступiнь iнновацiйної активностi - саме цi параметри визначають сьогоднi мiсце країни на сучасному свiтi».[13] «Хоча економiчне зростання традицiйно i визначається вкладеннями капiталу, працi i технологiєю, проте при цьому згiдно новим положенням технологiя i людський капiтал розглядуються як самостiйний чинник виробництва. Бiльш того, ключовим це чинник економiчного розвитку, як ми побачимо нижче, економiсти називали ще в ХIХ столiттi. Але людський капiтал – поняття широке. Класичному капiталiзму ХIХ столiття теж потрiбний був капiтал – у формi професiйної пiдготовленої найманої робочої сили. Проте чи це якiсть человечксого капiталу потрiбна країнi для участi в глобальнiй конкуренцiї? На це питання попытаюсьответить в другому роздiлi. Висновок Науковi узагальнення i принципово новi виводи методологiчного характеру, зробленi автором, полягають в наступному: 1. Кожна група чинникiв, що визначають мiсце країни в мирохозяйственных зв'язках, виникала на певному етапi свiтового економiчного розвитку, вiдповiдала певнiй формi конкуренцiї країн на свiтовому ринку i була кругом конкурентних переваг країн. 2. Постiндустрiальний етап свiтового економiчного розвитку зробив особливо значущим чинник економiчного розвитку країни, наявнiсть в нiй потенцiалу розвитку, що дозволяє iнiцiювати розробку, виробництво i реалiзацiю нових продуктiв. 3. Територiальний розпад крупних держав i економiко-полiтичних союзiв, лiбералiзацiя їх внутрiшнiх i зовнiшнiх економiк привели до зростання мiжнародної мобiльностi i вiдтворюваностi чинникiв i результатiв виробництва. 4. Зростання мобiльностi i вiдтворюваностi практично всiх результатiв i умов мирохозяйственной дiяльностi перетворило глобалiзацiю на доведений до абсолюту процес транснационализации економiки, в результатi якого свiтова економiка перетворюється на «глобальний конструктор», що дозволяє людям i пiдприємствам будувати господарськi комбiнацiї, практично не прив'язуючи свою дiяльнiсть до територiї який-небудь однiєї країни, а використовуючи весь свiтовий простiр. Вiдповiдно, чинники бiзнесу, пов'язанi з особливостями нацiональної культури, життєвого i господарського устрою країн розмiщення стають все менш значущими для свiтових виробникiв i продавцiв. 5. Глобалiзацiя має як позитивнi, так i негативнi сторони: Позитивнi моменти глобалiзацiї - новi можливостi ефективнiшого розмiщення свiтових мобiльних i вiдтворних ресурсiв i зростання свiтового виробництва i доходу. Негативнi моменти пов'язанi з нерiвномiрним розподiлом зростання свiтового доходу мiж рiзними країнами унаслiдок довiльного запозичення одними з них стереотипiв способу життя i господарської дiяльностi iнших, в перспективi чреватого глобальними конфлiктами соцiального i екологiчного плану. Список використаної лiтератури 1. Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал. -1998, с. 70. 2. Заварухин В. Интеграция России в мировое научно-технологическое пространство в условиях неолиберализации экономики.// Человек и труд, 2000г. №4 3. М. Гельвановский и др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях// Российский экономический журнал,. -1998, № 3, с. 67 4. М. Интрилигейтор Глобализация как источник международных конфликтов и обостения конкуренции 6. Панкрухин А. П. Территориальный маркетинг// http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm 7. Портер М. Международная конкуренция. -М.: Международные отношения, 1993. – с. 33. 8. Портер М. Международная конкуренция. -М.: Международные отношения, 1993. – с. 75. 10. The OECD Observer. -1996. -№ 97(January). – P3. [1] http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm [2] М. Интрилигейтор Глобализация как источник международных конфликтов и обостения конкуренции [3] The OECD Observer. -1996. -№ 97(January). – P3. [4] М. Гельвановский и др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях// Российский экономический журнал,. -1998, № 3, с. 67 [5] Панкрухин А. П. Территориальный маркетинг// http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRE SS/OSVMARK/pankr.htm [6] М. Куликов Негативные последствия иностранного кредитования российской экономики.// Инвестиции в России, 1999, №5. [7] Портер М. Международная конкуренция. -М.: Международные отношения, 1993. – с. 33. [8] Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал. -1998, с. 70. [10] Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал. -1998, с. 72. [11] Портер М. Международная конкуренция. -М.: Международные отношения, 1993. – с. 75.