Дипломна робота
Тема: Вiдносини Росiї i США на сучасному етапi
Змiст
Вступ
1. 1 Характеристика росiйсько-американських вiдносин у сферi економiки
1. 2 Стратегiчне партнерство США та Росiї
1. 3 Державнi соцiально-економiчнi прiоритети: досвiд США й iнтереси Росiї
2. 1 Особливостi воєнно-полiтичних вiдносин США i НАТО з Росiєю
2. 2 Аналiз полiтичних вiдносин США й Росiї в свiтовiй полiтицi
Список використаної лiтератури
Вступ
Актуальнiсть теми. Початок XXІ ст. характеризується динамiчними змiнами у свiтовiй економiцi й свiтогосподарських зв'язках: наростають процеси глобалiзацiї й регiоналiзацiї, пiдсилюють свiй вплив ТНК, змiцнюють позицiї Китаю, Індiї, Бразилiї, загострюються свiтовi фiнансовi й енергетичнi проблеми, не втрачають актуальностi вже вiдомi глобальнi виклики - демографiчнi, продовольчi, екологiчнi й iншi.
незважаючи на розширення економiчного потенцiалу ЄС i Японiї, а також поява нових центрiв сили, продовжують утримувати лiдируючi позицiї у свiтi по ключовим макро- економiчних показниках. Разом з тим не можна не бачити й нових викликiв, що встали перед США в XXІ ст.
На цьому тлi особливу актуальнiсть здобуває питання про те, як складаються й будуть розвиватися в перспективi росiйсько-американськi економiчнi вiдносини, наскiльки велике їхнiй реальний потенцiал i якi iснуючi обмежники?
Перiоди потеплiння, наприклад пiсля встановлення дипломатичних вiдносин, спiвробiтництва в роки Другої свiтової вiйни, мирного спiвiснування кiнця 50 - початку 60- х рокiв, розрядки мiжнародної напруженостi 80-х, завжди супроводжували пiдйому торгово-економiчних зв'язкiв. І, навпроти, загострення полiтичних вiдносин незмiнно привело до стагнацiї або зменшенню обсягiв взаємної торгiвлi й iнших форм економiчних зв'язкiв. Такого роду залежностi проявляються й у новiтнiй iсторiї наших двостороннiх вiдносин - на початку XXІ ст.
для Росiї й США воно рiзне, потенцiал цих вiдносин досить великий i явно недовикористовується обома сторонами, що завдає чималої шкоди їхньому господарському розвитку.
Метою дослiдження є узагальнюючий аналiз росiйсько-американських вiдносин в контекстi становлення нової структури європейсько-американських стосункiв та безпеки.
У вiдповiдностi до зазначеної мети визначено наступнi дослiдницькi завдання:
- дослiдити тенденцiї росiйсько-американських вiдносин у сферi економiки;
- розглянути стратегiчне партнерство США та Росiї ;
- проаналiзувати державнi соцiально-економiчнi прiоритети: досвiд США й iнтереси Росiї;
- проаналiзувати роль i значення НАТО у ситуацiї, що склалася на європейському континентi у сферi безпеки внаслiдок руйнування бiполярної системи наприкiнцi 1980-х-початку 1990-х рокiв з точки зору провiдних країн свiту;
альянсу;
- показати еволюцiю поглядiв представникiв росiйської полiтичної елiти на проблему розширення зони вiдповiдальностi НАТО i повноважень альянсу, що вийшли за рамки оборонних завдань;
- визначити роль США й Росiя у свiтових iнвестицiйних процесах.
Об’єктом дослiдження є росiйсько-американськi вiдносини 1990-х – поч. 2000-х рокiв в контекстi нової ситуацiї у сферi безпеки в Європi пiсля закiнчення “холодної вiйни”.
Хронологiчнi рамки дослiдження. Робота охоплює перiод з 1990-х i до початку 2009 року. Нижня межа обумовлена такими знаковими iсторичними подiями, як прийняття Лондонської декларацiї НАТО з програмою заходiв щодо розширення вiйськово-полiтичного спiвробiтництва iз країнами Органiзацiї Варшавського договору, ухвалення “Паризької Хартiї нової Європи”, першого багатостороннього документу прийнятого Нарадою з безпеки i спiвробiтництва у Європi (НБСЄ), що оголосив закiнчення “холодної вiйни” та початок нової ери спiвробiтництва. Знаковим моментом цього перiоду став розпад СРСР та руйнування системи iнститутiв країн соцiалiстичного простору: ОВД, РЕВ тощо. Цi подiї визначили новий характер мiжнародних вiдносин i заклали пiдвалини нового свiтового устрою.
Вибiр верхньої межi обумовлено появою нових загроз та викликiв мiжнароднiй безпецi на початку ХХІ столiття, найяскравiшим прикладом чого стали терористичнi атаки проти США 11 вересня 2001 року, що iстотним чином змiнило розстановку сил у свiтi i, зокрема, у Європi.
Принцип iсторизму дозволяє дослiджувати питання ролi росiйсько-американських вiдносинах у процесi їх розвитку, у зв’язку iз конкретними умовами та динамiкою мiжнародної ситуацiї протягом зазначеного перiоду.
Системний (комплексний) пiдхiд передбачає врахування усiєї рiзноманiтностi факторiв, якi вплинули на розвиток росiйсько-американських вiдносин в контекстi трансформацiї Пiвнiчноатлантичного альянсу у конкретно-iсторичнiй обстановцi 1990-х-початку 2000-х рокiв.
курсiв обох держав на європейському напрямi. Цей метод був також застосований при вивченнi стратегiчних концепцiй США рiзних рокiв, що дало можливiсть вiдстежити розвиток певних тенденцiй та дати прогноз щодо подальших перспектив у системi росiйсько-американських вiдносин.
Застосування вищезазначених методiв реалiзовувалося через звернення як до загальнонаукових методiв (логiчного, аналiзу, синтезу, системного пiдходу), так i до спецiально-iсторичних (порiвняльний, хронологiчний, ретроспективний).
Наукова новизна дослiдження полягає у тому, що в ньому на основi залучення i аналiзу широкого кола джерел i лiтератури, здiйснюється спроба комплексного розгляду питання взаємовiдносин Росiї i США, а також дослiджуються перспективи взаємодiї РФ i США з Пiвнiчноатлантичним альянсом у нових геополiтичних умовах початку ХХІ ст.
Практичне значення. Результати дослiдження можуть бути використанi для подальших наукових розробок, пов’язаних iз проблематикою росiйсько-американських вiдносин к. ХХ – поч. ХХІ ст. та розвитком європейських iнтеграцiйних процесiв.
Вивчення вiдповiдного iсторичного досвiду є корисним в планi пiдготовки iнформацiйно-аналiтичних матерiалiв для органiв державної влади країни, що визначають характер зовнiшньополiтичного курсу як у площинi євроатлантичної iнтеграцiї, так i на двосторонньому рiвнi.
Структура роботи. Робота складається зi вступу, трьох роздiлiв (якi подiляються на пiдроздiли), загальних висновкiв, списку використаних джерел i лiтератури. Загальний обсяг дисертацiї складає 100 сторiнок, список використаних джерел i лiтератури включає 42 найменувань.
1. 1 Характеристика росiйсько-американських вiдносин у сферi економiки
цiлi, включаючи розвиток людського капiталу (утворення, охорона здоров'я), соцiальне страхування й допомогу перевищила в 2005 р. 60%; частка таких видаткiв у консолiдованому бюджетi ще вище. Згадане протирiччя мiж соцiальною орiєнтацiєю бюджету й загальної досить низкою часток перерозподiлу нацiонального доходу як через федеральний, так i консолiдований бюджет насправдi вiдображає досягнення якогось оптимуму мiж економiчними й соцiальними цiлями макроекономiчної полiтики й шляхами їхньої реалiзацiї - використанням насамперед ринкових механiзмiв для створення ВВП i соцiальною вiдповiдальнiстю держави за виробництво суспiльних благ i активних заходiв для їхнього забезпечення.
В 2006 р. США посiдали перше мiсце у свiтi по обсязi номiнального ВВП (бiльше 13 трлн. дол.) i третє - по ВВП на душу населення (44 тис. дол. -пiсля Люксембургу й Норвегiї) . У темпах росту ВВП (в 2005 i 2006 р. - на рiвнi 3. 1%) Сполученi Штати хоча й поступаються швидкоростучим новим ринковим економiкам – Китаю , Індiї, Бразилiї (8-10%) i Росiї (6-7%), але помiтно випереджають показники Захiдної Європи i Японiї (1-1. 5%). При гiгантськiй величинi американського ВВП це збiльшує кiлькiсний розрив у масштабах економiк мiж США i їхнiми традицiйними партнерами-конкурентами.
Разом з тим ряд держав по основних кiлькiсних параметрах (частка в загальносвiтовому ВВП, у мiжнароднiй торгiвлi й iн.) швидко полiпшує свої свiтогосподарськi позицiї. Це насамперед країни БРІК (Бразилiя, Росiя, Індiя, КНР), країни Пiвденно-Схiдної Азiї, не-якi малi держави, що успiшно розвиваються, Схiдної Європи. Зокрема, що стосується РФ, то в 2006 р. по номiнальному обсязi ВВП, розрахованому виходячи з обмiнних курсiв валют, вона перебувала лише на 16-м мiсцi (близько 1 трлн. дол.), при перерахуваннi ж по ППС (бiльше 1. 7 трлн. дол.) вийшла на 10-е мiсце у свiтi, а в 2007 р., за попереднiми оцiнками, - на 7-е мiсце у свiтi. Правда, по показнику ВВП на душу населення РФ усе ще значно вiдстає не тiльки вiд розвинених, але й вiд багатьох країн,що розвиваються, займаючи 38-е мiсце в рейтингу.
Окремого розгляду вимагає такий важливий показник, як сукупнiсть ресурсiв - природних, трудових, науково-технiчних, пiдприємницьких та iн., тридцятилiтнiх iстотнi елементи економiчного потенцiалу будь-якої країни. Вiдповiдно до вузького визначення нацiонального багатства (використовуваному в статистику нацiональних рахункiв бiльшостi країн), у його склад включається тiльки сукупнiсть накопичених матерiальних благ, створених працею людей. Тобто з нацiонального багатства країни виключаються природнi ресурси й накопичений людський капiтал. Вiдповiдно до розширювальної трактового нацiонального багатства, подiлюваної багатьма економiстами, у тому числi в Росiї й США, цi елементи варто включати в розрахунок нацiонального багатства, оскiльки вони становлять важливу частину господарського потенцiалу будь-якої держави. [1, c. 48-58]
Для США облiк природних ресурсiв i особливо людського капiталу й науково-технiчного потенцiалу як елементи нацiонального багатства представляється особливо актуальним, оскiльки по провiдних ресурсних показниках ця країна як i ранiше займає лiдируючi позицiї в сучаснiй свiтовiй економiцi. Так, по запасах вугiлля вона перебуває на 1-м мiсцi, природного газу - на 3-м, нафти - на 12-м, залiзної руди - на 6-м, мiдних руд - на 5-м, по земельних сiльськогосподарських ресурсах - на 1-м, лiсовим - на 4-м мiсцi у свiтi. Цiлим поруч корисних копалин США забезпеченi недостатньо (або не забезпеченi зовсiм), але високий ступiнь iнтеграцiї у свiтову економiку й сильнi позицiї в зовнiшнiй торгiвлi дозволяють iз успiхом компенсувати недостачу тих або iнших ресурсiв.
Росiя забезпечена багатьма природними ресурсами значно краще, нiж США й iншi країни миру. Вiдповiдно до оцiнок, у нiй зосереджено 25% свiтових мiнеральних ресурсiв. По цiлому рядi ресурсiв ми займаємо лiдируючi позицiї у свiтi - 1-е мiсце по запасах i видобутку газу, 7-е - по запасах нафти ( 2-е - по видобутку), 3-е - по запасах вугiлля, 4-е - по запасах металевих руд, 1-е - по лiсових ресурсах. Незважаючи на те, що природнi ресурси є важливим елементом нацiонального багатства країни (при розширювальному його трактуваннi), їхнiй достаток, як думають багато економiстiв, служить фактором однобiчної сировинної орiєнтацiї економiки Росiї, перешкоджає диверсифiкованостi економiки й розвитку наукомiсткого сектора. Для оцiнки положення США й Росiї у свiтовiй економiцi iстотно бiльше важливе зiставлення їх науково-технiчних i людських ресурсiв.
США - безумовний науково-технiчний лiдер сучасного миру. В 2006 р. на науковi дослiдження й дослiдно-конструкторськi розробки країна витратила 342 млрд. дол., що склало близько 40% сукупного показника найбiльше
розвинених країн миру. Хоча по частцi цих видаткiв у ВВП США перебувають тiльки на 6-м мiсцi у свiтi (2. 6%), уступаючи Ізраїлю (4. 9%), Швецiї (4. 3%), Фiнляндiї (3. 5%), Японiї (3. 2%) i Ісландiї (3. 1%), абсолютний масштаб ресурсiв, що направляються в науково-технiчну сферу США, непорiвнянний не тiльки з жодною iнший країною миру, але й iз цiлими iнтеграцiйними об'єднаннями. На 65% цi видатки фiнансуються приватним бiзнесом, на 29% - федеральним i мiсцевим бюджетами, на 6% - унiверситетами й неприбутковими органiзацiями. Про роль США у свiтовiй науцi свiдчить, наприклад, той факт, що 44% всiх отриманих у свiтi Нобелiвських премiй у галузi науки, належать американським ученим.
У цей час науково-технiчнi ресурси - один iз ключових факторiв, що визначають рiвень економiчного розвитку країни i її перспектив. Саме вiн є, на наш погляд, що вирiшує конкурентну перевагу США на багато рокiв уперед.
досягає 1. 2% ВВП (по оцiнцi ОЕСР, близько 12 млрд. дол., або всього 0. 6% загальносвiтових видаткiв на науку), чисельнiсть учених скорочується, престиж науки в суспiльствi падає. Все це – наслiдок непродуманої державної полiтики 90-х рокiв, результатом якої стало вкрай низьке фiнансування цiєї найважливiшої сфери дiяльностi.
В 2006 р. у США середня тривалiсть утворення становила майже 14 рокiв - один з найбiльш високих показникiв у свiтi. Бiльше 87% американцiв у вiцi 25 рокiв i бiльше мають як мiнiмум закiнчене середнє, а бiльше 29% - закiнчене вище утворення. Видатки на вищу й середню освiту становлять близько 7. 5% ВВП. Крiм того, ще близько 2% ВВП iде на так зване утворення дорослих, тобто на професiйну пiдготовку й перепiдготовку. Усе бiльше важливу роль в економiцi США здобуває охорона здоров'я, у значнiй мiрi визначальне (поряд з утворенням) якiсть робочої сили й рiвень життя в країнi. Видатки на медичнi послуги склали в 2006 р. майже 14% ВВП, а очiкувана тривалiсть життя досягла майже 78 рокiв (81 рiк - для жiнок i 75 рокiв - для чоловiкiв). [15, c. 110-128]
зайнятих в економiцi (бiльше 100 млн. чоловiк), на сферу матерiального виробництва (промисловiсть, будiвництво, сiльське господарство) - лише 25% (33. 5 млн. чоловiк).
Росiя усе ще зберiгає досить потужний трудовий i iнтелектуальний потенцiал. Частка осiб з вищим утворенням у РФ - бiльше 21%, хоча й нижче, нiж у США, є однiєї з найвищих у свiтi, близько 65% громадян мають як мiнiмум закiнчена середня освiта; досить висока й квалiфiкацiйний рiвень кадрiв. У цiлому в прогресивному напрямку мiняється галузева структура зайнятостi - в 2006 р. у сферi послуг було зайнято вже бiльше 60% робочої сили. Разом з тим є й проблеми - у результатi перевищення смертностi над народжуванiстю скорочується чисельнiсть населення, усе ще помiтно нижче, нiж у розвинених країнах, середнiй рiвень заробiтної плати (близько 500 дол. в 2007 р.) , низка трудова етика.
По оцiнках, саме науково-технiчнi ресурси й людський капiтал є основою iнтенсивного (на противагу екстенсивному) росту, визначаючи найважливiший показник рiвня економiчного розвитку будь-якої країни - ефективнiсть суспiльного виробництва. Мова йде про групу таких показникiв, як продуктивнiсть працi, фондовiддача, капiталоємнiсть, енерго- i матерiалоємнiсть. По них США залишаються на першому мiсцi у свiтi з досить бiльшим вiдривом вiд iнших країн.
Згiдно даним Мiжнародної органiзацiї працi за 2007 р., США - безумовний лiдер за рiвнем продуктивностi працi, причому їхнiй вiдрив вiд iнших країн збiльшується. При розрахунку по всiй економiцi (обсяг доданої вартостi на один зайнятого) для США цей показник склав 63. 9 тис. дол. Далi випливають (тис. дол.): Ірландiя (55. 9), Люксембург (55. 6), Бельгiя (55. 2) i Францiя (54. 6) . Аналогiчний показник на один зайнятого в Росiї бiльш нiж в 5. 5 рази нижче, нiж у США. Схожа картина спостерiгається й за iншими показниками ефективностi - фондовiддачi, фондоємностi й т. д.
квалiфiкацiї й утворення робочої сили, а також бiльшими масштабами управлiнських i продуктових нововведень. По оцiнках Бюро трудової статистики мiнiстерства працi США, в 2000-2005 р. перший фактор сприяв росту продуктивностi працi на 1. 1 процентного пункту, другий - на 0. 4, третiй - на 1. 9 п. п. (у сукупностi -на3. 4п. п.).
Картину економiчного розвитку країни цiкаво доповнити даними про рiвень i якiсть життя населення. Якщо по традицiйних iндикаторах рiвня життя - розмiру доходiв, структурi споживання - США перебувають серед лiдерiв, то по якостi життя - очiкуваної її тривалостi, доступностi утворення, диференцiацiї доходiв, доступностi послуг охорони здоров'я - вони поступаються багатьом iншим розвиненим країнам. Так, по кумулятивному показнику якостi життя - iндексу розвитку людського потенцiалу - Сполученi Штати в 2006 р. перебували на 8-му мiсцi у свiтi, уступаючи таким країнам, як Норвегiя, Ісландiя, Австралiя, Ірландiя, Швецiя, Канада i Японiя (мiсце Росiї в цьому списку з 177 країн - 65-е). Зрозумiло, 8-е мiсце - це непоганий результат. Разом з тим вiн вiдображає своєрiднiсть американської соцiально-економiчної моделi, у якiй прiоритет вiддається ефективностi на шкоду соцiальної справедливостi. Так, коефiцiєнт Джинi, що вiдображає ступiнь соцiальної нерiвностi, у США в 2005 р. становив 0. 45, що в 1. 5-2 рази вище, нiж у розвинених країнах Європи. Досить помiтна соцiально-майнова диференцiацiя: доходи 5% родин з найбiльш високими доходами майже в 7 разiв перевищують доходи 20% родин з мiнiмальними доходами.
Як результат, у бiльше 12% американцiв рiвень доходiв нижче офiцiйного прожиткового мiнiмуму. Це найбiльше помiтно серед представникiв рiзних расових i етнiчних меншостей - рiвень доходiв бiлих американцiв i вихiдцiв з Азiї в середньому значно вище рiвня доходiв iспаномовних груп i афроамериканцiв. Звiдси нерiвний доступ до вищого утворення й послуг охорони здоров'я. Усе бiльше актуальної стає для США проблема старiння населення: за прогнозами, в 2006 р. частка осiб старше 65 рокiв досягне 20%, що викликає чималу напруженiсть у частинi соцiального страхування й пенсiйного забезпечення (як очiкується, уже в 2018 р. система соцiального страхування стане дефiцитної).[23, c. 93-107]
Показовим є, наприклад, рiвень соцiального розшарування населення: розрив у доходах 10% найбiльш високоприбуткових груп населення й 10% з найбiльш низькими доходами в 2006 р. перевищував у Росiї 15 разiв, а з урахуванням нелегальних доходiв -35 разiв.
Не тiльки в соцiальнiй сферi, але й далеко не по всiх макроекономiчних показниках ситуацiя в США є позитивною. Серйозну проблему представляють дефiцити федерального бюджету, торговельного й платiжного балансiв, що приводять до нагромадження державного боргу країни (65% ВВП в 2006 р.). Хоча дефiцит федерального бюджету демонструє тенденцiю до скорочення (3. 6% ВВП в 2004 р. i 1. 9% в 2006 р.), дефiцитнiсть торговельного й платiжного балансiв продовжує збiльшуватися, що вкрай ускладнює обслуговування державного боргу.
В 2007 р. у країнi вибухнула криза системи iпотечного кредитування. Швидкий рiст обсягу неповернених кредитiв на придбання нерухомостi не тiльки привiв до дестабiлiзацiї нацiонального фiнансового ринку, але й пiд кiнець року спровокував бiльше глобальну фiнансову кризу. У багатьох провiдних банкiв миру виникли серйознi проблеми з лiквiднiстю, вiдбувся рiзкий спад на фондових ринках.
Проте представляється, що ефективно функцiонуюча модель ринку в сполученнi iз продуманим державним регулюванням дозволить США впоратися iз проблемами й зберегти вектор стiйкого соцiально-економiчного розвитку.
наукомiсткого розвитку. Країнi потрiбна модернiзацiя всього технологiчного парку промисловостi, модернiзацiя, а часто й створення багатьох базових ефективних ринкових iнститутiв, усiлякий розвиток систем науки й утворення, пiдвищення рiвня життя населення й розвиток соцiальної сфери. Таким чином, перед Росiєю коштують завдання iншого порядку, зв'язанi зi значним вiдставанням країни вiд бiльше розвинених держав миру. Однак потенцiал Росiї величезний. При збереженнi високих темпiв росту й розумної державної економiчної полiтики перспективи її цiлком сприятливi.
Констатуючи досить високу ефективнiсть сучасного державного регулювання в США, необхiдно вiдзначити його якiсно нову рису - прагнення знайти оптимальну пропорцiю мiж ринком i державним втручанням, незважаючи на розходження iдеологiчних i полiтичних поглядiв тiєї або iншої американської адмiнiстрацiї. Очевидно, що на початку XXI столiття, незважаючи на триваючi полiтичнi дискусiї, якi пiдкреслюють розходження мiж лiберальними й консервативними цiнностями, у реальному життi спостерiгається явне зближення соцiально-економiчної полiтики Демократичної й Республiканської партiй США. З одного боку, республiканцi вiдмовилися вiд багатьох, що здавались колись непорушними постулатiв, орiєнтованих на рiзке зменшення ролi держави в економiцi й соцiальнiй сферi, а з iншого боку - демократи взяли на озброєння чимало з концептуального арсеналу республiканцiв. Це вiдображається як у соцiально-економiчних платформах обох головних партiй США на виборах 2000 i 2004 р., так i в практичнiй дiяльностi останнiх демократичних i республiканських адмiнiстрацiй.[8, c. 25-39]
так i на прибутку корпорацiй) i всiляке заохочення пiдприємництва. У бiльше широкому контекстi економiчна стратегiя республiканцiв мало чим вiдрiзнялася вiд економiчних прiоритетiв демократiв. Пiдсумовуючи, її можна сформулювати в наступних основних пунктах:
грошово-кредитного регулювання;
2. Прискорення науково-технiчного прогресу за рахунок активної iнновацiйної полiтики (знов-таки за допомогою податкових пiльг i амортизацiйної полiтики) i всiлякої пiдтримки фундаментальної науки, включаючи масштабнi державнi iнвестицiї;
3. Здiйснення масованих iнвестицiй в «людський капiтал», тобто рiст державних видаткiв у сферi освiти, перепiдготовки робочої сили й охорони здоров'я, а також заохочення видаткiв приватного сектора економiки на цi мети (не випадково, що видатки федерального бюджету на соцiальнi й економiчнi цiлi, включаючи утворення й охорону здоров'я, перевищили 62% всiх бюджетних видаткiв, а їхня частка в консолiдованому бюджетi ще вище);
4. Забезпечення соцiальної функцiї держави через оптимiзацiю програм у сферi пенсiйного й медичного страхування й допомоги, пiдтримка сiмейних цiнностей;
певнi досягнутi результати. Так, у ходi передвиборної кампанiї 2004 р. Дж. Буш пiдкреслював, що саме його економiчна полiтика, i насамперед прийнятий закон про зниження податкiв на 1,35 трлн. дол. протягом 10 рокiв, дозволили вивести країну з економiчної кризи й надалi будуть стимулювати економiчний рiст. Республiканцi активно виступали за подальшу лiбералiзацiю свiтової торгiвлi (на практицi, щоправда, це далеко не завжди виконується), за широкий розвиток двостороннiх вiдносин США з iншими країнами, особливо в рамках НАФТА.
Нова економiчна стратегiя, сформульована в президентських посланнях до країни в 2005 i 2006 р., у бюджетних посланнях на 2006 i 2007 р., а також в економiчнiй доповiдi 2006 р., наголошує на наступних ключових напрямках:
- Продовжити зниження податкiв i полiтиковi надання податкових пiльг. Зокрема, президент пропонує зробити постiйно дiючим уведене в 2004 р. на строк до 2010 р. нове податкове законодавство. Воно передбачає четверте пiсля приходу до влади республiканцiв зниження податкiв, звiльнення вiд податкiв на вступ у шлюб, на дивiденди, збiльшення доходу, що виключається з оподатковування, у зв'язку з народженням дитини.
- Провести реформу правоохоронної системи. Мова йде про необхiднiсть спрощення, i головне, здешевлення системи вiдправлення правосуддя в США. Вартiсть судових розглядiв, у тому числi й у сферi бiзнесу, набагато перевищує аналогiчнi видатки в iнших країнах.
всякого роду циркулярiв i обов'язкових до виконання правил пiд час першого президентського строку на 75%.
- Скоротити рiст вартостi медичних послуг у США, що негативно впливає на рiвень життя й робить надання медичних послуг менш доступними. Особливо гостро проблеми медичного страхування коштують перед зайнятими в малому бiзнесi, де пiдприємцям нелегко забезпечити страховкою своїх працiвникiв. Пропонується ширше використовувати плани колективного медичного страхування, що здешевить вартiсть страховки для малого бiзнесу.
- Пiдсилити iнтеграцiю американської економiки у свiтове господарство й одержати вiдповiднi вигоди для країни (здешевлення споживаних продуктiв, розширення експорту й створення нових робочих мiсць, залучення iноземних капiталовкладень). По розрахунках, скорочення зовнiшньоторговельних бар'єрiв на одну третину збiльшить американський ВВП на 144 млрд. дол. у рiк, а рiчний дохiд середньої американської родини - на 7 тис. доларiв.
полiтики. Мова йде про поповнення стратегiчних запасiв нафти, прийняттi вiдповiдного енергетичного законодавства, про фiнансування наукових дослiджень в областi енергетики й т. д.
- Пiдсилити й розвити iнновацiйну полiтику. Запропоновано зробити постiйно дiючi податковi знижки на видатки в областi НІОКР, передбачається збiльшити в 2007 р. федеральнi видатки на НІОКР до 137 млрд. дол., розширити дослiдження в областi нанотехнологiй, iнформацiйних технологiй, наукових i технологiчних стандартiв.
Нинiшнiй рiвень росiйсько-американських вiдносин можна охарактеризувати, як обмежене партнерство. У цьому немає нiчого дивного або того, що шокує.
Американська зовнiшньополiтична традицiя взагалi не знає такого феномена як партнерство мiж реально рiвними. Весь досвiд партнерства американської дипломатiї увiбрав у себе практику спiвробiтництва iз країнами, багаторазово бiльш слабкими, нiж самi США. Найяскравiшi приклади партнерства США з Японiєю й Нiмеччиною пов'язанi з повним розгромом цих країн у Другiй свiтовiй вiйнi. Це було "партнерство з позицiй переваги", що означає перерозподiл фiнансового тягаря на користь союзникiв при безумовному лiдерствi старшого партнера. Цю концепцiю США намагаються застосувати й до Росiї. Коли ж остання не погоджується зi статусом молодшого партнера, у США, за словами З. Бжезинського, задаються питанням, хто ж вона насправдi - уже союзник, або клiєнт, або просто ворог, що потерпiв поразку?
Таким чином, партнерство в американському розумiннi в жодному разi не означає рiвноправностi Росiї у свiтовiй полiтицi, а також її безперешкодної iнтеграцiї в основнi мiжнароднi полiтичнi й економiчнi механiзми й iнститути. У найкращому разi ця концепцiя, що має для Росiї буквальний характер, для США носить характер в основному декларативний (вербальний). У пiдсумку на словах США здiйснюють "партнерськi" вiдносини з Росiєю, на дiлi ж проводять стару полiтику "балансу чинностей". Подiбного роду подвiйний стандарт i закладає мiну пiд двостороннi вiдносини, будучи першоосновою перiодичних криз, що помiняють чергову ейфорiю.
вiйни в таких найважливiших питаннях, як запобiгання ядерної вiйни, контроль над озброєннями, нерозповсюдження ОМУ. Партнерство припускає iншу основу. Це або гомогеннiсть (однорiднiсть) суспiльного устрою, або, принаймнi, згода у фундаментальних принципах, що визначають внутрiшню й зовнiшню полiтику держав, що спiвпрацюють. Це збiг або близькiсть саме стратегiчних iнтересiв геополiтичного або економiчного характеру. Це найтiснiша взаємодiя стратегiчних союзникiв, що дозволяє координувати, погоджувати й виробляти загальну полiтику вiдносно третiх країн. Це, нарештi, високий рiвень взаєморозумiння. Очевидно, що Росiя й США перебувають лише на самому початку шляху до такого роду моделi взаємодiї. Досягнуте до теперiшнього часу практичне наповнення спiвробiтництва мiж двома країнами ще далеко вiд справжнього партнерства, що припускає крiм перерахованих умов ще й високу довiрчiсть, а в деяких випадках i взаємодопомога. Директивнi документи й практичнi кроки США не дають пiдстав для висновку про те, що самi американцi розглядають росiйсько-американськi вiдносини як партнерськi. Навпроти, у їхнiй зовнiшнiй полiтицi вiдбувається певне зниження значимостi росiйської складової.[12, c. 5-16]
Росiя, на вiдмiну вiд колишнього СРСР, не є бiльше наддержавою iз глобальними iнтересами, що перебувають у суперечностi з iнтересами США. Це нова країна, до того ж перебуває в процесi своєї самоiдентифiкацiї. В неї немає поки нi довгострокової стратегiї розвитку, нi чiтко регiональних iнтересiв, що розумiються. Майже всiх колишнiх союзникiв СРСР Росiя втратила. Немає в неї чiткого усвiдомлення про те, хто є ними зараз.
Звичайно, стан "розпливчастостi" нацiональних iнтересiв Росiї не може тривати вiчно. Рано або пiзно цi iнтереси, а звiдси - межi можливих поступок i компромiсiв з росiйської сторони, будуть iдентифiкованi. Тодi будуть визначенi й потенцiйнi опоненти, i союзники, i друзi, i партнери. Тодi, iмовiрно, створяться якiсно iншi передумови для взаємодiї зi США.
"партнерство", можливо, взагалi варто було б вiдмовитися, замiнивши його iншим, бiльш вiдповiдним сформованим реальностям поняттям, наприклад "конструктивна (позитивна) взаємодiя", якби вiн не вкоренився вже настiльки мiцно в полiтичному лексиконi. У всякому разi по обидва боки необхiдно бiльш збалансоване взаємне сприйняття, засноване на почуттi здорового глузду й тверезiй оцiнцi реальностi, перехiд до прагматичної, спокiйної i зваженої полiтики.
Крiм того, було б важливо усунути в росiйсько-американських вiдносинах зайву декларативнiсть i виключити постановку окремих свiдомо нездiйсненних завдань, невдалi спроби вирiшити якi здатнi лише завдати шкоди iнтересам Росiї. У центрi роботи з американцями повинна бути лiнiя на розвиток рiвноправної й взаємовигiдної взаємодiї зi США, на дотримання справедливого балансу iнтересiв i принципу взаємностi. Нiж менш рiвноправним воно буде, тим менше шансiв воно має на виживання. У цьому змiстi А. Козирєв у свiй час серйозно пiдiрвав його перспективи, оскiльки погодився на залежну роль Росiї. У результатi iдея партнерства з американцями в Росiї багато в чому виявилася дискредитованою. Хотiлося б сподiватися, що нинiшнi полiтики Росiї не стануть повторювати цiєї помилки.
Для того щоб побудувати партнерство, необхiдно чiтко представляти мiру збiгу нацiональних iнтересiв Росiї й США. Якщо вiдкинути риторику, то варто констатувати, що США виступають за таку полiтичну й економiчну стабiлiзацiю в країнi, що забезпечувала б необоротнiсть реформ i одночасно створювала б умови для майбутнiх американських iнвестицiй у росiйську економiку. У Вашингтонi усвiдомлюють небезпеку дезiнтеграцiї Росiї насамперед з погляду погрози поширення ядерної зброї й ракетних технологiй (у випадку розпаду Росiї ситуацiя тут стане незрiвнянно бiльше небезпечна, нiж пiсля розпаду СРСР) i тому зацiкавленi в стабiлiзацiї ситуацiї на територiї колишнього СРСР. У цьому iнтереси США й Росiї збiгаються, хоча Сполученi Штати об'єктивно не зацiкавленi в збереженнi за Росiєю - правонаступницi СРСР - ролi серйозного конкурента у свiтових справах. З iншого боку, iнтересам Росiї вiдповiдає лiнiя на стримування iмперських амбiцiй США, протидiя їхнiм спробам забезпечити собi статус єдиної наддержави, закрiплення у свiтовiй полiтицi тенденцiї до формування багатополярного свiту, в умовах якого при взаємному стримуваннi основних центрiв чинностi Росiя одержує набагато бiльше можливостей реалiзацiї своїх iнтересiв у порiвняннi з однополярним свiтом.
Довгостроковiй конструктивнiй взаємодiї мiж двома країнами сприяють i новi виклики мiжнародної безпеки з боку iнших держав, що претендують на пiдвищення свого статусу в iєрархiї мiжнародних вiдносин. В умовах свiтового порядку, що формується, при вiдсутностi прямого конфлiкту iнтересiв Росiї й США в них є спiльний iнтерес у стримуваннi iнших центрiв чинностi й недопущеннi виникнення нових наддержав. Уперше такого роду взаємодiя була здiйснена мiж СРСР i США в перiод вживання вiдповiдних заходiв на вторгнення Іраку в Кувейт. Сьогоднi обидвi країни керуються спiльними iнтересами у протидiї мiжнародному тероризму.
Нарештi, фундаментальною основою партнерства мiж Росiєю й США є спiльна зацiкавленiсть у формуваннi стабiльної й безпечної системи мiжнародних вiдносин, а отже, у налагодженнi силового керування процесами сучасного миру, у запобiганнi й урегулюваннi регiональних конфлiктiв.[36, c. 16-30]
Спроба встановити американський свiтовий порядок, у всякому разi на даному етапi, зазнала катастрофи. Такий порядок не має перспектив як безальтернативна тенденцiя свiтового розвитку. Подальшi спроби його нав'язування миру зустрiнуть ще бiльший опiр з боку iнших суб'єктiв мiжнародних вiдносин.
партнером, якщо вiд неї чекають дiючої участi в боротьбi з мiжнародним тероризмом на цьому найважливiшому просторi.
Зараз важливо й можливо перевести росiйсько-американськi вiдносини iз площини "негативної взаємозалежностi" у площину широкої спiльної позитивної програми. Для цього варто було б зосередитися на реальних сферах взаємодiї по стратегiчних питаннях, що представляє довгостроковий взаємний iнтерес для Росiї й США. До таким, зокрема, крiм боротьби з тероризмом вiдносяться: стратегiчна стабiльнiсть, мирне освоєння космосу, нерозповсюдження ОМУ й коштiв його доставки, контроль за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологiй, спiвробiтництво з метою пiдключення до процесу скорочення й знищення озброєнь iнших держав, насамперед ядерних, пiдтримка регiональної стабiльностi, запобiгання й урегулювання конфлiктiв, вiйськово-технiчне й вiйськово-технологiчне спiвробiтництво, роззброювання й контроль над озброєннями, спiвробiтництво з питань екологiї, реформа ООН, спiльна дiяльнiсть у боротьбi з мiжнародними кримiногенними структурами, включаючи наркомафiю.
Крiм спiльних iнтересiв рiвноправне партнерство має на увазi механiзм консультацiй при прийняттi рiшень, а також органи постiйної взаємодiї на робочому рiвнi. У цьому зв'язку необхiдно створювати серйозну iнфраструктуру взаємодiї, використовуючи зацiкавленiсть США в рiшеннi перерахованих вище питань. Мається на увазi система рiзного роду погоджувальних комiсiй i пiдкомiсiй, комiтетiв, регулярних робочих зустрiчей на всiх рiвнях, що, як показує практика, виступає потужним регулятором партнерства усерединi iндустрiального миру й одночасно його механiзмом, що амортизує, що служить гарантiєю його мiцностi й навiть необоротностi. Створення саме такого механiзму сьогоднi на порядку денному вiдносин Росiї й США. Це завдання вимагає тривалої й кропiткої роботи, результати якої нiколи не будуть зовнi виглядати настiльки ж ефектно, як, наприклад, договори про роззброювання.
Комiсiя по економiчному й технологiчному спiвробiтництву пiд керiвництвом голови уряду Росiї й вiце-президента США. Незважаючи на критику, що лунала на її адресу по обох сторони океану, вона дiяла досить ефективно. Можливо, тому варто вернутися до практики функцiонування подiбного органа.
По цьому ж зразку можна було б створити комiсiю (комiсiї) мiнiстрiв закордонних справ i оборони як основи робочого механiзму координацiї спiвробiтництва у вiйськово-полiтичнiй сферi.
по протидiї мiжнародному тероризму. [7, c. 3-20]
Для експертного пророблення позицiй до полiтичних переговорiв доцiльно використовувати мiжвiдомчу групу по стратегiчнiй стабiльностi. Фахiвцi конкретного профiлю могли б проводити окремi консультацiї.
вiйськово-технiчне спiвробiтництво, здiйснення операцiй по пiдтримцi миру.
Бiльш нiж очевидна також тенденцiя закрiплення економiчної залежностi Росiї вiд США й небажання надати їй статус рiвноправного партнера у свiтовiй торгiвлi й мiжнародному подiлi працi. Нерiдко вживають спроби поставити Росiю в пiдзвiтне положення в областях, пов'язаних iз забезпеченням безпеки, у тому числi в сферi миротворчої дiяльностi в зонi її життєво важливих iнтересiв, експорту озброєнь, виробництва матерiалiв, що розщеплюються. Самi ж головне, американцi всерйоз побоюються, що через якийсь час Росiя може виявити активнiсть в економiчному зiмкненнi колишнiх республiк Радянського Союзу, що в остаточному пiдсумку приведе до вiдродження союзної держави майже в колишнiй якостi. У Вашингтонi хотiли б бачити Росiю в досить ослабленому видi, а не як свiтову державу, здатну конкурувати зi США в рiзних регiонах планети. У цьому зв'язку США додають, i зважаючи на все, i надалi будуть докладати зусиль для збереження на пострадянському просторi "геополiтичного плюралiзму", щоб не допустити вiдтворення наддержави свiтового значення з вiйськово-економiчним потенцiалом, порiвнянним з потенцiалом колишнього СРСР.
Якщо ж говорити про Росiю, то її не можуть улаштувати дiї США, що пiдривають механiзми колективної мiжнародної безпеки. Очевидно, що Росiя приєдналася до антитерористичної коалiцiї не з бажання догодити США й не для того, щоб одержати в обмiн на це якi-небудь полiтичнi або матерiальнi дивiденди, - верб цьому кардинальна вiдмiннiсть її позицiї вiд поводження деяких iнших держав Центральної Азiї. Ухваливши рiшення щодо пiдтримцi США, Росiя керувалася насамперед своїми нацiональними iнтересами, що збiглися з iнтересами США. Разом з тим у ходi антитерористичної операцiї США чiтко просигналiзували, що нi СБ ООН, нi ОБСЄ, нi iншi мiжнароднi органiзацiї, здатнi забезпечити правову основу для чинених ними - нехай справедливих - дiй, їм не потрiбнi. У результатi сьогоднi увесь свiт, включаючи арабський Схiд, зайвий раз переконався в тiм, що людство вступило в нове столiття, у якому, як i ранiше, що очолюють є не принципи розуму й гуманiзму й навiть не норми мiжнародного права, а фактор чинностi, що робить мир ще бiльш тендiтним i беззахисним.
На перший план росiйсько-американської взаємодiї виходить сьогоднi, зрозумiло, спiльна протидiя мiжнародному тероризму. Мiжнародний тероризм практично невразливий для сучасних методiв ведення вiйни. Одноособовi дiї навiть такої потужної країни, як США, не вирiшать проблему. Необхiдний колективний орган, здатний оперативно й без шкоди для мирного цивiльного населення знищувати гнiзда терористiв по всiй планетi. Колегiальний шлях боротьби зi злом тероризму - єдино можливий i ефективний. Однак досвiд останнього рокiв показує, що iснуючi мiжнароднi органiзацiї включаючи НАТО не здатнi в чиннiсть своєї забюрократизованостi й неповороткостi оперативно й ефективно реагувати на несподiванi виклики в цiй сферi. [19, c. 151-153]
Розгром свiтового терористичного центра, яким був талiбський Афганiстан, - звичайно, необхiдна, але лише перша, початкова фаза загальносвiтової антитерористичної боротьби. Представляється, що одночасно повинна здiйснитися й друга фаза - фаза формування союзу з усiма конструктивними чинностями в iсламському свiтi, взаємодiї з ним у справi руйнування всiєї, насамперед вiйськової й фiнансової iнфраструктури свiтового "iсламського iнтернацiоналу" (не вiдношення, що має, до iсламу), запобiгання подальшої радикалiзацiї мусульман шляхом рiвноправної взаємодiї й спiвробiтництва з ними. У цьому планi Росiя має у своєму розпорядженнi унiкальний досвiд, яким вона могла б подiлитися зi США й з iншими членами антитерористичного альянсу. Можливо, це припускає створення спецiального двостороннього, а потiм i багатобiчного механiзму.
партнерством i збереженням моделi взаємного ядерного стримування у вiдносинах мiж двома державами, а в перспективi - досягнення дозованої взаємної керованостi вiйськових потенцiалiв, тобто надання взаємного впливу на напрямок оборонних зусиль обох сторiн на раннiх етапах прийняття вiдповiдних полiтичних рiшень.
По оцiнках ряду наших експертiв, такi змiни вiйськової полiтики Вашингтона безпосередньої погрози для нацiональної безпеки Росiї, у всякому разi на найближчi 10-15 рокiв, аж до реального розгортання американцями стратегiчної системи ПРО не представляють. Однак цi змiни, насамперед припинення дiї Договору по ПРО, ставлять пiд сумнiв весь мiжнародний режим контролю над озброєннями й можуть викликати новий виток перегони озброєнь, дати додатковий iмпульс процесу поширення ОМУ й коштiв його доставки.
Тактична лiнiя Росiї вiдносно дiй США, як представляється, була вiрною: керiвництво Росiї не вдарилося в панiку, не встало на шлях риторичних погроз i не заявило про прагнення змагатися зi США в областi наступальних i оборонних озброєнь. Разом з тим очевидно й те, що зробленi американцями кроки ставляться до розряду стратегiчних i тому жадають вiд нас стратегiчної вiдповiдi, що зачiпає нашу власну ядерну полiтику.
При визначеннi нашої подальшої лiнiї, як представляється, важливо мати на увазi, що, у якому би напрямку не розвивалися полiтичнi вiдносини мiж Москвою й Вашингтоном, поки в їхнiх арсеналах залишається ядерна зброя, будуть iснувати й плани його застосування друг проти друга. При цьому питання про висновок з Росiєю нових юридично зобов'язуючих i контрольованих домовленостей про необоротнi скорочення СНВ продовжує залишатися вiдкритим, а накопичений у США технологiчний задiл i результати натурних випробувань окремих компонентiв ПРО свiдчать про можливiсть уже в середньостроковiй перспективi розгорнути цiлком працездатну обмежену систему боротьби з ракетами, щiльнiсть якої можна буде надалi постiйно нарощувати.
Виходячи iз цього Росiя повинна в доступнiй для огляду перспективi залишатися потужною ядерною державою. Ядерний баланс (мова не йде про паритет) зi США у вiдносно широкому дiапазонi загального числа боєзарядiв i бойових можливостей як i ранiше забезпечував би особливi стратегiчнi вiдносини зi США й полiтично вагому роль Росiї у свiтi. При цьому пiдтримувалася б зацiкавленiсть США в дiалозi по наступальних i оборонних озброєннях, по всiм комплексi пов'язаних iз цими питаннями полiтичних i економiчних взаємин. [4, c. 92-96]
По дипломатичнiй лiнiї зараз необхiдно зробити все можливе для збереження переговiрного режиму контролю над озброєннями. Однак квапитися з висновком нового договору зi США по СНВ за всяку цiну не варто було б. Якщо стане ясно, що американцi не готовi до пiдписання в травнi цього року юридично зобов'язуючої й контрольованої угоди, що охоплює як стратегiчнi наступальнi, так i обороннi озброєння, краще було б продовжити роботу над ним пiсля зустрiчi у верхах, чим пiдписувати чергову декларацiю, що здатна лише остаточно пiдiрвати цей режим.
Одночасно iз цим доцiльно висунути глибоко продуманi й добре аргументованi нашi пропозицiї по спiвробiтництву зi США в областi ПРО, що не пiдриває стратегiчну стабiльнiсть, у тому числi по спiльному створенню й використанню глобальних iнформацiйних систем, а також по новому поколiнню мер довiри в областi ядерних озброєнь - як стратегiчних, так i тактичних. Полiтичний виграш такого кроку для Росiї очевидний.
У ходi переговорiв зi США Росiя могла б запропонувати обговорити самi радикальнi мiри: про досягнення рiвня "мiнiмального" ядерного стримування, а також питання про нову й вiдповiдну фiлософiю партнерства, моделi стратегiчнi взаємини мiж двома країнами, що виходить за межi взаємного ядерного стримування. Адже ясно, що якби Росiя й США не володiли вже десятками тисяч ядерних боєзарядiв i тисячами ракет, вони не стали б зараз створювати їх. Природно, неможливо перебороти цей парадокс, принаймнi в найближчi десятилiття, шляхом знищення ядерної зброї. Однак корiнна переорiєнтацiя й реорганiзацiя ядерних чинностей, що залишаються, може стати цiлком реалiстичною й важливою метою росiйсько-американського партнерства. Вiдносини мiж Францiєю й Великобританiєю в ядернiй областi є наочним прикладом того, як двi сусiднi ядернi держави iз приблизно рiвними потенцiалами, кожна з яких технiчно здатна повнiстю знищити iншу, мирно спiвiснують, не викликаючи взаємних побоювань раптового нападу й не створюючи якої-небудь погрози конфронтацiї.
ядерної полiтики. У новiй ситуацiї Росiя могла б самостiйно визначати кiлькiсний i якiсний склад своїх ядерних чинностей, зробивши традицiйний упор на наземнi МБР, i насамперед iз РГЧ ІН, що забезпечить їй можливiсть гарантованого збереження потенцiалу ядерного стримування США при будь-якому варiантi розвитку вiйськово-полiтичної обстановки.
У майбутнi роки практично неминуче поглиблення спiвробiтництва мiж Росiєю й США по попередженню й урегулюванню регiональних i локальних криз, iнтеграцiя їхнiх зусиль у змiцненнi мiжнародної й регiональної стабiльностi. У цьому зв'язку цiлком природно, що Росiя буде й надалi наполягати на обов'язковому з нею консультуваннi й прийняттi вiдповiдних рiшень СБ ООН. Такi консультацiї повиннi стати тридцятилiтнiм елементом i механiзмом вироблення полiтичних рiшень у рамках ОБСЄ, а в перспективi - процедури полiтичної взаємодiї Росiї з НАТО.
Особлива розмова - урегулювання конфлiктiв на пострадянському просторi. Активне залучення Росiї в урегулювання конфлiктних ситуацiй пояснюється її життєвим iнтересом у стабiльнiй ситуацiї по периметрi своїх границь i запобiганнi провокуючого впливу конфлiктiв на окремi райони Росiї. У Москвi не можуть закрити очi на те, що збройнi дiї приводять до загибелi росiян, порушенню прав росiйськомовного населення, що в Росiю спрямовуються потоки бiженцiв, необхiднiсть облаштованостi яких вимагає бiльших фiнансових коштiв, а їхня мiграцiя загострює соцiальну й кримiногенну обстановку. Здавалося б, ясно й те, що, зберiгаючи мир i стабiльнiсть на просторах Євразiї, Росiя дiє не тiльки у своїх iнтересах, але й в iнтересах усього цивiлiзованого свiту, вiдображаючи хвилi релiгiйного фундаменталiзму, нацiоналiзму й полiтичного екстремiзму, що пiднiмаються на Кавказi, у Центральнiй Азiї й iнших регiонах колишнього СРСР. [21, c. 61-64]
силам, що перебувають у рядi країн СНД переважно по їх же проханню, статус миротворчих чинностей ООН i дiстати необхiднi кошти на їхнє втримування дотепер залишаються без вiдповiдi. Таке положення, природно, не сприяє ослабленню iснуючої в цьому зв'язку напруженостi як у СНД, так i за його межами. Характерно, що навiть у грузино-абхазькому конфлiктi, що не зачiпає безпосереднiх iнтересiв США нi в економiчному, нi в стратегiчному планi, роль Росiї як посередника у встановленнi миру зустрiла протидiю. Духу партнерства вiдповiдало б, якщо Вашингтон визнає нарештi лiдируючу роль Росiї в урегулюваннi конфлiктiв на пострадянському просторi, а також мiжнародно-правовий статус миротворчих вiйськ Росiї, що здiйснюють ОПМ у СНД. Спроби ж США вiдiгравати роль арбiтра у вiдносинах мiж Росiєю й колишнiми радянськими республiками, а тим бiльше використовувати конфлiкти на просторi колишнього СРСР для посилення свого впливу на ситуацiю в СНД на шкоду iнтересам Росiї будуть незмiнно викликати роздратування в Москвi.
Багато в чому збiгаються пiдходи Росiї й США до нерозповсюдження. В iнтересах Росiї почати додатковi погодженi зi США зусилля з метою забезпечення виконання рiшення про безстрокове й безумовне продовження Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯО) на Конференцiї 1995 року, а також налагодити дiюче спiвробiтництво у вiдстеженнi негативних процесiв у сферi поширення ОМУ й коштiв його доставки, в органiзацiї системи заходiв щодо протидiї поширенню.
У питаннях забезпечення ядерної безпеки в iнтересах Росiї реалiзувати програму спiвробiтництва, у тому числi при технiчному сприяннi США, в областi змiцнення режиму облiку, контролю, фiзичного захисту й безпеки ядерних матерiалiв; взаємодiяти в питаннях запобiгання незаконної торгiвлi цими матерiалами. Разом з тим Росiя буде протидiяти спробам США поставити пiд контроль лише росiйську ядерну промисловiсть, нав'язати власнi, однобiчнi рiшення в цiй областi, що йдуть на шкоду її економiчним iнтересам.
У питаннях забезпечення ядерної безпеки в iнтересах Росiї реалiзувати програму спiвробiтництва, у тому числi при технiчному сприяннi США, в областi змiцнення режиму облiку, контролю, фiзичного захисту й безпеки ядерних матерiалiв; взаємодiяти в питаннях запобiгання незаконної торгiвлi цими матерiалами. Разом з тим Росiя буде протидiяти спробам США поставити пiд контроль лише росiйську ядерну промисловiсть, нав'язати власнi, однобiчнi рiшення в цiй областi, що йдуть на шкоду її економiчним iнтересам.
Нарештi, доцiльно провести зi США переговори з метою висновку мiжурядового "зонтичного" угоди про повномасштабне вiйськово-технiчне спiвробiтництво пiд державним контролем по обидва боки. Тут, однак, варто було б визначитися, до яких меж i в яких рамках здiйснювати спiвробiтництво, що у рядi випадкiв перетворилося в кошти викачування передових росiйських технологiй. Досить проблематичним є взаємодiя в сферi контролю за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологiй, тому що тут уже виявилася найжорстокiша конкурентна боротьба мiж Росiєю й США, полiтика витиснення Росiї зi свiтових ринкiв зброї й вiйськової технiки. Разом з тим угода про деякi основнi правила тут цiлком можливо, зокрема про перелiк озброєнь, не пiдметiв експорту, i країн, у якi повиннi бути забороненi поставки конкретних категорiй вiйськової технiки.
орiєнтований на одержання вiд Росiї однобiчних поступок як цiна за полiтичну пiдтримку росiйських реформ, себе не виправдав; залишити iлюзiю того, що з нею можна побудувати партнерство патерналiстського типу, нав'язавши роль молодшого партнера. Прагнення Росiї до рiвного зi США положенню у свiтi повинне сприйматися з розумiнням, i не через її минуле, а в передбаченнi її можливої ролi в майбутньому. Для Росiї ж з, свого роду, самоцiлi, як це було в недавнiм минулому, вiдносини зi США повиннi придбати значення потужних засобiв вирiшення росiйських внутрiшньо- i зовнiшньополiтичних завдань, забезпечення як нацiональної, так i мiжнародної безпеки. [40, c. 175-184]
1. 3 Державнi соцiально-економiчнi прiоритети:
досвiд США й iнтереси Росiї
Серед основних соцiально-економiчних завдань другого строку адмiнiстрацiї, безсумнiвно, особливе мiсце займають соцiальнi проблеми: утворення, особливо шкiльне, працевлаштування, медичне обслуговування й допомога молодi й, звичайно ж, проблема соцiального забезпечення, що є, на думку багатьох експертiв, одним iз серйознiших викликiв країнi в доступнiй для огляду перспективi.
Проблема соцiального забезпечення, i зокрема пенсiйного забезпечення, стала останнiм часом предметом гострих суспiльних дебатiв у США. Адмiнiстрацiя Буша запропонувала план, головний змiст якого - частково зняти з держави надмiрне навантаження пенсiйного забезпечення й iнших соцiальних виплат. Вiдповiдно до пропозицiй республiканцiв, для громадян старше 55 рокiв, нiчого не змiниться. Тим же, хто народився пiзнiше 1950 р., пропонується диверсифiкувати на добровiльнiй основi свої пенсiйнi внески, тобто частина їх направляти на iндивiдуальнi iнвестицiйнi рахунки. Кошти на цих рахунках можуть приносити додатковий дохiд, тому що будуть iнвестуватися в рiзнi активи, що приносять прибуток.
Критики нової системи соцiального страхування - насамперед, демократи - уважають, що пропонована реформа розмиває й виразно знижує соцiальнi гарантiї. Разом з тим поки демократична опозицiя не пропонує нiяких конструктивних рiшень. Якщо дотримуватися традицiйної точки зору, то єдиний шлях рiшення проблеми - це пiдвищення податкiв. У кожному разi очевидно, що соцiальнi проблеми, i зокрема проблеми соцiального страхування, стають у главу кута всiєї соцiально-економiчної стратегiї держави.
положення про збереження досить високих темпiв економiчного росту (6-7%), про необхiднiсть структурної перебудови економiки убiк пiдвищення частки наукомiстких галузей i змiцнення iнновацiйної тридцятимiльйонної економiки за рахунок впровадження досягнень науково-технiчного прогресу. Схожим багато в чому є й iнструментарiй досягнення пропонованих заходiв - подальше зниження податкiв, створення пiльгових умов для стимулювання НТП, зокрема, створення наукових зон - аналогiв американських технопаркiв, а також вiльних економiчних зон, все бiльша iнтеграцiя росiйської економiки у свiтове господарство. Із прийняттям чотирьох нацiональних проектiв - «Охорона здоров'я», «Освiта», «Житлово-комунальне господарство» i «Промисловий та аграрно-промисловий комплекс» - у Росiї вперше за останнi 16 рокiв придiлена увага тим соцiальним проблемам, якi здавна є об'єктом постiйної уваги американської держави. [13, c. 3-15]
завдання, що коштують перед високорозвиненою й усе бiльш соцiально орiєнтованою економiкою, то в Росiї - це спроба перебороти серйозне вiдставання країни вiд високорозвинених держав в економiчному й соцiальному розвитку, покiнчити iз сировинною залежнiстю країни, зробити багатше широкi верстви населення. Перед Росiєю стоять i завдання особливого роду, в основному вже вирiшенi американським суспiльством. Це правове й iнституцiональне забезпечення прав власностi, боротьба з корупцiєю, прийняття багатьох базових законiв i, головне, їхнє виконання, що є нормою для бiльшостi розвинених країн.
державної полiтики в Росiї.
окремих країн i регiонiв. Найважливiшим фактором країнного й регiонального розвитку стала поступова трансформацiя їх соцiально-економiчних i полiтичних структур вiд досить замкнутих нацiональних формувань убiк вiдкритих систем, що носять iнтернацiональний i до вiдомого ступеня космополiтичний характер. Ця трансформацiя найбiльшою мiрою торкнулася економiчної системи, оскiльки свiтовi iнтеграцiйнi процеси в найбiльшiй мiрi присутнi у свiтових господарських зв'язках.
активнiше проникають в економiку iнших країн, але й фiнансово-економiчнi ресурси свiтової економiки все в бiльших обсягах перетiкають в економiку США, у тому числi й у систему її федеральних фiнансiв. У цей час федеральний бюджет США все бiльшою мiрою випробовує на собi вплив факторiв розвитку й кон'юнктури свiтової економiки, стає найважливiшою складовою частиною свiтової фiнансової системи.
Зростаюче значення федерального бюджету США в системi свiтових господарських i полiтичних зв'язкiв обумовлено не в останню чергу й прямими директивними установками, якi втiлила в собi нова стратегiя нацiональної безпеки США, затверджена президентом у березнi 2006 р. Головною метою нової стратегiї США в областi нацiональної безпеки є створення «спiвдружностi демократичних держав». Автори нової стратегiї особливо пiдкреслюють, що XX столiття «може бути названий "Столiттям демократiї", коли тиранiї йшли одна за iнший, а ним на змiну приходили демократiї. У серединi минулого столiття не бiльше двох десяткiв держав у свiтi могли називати себе демократичними; через 50 рокiв їхнє число перевалило за 120. Демократичнi революцiї охопили всi культури й всi континенти»3. При цьому прообразами прийдешнiх демократичних перетворень на «просторах Євразiї» називаються «кольоровi революцiї» у Грузiї, на Українi й у Киргизiї. У цьому ключi США розумiють у цей час i завдання «подальшої демократизацiї» Росiї. [28, c. 3-24]
Уперше орiєнтацiя на активне використання бюджетних важелiв для змiцнення зовнiшньополiтичних i зовнiшньоекономiчних позицiй США була «апробована» в 1980-е роки в перiод перебування у влади республiканської адмiнiстрацiї Р. Рейгана. Система бюджетних прiоритетiв, сформована в той перiод, мала шiсть основних елементiв: а) зростаюча роль прямих вiйськових видаткiв; б) iдейне оформлення цього курсу як необхiдностi протидiї зовнiшнiм погрозам нацiональної безпеки США; в) зростаюче значення дефiцитного фiнансування федерального бюджету, що виправдується саме мiркуваннями «воєнного часу»; г) усе бiльше широке пiдключення ресурсiв свiтової капiталiстичної економiки для фiнансування як американської економiки в цiлому, так i дефiцитiв федерального бюджету; д) трактування соцiальних програм федерального уряду (видаткiв на людськi ресурси) як забезпечують формування «мережi соцiальної безпеки»; е) реалiзацiя масштабних податкових реформ, здiйснених в 1981 i 1986 р., що мали своєю метою перерозподiл фiнансових ресурсiв на користь найбiльш заможних (плутократичних) верств американського суспiльства.
дiяльностi держави в рiзних країнах, у найбiльш розвинених з них вектор соцiального розвитку визначається зростаючим значенням людських ресурсiв i ролi держави по створенню умов для їхнього розвитку й використання в глобалiзуючому суспiльствi знань.
ресурсiв i на можливостi реалiзацiї їхнього потенцiалу в умовах глобалiзацiї, зростає й потреба в регулюючiй дiяльностi держави", i в розширеннi кола питань, що входять у її сферу. Цi закономiрностi зв'язанi як iз загальними процесами розвитку соцiально-економiчних функцiй держави, так i з посиленням ролi людського потенцiалу в забезпеченнi стiйкого економiчного росту на основi iнновацiй, а також змiцненнi нацiональної конкурентоспроможностi, позицiй країни на свiтовому ринку й у свiтовому спiвтовариствi. При цьому спостерiгається помiтний зсув акценту iз прямих методiв i важелiв впливу на бiльше складнi полiтико-економiчнi, опосередкованi й, нерiдко, непрямi методи реалiзацiї соцiальної полiтики; бiльше тiсне переплетення мер соцiальної полiтики з iншими напрямками державної дiяльностi.
Зростаюче значення соцiальної функцiї держави переконливо демонструють i Сполученi Штати - країна з найбiльше яскраво вираженою прихильнiстю iдеям вiльного ринку, самореалiзацiї, опори на власнi чинностi, де необхiднiсть соцiальної вiдповiдальностi держави за своїх громадян у загальнонацiональному масштабi була визнана ранiше, нiж у бiльшостi захiдноєвропейських країн.
тенденцiя усвiдомлення значимостi iнтелектуального потенцiалу i якостi людських ресурсiв, рiвня освiти й стану здоров'я населення, доступностi й використання переваг новiтнiх досягнень в областi iнформацiйних i комунiкацiйних технологiй як ключових факторiв нацiональної конкурентоспроможностi й соцiальної захищеностi населення. [2, c. 22-26]
Прийняття й першi кроки по реалiзацiї в 2005-2006 р. проектiв «Освiта», «Охорона здоров'я», «Житлове будiвництво» як загальнонацiональнi прiоритети передбачаються як новий етап розвитку росiйського суспiльства, коли збереження й розвиток людського потенцiалу, створення умов для його реалiзацiї в постiндустрiальному свiтi стають прiоритетним напрямком державної полiтики. Однак для успiшної реалiзацiї соцiальних iнiцiатив принципово важливим є вироблення адекватних механiзмiв їхньої реалiзацiї, проведення у вiдповiдних секторах структурних реформ, а не вiдомiсть їх до спроб зняття проблем, що нагромадилися, за допомогою збiльшення бюджетного фiнансування.
По показнику сукупних державних видаткiв на соцiальнi цiлi вiдносно ВВП серед розвинених країн Росiя (17,1%) ближче всiх до США i Японiї - 20,7 i 23,5% вiдповiдно, у той же час iстотно уступаючи захiдноєвропейським країнам, зокрема Швецiї, де вони становлять 40% ВВП, Нiмеччини - 36,8%; Норвегiї - 33,4%.
Незважаючи на скромну, у порiвняннi з iншими провiдними країнами свiту, величину цього показника, в абсолютному вираженнi державнi видатки на соцiальнi цiлi досягли в США, по оцiнцi на 2006 рiк, 2,7 трлн. дол. (або близько 9 тис. дол. на кожного жителя країни), залишивши далеко за всi країни миру. При цьому на сучасному етапi для державної полiтики США в соцiальнiй сферi характерний зсув центра ваги з фiнансування допомоги на страхування. З 1,7 трлн. дол. (2006 р., оцiнка) федеральних видаткiв на людськi ресурси лише 2% (близько 36 млрд. дол.) доводиться на виплати по програмi додаткового соцiального доходу нужденним особам пенсiйного вiку, iнвалiдам, слiпим властиво з коштiв федерального бюджету, а 53% (900 млрд. дол.) - на виплати по, Загальнiй програмi страхування (пенсiйного, по iнвалiдностi, на випадок втрати годувальника й медичного - для пенсiонерiв).
Вiдмiтною рисою динамiки державних видаткiв на людськi ресурси в першiй половинi поточного десятилiття сталi випереджальнi (у порiвняннi з ростом ВВП) темпи росту видаткiв держави на метi утворення, що стало основним фактором розвитку постiндустрiального суспiльства й пiдвищення нацiональної конкурентоспроможностi. Посiдаючи лише десяте мiсце по ІРЧП, США є свiтовим лiдером по частцi утворення в загальному обсязi державних видаткiв (17,1%), випереджаючи Норвегiю (16,2%) - 1-е мiсце по ІРЧП, Канаду (12,7%) - 5-е мiсце й Швецiю (12,8%) - 6-е мiсце по ІРЧП.
Росiї має бути перебороти колосальний вiдрив вiд провiдних країн свiту по ІРЧП ( 65-е мiсце в 2006 р.), придiляючи адекватну увагу розвитку утворення й професiйнiй пiдготовцi в країнi i їхнiй вiдповiдностi динамiчно мiнливим вимогам суспiльства знань. За даними доповiдi про людський розвиток 2005 р., державнi видатки на утворення вiдносно ВВП становлять у Росiї поки 3,8% - рiвень Камеруну (3,8%), Аргентини (4,0%), Туреччини (3,7%), iстотно уступаючи Норвегiї (7,6%), Швецiї (7,7%), США (5,7%). Прийняття нацiональної програми «Утворення» свiдчить про усвiдомлення факту, що в умовах, коли рiвень освiтньої й професiйної пiдготовки трудових ресурсiв є критично важливим для їхньої конкурентоспроможностi, а частка фiнансування утворення перебуває в зародковому станi, iстотне вiдставання Росiї по державних видатках на сферу освiти вiд значної частини країн миру стало гальмом на шляху пiдвищення якостi людських ресурсiв i соцiально-економiчного розвитку країни в цiлому.[24, c. 61-76]
Схожа ситуацiя спостерiгається й у сферi охорони здоров'я, де сукупнi видатки (державнi й частки) Росiї вiдносно ВВП - 6,2% - iстотно уступають аналогiчним показникам не тiльки США (14,6%), але навiть Колумбiї (8,1%) i Бразилiї (7,9%). З огляду на вкрай високим рiвень, що залишається, смертностi (у тому числi дитячiй i материнської), з одного боку, i нерозвиненiсть системи приватного фiнансування медичних послуг, медичного страхування, обмеженi можливостi бiльшої частини населення по оплатi медичних послуг - з iншої, реалiзацiя загальнонацiональної програми «Охорона здоров'я» може стати найважливiшим iнструментом збереження й полiпшення людського потенцiалу.
Досвiд i практика США, iнших розвинених країн свiдчать про те, що прiоритетна увага до людських ресурсiв у державнiй полiтицi сприяло досягненню свiтовим спiвтовариством i, насамперед, його найбiльш розвинутою частиною вражаючих успiхiв у сферi соцiальної захищеностi населення, що знайшло вiдбиття насамперед у довгострокових тенденцiях росту тривалостi життя, рiвня утворення, матерiальної забезпеченостi.
Поряд з утворенням, охороною здоров'я, соцiальним забезпеченням, стратегiя розвитку людських ресурсiв охоплює широке коло завдань по регулюванню трудових вiдносин, створенню умов, сприятливих для реалiзацiї як трудового, так i iнтелектуального, пiдприємницького потенцiалу жителiв країни, включаючи соцiально уразливi групи населення.
У США розвиток соцiально-трудових вiдносин завжди вiдбувалося пiд активним впливом таких системо утворюючих принципiв життєдiяльностi, як особиста вiдповiдальнiсть, опора на власнi чинностi. Кожний iз цих принципiв, доповнюючи iншої, є основою й умовою функцiонування складного механiзму, що формує мотивацiйне середовище, нацiлену на освiтню й професiйну пiдготовку, працевлаштування, пiдприємництво, досягнення економiчного успiху й благополуччя. Пiсля вступу в 1997 р. у чиннiсть закону про особисту вiдповiдальнiсть i можливостi працевлаштування цей механiзм одержала новий iмпульс завдяки законодавчому оформленню мер перекладу працездатних реципiєнтiв допомога на трудовi джерела доходiв.
Для переважної бiльшостi населення США зайнятiсть є головним джерелом стабiльних i передбачуваних доходiв, можливостей обов'язкового й додаткового соцiального страхування, виплат через хворобу, оплачуваних вiдпусток i iн. Як правило, повна зайнятiсть забезпечує працiвниковi дохiд вище офiцiйно встановленої риси бiдностi. У США серед зайнятого населення рiвень бiдностi не перевищує 2,6% (серед працюючих осiб пенсiйного вiку вiн становить 1,4%), а рiвень трудових доходiв перебуває в прямої залежностi вiд рiвня утворення, квалiфiкацiї й професiоналiзму.
про розвиток людського потенцiалу в РФ 2005 р., має у своєму складi працiвникiв iз заробiтною платою нижче прожиткового мiнiмуму. У масштабах країни винагорода росiйських найманих робiтникiв становить усього 27% вiд ВВП - у два й бiльше рази нижче, нiж у США - 64%, Нiмеччини, Великобританiї - 55%, Швецiї - 61%, що свiдчить не тiльки про недооцiнку працi в суспiльствi, девальвацiї трудових джерел доходу, але також i про вкрай низький рiвень бази обов'язкового соцiального податку, можливостей розвитку додаткового соцiального страхування, у тому числi пенсiйного, медичного. По сутi, оплата працi перетворилася в Росiї у фактор трудовий демотивацiї й гальмо економiчного росту. Полiтика держави в Росiї повинна стати фактором пiдвищення трудової мотивацiї, соцiальної захищеностi працiвникiв i роботодавцiв, змiцнення соцiальної стабiльностi в суспiльствi.
тому числi вповiльненням росту числа високооплачуваних робочих мiсць iз повним робочим часом, повсюдним розширенням використання нових форм часткової, тимчасової, дискантної зайнятостi, якi є менш соцiально захищеними, що збiльшує ризик виявитися за рисою бiдностi як у перiод трудової активностi, так i пiсля виходу на пенсiю. Тому в умовах прискорення процесiв глобалiзацiї, впровадження нових технологiй, що мiняють структуру попиту на ринку працi, а також одержала новий iмпульс тенденцiї росту особистої вiдповiдальностi громадян перед суспiльством i близькими, державна полiтика пiдвищення конкурентоспроможностi працездатних осiб, у тому числi соцiально уразливих, здобуває усе бiльше важливе значення. [37, c. 53-69]
Досвiд США показує, що полiтика активiзацiї трудового потенцiалу знаходить вираження не тiльки в розробцi мер по полегшенню доступу до професiйного навчання, але й у розширеннi можливостей одержання кредиту на утворення, у полiпшеннi шкiльної iнфраструктури й базового утворення; у спецiальних програмах, спрямованих проти дискримiнацiї вiдносно деяких груп неблагополучних працiвникiв, що були реципiєнтiв державних допомог, а також в удосконалюваннi систем пiдтримки прагнення працiвникiв до одержання професiйного навчання й iнформацiї, необхiдної для адаптацiї до динамiчних змiнам на ринку працi.
Поряд з державними програмами страхування й програмами, що припускають бюджетне фiнансування, важлива роль у соцiальнiй полiтицi США придiляється створенню умов i передумов для участi бiзнесу, некомерцiйних структур, громадських органiзацiй, приватних осiб у пiдвищеннi якостi трудового й iнтелектуального потенцiалу країни, у соцiальнiй допомозi нужденної.
Багато соцiальних проблем виявляються вирiшеними, коли оплата працi служить стимулом до працi. Якщо помiтно збiльшити винагороду за працю, то помiтно зросте й валовий внутрiшнiй продукт країни.
Роздiл ІІ Характеристика полiтичних вiдносин мiж США та Росiєю
2. 1 Особливостi воєнно-полiтичних вiдносин США i НАТО з Росiєю
У постбiполярному свiтi взаємовiдносини Росiї i США неодноразово змiнювалися. Існує цiлком достатньо пiдстав для ретельного аналiзу проблем i перспектив росiйсько-американських вiдносин у сторiччi, що наступило, оцiнки їхньої ролi у формуваннi нового свiтоустрою, утримування полiтики США на росiйському напрямку, мiсця Росiї в системi зовнiшньополiтичних прiоритетiв США, а також оцiнки сфер взаємодiї двох найбiльших ядерних держав у майбутнi роки, так само як i областей суперництва й розбiжностей.
стану. Тим бiльше що тут у наявностi досить суперечлива картина. З одного боку, мав мiсце активний полiтичний дiалог мiж лiдерами двох держав, що звичайно сприяв знаходженню взаємоприйнятих рiшень таких складних проблем, як скорочення стратегiчних наступальних озброєнь, боротьба з мiжнародним тероризмом, а також спiвробiтництво, особливо в багатобiчному форматi, з метою запобiгти появi нових ядерних держав. З iншого боку, розширюється сфера розбiжностей у тiм, що стосується пострадянського простору, проблеми демократiї в Росiї, шляхiв i способiв боротьби з мiжнародним тероризмом, протидiї розповзання ОМУ, енергетичнiй безпецi. Є також небезпека зламування iснуючих режимiв контролю над ядерними й звичайними озброєннями.
Росiйськi й американськi фахiвцi заговорили про «нове вiдчуження» мiж двома країнами, обговорюючи те, як не допустити сповзання до нової конфронтацiї мiж ними. Особливої уваги заслуговує узагальнення тих дискусiй, якi ведуться й у Росiї, i в США навколо таких проблем росiйсько-американських вiдносин, як контроль над ядерними озброєннями й проблеми нерозповсюдження зброї масового знищення (ОМУ), урегулювання мiжнародних конфлiктiв. Вони не тiльки зберiгають своє першорядне значення, але й вимагають всi зростаючої уваги й спiльних зусиль. Разом з тим збiльшується й питома вага нових погроз i проблем, що стосуються боротьби з мiжнародним тероризмом, наркотрафiком, запобiганням мiжцивилiзацiйного зiткнення, коли це стосується забезпечення енергетичної безпеки. З'явилася також необхiднiсть всебiчного розгляду питань формування нового свiтоустрою в нинiшнiм столiттi.
Виявлення ступеня впливу цих дискусiй на практичну полiтику тiєї й iншої сторони, на сприйняття ними один одного представляється надзвичайно важливим для майбутнього росiйсько-американських взаємин.
у використаннi енергетичних ресурсiв як головний iнструмент забезпечення своїх зовнiшньополiтичних iнтересiв. Звичайно, в американських полiтичних i наукових колах є й iншi точки зору щодо росiйського фактору, але досить негативний iмiдж Росiї явно переважає. У планi практичної полiтики мова йде про заперечення можливостi партнерських вiдносин з Росiєю, про перехiд до концепцiї «виборчого спiвробiтництва» в окремих, важливих для США областях. Розширення ж спiвробiтництва погоджується самим безпосереднiм образом зi ступенем демократизацiї росiйського суспiльства й забезпечення прав громадян, волi ЗМІ й верховенства закону. У зв'язку iз цим встає питання першорядної важливостi - чи стане такий пiдхiд основою полiтики США на росiйському напрямку, особливо в тому випадку, якщо на майбутнiм в 2008 р. президентських виборах переможе кандидат Демократичної партiї, у якiй подiбного роду погляди досить популярнi.
Руйнування бiполярної системи iстотним чином вплинуло на всю систему мiжнародних вiдносин, зумовивши виникнення широкої дискусiї щодо необхiдностi перегляду iснуючих оборонно-безпекових механiзмiв.
Зникнення небезпеки спалаху третьої свiтової вiйни викликало суперечки мiж провiдними європейськими державами вiдносно полiтичного лiдерства в Захiднiй Європi, а також щодо необхiдностi подальшого домiнування Сполучених Штатiв у питаннях забезпечення безпеки європейського континенту. Пiдставою для пiдняття питання про зменшення американського впливу в Європi став також активний розвиток європейських iнтеграцiйних процесiв, iнституцiалiзацiя Євросоюзу та зростання економiчної потужностi європейського спiвтовариства, яке почало успiшно конкурувати з економiкою США. З цими дискусiями безпосереднiм чином було пов’язано питання щодо подальшої ролi НАТО - органiзацiї, в якiй безсумнiвним було i залишається лiдерство Сполучених Штатiв, у майбутнiй системi європейської безпеки. [38, c. 3-15]
Проте, незважаючи на закiнчення перiоду конфронтацiї, проблеми безпеки Європи залишалися актуальними, особливо в контекстi спалаху низки регiональних конфлiктiв, зокрема у колишнiй Югославiї та на пострадянському просторi. На момент завершення конфронтацiйного перiоду в Європi не з’явилося адекватної альтернативи американськiй вiйськовiй присутностi, а отже i НАТО, яка компенсувала недостатнiй розвиток нацiональних збройних сил у країнах Захiдної Європи та надавала країнам Центрально-Схiдної Європи гарантiї безпеки.
Рубiж 1980-х-1990-х рокiв позначився активними дискусiями в середовищi академiчної та правлячої елiти США щодо доцiльностi збереження присутностi у Європi. Аналiз зовнiшньополiтичних прiоритетiв адмiнiстрацiї Клiнтона показав, що глобальнi iнтереси США вимагали присутностi (у тому числi i вiйськово-полiтичної) у всiх ключових регiонах свiту. Європа, як один з лiдерiв свiтового економiчного розвитку, безумовно, виступає саме таким регiоном, а НАТО була й залишається основою оновленої системи євроатлантичної безпеки. Одночасно з’явилося розумiння того, що необхiдно змiнити механiзми взаємодiї, насамперед методи здiйснення полiтики США в Європi з тим, щоб вони вiдповiдали новiй мiжнароднiй ситуацiї i характеру вiдносин мiж Америкою та Європою.
На початку 1990-х рокiв НАТО зiткнулася з кризою власної iнституцiональної iдентичностi внаслiдок змiни характеру основних загроз мiжнароднiй безпецi. Саме через це Пiвнiчноатлантичний блок розглядався багатьма полiтиками i експертами як органiзацiя, що вже виконала своє призначення i має бути розпущена. Однак в нових полiтичних умовах ступiнь конфлiктностi i вiйськово-полiтичної нестабiльностi в Європi не лише не зменшилася, а й набула нового змiсту, оскiльки на перший план вийшли проблеми адекватної вiдповiдi на новi загрози безпецi та врегулювання регiональних конфлiктiв. У цiй ситуацiї неможливо було вiдмовитися вiд налагодженої системи вiдносин, механiзму консультацiй, прийняття та реалiзацiї рiшень, яким виступав Пiвнiчноатлантичний союз.
Задля збереження та реформування НАТО у вiдповiдностi до нових мiжнародних умов, США розробили концепцiю “нового атлантизму”, яка визначила оновленi цiлi i завдання блоку, обґрунтувавши їх появою нових загроз безпецi (розповсюдження зброї масового знищення, етнiчнi i релiгiйнi конфлiкти, тероризм тощо). Порiвняльний аналiз основних положень Стратегiчних концепцiй НАТО 1990-х рокiв, який виявив характернi риси i вiдмiнностi, що мали принциповий характер i вплинули на подальше реформування альянсу, фактично вивiвши Пiвнiчноатлантичний альянс за рамки регiональної органiзацiї, надавши намiрам i планам блоку глобального характеру, а також вiдновивши значення вiйськової складової блоку, пiдкресливши її важливiсть як дiєвого iнструменту зовнiшньополiтичної дiяльностi країн-учасниць, насамперед США. [9, c. 81-95]
Необхiдною складовою цiєї проблематики є питання оцiнки впливу росiйського чинника на процес формування євроатлантичної безпеки. Однiєю з визначальних рис зовнiшньої полiтики РФ першої половини 1990-х рокiв була її надзвичайна мiнливiсть, характерна i для концепцiй, i для зовнiшньополiтичної практики. Прозахiдний курс початку 1990-х рокiв змiнився iдеєю про необхiднiсть захисту нацiональних iнтересiв, вiдновлення мiжнародного авторитету та прагненням належати до кола провiдних геополiтичних гравцiв на рiвних умовах iз США.
З самого початку будiвництва демократичної Росiї у обох сторiн були рiзнi мiркування щодо нового мiсця Росiї. США як держава-переможець вважали, що переможена країна має йти у фарватерi їх полiтики i вiдбудовувати свою економiку за схемою, узгодженою з ними. Росiйськi владнi структури планували, що нова Росiя повинна мати право на власну зовнiшню полiтику, зокрема на європейському i пострадянському просторах.
Незважаючи на зазначенi протирiччя, протягом певного часу вiдносини мiж США та Росiєю розвивалися позитивно. У 1997 роцi пiсля росiйсько-американського самiту в Гельсiнкi було намiчено подальше скорочення стратегiчних наступальних озброєнь обох країн, США заявили про пiдтримку вступу Росiї в Лондонський i Паризький клуби кредиторiв та в СОТ, а також була досягнута угода про видiлення Росiї певної фiнансової допомоги. Але подальшi подiї значно погiршили взаємовiдносини Москви та Вашингтона.
НАТО пiд певним тиском США прийняв рiшення про розширення Альянсу на схiд. Рiшення щодо воєнної операцiї в Югославiї було прийнято без узгодження з Радою безпеки ООН та в обхiд позицiї Росiї. Цi подiї унаочнили полiтику Бiлого дому щодо європейських iнтересiв Росiї. Президент Росiї Б. Єльцин, виступаючи на самiтi ОБСЄ наприкiнцi 1994 року, заявив, що така полiтика може призвести до появи «холодного миру» в вiдношеннях Росiї i НАТО.
Пiсля акцiї в Югославiї Росiєю було оприлюднено проект нової Воєнної доктрини, де робилася ставка на ядерну зброю. На засiданнi Ради нацiональної безпеки було розглянуто проблеми «... розвитку i використання тактичної ядерної зброї...». Росiйськi бомбардувальники виконали учбово-тренувальний рейд у район Ісландiї, де змоделювали пуски крилатих ракет по територiї США, та бiля кордонiв Норвегiї - по континентальнiй Європi. На цьому «вiйна» Росiї з США i НАТО завершилася.
увага.
Росiйсько-американськi вiдносини змiнилися на краще пiсля вiдомих подiй у вереснi 2001 року. Рушiйною силою зближення позицiй стало єднання у боротьбi проти спiльного ворога - мiжнародного тероризму, що створювало також можливiсть реалiзацiї стратегiчних переваг для кожної iз сторiн.
США отримували союзника, який мав другий у свiтi за своєю потужнiстю стратегiчний ракетно-ядерний арсенал, i могли розраховувати на слабкiшу протидiю Росiї щодо створення нацiональної ПРО. Крiм того, такий союз позбавляв американську адмiнiстрацiю «головної болi» щодо нарощування спiвробiтництва Росiї з Китаєм, Іраном, Іраком та Індiєю пiсля подiй в Югославiї. За певних умов Росiя могла б слугувати форпостом захисту американських iнтересiв в Євразiї та сприяти присутностi США в країнах Центральної Азiї як для впливу на Китай та Індiю, так i для контролю за джерелами каспiйської нафти. [29, c. 3-14]
Для НАТО створювалися бiльш сприятливi умови для спiвробiтництва Росiї у форматi «двадцятки», а для країн Європи - членiв НАТО - можливiсть тiснiшої спiвпрацi в енергетичнiй сферi, а з часом - i можливiсть певного доступу своїх компанiй до розробки росiйських нафтогазових родовищ.
у стислiшi термiни необхiднi умови для стабiлiзацiї i розвитку своєї економiки.
Але таким сподiванням не судилося збутися. Подальшi протирiччя мiж США i Росiєю з питання вступу України до НАТО дедалi ставали гострiшими.
стабiльностi i миру в свiтi низку взаємних стратегiчних iнтересiв.
За правлiння В. Путiна росiйська економiка почала розвиватися помiтними темпами1, а полiтична вага Росiї - збiльшуватися. Це створило умови для рiшучих дiй у напрямi Схiд-Захiд. Однiєю з форм захисту росiйських iнтересiв стала активнiша участь Росiї у вiдповiдних мiжнародних блоках, особливо у Шанхайськiй органiзацiї спiвробiтництва (ШОС).
До складу ШОС входять поки що шiсть країн (Росiя, Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан), чотири з яких є членами Ташкентського договору колективної безпеки. Бажання вступити до ШОС висловили Індiя, Пакистан та знакова країна - Іран. Прийнята Хартiя ШОС передбачає спiвробiтництво країн-учасникiв в обороннiй сферi. Заступник голови уряду Росiї С. Іванов у квiтнi 2006 року на прес-конференцiї пiсля наради мiнiстрiв оборони країн-членiв ШОС пiдкреслив, що використання країнами ШОС вiйськової сили «... планується тiльки для парирування нових викликiв i загроз, особливо мiжнародного тероризму, i передусiм таких його виявiв, що характеризуються масштабнiстю, технiчною витонченiстю, використанням найсучаснiших видiв озброєння...».
Найсучаснiшi види озброєнь притаманнi насамперед високотехнологiчним країнам, зокрема США, а не терористичним угрупованням з їх асиметричними методами та засобами боротьби. З цього випливає, що вiйськова сила ШОС можне використовуватися не тiльки проти терористiв.
У червнi 2006 року вiдбувся черговий самiт ШОС, на якому прийнято Декларацiю дiяльностi органiзацiї на наступнi п’ять рокiв, за своїм змiстом здебiльше антиамериканського спрямування. На самiт був запрошений президент Ірану, якого В. Путiн пiдтримав в питаннях використання мирної ядерної енергетики, пiдкресливши, що ШОС має намiри «практичними справами збагачувати взаємодiю...» з країнами-спостерiгачами (до яких входить Іран), «... особливо за кризових ситуацiй...».
Проведення самiту ШОС збiглось у часi з обговоренням США питання прискореного вступу України до НАТО. Враховуючи стратегiчне значення для Росiї цього питання, не можна виключати того, що в разi продовження Бiлим домом цього процесу, Іран за росiйської допомоги може стати членом ШОС. На думку росiйських експертiв, прийом до цiєї органiзацiї Ірану - одного з лiдерiв мусульманського свiту - i посилення росiйського спiвробiтництва з ним посилить позицiю Москви у її протидiї США з питання членства України в НАТО.
Чинник, який збуджує негатив у вiдносинах та породжує протидiю Росiї, той самий: розширення Альянсу на схiд. Саме вiн був врахований при узгодженнi у 1994 роцi Росiєю та НАТО спiльної програми «Партнерство заради миру» (ПРМ), оскiльки її виконання, з одного боку, вiдкривало шлях до спiвробiтництва з НАТО, i з другого - сприяло гальмуванню зближенню країн Центральної i Схiдної Європи з Альянсом через активiзацiю їхньої взаємодiї з Росiєю. [34, c. 39-42]
на Римськiй сесiї Альянсу було прийнято Декларацiю глав держав i урядiв Росiї i урядiв країн-членiв НАТО. Була створена Рада Росiя-НАТО (РРН), яка передбачала, що «... у рамках Ради Росiя-НАТО Росiя i держави-країни НАТО працюватимуть як рiвнi партнери у сферах, що становитимуть загальний iнтерес...».
Одним з досягнень спiльної взаємодiї за таким принципом стало створення спецiальної Рамкової програми оперативної сумiсностi вiйськових структур Росiї i НАТО. Вiдповiдно до цiєї програми протягом 18 мiсяцiв було вжито понад 60 рiзних заходiв. Важливим практичним кроком у змiцненнi вiдносин має стати створення росiйської 15 окремої мотострiлкової бригади як миротворчого з’єднання для спiльних дiй з НАТО. Досягнуто прогресу у сферi спiвробiтництва зi створення протиракетних систем оборони ТВД, де вiдпрацьовуються механiзми забезпечення спiльного захисту вiд ракет у ходi операцiй кризового реагування (зокрема пiд час проведення командно-штабних навчань по ПРО ТВД пiд егiдою РРН, якi вiдбулись у Нiдерландах у березнi 2005 року).
оборони» вiдзначено помiтний прогрес у спiвробiтництвi.
У своєму виступi на 40-й Мюнхенськiй конференцiї з питань безпеки «Питання мiжнародної безпеки у контекстi вiдносин Росiя-НАТО» мiнiстр оборони Росiйської Федерацiї С. Іванов, пiдсумовуючи розвиток спiвробiтництва з НАТО, заявив: «Сьогоднi головне завдання - перетворити механiзм «двадцятки» з полiтичного чинника, що вже зараз вiдiграє значну роль у формування духу сучасної системи мiжнародних вiдносин, на чинник, що зумовлює практичнi дiї i Альянсу, i Росiї у силовiй сферi.
Причому не тiльки у сферi допомiжних силових технологiй (рятiвнi та гуманiтарнi операцiї, обмiн iнформацiєю), але i за основними напрямами дiяльностi збройних сил Альянсу та Росiї».
Одночасно з спiвпрацею з НАТО росiйська полiтична i вiйськова елiта наполегливо впроваджують, як i у вiдносинах зi США, доктринальнi положення та превентивнi заходи протидiї розширенню НАТО на схiд. Так, в Концепцiї нацiональної безпеки Росiї однiєю з основних загроз у мiжнароднiй сферi визначено «змiцнення воєнно-полiтичних блокiв i союзiв, передусiм розширення НАТО на схiд». [11, c. 37-54]
Наприкiнцi 2002 року Держдума Росiї прийняла заяву «Про ситуацiю у зв’язку з розширенням НАТО», в якiй пiдкреслювалося, що розширення Альянсу суттєво змiнить ситуацiю щодо забезпечення безпеки в Європi. У 2003 роцi Держдума Росiї доручила уряду розробку комплексного плану протидiї розширенню НАТО, а в березнi 2004 року прийняла заяву «У зв’язку з розширенням НАТО», вiдповiдно до якої у разi подальшого розширення НАТО на схiд Дума буде рекомендувати президенту i уряду Росiї «... вжити необхiдних заходiв щодо надiйного забезпечення безпеки Росiйської Федерацiї, включаючи визначення доцiльностi подальшої участi в мiжнародних договорах у сферi контролю над звичайним озброєнням i перегляд принципiв побудови Збройних сил РФ у напрямi посилення їх ядерного потенцiалу...».
та вiдсутнiстю реальної об’єднуючої загрози. Європа, яка в повоєнний перiод виступала молодшим партнером Сполучених Штатiв у глобальному протистояннi з радянським блоком, у новiй мiжнароднiй ситуацiї прагнула стати самостiйним гравцем у свiтовiй полiтицi. Розвинувшись у потужне економiчне спiвтовариство, Євросоюз прагнув набути полiтичної ваги мiжнародного рiвня, з цiєю метою розпочавши розбудову зовнiшньополiтичного та оборонного вимiрiв, формуючи власнi структури та позицiї з ряду мiжнародних проблем. Процес розбудови європейських вiйськово-полiтичних структур з точки зору процесу формування захiдноєвропейської альтернативи НАТО, очолюваної Францiєю та ФРН, яка у перспективi могла б загрожувати трансатлантичнiй єдностi.
Поява невоєнних загроз європейськiй стабiльностi, конфлiкти нового поколiння, особливо на Балканах, викрили неадекватнiсть можливостей Європи у спробах врегулювання або iншого вирiшення таких проблем та продемонстрували безумовнi вiйськово-полiтичнi переваги НАТО. Проте процес створення автономного потенцiалу у сферi безпеки та оборони ЄС триває, а це iстотним чином впливає на ситуацiю на континентi. У дисертацiї дослiджуються позицiї рiзних зацiкавлених сторiн – країн ЄС, США i РФ – щодо перспектив оборонно-безпекового вимiру Євросоюзу та можливi шляхи взаємодiї у цiй сферi. Незважаючи на всi протирiччя мiж атлантичними союзниками, США не збираються вiдмовлятися вiд НАТО, яка для Вашингтона є основним, якщо не єдиним дiєвим iнструментом впливу на Європу – свого головного економiчного суперника на мiжнароднiй аренi. Одночасно Європа усвiдомлює той факт, що в епоху глобальних ризикiв та асиметричних загроз забезпечення власної безпеки без участi США неможливе. Нинi практично усi європейськi держави зосередженi на проблемах внутрiшньої полiтики i не можуть виробити спiльну зовнiшньополiтичну та стратегiчну орiєнтацiю, без чого неможлива ефективна реалiзацiя спiльної європейської полiтики у сферi безпеки та оборони. Вартим уваги є той факт, що iдея незалежних вiд НАТО (а отже i вiд Сполучених Штатiв) європейських вiйськових сил не надто популярна серед центрально- та схiдноєвропейських держав, якi покладали значнi надiї, у зв’язку зi вступом до НАТО, на пiдвищення свого полiтичного статусу та змiцнення загальної вiйськово-полiтичної безпеки. Тому представниками цих країн висловлювалося занепокоєння, що iмовiрне дублювання функцiй лише негативно вплине на ефективнiсть Пiвнiчноатлантичного альянсу, який розглядався країнами “нової Європи” як гарант стабiльностi та територiальної недоторканностi. [32, c. 3-24]
балансом двох свiтових лiдерiв – США i СРСР. Натомiсть почав складатися нестабiльний i доволi непередбачуваний свiтовий порядок, що вiдзначився появою нових викликiв мiжнароднiй безпецi. Залишившись єдиною наддержавою, Сполученi Штати Америки нинi фактично визначають розвиток сучасних мiжнародних вiдносин. У той же час Росiйська Федерацiя залишається впливовим учасником дипломатичних процесiв, свiдченням чого є дедалi бiльша увага до “росiйського чинника” в прийняттi зовнiшньополiтичних рiшень провiдними державами свiту. Отже, росiйсько-американськi вiдносини залишаються одним з головних напрямкiв зовнiшньої полiтики обох держав i важливим елементом мiжнародних вiдносин, вiд характеру яких значною мiрою залежать перспективи розвитку свiтового спiвтовариства.
Історiя показує, що Росiя не завжди вела успiшну й добре сплановану полiтику, часто прорахунки в зовнiшньополiтичнiй стратегiї завдавали вiдчутної шкоди її престижу й розвитку. Однак догляд з великої полiтики дотепер не приносив їй помiтних позитивних результатiв, i цей факт також не можна не визнавати. Звiдси й головна дилема для держави як у минулому, так i на сучасному етапi розвитку - досягти розумного балансу мiж зовнiшньою й внутрiшньою полiтикою. Це зовсiм не обов'язково припускає зламування iсторично сформованої парадигми, не перешкоджає подальшому реформуванню країни, але може вести до тимчасового ускладнення вiдносин з окремими країнами, якi очiкували радикальної змiни росiйської зовнiшньополiтичної дiяльностi.
Слова Е. Качинса фiксують саме таке повернення. Одних це радує, тому що виводить взаємодiя з Росiєю на зрозумiлий i передбачуваний рiвень, iнших, навпроти, дратує й навiть злить, тому що потрiбно вибрати, що робити з Росiєю далi: iти на конфронтацiю або продовжувати обмежену взаємодiю, а може, i розширити його.
головування РФ в "вiсiмцi", а також передвиборною боротьбою, прагненням окремих експертiв заробити на цьому полiтичний капiтал i непорушним бажанням змiнити Росiю, хоча всi цi фактори присутнi. І хоча ще рано говорити про те, що Росiйська Федерацiя в повному обсязi знайшла свою нову (точнiше, забуту стару) iпостась у свiтовiй полiтицi й продовжить незалежну лiнiю (не треба неї плутати iз протидiєю або протистоянням США й iншому миру), вiдмiнне вiд попереднього рокiв стан Росiї зафiксовано. Імовiрнiсть того, що вона повернеться до колишньої полiтики, досить примарна. Це розумiють у Вашингтонi, i реакцiя на її повернення неоднозначна.
Спробуємо зрозумiти, чому в 2006 р. багато американськi (i деяких росiйськi) журналiстiв i полiтологи так швидко вхопилися за тезу про "нову холодну вiйну" i чому ця теза взагалi виникла в умовах, коли Сполученi Штати перебувають практично в станi вiйни з мiжнародним тероризмом i iншi країни, включаючи РФ, допомагають їм у цiй боротьбi. У ситуацiї, коли вже є один головний ворог - тероризм, чи потрiбний Америцi ще один ворог? Простої вiдповiдi на це питання немає, i, як показали конференцiї, семiнари й зустрiчi в США,що проходили в 2006 роцi, логiка мiркувань про сучасну Росiю рiзна й заслуговує аналiзу.
Планування полiтики у вiдношеннi Росiї вбудовано в загальне зовнiшньополiтичне планування, рiвень i якiсть якого iстотно нижче, нiж у роки бiполярного свiту. Як показує аналiз ситуацiї в американських зовнiшньополiтичних дослiдженнях, iстотно знизилася роль i значимiсть фундаментального системного аналiзу мiжнародних вiдносин i, вiдповiдно, регiональних дослiджень у зовнiшньополiтичному плануваннi. Це привело до їхньої фрагментацiї й змiни ролi провiдних науково-дослiдних центрiв, що займаються систематичним аналiзом по всiм спектрi загальних i предметних проблем мiжнародних вiдносин i полiтики США. [31, c. 14-23]
Ця тема заслуговує спецiального аналiзу, але в даному контекстi важливо вiдзначити, що подiбне положення речей не могло не позначитися на зовнiшньополiтичнiй дiяльностi Сполучених Штатiв, особливо при республiканськiй адмiнiстрацiї Буша. Така ж ситуацiя характерна для положення справ у росiйськiй зовнiшньополiтичнiй науцi, де протягом тривалого часу iгнорувалися академiчнi дослiдження системного характеру (i не можна сказати, що ситуацiя радикально мiняється).
У чималому ступенi нинiшнє положення пояснюється й змiною парадигми свiтового розвитку, i змiною провiдних гравцiв у свiтовiй полiтицi, i змiною поколiнь у спiвтовариствi тих, хто планував i пояснював мiжнароднi вiдносини в перiод бiполярного свiто устрою, формував i модифiкував його. Для Сполучених Штатiв i Росiї все змiнилося: США зайняли позицiю єдиної регулюючої чинностi, а Росiя вступила в перiод осмислення нового статусу й нового розкладу чинностей у свiтi. Положення лiдера/гегемона ускладнило порядок денний мiжнародної дiяльностi наддержави: замiсть одного великого завдання - здобути перемогу над основним ворогом, яким був СРСР, - з'явилася безлiч бiльше дрiбних проблем, але потребуючої уваги й чинностей, що загрожують перерости в бiльшi проблеми. А пiсля вересня 2001 р. з'явилася й нова бiльша погроза - тероризм. Іншими словами, ситуацiя для США не спростилася, а ускладнилася. Те ж саме вiдбулося й з Росiйською Федерацiєю: пiд час вiдсутностi головного опонента кiлькiсть труднощiв не зменшилося, росли проблеми не тiльки внутрiшнього порядку, але й зовнiшнього - доводилося вишиковувати майже з нуля вiдносини з бiльшiстю основних i другорядних гравцiв на свiтовiй аренi. Здавалося б, що фрагментацiя проблем i їхнiй кiлькiсний рiст, якiсна змiна багатьох погроз (наприклад, погроза використання ОМУ i його поширення у свiтi) повиннi були пiдвищити затребуванiсть у ретельному аналiзi минулого й сьогодення стану найважливiших проблем сучасного розвитку, у бiльше вивiреному прогнозуваннi й бiльше точних оцiнках наслiдкiв тiєї або iншої дiї. Але цього не вiдбулося нi в США, нi в Росiї.
Таку ситуацiю можна пояснити. Прискорення темпу життя миру в цiлому й окремих країнах, швидка змiна подiй i вiдповiдей на них з боку держав - суб'єктiв мiжнародних вiдносин, ускладнення характеру взаємодiї й взаємозалежностi мiж країнами й органiзацiями вимагають швидкого аналiзу й рецепта. Перемогли оперативнiсть i iнформативнiсть. Традицiйнi "фабрики думки" виявилися занадто неповороткими для подiбної роботи, з'явилися невеликi центри, групи, експерти, що пропонують саме такий аналiз i експертизу, якi якщо й страждають деякими неточностями й поверховiстю, але пропонують точне визначення положення справ у країнi, регiонi, в органiзацiї, для рiшення проблеми й т. д. З'явився спецiальний термiн "iнсайдер", тобто фахiвець, що працює в дослiджуваному середовищi й збирає iнформацiї, але зовсiм не що обов'язково є професiоналом у тiм, чим йому доводиться займатися. До речi, така дiяльнiсть досить корисна й часто заповнює тi пробiли, якими часом страждають дослiдження, вiдiрванi вiд об'єкта аналiзу.
Всi перерахованi факти вплинули на положення в сферi академiчних дослiджень. По-перше, вони викликали структурнi змiни, а по-друге, привели до скорочення й змiни характеру фiнансування зовнiшньополiтичних дослiджень. Як вiдзначає провiдний спецiалiст по американських науково-дослiдних центрах Дж. Макгенн iз Інституту по дослiдженню зовнiшньої полiтики (м. Фiладельфiя), короткостроковi вузькотематичнi проекти прийшли на змiну довгостроковим програмам, що одержували фiнансову пiдтримку з федерального бюджету й iнших джерел; центри стали менш вiльними у виборi тим дослiдження й у пошуках нових пiдходiв до рiшення складних полiтичних проблем. Це привело, по оцiнцi Макгенна, «до появи «центрiв-бутикiв», що спецiалiзуються в якiйсь однiй областi або по якiйсь однiй проблемi». Традицiйнi науково-дослiднi центри, через скорочення фiнансування й розвитку тенденцiї до заохочення короткострокових i вузькопредметних проектiв, втратили можливостi для проведення дослiджень по виявленню потенцiйних проблем i виробленню шляхiв до їхнього дозволу для того, щоб уникнути негативних наслiдкiв. [3, c. 9]
Аналогiчнi факти характернi й для Росiї, де отримала розвиток тенденцiя до створення альтернативних академiчних аналiтичних центрiв, зросла роль незалежних експертiв, невеликих дослiдницьких центрiв - iнститутiв, фондiв i консалтингових груп. Сам по собi факт фрагментацiї академiчних дослiджень не можна назвати негативним, тому що вiн вiдображає потреби сучасного етапу свiтового розвитку й вiдносин мiж країнами, однак iнтенсифiкацiя саме такого шляху концептуального забезпечення зовнiшньої полiтики США, та й Росiї, на шкоду фундаментальним зовнiшньополiтичним дослiдженням не представляється вiрною й виправданою. У результатi такого "перекосу" у пiдходах до зовнi полiтичного планування й прогнозування мали мiсце прорахунки й помилки в полiтику Сполучених Штатiв i Росiї, а у вiдносинах двох держав зберiгається невiрне сприйняття один одного, недостатнє розумiння взаємних iнтересiв i можливостей, вiдсутня реалiстична повiстка дня для взаємоприйнятої взаємодiї.
З бесiд з американськими полiтологами складається думка, що в полiтико-академiчному спiвтовариствi iснує парадоксальна ситуацiя. З одного боку, є єднiсть щодо того, що США - це свiтовий лiдер i тому повиннi виконувати завдання по демократичному перетворенню миру з максимальною вигодою для країни. З iншого боку, у наявностi серйозний розкол серед представникiв експертного спiвтовариства й у самому суспiльствi по двох питаннях.
Перший: потрiбно чи США брати на себе функцiю єдиного свiтового правителя (гегемона), потрiбно чи воювати з усiма неугодними режимами (прямо або побiчно), тобто потрiбно чи вести "хрестовий похiд" глобального масштабу?
Другий: чи виправдана силова модель реалiзацiї американської глобальної стратегiї, тому що є небезпека, що полiтика адмiнiстрацiї Буша приведе до виснаження ресурсiв, збiльшенню внутрiшнiх проблем у самих США, до серйозного росту негативного вiдношення до наддержави й до iдеї американської демократiї у свiтi?
Парадоксальнiсть ситуацiї пiдсилюється тим, що, незважаючи на зростаюче невдоволення полiтикою адмiнiстрацiї Буша, непопулярнiсть самого президента й багатьох членiв його адмiнiстрацiї, вiдсутнiй широкомасштабна й представницька критика глобальної стратегiї США. Це неможливо пояснити тiльки патрiотичнiстю й згуртованiстю у важкий момент для американської держави. Справа в тому, що неоконсерватори в полiтику, у тому числi на вершинi владної пiрамiди, i в науково-експертному спiвтовариствi, так званi "вулкани" досить нетерпимi до якої-небудь протидiї й критики, хоча намагаються (правда, не завжди) створювати видимiсть гри за правилами полiтичної коректностi.
У сформованiй у США полiтичнiй ситуацiї нас цiкавлять, насамперед, два питання: чи можливе кардинальний перегляд американської глобальної стратегiї й методiв її реалiзацiї i якi перспектив росiйсько-американських вiдносин, тобто чи вiдбудеться вiдхiд вiд iснуючої полiтики у вiдношеннi РФ у ту або iншу сторону.
Як ми вже вiдзначали в iнших публiкацiях, кардинального перегляду американської глобальної стратегiї навряд чи можна чекати в доступнiй для огляду перспективi, якщо тiльки до цьому Сполученi Штати не змусять твердi зовнiшнi або внутрiшнi фактори5. Тому вiдбуваються в американському полiтико-академiчному спiвтовариствi дебати з питань глобальної стратегiї варто сприймати без зайвого оптимiзму. При уважному аналiзi стає очевидним, що критики найчастiше не вникають у такi питання, як рiзниця мiж гегемонiєю й лiдерством, не беруть пiд сумнiв доцiльнiсть руйнування основ iснуючого свiтоутсрою (ООН, мiжнароднi правовi норми) i подальшого розширення НАТО на схiд, правочиннiсть американських дiй на пострадянському просторi, претензiї до Росiї по гуманiтарних, полiтичних i економiчних питаннях. Дотепер не внесена яснiсть у питання про те, як визначити полiтиковi США: вiдбувається змiшання понять "наддержава - лiдер - гегемон".
Ведуться дебати щодо форми американського глобального регулювання й по питанню про те, як спiввiдносити американськi iнтереси й плани з iнтересами iнших держав. Лише одиницi говорять про необхiднiсть перегляду глобальної стратегiї, про вiдхiд вiд гегемонiї. Критикiв турбує "самiтнiсть США" у реалiзацiї планiв глобального регулювання, вiдсутнiсть надiйних дiєздатних союзникiв, якi могли б внести вагомий реальний, а не тiльки моральний внесок у проведену полiтику: фiнансовi, вiйськовi й людськi ресурси. У складнiй непростiй обстановцi на мiжнароднiй аренi Сполученi Штати стають головним об'єктом негативiзму з боку мусульманського миру, критики з боку ряду великих i малих країн; ростуть видатки на вiйськовi й iншi операцiї за рубежем i по забезпеченню нацiональної безпеки, що може вiдбитися на економiцi країни й добробутi громадян Америки; змiцнює побоювання, що можуть виникнути серйознi проблеми з людським забезпеченням вiйськових кампанiй. [39, c. 3-18]
Президента Буша обвинувачують у тiм, що надмiрна агресивнiсть i зарозумiлiсть, зайва поспiшнiсть iз початком iракської кампанiї поставили США в невигiдну ситуацiю, коли вони не можуть пiти з Іраку й не можуть умовити своїх союзникiв iстотно пiдтримати американськi дiї. Їм хотiлося б, щоб у важкiй боротьбi з недемократичними режимами й терористами Сполученi Штати були б оточенi iншими країнами, на яких перейшла б частина вiдповiдальностi за силове регулювання й разом iз цим частина критики й недоброзичливостi. Демократи обвинувачують Дж. Буша у втратi "дружнього оточення й пiдтримки". Однак рiдко хто згадує про те, що так звана "доктрина Буша" на двi третини складається з положень, розроблених при адмiнiстрацiї Клiнтона, що також не вiдмовлялася вiд силових методiв. Очевидно, що пiсля приходу до влади демократична адмiнiстрацiя (а це не виключено в 2009 р.) навряд чи буде проводити зовсiм iншу полiтику й зовсiм iншими коштами, хоча постарається забезпечити США бiльшу пiдтримку з боку iнших країн, тобто утягнути якнайбiльше країн у силовi дiї по просуванню американських iнтересiв у рiзних регiонах. На думку окремих американських полiтологiв, домогтися цього можна тiльки шляхом змiни вiдносини з боку Сполучених Штатiв до свiтової iсторiї й до iсторiї тих країн, з якими вони хочуть побудувати потрiбнi їм вiдносини. Про це, в основному, говорять представники " поколiння, щойде" з полiтичної арени, зокрема С. Хантингтон, Р. Блеквiлл, Дж. Метлок, Дж. Коллiнз, а також бiльше молодi дослiдники - К. Лейн, Дж. Айкенберрi, А. Стент i iншi.
Зовнiшньополiтичнi дебати в США повиннi залишатися предметом постiйної уваги й аналiзу, тому що вiд їхнього результату залежить не тiльки доля наддержави, але й багатьох iнших країн i регiонiв, у тому числi Росiї. Однак, як представляється, головне тут укладається не в тiм, щоб постiйно критикувати американську глобальну стратегiю, а в тiм, щоб привернути увагу американського полiтико-академiчного спiвтовариства до проблеми формування нового свiтового порядку. Необхiдно реалiстично оцiнити стан i роль iснуючих мiжнародних iнститутiв i норм, роль старих i нових великих держав, якi повиннi брати участь у свiтоустрої. Важливо оцiнити роль i наслiдки двостороннiх актiв, що змiнюють мiжнароднi норми й договори (наприклад, двостороннi угоди в сферi безпеки й нерозповсюдження мiж США й Індiєю); оцiнити значимiсть старих i нових форм iнтеграцiйних об'єднань, закрiплених або не закрiплених спецiальними договорами (наприклад, ОБСЄ, Групи восьми, ШОС, ОДКБ); дати вiдповiдь на питання про те, якi форми можуть стати визначальними в свiторегулюваннi i якi форми потрiбнi для забезпечення стабiльного розвитку й будуть вiдповiдати iнтересам бiльшостi основних гравцiв на свiтовiй аренi.
Результат майбутнього вибору не повинен стати вибором тiльки однiєї країни або якого-небудь "елiтного клубу", але це й не означає, що їхня значимiсть може бути зiгнорована. Для рiшення настiльки важливого завдання, якийсь є формування свiтового порядку, недостатнiй кулуарний i однобiчний аналiз окремих проблем, iгнорування об'єктивних процесiв, що вiдбуваються на глобальному, регiональному й нацiональному рiвнях (iнтеграцiя vs. нацiональна iдентифiкацiя, глобалiзацiя vs. регiоналiзацiя, регулювання vs. дерегулювання). Важливо дати вiдповiдь на питання про те, потрiбно чи пiдсилювати iдеологiчний фактор у мiжнародних вiдносинах, повертати категорiю ворога у вiдносини мiж країнами (тероризм - це, по сучаснiй термiнологiї, мережний ворог, не зв'язаний прямо з конкретною державою, народом).
й традицiя багатобiчного й двостороннього дiалогiв. Затребуванiсть у цьому вiдчувається й у США, i в Росiї. Є й iнша проблема: як зробити науковий аналiз i експертизу бiльше зрозумiлими й бiльше адаптованими до полiтичних структур, вiдповiдальним за формування зовнiшньої полiтики. Іншими словами, проглядається перспектива для взаємодiї мiж США й Росiєю, вiд чого могли б виграти обидвi сторони. Це допомогло б, на наш погляд, позбутися вiд не завжди вiрних, полiтично коректних i виправданих оцiнок тих або iнших дiй один одного, взаємних сприйняттiв i докорiв.
Сучасна Росiя "не виправдала надiй" багатьох американських полiтикiв i експертiв, на те, що вона вже не пiде "iншим шляхом", не повернеться до незалежної полiтики, а стане одним з держав, що йдуть в "обозi" американської полiтики. Виходить, що цi полiтики й експерти допустили прорахунки й дали невiрнi оцiнки як росiйського потенцiалу на вiдновлення, так i iсторично сформованої полiтичної культури й досвiду мiжнародної дiяльностi Росiї. Можна додати, що вони проiгнорували досвiд взаємодiї провiдних свiтових держав у роки "холодної вiйни". Вiддаючи данину поваги Дж. Кеннану, варто згадати, що в серединi 1990-х рокiв, коли Росiя перебувала в складної внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiй ситуацiї, вiн писав про колосальний культурний потенцiал росiйської держави (народу), про здатнiсть його до вiдновлення. Про вiдновлення Росiєю статусу провiдної свiтової держави писали С. Хантингтон, Ч. Мейнс, i їхнiй прогноз пiдтверджується. [5, c. 12-30]
Полiтолог А. Лiвен з фонду "Нова Америка", створеного як альтернативний центр традицiйним "фабрикам думки", насамперед - консервативним, вiдзначає, що проти Росiї ополчилися дуже багато хто. Її традицiйнi опоненти й недоброзичливцi iз числа консерваторiв i неоконсерваторiв вважають розвиток подiй у країнi й росiйськiй полiтицi пiдтвердженням правильностi своєї недовiри до неї й справедливостi ранiше негативних прогнозiв, що висловлювалися, щодо її повернення до iмперської агресивної полiтики. Що стосується лiбералiв, що пророкували успiшне реформування Росiї, то виходить, що вони ввели всiх в оману й вiдповiдають за невiрнi оцiнки й прогнози. На думку А. Лiвена, саме їхньому престижу був нанесений серйозний збиток "невiрним шляхом, яким розвивалася Росiя", i вони прагнуть взяти реванш за прорахунок подвоєною критикою. Інакше як пояснити те, що найбiльш гостра критика виходить вiд лiберальних полiтологiв, що призивають адмiнiстрацiю зробити демократизацiю Росiї найважливiшим прiоритетом полiтики США й поставити двостороннi вiдносини в пряму залежнiсть вiд рiшення цього завдання, тобто вiд "поводження" Росiї на свiтовiй аренi.
Пропозицiї по радикальнiй змiнi американської полiтики у вiдношеннi Росiї надходили в адмiнiстрацiю Клiнтона й потiм в адмiнiстрацiю Буша. Однак остання не була готова до радикальної змiни парадигми двостороннiх вiдносин, особливо пiсля подiй 2001 р., коли США виявилися в станi довгострокової вiйни з мiжнародним тероризмом i потребували максимальної пiдтримки провiдних свiтових держав. Таке положення не означало, що в росiйсько-американських вiдносинах не було протирiч, традицiйний набiр претензiй друг до друга залишався колишнiм. До Росiї: розвиток демократiї в країнi, Чечня, iмперська зовнiшня полiтика, протидiя зусиллям США в боротьбi з недемократичними режимами. ДО США: прийом Росiї у ВТО, скасування виправлення Джексона - Веника, припинення розширення НАТО на схiд, повагу iнтересiв РФ на пострадянському просторi й в iнших регiонах, збiльшення iнвестицiй у росiйську економiку.
Варто визнати, що по жодному з пунктiв сторонам не вдалося прийти до взаємної згоди, хоча на офiцiйному рiвнi зберiгався дух дружби й прагнення до взаємодiї. Однак серйознi розбiжностi мiж Росiйською Федерацiєю й США, що виникли в 2003-2005 р. у зв'язку з "кольоровими революцiями" у рядi пострадянських країн, енергетичною полiтикою РФ, а також у зв'язку iз загостренням адмiнiстративно-територiальних конфлiктiв у Грузiї й Молдавiї, активiзацiєю росiйської полiтики в Євразiї, почали приймати бiльше вiдкритий i складний характер. Росiю обвинуватили в спробах силового впливу на розвиток i полiтику сусiднiх держав, у перешкоджаннi врегулюванню конфлiктiв у Грузiї й Молдавiї, у протидiї полiтицi США по стабiлiзацiї Великого Близького Сходу й iн.
Ряд членiв Конгресу й деяких експертiв висловлювалися за те, щоб виключити Росiю iз Групи восьми, загальмувати її вступ у ВТО, вiдмовитися вiд участi в сутулостi в Санкт-Петербурзi, зберегти виправлення Джексона - Веника. Минулого й iншi критичнi зауваження.
Росiя не вважалася прiоритетом американської полiтики. Серед прiоритетiв: демократизацiя миру (збiльшення числа країн, що розвиваються по захiднiй демократичнiй моделi), боротьба з диктаторськими режимами, урегулювання конфлiктiв етнiчного характеру, коли порушувалися права людини й нацiональних меншостей, змiцнення економiчних позицiй (особливо, в енергетичнiй сферi), i головне - створення умов для збереження могутностi США й запобiгання появи нового опонента американської моцi й полiтику. Іншими словами, прiоритети наддержави мають не країнною, а проблемно-мережний характер, i окремi держави попадають у поле дiяльностi Сполучених Штатiв у мiру досягнення ними поставлених цiлей i забезпечення нацiональних iнтересiв. Передбачається, що країни, що утягуються в сферу американських iнтересiв i полiтики, стають прихильниками США й випливають у фарватерi їхньої полiтики.[26, c. 3-19]
"перехiдного типу" вона займає особливе мiсце, якщо зрiвняти її, наприклад, з Україною, Болгарiєю або Румунiєю. Таке "особливе" положення Росiї не приймалося й не приймається в увагу бiльшiстю американських полiтико-академiчних спiвтовариств: однi вважали її слабкою країною з ядерною зброєю, iншi бачили в нiй держава, що прагне до вiдродження iмперiї, i тiльки невелика група експертiв i полiтикiв як i ранiше вiдносила її до числа провiдних свiтових держав. На словах керiвництво США продовжувало звертатися до Росiї як до важливого свiтового гравця, а де-факто - дивилося на неї зовсiм по-iншому, а виходить, i очiкувало таких же дiй, як i вiд iнших країн перехiдного типу.
прийняти особливу роль i глобальну стратегiю США, як це зробили багато пострадянських країн i країни ЦСЄ. Росiя ж бачила себе державою свiтового рiвня, хоча й у станi тимчасової кризи, тому прагнула до збереження певної незалежностi у вiдстоюваннi нацiональних iнтересiв. Розбiжностi у взаємосприйняттi приводили до ускладнень, розбiжностям, але парадигма "залучення/дiалог - критика/видалення - дiалог/залучення" зберiгалася.
Подiбна ситуацiя не задовольняла жодну йз сторiн. Сполученi Штати хотiли бачити бiльше слухняну Росiю, бiльше вiдкриту й демократичну, менш збройну й менш залучену в справи сусiднiх країн, тобто вiд її було потрiбно привести полiтиковi у вiдповiднiсть iз її сучасним слабким станом i американським впливом i чиннiстю. Росiя ж хотiла партнерства зi США, у якому вона розглядалася б як сильна сторона, здатна зiграти важливу роль у рiшеннi мiжнародних проблем.
Таке положення не може тривати довго, наступає криза iдентифiкацiї характеру двостороннiх вiдносин, коли кiлькiснi показники переходять у якiснi. Саме так i трапилося в 2006 р., коли, з одного боку, було вiдзначене полiпшення економiчного становища в Росiї, стабiлiзацiя внутрiшньополiтичної ситуацiї, але, з iншого боку, вона почала ряд зовнiшньополiтичних iнiцiатив, якi викликали нову хвилю критики, залишилися й невирiшенi внутрiшньополiтичнi проблеми, якi викликали розмови про "невiрний шлях".
5 березня 2006 р., у рiчницю знаменитої мови У. Черчiлля у Фултонi в 1946 р., що вважається символiчним початком "холодної вiйни", американська Рада по мiжнародним вiдносинам оприлюднив доповiдь "Невiрний шлях розвитку Росiї: що США можуть i повиннi зробити", пiдготовлений досить рiзнорiдною групою американських полiтикiв i експертiв.
Трагiчнi подiї 11 вересня 2001 р. стали потужним поштовхом для позитивної перебудови вiдносин мiж Росiєю й США. Вони переконливо показали уразливiсть навiть самої впливової сучасної держави. Боротьба з тероризмом стала одним з найважливiших принципiв американської зовнiшньої полiтики. Вiдкрилася ще одна сфера реальної взаємодiї США й Росiї, що стосується скинення режиму талiбiв в Афганiстанi. Тут iнтереси безпеки двох країн практично збiглися. При цьому Вашингтон змушений був визнати, що Росiя є важливим партнером (а в певних випадках i де-факто союзником) у вiдбиттi нових глобальних погроз i викликiв. В антитерористичнiй операцiї в Афганiстанi роль Росiї була вагомiша й потрiбнiша, нiж деяких союзникiв США по Пiвнiчноатлантичному альянсi. Незважаючи на тенденцiю дiяти односторонньо, без консультацiй з iншими країнами в питаннях мiжнародного життя, США, проте, довелося створювати мiжнародну коалiцiю для боротьби проти терористiв, хоча й тут вони зберегли за собою право однобiчного прийняття рiшень. [41, c. 5-9]
У сформованих умовах виявилося можливим виробити спiльне бачення «нових росiйсько-американських вiдносин», що в основному знайшло вiдбиття у двох документах - Спiльнiй заявi президентiв РФ i США про новi вiдносини мiж Росiєю й США (листопад 2001 р.) i їхньої Спiльної декларацiї про новi стратегiчнi вiдносини мiж Росiйською Федерацiєю й Сполученими Штатами Америки (травень 2002 р.).
Погодженi сторонами пiдходи в самому стислому видi виглядали в такий спосiб:
Росiя й США перебороли спадщину «холодної вiйни», жодна йз сторiн не розглядає iншу як супротивник або джерела погроз. Обоє держави є партнерами й будуть спiвробiтничати заради розвитку стабiльностi, безпецi, економiчнiй iнтеграцiї, спiльної протидiї глобальним викликам i погрозам - тероризму, поширенню ОМУ, агресивному нацiоналiзму, етнiчної й релiгiйної нетерпимостi, регiональним конфлiктам. Обидвi сторони стали фактичними союзниками в глобальнiй вiйнi проти мiжнародного тероризму;
з питань стратегiчних оборонних озброєнь, збереження режимiв нерозповсюдження ядерних, бiологiчних i хiмiчних озброєнь, полiпшення фiзичного захисту й облiку ядерних матерiалiв у всiх ядерних державах, а також запобiгання незаконного поширення ядерних матерiалiв;
• Необхiдне будiвництво єдиного, вiльного й мирного євроатлантичного спiвтовариства, без винятку кого-небудь, при повазi незалежностi, суверенiтету й територiальної цiлiсностi всiх держав. У цих умовах необхiдне створення нових механiзмiв консультацiй, спiвробiтництва, спiльного прийняття рiшень i здiйснення скоординованих спiльних дiй Росiї й НАТО;
• Ринкова економiка, воля економiчного вибору й вiдкрите демократичне суспiльство - найбiльш дiючi кошти забезпечення добробуту громадян Росiї й США. Обоє держави будуть спiвробiтничати, у тому числi шляхом пiдтримки прямих контактiв мiж дiловими колами, у справi розвитку росiйсько-американських економiчних, торговельних i iнвестицiйних зв'язкiв. У цих цiлях необхiдне усунення законодавчих, адмiнiстративних перешкод, створення прозорого iнвестицiйного клiмату, затвердження верховенства закону, ринкових економiчних реформ, а також наполеглива боротьба з бюрократизацiєю економiки, економiчними злочинами й корупцiєю. Росiя й США будуть прагнути використовувати потенцiал свiтової торгiвлi для розширення економiчних зв'язкiв, подальшого поглиблення iнтеграцiї Росiї у свiтову економiку в якостi одного iз провiдних учасникiв свiтової економiчної системи. Сторони надають прiоритетного значення вступу Росiї у Всесвiтню торговельну органiзацiю (ВТО) на стандартних умовах;
• Росiя й США будуть продовжувати спiвробiтництво в захистi прав людини, терпимостi, релiгiйних воль, волi слова й незалежних ЗМІ, економiчних можливостей i верховенства закону. Сприяння активiзацiї обмiнiв мiж людьми - важливий фактор розширення взаєморозумiння мiж росiйським i американським народами.
Таким чином, «новi вiдносини» бачилися обома сторонами як вiдносини, що опираються на розвиток спiвробiтництва одночасно у всiх ключових сферах, що орiєнтуються на тривалу iсторичну перспективу.
У листопадi 2006 р. був також пiдписаний двостороннiй протокол про приєднання Росiї до ВТО.
Американськi експерти, що виступають за спiвробiтництво з Росiєю, розцiнили результати липневої сутулостi як свiдоцтво того, що адмiнiстрацiя Буша нарештi починає розумiти всю серйознiсть виклику ядерного тероризму й необхiднiсть пошуку стратегiї вiдповiдi на нього. Однак їх турбують загальнi тенденцiї розвитку росiйсько-американських вiдносин, якi далеко не оптимiстичнi.
Свою оцiнку стану росiйсько-американських вiдносин i перспектив їхнього розвитку, а також полiтицi адмiнiстрацiї Буша дав i президент Росiї В. В. Путiн 9 вересня 2006 р. Приводом стала часткова переорiєнтацiя поставок, що планувались ранiше, газу в США зi Штокманського родовища в країни Європейського Союзу й, насамперед, у Нiмеччину. В. В. Путiн сказав, що Росiя не стане дiяти проти iнтересiв США, але в той же час буде захищати свої законнi зовнiшньополiтичнi iнтереси. [14, c. 40-51]
Не можна не бачити й того, що в 2006-2007 р. негативнi тенденцiї в росiйсько-американських вiдносинах стали наростати. У засобах масової iнформацiї й у Конгресi США критика внутрiшньої й зовнiшньої полiтики Росiї помiтно пiдсилилася. Керiвники американських вiйськових i розвiдувальних вiдомств стали наголошувати на те, що усе ще високий вiйськово-космiчний потенцiал Росiї являє загрозу нацiональної безпеки США. Почастiшали обвинувачення Росiї у використаннi енергоносiїв для тиску на сусiднi держави, насамперед в iнтересах надання впливу на внутрiшню полiтику деяких країн СНД.
Іншими словами, без взаємодiї Россi й США попросту не обiйтися в пошуках рiшення таких складних мiжнародних проблем, як запобiгання багатобiчної гонки ядерних озброєнь, урегулювання iракської кризи й близькосхiдного конфлiкту, стабiлiзацiя ситуацiї в Афганiстанi, ядернi програми Ірану й Пiвнiчної Кореї, глобальне потеплiння, енергетична безпека й iншi новi виклики й загрози в сторiччi, що наступило.
Характеризуючи стан дослiджуваної проблеми, необхiдно вказати на те, що попри наявнiсть значної кiлькостi праць вiтчизняних та зарубiжних фахiвцiв, присвячених рiзним аспектам росiйсько-американських вiдносин, комплексне висвiтлення питання росiйсько-американських вiдносин в ХХІ ст.
порушення балансу сил i стратегiчного паритету мiж провiдними вiйськово-полiтичними блоками часiв “холодної вiйни” – ОВД i НАТО. Зростання конфлiктностi та полiтичної нестабiльностi на європейському континентi вимагало розбудови нової, ефективної системи безпеки iз залученням провiдних держав свiту та врахуванням їхнiх геополiтичних iнтересiв. Руйнування бiполярної системи практично зняло з порядку денного загрозу вiйськової агресiї проти держав Захiдної Європи, а отже оборонний альянс НАТО практично втратив пiдстави для подальшого iснування. Питання про доцiльнiсть збереження та реформування НАТО, її ролi в майбутнiй системi європейської безпеки стали предметом широкої мiжнародної дискусiї, одним з важливих аспектiв якої стало питання про необхiднiсть подальшої вiйськово-стратегiчної присутностi США у Європi.
Отже, неможливо просто скопiювати американський досвiд i перенести його на росiйський ґрунт. Але взяти з нього уроки потрiбно. Так, на прикладi США видно, що найбiльш ефективно таку соцiально-економiчну полiтику, коли вона працює на благо всього суспiльства, а не на окремих його верств або групи. Ефективна така стратегiя економiчного розвитку, коли «локомотивом» прогресу є «людський капiтал», а не експорт природних ресурсiв.
її iнтеграцiї в європейський простiр. От чому в iм'я порятунку партнерства зараз варто було б пригальмувати другу хвилю розширення НАТО, поки не виявляться результати стратегiчного дiалогу мiж блоком i Росiєю, вiдносини мiж ними не трансформуються в реальну взаємодiю по широкому колу питань мiжнародної безпеки у форматi "двадцятки" .
Природною умовою партнерства є взаєморозумiння в тому, щоб не протидiяти здiйсненню життєво важливих iнтересiв один одного. Забезпечення таких iнтересiв нi в якiй мерi не повинне розглядатися як альтернатива партнерським вiдносинам. Навпроти, мiцнiсть цих вiдносин повинна бути заснована на здатностi партнерiв зрозумiти суть iнтересiв один одного й захищати свої iнтереси в неконфронтацiйному дусi.
Для Росiї зоною життєво важливих iнтересiв є СНД. Духу партнерства нiяк не вiдповiдають спроби США прямо або побiчно послабити вплив тут Росiї. У своїй полiтицi вiдносно пострадянських держав США часом вiдходять вiд проголошеного ними прiоритету принципiв демократiї й поваги прав людини, вiдкрито ставлячи в основу геополiтичнi цiлi (що, зокрема, пiдтвердило їхню взаємодiю з Узбекистаном). У значнiй мiрi зберiгається подвiйний стандарт в американському пiдходi до проблеми дотримання прав росiйськомовного населення в країнах СНД i Прибалтики. Все це позначається на ефективностi росiйсько-американського спiвробiтництва в урегулюваннi регiональних конфлiктiв на територiї колишнього СРСР.
Надмiрна проамериканська орiєнтацiя чревата для Росiї наступними негативними наслiдками. По-перше, моральний збиток, пов'язаний з тим, що Росiя навiть не заперечує проти вiйськово-силових акцiй США поза мiжнародно-правовим полем.
По-друге, збиток економiчний. Погодитися з вимогою США припинити спiвробiтництво з пiдозрюваними в пiдтримцi мiжнародного тероризму країнами означало б втрату багатомiльярдних доходiв, якi приносить нам торгiвля зброєю й високими технологiями.
По-третє, збиток полiтичний. Курс на беззастережну пiдтримку дiй США, готовнiсть випливати в руслi глобальної стратегiї Вашингтона буде означати визнання помилковостi всього нашого зовнiшньополiтичного курсу протягом останнiх десяти рокiв, у ходi яких Росiя болiсно шукала свою нацiональну iдентичнiсть у свiтовiй полiтицi, свою роль i мiсце у свiтовому спiвтовариствi, у свiтовiй iсторiї в цiлому.
Чим же будуть визначатися перспективи торгово-економiчного спiвробiтництва обох країн у доступному для огляду майбутньому? Тут можна видiлити кiлька принципових моментiв, здатних визначити вектор розвитку в данiй областi:
1. Стратегiчнi й тактичнi iнтереси обох сторiн як довгострокового, так i короткострокового характеру. При їхнiй реалiзацiї необхiдно враховувати й нацiональнi iнтереси, i iнтереси окремих груп правлячих елiт, у тому числi й найчастiше рiзноспрямованi устремлiння окремих вiйськово-промислових, енергетичних, фiнансових, аграрних i т. п. угруповань у кожнiй iз країн.
2. Довгостроковi стратегiї й конкретна полiтика, що забезпечує цi iнтереси. Вiд того наскiльки продумана, враховуюча вся сукупнiсть iнтересiв як своєї країни, так i iншої, буде та або iнша полiтика, у чималому ступенi залежить ефективнiсть i динамiка росiйсько-американських економiчних зв'язкiв.
3. Реальнi й потенцiйнi можливостi економiк обох країн, їхнiх пiдприємств, iнакше кажучи, сукупнiсть їхнiх конкурентних переваг i слабостей. Це стосується ролi й значення окремих факторiв виробництва в економiках обох країн (капiталу, працi, НТП, пiдприємницького потенцiалу, ресурсiв); ємностi й динамiки внутрiшнього попиту; розвитку основних i допомiжних галузей, що провадять товари на експорт; конкурентних стратегiй окремих пiдприємств, їхньої здатностi адаптуватися до глобалiзуючої економiки.
4. Об'єктивнi й суб'єктивнi фактори, що перешкоджають розвитку взаємовигiдних торгово-економiчних зв'язкiв мiж Росiєю й США, у тому числi недосконале або дискримiнацiйне законодавство, рiзного роду обмеження в торгiвлi, полiтичнi й економiчнi перешкоди у взаємних вiдносинах друг до друга на ринках третiх країн i т. д.
фiнансово-економiчних комплексiв або компанiй. Серед них - завдання сприяння створенню в Росiї економiки ринкового типу зi зрозумiлими i ясними Заходу правилами й законами. І це зовсiм не добродiйнiсть. Тiльки з такою економiкою США можуть здiйснювати вигiдну торгiвлю, а також iнвестицiйну дiяльнiсть iз мiнiмальними ризиками. При цьому навряд чи вони хочуть значного посилення росiйської економiки, виникнення додаткової конкуренцiї як на внутрiшньому, так i на свiтових ринках. Проте, розглядаючи Росiю як потенцiйно величезний ринок для своїх капiталiв, товарiв i послуг, США об'єктивно зацiкавленi в його досить високому ступенi розвитку, у високiй купiвельнiй спроможностi росiйських споживачiв.
одержувати доступ до сировинних i iнтелектуальних ресурсiв на вигiдних умовах. Це пiдтверджується вже iснуючими напрямками експансiї американського капiталу в Росiю, вiдпливом умiв з Росiї в США, використанням американськими компанiями, що дiють на територiї Росiї, мiсцевих науково-технiчних кадрiв. В 90-тi роки, наприклад, США беручи участь у конверсiї росiйських оборонних пiдприємств, мали на увазi ослаблення нашого вiйськового потенцiалу й конкурентоспроможностi росiйських виробникiв вiйськової технiки на свiтовому ринку. У цьому ж рядi коштує активна протидiя проникненню росiйських виробникiв (наприклад, ракетних i ядерних технологiй) на ринки третiх країн, а також росiйських експортерiв сировини, металiв i iнших видiв продукцiї на американський ринок.
Деякi iз цiлей США об'єктивно збiгаються з iнтересами Росiї (створення ефективної ринкової економiки, приплив iнвестицiй у нашу економiку, розширення торгiвлi багатьма товарами, спiвробiтництво в областi космосу й т. д.). Разом з тим ми повиннi протидiяти прагненню американцiв одержати неконтрольований доступ до наших природних багатств, iнтелектуальним i науково-технiчним ресурсам. Потрiбно домагатися усунення обмежень на експорт зi США високотехнологiчного встаткування, на росiйськi поставки в США. Необхiдно домовитися про цивiлiзовану конкуренцiю на ринках третiх країн у тих галузях, де Росiя цiлком конкурентоспроможна (озброєння, ракетнi й атомнi технологiї).
У цiлому можна говорити про значний потенцiал економiчного спiвробiтництва мiж Росiєю й США навiть при нинiшнiх досить недосконалих умовах. Конкретний хiд подiй буде визначатися стратегiчними iнтересами обох країн, а також зусиллями по подоланню iснуючих по обидва боки бар'єрiв i упереджень.
Список використаної лiтератури
1. Балуевский Ю. Российско-американские отношения. Новая модель //Международная жизнь. - 2002. - № 8. - C. 48-58
2. Вэлдон К. Новое видение России //Международная жизнь. - 2000. - № 3. - C. 22-26
3. Герасимов О. Свiтло i тiнi росiйсько-американських вiдносин: Президенти Росiї та США зустрiнуться в Братиславi //Україна i свiт сьогоднi. - 2005. - № 6. - C. 9
4. Гончар Б. М. Миротворчi операцiї НАТО на Балканах в контекстi стратегiчної ситуацiї в Європi 90-х рокiв ХХ ст. // Вiсник КНУ iм. Т. Шевченка. Історiя. Вип. 69. – 2003. – С. 92-96.
5. Давыдов Ю. Расширение зоны ответственности Атлантического мира //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 3. - C. 12-30
6. Журавлева В. Ю. Российская внешняя политика глазами американских аналитиков //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 4. - C. 92-102
7. Зименков Р. И. США и Рссия в мировых инвестиционных процессах //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2008. - № 7. - C. 3-20
8. Иванян Э. А. Из истории: Россия и США - союзники, партнеры или противники //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12. - C. 25-39
9. Капустина Е. Эволюция американской концепции партнерства с Россией в 1990-е годы //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2004. - № 9. - C. 81-95
11. Корсаков Г. Б. Договор про ПРО в контексте российско-американских отношений //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 2. - C. 37-54
15. Маргелов В. Россия и США: некоторые ориентиры отношений //Международная жизнь. - 2005. - № 7-8. - C. 110-128
17. Мэнделбаум М. Российская внешняя политика в исторической перспективе //США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 9. - C. 45-52
18. Ознобищев С. Россия и США. Возможен ли откат к "холодному миру" //Международная жизнь. - 2004. - № 6. - C. 100-110
20. Орлик В. По лiнiї “стара” – “нова” Європа // Полiтика i час. – 2004. – № 2. – С. 30-34.
22. Патрон А. П. Россия-США: геополитика и экономика в XXI веке //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2002. - № 8. - C. 21-35
23. Подлесный П. Т. Мир, США и Россия в начале XXI столетия: Сценарии мирового развития //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - № 7. - C. 93-107
25. Приходько О. Россия - США - Европа и проблема ПРО/ О. Приходько //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12. - C. 70-84
27. Рогов С. Новая повестка дня в российско-американских отношениях:экономические аспекты //США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 2. - C. 3-19
29. Софинский Н. Россия - США, путь к прагматичному партнерству //Международная жизнь. - 2001. - № 7. - C. 3-14
30. Стент А. Америка i Росiя: партнерство пiсля Іраку?/ Анжела Стент //"Ї". - 2004. - № 31. - C. 24-33
31. Супян В. США и Россия: межхозяйственные позиции и т перспективы экономических отношений //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 7. - C. 14-23
32. Супян В. Б. Государственные социально-экономические приоритеты опыт США и интересы России //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 4. - C. 3-24
34. Файзуллаев Д. Россия - США: геополитическое соперничество в центральной Азии //Азия и Африка сегодня. - 2008. - № 3. - C. 39-42: табл.
35. Фалин В. О вероятном сценарии действий США в отношении России в 2006-2008 годах //Московские новости. - 2006. - № 36. - C. 14-16
36. Фененко А. Российско-американские отношения в сфере нераспространения ядерного оружия //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 9. - C. 16-30.
38. Шаклеина Т. А. От иллюзии партнерства к реальности взаимодействия в российско-американских отношениях //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2004. - № 12. - C. 3-15
39. Шаклеина Т. А. Россия и США в мировой политике //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - № 9. - C. 3-18
40. Шевцов А. Особливостi воєнно-полiтичних вiдносин США i НАТО з Росiєю: в контекстi можливих альтернатив для України //Стратегiчнi прiоритети. - 2006. - № 1. - C. 175-184.
42. Шустов В. Российско-американская договоренность важна и для Европы //Международная жизнь. - 2000. - № 5. - C. 31-38
|
