Види єврооблiгацiй
Контрольна робота
з дисциплiни:
"Кон’юнктура свiтових товарних i фiнансових ринкiв"
Види єврооблiгацiй
На свiтовому ринку облiгацiй обертаються два види цiнних паперiв: iноземнi облiгацiї та єврооблiгацiї. Іноземна облiгацiя - це цiнний папiр, що випущений нерезидентом у нацiональному фiнансовому центрi та в нацiональнiй валютi.
Емiсiя iноземних облiгацiй регламентується законодавством з цiнних паперiв країни-емiтента, але на практицi їх обiг значною мiрою вiдповiдає принципам євроринкiв.
млрд. дол., у 1984 р. - 82 млрд. дол., у 1996 р. - 275 млрд. дол., а в 1997 р. - 570 млрд. дол.
Єврооблiгацiя - це борговий цiнний папiр на пред’явника, що випускається позичальником (як правило, в iноземнiй валютi) для отримання довгострокової позики на євроринку.
Дохiд за єврооблiгацiєю сплачується один раз на рiк, а погашення вiдбувається наприкiнцi термiну одночасним платежем або протягом певного термiну iз фонду погашення.
До основних особливостей цього фiнансового iнструменту можна вiднести те, що:
єврооблiгацiї розмiщуються, як правило, одночасно на фiнансових ринках кiлькох країн;
єврооблiгацiї купуються iнвесторами рiзних країн на базi котирування їх нацiональних бiрж;
емiсiя єврооблiгацiй меншою мiрою пiдпадає пiд державне регулювання, не пiдпорядковується нацiональним правилам проведення операцiй з цiнними паперами тiєї країни, валюта якої є валютою позики;
валюта єврооблiгацiї не обов’язково має бути нацiональною грошовою одиницею нi для емiтента, нi для iнвестора;
єврооблiгацiї, як правило, являють собою цiнний папiр на пред’явника (bearer bonds) з фiксованою вiдсотковою ставкою;
утримувачам єврооблiгацiй дохiд сплачується у повному обсязi, без податку на вiдсотковий дохiд (withholding tax [1]), що стягується в країнi емiтента.
Згiдно з одним iз поширених поглядiв, перший випуск єврооблiгацiй здiйснила державна компанiя Італiї з будiвництва дорiг Autistrade у липнi 1963 р. Усього було випущено 60 000 облiгацiй номiналом 250 дол. За кожною облiгацiєю щорiчно 15 липня сплачувався фiксований дохiд у розмiрi 5,5% (13,75 дол).
Лiд-менеджером позики став англiйський торговельний банк (merchant bank) S. G. Warburg & Co., менеджерами (co-managers) - Banque de Bruxelles S. A., Deutsche Bank A. G., Rotterdamsche Bank N. V. Ранiше подiбна операцiя (щоб неамериканськi фiнансовi установи проводили андеррайтинг цiнних паперiв у доларах) була немислимою.
Лiстинг було отримано на Лондонськiй фондовiй бiржi. В тому ж роцi було випущено єврооблiгацiї в нiмецьких марках та швейцарських франках.
Поява єврооблiгацiй пов’язана насамперед, з iнтернацiоналiзацiєю свiтового господарства та необхiднiстю забезпечити фiнансовi потреби транснацiональних корпорацiй, передусiм європейських.
Поштовхом до розвитку цього ринку слугували обмеження, що були введенi адмiнiстрацiєю Д. Кеннедi у 1963 р. на використання iноземними позичальниками ринку капiталiв США.
Потреба в доступi до джерел капiталiв була задоволена за рахунок випуску саме єврооблiгацiй. Можливiсть розмiщення єврооблiгацiй, що спочатку були вираженi маже виключно у доларах США, була обумовлена наявнiстю на рахунках європейських банкiв значних сум у доларах США - так званих євродоларiв.
Тобто ринок євродоларiв був джерелом фiнансування ринку єврооблiгацiй.
Розвиток ринку єврооблiгацiй тривалий час заважала вiдсутнiсть ефективного вторинного ринку. Емiсiя облiгацiй у паперовiй формi перешкоджала їх обiгу та грошовим розрахункам.
Проривом у формуваннi вторинного ринку було створення американським банком "Morgan Guaranty" системи Euroclear у Брюсселi в 1968 р.
Сутнiсть її полягала у створеннi системи депозитарiїв у рiзних країнах свiту для зберiгання цiнних паперiв, а власникам цiнних паперiв видавалися свiдоцтва про вклад та володiння цiнними паперами.
У результатi операцiї з купiвлi-продажу єврооблiгацiй перестали вимагати фiзичного перемiщення цiнних паперiв, а являли собою лише передання сертифiкатiв.
Змiна власника вiдображалась у записах на депонентських рахунках.
Створення системи Euroclear у 1968 р. стало революцiєю на ринку облiгацiй. Якщо в момент створення кiлькiсть її учасникiв нараховувала 50 членiв, то у 1973 р. - уже 150, а в серединi 80-х рокiв - 1450.
У 1970 р. захiдноєвропейськi iнституцiї єврооблiгацiйного ринку створили свою систему клiрингових розрахункiв на ринку єврооблiгацiй зi штаб-квартирою в Люксембурзi, що має назву CEDEL [4].
мiжнародними органiзацiями;
державними органами.
У випадку, якщо єврооблiгацiї випускаються урядовими агентствами чи мiсцевими органами влади, зазвичай потрiбнi урядовi гарантiї.
Приблизно 2/3 всiх єврооблiгацiйних позик припадає на корпорацiї, решта - приблизно однаковими частинами на уряди, урядовi органiзацiї та мiжнароднi органiзацiї.
Найбiльш поширеними методами розмiщення єврооблiгацiй є:
вiдкрита пiдписка серед необмеженого кола iнвесторiв (Public issue);
приватне розмiщення (Private placement).
Вiдкрита пiдписка здiйснюється через гарантiйний синдикат серед багатьох iнвесторiв у рiзних країнах свiту. Подiбнi випуски майже завжди мають лiстинг на бiржi.
Угоди укладаються по телефону, за допомогою спецiалiзованих торговельних та комунiкацiйних мереж (Bloomberg, Reuters), а також через агентiв, що спецiалiзуються на наданнi посередницьких послуг.
Згiдно з директивою Комiсiї ЄС про лiстинг (European Commission Listing Particulars Directive 80/390/EEC) до єврооблiгацiй та iнших цiнних паперiв євроринку застосовуються спрощенi правила лiстингу.
Це пов’язано з тим, що такi цiннi папери купуються та продаються обмеженим колом органiзацiй-професiоналiв у галузi iнвестування.
Єврооблiгацiї зазвичай розмiщуються шляхом пiдписки на них групи фiнансових установ (на ринку єврооблiгацiй вони називаються менеджерами позики).
Випуск єврооблiгацiй здiйснюють мiжнароднi синдикати. Класична органiзацiя випуску єврооблiгацiй складається з трьох етапiв.
Перший етап. Створення керуючого (емiсiйного) синдикату.
Емiтент (позичальник) обирає провiдного менеджера, що називається лiд-менеджером (lead-manager). Лiд-менеджер - це банк, що є головним органiзатором та гарантом позики (емiсiї цiнних паперiв) i представляє iнтереси членiв синдикату кредиторiв та гарантiв.
Головний банк на першому етапi вивчає фiнансовий стан позичальника, його перспективи, а також його потреби у фiнансуваннi з метою точнiшого визначення основних параметрiв емiсiї єврооблiгацiй.
Провiдний менеджер обговорює з емiтентом умови випуску єврооблiгацiй:
суму, на яку буде проведено емiсiю;
термiн позики;
вiдсотки за купонами;
вартiсть емiсiї.
У разi необхiдностi лiд-менеджер допомагає емiтенту у пiдготовцi проспекту емiсiї.
Лiд-менеджер також обирає спiвменеджерiв (co-managers) позики залежно вiд їх мiсця на фiнансовому ринку та можливостей iз розмiщення емiсiї.
Спiвменеджери - це банки, що входять до групи органiзаторiв (менеджерiв) позики. На вiдмiну вiд простих учасникiв синдикату, вони беруть участь в управлiннi емiсiєю.
Спiвменеджери (члени групи менеджерiв позики) беруть на себе умовне зобов’язання взяти на обслуговування встановлену номiнальну частину позики. У середньому вона становить 40% вiд загальної суми позики.
Другий етап. Створення гарантiйного синдикату (синдикату андеррайтерiв).
члени синдикату зобов’язуються пiдписатися на частину позики.
Третiй етап. Створення синдикату з розмiщення (продажу).
На даному етапi утворюється нова група банкiв для створення синдикату з розмiщення (selling group), основним завданням котрого є розмiщення позики (проведення пiдписки на єврооблiгацiї) серед приватних та державних iнвесторiв.
Залученi до органiзацiї емiсiї єврооблiгацiй банки можуть одночасно виконувати всi три функцiї: керуючого, андеррайтера та агента з розмiщення. Найбiльш поширеним на сьогоднi є об’єднання другого та третього етапiв органiзацiї емiсiї - одночасне виконання менеджерами функцiй андеррайтера та агента з розмiщення.
платiжний агент (paying agent);
фiнансовий агент (fiscal agent);
довiрена особа (trustee).
Платiжний агент - це банк, що уповноважений емiтентом сплачувати вiдсотки власникам облiгацiй та проводити їх погашення пiсля отримання грошей вiд емiтента.
Фiнансовий агент - це банк, що дiє вiд iменi позичальника (емiтента облiгацiй) та проводить розподiл цiнних паперiв серед емiтентiв. Зазвичай функцiї платiжного та фiнансового агентiв виконує один банк.
Деякi схеми єврооблiгацiйної позики передбачають iснування довiреної особи, що дiє в iнтересах та вiд iменi iнвесторiв за наявностi будь-яких порушень в умовах позики з боку емiтента.
плату за управлiння (management fee);
комiсiйнi за розмiщення (selling concession).
Комiсiйнi вiдраховуються з вартостi проданих облiгацiй кожним менеджером перед тим, як грошi буде перераховано лiд-менеджеру. Плата за управлiння та андеррайтинг вiдраховуються лiд-менеджером iз тiєї суми, що залишилася.
Витрати на емiсiю єврооблiгацiй на мiжнародному ринку становлять приблизно 2-2,5% вiд її вартостi та є нижчими за вартiсть випуску подiбних облiгацiй на нацiональному ринку.
Традицiйне розмiщення єврооблiгацiй базується на трьох основних датах:
пiдписання остаточних умов (початок розмiщення);
дата закiнчення розмiщення.
У 1990-тi роки стандартною схемою розмiщення єврооблiгацiй була так звана куплена угода (bought deal). Це означає, що лiд-менеджер купує всi цiннi папери в емiтента на умовах, що було встановлено до оголошення про випуск.
Практика використання методу "купленої угоди" виникла у зв’язку зi збiльшенням фiнансової потужностi банкiв, що здiйснюють розмiщення єврооблiгацiй, а також посиленням конкуренцiї мiж ними.
Подiбна схема розмiщення означає зменшення ролi андеррайтерiв та агентiв iз розмiщення.
Першу "куплену угоду" було проведено у квiтнi 1980 р. iнвестицiйним банком Credit Suisse First Boston (CSFB), котрий купив весь єврооблiгацiйний випуск корпорацiї General Motors Acceptance Corporation на суму 100 млн. дол. i тiльки пiсля цього органiзував синдикат.
Члени асоцiацiї розробили ряд правил щодо технологiї розмiщення цiнних паперiв на мiжнародному ринку, а також стандартнi форми документiв.
Вважається, що члени емiсiйного синдикату, котрi є членами IPMA, дiють вiдповiдно до правил асоцiацiї.
Облiгацiї мiжнародного ринку можна подiлити на категорiї:
облiгацiї з фiксованою ставкою процента. Найбiльш поширеним iнструментом даної категорiї є проста облiгацiя (straight bond) - облiгацiя з фiксованою вiдсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертацiї в акцiї. Простi облiгацiї мають серiї щорiчних купонiв та називаються також "plain vanilla" (простий, без особливих умов та додаткових елементiв);
облiгацiї з плаваючою купонною ставкою. Найпоширенiшим iнструментом цiєї категорiї є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облiгацiї, купоннi платежi за якими один раз на шiсть мiсяцiв установлюються на рiвнi найбiльш вiдомої та репрезентативної процентної ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мiнус певна маржа, що визначається ступенем ризику;
облiгацiї, що пов’язанi з акцiями емiтента. Ця категорiя подiляється ще на два класи:
облiгацiї (exchangeable bonds), що можуть бути конвертованi в акцiї iншого емiтента;
облiгацiї з варантами на акцiї (debt with warrant), що дають право на придбання (купiвлю) акцiй. На вiдмiну вiд конвертованих облiгацiй, облiгацiї з варантом на акцiї завжди сплачуються незалежно вiд того, чи використано право на пiдписку.
iз 2048 млрд. дол.), частка облiгацiй iз плаваючою ставкою становила 15% (303 млрд. дол.), а на конвертованi облiгацiї та облiгацiї з варiантом припадало лише 9% загальної заборгованостi (183 млрд. дол.).
Подiбна структура євроемiсiй була обумовлена вiдносною стабiльнiстю фiнансового ринку протягом 1980-х рокiв.
Список використаноїлiтератури
Бураковсъкий І. Теорiя мiжнародної торгiвлi. - К.: Основи, 2000.
Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. - М.: ЮНИТИ, 1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. - СПб.: ПИТЕР, 2001.
Лютий І. О. Грошово-кредитна полiтика та особливостi її реалiзацiї в Українi // Фiнанси України. 2000. № 1. С. 23-24.
Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбалкина. - М., 1997.
Найденов В. С., Сменковский А. Ю. Инфляция и монетаризм. Уроки антикризисной политики. К.: ОАО БЦКФ, 2003. С. 12-13.
Побединська В. О. Державний борг i шляхи його оптимiзацiї // Фiнанси України. 1999. № 7. С. 108-110.
Свiтова економiка: Пiдручник / А. С. Фiлiпченко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та iн. - К.: Либiдь, 2000.
Соловйова О. А. Перспективи розвитку страхування у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi. // Фiнанси Україїни. - 2006. - №5. - с. 122 - 129.
Тэор Т. Р. Мировая экономика: Пособие для подготовки к экзамену. - СПб.: Питер, 2001.
Щедрий П. Перспективи мiжнародної iнтеграцiї страхового ринку України в контекстi норм СОТ // Економiка України. - 2004. - №5. - с. 82 - 89.
| 
