Історiя УПА iсторiографiя, архiви, спогади
Реферат
Історiя УПА: iсторiографiя, архiви, спогади
План
1. Тема ОУН-УПА в працях українських iсторикiв та iнших дослiдникiв.
2. Створення УПА – причини виникнення, структура.
3. Характеристика життя й подвигiв справжнього українського героя – Голового Командира УПА Р. Шухевича.
4. Бойовi дiї УПА в 1942-1943 рр.
6. Перша конференцiя поневолених народiв Схiдної Європи та Азiї.
7. Створення Українського Революцiйного Парламену – УГВР.
8. Закордоннi рейди УПА.
9. Трагiчна статистика злочинiв бiльшовикiв проти свiдомих українцiв.
10. Феномен УПА в сучасному свiтi.
Знайте, що такої героїчної доби взагалi не знає iсторiя людства. В тiнь пiшли прославленi досi Фермопiли… На героїзмi УПА i визвольно-революцiйного пiдпiлля будуть виховуватися новi українськi поколiння. Боєць УПА i українский революцiонер заступить мiсце мужнього спартанця в iсторiї людства.
Генерал Т. Чупринка (Роман Шухевич)
…1939 рiк – пакт Молотова –Рiббентропа, позитивнi оцiнки фашизму на сторiнках раянських газет, подiл Польщi, дiї радянської армiї на Захiднiй Українi, - цi та iншi подiї довго чекали та ще й досi чекаюь на своє спавжнє тлумачення. Надiї народу Захiдної України на свободу i братерство зi Схiдною Україною виявилися марними. За неповних два роки радянської влади на Захiднiй Українi було репресовано понад 1,5 млн. чоловiк. А розстрiляних? Лише у Львовi їх було 10 тис., у Вiнницi – 3 тис.. І так у кожному мiстi… І це лише на початку вiйни, перед вступом нiмцiв на територiю України. Досi не розкритi iмена тих, хто давав команду розстрiлювати засуджених… Хто мiг любити таку владу?
22 червня 1941 року розпочалася нiмецько-радянська вiйна. З вiдходом радянських вiйськ у Львовi силами проводу ОУН 30 червня 1941 року був оголошений “Акт проголошення вiдновлення Української держави”, прем’єром нового уряду став Ярослав Стецько. Гiтлер казився з лютi, що українцi створили свiй незалежний уряд. Степана Бандеру i майже всiх членiв уряду було арештовано. В гестапо загинув провiдник ОУН Іван Климiв. З цього часу починається вже гiтлерiвський терор проти нашого народу. Арешти, концтабори, розстрiли. Народ масово гнали на рабську працю в Нiмеччину.
Зборами.
Цi та подальшi шляхи формування i дiяльностi ОУН-УПА висвiтленi в багатьох фундаментальних працях українських iсторикiв В. Косика, П. Мiрчука, В. Сергiйчука, М Лебедя, В. Северина, С. Гамалая, Г. Бурнашова та iнших дослiдникiв цiєї ранiше утаємниченої теми.
Отже, створення УПА припадає на козацьке свято Покрови – 14 жовтня 1942 р. “УПА стала унiкальним явищем ХХ столiття, за яким – героїзм i трагедiя, вiра i забуття, самопожертва й осудження. Сотням тисяч українцiв у сорокових , в розпалi Другї свiтової вiйни здалося, що незалежна Україна можлива вже тодi. І вони пiднялися з колiн…”, - писав Г. Бурнашов в книзi “Лицарi честi i чину”.
Перший вiддiл Української Повстанської Армiї зорганiзував на Полiссi в жовтнi 1942 року Остап, вiйськовий референт Краєвого Проводу ОУН на Пiвнiчно-Захiдних землях. Справжнє iм’я Остапа – Сергiй Качинський. Вiн був сином православного священника на Полiссi, а також колишнiм старшиною польської армiї.
Причиною того, що перший вiддiл УПА повстає саме на Полiссi було те, що тут крiм нiмецьких утискiв взнаки населенню давалися ще бiльшовиькi партизани та польськi “пляцуфки”.
В подiбному положеннi до Полiсся була й сусiдня Волинь. Тому й тут вже осiнню 1942 року повстає сотня УПА пiд командою сотника Довбешки-Коробки (справжнє прiзвище – Перегiйняк, уродженець Волинi, визначний член ОУН).
Вони в свою чергу мали Воєннi Округи, а Воєннi Округи – Тактичнi Вiдтинки, тактичною одиницею яких був курiнь. Курiнь УПА мав у своєму складi три-чотири сотнi. У сотню входило 3 стрiлецькi i одна кулеметна чота, а до чоти входило 3 рої.
У вереснi 1943 року Головне командування УПА вiдокремилося вiд проводу ОУН й утворився пост Головного Командира УПА, на який був призначений пiдполковник Роман Шухевич (постановою УГВР 9 лютого 1946 року йому було присвоєно звання генерал-хорунжого з датою старшинства вiд 22 сiчня 1946 року).
Згадавши iм’я цього видатного полководця, вважаю за потрiбне дати бiльш повну характеристику життя i подвигiв справжнього українського героя.
Першим в українськiй лiтературi, хто довiв i назвав Головнокомандувача УПА Романа Шухевича українським полководцем був Г. Бурнашов у своїй книзi "Полководець УПА“, на основi якої я викладу матерiал про Р. Шухевича: “ Постать генерал-хорунжого УПА Тараса Чупринки - Романа Шухевича – чи не найяскравiша i романтична. Вiн мiг стати видатним математиком або музикантом, а став великим воїном, бо нацiя вимагала вiд своїх синiв жертовного сповнення свого обов’язку - захисту її життя i свободи. Роман Шухевич був iдеалiстом, лицарем, романтиком вiд народження, генетично, по кровi, i цi притаманностi пiднесли його над буденним сприйняттям свiту, зробили героєм, що цей свiт здобуває. Вiн нiколи не вивишувався, вражав скромнiстю, воював безстрашно, аж зухвало, здобув безмежну любов народу i став його Славою. Шухевич справдi був тим українським Генiєм, що народжується раз у столiття…
Роман Шухевич був українським iнтелiгентом найвищого рiвня: крiм української, добре володiв польською, нiмецькою, англiйською, старогрецькою мовами, латиною, чудово знав лiтературу, архiтектуру, сам прекрасно грав на фортеп’яно, з дитинства наполегливо займався рiзними видами спрорту, а шiстнадцятилiтнiм юнаком у 1923 роцi встановив два рекорди України – з бiгу з перешкодами на 400 метрiв та в плаваннi на 100 метрiв…
Корiння генеалогiчного дерева родини Шухевичiв бере свiй початок в селi Ракiвцi, що на Городенкiвщинi, Івано-Франкiвської областi, понад 160 рокiв тому. Воно починається вiд пароха Євстахiя, син якого Осиф у 1841 роцi перебрав парохiю в сусiдньому селi Тишкiвцях.
Роман народився 30 червня 1907 року на Львiвщинi. Потiм деякий час Шухевичi жили в Краковцi.
З Краковця Осип (1879-1948) та Євгенiя (1883-1958) Шухевичi разом з синами Романом та Юрiєм у 1914 роцi переїхали до Кам’янки Струмилової, де батьковi Романа запропонували посаду повiтового суддi. У 1919 роцi батька Романа заарештували, а пiсля ув’язнення Осип Шухевич згодом вийшов на пенсiю i переїхав з сiм’єю до Львова. Його сини Роман та Юрiй продовжували навчання у Львiвськiй академiчнiй гiмназiї.
Перший вiйськовий вишкiл Романа Шухевича пройшов пiд керiвництвом колишнього воїна Української Галицької Армiї Миколи Дужого, який пiзнiше дiяв у головному штабi УПА.
Штаб “Карпатської Сiчi”. У вiйнi з Угорщиною загинуло 5 тисяч українцiв i Карпатська Україна тодi не перемогла.
Навеснi 1943 р. УПА керує трiйка: Роман Шухевич – галичанин, Ростислав Волошин – вихiдець з Волинi та Йосип Позичанюк – з Надднiпрянщини.
Нерозтрачену любов до сина i дочки переносив на чужих дiтей, якi зустрiчалися в колi його друзiв.
Якось дiзнавшись, що Юрко втiк з дитячого будинку i розшукує його, Шухевич, сидячи бiля лiсного вогнища, дуже розхвилювався, закрив очi руками й повалився на землю. Зв’язкова Галина Дидик, яка була поблизу, раптом почула, як вiн прошепотiв “Мiй син… мiй син…”. Та вже через хвилину вояки знову бачили комадира зiбраним, вольовим…”.
Авторитет генерала Тараса Чупринки в УПА був надзвичайно високим, бiйцi i командири чiтко виконували його накази. Головнокомандуючий гордився ними, радiв з того, що йому, як вiн казав, “довелося очолювати ту славну армiю героїв, якiй рiвної не знає iсторiя України”.
Помер Роман Шухевич-Тур 5 березня 1950 року в с. Бiлогорща бiля Львова на своїй пiдпiльнiй квартирi в боротьбi з московсько-бiльшовицькими окупантами смертю героя (нагороджений Золотим Хрестом Заслуги i Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу).
Про бойову операцiю по захопленню Головнокомандуючого УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича йдеться у “цiлком таємнiй” довiдцi українських чекiстiв своєму московському начальству – вих. № 19/130 Мiнiстерства державної безпеки УРСР вiд 28 жовтня 1952 р. Очолював операцiю генерал-лейтенант НКВС П. Судоплатов, заступником якого був В. Дроздов.
як справжнiй патрiот. І, як було написано у виданнi закордонних частин ОУН “Сурма”: “Смерть Головного Командира не послабила цiлої боротьби, лише зробила її бiльш завзятою”.
Продовжуючи тему славних бiйцiв i командирiв хочу ще коротко написати про Гонту, командира вiддiлу “Рисi”, який був вiдомий як дуже iдейний старшина УПА. Повстанцi цiнували його чеснiсть, хоробрiсть та батькiвську опiку. Про його хоробрiсть i любов до воякiв свiдчить такий епiзод.
вiддiловi затриматися в лiсi, а сам iз ройовим Левом та одним стрiльцем пiшов перевiряти крайнi хати села. Коли повстанцi наблизилися до крайнiх хат, то на них посипалися скорострiльнi кулi, вiд яких ройовий Лев упав убитий, а стрiлець був поранений. Сотенний Гонта, незважаючи на велику небезпеку (5 метрiв за ним були бiльшовики), взяв пораненого стрiльця на плечi та винiс до вiддiлу в лiс.
А легендарний Бей, командир вiддiлу “Хортиця”, в бою був завжди попереду. З усiх командирiв УПА вiн був найбiльше разiв поранений. За великi бойовi заслуги його було вiдзначено Золотим Хрестом Бойової Заслуги та найбiльшою кiлькiстю зiрок за поранення.
За нiкого битися не будем,
До нiкого в найми не пiдем.
За Україну вiльну, самостiйну
(З пiснi воякiв УПА)
Систематичнi бойовi дiї УПА розгорнула наприкiнцi 1942 – на початку 1943 р. В її складi вже були добре навченi та озброєнi загони, здатнi виконувати складнi завдання. До речi, до складу воякiв УПА входили люди з рiзних верств суспiльства: селяни, робiтники, iнтелiгенцiя.
Українська молодь, не бажаючи служити чужiй iмперiї, добровiльно вступала до лав УПА; щоб не бути пiдданою тоталiтарнiй системi утiкала в лiси, чинила опiр цiй владi у багатьох мiстах i селах України.
Спецiальнi пiдроздiли НКВС прочiсували лiси, розшукували криївки, знищували “ворогiв народу”. Українських юнакiв примусово забирали до Червоної армiї, де, виконуючи радянський “iнтернацiональний обов’язок”, вони масово гинули на полях боїв далеко за межами України.
Боїв повстанцiв з енкаведистами було багато. Перший великий бiй УПА провела 7 лютого 1943 р., захопивши Володимир та звiльнивши в’язнiв з тюрми. А потiм бої з нiмцями, в яких УПА зайняла мiста й мiстечка: Степань, Топорiвцi, Людвипiль, Деражне, Олика, Цуман, Горохiв, Крем’янець, Дубно, Ковель, Луцьк, Рiвне, Кiверцi та iн.
народу i органiзує до боротьби. З усiх сторiн України поспiшають добровольцi, часто пiшки по кiлькадесят миль, щоб вступити в ряди Української повстанської армiї. Ідуть тепер на Полiсся, як колись їх предки iшли на Сiч…
Вже в лютому 1943 р. крiм вiддiлiв Остапа й Коробки дiє на теренi Полiсся i Волинi три новi сотнi УПА: сотня командира Дороша, сотня командира Крука, сотня командира Гонти.
Пiдроздiли УПА у квiтнi 1943 року звiльнили ряд районiв Волинi. Гiтлерiвцi кинули проти них цiлу дивiзiю, яка пiсля триденних боїв вiдступила. З Волинi очищувальнi операцiй УПА спрямовувалися на Подiлля. У боях проти гiтлерiвцiв вояки УПА лише у квiтнi 1943 року знищили 600 нападникiв.
полягло багато борцiв, але всi повстанцi вмирали по-геройськи. Ось один випадок, про який розповiв Янишiвський Йосип Павлович (1925 р. н.), учасник УПА, нинi мешкає в Івано-Франкiвську: “Наша криївка була далеко в лiсi, над селом Липою. В криївцi перебували крайовий провiдник “Роберт”, його дружина, дитина, я i ще двоє стрiльцiв. Я був наймолодший. Вхiд у криївку був добре замаскований. На входi закладалася смерiчка, немов вона росла. Однак НКВС нас викрило. Очевидно, видав їхнiй агент, який, якщо не точно, то приблизно знав мiсце. Опергрупа оточила криївку. На вимогу здатися “Роберт” вiдповiв вiдмовою. Всi документи наказано було знищити. Менi як наймолодшому, “Роберт” наказав здатися, щоб колись розповiсти людям про їхню смерть. Всiм iншим наказано було живими не здаватися. Енкаведисти хотiли взяти “Роберта” живим, однак провiдник застрiлив спочатку жiнку, дитину, потiм себе. Пострiляли себе i iншi. Я вискочив з криївки i здався, як i було менi наказано.”
важче. Вiддiли УПА i СКВ (Самообороннi Кущовi Вiддiли) замiтно змiцнiли – де влiтку 1943 р. була сотня, сьогоднi вже стояв курiнь з важкою зброєю, а iнодi й з гарматами. Та й вiйськова виучка повстанцiв в результатi безперервних боїв з рiзноманiтними бандами значно зросла. За два мiсяцi УПА i СКВ провели 47 боїв з червоними партизанами i 125 – з нiмцями.
Так, як УПА була побудована та органiзована на принципi добровiльностi, то в її ряди мiг ставати не лише кожен українець чи українка, а й кожен громадянин України без огляду на нацiональнiсть.
Влiтку 1943 року в УПА було стiльки чужоземного елементу, що команда УПА Волинi – згiдно з полiтичними напрямками – приступила до створення з нього окемих автономних нацiональних вiддiлiв – грузинiв, татарiв, азербайджанцiв, узбекiв. Цi вiддiли мали своїх власних командантiв, свої нацiональнi прапори i свою команду. В бойових акцiях проти ворога, як проти нiмцiв, так i проти бiльшовикiв, цi вiддiли вiдзначалися великою завзятiстю i навiть героїзмом.
Значним етапом на шляху до змiцнення дружби мiж поневоленими бiльшовиками народами стала Перша конференцiя поневолених народiв Схiдної Європи та Азiї, яка була скликана 21-22 листопада 1943 року з iнiцiативи УПА i вiдбулася на територiї, зайнятiй Українською Повстанською Армiєю.
В конференцiї взяло участь 39 делегатiв вiд 13 народiв: азербайджанського – 4, башкирського – 1, бiлоруського – 2, вiрменського – 4, грузинського – 6, кабардинського – 1, казахського – 1, осетинського – 2, татарського – 4, узбекського – 5, українського – 5, черкеського – 1, чуваського – 1. Крiм того було присутнiх 10 почесних гостей рiзних нацiональностей, що також взяли участь у працях конференцiї. Наслiдком цих праць є “Постанови Першої конференцiї поневолених народiв Схiдної Європи та Азiї” i заклик “До поневолених народiв”.
Ось виняток з постанов: “Для швидкої i повної перемоги нацiональної революцiї потрiбний один спiльний фронт поневолених народiв. Тому Конференцiя вважає необхiдним створити спiльний Комiтет народiв Схiдної Європи та Азiї, який буде координувати тих народiв, виробить єдину лiнiю боротьби зi спiльним ворогом, єдину тактику боротьби та у вiдповiдний момент дасть гасло до одночасного повстання всiх поневолених народiв”.
1944-й рiк характеризується найбiльшим пiднесенням нацiонально- визвольного руху. Героїзм українського народу не затухає, повстанцi керуються девiзом: “Краще смерть, нiж неволя”.
13 вересня 1944 року в м. Заставна банда силою 120 енкаведистiв – погромникiв оточила в хатi повстанця “Вусатого”. Пiсля закiнчення обстрiлу зрiвноважений повстанець скористався пригожим моментом i викинув з хати пiдряд 3 гранати в саму гущу енкаведистiв. Несподiванi вибухи гранат викликали серед них бiганину i замiшання. Тодi повстанець вiльним автоматним вогнем прочистив собi шлях до вiдступу. “Вусатий” прорвавсь з оточення i почав вiдступати, але недалеко його перестрiла друга енкаведiвська банда, що стояла на заставi. Хоробрий повстанець, не гаючи нi хвилини, привiтав напасникiв рясним вогнем. Переляканi енкаведисти кинулись врозтiч. Пiсля другої ганебної поразки у погромникiв зникла охота до дальшої гонитви. По сторонi ворога загинув капiтан НКГБ i 8 енкаведистiв. Опрiч цього була велика кiлькiсть поранених.
Та саме в 1944-му роцi було створено пiдпiльний уряд УПА, iдею започаткування якого Роману Шухевичу подав видатний український письменник Іван Багряний (1907–1963) – активний працiвник пропагандистського апарату ОУН.
11 липня 1944 р. далеко вiд непрошеного ока в Карпатах почалися наради нового Українського Революцiйного Парламенту. Курiнь УПА охороняв мiсце нарад перед можливими наскоками нiмцiв чи бiльшовицьких партизанiв. Зiбралися представники всiх Українських Земель, причому особливо численно були представленi Схiдноукраїнськi Землi. Зiйшлися люди рiзних полiтичних поглядiв.
Збори святочно проголосили себе Тимчасовим Українським Парламентом i назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР).
Перший Великий Збiр УГВР також затвердив змiст присяги УПА (19 серпня 1944 р.).
Президентом УГВР було обрано Кирила Осьмака, а Романа Шухевича – Головою Генерального Секретарiату УГВР. На пост вiце-президента УГВР Р. Шухевич рекомендував Василя Мудрого.
“Урочиста тиша запанувала в залi нарад, - згадував Р. Шухевич, - коли Голова Президiї УГВР став перед Головою Великого Збору УГВР, поклав руку на Українськй Державний Герб та почав повторювати слова присяги…Це присягав Президент України перед українським народом”.
Найбiльш поширеною формою боротьби були: наскоки, засiдки, практикувалися й ланцюговi засiдки. Найчастiше вони здiйснювалися вночi i на закритiй мiсцевостi.
7 квiтня 1945 року курiнь УПА здiйснив наскок на загiн НКВС, що дислокувався у селi Посiчi. У тригодинному бою загинуло понад 120 енкаведистiв, у повстанцiв загинув один стрiлець.
Засiдки ж робилися найчастiше малими силами – чотою чи роєм, iнколи сотнею чи куренем.
22 березня 1945 року сапери повстанської сотнi “Летуна” неподалiк Калуша висадили в повiтря дволокомотивний поїзд з енкаведистами, якi їхали для здiйснення облав на УПА. Тодi загинуло понад тисячу енкаведистiв.
Велике значення мали i закордоннi рейди УПА. В iнформацiйному бюлетнi УГВР у травнi 1950 року про значення закордонних рейдiв пiдроздiлiв УПА зазначалося: “В iсторiї УПА окреме мiсце займають бойово-пропагандивнi рейди поза кордони СРСР, на територiї так званих народно-демократичних республiк, народи яких, опинившись пiд фактичним пануванням московсько-бiльшовицьких iмперiалiстiв, стали природними союзниками українського народу, поневоленого бiльшовицькою Москвою. У 1945-47 р. р. вiддiли УПА вiдбули вже декiлька таких рейдiв: на територiю Чехословаччини, Польщi, а також в межах СРСР на тер. Бiлоруської ССР…”.
Вiд початку заснування й до червня 1946 р. УПА втратила в боях 10 тис. воякiв. до того ж перегрупувавши сили пiсля вiйни, Москва кинула їх проти УПА та пiдпiлля ОУН, щоб зовсiм лiквiдувати опiр компартiйнiй владi й загнати волелюбний український народ у "єдиний i недєлiмий Советський Союз".
УПА протрималась майже до 1952 року, а окремi вiддiли з рiзних куренiв - до 1954 року.
i трагiчна статистика злочинiв загарбникiв проти свiдомих українцiв. Коротко про деякi з них зараз i пiде мова.
Поблизу рiчки Золота Липа стоїть коло невеликого парку старовинний замок Винявських. Коли було розбито замурованi льохи цього замку, то там знайшли людськi трупи. Чимало замордованих бiльшовиками i зв’язаних по декiлька до купи понесла вода Золотої Липи. Про це знають мешканцi сiл Посухiв, Потутори, Саранчуки.
втечею вiдступаючi частини бiльшовикiв вимордували. Навiть в невеличкому мiстечку Буську недалеко вiд Львова в тюрмi НКВД залишило 40 трупiв свiдомих українських дiячiв. Крiм цих трупiв у в’язницi знайдено ще 50 тiл закатованих, переважно дiвчат, в каплицi в парку.
В Дубнi, на Волинi, вночi з 24 по 25 червня 1941 р. НКВД у в’язницi вистрiляло i по-звiрськи закатувало 547 чоловiкiв i жiнок та позаколювало кiлька немовлят, яких народили у в’язницi жiнки-в’язнi. В Залiщиках 60 вантажних вагонiв з в’язнями було облито горючою рiдиною i запалено.
В золочiвськiй тюрмi знайдено тiла по-звiрськи закатованих 649 осiб, в ямi перед в’язницею було вiдкопано 432 особи, облитих бензином. В другiй ямi на подвiр’ї вiдкопано 217 осiб, яких паталогоанатоми, дослiдивши, визнали живцем похованими.
з головних героїв якої, а саме сотенний Кривонiс – Мирослав Симчин, 6 рокiв воював в УПА проти мадярських та бiльшовицьких загарбникiв, 11775 днiв i ночей провiв у комунiстичних концтаборах i в’язницях…
“Феномен УПА, якою командував генерал Роман Шухевич, заключається в тому, що вона в дуже короткий час зумiла вплинути на свiдомiсть людей i органiзувати спротив iноземним зайдам, налагодити вишкiл старшинських кадрiв, протистояти проти нiмцiв, мадярiв, румунiв, радянських партизан, десантних загонiв НКВС, Армiї Крайової та частин Червоної Армiї, воюючи при цьому без власного тилу”, - писав Г. Бурнашов. Крiм того, повстанська армiя проводила державницьку роботу, створивши УГВР. Досвiд УПА вивчають в академiї генерального штабу армiї США, вивчали на Кубi, в Афганiстанi; її вважають воюючою стороною в Другiй свiтовiй вiйнi. Але цю роль, на жаль, не можуть зрозумiти деякi кола в Українi.
Проте, цьогорiчними зусиллями полiтичної фракцiї “Наша Україна” у порядок денний сесiї Верховної ради України внесено законопроект “Про вiдновлення iсторичної справедливостi в боротьбi за свободу i незалежнiсть України” (автори: Я. Кендзьор, Б. Костинюк, І. Стойко). Законопроект передбачає визнання воюючою стороною в Другiй свiтовiй вiйнi ОУН-УПА; боротьба ОУН-УПА визнається нацiонально-визвольною i рухом опору тоталiтарному режиму, а вояки ОУН-УПА – ветеранами руху опору.
Використана лiтература:
1. Бiблiотека Українського Нацiоналiста. – ч. 2. – Хмель С. В. “Українська партизанка” (з крайових матерiалiв). // “Шлях Перемоги” – Львiв, 1994. – 128 с.
2. Бурнашов Г. В. Полководець УПА (видання перероблене i доповнене). – Івано-Франкiвськ, 1999. – 304 с.
3. Бурнашов Г. В. Лицарi честi i чину. - Івано-Франкiвськ. – Вид-во “Нестор”,1998. – 258 с.
4. Галамай С. П. Боротьба за визволення України. 1928-1989 рр.. Репринт. вид. – Львiв: “Каменяр”, 1993. – 343 с.
5. Лiтопис УПА - Т. 19. Група УПА “Говерля”. Книга друга: спомини, статтi та видання iсторичного мемуарного характеру. / Зiбрав i упор. П. Содоль. – Торонто. – Львiв, 1993. – 359 с.
6. Лебедь М. УПА: її генеза рiст i дiї у визвольнiй боротбi країнського народу за Українську Самостiйну Соборну Державу. – І частина. Нiмецька окупацiя України. Репринт. вид. – Дрогобич: “Вiдродження”, 1993. – 208с.
7. Мiрчук П. Українська Повстанська Армiя. 1942-1952.(Документи i матерiали). - Львiв, 1991. – 466 с.
| 
