Іран

Іран План Введення 1. Суспiльнi вiдносини в Ірану в 10-12 в. 2. 1) молодi роки Хасану iбн Саббаха 2) навчання “Дават – i джадид” 3. Повстання iсмаїлiтiв. Утворення iсмаїлiтської держави 4. Розвиток iсмаїлiтської держави 5. Загибель iсмаїлiтської держави Висновок Ісмаїлiтський рух буде розглянутий мною на широкому iсторичному тлi розвитого феодального суспiльства, яким був Іран у перiод держави Сельджукiв. Незвичайно швидкий розвиток феодальних вiдносин у 70 – 90 – х роках 11 в. загострило до крайностi внутрiшнi протирiччя в цiй державi. Повсюдне поширення iкту ( умовне земельне дарування вiд араб. ката – “вiдрiзати, вiднiмати”) привело до посилення феодальної експлуатацiї iранського селянства. Клас феодалiв вирiс чисельно, головним чином за рахунок тюркських елементiв. Експлуатацiя iранських селян тюркськими феодалами супроводжувалося грабежами, образами, насильствами. Розвиток феодальних вiдносин вело до того, що, у – перших, общиннi землi вiднiмалися i переходили у власнiсть держави i феодалiв ( з 10 в. як iкт) i, у – других, вiльна селянська громада (якщо вона зберiгалася) перетворювалася у феодально залежну. У мiстах Ірану тi ж тюркськi феодали дiяли безкарно будь-якi бешкетування у вiдношеннi трудового населення: ремiсникiв, робочих людей, дрiбних торговцiв i їхнiх родин. Одна частина iранської знатi, що пристосувалася до завойовникiв – сельджукам, брало активну участь в експлуатацiї своїх одноплемiнникiв. Інша, що утратила ведучi посади i свої земельнi володiння, була в таємної опозицiї до Сельджукiв. Ненависть до феодалiв, тюркським i iранської, зрiла в серцях людей. Потрiбна була iскра, щоб пiдпалити полум'я повстання. Молодi роки Хасану iбн Саббаха й адресувалася лише феодалам i людям науки. Вiн висунув конкретнi гасла для антисельджуцької i антифеодальної боротьби, з'явився вождем i органiзатором народного повстання. Спочатку Хасан iбн Саббах сповiдав вiру своїх батькiв шиїтiв – дюжинникiв, але потiм виявився пiд впливом исмаїлiтiв Рейя. Молодi роки Хасану iбн Саббаха, коли формувався його характер i вироблялися релiгiйнi i полiтичнi погляди, зв'язанi з Реєм. Про зближення Хасану iбн Саббаха з iсмаїлiтами Рейя докладно розказано вiд його обличчя в “Саргузашт – i Сайїд- на”. Першим пропагандистом iсмаїлiзма, якого зустрiв на своєму шляху юний Хасан iбн Саббах, був ремiсник – карбувальник. Останнiй усе бiльш наполегливо спростовував i убивав у Хасану iбн Саббаху вiру його батькiв. Свою справа вiн зробив. Його другим наставником став лимар Бу Наджим, що зумiв дати вiдповiдь на всi, навiть найбiльш важкi для розумiння питання Хасану ибн Саббаха. Незабаром Хасан iбн Саббах заявив про своє прагнення прийняти исмаилизм. Наполегливi прохання юнака переконали Мумина, i вiн прийняв присягу, чим i було оформлене вступ останнього в ряди исмаилитов. У 469/1076/77р. пiсля свого призначення заступником Абд червоний – Мелик ибн Атташа Хасан ибн Саббах прийняв тверде рiшення вiдправитися в Єгипет. Мелик посилав Хасану ибн Саббаха в Єгипет, ймовiрно з метою завершення чи утворення знайомства з найбiльш авторитетними исмаилитами. на користь молодшого сина викликало невдоволення серед исмаилитов. Був порушений теоритически непорушний принцип про перехiд iмамату вiд батька тiльки до старшого сина. У фатимидских исмаилитов розкол на низаритов (признававших iмамат Низара) i мусталитов ( признававших iмамат Мустали) вiдбувся, только пiсля смертi Мустансира. З погляду Стройової Л. В., перебування в Каїрi дало Хасану ибн Саббаху дуже багато чого. Вiн змiг познайомиться з Каїром i полiтичною обстановкою в столицi. Вiн довiдався про прогресуюче падiннi моцi Фатимидского халiфату. Самим головної для Хасану ибн Саббаха була можливiсть переконатися в тiм, что исмаилитам Ірану не прийдеться розраховувати на допомогу Фатимидского халiфату, i, нарештi, боротьба угруповань при дворi Мустансира, що пiдтримували Мустали чи Низара, предопредилила пiзнiше, пiсля розколу 1094 р., визнання Хасаном ибн Саббахом iмамату Низара. Навчання Хасану ибн Саббаха “Дават- i джадид” по сушi. Скiнчився перiод нагромадження полiтичних i релiгiйних знань. Починалася пора активної полiтичної i пропагандистської дiяльностi. Уже в цей час про його дiяльнiсть i зв'язки з исмаилитами було вiдоме сельджукскими владi, i вони його розшукували. Йому довелося ховатися а Исфахане. Така була першочергова задача исмаилитов. Полiтичнi i соцiальнi гасла виявляються i з релiгiйного навчання Хасану ибн Саббаха, що пiзнiше одержало назву “Дават-и джадид”. включала космогонiю, фiлософiю еманацiй, зiставлення макро- i мiкрокосму, пророчi цикли i т. д. Сам Хасан не мiг не знати фатимидского навчання у всiй його повнотi. Вiдмiннiсть “Дават-и джадид” вiд старого фатимидского исмаилизма полягає в тому, що з цього (сложнейшего у своїй фiлософськiй частинi) навчання Хасан ибн Саббах узяв тiльки навчання про iмама, простiй по своїй сутностi, цiлком доступне будь-якому непiдготовленому слухачу i прихильнику. У тiй запеклiй збройнiй боротьбi, що вели исмаилиты в Ірану, допомозi вiд Фатимидов вони не чекали i не шукали. Фатимиды, зi своєї сторони, у боротьбу в Ірану не втручалися. Захоплення Аламута (1090) поклав початок iснуванню в Ірану самостiйної держави, не пiдлеглого ни Сельджукам, ни Фатимидам. Призначуванi Хасаном ибн Саббахом даи прийняли “Дават-и джадид” i пропагували його. Навчання давало переконанiсть у тiм, что только исмаилиты йдуть правильним путем, уселяла їм впевненiсть у своїй перевазi на ворогом, что сприяло змiцненню єдностi. Утворення исмаилитского держави На наступний рiк пiсля захоплення Аламута, у 484/1091/92 р. исмаилиты пiдняли повстання в Кухистане, що закiнчилося їх перемогою. Несподiвана смерть султана Мелик-шаха викликала рiзку змiну полiтичної обстановки в державi Сельджукiв. Почалася гостра боротьба за престол мiж його синами i братами. У плинi правлiння султана Баркйарука (1093-1105) феодальнi усобици охопили всю країну. Заколоти тюрских феодалiв вiдбувалися в районах Исфахана, Хамадана, Рейя, Себзевара, Мерва, Серахса, Балха, а також у Хорезмi. У столицi i у всiй країнi була вiдсутня тверда влада. У плинi цих 12 рокiв створилися сприятливi умови для змiцнення исмаилитов у уже зайнятих ними районах. У 493/1099/100 р. исмаилиты без бою опанували мiцнiстю Гирд-кух, розташованої бiля м. Дамгана. Султан Баркйарук,зайнятий у цей час боротьбою зi своїм братом Мухаммедом, не почав военнных дiй проти исмаилитов у цьому районi. Утвержение исмаилитов у Рудбаре, Кухистане i Дамгане i продолжавшиеся феодальнi усобицы серед синiв Мелишаха з'явилися причиною активiзацiї исмаилитов у столицi. Исмаилитам не удалося захопити Исфахан, але, незважаючи на поразку i загибель Ахмеда ибн Абд ал-мелик ибн Атташа, велика частина з них благополучно добралася до исмаилитских фортець, розташованих в iнших районах Ірану. Хасан ибн Саббах направив своїх даи в Сирiю. Вiн прагнув до розширення исмаилитской пропаганди i збiльшенню розмаху повстання. Боротьба исмаилитов з феодалами как в Ірану, так i в Сирiї мала однаковi форми, єдинi цiлi i методи. На початку 11 в. исмаилиты потерпiли поразка в Сирiї, але их боротьба на цьому не скiнчилася. Успiх прийшов пiзнiше. Полiтична мета, поставлена Хасаном ибн Саббахом i исмаилитами, була досягнута. Ними було створено зовсiм незалежне вiд Сельджукiв самостiйна держава. Хасан ибн Саббах, органiзатор усiєї исмаилитской пропаганди в 80-90-i роки 11 в., вождь народних повстань i антисельджукской боротьби в90-х роках 11 -20-х роках 12в., являяся главою держави i мав необмежену полiтичну i духовну владу. Його навчання було офiцiйною релiгiєю исмаилитского держави. Основна маса населення исмаилитского держави прийняла навчання Хасану ибн Саббаха, засвоївши з нього, вероятно, те, що йому бiльше всего було зрозумiле i близко. Без сумнiву, населення исмаилитского держави повинне було виконувати роботи з будiвництву нових фортець, заготiвлi продовольства на випадок облоги, риттю колодязiв i каналiв, будiвництву iригацiйних споруджень, зведенню житлових будинкiв у фортецях i т. д. Однак у подiбного роду роботах были зацiкавленi всi исмаилиты, i результат их працi йшов на загальне благо, змiцнення i розвиток исмаилитского держави. У цей час у исмаилитском державi ще не було рiзкої майнової диференцiацiї мiж правителями, представниками держави i простим народом. Суворий, аскетичний спосiб життя, установлений Хасаном ибн Саббахом для усiх без винятку, вiдповiдав споконвiчним мрiям крестянских мас про знищення рiзницi мiж багатими i бiдними, про майнову рiвнiсть. Цi поки однаковi для всiх умови матерiального життя зв'язувалися, у представлення народних мас, з навчанням Хасану иьн Саббаха бо iмамi, що принесе людям благоденство i повна соцiальна справедливiсть, тобто життя без експлуатацiї. Наслiдком цього була прихильнiсть исмаилитов навчанню “Дават-и джадид”. Для исмаилитского держави характернi вiдмовлення вiд спадкоємної монархiї (єдиної форми державної влади, що практикувалася у феодальних володiннях); знищення можливе iнституту iкту i зв'язаної з ним сукупностi феодальних податкiв, поборовши i повинностей, що iснували в сельджукском державi; риси аскетизму i прагнення до загального равентсву; обов'язкова для всех сувора дисциплiна. З 20-х рокiв 12в. загальне ослаблення i дроблення сельджукских володiнь створювали сприятливу обставину для розвитку держави. З 20-х по 60-i роки зовнiшня полiтика держави исмаилитов розвивалася по наступним основним напрвлениям: розширення територiї держави шляхом завоювання феодальних фортець i будiвництва нових змiцнень; вiдкрита збройна боротьба з вiйськами феодалiв; iндивiдуальний терор проти класових, полiтичних i релiгiйних ворогiв исмаилитского держави. жертву. Всi убитi вiдносяться до вiйськового i чиновной знатi, як тюркської, так i перської, вищому мусульманському духiвництву, а також до керiвникiв суннитов рiзних розумний i помiрним шиїтам. Незмiнним залишався i класовий склад фидаев, що добровiльно жертвували собою убивць, що були вихiдцями з чи селян ремiсникiв. Внутрiшнє становище исмаилитского держави характеризується встановленням спадкоємної монархiї Кийа Бузург Умида i его нащадкiв, що збережеться до кiнця iснування цiєї держави; висуванням Кийев на найважливiшi вiйськовi й адмiнiстративнi посади; проникненням у правящии кола исмаилитов тюркських феодалiв; появою майновою диференцiацiєю в исмаилитском суспiльствi, що викликало глибоке недовольствие серед рядовых исмаилитов. Незабаром пiсля смертi Хасану ибн Саббаха правителем Аламутского держави став Кийа Бузуг Умид (1124- 1138). Розширення територiй исмаилитского держави на пiвночi Ірану збiльшувало його населення i змiцнювало економiчну базу. У исмаилитском державi спостерiгався вiдносно високий рiвень розвитку продуктивних сил. Вилученi друг вiд друга володiння т окремi фортецi, що складали исмаилитское державу, уключали сiльськогосподарськi райони, придатнi для розведення усiх видiв сiльськогосподарських культур, пасовища, що забезпечували кормами численна худоба; мiста з розвитим ремеслом, продукцiя якого йшла на експорт i на мiсцеве споживання. Розвите скотарство забезпечувало продукти харчування: мысо, сыр, молоко, олiя, а також вовна для виготовлення одягу. Про значення скотарства в економiцi говорить i те, що професiя пастуха не вважалася соромної навiть для самого глави держави. Правитель Аламута Червоний пекл-дин у своїй юностi пас баранiв. Достаток дощiв i наявнiсть гiрських рiк у Рудбаре створюють сприятливi умови для розвитку богарного i поливного землеробства. Джерела згадують про товкотнечi для рису, побудованих у Ламасаре, садах i городах, розбитих у пiднiжжя цiєї мiцностi. Що належали исмаилитам мiцностi, що розташовувалися на найважливiших торгових шляхах, забезпечували грошовi доходи вiд збору торгових пошлин, вiд охорони i грабежiв караванiв. Поява внутри имаилитского держави феодальних елементiв, що зберегли свою власнiсть, прихильнiсть правовiрному iсламу i глибоко ворожих зрiвняльним прагненням, викликало протест народних низiв. На початку 60-х рокiв 12 в. цi протирiччя виявлялися у видi гострої класової боротьби, соцiального “вибуху” народного гнiву. Соцiальний протест одержав вираження в релiгiйнiй формi- єдино можливої у феодальну епоху. Вiн знайшов вираження в навчаннi про “День Кийамата”, що проголосив 4-тый правитель Аламута- Хасан ибн Мухаммед ибн Кийа Бузург Умид. Проголошення Кийамата розглядалася дослiдниками только как релiгiйна реформа исмаилизма. Однак првозглашение Кийамата було в планi соцiально-полiтичному вимогою соцiальної i майнової рiвностi для исмаилитов; закликом до убивств, побиванию каменями, непримиреннiй боротьбi з “своїми” феодаоами. У планi релiгiйному провоглашение Кийамата означало скасування шарiату i поява вiдмiнного вiд исмаилизма вiровчення- низаризма. Загибель исмаилитского держави До початку 13 в. у исмаилитском державi рiзко загострилися внутрiшнi протирiччя. Йшла напружена боротьба мiж двома угрупованнями. Одна з них- феодальна- прагнула порвати з низаризмом i повернутися в лоно iсламу, установити контакт iз феодалами близьких i далеких володiнь, вiльно распряжаться своїми багатствами i збiльшувати їх. До зрiвняльних прагнень рядових исмаилитов обличчя, що належать до цiєї групи, вiдносилися рiзко вороже. Питома вага цiєї групи в исмаилитском державi усi зростав. Друге угруповання- демократична- стояла з усiх питань на дiаметрально протилежних позицiях. Вона зберiгала прихильнiсть низаризму, була ворожа навколишнiм исмаилитское держава феодалам, непримиренна до “своїм” феодалам, пддерживала майнова рiвнiсть, воювала з монголами. Боротьба цих угруповань з'явилася одгой з найважливiших причин загибелi исмаилитского держави. Обидвi групи намагалися заручатися пiдтримкою правителя Аламута чи его спадкоємця. З приходом до влади Джелаль пекло-дина Хасану (1210-1221) i його феодального угруповання, що пiдтримувала, була негайно змiнена вся зовнiшня i внутрiшня полiтика исмаилитского держави, проводившияся понад сторiччя. родинних зв'язкiв з їхнiми правителями. При вторгненнi монголiв у державу хорезмшахов Джелаль пекл-дин Хасан негайно виразив повну покiрнiсть Чингизхану. З моменту вступу на престол Джелаль пекло- дина Хасану суннизм став офiцiйною релiгiєю исмаилитского держави. Тимчасова перемога феодального угруповання на початку 13 в. привела до того, що правитель Аламута Джелаль пекло- дин Хасан Ноу-Мусульман вiдреклося вiд исмаилизма, повернувся в лоно iсламу, спалив частину книг аламутской бiблiотеки. У своїй зовнiшнiй полiтицi вiн, не вiдрiзняючи вiд iнших феодальних правителiв того часу, брав активну участь у їх усобице. Але демократичнi прагнення рядових исмаилитов були ще сильнi. Їм удалося, привiвши до влади Червона пекло-дина, змiнити на дiаметрально протилежний полiтичний курс його попередника. Снову був вiдновлений низаризм; у внутрiшнiй полiтицi пiдсилилися репресiї проти “своїх” феодалiв. Їхнi контакти виражали своєрiдну форму антимонгольської боротьби в Ірану. У 50-х роках 13 в., при вступi в Іран монгольських вiйськ Хулагу-хана, над володiннями исмаилитов нависла грiзна опастность. До цього часу в правлячих колах исмаилитов ведучу роль зумiла зайняти феодальне угруповання, що ненавидiло низаризм як єресь i жадала капiтуляцiї перед монголами. Героїчний опiр рядових исмаилитов монголам виявилося неспроможним вследствии зрадництва имаилитских вождiв. Вони здали Меймундиз. Пiсля недовгої боротьби жителi Аламута одержали право виходу з мiцностi. Один рiк пручалися Ламасар i 20 лет – Гирд-кух. Висновок Причинами загибелi исмаилитского держави з'явилися не тiльки зрадницька полiтика его правлячих кiл, не тiльки кiлькiсна перевага монгольських вiйськ i их краща технiчна оснащенiсть. Головна причина полягає в iншому. У перiод фелдализма соцiальнi iдеали народних повстань були зверненi до невозратному пршлому, цi iдеали були нереальними мрiями про повернення до суспiльства докласовому з його майновою рiвнiстю i вiдсутнiстю експлуатацiї людини людиною. Исмаилитское суспiльство i держава виникла i змiцнювалася в оточеннi розвитого феодального суспiльства, i их власний розвиток не мало iншого шляху, крiм шляху феодального. У цьому їхня iсторична приреченiсть. ЛІТЕРАТУРА: 1. Л. В. Строева “ Держава исмаилитов в Ірану в 11-13вв.”, Наука, М., 1978 3. Петрушевский И. П. “Іслам в Ірану в 7-15 В.”, Л., 1966