Італiя у 80 90-х роках
Гончарука Ігоря
(11–В)
У 80-тi роки правоцентристськi уряди почали здiйснювати неконсервативний курс. Економiка поступово повертала втраченi позицiї, розпочався новий, бiльш iнтенсивний розвиток провiдних галузей виробництва: електронiки, машинобудування, бiльшостi галузей легкої промисловостi, особливо шватської та взуттєвої, за якими Італiя посiдає перше мiсце у свiтi. Наприкiнцi 80-х рокiв – на початку 90-х значного розвитку досягло виробництво обчислювальної технiки, роботiв, комп’ютерiв.
Внаслiдок нових розбiжностей мiж ІСП i ХДП знову загострилась полiтична обстановка в країнi. 1986 р. уряд Беттiно Кракси пiшов у вiдставку.
До 1992 р. Італiєю керував уряд, очолюваний християнським демократом Джулiо Андреоттi. Незважаючи на економiчне пiднесення, соцiальнi програми уряду не задовольняли потреб населення. Зростали зовнiшнiй борг, iнфляцiя, безробiття.
структур, їхнiх зв’язкiв з мафiозними об’єднаннями. Внутрiшньополiтична криза охопила провiднi полiтичнi партiї. На тлi краху комунiстичного блоку втратила вплив у країнi ІКП, яку вже рятувала доктрина “єврокомунiзму”. 1991 р. ІКП перетворено на Демократичну партiю лiвих сил (ДПЛС), Хоча частина колишнiх її членiв залишалася на старих позицiях.
Італiйська полiцiя розпочала великомасштабну операцiю “Чистi руки” (1992р.). Дiловий та полiтичний свiт стрясали гучнi викриття. У скандалах, пов’язаних iз хабарами , зв’язками з мафiєю, виявилися замiшанi усi найбiльшi по-
– 1 –
лiтичнi партiї Італiї – християнськi демократи, соцiалiсти, республiканцi та колишнi комунiсти. Подали у вiдставку 6 мiнiстрiв уряду Дж. Амато, пiшли з полiтичної арени лiдер соцiалiстiв Б. Краксi, керiвник республiканцiв Дж. Ла Мальфа та iншi полiтики. Полiтична нестабiльнiсть у країнi досягла небезпечної межi. На фонi зростання безробiття та iнфляцiї посилалася соцiальна напруженiсть у суспiльствi. Швидко зростали ряди прихильникiв сепаратистської “Лiги пiвночi”, що закликала до подiлу Італiї на три самостiйнi держави. Активiзувалися неофашисти i монархiсти. Звинувачення в “мафiознiй дiяльностi” було висунуто колишньому прем’єр- мiнiстровi Дж. Андреоттi. Викривальна кампанiя “Чистi руки” викликала шок в iталiйському суспiльствi.
Декретом президента Оскара Луїджi Скальфаро вiд 16 сiчня 1994 р. парламент було розпущено. Розпуск парламенту XI скликання фактично означав кiнець iталiйської Першої республiки, яка проiснувала майже пiвсторiччя. Партiї колишньої правлячої бiльшостi намагалися змiнити свiй iмiдж в очах виборцiв. Так, ХДП розкололася, i її колишнє ядро стало Народною партiєю (НПІ). З’явилися новi партiї, рухи. Серед них – асоцiацiя “Вперед ,Італiє”. Її створив один з найбiльших пiдприємцiв країни, телевiзiйний магнат Сiльвiо Берлусконi (“за сумiсництвом” – президент i хазяїн одного з найбiльших у свiтi футбольних клубiв – “Мiлан”). Берлусконi кооперується з iншими партiями i рухами правого спектру – “Лiгою пiвночi” на чолi з Умберто Боссi та неофашиським рухом “Нацiональний альянс”, очолюваний Джанфранко Фiнi. У результатi виборiв у березнi 1994 р. уряд очолив С. Берлусконi. Вперше до уряду ввiйшли неофашисти. Через чотири мiсяцi внаслiдок мiжпартiйних розбiжностей та звинувачень прем’єра у незаконних фiнансових операцiях С. Берлусконi пiшов у вiдставку. У країнi вибухнула одна з найбiльших в iсторiї криз.
– 2 –
Значний фiнансист Ламберто Дiнi сформував перехiдний уряд, до якого увiйшли переважно безпартiйнi спецiалiсти –професiонали. Не маючи пiдтримки в парламентi, вiн протримався лише до початку 1996 року.
прем’єр сформував головнi напрямки дiяльностi свого уряду: скорочення державного сектора, зменшення безробiття, пiдвищення якостi освiти й повернення лiри до європейської валютної системи.
Сучасна Італiя прагне перебороти внутрiшнi незгоди та посiсти гiдне мiсце у свiтi, що iнтегрується.
Уся зовнiшньополiтична дiяльнiсть Італiї проходила пiд знаком спiвробiтництва з НАТО i Європейським Союзом. Італiя була серед 12 держав-засновниць НАТО у 1940 р. З 1957 р. – Італiя член Європейської Економiчної Спiльноти. Вступ до “Загального ринку “ сприяв поширенню економiчних зв’язкiв Італiї в рамках захiдноєвропейської iнтеграцiї, проте трохи обмежив розвиток деяких галузей, зокрема металургiї й сiльського господарства. Італiя – активний член iнших європейських об’єднань, входить до Ради Європи.
Італiя вiдiграє важливу роль у рамках ООН i НАТО в урегулюваннi мiжнародних воєнних конфлiктiв, у миротворчiй дiяльностi. Країна має сучаснi збройнi сили чисельнiстю 350 тис. чол. Вiйськовi витрати 1990 р. становили 29,6 трлн лiр.
повному обсязi; по
– 3 –
дає допомогу Українi через такi мiжнароднi фiнансовi структури, як Європейський банк реконструкцiї i розвитку, Європейський Союз та iншi. У травнi 1995 р. президент України Л. Д. Кучма вiдвiдав Італiю з офiцiйним вiзитом, у ходi якого було пiдписано Договiр про дружбу i спiвробiтництво мiж Україною та Італiєю. Обидвi країни активно спiвробiтничають у створеннi нової системи колективної безпеки в Європi.
– 4 –
Список використаного матерiалу:
- Вiдносини України з Європейськими державами.
– 5 –
| 
