Історична роль iнженерної дiяльностi в створеннi i розвитку хiмiчної промисловостi
ЗМІСТ
Вступ
1. Історична роль iнженерної дiяльностi в створеннi i розвитку виробництва мiнеральних добрив i виробництва органiчних фарбникiв
1. 1 Види мiнеральних добрив та iсторiя їх появи й розвитку
1. 3 Роль вiтчизняних та iноземних вчених в утвореннi та розвитку органiчних барвникiв
2. Внесок iнженерної дiяльностi у створення i розвиток хiмiчного машинобудування
2. 1 Зародження вiтчизняного хiмiчного машинобудування
2. 2 Де i як йшла пiдготовка потрiбних кадрiв для даної галузi технiки
2. 3 Роль iнженерiв в розробцi та налагодженнi випуску сучасного обладнання для хiмiї
Висновок
Лiтература
ВСТУП
Тема реферату «Історична роль iнженерної дiяльностi в створенi i розвитку виробництва мiнеральних добрив i виробництва органiчних барвникiв. Внесок iнженерної дiяльностi у створення i розвиток хiмiчного машинобудування» з дисциплiни «Історiя iнженерної дiяльностi».
- видами мiнеральних добрив та iсторiєю їх появи й розвитку;
- роллю вiтчизняних та iноземних вчених в утворенi та розвитку органiчних барвникiв;
- iсторiєю розвитку Сєвєродонецького об’єднання „Азот” i вкладом вчених i iнженерiв Сєвєродонецького ДІАП в цю справу;
- розвитком Рубiжанського ПО „Барвiнок” i вкладом вчених та iнженерiв Рубiжанського фiлiалу НІОПІК у розвиток заводу;
- зародженням вiтчизняного хiмiчного машинобудування;
- роллю iнженерiв в розробцi та налагодженнi випуску сучасного обладнання для хiмiї;
- вкладом Сєвєродонецьких фахiвцiв у створеннi сучасної технiки для рiзних галузей хiмiчної промисловостi.
1. 1 Види мiнеральних добрив та iсторiя їх появи й розвитку
Починаючи з 70-х рокiв ХІХ ст. хiмiчна технологiя в тiй або iншiй формi проникає майже у всi основнi галузi виробництва.
Хiмiчнi продукти почали широко застосовувати в сiльському господарствi. В цей час налагоджується виробництво одного з видiв неорганiчних добрив – суперфосфату, а потiм i iнших. Здобич i обробка мiнеральних добрив в цей перiод складається в особливу область хiмiї.
Упровадження точних методiв хiмiчного аналiзу у вивченнi бiологiчних процесiв, що вiдбуваються в ґрунтi, дозволило створити наукову базу для землеробства, пiдвищити врожайнiсть.
Розвиток хiмiї i хiмiчної технологiї, як було доведено ранiше, дозволяє не тiльки збiльшувати кiлькiсть корисних речей i число корисних вживань вже вiдомих речовин, але i вводить покидьки галузi процесу виробництва i споживання назад в круговорот процесу вiдтворювання, створюючи тим самим новi можливостi i новi ресурси.
Зростання хiмiї в цiлому в Радянському Союзi, до складу якого входила i Україна, почалося практично з 1929г. – першого року І п'ятирiчки розвитку народного господарства.
За перiод з 1928 по 1940 рр. виробництво мiнеральних добрив в СРСР змiнювалося таким чином, в ум. од.:
| 1913 |
1928 |
1932 |
1937 |
1940 |
| всiх добрив |
89 |
135 |
921 |
3240 |
3290 |
| у тому числi: |
| азотних |
13,8 |
11 |
56 |
761 |
972 |
|
67,3 |
111 |
179 |
1473 |
1404 |
| калiєвих |
- |
- |
21 |
356 |
532 |
|
7,9 |
13 |
384 |
650 |
382 |
З початком ВОВ народне господарство країни зазнало величезних втрат, але завдяки тому, що ряд заводiв вдалося евакуювати на схiд країни, де їх вдалося вже в 1942г. запустити в роботу, що дозволило нарощувати по роках випуск багатьох хiмiчних продуктiв, у тому числi i мiнеральних добрив.
| Найменування продукту |
Роки |
| 1942 |
1943 |
1944 |
1945 |
| Мiнеральнi добрива (ум. од.) |
364 |
539 |
776 |
1121 |
Цей випуск складав 1/3 вiд випуску 1940г.
Пiсля вiйни були намiченi заходи по вiдновленню зруйнованого народного господарства, у тому числi i хiмiчної промисловостi. До 1950 р. намiчалося збiльшити виробництво мiнеральних добрив в 2 рази. В подальше роки виробництво хiмiчних товарiв неухильно нарощувалося. Нижче приведенi данi про виробництво мiнеральних добрив з 1940 по 1980 р.
| Найменування продукту |
Роки |
| 1940 |
1950 |
1960 |
1965 |
1970 |
1975 |
1980 |
|
3,3 |
5,5 |
13,9 |
31,2 |
55,4 |
90,2 |
103,9 |
| азотнi |
1,0 |
1,9 |
4,9 |
13,2 |
26,4 |
41,6 |
49,9 |
| фосфорнi |
1,4 |
2,4 |
4,9 |
8,55 |
13,4 |
23,8 |
30,1 |
| калiєвi |
0,5 |
0,8 |
2,6 |
5,7 |
9,8 |
19,1 |
19,4 |
Збiльшення використовування виробництва мiнеральних добрив сприяло збiльшенню врожайностi рiзних сiльськогосподарських продуктiв, i в першу чергу, хлiбних культур.
1. 2 Вклад вiтчизняних та iноземних вчених та iнженерiв в утворення сучасного вигляду цих галузей хiмiї
У розвиток хiмiї внесли колосальний внесок наступнi росiяни (радянськi) iнженери i вченi Н. С. Курнаков, Л. А. Чугаєв, І. Н. Черняєв, Н. М. Жайворонкiв, В.І. Спiцин, А. В. Миколаїв, В. В. Лебединський.
Практично у всiх хiмiчних виробництвах використовуються каталiзатори.
Широко вiдомi у всiх хiмiчних виробництвах дослiдження в областi каталiзу А. А. Баландiна, Г. Б. Бореськова, С. С. Лагинова, С. З. Рочинського, М.І. Темкина.
- азотнi добрива, якi включають амiачну селiтру, карбамiд (або сечовина). Сюди вiдносять також сульфат амонiю i вапняно-амiачну селiтру, що мiстять всього 21% азоту. Амiачна селiтра мiстить 34 % азоту. Останнiми роками за рубежем почали використовувати безпосередньо амiак, який виявився дуже ефективним через високий вмiст азоту. Але все таки найпоширенiшим азотним добривом є амiачна селiтра.
- фосфорнi добрива, до яких вiдносять: суперфосфат простий; суперфосфат подвiйний; складнi, що мiстять фосфор, фосфоритну муку.
Широкий розвиток виробництва амiачної селiтри, як i iнших азотних добрив, став можливим лише на базi синтезу амiаку. Амiачну селiтру спочатку не застосовували в сiльському господарствi через її вибухонебезпеку (вiдомий випадок вибуху в р. Оппау в 1921 р. з катастрофiчними наслiдками).
Ще в 1903 р. академiк Д. Н. Прянiшнiков назвав амiачну селiтру «добривом майбутнього». Амiачну селiтру одержують в результатi переробки амiаку.
(1933р.).
4
NO3
Зараз хоча суть технологiї не змiнилася, технологiчна схема i апаратурне оформлення невпiзнанно змiнилися.
Труднощi на початку виробництва були у вiдсутностi апаратури з неiржавiючих сталей i кислототривких сплавiв.
Один з найважливiших апаратiв цього виробництва
- апарат ІТН (використовування тепло-нейтралiзацiї) поступово удосконалювався, пiдвищувалася його продуктивнiсть i надiйнiсть. Великий внесок у вдосконаленнi проектiв виробництва NH4
NO3
внесли iнженери ГІПРОазот А. К. Ковтун, Б. В. Козлов i iн.
До 1940 р. 60% загального виробництва NH4
NO3
було зосереджене в схiдних регiонах країни, що зiграло важливу роль у ВВВ, оскiльки значно задовольнялася потреба в амселiтрi для вибухiвки.
Виробництво амселiтри гальмувалося через те, що вона злежується в процесi зберiгання, тому були потрiбнi спецiальнi добавки. Такi добавки РОПИ i ПАНІ були розробленi iнженерами М. Н. Набиєвим i А.І. Ільясовим (м. Черчик) i Манийович М. А. (м. Москва) i їх використовування дало великий народногосподарський ефект.
Найiстотнiшим в технiчному процесi виробництва NH4
NO3
Ще в 1956-1957 рр. процес грануляцiї глибоко вивчався у Сєвєродонецьку в ЦЗЛ ЛХК (нинi СПО «Азот») iнженером Б. Г. Холiним. Нинi вiн зав. кафедри в полiтехнiчному iнститутi у м. Суми, проф., докт. техн. наук.
Нарощювання виробництва NH4
NO3
продовжувалося з десятирiччя в десятирiччя. Це нарощювання здiйснювалося завдяки творчостi радянських iнженерiв. Особливу роль в цiй справi слiд зазначити iнженерiв, конструкторiв, проектувальникiв, дослiдникiв ГІАП (м. Москва) i його фiлiалiв, у тому числi i Сєвєродонецького. Нинi це Сєвєродонецький iнститут «Хiмтехнологiя».
Треба вiдзначити, що нарощювання виробництва амселiтри проводилося за рахунок будiвництва цехiв на хiмзаводах всiх союзних республiк.
У ряду iз згаданими вище фахiвцями в справi створення сучасного виробництва NH4
NO3
важливу роль зiграли такi фахiвцi, як В. А. Іванов, В. К. Кисельов, В. М. Нiязов, Т. И. Познякова i iн.
Є досить крупне виробництво амселiтри i в м. Сєвєродонецк на СПО «Азот». Грануляцiйна башта помiтно пiдноситься над корпусами нашого гiганта хiмiї.
Іншим видом ефективного азотного добрива є карбомiд– продукт взаємодiї двоокису вуглецю з амiаком. Карбамiд (сечовина) вперше синтезований Ф. Велером в 1828 р. з хлористого амонiя i циановокислого срiбла, а в 1970г. вiн був одержаний А.І. Базаровим з амiаку i двоокису вуглецю.
карбамiду в багатьох країнах свiту.
Першi дослiди по виробництву карбамiду в СРСР були здiйсненi в 30-х роках, а з 60-х спостерiгався пiдйом його вироблення з використанням вiтчизняного i iмпортного устаткування.
Фундаментальнi дослiдження по синтезу карбамiду були проведенi в державному iнститутi високого тиску пiд керiвництвом Б. А. Болотова.
У проектуваннi i упровадженнi вдосконаленої технологiї отримання карбамiду активну участь брали спiвробiтники Дзержiнського фiлiалу ГІАП, який став головним iнститутом в справi вдосконалення виробництва карбамiду.
В. Самойлов).
Важливим етапом розвитку радянської фосфатної промисловостi з'явилося вiдкриття i освоєння на Кольському пiвостровi хiбiнських апатитових руд.
Фосфор знаходить вживання в багатьох областях, проте в найбiльших кiлькостях (бiльш нiж 90 %) вiн використовується в сiльському господарствi у складi фосфорних i комплексних (разом з живильними елементами – азотом i калiєм) добрив.
Завдяки винятковостi бiологiчної ролi фосфору академiк А. Е. Ферсман називав його «елементом життя».
Значний внесок в справу створення фосфорних добрив внесли Д.І. Мєнделєєв i дослiдник А. С. Єрмолов.
Перша свiтова, а потiм i громадянська вiйна привели багато таких пiдприємств майже до повного руйнування, тому дореволюцiйний рiвень в СРСР фосфорних добрив був досягнутий тiльки в 1927/28 рр.
Проблеми комплексного використовування фосфатної сировини вивчалися в НІУЇФ, МХТІ iм. Д. И. Мєнделєєва та iн. дослiдницьких iнститутах.
Завдяки широким дослiдженням, будiвництву нових заводiв, що працюють за новою технологiєю i з використанням новiтнього устаткування вдалося збiльшити випуск цих добрив, i почато виробництво нових складних добрив – карбоаммофоска, наприклад.
Колосальну роль в цiй справi зiграли iнженери-дослiдники, конструктори, вченi, такi як Н. Е. Товкачiв, Н. М. Кувшнников, М. Б. Геладзе, Н. Л. Малоносов i iн.
Одним з важливих мiнеральних добрив є калiєвiдобрива, випуску яких в дореволюцiйнiй Росiї не було.
У 1928-1940 р. продовжувалася розвiдка родовищ калiєвих солей. В 1933 р. був введений в експлуатацiю перший в країнi завод по виробництву калiєвих солей – Солiкамськiй калiєвий комбiнат, найбiльший в свiтi калiєвий комбiнат Березниковськiй був введений в експлуатацiю в 1954 р.
З 1946 р. починається експлуатацiя на Українi прикарпатських родовищ калiєвих солей: Стебниковського i Калуш-Голинського.
комбiнат (з 1965г. вiн в строю).
Основним продуктом, який випускався на цих пiдприємствах, є хлористий калiй, який застосовується як водорозчинне калiєве добриво.
У пуску i освоєннi процесу збагачення на перших калiєвих флотацiйних фабриках взяли активну участь iнженери Ю. Ч. Могульськая, Н.І. Пiонiв, Н. Н. Тетерiна, Е.І. Соловйов i iн.
У даний час сiльське господарство не мислить свiй розвиток без мiнеральних добрив. На жаль в даний перiод, перiод ринкових вiдносин, мiнеральнi добрива сталi дорогими i їх виробництво i вживання скоротилося.
i складає їх виробництво близько 1 млн. т/рiк. Але для вироблення такого нiкчемного порiвняно з випуском, наприклад, мiнеральних добрив доводиться переробляти понад 30-40 млн. т. органiчної i мiнеральної сировини. Вся ця величезна маса початкових речовин повинна пройти велике число складних (в хiмiчному) i рiзноманiтних (в технологiчному вiдношеннi) стадiй, перш нiж вона перетворитися на готову продукцiю.
Впродовж багатьох тисячолiть потреби людства в речовинах, здатних офарблювати рiзнi матерiали, задовольнялася за рахунок природних фарбникiв, витягуваних з деяких рослинних i тваринних органiзмiв. Положення змiнилося лише в кiнцi XVIII сторiччя, коли з'явилася велика потреба у фарбниках, тому виникла необхiднiсть (невiдкладна) в замiнi дорогих природних фарбникiв на дешевi штучнi фарбники.
У 1820 р. вдалося одержати необхiдний для цих цiлей нафталiн, в 1985 р. бензол, в 1832 р. антрацен, потiм толуол, ксилол i т. п. Росiйський учений М. М. Зiнiн в 1842 р. вiдкрив загальний метод синтезу ароматичних амiнiв (анiлiн i iншi речовини).
Анiлiн в 1885 р. росiйським вченим Натансоном був вiдкритий в м. Юр’євi (Тарту). Потiм англiйському iнженеру В. Перкiну через пiвроку вдалося окислити анiлiн, що дозволило йому одержати речовину, що офарблює шовк в червонувато-фiолетовий колiр. Вiд цiєї дати (1856 р.) i веде своє лiточислення анiлiнофарбна промисловiсть.
Вченi i iнженери Радянської держави внесли великий внесок у розвиток анiлiнофарбної промисловостi. Це росiйськi хiмiки: А. М. Бутлеров, В. В. Морков’яников, Н. Д. Зелiнськiй, Н. М. Кижнер, Н. Н. Ворожцов – старший, А. Е. Порай-Кошиц, П. П. Шаригiн.
За даними Н. Н. Ворожцова – молодшого з дванадцяти промiжних продуктiв, якi у перелiку нiмецького хiмiчного концерну «І. Г. Фарбенiндустрi» значилися найважливiшими, вiсiм вперше синтезованi росiйськими вченими. Проте, не дивлячись на цей позитивний факт, анiлiнофарбна промисловiсть Росiйської держави знаходилася в зачатковому станi.
заводах Донбасу, що дозволило виробляти необхiдний данiй промисловостi чистий бензол i чистий толуол.
Пiсля революцiї, не дивлячись на труднощi, колосальнi роботи проводилися по вiдновленню i розвитку вiтчизняної анiлiнофарбної промисловостi. В 20-е роки ХХ сторiччя особливо швидкими темпами розвивалися Дорогомилiвський, Рубiжанський i Дербаневський хiмзаводи. В 1940 р. хiмзаводи цiєї групи вже випускали 186 марок фарбникiв. З початком ВОВ 88 % потужностi даної промисловостi було втрачено. Проте на базi евакуйованого устаткування в неймовiрно скрутних умовах в схiдних районах країни поступово органiзовувалися новi центри анiлiнофарбної промисловостi. Разом з тим в 1945 р. випуск фарбникiв склав лише 45 % довоєнного виробництва.
На Рубiжанськом хiмкомбинатi в цей час було створено крупне виробництво тiоiндiгоїдних i кубових полiциклiчних фарбникiв.
Великий внесок в цю справу внесли iнженери РХК Е. М. Арнольдов, І. Д. Бєлкiн, І. А. Троянов, П. Н. Лемешов, А. Ф. Сахаров, А. Н. Батенчук, за що їм було привласнено Державну премiю СРСР.
Рiшучий крок до полiпшення асортименту фарбникiв був створений в перiод 1971-1975 рр.
У зв'язку з появою нових видiв синтетичних волокон почалося виробництво фарбникiв нових класiв.
Великим досягненням анiлiнофарбної промисловостi з'явилася органiзацiя виробництва активних фарбникiв – нового класу, фарбникiв, що володiють здатнiстю в процесi фарбування хiмiчно взаємодiяти з офарблюваним субстратом (наприклад, з целюлозою виляску, кератином шерстi i т. п.).
фарбники i доповнювали гамму вiдсутнiх в цьому класi чистими i яскравими фарбниками червоного кольору.
У цьому фiлiалi вдалося створити багато рiзних фарбникiв i потiм за допомогою проектного iнституту ДІПРООРХІМ упровадити їх на виробництвi.
Серед цiлого роду видатних iнженерiв цього iнституту слiд зазначити професора Голомба – людини дивної долi, вражаючої працездатностi i винахiдливостi. На жаль, вiн рано пiшов з життя.
У цi роки великий розвиток отримало виробництво прискорювачiв вулканiзацiї каучукiв, протистарiння гуми i пластичних мас i iнших добавок до полiмерних матерiалiв.
Треба сказати, що не дивлячись на бурхливе зростання виробництва рiзних фарбникiв i напiвпродуктiв, для їх випуску умови роботи на цих виробництвах були важкими, оскiльки тут, в основному, здiйснювалися перiодичнi процеси i, у зв'язку з цим, багато використовувалося ручної працi, пов'язаної з найрiзноманiтнiшою гаммою речовин, бiльшiсть з яких є токсичними.
У зв'язку з цим велику увагу надавалося питанням автоматичного контролю технологiчних процесiв, автоматизацiї окремих процесiв i цiлих виробництв, механiзацiї трудомiстких процесiв i полiпшенню умов працi.
Широке поширення набули, зокрема, автоматичнi фiльтр-преси, розробленi iнженерами УкрНДІХІММАШа i що серiйно випускаються заводом «Прогрес» (р. Бердичiв), iнженери-конструктори якого багато зробили для удосконалення конструкцiї таких пресiв, барабаннi вакуум-фiльтри, розпилюючi сушарки, погружнi насоси i т. п.
На жаль, в даний час анiлiнофарбна промисловiсть знаходиться в занепадницькому поляганнi.
Багато цехiв, наприклад, Рубежанського ПО «Фарбник» зупиненi, а це значить, що їх практично не можливо буде запустити через корозiю апаратiв i трубопроводiв, лiквiдований Рубежанськiй фiлiал НІОПІК (вiн зараз ввiйшов до складу об'єднання «Фарбник»). Багато iнженерiв-хiмiкiв найвищого класу виявилися без роботи.
iнженер вчений хiмiчний машинобудування
2. ВНЕСОК ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ХІМІЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ
2. 1 Зародження вiтчизняного хiмiчного машинобудування
Інженер, що спецiалiзується в областi хiмiчного апаратобудування повинен володiти необхiдними знаннями по технiчним, тепловим, мiцнiстим i гiдродинамiчним розрахункам, по конструюванню, та розрахунку на мiцнiсть, жорсткiсть та стiйкiсть окремих конструкцiй, монтажу i випробуванню апаратiв хiмiчної промисловостi. Повинен умiти вибирати конструкцiйнi матерiали з урахуванням їх поведiнки в умовах дiї на них агресивного середовища при заданому тиску i температурах.
1) винахiдливiстю, тобто умiнням вигадувати або винаходити цiннi, кориснi iдеї або принципи, що лежать в основi речей або процесiв, призначених для досягнення цiлей;
2) умiнням проводити iнженерний аналiз – здатнiстю аналiзувати даний елемент, систему або процес, показуючи технiчнi або науковi принципи з метою швидкого отримання правильних рiшень;
3) технiчними знаннями – доскональним знанням i глибоким освоєнням конкретної iнженерної спецiальностi;
4) широкою спецiалiзацiєю – здатнiстю компетентно i упевнено розбиратися в основних проблемах або iнших iдеях наукових дисциплiн, що лежать за межами даної вузької спецiалiзацiї.
5) математичною майстернiстю – умiти у разi потреби застосовувати математичний апарат i обчислювальнi методи;
6) умiнням ухвалювати рiшення в умовах невизначеностi, але при повному всебiчному облiку всiх iстотних;
7) знанням технологiї виробництва – розумiнням можливостей i обмежень як колишнiх, так i нових технологiчних процесiв;
8) умiнням передавати iнформацiю про одержанi результати – здатнiстю виражати свої думки чiтко i переконливо – усно, письмово i графiчно.
Професор П. М. Лук’янов в своєму 6-томному творi «Історiя хiмiчних промислiв i хiмпромисловостi Росiї» указував, що «кожний працiвник в тiй або iншiй галузi науки i промисловостi не може не зацiкавитися джерелами її розвитку». В цiй iсторiї, як в дзеркалi вiдображаються причини її прогресу, замiна одного виду сировини iншим, причини виникнення або вмирання того або iншого технологiчного процесу або, образно виражаючись, причина «моральної сторони його». В нiй вiдображаються впливи наукових вiдкриттiв на промисловiсть, вплив економiчної полiтики уряду i iн.
Про це ж говорив i великий росiйський критик В. Г. Белiнськiй: «Теперiшнiй час – є результат минулого i вказiвка на майбутнє. Ми запитуємо те, що пройшло, щоб воно пояснило нам наш теперiшнiй час i натякнуло нам про наше майбутнє».
Хiмiчна промисловiсть не може успiшно розвиватися без вiдповiдного розвитку хiмiчного машинобудування.
За основу класифiкацiї хiмiчного устаткування взято двi ознаки: характер технологiчного процесу; спiльнiсть конструктивних форм, машинобудiвної технологiї, вживання матерiалiв i захисних покриттiв.
призначенню розрiзняють наступнi види машинного технологiчного устаткування хiмiчних виробництв:
1. Дробарки i подрiбнювачi.
2. Машини для класифiкацiї сипких матерiалiв.
3. Змiшувачi, живильники, дозатори.
4. Мiшалки.
5. Фiльтри.
6. Центрифуги.
7. Машини з барабанами, що обертаються.
У хiмпромисловостi використовується ще бiльша гамма рiзноманiтного хiмiчного устаткування i машин, причому окремi машини мають широке вживання, а iнше устаткування може використовуватися тiльки в окремих виробництвах. Але перш нiж говорити про цi машини слiд зупиниться на iсторiї становлення i подальшого розвитку хiмiчного машинобудування.
У ХІХ столiттi в Росiї хiмiчне машинобудування не iснувало. В дореволюцiйнiй Росiї хiмпромисловiсть розподiлялася по країнi украй нерiвномiрно. Машинобудiвнi заводи будувалися, як правило, безпосередньо в районах споживання машин. Наприклад, устаткування для цукрової промисловостi виготовлялося тiльки в Українi, устаткування для пiдприємств хiмiчної промисловостi – на Українi i в Центральному промисловому районi Росiї.
величезна.
Оскiльки в хiмiї використовується величезна гамма матерiалiв, бiльшiсть з яких володiє агресивними властивостями, тому для забезпечення працездатностi хiмустаткування його необхiдно виготовляти з хiмiчно стiйких матерiалiв (неiржавiюча сталь, кольоровi метали, пластмаса, стекло, керамiка). Щоб все це створити була потрiбна активна iнженерна дiяльнiсть, робота вчених i конструкторiв.
2. 2 Де i як йшла пiдготовка потрiбних кадрiв для даної галузi технiки
У колишньому Радянському Союзi до 1927 року практично спецiальних заводiв по хiммашинобудiвництву i iнститутiв цiєї галузi промисловостi не було. Тiльки пiсля створення в груднi 1927 року Державного хiмiко-апаратурного пайового товариства «Хiмстрой» його хiмiко-технологiчна група поклала початок органiзацiї в країнi науково-дослiдних i проектних iнститутiв хiмпрому, а конструкторсько-машинобудiвна група абсолютно нової, що зароджувалась галузь промисловостi – хiмiчного машинобудування.
У 1928 роцi була створена лабораторiя по хiмiчнiй апаратурi при МХТІ iменi Д.І. Менделєєва. Займалися цiєю проблемою i машинобудiвники. В 1928 роцi при Машино-технiчному синдикатi був органiзований проектний вiддiл, в якому працювало 122 людини.
Таким чином 1928 рiк можна вважати роком народження нової самостiйної галузi – хiмiчного машинобудування.
У травнi 1930 року органiзацiйно оформляється нова галузь – створюється Всесоюзне об'єднання хiмiчного i цукрового машинобудування, куди ввiйшли 9 машинобудiвних заводiв: iм. М. В. Фрунзе (м. Суми), «Бiльшовик» (м. Київ), «Прогрес» (Бердичiв), «Червоний жовтень» (м. Фастiв), iм. Артема (м. Днiпропетровськ) i iн. Причому 8 з 9 заводiв знаходилися в Українi. В цей час значну увагу почали надавати становленню наукової бази. В 1930 роцi в м. Москвi був створений перший в країнi галузевий iнститут хiмiчного машинобудування (ГНІХМ), який пiзнiше реорганiзований в експериментально-конструкторський iнститут хiммаша (ЕКiмаш). Цей iнститут в 1936 роцi був переведений з м. Москви до Харкова, перейменований згодом в Харкiвський фiлiал НДІХІММАШ, а з 1957 року – УкрНДІХІММАШ. Цей iнститут дiє i понинi.
Основна задача галузi хiммаша була звiльнити країну вiд iмпорту хiмобладнання. Ця задача, на жаль, повнiстю не вирiшена i понинi.
i зараз.
Великий внесок в пiдготовку iнженерiв для хiмiчного машинобудування внесли такi вченi, як І. А. Тимошенко, А. А. Бурдаков, Н. Д. Цюрупа.
З 1931 року в країнi було налагоджено виробництво апаратури для заводiв синтетичного амiаку, емальованої хiмапаратури.
У 1933 роцi в мiстi Суми був виготовлений перший вiтчизняний компресор високого тиску.
У 1934 роцi був освоєний випуск важких гумозмiшувачiв i вальцевих змiшувачiв для гуми.
Всього в 1937 роцi була освоєно 81 нову машину. До 1941 року загальне число iнженерiв в галузi досягло 6400 чоловiк.
Так, в 1942 роцi в м. Свердловськ (нинi Катеринбург) на базi евакуйованого заводу «Бiльшовик» був побудований завод Уралхiммаш.
У 1943 роцi був створений НДІХІММАШ в м. Свердловськ, а потiм переведений до Москви. В 1960 роцi цей iнститут вiдкрив в м. Сєвєродонецьк свiй фiлiал (зараз це Сєвєродонецький УкрНДІХІММАШ).
Хiмiчне машинобудування почало бурхливо розвиватися пiсля ВОВ. Будувалися новi цехи на дiючих заводах хiммаша. Йшло будiвництво нових заводiв, в 1955 роцi було вже випущено 113 тис. т хiмустаткування, тодi як в 1940 роцi всього 17,2 тис. т.
Якщо в 1959 роцi було в країнi 19 заводiв хiммаша, то на кiнець 1965 року було вже 29 заводiв, на яких працювало 70 тис. людей, у тому числi 3002 конструктора; виробництво хiмобладнання зросло в 3,6 рази. Великий внесок iнженернi кадри галузi в подальшi роки внесли в створення нового хiмустаткування, у тому числi великої одиничної потужностi. Так був початий випуск колон високого тиску в рулоньованому виконаннi, карусельнi фiльтри з поверхнею фiльтрацiї 100 м2
i т. п.
Основою розвитку хiмiчного машинобудування є проведення глибоких експериментальних i теоретичних дослiджень процесiв i устаткування. Цю роботу виконували ряд галузевих науково-дослiдних i конструкторських iнститутiв, серед яких головним чином був НДІ хiммаш (Москва).
2. Напруги, дiючi на майданчики, якi паралельнi серединнiй поверхнi, малi в порiвняннi з iншими напругами; i ними можна нехтувати.
куполу проводиться аналогiчно розрахунку арки на iншiй пiдставi.
Інший метод – отримання рiвняння теорiї товстих оболонок, виходячи iз загальних рiвнянь теорiї пружностi. Особливої уваги заслуговує одержане їм рiшення для горизонтального опертого по краям цилiндра, частково або цiлком заповненого рiдиною.
Слiдуючи по тому ж шляху, одержали рiвняння теорiї тонких оболонок. Результати своїх численних робiт по теорiї оболонок опублiкували в 1946р. В нiй є вiдносне просте рiшення для опертого по краям горизонтального цилiндра, наповненого рiдиною, а також рiшення задачi про розподiл напруг навкруги отвору в стiнцi цилiндра, що знаходиться пiд впливом кiльцевих i осьових напруг.
З iнших робiт слiд зазначити статтi, в яких внесено ряд уточнень i доповнень в рiвняння Лява, з питання про краєвий ефект, з питання стiйкостi тонких оболонок.
2. 3 Роль iнженерiв в розробцi та налагодженнi випуску сучасного обладнання для хiмiї
Тiсно пов'язана з теорiєю тонких оболонок, теорiя тонких пластинок, яка почала розроблятися в Росiї ще в дореволюцiйний перiод І. Г. Бубновим, Л. С. Лейбензоном, А. Н. Диннiком i iншими. Особливо значнi в цiй областi заслуги Б. Н. Галеркина, який у рядi дослiджень дав рiшення для великого числа практично важливих випадкiв прямокутних, трикутних, елiптичних, секаторних i iнших пластинок при рiзних типах навантажень i умовах закрiплення.
Великий внесок в теорiю тонких пластинок зробив також П. Ф. Панкович в роботi, що вiдноситься до будiвельної механiки корабля.
Новi рiшення для пластинок змiнної товщини дав А. Д. Коваленко в роботi, в якiй розглядаються диски конiчних i показових профiлiв з поперечними постiйними або змiнними навантаженнями, контурними поперечними силами або згинаючими моментами i температурними напругами.
У роботi В. Н. Соколова дається просте оригiнальне рiшення для суцiльних i кiльцевих круглих пластинок, що вимагає визначення лише двох постiйних iнтегрувань, незалежно вiд числа областей iнтегрування.
Теорiя швидкообертаючихся дискiв розроблялася в СРСР головним чином у зв'язку з потребами турбобудування. Методи розрахунку були запропонованi Г. И. Пахомовым i У. Е. Рiвошем.
Вельми загальне рiшення для швидкообертаючихся дискiв дав А. Д. Коваленко, що використовував його до розрахунку дискiв конiчного i експоненцiального профiлiв, навантажених власною масою i бiчним навантаженням, при нерiвномiрному нагрiвi диска.
Розрахунок швидкообертаючихся судин, що мiстять як один з конструктивних елементiв диски, був вперше приведений в книзi З. Б. Канторовича «Основи розрахунку хiмiчних машин i апаратiв» першого видання, пiзнiше цей розрахунок одержав подальше розширення, особливо стосовно роторiв центрифуг.
Значний внесок внесли росiйськi i радянськi вченi в теорiю товстостiнних цилiндрiв, що мають таке велике вживання у рядi галузей машино- i апаратобудування i в артилерiї.
Загальнi методи розрахунку товстостiнних цилiндрiв в областi пластичних деформацiй дали А. А. Ільюшин i В. В. Соколовськiй.
Значний iнтерес представляють оригiнальнi роботи Г. С. Шапiро «Про стиснення нескiнченного полого кругового цилiндра тиском, прикладеним на дiлянцi бiчної поверхнi» i В. Л. Бiдермана «Розрахунок симетрично навантажених цилiндрових деталей», в яких розглядаються цилiндри, навантаженi тиском, що змiнюється уздовж тiєї, що утворюється по лiнiйному закону ламаної, цилiндри, навантаженi зосередженим кiльцевим тиском, а так само цилiндри, що навантаженi силами нормальними до площини торця, або зсовуючими силами, що лежать в площинi торця» Слiд особливо наголосити i на роботах А. Л. Гольденвейзера «Теорiя пружних тонких оболонок», А. С Вольмiра «Гнучкi пластинки i оболонки», Х. М. Муштарi i К. З. Галимова «Нелiнiйна теорiя пружних оболонок», П. М. Огибалова «Вигин, стiйкiсть i коливання пластинок», А. Д. Коваленко «Круглi пластини змiнної товщини».
Сучасне хiмiчне машинобудування, як самостiйна галузь в СРСР стала iснувати з 1966 року, коли було створено Мiнiстерство хiмiчного i нафтового машинобудування. В даний час хiмiчне машинобудування уже є великою галуззю народного господарства країни, що має свої крупнi заводи, галузеву наукову, лабораторну i досвiдчену бази.
нафтохiмiчнiй, медичнiй, мiкробiологiчнiй, целюлозно-паперовiй промисловостi.
Оболонки у виглядi цилiндрiв, куль, конусiв або їх комбiнацiї широко застосовуються в сучаснiй технiцi. Це паровi казани, сухi газгольдери високого тиску, куполи будiвель i т. д. Особливо часто оболонки зустрiчаються в апаратах хiмiчної промисловостi. Таке значне вживання оболонок вже вiдвiку примусило учених звернути увагу на питання теорiї оболонок, i формули для їх розрахунку запропонованi ще в 17 столiттi. Вперше бiльш глибоке дослiдження цих питань було опублiковано в 1828г. В цьому дослiдженнi бралися до уваги лише розтягуючi i стискаючi напруги, що виникають в оболонках пiд дiєю прикладених сил, i не враховувалися згинаючi моменти i напруги середовища.
Великий внесок в теорiю тонких оболонок зробили i радянськi ученi, якi внесли в неї ряд поправок i уточнень i якi запропонували новi оригiнальнi методи.
А. Л. Гольденвейзер вказав на помилку в основних рiвняннях Лява. В. Н. Новожiлов, P. M. Фiлькенштейн, Х. М. Муштарi, А. И. Лурье встановили наближений характер теорiї, ступiнь наближення, що дається нею, i область її застосовностi, поклавши, таким чином, почало новим методам дослiдження. Оригiнальний i плiдний метод побудови теорiї оболонок, виходячи iз загальних рiвнянь теорiї пружностi, розробили Б. Г. Галеркин, А.І. Лурье.
Бiльшiсть вказаних робiт вiдноситься, головним чином, до оболонок обертання, навантажених силами, розподiленими симетрично навкруги осi по поверхнi або по вiльних краях оболонок. Паралельно йшло вивчення оболонок, навантажених несиметрично розподiленими i зосередженими навантаженнями.
що iнтенсифiкують хiмiчнi виробництва на основi використовування новiтнiх досягнень науки i технiки; широка механiзацiя i автоматизацiя технологiчних процесiв, вживання гнучких автоматизованих виробництв; максимальна економiя матерiальних i енергетичних ресурсiв в знов створюваному устаткуваннi i в галузi; широке використовування нових конструкцiйних матерiалiв; пiдвищення якостi устаткування що випускається, i, зокрема, такого його показника, як надiйнiсть, оскiльки простої устаткування високої iнтенсивностi приводять до великих економiчних втрат.
Широко тут, завдяки iнженернiй дiяльностi, повиннi упроваджуватися новi технологiчнi процеси i методи обробки металу – плазмова, електрошлакова, електронно-променева зварка, спецiальнi види лиття iз застосуванням машинного формування, освоєнi новi економiчнi матерiали, високоефективнi методи захисту металiв i iн.
На жаль в даний час заводи хiмiчного машинобудування України, володiючи високими технологiчними можливостями, слабо працюють. У них немає замовлень або дуже мало на нове хiмобладнання.
2. 4 Вклад Сєвєродонецьких фахiвцiв у створення сучасної технiки для рiзних галузей хiмiчної промисловостi
Наприкiнцi слiдує зупиниться на iсторiї дiяльностi Сєвєродонецького УкрНДІХІММАШа, якому вже бiльше 40 рокiв. Інститут створив багато типiв змiшувачiв для сипких i пастоподiбних матерiалiв, випуск яких здiйснювався на 5 заводах хiммаша, у тому числi на 2-х українських, подрiбнювачiв, дозаторiв i живильникiв, велика гамма iншого устаткування.
Вiн мав зв'язок з багатьма хiмiчними заводами.
Займався i займається iнститут створенням устаткування i деталей для хiмзаводiв з пластичних мас.
ВИСНОВОК
При виконанi роботи ми ознайомилися з:
- видами мiнеральних добрив та iсторiєю їх появи й розвитку;
- вкладом вiтчизняних та iноземних вчених та iнженерiв в утвореннi сучасного вигляду цих галузей хiмiї;
- роллю вiтчизняних та iноземних вчених в утвореннi та розвитку органiчних барвникiв;
- iсторiєю розвитку Сєвєродонецького об’єднання „Азот” i вкладом вчених i iнженерiв Сєвєродонецького ДІАП в цю справу;
- зародженням вiтчизняного хiмiчного машинобудування;
- роллю iнженерiв в розробцi та налагодженнi випуску сучасного обладнання для хiмiї;
- вкладом Сєвєродонецьких фахiвцiв у створеннi сучасної технiки для рiзних галузей хiмiчної промисловостi.
ЛІТЕРАТУРА
1. Развитие химической промышленности в СССР (в 2-х томах), - М.: изд. «Наука», 1984.
2. Мартынюк И. О. Инженер в зеркале времени, - Киев, Видавництво полiтлетератури, 1998
3. Зворыкин А. А., Осьмова Н. И., Чернышов В. И., Шукарин С. В. История техники – М.: Изд – в социально – экономической литературы, 2002
4. Аптекарь М. Д., Рамазанов С. К., Фрегер Г. Е. История инженерной деятельности. – Киев: изд – во «Аристей», 2003
5. Радунская И. Люди и работа. – М.: Советская Россия, 1986
6. Боголюбов А. Н. Машина и человек. – Киев: Видавництво “Наукова думка”, 2000
7. XX век: последние 10 лет / под ред. Л. Брауна. – М.: Прогресс. – Пантея, 1992
| 
