Історiя виникнення iнженерної професiї. Суть та задачi iнженерної дiяльностi
Історiя виникнення iнженерної професiї. Суть та задачi iнженерної дiяльностi
Змiст
Вступ
2. Хто такий iнженер? Де i коли з’явився термiн iнженер
4. Фактори, якi сприяли визрiванню iнженерної працi
5. Поява креслення як засiб iнженерної працi
Висновок
Лiтература
Вступ
Тема реферату «Історiя появлення iнженерної професiї. Суть та задачi iнженерної дiяльностi» з дисциплiни «Історiя iнженерної дiяльностi».
Історiя людства – це iсторiя розвитку його технiки, технологiй, науки. Таким чином це iсторiя iнженерної дiяльностi. Кожний сучасний спецiалiст повинен знати змiст iнженерної дiяльностi, результати розвитку технiки у перiод вiд XIX до XXI сторiччя.
- причини, якi привели до появи iнженерної професiї;
- хто такий iнженер?
- де i коли з’явився термiн iнженер?
- якi вимоги, щодо iнженерiв сучасного iндивiдуального виробництва?
- поява креслення як засiб iнженерної працi.
1. Причини, якi привели до появи iнженерної професiї
Двадцяте столiття вже увiйшло до iсторiї i почався стрiмкий бiг нового двадцять першого столiття. Зараз без коливання можна сказати, що це був самий цiкавий, самий насичений подiями перiод з усiх тих, котрi ранiш знало людство. Як тiльки не називають його – "Biк атома", "Biк xiмii", "епоха освоєння космосу" i т. п.
Але напевно двадцяте столiття з не меншим правом можливо називати "Biком iнженерiї".
Прогрес науки та технiки привiв до розквiту iнженерної професiї, у руки iнженерiв потрапили небаченi, творчi (i руйнiвнi) сили, i в той же час поклав на них немалу вiдповiдальнiсть за долю людської цивiлiзацiї.
Вiдкриття нових форм перетворення, концентрацiї та використання енергiї, пiдвищених та понижених температур, тиску, швидкостей, виробництва матерiалiв з завчасно створеними властивостями – всi цi та ще багато iнших досягнень наукової думки служать фундаментом для удосконалення засобiв працi, органiзацiї нових видiв виробництва. Але створити на цьому фундаментi величну споруду нових технологiй – задача iнженерних робiтникiв.
Ранiш до того, як набуло сучасне значення i розмах, iнженерне дiло пройшло непростий, iсторично тривалий шлях становлення.
Цiною зусиль багатьох поколiнь людство по крихтам добувало знання, накопичувало технiчнi умiння, готуючи ґрунт для паросткiв iнженерної думки.
в нашi днi, передбачити її майбутнє.
Коли б представники рiзних професiй раптово стали честолюбними й захотiли виявити чий професiйний родовiд бiльш стародавнiшнiй, то iнженери аж нiяк не опинилися б в останнiх рядах.
2. Хто такий iнженер? Де i коли з’явився термiн iнженер
Так хто ж такий iнженер, звiдки i коли вiн з'явився? Інженер – це особа, яка одержала завершену вищу освiту з визначеного фаху.
Первiсно iнженерами називали людей, якi керували вiйськовими машинами. Поняття громадський iнженер з'явилось у XVI столiттi в Голландiї стосовно будiвництва мостiв та шляхiв, потiм iнженери з’явились в Англiї, а пiсля цього в iнших країнах.
Першi учбовi заклали для пiдготовки iнженерiв були створенi у XVII вiцi у Данiї в XVIII вiцi – у Великiй Британiї та Францiї. В Росiї, до складу якої в той час входила Україна, перша iнженерна школа була заснована Петром I у 1712 роцi в Москвi.
р.).
У XX столiттi пiдготовка iнженерiв бурхливо розширювалась як у високорозвинених країнах Європи, Aмepики i Азiї, так i в Радянському Союзi, який прийшов на замiну Росiйськiй iмперiї.
3. Якi вимоги, щодо iнженерiв сучасного iндивiдуального виробництва
У теперiшнi часи в Українi пiдготовка iнженерiв здiйснюється у рiзного типу i профiлю вищих учбових закладах. Найбiльш крупнi центри для пiдготовки iнженерiв в у мiстах: Києвi, Харковi, Днiпропетровську, Одесi, Запорiжжi, Кривому Розi, Донецьку, а також у бiльшостi обласних мiст. До справи по пiдготовцi сучасних iнженерiв причетнi мiста Рубiжне та Сєверодонецьк.
Як уже про це говорилося, спочатку iнженером називали спецiалiста, який керував вiйськовими машинами. З часом iнженери стали творцями самих рiзних машин, споруд, електронної та ракетної технiки, органiзаторами виробництва у рiзних галузях промисловостi. Поняття "iнженер" сильно, навiть надзвичайно сильно, розширилось.
виготовлення того чи iншого продукту. Природознавство протягом XIX i особливо XX столiть зробило науково-технiчнi основи для кооперацiї працi i великого iндустрiального виробництва, головним призначенням котрого є умноження продукцiї.
У перебiгу iсторичного розвитку виробництва технiчна праця iнженера все бiльш перетворювалась у розумову творчу дiяльнiсть.
Вона обґрунтовувалась знаннями важливих законiв природи i суспiльства, на використаннi технiки.
Ще у XIX столiттi почали окреслюватися сфери iнженерної дiяльностi. Вони по сутi зводяться до нагляду, управлiнню, загальному адмiнiструванню, забезпечуванню матерiальних умов процесiв працi, нагляду за роботою машин i станом виробничих примiщень, їх обслуговуванню та ремонту, проектуванню i конструюванню, економiцi i плануванню, регулюванню технологiї виробництва, дослiдженню, пiдготовцi кадрiв, навчанню та вихованню.
У тeпepiшнiй час iнженери очолюють виробничi дiльницi на промислових пiдприємствах, на транспортi, на будiвництвi та у других галузях промисловостi, працюють у КБ та НДІ, займаються економiкою, плануванням та органiзацiєю виробництва.
на практицi примiнять принципи наукової органiзацiї працi, зобов’язаний умiти працювати з людьми, цiнити колективний досвiд, прислуховуватися до думки своїх колег, критично оцiнювати досягнуте.
Бiльш нiж 30 рокiв тому назад у Парижi вiдбулася Мiжнародна конференцiя ЮНЕСКО на тему "Роль iнженерiв у суспiльствi". На цiй конференцiї були виробленi такi вимоги, щодо iнженерiв iндустрiального виробництва:
1. Група патрiотичних та громадянських вимог (охвачує патрiотизм та глибоку повагу до традицiй свого народу та його культури, готовнiсть до захисту Вiтчизни, фiзичне та психологiчне загартування).
2. Морально-етичнi вимоги (охоплюють у себе почуття боргу, любов до своєї професiї, вимогливiсть до себе, вiдповiдальнiсть за доручену справу, дiловитiсть та заповзятливiсть, iнiцiативнiсть та самостiйнiсть, культуру почуттiв та поведiнки, загальну високу культуру).
задач, якi виникають у процесi роботи та вимагають самостiйної думки, їх упровадження).
5. Група органiзацiйно-господарських виробничих вимог (охвачує вмiння рахувати грошi, знання методiв господарчої, комерцiйної, юридичної орiєнтацiї, вмiння рацiонально використовувати робочий час, удосконалювати методи та прийоми особистої працi iнших людей на основi досконалої iнформацiйної технiки та технологiї її використання, застосування обчислювальних машин).
6. Естетичнi вимоги (направленi на розвиток вмiння готовити та проводити наради, виступати на них. Цi вимоги вiдносяться також до вмiння елегантно одягатись та триматись у товариствi, перед мiкрофоном, перед аудиторiєю).
7.Інтернацiональнi вимоги (охоплюють володiння iноземною мовою й т. п.).
Для того, щоб бути готовими вiдповiдати указаним ранiш вимогам, треба при пiдготовцi iнженерiв використовувати вiдомостi з багатьох наукових галузей. Склад iнженерної пiдготовки визначається, у зв’язку з цим, трьома основними знаннями: загальнонауковими та загально технiчними; загально професiйними; спецiальними.
Володiючи добрими знаннями з усiх вказаних груп, можливо стати гарним iнженером-спецiалiстом у вiдповiднiй промисловостi.
Історiя iнженерної дiяльностi вiдносно самостiйна; її неможливо вiднести як до iсторiї технiки, а також до iсторiї науки. Коренi її губляться у глибинi минулих тисячолiть. Часто ми можемо лише здогадуватися, якого завзяття й таланту вимагав кожний крок в опануваннi й перетворюваннi свiту, якi творчi колiзiї, зльоти та катастрофи прихованi вiд нашого погляду серпанком столiть. Судити про можливостi iнженерної дiяльностi за давно минулi поколiння приходиться за їх результатами, якi є в натурi чи в описах. Texнiкa, що залишилась з минулого, може багато розповiсти про своїх творцiв.
Texнiкa створюється i використовується в цiлях одержування, передачi та перетворювання енергiї, впливання предметiв працi при ствopeннi матерiальних та культурник благ, збирання, зберiгання та передачi iнформацiї, дослiдження законiв i явищ природи та суспiльства, пересування, управлiння суспiльством, обслуговування побуту, забезпечення обороноздатностi та ведення вiйн.
За своїм походженням саме технiчна дiяльнiсть є одним з перших видiв соцiальної дiяльностi.
Виготовлення знаряддя, перехiд до виробництва – це грань, той стрибок, котрий дозволив людству подолати прiрву, що виокремлює тваринний свiт вiд свiта цивiлiзацiя. Тривав цей стрибок надзвичайно довго: порiвняно з ним перетворення жолудя в вiковий дуб здається миттєвим вибухом.
Первинна схема iнженерної дiяльностi "технiчна iдея-вирiб" може бути виявлена на самому ранньому етапi становлення технiки.
Йшли тисячолiття i разом з ними невпинно йшов далi та далi технiчний прогрес.
Апофеозом iнженерної думки кам'яного вiку став лук. Лук, тятива, стрiла складають вже дуже складне знаряддя, винахiд якого передбачає довго накопичуваний досвiд.
Вже стосовно первiсно-громадського способу виробництва ми можемо говорити про iснування iнженерної дiяльностi у її невиразнiй формi. Визначимо її як доiнженерну дiяльнiсть.
Пройшло багато столiть, коли центром технiчної (та iнженерної) дiяльностi стало будiвельне дiло. З глибини столiть до теперiшнього часу збереглись величнi споруди давнини. Ясно видно, що не єдина споруда старих чaciв не була збудована без детально розробленого проекту. На протязi будiвництва технiчний проект мiг бути виконаним тiльки за умов спiльної пpaцi paбiв. Спробуємо замислитися над тим, як здiйснювалась ця така проста кооперацiя paбiв. Для того, щоб органiзувати трудовi, цiлеспрямованi зусилля pa6iв, пiдкорити їх однiй задачi став потрiбен iнженер.
У часи стародавньої Грецiї та Риму у розпорядженнi iнженера-будiвника були лiнiйки рiзних конструкцiй, циркуль, рахункова дошка (абак), нiвелiри та другi геодезичнi прилади. iнакше кажучи, для ycпiшнoгo виконання стародавнiх iнженерних задач перiоду рабовласництва потрiбен був не тiльки практичний досвiд, а також й спецiальнi знання та умiння. А також час, вiльний вiд турбот про хлiб насушний. Вже тодi вiдбулося вiддiлення розумової працi вiд фiзичної.
Здоровий глузд пiдказує, що тих, хто збудував величнi споруди давнини можна називати iнженерами, хоча будь-який iнженер явно "зобов'язаний" бути мудрецем, будь-який мудрець одночасно володiв iнженерною справою.
Але, разом з цим, цей перiод становлення iнженерiї можна все ж визначити як предiнженерний й нараховує вiн строк вiд II-I тисячолiття до н. е. та до ХVII-ХVIII столiть нової ери.
В цей перiод розвилась технiка та технологiя, народжувались генiальнi винаходи, утворювались принципово новi технiчнi об’єкти, вироби, iнструменти, засоби обробки матерiалiв. Незмiнним залишалось одне: головним творцем технiчних нововведень, суб’єктом технiчної дiяльностi, як i ранiш, залишався ремiсник.
Досягнення ремiсної дiяльностi давнини та середньовiччя породжують уявлення. Згадаємо, наприклад, порох, компас, книгодрукування.
Багато технологiчних прийомiв давнини настiльки унiкальнi, що не можуть бути зробленi на основi теперiшнiх науково-технiчних знань.
Інженерну сторону технiчної дiяльностi перiоду ремiсничого виробництва оцiнюють по рiзному. Перехiд вiд наочно-емпiрiчного вирiшення iнженерно-технiчних проблем до наукового, оформлення iнженерної працi, як професiї, з’явились слiдством громадської органiзацiї та розподiлення працi.
iнститути, громадську свiдомiсть та психологiю, науку – все це необхiдно було змiнити, при чому змiнити самим рiшучiм чином, перш нiж робота по розв'язанню iнженерних проблем набула статусу професiйного заняття у громадсько-значимих масштабах.
iнженерна праця креслення професiя
Нижче ми розглянемо основнi фактори, якi сприяли визрiванню iнженерної працi:
1. Технологiчна революцiя.
"людина-технiка", обумовленi становленням машинного виробництва, яке мiститься у передачi технiцi ряду людських функцiй; машина виникає з того моменту, коли знаряддя перетворюються з "знаряддя людського органiзму у знаряддя механiчного апарату."
У результатi переходу функцiї безпосереднього управлiння знаряддями вiд людини до машини ознаменувало собою повний перехiд у всiй технiчнiй системi, пiсля якого вона почала розвиватися по новим шляхам. Виникнення машин визначило початок нового вторинного етапу у розвитку технiки механiзацiї виробництва.
Необхiднiсть винаходити та пристосовувати у промисловостi piзнoгo роду машин викликало потребу у спецiалiстах, якi спроможнi здiйснювати цю дiяльнiсть не вiд випадку до випадку, а завжди. У результатi з’явились робiтники та iнженери, на яких покладалась задача працювати переважно головою.
2. Розвиток громадсько-економiчних вiдносин.
"Машинна революцiя," змiнюючи характер та змicт пpaцi, її технологiю, органiзацiю та структуру, сприяла змiнi виробничих вiдносин. Це так чи iнaкшe позначається на ролi iнженера у виробництвi.
Micтo iнженера в iсторично окресленної системi громадського виробництва – це одночасно його належнiсть як до визначеної професiї, так i до визначеної соцiальної групи.
3. Переворот у свiтоглядi, становленнi особистостi. Консерватизм середньовiчного мислення, посилений догматичним релiгiйним свiтоглядом, довгий час стримували розвиток iнженерної мислi. Мiняти, "конструювати" cвiт у вiдповiдностi з заздалегiдь накресленими цiлями своєю волею мав право тiльки бог. Таке положення зберiгалось довгий час. Потiм поступово вiдбулася замiна бога-творця на людину-творця. Людина у кiнцi кiнцiв стала вiльною у винахiдництвi.
4. Змiни у науцi.
ХV – ХVII столiття – це час, коли свiжий вiтep природонаукового пiзнання уривається у затхлу атмосферу абстрактної науки.
Зростаючим фактором розквiту науки виступає саме зв'язок з виробництвом, технiчнi потреби якого просунули науку вперед бiльш, нiж десяток унiверситетiв.
Активно розвиваючись, наука, у свою чергу, стає фактором процесу виробництва. Злиття науки та технiки як раз i визначає змiст iнженерної працi, її головну функцiю: створення зaco6iв та способiв тexнiчної дiяльностi на основi наукових досягнень.
5. Створення засобiв iнженерної працi.
На paннix, доiнженерних стадiях технiчної дiяльностi "генетичний код" (iсторично складенi форми та методи) конструювання передавався вiд поколiння до поколiння у виглядi досвiду участi у працi, через гoтовi вироби. Цi способи були малоефективнi.
5. Поява креслення як засiб iнженерної працi
У ХVІ-ХVІІ столiттях у технiчнiй cпpaвi починають широко використовуватися начерки та малюнки для вiдображення деталей, вузлiв, конструкцiй. Перiод переходу вiд ремiсного виробництва до машинного характеризується ще бiльш бурхливим розвитком графiчних методiв передачi технiчної iнформацiї. Одночасно з умiнням креслення, створюються також точнi креслярськi прибори та прилади, проводяться теоретичнi шукання у цiй областi. В 1798 роцi Гаспар Монж опублiкував книгу "Нарисна геометрiя”, у якiй систематизував прийоми зображення технiчного об'єкту у виглядi проекцiй на двi взаємоперпендикулярнi площини. У результатi його Величнiсть Креслення стiйко увiйшло у технiку.
Інженерна справа отримала свiй особливий язик – засiб iнженерної працi.
Отже, iсторична логiка розгортання громадського роздiлення працi з цiлим набором технiчних, економiчних, соцiальних та психологiчних факторiв призвела до вiдокремлення iнженерної дiяльностi вiд iнших видiв розумової працi.
Виникла нова професiя, змiст якої мiстився (та мiститься по цей день) у використаннi наукових знань при вирiшеннi технiчних проблем виробництва.
Подальший розвиток iнженерної дiяльностi протiкав надзвичайно бурхливо. Спiлка науки та технiки породила лавину технiчних та громадських змiн.
Висновок
Прогрес iнженерiї у XIX та особливо у XX столiттях став по-подiбним розливу повноводної могутньої рiки, який поширюється на десятки та сотнi нових потокiв.
Ми бачимо, якою цiкавою є iсторiя становлення та бурхливого розвитку iнженерної дiяльностi на протязi останнiх сторiч, особливо у XX сторiччi. Інженер був ранiш та i зараз є творцем нової технiки, яка сумлiнно працює на iнтереси людей. Без iнженерiв не було б видатних технiчних творiнь на протязi вiкiв.
Завдання молодих iнженерiв полягає у тому, щоб взяти гарний старт у новому сторiччi у пошуках новiтнiх iдей, у створеннi рiзної високопродуктивної та ефективної технiки, яка була б екологiчно чистою та вiрно служила б людям.
Молодi iнженери повиннi гарно знати iсторiю iнженерної дiяльностi, через те, що у iсторiї, як у дзеркалi, вiдображаються причини її прогресу. Вона чiтко показує, який вплив був наукових вiдкриттiв на розвиток промисловостi та технiки в цiлому.
Лiтература
1. Аптекарь М. Д., Рамазанов С. К., Фрегер Г. Е. История инженерной деятельности. – Киев: изд – во «Аристей», 2003
| 
