Англiя – вiд англосаксонських королiвств до Вiльгельма Завойовника ( V–XI ст.)
Конспект уроку
з iсторiї середнiх вiкiв в 7 класi
студентки – практиканта IV курсу iсторичного факультету
Миронюк Оксани Ігорiвни
Тема
: Англiя – вiд англосаксонських королiвств до Вiльгельма Завойовника ( V – XI ст.).
Мета
: встановити риси в розвитку Англiї даного перiоду ; з’ясувати, як Британiя стала Англiєю ; охарактеризувати змiни, що сталися в Англiї пiсля завоювання її норманами; формувати вмiння на пiдставi знайомства з окремими фактами, визначити, якi риси iсторичного явища вони характеризують.
: комбiнований.
: пiдручник, карти «Англосаксонськi королiвства», «Норманське завоювання Англiї».
Основнi поняття та термiни
: лорд, Денло, барони, шерифи, «Книга страшного суду».
Основнi дати
: 829 р., 1042 р., 1066 р.
Хiд уроку
І. Органiзацiя навчальної дiяльностi.
Оголошення теми та основних завдань уроку.
ІІ. Перевiрка домашнього завдання.
Бесiда за запитаннями.
1. Коли розпочалась Столiтня вiйна ?
2. Якi країни були учасниками Столiтньої вiйни ?
3. Якi були причини вiйни ?
4. Що таке Жакерiя ?
5. Хто така Жанна д’Арк? Яка її iсторична заслуга ?
ІІІ. Вивчення нового матерiалу.
1.
Англосаксонська доба
На початку нашої ери Британiю (сучасна Великобританiя) населяли народи, якi належали до кельтської мовної групи, найбiльш чисельними з яких були бритти. В ІІІ ст. завершилося завоювання острова римлянами i утворилася провiнцiя Британiя. В її пiвденно – схiдних та центральних районах проживало змiшане бритто – римське населення, а решта територiї залишалася кельтською. Вже на межi ІІІ – ІV ст. римська Британiя стала жертвою морських набiгiв германських племен. Переважно це були сакси, однак невдовзi до них приєдналися пiкти з острова Іберiя (Ірландiя). Дещо пiзнiше кельтськi племена скоттiв захопили пiвнiчну частину Британiї i вiд iменi свого племенi назвали її Шотландiєю.
чинили їм героїчний, проте безуспiшний опiр. Рятуючись вiд безжальних завойовникiв, деяка частина кельтського населення втекла на континент. Вони переселилися на пiвостровi Арморiка i дали йому iм’я своєї батькiвщини, яке зберiгається i до сьогоднi, – Бретань.
Круглого столу. Однак наприкiнцi VІ ст. в руках завойовникiв опинилась бiльша частина Британiї i на цих землях загарбники утворили сiм королiвств.
Три з них – Нортумбрiя, Мерсiя та Схiдна Англiя – займали пiвнiчнi та центральнi райони пiвострова та належали англам. Три королiвства на пiвднi – Уессекс, Суссекс та Ессекс – перебували пiд владою саксiв. Сьоме королiвство – Кент, яке знаходилось на пiвденному сходi, було володiнням ютiв. На перших порах завойовники розмовляли на рiзних дiалектах, та з часом найбiльш вживаною стала мова англiв. Лише згодом її почали називати англiйською, а саму країну – Англiєю. Єдиний народ, в якому поєднались загарбники та пiдкоренi, увiйшов в iсторiю пiд назвою англосакси.
Верхiвку англосаксонського суспiльства складали великi землевласники – лорди(сеньйори). В той час бiльшiсть селян була вiльною, однак поряд iснували раби та напiвзалежне населення.
Кельтська Британiя стала християнською ще в часи римського панування тут. Проте, завойовники повернули її до язичництва, тому роль мiсiонерiв взяли на себе незалежна iрландська церква та римсько – католицьке духовенство. Наприкiнцi VІІ ст. процес християнiзацiї, в цiлому, завершився.
Англосаксонськi королiвства вели мiж собою невпинну боротьбу за лiдерство, i, врештi-решт, найбiльшого впливу набув Уессекс. У 829 р. його король Екберт об’єднав пiд своєю владою всi англосаксонськi королiвства. Посилення королiвської влади супроводжувалося створенням нового органу влади – «рада мудрих», яка складалась з наймогутнiших землевласникiв та вiдiгравала важливу роль у вирiшеннi державних справ.
Необхiднiсть об’єднання пояснювалась й iснуванням зовнiшньої загрози – з ІХ ст. розпочались спустошливi набiги норманiв на Англiю. Завдяки своєму географiчному розташуванню, Уессекс потерпав менш за решту королiвств тому i став центром опору завойовникам.
2.
Об’єднання Англiї не врятувало її вiд вторгнення норманiв, серед яких переважали датчани. Просування загарбникiв вглиб англiйських територiй вдалося зупинити королю Альфреду Великому
, який створив мiцне професiйне вiйсько, побудував потужний флот та звiв сильнi прикордоннi укрiплення. Такими засобами король змiг протистояти завойовникам i навiть отримати над ними ряд перемог. Бiльше того, Альфред змусив пiдписати датчан пiдписати договiр, за яким Англiя дiлилася на дiв частини : пiвденно – захiдну з цетром Уессексi, що вiдходила до Альфреда, та пiвнiчно – схiдну, що залишалася в руках скандинавiв. Остання отримала назву Областi Датського права, або ж англiйською –
опанував латинь i особисто приймав участь у перекладi на англiйську мову багатьох творiв. Саме при ньому почали вести так звану «Англосаксонську хронiку», куди записувались всi важливi подiї того часу. Король Альфред зiбрав всi англосаксонськi закони, що були до нього, та доповнивши їх бiльш пiзнiми королiвськими постановами, створив звiт законiв – «Правду короля Альфреда».
Всi перетворення, що втiлив у життя король, досить скоро дали бажаннi результати, чим i скористалися його наступники, якi перешли в наступ на датчан. В серединi Х ст. король Едгар приєднав Денло до Англiйського королiвства.
Пiсля цього вона стала складовою частиною великої морської держави датського короля Канута Могутнього, куди також входили Данiя та Норвегiя.
полiтику, що врештi-решт привело до того, що англосакси повстали та в 1042 р. повалили владу датчан. На престол зiйшов представник англосаксонської династiї Едуард Сповiдник.
3.
Нормандське завоювання Англiї
В дитинствi королю Едуарду разом з батьками довелося рятуватися вiд норманiв на пiвночi Францiї, в Нормандiї, звiдки родом була його мати. Вона доводилася тiткою нормандському герцогу Роберту Дияволу, який уславився своїми злодiяннями, розбiйними нападами та вiйськовими подвигами.
Оскiльки король Едуард помер бездiтним, пiсля його смертi на англiйський престол претендувало одразу ж два претенденти : Гарольд – брат овдовiлої королеви, та Вiльгельм, син Роберта Диявола. Хороброго та розумного Гарольда любив народ та покiйний король. Помираючи, вiн призначив Гарольда своїм спадкоємцем, а англiйська знать звела його на престол. Однак смiливий та пiдступний Вiльгельм заявив, що король Едуард заповiдав англiйську корону саму йому. Такi претензiї нормандця пiдтримав також папа римський. Вiльгельм зiбрав з усiєї Європи лицарiв, якi рвалися до пригод та наживи, i, перепливши Ла-Манш, висадився на пiвднi Англiї.
За три тижнi до цiєї подiї Гарольд вiдбив несподiваний напад норвезького короля, i тепер його порiдiле вiйсько складалося в основному iз сiльського ополчення, що було поспiхом набрано. Гарольду протистояла майже втричi бiльша ворожа армiя нормандцiв, ядро якої складала кiннота. Англосакси боролися з виключною мужнiстю, однак перевага була не на їх сторонi. В жовтнi 1066 р. в битвi бiля мiста Гастiнкс вони зазнали поразки, а найкращi воїни разом з королем Гарольдом загинули на полi бою. Фактично, країну було нiкому захищати, i Лондон добровiльно вiдкрив переможцю ворота. Нормандський герцог став королем Англiї Вiльгельмом Завойовником.
В подальшому англосакси неодноразово пiднiмали повстання, але щоразу Вiльгельм жорстоко їх придушував. Вiн вiдбирав землi непокiрної англосаксонської знатi та роздавав їх рицарям-завойовникам. Згодом з них виникли великi землевласники – барони
.
Король надiляв землею поступово, в мiру того, як вiдбирав її у мiсцевого населення. Тому володiння баронiв були розкиданi по рiзних мiсцях. Це заважало створенню небезпечних для короля великих незалежних князiвств. Як результат, в Англiї королiвська влада була мiцнiшою, анiж в iнших країнах тогочасної Захiдної Європи.
Крiм того, на вiдмiнно вiд решти країн Європи, тут дiяло таке правило : «Васал мого васала є моїм васалом». На практицi це означало, що всi рицарi, чиїми б васалами вони не були, змушенi були нести службу в королiвському вiйську.
Вiльгельм наказав подiлити країну на невеликi графств, в кожному з яких було побудовано замок-фортецю, щоб утримувати в покорi переможений народ. На чолi графств стояли шерифи
, яких призначав король. Щороку вони повиннi були звiтувати перед ним у королiвському палацi, в спецiальнiй палатi Шахової дошки, бiля столу, який був вкритий клiтчатою скатертиною
приховувати, тому книгу, в якiй велися всi записи, назвали «Книгою страшного суду». Багато вiльних селян, що не розумiли французької мови нових господарiв, зараховували до числа залежних.
I
Бесiда за запитаннями.
1. Коли i за яких обставин сталося об’єднання всiх англосаксонських королiвств ?
2. Що зробив король Альфред Великий для змiцнення держави та вiдсiчi датчанам ?
V
. Домашнє завдання
Опрацювати § 12.
1. Що було спiльного та вiдмiнного мiж «Правдою короля Альфреда» та «Салiчною правдою» Хлодвiга ? Вiдповiдь викладiть у виглядi таблицi або тезами.
2. Якi основнi наслiдки та значення мало нормандське завоювання Вiльгельма для Англiї ?
Лiтература використана у процесi пiдготовки до уроку:
1. Агибалова Е. В., Донской Г. М. Методическое пособие по истории средних векав. – М.: Просвещение, 1988. – 336 с.
3. Гiсем О. В., Мартинюк О. О. Всесвiтня iсторiя. Історiя середнiх вiкiв. Конспекти урокiв. 7 клас. – Тернопiль : Навчальна книга, 2007. – 360 с.
4. Подоляк Н. Г. Історiя середнiх вiкiв. – К.: Генеза, 2007. – 240 с.
5. Подоляк Н. Г., Хiрна О. О. Всесвiтня iсторiя. – К.: Фаренгейт, 2000. – 288 с.
Пiдписи :
студентки - практиканта : Миронюк О.І. /__________/
вчителя : Єрахтiна О. В./__________/
керiвника практики : Ігольнiкова Г.І. /__________/
| 
