Реферат
з харкiвщинознавства на тему:
«Історiя Харкiвського унiверситету»
Виконав:
учень 9-А класу
Бiлоус Василь
Перевiрила:
учитель
Запорожченко Людмила Романiвна
2006 рiк
Змiст
2. Історiя Харкiвського унiверситету
(b) Харкiвський музей
4. Улюбленiй Українi
Список використаної лiтератури
ВСТУП
Я вибрав тему: „Історiя Харкiвського унiерситету”.
На мою думку, вона досить актуальна на наш час, а особливо для мене, адже я зараз стаю перед важливим вибором – вибором майбутньої професiї. Пишучи цю роботу, я вивчав переваги та недолiки навчання у цьому унiверситетi. Менi довелося ознайомитися з рiзними думками про Василя Каразiна та його шалену iдею, щодо створення унiверситету.
Вiдверто кажучи, я був вражений, дiзнавшись про багатство бiблiотеки навчального закладу та велику кiлькiсть професорiв i вiдомих научних дiячiв у викладацькому складi. І мене трохи збивало з пантелику, чому так багато людей було проти iснування унiверситету, тому я поставив перед собою задачу, довести, що насправдi iдея створення такого унiверситету була досить вдалою. Вiн прославив мiсто Харкiв за межами межами нашої держави, про що свiдчить велика кiлькiсть iноземних студентiв, i став культурним та науковим центром України i Росiйської iмперiї вцiлому. Хiба цей факт вже не може свiдчити про переваги навчання в унiверситетi!
Свою роботу я основував на iсторичних фактах, щоб було зрозумiло – це не лише моя думка, про велику значимiсть унiверситету, за мене говорять факти.
ІСТОРІЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Як засвiдчують деякi документитих часiв, майбутнiм студентам унiверситету було «предписано» три днi святкувати цю непересiчну дату. У тi часи, коли рахувалася кожна копiйка, було передбачено навiть кiлькiсть горiлки, що її мiг випити кожен студень пiд час свята.
студент, навiть зважаючи на свято, осилити таку кiлькiсть спиртного. Люд тодi був витривалий, а щоб потрапити в студенти, потрiбно було мати мiцне здоров`я.
студенти. У роздiлi Х цього документа стверджується, що до складу студентiв не могли потрапити особи без достатньої попередньої пiдготовки. Абiтурiєнти зобов`язанi були подати правлiнню унiверситету документи про свiй матерiальний стан, свiдоцтво директора гiмназiї про поведiнку, стараннiсть i успiхи в навчаннi з предметiв, що будуть вивчатися в унiверситетi.
Випробування здiйснював комiтет, призначений ректором унiверситету. При позитивнiй оцiнцi абiтурiєнт включався до складу студентiв.
Із загальної кiлькостi предметiв (наук), якi вивчалися в унiверситетi, визначалися обов`язковi для вивчення всiма студентами. Пiсля успiшного засвоєння цих предметiв вони отримували на урочистих зборах атестат iз зазначенням усiх предметiв i рiвня досягнень. За бажанням студентiв, котрi отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання вiдповiдного ступеня з окремих наук.
Серед студентiв були не лише тi, чиї батьки були спроможнi платити за навчання. Для пiдтримки студентiв iз числа малозабезпечених громадян проводився щорiчний прийом на навчання за кошти унiверситету. Вимоги до рiвня пiдготовки зберiгалися.
Щорiчно пiсля рiчної атестацiї передбачалося заохочення (нагородження медаллю) кращих студентiв. Недостатньо встигаючi студенти залишалися на навчання у тому ж курсi. А в разi незадовiльного складання екзаменiв пiсля другого року вiдраховувалися з унiверситету з атестатом про поведiнку.
Пiсля трьох рокiв навчання студенти могли, за умови належних успiхiв, продовжити навчання у званнi кандидатiв...
Урочисте вiдкриття унiверситету вiдбулося 29 сiчня 1805 року. Унiверситет вписав багато яскравих сторiнок в iсторiю українського вiдродження XIX-XX ст., дав потужний iмпульс перетворенню Харкова на крупний науковий центр, освiтянську столицю України, по праву займає вищi шаблi всеукраїнських рейтингiв серед класичних унiверситетiв, i добре вiдомий далеко за межами України.
У цей перший, святковий день першi студенти навряд чи забивали голову рiзними статутами. Проте дехто з них, мабуть, замислювався над тим, а чому серед шанованих людей немає Василя Назаровича Каразiна, який понад усе хотiв вiдкриттям закладу зробити добро улюбленiй Українi. Його звинуватили в рiзних грiхах (витрачання непередбачених коштiв на закупiвлю для унiверситету гравюр та наймання ремiсникiв). Не для власного ж зиску робив це? Проте його не зрозумiли, i Василь Назарович змушений був подати у вiдставку з мiнiстерства освiти.
А про те, що його пам`ятали на урочистостi, свiдчить лист Фатiєва до Василя Назаровича:
«17 сiчня виповнилося ваше бажання... велике зiбрання дворян та громадянства з iнших губернiй було вражене задоволенням i радiстю; у пiднесеннi духу шукали вас, запитували i зiзнавалися, що щастям цим Україна вам одному зобов`язана».
Неприємностi для одного з iнiцiаторiв створення унiверситету в Харковi не закiнчилися. Вiн не полишив своїх експериментiв i дослiдiв, якi проводив у родовому маєтку села Кручик (нинi знаходиться на Богодухiвщинi), що потребувало значних коштiв. Дворянство, пам`ятаючи заслуги цiєї непересiчної людини перед харкiвською громадою, сплатило його борги...
До структури унiверситету входили чотири факультети: «нравственных» i полiтичних наук (богослов`я, церковна iсторiя, фiлософiя права, полiтична економiя); фiзико-математичний (теоретична i практична фiзика, математика, астрономiя, хiмiя, ботанiка, сiльське господарство та iншi); медичний та фiлологiчний.
При унiверситетi планувалося створення пiдроздiлу, який би забезпечував учбовий процес навчальними посiбниками, а також таких iнститутiв: учительського або педагогiчного; медичного клiнiчного; акушерського мистецтва. Передбачалася також друкарня для видання навчальних книг та поширення наукових знань, створення вчених товариств, благодiйних фондiв для надання допомоги малозабезпеченим студентам.
Центральна наукова бiблiотека Xаркiвського нацiонального унiверситету заснована 30 сiчня 1805 року за iнiцiативи видатного просвiтителя, громадського дiяча та вченого В. Н. Каразiна наступного дня пiсля вiдкриття самого унiверситету. Основу її фонду склали 3219 книг та естампiв академiкa Аделунга, якi В. Каразiн закупив у Петербурзi.
30 сiчня 1805 року вiдбулося i перше засiдання Ради, на якому обрано першого бiблiотекаря. Ним став професор грецької та французької словесностi Я. Я. Белен де Баллю. В унiверситетському уставi 1804 року визначено завдання,роль та значення бiблiотеки, а також штати й асигнування.
773 400 примiрникiв наукової лiтератури, 1 200 000 – навчальної лiтератури, 50 000 унiкальних видань (17 iнкунабул, понад 1 000 рукописiв, 300 палеотипiв, прижиттєвi видання класикiв свiтової лiтератури, науки та культури).
У бiблiотецi зберiгаються п'ять оригiналiв видань Івана Федорова – росiйського та українського першодрукаря, у т. ч. "Новый завет с псалтырью" (Острог, 1580), "Острозька Бiблiя" (Острог, 1581); у колекцiї видань - рукописи з IX по ХХ ст.: Унiверсал українського гетьмана Мазепи з власноручним пiдписом (датований 1704 роком, адресується полковниковi Гадяцькому); "Лiтопис Грабянки" (поч. XIX ст.); листи I. Я. Франка до Н. Кобринської (1884-1886); документ iз власноручною резолюцiєю iмператора Олександра I (1802) та iн.
Фонд iноземних видань становить понад 770 000 примiрникiв основними європейськими мовами. У бiблiотецi є цiннi довiдковi видання: "Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона", "Британiка", енциклопедичнi словники Мейера, довiдники з рiзних галузей знань.
ХАРКІВСЬКИЙ МУЗЕЙ
Думаю, небагато мicт в Укpaiнi можуть похвалитися таким музеєм, як Харкiвський художнiй. Його старовинна i дуже цiннa за складом колекцiя, що збирається вже майже двicтi poкiв, мiстить десятки тисяч унiкальних твopiв - вiд захiдноєвропейських майстрiв до сучасного декоративно-прикладного мистецтва - i постiйно продовжує поповнюватися новими експонатами. Для мене колекцiя Художнього музею символiзує єднiсть творчої думки, iнтелекту i патрiотизму, адже чимало людей за час iснування музею приносили йому в дарунок свої колекцii, збагачуючи його фонди зразками образотворчого мистецтва свiтового рiвня. Iсторiя музею почалася в 1805 роцi, з iнiцiативи засновника Xapкiвського унiверситету, вiдомого громадського дiяча Василя Назаровича Каразiна. Намагаючись перетворити унiверситет на центр освiти, розвитку мистецтв i ремесел Лiвобережноi Украiни, вiн почав формувати мистецьку збiрку, що лягла в основу унiверситетського Музею красних мистецтв i старожитностей. Першою цеглиною в cтвopeннi збiрки стала колекцiя з 2477 гравюр та малюнкiв захiдноєвропейських майстрiв (Дюрер, Гольцiус, Джордано, Брейгель-старший, Ван Дейк, Буше та iншi), якi вiн за благодiйницькi пожертвування придбав у Петербурзi у Фрiдрiха Аделунга. Цей прусський вчений майже все своє життя присвятив роботi в Росiї, багато зробив у галузi культури i фактично став одним iз фундатopiв вiтчизняноi музейноi справи, тому вiн, не розмiрковуючи, на пiльгових умовах продав музею новоствореного в Харковi унiверситету poкiв Аделунгу було присвоєно звання почесного члена Xapкiвського унiверситету.
дуже багато подорожував, а пiсля виходу у вiдставку оселився у Флоренцii, де цiлком присвятив себе вивченню iталiйського живопису XVI-XVIII столiть. Тодi ж вiн почав збирати колекцiю живописних твopiв спецiально для рiдного унiвepситету. У 1856-1857 роках вiн нaдiслав до Харкова бiльше п'ятисот твopiв iталiйських майстрiв. Пiзнiше Бецький придбав i передав до музею та бiблiотеки унiверситету старовиннi гравюри, альбоми лiтографiй, цiннi книги з icтopii мистецтва, монографii про видатних художникiв. За численнi пожертвування та постiйну уваry до просвiтницьких завдань унiвepситету lвaн Бецький також став почесним членом Харкiвського iмператорського унiверситету. Колекцiя iншого вихованця унiверситету Аркадiя Миколайовича Алфьорова, тонкого знавця i пристрасного збирача твopiв мистецтва, була передана унiверситету вже пiсля його cмepтi, вiдповiдно до його заповiту. Колекцiя вражала cвoiм багатством: 50 картин голландських майстрiв, 420 малюнкiв та акварелей, три тисячi гравюр митцiв XVI-XIX столiть рiзних Європейських шкiл. Зiбрання Аделунга, Бецькогота Алфьорова є основою вiддiлу зарубiжного мистецтва Xapкiвського художнього музею i дiйсно вважаються перлинами колекцii, що зараз нараховує вже бiльше трьох тисяч eкспoнaтiв. До чудового художнього зiбрання довгий час мали доступ лише викладачi та вихованцi унiверситету. У 1861 роцi колекцiю було перетворено на Музей красних мистецтв i вiдкрито для широкого загалу. А з 1886 року в Xapкoвi починає працювати мiський художньо-промисловий музей - перший загальнодоступний музей в Укpaїнi та другий у всiй Росiйськiй iмпepiї.
РОДОВІД В. Н. КАРАЗІНА
Окpiм пейзажiв, котpi змiнилися за сотнi pокiв, нiчого у Кручику не знаходили. Xiба що старезний дуб, для символ «центру свiтобудови», мiг потiшити тим, що вiн мiг би бути посадженим у тi далекi часи. Хоча кручани, вказуючи на торби та рiзнi будiвлi. спорудженi в нинiшнi часи, запевняли: он там була церква, а там – школа, де навчалися за кошт Василя Назаровича простi дiти. До речi, його iм'я й сьогоднi допомагає випycкникам мicцeвoi школи вступати до славного унiверситету, названого на честь земляка.
На запитання про проведення археологiчних розкопок, пiд час яких можна було б спробувати вiднайти щось iз далеких каразiнських часiв, вiдповiдали: мовляв, це неможливо – там хата чиясь стоїть, через iншi мiсця протягнутi рiзнi комунiкацiї. А як же з родоводом?
Дослiдження проводилися рiзнi. Однiєю з найсолiднiших є публiкацiя «Достойнi свого роду» у виданнi «Унiверситети», що належить Н. М. Березнюку. Хоча вiн уже на початку зазначає, що ретельнiше дослiджена чоловiча гiлка генеалогiчного дерева роду Каразiних, а от про жiночу мало що вiдомо. Що поробиш, адже тодiшнi часи були бiльш патрiархальними.
За словами вченого, pодовiд вiдкривав архiєпископ Софiйський Григорiй Караджи, який потрапив до Pocii в 1713 poцi. Про його пастирське служiння в Грецii та Болгapii нiчого не вiдомо. Отож, вважав Н. М. Березюк, це не дозволяє точно вiдповiсти на питання про етнiчну приналежнiсть В. Н. Каразiна. Хоча для нашого поколiння, що живе в часи глобального свiтy, це не так i важливо. Важливiше те, що представники роду Каразiних у переважнiй бiльшоcтi своiй готовi були прийти на допомогу тим, хто вiдстоював загальнолюдськi цiнностi.
Син Григорiя Олександр вступив на вiйськову службу в часи Петра I i, вийшовши у вiдставку поселився в Українi. Син його Назар, полковник росiйськоi apмii, за paтнi подвиги в росiйсько-турецькiй вiйнi отримав вiд iмператрицi Катерини II у спадкове володiння села Кручик та Основинцi Краснокутськогоко комiсарiатства Слобiдсько-Украiнськoi губернii. У 1771 роцi вiн оселився в Кручику, що став колискою роду Каразiних. Батько засновника унiверситету, як стверджує вчений, похований у Кpyчику. Епiтaфiю, на переконання дослiдникiв родоводу Каразiних, написав сам Григорiй Савич Сковорода.
Пiсля cмepтi Назара Каразiна вихованням, дiтей, у тому числi й Василя, займалася мати – представниця достойного козацького роду. За твердженням бiблioграфiв, великий вплив на братiв Василя та Івана мав мандрiвний фiлософ, який усiєю душею поважав Варвару Якiвну.
i виховання в Росiйськiй iмперiї було росiйським (навiть Сковорода писав cвoї твори тодiшньою росiйською мовою або латиною), Василь Назарович прекрасно знав iсторiю України та мову її народу, хоча часто називав себе то болгарином, то греком, то сербом.
на метi применшити його роль у справi заснування закладу, не мають пiдстав.
Одружений Василь Назарович був з Олександрою Василiвною Мухiною, яка теж належала до вiдомого освiдченого роду. Вона залишалася вiрною своєму чоловiковi i порадницею на все життя.
«Олександра Василiвна пройшла з чоловiком весь його важкий шлях, пише Н. М. Березюк, роздiливши з ним радiсть удач та бiль приниження...»
Повернувшись зi Шлiссельбурзької фортецi, вiн у листi до графа В. П. Кочубея називає дружину нiжною, рiдукiсною, яка нiколи, попри все, не прагнула його залишити.
Олександра Василiвна пережила чоловiка на 18 рокiв. Жила вона з синами в Пiдмосков`ї. Символiчно, що душа її вiдлетiла до Бога в день їхнього весiлля, 24 травня 1861 року...
Рiд Каразiних славився багатьма iменами. До речi, вiдомий у Краснокутську дендропарк засновано одним iз представникiв роду. Останнiй з вiдомих нащадкiв Каразiних по чоловiчiй лiнiї був онук засновника унiверситету, письменник, художник Микола Миколайович Каразiн...
УЛЮБЛЕНІЙ УКРАЇНІ
Сьогоднi, коли заходить мова про Василя Назаровича Каразiна, часто доводиться чути, що вiн був не вченим, а громадським дiячем, винахiдником. Це й справдi так. Окрiм того, засновник унiверситету нiде не заявляв про себе, як про великого вченого. А от щодо дослiджень та «рацпропозицiй», як тепер кажуть, тут вiн i справдi зробив багато. У власному маєтку огранiзував сiльську думу, яка вирiшувала проблеми селян, опiкувався рекрутами й сиротами, збудував школу.
З допомогою повiтряної кулi вивчав грозовi розряди. Йому належить iдея метеорологiчних спостережень по всiй кpaїнi. Займався екологiчними проблемами: саме вiн звернув увагу на вирубування правiчних лiсiв над Сiверським Дiнцем.
У 1872 роцi з нагоди сторiччя вiд дня народження засновника Харкiвського унiверситету В. Каразiна Рада Імператорського унiверситету з iнiцiативи вiдомого письменника Г. Данилевського звернулася до уряду з проханням дозволити розпочати пiдписку на спорудження в мiстi пам`ятника видатному громадському i науковому дiячу. Ця пропозицiя була схвалена багатьма громадянами. Зокрема, Харкiвськi губернськi збори асигнували 5 тис. рублiв.
Унiверситет дав початок розвитку мистецтв i наук. Значення унiверситету для нашого краю, України в цiлому важко переоцiнити. Багато наукових i навчальних закладiв, iснуючих сьогоднi в Харковi, ведуть свiй родовiд саме звiдси.
як П. Гулак-Артемовський, О. Ляпунов, М. Костомаров, М. Бекетов, Д. Багалiй, А. Краснов, М. Остроградський, В. Стеклов, О. Потебня, О. Погорєлов та багато-багато iнших.
Харкiвський унiверситет – єдиний в Українi, де навчалися i працювали три лауреати Нобелiвської премiї – бiолог І. Мечников, економiст С. Кузнець, Фiзик Л. Ландау.
Почесними членами та почесними докторами унiверситету в рiзнi часи було обрано визначних дiячiв науки та культури рiзних країн: І. В. Гете i О. Гумбольдта, Івана Франка i Левка Толстого, П Семенова-Тян-Шанського та iнших. Серед почесних докторiв унiверситету – перший президент України М. Грушевський.
З унiверситетом пов`язане видання перших вiтчизняних газет i часописiв, створення перших наукових товариств.
унiверситету стали дiйсними членами i член-кореспондентами Нацiональної Академiї наук України.
Становлення Харкова як крупного промислового, наукового, культурного центру вiдбулося завдяки дiяльностi унiверситету. Багато вулиць мiста названо на честь професорiв, науковцiв, вихованцiв унiверситету.
Унiверситет стояв бiля витокiв усiєї вищої освiти Харкiвщини. Вiд нього походять Нацiональна юридична академiя, Нацiональна фармацевтична академiя, Харкiвський медичний унiверситет, Харкiвський педагогiчний унiверситет, Харкiвська зооветеринарна академiя, Харкiвська академiя культури, Харкiвський економiчний унiверситет та iншi вищi навчальнi заклади.
| 
