Історiя Францiї
Змiст
Вступ
Роздiл І. Розвиток капiталiзму у Францiї i внутрiшня полiтика наполеонiвської iмперiї
1. 1 Соцiальнi i полiтичнi змiни в iмперiї
Роздiл ІІ. Зовнiшня полiтика Наполеона
2. 1 Вiйна наполеонiвської армiї з третьою коалiцiєю
2. 2 Вiйна з четвертою коалiцiєю. Континентальна блокада i Тильдитський мир
2. 3 Вiйна з Іспанiєю i створення п’ятої коалiцiї
2. 4 Новi територiальнi захоплення Наполеона
Список використаної лiтератури
Вступ
У Францiї пiсля термiдорiанського перевороту назрiла криза Директорiї, яка набирала вкрай гострої форми, державним переворотом 9 листопада 1799 р. (за революцiйним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт перейшов до влади. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцiю: Францiя залишалась республiкою, але фактично вся влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Багато сучасникiв вважали його великим дипломатом i полководцем. В iсторiї Францiї Наполеон виступив як послiдовник принципiв великої буржуазної революцiї, хоча всi її демократичнi завоювання зазнавали утискiв з його сторони. Бонапарт намагався також вiдновити колонiальну експансiю Францiї.
Мета роботи: проаналiзувати полiтику перiоду правлiння Бонапарта, дослiдити проведення завойовницьких вiйн Наполеона, його вiйськової тактики i героїчної боротьби народiв, iсторiю створення коалiцiй проти поневолювачiв.
Із даної мети постають наступнi завдання:
охарактеризувати соцiальнi i полiтичнi змiни в iмперiї;
дати оцiнку промисловiй революцiї i розвитку сiльського господарства у Францiї;
розкрити перебiг вiйни з п’ятьма коалiцiями, їх боротьбу з наполеонiвською армiєю.
Р. “Закат империи", Собуль А. “Первая Республика 1792-1804", Тарле “Наолеон”.
Роздiл І. Розвиток капiталiзму у Францiї i внутрiшня полiтика наполеонiвської iмперiї
1. 1 Соцiальнi i полiтичнi змiни в iмперiї
Пiсля проголошення Наполеона Бонапарта спадкоємним iмператором французiв, вiдповiдно змiнились побут i звичаї двору, а також всiєї вiйськової чиновницької верхiвки. З’явилося нове дворянство, яке мало не тiльки титули, землi не лише у Францiї, але й у завойованих країнах. Влада зосереджувалася в руках iмператора [14, 219].
Інтересам буржуазiї i великим землевласникам слугувала проведена при iмперiї розробка норм буржуазного права i свiдченням цього є ряд кодексiв. Найважливiшим був “Громадянський кодекс”, який отримав пiзнiше назву Наполеонiвського. Головне мiсце в ньому займають статтi, що закрiплюють буржуазну приватну власнiсть i капiталiстичну експлуатацiю. Кодекс закрiпляв принцип свободи приватного пiдприємництва i розширював свободу розпорядження власнiстю пiсля заповiту. Бiльше уваги було придiлено буржуазнiй сiм’ї. Власнiсть жiнки розглядалась як повна власнiсть чоловiка; дружина i дiти не мали власних прав. Позашлюбнi дiти не мали нiяких прав i буди поставленi в становище парiїв. Пошуки батька “незаконно народжених” дозволялись. В 1807 р. Громадянський кодекс увiйшов в силу. Були також введенi Торговий i Кримiнальний кодекс (1808). Останнiй встановив жорстоке покарання за найменше посягання на приватну власнiсть [13, 183].
Укрiплення i кодифiкацiя буржуазного права мали яскраво виражений характер анти робiтничої спрямованостi. Ще в 1803 р. були введенi робочi книги, в яких господар робив вiдмiтки про поведiнку, прийом на роботу, причини звiльнення працюючого. В Торговому кодексi були вмiщенi закони про найм працiвникiв, вiн закрiпляв їх безправне важке становище. Робочий день нерiдко перевищував 14 годин. В 1806-1807 рр. В Парижi вибухнуло ряд страйкiв будiвельникiв, каменярiв, якi вимагали заробiтної плати. В 1806 р. серед робiтникiв було проведено багато арештiв. Побоюючись зростання безробiття, керiвництво субсидувало великi пiдряди на рiзнi суспiльнi будiвництва.
з 1 сiчня 1806 р. вiдмiнив революцiйний календар i встановив григорiанський. Слово “республiка" поступово зникало з використання. На монетах з’явився напис “Французька iмперiя". Всi справи здiйснювались iмператорськими декретами i сенатськими рiшеннями.
Наполеон оточив себе розкiшним i рабовласницьким двором, у 1808 р. було створено iмперське дворянство. До складу цiєї буржуазної знатi увiйшла i частина емiграцiї, яка повернулася до Францiї. Наполеонiвськi генерали i громадськi сановники почали отримувати титули герцогiв, князiв i графiв. Багато з них нажили на спекуляцiї i награбували пiд час вiйни великi статки [4, 354].
Режим iмперiї насаджував французький буржуазний нацiоналiзм, грубе i високомiрне зневажання iнших народiв, їх культури. Агресивнi кола буржуазної бюрократiї i воєнщини на чолi з iмператором прагнули створити у Францiї дещо схоже до нової Римської iмперiї, пiдкоривши собi Європу i захопивши значнi колонiальнi володiння.
Всюди впроваджувались емблеми влади римських iмператорiв. В архiтектурi споруджених будiвель проглядались форми Древнього Риму. Буржуазний класицизм з широким використанням римських традицiй в мистецтвi наклали вiдбиток на суспiльне життя, публiчнi церемонiї, архiтектуру.
Впродовж багатьох рокiв мiцнiсть наполеонiвської iмперiї посилювалась в результатi переможних воєн i зросту внутрiшнiх ресурсiв країни.
1. 2 Розвиток сiльського господарства i промислова революцiя у Францiї
нараховувалось 89 прядильних машин, а в 1805 р. вже бiля 3300. Парових машин у Францiї було небагато. Переважала промисловiсть у виглядi рiзноманiтної мануфактури i фабрик. Найбiльш значних успiхiв досягли металургiя, виробництво зброї i рiзних виробiв з металу, шерстяна i шовкова промисловiсть, виготовлення предметiв розкошi, фарфорового i скляного посуду. Проте в економiчному вiдношеннi Францiя знаходилася далеко позаду Англiї. Французькi товари часто не витримували конкуренцiї не тiльки з англiйськими, але й з чеськими, швейцарськими, iталiйськими виробами. Буржуазiя Францiї прагнула посилити свої позицiї на європейських ринках [4, 356].
Пiсля революцiї французькi пiдприємцi в Нормандiї, Фландрiї, Пiкардiї i Ельзасi намагаються впровадити машиннi прийоми, створюють великi шерстянi, шовковi виробництва, а також - залiза i сталi. Тепер у Францiї навчилися виготовляти багато речей, якi до революцiї вироблялись тiльки в Англiї. Революцiйне керiвництво створило вищу Полiтехнiчну школу для пiдготовки iнженерiв, хiмiкiв, технологiв. Цим зусиллям французької буржуазiї енергiйно допомагав Наполеон. Контрибуцiї, що збиралися з прибережних країн i васалiв, направлялися на пiдтримку великих фабрик i торгiвельних установ. На засоби, захопленi у сусiдiв, створювалися банки для позики вугiльнiй промисловостi. З iншої сторони, Наполеон намагався зберегти французьку iндустрiю вiд англiйської конкуренцiї, заволодiти англiйськими ринками. Цiй метi повиннi були послужити ряд заходiв, щоб створити так звану “континентальну блокаду" [8, 124].
Восени 1806 р., перебуваючи в Берлiнi, столицi розгромленої Прусiї, Наполеон видав указ, яким оголосив Британськi острови в блокадi. Заборонив своїм васалам i пiдданим будь-яку торгiвлю з Англiєю. Наказав забирати англiйцiв, якi опинились в межах французького впливу, в якостi вiйськовополонених, а їх товари вважати вiйськовою здобиччю; на пiдставi останнього пункту були конфiскованi всi продукти англiйського виробництва, якi 1806 р. прибули на Лейпцигський ярмарок. Наполеон сподiвався такими заборонами завдати великого економiчного удару вороговi, який був для нього стратегiчно недосяжним. Пiсля 1807 р. Росiя приєдналася до його системи i континент офiцiйно закрився для торгiвлi з Англiєю.
в заморських колонiальних товарах, якi Англiя ввозила транзитом на своїх кораблях. Однак англiйцi використали один iз видiв обходу заборон - направляли товари обхiдним шляхом через росiйськi порти i Туреччину, тому в Середнiй Європi їх товари виступали пiд iменем схiдних. Наполеон був змушений визнати свою поразку в цiй боротьбi. Указом 1810 р. вiн розпорядився визнати усi колонiальнi товари англiйськими i допускати їх в продаж з великим митним збором. Високий митний збiр i плата позначались не на Англiї, а на материкових країнах, якi купували англiйськi товари.
через нестачу ринку збуту швидко руйнувались, незважаючи на зусилля Наполеона пiдтримувати вiтчизняну iндустрiю замовленнями на чудовi придворнi костюми, постiйно змiннi мундири i обстановку. Нове нацiональне виробництво було засноване на захопленнi чужого, на рядi щасливих випадковостей, на тимчасовому розгромi противникiв, а тому було таким же немiцним, якi i полiтичне утворення iмперiї, що збiльшило розмiри Францiї майже втроє [4, 368-369].
У 1811 р. оголосили про банкрутство великi фiрми в Амстердамi, Любецi, Парижi, Леонi i Орлеанi. Багато фабрик в Пiвнiчнiй Схiднiй Францiї змушенi були закритися i вiдпустити своїх працiвникiв.
Значних успiхiв досягнуло сiльське господарство: посiвнi площi i площi виноградникiв збiльшилися. Одночасно посилилася експлуатацiя дрiбних селян “сiльською буржуазiєю” - лихварями, торговцями, великими землевласниками. Швидко зростали непрямi податки, що були важким тягарем для селян. В роки Консульства був встановлений податок на вино, а при iмперiї - на сiль, тютюн. Землевласники були зацiкавленi у ввезеннi дешевих англiйських та iнших iноземних промислових виробiв, а тому були менш схильнi пiдтримувати полiтику безперервних вiйн, яку проводив Наполеон.
Роздiл ІІ. Зовнiшня полiтика Наполеона
2. 1 Вiйна наполеонiвської армiї з третьою коалiцiєю
В серпнi 1805 р. проти наполеонiвської iмперiї утворилась третя коалiцiя, в яку ввiйшли Англiя, Росiя, Австрiя, Королiвство Неаполiтанських колонiй обох Сицилiй. Метою союзникiв було вигнання французьких вiйськ iз Нiмеччини, Італiї, Швейцарiї, Голландiї i встановлення в цих країнах попереднiх порядкiв. Францiю планували вiдтiснити до Мозеля i Рейну.
Наполеон квапився розбити своїх противникiв по черзi, не очiкуючи об’єднання армiй. Думку про висадку в Англiї довелося вiдкинути. Табiр в Булонi був лiквiдований. Французькi корпуси наполегливо рухалися за Рейн. 20 грудня 1805 р. капiтулювала взята в облогу в Ульмi армiя австрiйського генерала Мака [Нарошицький, ст. 185].
На сушi наполеонiвськi армiї швидко рухалися вперед, але на морi Францiя отримувала поразки. Ще 21 жовтня iспанський i французький флот зробили спробу вийти з Кадiса, але були повнiстю знищенi у зiткненнi бiля рису Трафальгар англiйською ескадрою генерала Нельсона. Пiд час зiткнення Нельсон був убитий вистрiлом з мачти французького корабля, але отримана ним перемога надовго захистила Англiю вiд загрози французького десанту.
Ще до загибелi свого флоту Наполеон вiдмовився вiд думки про вторгнення в Англiю. Вiн прагнув швидше розгромити австрiйську i росiйську армiї. Наступ французьких вiйськ був полегшений нейтралiтетом Прусiї. Щоб утримати її вiд участi у вiйнi, Наполеон пообiцяв пруському королю Ганновер. Забезпечивши собi захист з пiвночi, наполеонiвська армiя рухалася вглиб Австрiї i в листопад зайняли Вену [13б 185].
Пiд час подальшого переслiдування французи взяли багато полонених, враховуючи битви до Ульми, вони полонили близько 29 тис. чоловiк. Якщо приєднати туди також взятих в полон бiля Ульми 32 тис. чоловiк, то в сумi 61 тисяч одними тiльки полоненими; вбитi не взятi в полон, важко пораненi i безвiсти зниклi тут не врахованi. 13 жовтня Наполеон в’їхав у Вену. Вiн поселився в iмператорському палацi в Шенбрунi пiд Веною. Генерал-губернатором Вени назначив свого секретаря i майбутнього незамiнного вiйськового мiнiстра Кларка. Австрiйський iмператор Франц, перед своєю втечею з Вени, запропонував Наполеону перемир’я, але той не погодився [19, 154].
Росiйська i австрiйська армiї з’єдналися в Чехiї. Цар Олександр І вирiшив дати бiй за австрiйським планом, який був складний, з великими прорахунками i помилками. Вiн не взяв до уваги пораду росiйського головнокомандуючого Кутузова не йти в бiй, доки не прийде пiдкрiплення [19, 185].
В битвi за Аустерлiц 2 грудня 1805 р. австрiйська i росiйська армiї отримали поразку. Тiльки стiйкiсть росiйських вiйськ дозволила головним силам росiйської армiї уникнути знищення i вiдiйти з поля бою.
Пiсля Аустерлiцина Австрiя була змушена була змушена вийти з вiйни i пiдписати мирний договiр у Братиславi (Пресбурзi), що давав Наполеону повну свободу дiй у Нiмеччинi i Італiї. Венецiя, Істрiя, Даминацiя були приєднанi до iталiйського королiвства.
В 1806 р. Наполеон створив з пiвденно-нiмецьких держав Рейнський союз пiд своїм протекторатом. В Італiї французькi вiйська увiйшли в Неаполь i поставили на неаполiтанський престол одного iз братiв Наполеона Жозефа Бонапарта. Батавську республiку Наполеон перетворив в королiвство Голландiю i назначив королем свого брата Людовiка.
вiдступити i вiдчуває нерiшучiсть. Його противники опинились в пастцi: їх дислокацiя виявилась саме такою, якої хотiв Наполеон. Росiйськi i австрiйськi вiйська зiйшли з ванелевих Праценських висот, що височiли над полем битви, Наполеон легко заволодiв ними i створив загрозу облоги всiєї коалiцiйної армiї, що вирiшила поступово вiдступити [11, 128].
2. 2 Вiйна з четвертою коалiцiєю. Континентальна блокада i Тильдитський мир
" iз Францiєю. Наполеон погодився i змусив Гаугвiца пiдписати вiд iменi Прусiї “союзний” договiр з французькою iмперiєю. Наполеон пообiцяв Прусiї Ганновер. Прусiя повинна була вiдмовитися вiд ряду своїх територiй (королiвства Невигательського, Ансбака, Клеве). Але Ганновер був поганим надбанням для Прусiї: вiн був наслiдницьким кардюшеством, що належав англiйському королю, тому вiн i був окупований французами. Прийняття цього подарунку повинно було посварити Прусiю з Англiєю. Цей “союз", нав’язаний Наполеоном Прусiї, дуже полегшив Наполеону справу, яка з кожним мiсяцем непокоїла його все бiльше i бiльше, - дипломатичну пiдготовку вiйни з тiєю ж Прусiєю. Наполеон створив “Рейнський союз” конфедерацiєю 16 нiмецьких держав. Васалiв вiн змусив проголосити його, iмператора французiв i короля Італiї, своїм покровителем - “протектором". “Протекторат” полягав у безвiдмовному виконаннi волi самодержавного iмператора. Брата свого Жозефа вiн назначив неаполiтанським королем, другого брата, Людовiка - королем Голландiї. Все це пiдривало Прусiю, яка не могла розраховувати на допомогу щойно розбитої Австрiї. Імператор Франц вiдмовився вiд iснуючого бiльше тисячу рокiв титула “iмператора Священної Римської iмперiї" i почав називатись з 1806 р. iмператором австрiйським Францом І. Це було зроблено за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої iмперiї, створеної давнiм Римом [11, 138].
Наполеон вiв заплутану гру. Вже в лютому 1806 р. нове англiйське мiнiстерство, яке утворилося пiсля смертi Пiтта, виявило бажання вести мирнi переговори з Наполеоном. 20 лютого, не дивлячись на вiдсутнiсть дипломатичних вiдносин мiж Англiєю i Францiєю, Рокс, новий англiйський мiнiстр закордонних справ, повiдомив Наполеона листом, що було адресоване Талейрану, що iснує нова змова з метою вбити французького iмператора, i що необхiдно прийняти заходи для охорони його життя.
[9, 367].
До того ж смерть Фокса в вереснi 1806 року прискорила розрив мирних переговорiв з Англiєю. В цьому ж вереснi Пруський король передав Наполеону ультиматум вимагаючи очищення нiмецької територiї. Так виникла нова четверта коалiцiя, головними учасниками якої були Англiя, Росiя, Прусiя.
Пiсля перемоги Фрiдрiха ІІ в ХVIII столiттi пруська армiя рахувалась однiєю з найсильнiших в Європi i керiвники нової коалiцiї покладали на неї великi надiї. Однак, Наполеон з властивою йому швидкiстю, рiшучiстю i смiливiстю вирушив i на цього противника. 25 вересня 1806 року вiн виїхав з iмператорського замку в Сон-Клу i 3 жовтня прибув в армiю. Вже 14 жовтня в один i той же день пiд Єною, де керував сам Наполеонi пiд Ауреренатом, де керував один з його кращих маршалiв Даву, пройшли два зiткнення в яких пруси були розбитi. 27 жовтня французи вступили в Берлiн. 7 листопада здалася остання велика пруська армiя генерала Блюхера. Одна за iншою без жодного опору здавалися пруськi фортецi, що вважалися неприступними. Не зайнятою французами залишилась лише невелика частина Схiдної Прусiї, яку вдалося втримати лише завдяки росiйським вiйськам. “Наполеон подув i Прусiя зникла”, писав Генрiх Гейне [11, 132].
" користувалася перевагами нового способу ведення вiйни, який з’явився в свiтi пiд час американської вiйни за незалежнiсть, французьких революцiйних вiйн i завдяки самому Наполеону. Наполеонiвська армiя в 1805-1806 рр. все ще була в основному селянською армiєю, яка зберегла всю свою ненависть до феодалiзму з новим керiвним складом, що значною мiрою поповнявся з низiв. Маршал Мюрат був сином трактирщика, Ней - сином бочкаря, батько маршала Ожера - лакеєм, батько - одного iз найбiльш прославлених маршалiв Ланна був конюхом, а сам вiн в молодостi був малярем, Лефер почав вiйськову службу як простий солдат, а iнший маршал, Вiктор був барабанщиком. Наполеонiвськi вiйни набрали все бiльш загарбницький характер, агресивний характер, i наслiдки цього невдовзi були очевиднi. Але на полях Єни i Аустерлiца зiткнулися армiї крiпосних монархiй, заснованi на паличнiй муштрi з армiєю країни, де феодалiзм був повнiстю знищений [13, 186].
Пiсля осiннiх перемог 1806 р. Наполеона чекала важкi випробування. Мирнi переговори з Росiєю були перерванi i росiйська армiя продовжувала свої бойовi дiї. На територiї польських i схiдно-пруських земель принципи вiйськової стратегiї Наполеона виявились недоречними. Комунiкацiї “великої армiї" розтягувалися, постачання її було утрудненим. Закiнчити кампанiю блискавичним ударом, як звик Наполеон було в таких умовах неможливо. Бiльше того в зiткненнi пiд Перейсин-Ейлад (лютий 1807 року) Наполеон, хоча вiн особисто керував боєм, не зумiв досягнути перемоги. Однак i росiйський командир генерал Белiсган. Висилаючи в Петербург переможну реляцiю дещо помилився. Фактично бiй завершився в нiчию, але для Наполеона такий результат був рiвносильний поразцi. До того ж французи зазнали важких втрат. Хоч Наполеон з притаманною йому холодною незворушнiстю наполягав на тому, що втратам пiд Ейлау не можна надавати серйозного значення, але цей бiй був для нього першою серйозною поразкою [8, 130].
До “великої армiї" були пiдтягнутi резерви, пiдвiзна артилерiя, боєприпаси, продукти. 14 червня 1807 року пiд Фрiдмендом Наполеону вдалося нанести Белiсгану тяжкої поразки. Французька армiя стояла бiля кордону з Росiєю. Продовжити вiйну в цих умовах, при вiдсутностi союзникiв на континентi було для Росiї дуже ризиковано. Але й Наполеон боявся переходити Неман. Обидвi сторони з великим завзяттям вступили в мирнi переговори. 24 червня в Тильзiте вiдбулася знаменита зустрiч Олександра І i Наполеона. Недавнi противники обняли один одного. 7 липня в Тильзитi був пiдписаний договiр, що оформив росiйсько-французький союз [14, 222].
Францiя отримала повну свободу дiй в Захiднiй Європi. Наполеон погрожував зовсiм лiквiдувати Прусiю i тiльки пiсля наполягання царя повернув їй частину її володiнь на схiд вiд рiки Ельби. Польськi землi крiм Сiлезiї були вiдiбранi в Прусiї. За союзним договором з Францiєю Росiя повинна була приєднатися до континентальної блокади, примусити до неї Швецiю i розiрвати з Англiєю. Наполеон зобов’язався пiдтримати Росiю i проти Швецiї i проти Туреччини (хоча твердо вирiшив не поступатись Росiї Константинополем).
Тильзитський мир викликав велике занепокоєння в Англiї, хоча її без дiяння в значнiй мiрi допомогло Наполеону одержати перемогу над четвертою коалiцiєю. Англiйська влада боялась, що Францiя захопить датський флот. 2 вересня 1807 року британська ескадра без оголошення вiйни бомбардувала Копенгаген, захопила 190 кораблiв i багато суден. Дуже швидко пiсля цього Росiя оголосила Англiї вiйну [13, 187].
придушення. 21 листопада 1806 року Наполеон пiдписав в Берлiнi знаменитий декрет про континентальну блокаду. До того ж в перiод революцiйних вiйн i при консульствi, Францiя закривала можливiсть ввозу товарiв в свої межi. Тепер оволодiвши значною частиною європейського континенту Наполеон поставив собi за мету закрити для Англiї весь європейський ринок.
" 1807 року всiм нейтральним країнам заборонялася торгiвля з Францiєю i її союзниками. Кожне судно, що заходило в англiйський порт повинно було вносити мито. У вiдповiдь на це Наполеон двома декретами, пiдписаними в Мiланi (23 листопада i 17 грудня 1807 р) попередив, що кожне нейтральне судно, що пiдкориться цим указам буде розглянуте як англiйське з усiма наслiдками - воно може бути захоплене у вiдкритому морi, а у разi заходження у французькi або союзнi порти буде атаковано. Ще пiзнiше 1810 р. Трiамонським декретом для боротьби з ввезенням англiйських колонiальних товарiв, провозились пiд виглядом товарiв нейтральних країн, Наполеон встановив нечувано високi тарифи на них, щоб закрити європейський ринок не тiльки для англiйських, але ф для iнших колонiальних товарiв взагалi. Це була боротьба за свiтову економiчну першiсть, за колонiальну монополiю, за панiвне становище на європейському континентiв, в Пiвнiчнiй Америцi i в Індiї. Закриваючи французький i єврейський ринок для англiйських промислових товарiв, Наполеон дiя винятково в iнтересах французької промислової буржуазiї i отримав вiд цiєї полiтики вiдразу значну вигоду [8, 134].
Успiх континентальної блокади залежав вiд того чи буде Європа ф все її узбережжя герметично закрите для англiйських товарiв. Наполеон сподiвався на те, що для Англiї буде закритий доступ до Балтiйського моря i що вона позбудеться життєво важливих для неї кредитiв росiйсько-пруського i польського експорту (хлiба, льону, полотна i корабельного лiсу), вiд поставок якого залежало англiйське судно-будiвництво. Однак тепер Наполеон вважав розширити свiй вплив на Транейський пiвострiв i залишити Англiю без португальських i iспанських портiв [14, 219].
Блокада взагалi сприяла розвитку французької промисловостi, але як не зростала французька економiка вона не могла замiнити англiйської для європейського населення, i сама iдея перетворення Європи в замкнуте господарство пiд керiвництвом Францiї не могла бути втiленою в життя. Це заважало економiчному розвитковi не тiльки Англiї, але й усiм європейським країнам. Сама Францiя не могла обiйтися без англiйського судна i шляхом лiцензiї, а також просто контрабандна торгiвля англiйськими товарами продовжувалась.
того Росiя в цей час воювала з Швецiєю. 27 вересня - 14 жовтня 1808 р. за iнiцiативою Наполеона проходила його зустрiч з Олександром І в Ехуртi. Пiд час переговорiв Наполеон домагався виступу Росiї проти Австрiї у разi нової вiйни з нею Францiї. Але Олександр І не дав чiтку згоду, мiнiстр закордонних справ Наполеона Талейран вперше засумнiвався у великiй удачi i всемогутностi французького iмператора, вiн почав вести таємнi переговори з росiйським царем за спиною Наполеона.
Весною 1809 р. Австрiя уклала з Англiєю союз. Це була п’ята коалiцiя проти Францiї. В рядi зiткнень армiя Наполеона розгромила австрiйцiв i 13 травня 1809 р. ввiйшла в Вену, пiсля цього у зiткненнi бiля Асперна (21-22 травня) австрiйцi отримали перемогу, але не змогли її використати. 5-6 липня 1809 р. бiля Ваг рама Наполеон завдав австрiйськiй армiї нищiвного удару. 14 жовтня в Шенбрунi був пiдписний мирний договiр. Австрiя позбавлялася виходу в Адрiатичне море, Істрiя i Трiєст були об’єднанi з Дамiнацiєю i приєднанi до францiї як iмперська провiнцiя. Австрiя змушена була заплатити контрибуцiю i приєднатися до блокади [14, 225].
У 1807 р. Наполеон вирiшив змусити Португалiю до участi в континентальнiй блокадi, але отримав вiдмову. Тодi вiн добився вiд Іспанiї згоди на похiд в Португалiю французьких вiйськ. В Португалiї французьке вторгнення було вiдбите в результатi - повстання в цiй країнi i висадження англiйських вiйськ, пiдтриманих флотом [13, 187].
В липнi 1808 р. всю Європу, залякану i придавлену наполеонiвським пануванням, облетiла зовсiм неочiкувана новина - якраз за декiлька днiв до вступу Жозефа в Мадрид iспанцi пiд Байленом оточили i примусили до капiтуляцiї цiлу наполеонiвську дивiзiю пiд командуванням генерала Дюпана.
Це була перша поразка нанесена, як вважалось, зовсiм непереможнiй армiї. Пiдбадьоренi цим, англiйцi в серпнi 1808 р. висадили свої вiйська в Португалiї i, в свою чергу, нанесли удар французам.
30 серпня Жюно пiдписав угоду про капiтуляцiю, однак на вигiдних умовах: французькiй армiї було збережено зброю, вона була повнiстю евакуйована i зберiгала право брати участь у вiйськових дiях, але Португалiя була втрачена не зворотньо, i англiйцi отримали важливий плацдарм для майбутнiх операцiй i пiдтримки повстання в Іспанiї.
Придушити повстання силами окремих французьких корпусiв виявилося неможливим. Наполеон розумiв, що в Іспанiю потрiбно рушити великою армiєю [8, 136].
В листопадi 1808 р. “велика армiя" почала iспанський похiд. Вже в груднi Наполеон вступив в Мадрид. Вiн видав ряд декретiв, за якими знищувалась iспанська iнквiзицiя, рiзко зменшувалась кiлькiсть монастирiв i конфiсковувались їхнi володiння. Однак пiдкорення Іспанiї супроводжувалось великими труднощами. Два мiсяцi продовжувалась облога Сарагоси. І хоча французькi вiйська очолив один iз кращих воєначальникiв, маршал Ланн, йому з великими труднощами вдалося оволодiти мiстом. Вiн був змушений здобувати вулицю за вулицею, будинок за будинком. Мету вiдкинути англiйцiв в море, вдалося здiйснити тiльки частково - англiйська армiя вiдступила, але облоги вона уникла, встигнувши зiйти на судна.
пiдкоренi. Іспанська рана продовжувала кровоточити, i починаючи з 1808 р. це постiйно i дуже болiсно вiдчував Наполеон. Пiзнiше, вже на о. Св. Єлени вiн визнав, що його iспанська полiтика була серйозною помилкою.
Пiд час вiйни з Австрiєю Наполеон видав декрет про приєднання до своєї iмперiї Папської областi з м. Рим. В червнi 1809 р. папа Тiй VII, не бажаючи пiдкорюватися Наполеону, був ув’язнений у Францiї i утримувався там як полонений пiд домашнiм арештом до весни 1814 р. Мета Наполеона полягала в тому, щоб перетворити папську область в покiрне знаряддя своєї полiтики i її закрити для англiйських товарiв.
Недотримання континентальної блокади послужило Наполеону приводом до нових територiальних захоплень. В 1810 р. вiн розгнiвався на голландського короля - свого брата Людовiка - через порушення континентальної блокади, що руйнувала цю країну. Людовiковi Бонапарту довелося вткати в австрiйськi володiння, а Голландiя була приєднана до Францiї i роздiлена на департаменти. Та ж участь осягнула в 1810 р. Гамбург i деякi областi Нiмеччини на узбережжi Пiвнiчного моря [11, 189].
Непростими були вiдносини з Росiєю. І з досвiду 1809 р. Наполеон зробив висновок, що Росiя не є надiйним союзником. Франко-росiйськi вiдносини погiршувались, цьому також сприяв так званий “австрiйський шлюб” Наполеона 1810 р.
Жозефiна, дружина Наполеона, була бездiтною. Родичi її ненавидiли i тому вимагали одруження вдруге. Пiсля Тильзета у Наполеона виникла думка про закрiплення франко-росiйського союзу шляхом одруження на росiйськiй княжнiй. Одна Олександр І вiдмовив i в 1809 р. Наполеон заявив, що готовий одружитись з дочкою австрiйського iмператора Марiї-Луїзi, австрiйська влада погодилася.
Вiд полiтики франко-руського союзу Наполеон повернув до франко-росiйського. Це означало, що над Схiдною Європою знову нависла загроза дипломатичних i вiйськових ускладнень.
Висновки
особливо виноградарство, виробництво шовку i льону.
Режим iмперiї насаджував французькiй буржуазiї грубе, зневажливе ставлення до iнших народiв, їх культури. Агресивнi кола буржуазiї, бюрократи i воїни на чолi з iмператором намагалися створити iз францiї дещо схоже на римську iмперiю, пiдкоривши собi Європу i захопивши великi колонiальнi володiння.
кризу у Францiї.
Насiдками полiтики Наполеона, в країнах Європи, було розорення країн Європи, зниження попиту на французькi товари, i посилення безробiття. Серед нової вiйськової i чиновницької знатi зростало незадоволення полiтикою Наполеона. Безперервнi вiйни заважали знатi користуватися багатствами, якi вони здобули в попереднiх перемогах.
Наполеонiвськi вiйни засвiдчили агресивний i антинародний характер режиму Бонапарта. Цi вiйни були перiодом великих випробувань для народiв Європи. Авантюристськi спроби досягти свiтового панування призвели iмперiю Наполеона до краху.
1. Барг М. А., Чернешек Е. Б. Великие социальные революции XVII-XVIIIв структуре переходу епохи от феодализму до капитализму. М.: Наука, 1990.
2. Буржуазiя i велика французька революцiя. О.І. Гусейнов Е. М. М.: Ізд-во МГУ 1898.
3. Вейнер Б. Блистательный Бонапарт. М., 1992.
4. Виппер Г. Ю. История нового времени. М., 1999.
5. Всемирная история в 24 т. Т. 16. Европа под влиянием Франции. - Мн. Литература, 1997.
6. Голованiв С. О. Всесвiтня iсторiя. Навчальний посiбник. С. О. Голованiв. За ред. Ю. М. Алексєєва - К.: Каравела, 2005.
7. Дедерфельд Р. Закат империи. - М., 2002.
9. История дипломатии Т. 1 Под ред. В. П. Потешкина. М. 1941.
10. Малов В. Н., Абсолютисткая бюрократия и франц. Общество / под ред. Е. В. Черняк АН СССР М.: Наука, 1991.
12. Мiшина М.І. Всесвiтня iсторiя. Становлення сучасної цивiлiзацiї (кiн. 15 поч. 20 ст.). К. Ґенеза, 1994.
13. Новая история (1640-1870) / Под ред. А. Л. Нарочницкого - М.: Просвещение, 1978.
14. Новая история (первый период) / Под ред. Е. Е. Юровского, М. А. Поктавского - М.: Висш. Школа, 1972.
15. Скотт В. Жизнь Наполеона Бонапарта. М., 1995.
16. Слоо В. Новое искушение Наполеона. М., 1997.
17. Собуль Альберт. Первая Республика 1972-1804. Пер. з Франц. Д. З. Манфреда. - М.: Прогресс, 1974.
18. Совесткая историческая енциклопедия / Под. ред. Е. Н. Жуков. М.: 1996.
19. Тарле Е. В. Наполеон: Исторический портрет. - К.: Днепр, 1992.
20. Тюкар Ж. Наполеон. - М.: 1996.
| 
