Історія селянського повстання під проводом Івана Болотникова

Історiя селянського повстання пiд проводом Івана Болотникова Змiст Вступ Роздiл ІІ. Розгром вiйська І. Болотникова пiд Москвою Роздiл ІІІ. Калузький перiод повстання, облога Тули та взяття в полон І. Болотникова Висновки Вступ Актуальнiсть роботи. Селянське повстання 1606 р., тiсно пов'язане з iменем його вождя Івана Болотникова, представляє одну з найцiкавiших сторiнок в iсторiї багатовiкової боротьби селянства царської Росiї проти феодалiв. Історики завжди цiкавилися такими iсторичними особистостями, як Болотников, Разiн, Пугачов та iн. Можна побачити у виступах цих людей вiдображення стихiйного обурення пригноблених класiв, стихiйного повстання селянства проти феодального гнiту. Й завжди представляв iнтерес вивчення iсторiї перших спроб подiбних повстань селянства. Повстання Болотникова виникло в обстановцi рiзкого загострення класової боротьби мiж селянством i феодалами, з одного боку, за наявностi серйозних протирiч усерединi самого класу феодалiв, мiж середнiми та великими помiщиками, i в момент починається польської iнтервенцiї, намагалась використати тяжке внутрiшнє становище Росiї, з iншого боку. Розкол всерединi класу феодалiв послабив єдиний фронт гнобителiв i полегшив можливiсть такого могутнього вибуху, яким було повстання Болотникова. Рух цей набув ще бiльшої сили, коли до нього приєдналися козаки пiд керiвництвом Петра Ілейко i пригнобленi народностi Поволжя (Черемис, мордва). Згодом ця боротьба знайшла свiй вiдгук у рядi мiських повстань. Але все ж повстання не могло перемогти, бо основної, вирiшальної умови для його перемоги в наявностi тодi ще не було, а саме: не було пролетарiату. дослiдження є повстанняІ. Болотникова. дослiдження охоплюють подiї 1606-1607 рр. Метою даної роботи виступає: з’ясувати причини, що призвели до повстання пiд проводом І. Болотникова, його особливостi, рушiйнi сили, причини поразки та наслiдки для iсторiї Росiї й спроба вивчити дану тему з теоретичної точки зору, виявити практичнi проблеми. Для досягнення вказаної мети поставленi наступнi · Окреслити передумови, причини, цiлi та початок селянського заворушення; · Охарактеризувати розгром вiйська І. Болотникова пiд Москвою; · Змалювати калузький перiод повстання; · Висвiтлити облогу Тули; Зв'язок з науковими i навчальними програмами. Дана курсова робота виконується згiдно плану iсторичного факультету К-ПНУ, а також згiдно наукового плану кафедри iсторiї народiв Росiї та спецiальних iсторичних дисциплiн. При написаннi роботи було використано наступнi методи дослiдження лiтератури по данiй темi. iсторiографiї .ΙΙ ст. не привертав такої посиленої уваги iсторикiв, як селянська вiйна 1606-1607 рр. пiд проводом І. Болотникова. Глибокий iнтересдоцьогоповстання не випадковий. Вонобулонайяскравiшим проявом самовiдданої боротьби трудящих, насамперед трудового селянства, проти феодального гноблення, що зростало [17]. Саме тому, з одного боку, воно викликало постiйний iнтерес у передових людей того часу i, з другого боку, прагнення представникiв панiвних класiв або замовчувати його, або свiдомо фальсифiкувати, що найбiльш яскраво можна простежити на прикладi буржуазно - помiщицької iсторiографiї з цього питання. Протягом великого промiжку часу,коли не приймати до уваги оповiдi мемуарного характеру iноземцiв, якi перебували в Росiї пiд час повстання, висвiтлення його не знаходило мiсця в iсторичнiй лiтературi [22]. Видання на початку XΙX ст. цiлого ряду тенденцiйно пiдiбраних документiв про селянськi вiйни також було однiєю з своєрiдних форм iдеологiчної боротьби панiвних верств з наростаючим революцiйним рухом в Росiї [1]. В бiльшiй частинi опублiкованих документiв вiдображались лише успiхи боротьби урядових вiйськ з повсталими, успiхи ж повсталих замовчуються. На пiдставi цих документiв, звичайно, не можна скласти правильного уявлення нi про соцiальний характер руху, нi про iдеологiю повсталих, нi про воєннi дiї [4]. Так iсторик Смирнов І. у своїй працi "Краткий очерк истории восстания Болотникова" [29] значнуувагупридiливповстаннюпiдпроводом І. Болотникова. Потребує увагипрацяСкринников Р. "Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников" [26]. Значної уваги заслуговують працi ряду iсторикiв Исаев І. [9], Корецкий В. [14], Маковский Д. [17], Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. [13]. Своєрiдним пiдсумком дослiджень радянських iсторикiв про селянськi вiйни стало видання в 1974 р. збiрника статей "Крестьянские войны в Росии XVII-XVIIIвеков: проблемы, поиски, решения", пiдготовленого Інститутом iсторiї СРСР АН СРСР [15]. В ньому чiтко зазначенi роль i мiсце повстанняІ. Болотникова в iсторiї класової боротьби в Росiї. Практичне значення. Матерiали даної курсової роботи можуть бути використанi для пiдготовки студентiв iсторичних факультетiв до семiнарських та практичних занять з предмету "Історiя народiв Росiї". Структура роботи Роздiл І. Початок повстання І. Болотникова Повстання Болотникова було пiдготовлено рядом попереднiх йому селянських рухiв, що виникли внаслiдок рiзкого погiршення умов життя селянства. До кiнця XVI столiття (70 - 80-тi роки) занепад боярських i помiщицьких господарств, (скорочення оранки, втеча селян на окраїни Росiї та запустiння центральних районiв) змiнився деяким пожвавленням i пiдйомом. Збiльшується запаси за рахунок посиленого захоплення селянських земель i оранки пусток. Зростають обмiн i грошове господарство. І на цiй основi посилюється експлуатацiї селянства. Становище селянства погiршився ще й завдяки неврожайним рокiв, що призвело до голоду. який необхiдний був для їх утримання, продавати за спекулятивною цiною або притримати до ще бiльш вигiдних цiн. Все це викликало загострення боротьби селян проти феодалiв. Поряд з цим полiтика експропрiацiї земель i майна селянства пригноблених народiв у нацiональних районах, завоювання Казанського царства, Сибiру та Поволжя, посилювала загальне загострення класових протирiч в Московськiй Русi, виливаючись у боротьбу пригноблених народiв проти московських феодалiв [2, c. 9]. Що почався процес утворення елементiв єдиного внутрiшнього ринку (зростання обмiну, збiльшення ролi грошей, розвиток ремесла) наводив, безсумнiвно, до посилення диференцiацiї у феодальному мiстi i до загострення класової боротьби мiж "меншими" i "кращими" людьми в мiстах [39]. Нарештi, процес утворення єдиного централiзованого феодально - крiпосницького держави i створення вiдповiдного державного апарату посилювали гноблення селянства, загострювали класовi суперечностi i ускладнювали форми класової боротьби цього перiоду. Всi цi причини в цiлому i призвели до селянської вiйни, який влився з повстаннями пригноблених народiв i "менших" людей у мiстах. Влiтку 1606 на Сiверськiй Українi почалося одне з найбiльших селянських повстань феодальної Русi. Головною силою повстання були закрiпаченi селяни й холопи. Разом з ними проти феодального гнiту пiднялися козаки, посадськi люди i стрiльцi прикордонних (Україна) мiст. По Москвi повзли чутки, що вбили в палацi не царя Дмитра (Лжедмитрiя 1), а кого-то другого. Цi чутки вiдразу зробили становище Василя Івановича Шуйського дуже хитким. Незадоволених царем було багато, люди покладали надiї на Дмитра. Деякi щиро вiрили в його порятунок, iншi усвiдомлювали, що тiльки це iм'я могло надати боротьбi з Шуйським "законний" характер. Благодатний грунт цi чутки знайшли на пiвденно-заходi i пiвднi країни, де продовжували бушувати селянськi хвилювання i де колись пiдтримували Лжедмiтрiя I. Повстання не випадково почалося на пiвденно-заходi Росiйської держави. Тут у великому числi скупчилися селяни-втiкачi i холопи, шукали притулку вцiлiлi учасники повстання бавовни. Населення цього району, зокрема населення широкої й багатолюдною Комарицької волостi, розташованiй неподалiк вiд кордону, вже виступало проти Годунова i Лжедмiтрiя I. Борис Годунов вiдповiв на це повним розоренням волостi. У такiй обстановцi легко могло виникнути нове повстання. Визначну роль у повстаннi Болотникова зiграли селяни Комарицький волостi, що стали одним з основних центрiв руху. Активно брала участь у ньому i посадське населення [38]. Разом з росiйським селянством проти феодальних порядкiв виступили i трудящi маси багатонацiонального населення Середнього Поволжя - марiйцi, мордва, чувашi, татари. З "Московської хронiки" Конрада Буссова дiзнаємося ми бiографiю Болотникова. Іван Ісаєвич Болотников був вiйськовим холопом князя Телятевського, що допомогло йому придбати професiйнi навички i знання вiйськової справи. У молодостi Болотников бiг вiд Телятевського в степ до козакiв. Вiн був захоплений в Дикому Полi татарами, якi продали його в рабство до Туреччини, де Болотников став невiльником на галерi. З невiльництва вiн був звiльнений пiд час поразки туркiв у морському бою i привезений до Венецiї. Звiдси через Нiмеччину i Польщу вiн повернувся на батькiвщину. Влiтку 1606 р. вiн з'явився на "московському рубежi" в той момент, коли на Сiверськiй Українi швидко наростав народний рух, вождем якого вiн став. Збереглися свiдчення сучасникiв, що малюють Болотникова мужнiм, енергiйним вождем, людиною, здатною пожертвувати за народну справу своїм життям, талановитим полководцем. Іноземцi-сучасники вiдгукувалися про Болотникову з великою повагою. Так, Бер називає його "досвiдченим витязем". Масса пише, що Болотников був високого зросту i вiдрiзнявся силою, молодецтвом i вiдвагою. Вiн називає його "безстрашний витязь Болотников". Розповiдаючи про загибель Петра Ілейко i Болотникова, Маса говорить, що обидва вони вiдрiзнялися хоробрiстю. Петро розповiдав про його непiдкупностi та чесностi [8, c. 13]. Болотникова (1606 - 1607). Роздiл ІІ. Розгром вiйська І. Болотникова пiд Москвою Повстання, що почалося влiтку 1606 р., швидко поширювалося на новi райони. Населення мiст i сiл пiвденної околицi Росiйської держави приєднувалося до повсталих. У липнi 1606 р. Болотников розпочав похiд на Москву з Путивля через Комарицьку волость. Саме звiдти в липнi 1606 загони Болотникова попрямували до столицi. Повстанська армiя Болотникова, що складалася, в основному, з селян та холопiв, швидко росла i розгорнула активнi дiї проти урядових вiйськ [14, c. 10]. Болотников повiв своє 12-тисячне вiйсько з Комарицької волостi до Крома. На початку серпня 1606 у Кром вiн прийняв перший бiй з царськими вiйськами пiд командуванням князя Ю. М. Трубецького, в результатi якого вiйська останнього вiдступили. І, як каже лiтописець, ратнi люду роз'їхались по домiвках. Помiщики ж, що були у вiйськах Шуйського, поспiшали додому, побоюючись за свої вотчини та маєтки. До Болотникову з усiх бокiв йшли загони повсталих селян. Взяття Кром, важливого стратегiчного пункту, забезпечувало повстанцям верхiв'я Оки i шляхiв з пiвнiчно на Москву, а також середню течiю Оки та пiдходи з України, Єльця i зливи, що давало можливiсть з'єднання з донськими мiсцями, тобто з районами низин Дону, за течiєю Дiнця, Хопра та Б. Ведмедицi. Перехiд Єльця на бiк повстанцiв забезпечило армiю Болотникова деякими запасами зброї, пороху, свинцю, сала, борошна й iнших припасiв. Всi запаси, звезенi за наказом Лжедмитрiя в Єлець, дiсталися Болотниковським загонам [29, c. 12]. У серпнi пiд Кромами повсталi здобули велику перемогу над вiйськами Шуйського; вона вiдкрила дорогу на Орел. Іншим центром, що розгорнув вiйськовi операцiї, був, який мав важливе стратегiчне значення, Єлець, який примкнув до повсталих. Спроба обложити Єлець царських вiйськ взяти мiсто закiнчилася невдачею. Перемогою повсталих пiд Єльцем i Кромами завершується перший етап походу на Москву. Князь Воротинський, який вiдiсланих зi спецiальним вiйськом до Єльця, зазнав поразки. З району Кроми - Орел Болотников рязанськими мiсцями (через мiста Волхов, Козельськ, Калугу, Алексин, Серпухов) рушив до Москви, розсилаючи всюди грамоти, якi, на жаль, не дiйшли до нас в оригiналi. Пiднялися мiста, селяни й холопи рязанських мiсць: Веньова, Тули, Кашири, Алексiна, Калуги, Рузи, Можайська, Орла, Дорогобужа, Вязьми, Тверської областi, Зубцова, Ржева, Свiяжска, Старицi, Володимирськiй землi. Рух перейшов в мiсця, де майже не переставали повставати пригнобленi народи. Останнi, приєднавшись до загонiв селян i холопiв, пiд командуванням обраних ними вождiв-мордвинiв Москова i Воркадiна обложили Нижнiй Новгород. На їх бiк перейшли мiста Арзамас i Алатир. Нарештi пiднiмається Астрахань. Цiлий ряд мiст та областей, хоча i не переходив явно на бiк повстанцiв, але, мабуть, симпатизував їм. У Новгородi не змогли навiть зiбрати ратних у вiйсько Шуйського i обмежилися вiдправкою грошей царя [33, c. 11]. Мiсто за мiстом переходив на бiк повсталих. Повсталi розправлялися з воєводами i представниками уряду, з "кращими" людьми мiст. Частина посадських людей вливалася в загони Болотникова. По дорозi на Москву до них приєднувалися загони повсталих селян i холопiв, починаючи з тульських мiсць (приблизно з Серпухова), - загони помiщикiв Тули, Кашири, Алексiна та сусiднiх мiсць. розбитий царським воєводою Пожарським [37]. Сполученi сили Болотникова i загони Пашкова i Ляпунова, переправившись через Оку, взяли 22 жовтня 1606 Коломну. При цьому Коломенськi стрiльцi не тiльки не чинили протидiї повсталим, а допомогли їм захопити мiсто. Пiдступив до Калуги, Болотников випередив поспiшаючого туди воєвод Шуйського i зумiв без бою оволодiти мiстом. На чолi багатотисячного вiйська Болотников восени 1606 р. пiдступив до Москви i влаштував укрiплений табiр у селi Коломенському. З грамоти патрiарха Гермогена про "стояння" повсталих в Коломенському i про "листи" Болотникова до боярських холопiв iз закликом "побивати" панiв:". А сю б еси, сыну, грамоту велел чести на соборе не поодинова, чтобы ведомо было всем православным крестьяном. И в свои монастырские села, по всем святым церквам, с сее нашие грамоты списки посылал к священником и, призывая их, с поучением наказывал от божественнаго писания, чтоб отпадших крестьянския веры разбойников и губителей крестьянских, злодеев, воров, не слушали никак ни в чем, надеяся бы на милость божию и на молитвы пречистыя богородицы и великих чюдотворцов, Леонтия и Исайя и Игнатия и Якова, Аврамия, Петра, и Сидора, и преподобного Кирила чюдотворца, и всех святых молитв, и помня б на чем крест целовали государю царю и великому князю Василию Ивановичу всеа Русии, стояли б против воров крепко, чтоб им тако ж не погинути и з женами и з детьми в разорении не быти, как и прочим, которые поддались им. А стоят те воры под Москвою, в Коломенском, и пишут к Москве проклятые свои листы, и велят боярским холопем побивати своих бояр и жены их и вотчины и поместья им сулят, и шпыням и безъимянником вором велят гостей и всех торговых людей побивати и животы их грабити, и призывают их воров к себе и хотят им давати боярство, и воеводство, и окольничество, и дьячество. Божиим же неизреченным человеколюбием и молитвами крепкие нашие заступницы пречистые богородицы и святых великих чюдотворцов московских Петра и Алексея и Ионы, и новаго страстотерпца царевича и мученика Дмитрея, и всех святых молитвами, и целованием креста животворящего, всенародное множество государьства Московского крепко вооружась стоят против тех врагов креста христова и просятся на них у государя, мстити кровь християнскую. И государь милостив ждет их воров к себе обращения, и чтобы престала брань межуусобная и погибели бы крестьяном не было, к ним злодеем от Москвы ни един же отторжеся, а от них к государю приезжаючи многие добивают челом, и государь милостив их вины им отпущает" [1, c. 76]. У 50 верстах вiд Москви, бiля села Троїцького, вони були зустрiнутi урядовою армiєю на чолi з Мстиславським, яка була настiльки деморалiзована, що ратнi люди вiдмовилися битися з армiєю Болотникова i розiйшлися по домiвках. Воєводи ж з залишками вiйська бiгли до Москви. Уряд Шуйського опинився в критичному становищi. Однак i повстанцям не вдалося оточити величезне мiсто. Не змiг Болотников i пред'явити москвичам "iстинного" царя, який нiбито послав його. Загони дворян пiвденних мiст, очоленнi Пашковим, на перших порах пiдтримували Болотникова, билися з вiйськами Шуйського. На початку грудня 1606 цi загони перейшли на сторону уряду. Вiйсько повстанцiв зазнало серйозної поразки i вiдступило вiд Москви [34, c. 8]. Тi не раз вiдкочувалися вiд мiста. Потiм Болотников залишив Калугу i вiдвiв вiйська до Тули. 23 вересня 1606 р. Болотников здобув перемогу пiд Калугою, де зосереджувалися основнi сили армiї Шуйського. Ця подiя мала величезне значення для подальшого ходу боротьби. Воно вiдкривало шлях повсталим на Москву, викликало поширення повстання на новi великi райони, залучали до повстання новi верстви населення. i веневськi - пiд проводом сотника знемоги Пашкова. Збiльшення армiї Болотникова за рахунок дворянських дружин зiграло негативну роль. Дворяни приєдналися до Болотникова тiльки з бажання скористатися селянським рухом як засобом для боротьби з урядом царя Василя Шуйського. Соцiальнi ж iнтереси дворянства були протилежнi iнтересам основної маси повсталих [15, c. 79]. Болотниковськi загони i загони Пашкова i Ляпунова стали табором в селi Коломенському, розсилаючи всюди i до Москви листи (вiдозви), в яких закликали селян приєднуватися до повстання проти помiщикiв i забирати їх саме собi, при цьому селянам обiцялися вищi посади в державi. Болотников побудував острог (фортецю), змiцнивши його брусами i земляним валом. Усерединi були прокопано нори i пiдземнi ходи. Цей острог дав можливiсть Болотниковськiй армiї триматися дуже довго. Повстанцi придумали спосiб гасiння що потрапляли в нори запальних ядер царської ратi, прикривши свої нори сирими воловими шкiрами. Воєводам вдалося за допомогою зради дiзнатися цей секрет, i, зробивши ядра з "деякою мудрiстю", вони знайшли спосiб запалювати i цi сирi шкiри. Незважаючи на це повстанцi продовжували триматися. Інший, авангардний, загiн Болотникова зайняв в цей час село Загiр'я бiля рiчки Данилiвки, перетворивши її на укрiплений табiр. Кiлька сот саней були поставленi в три ряди, один ряд на другий, набитi щiльно сiном i соломою, тiсно пов'язанi один з одним i облитi водою. Вода замерзла, i вийшло крижане змiцнення. Надовго його, звичайно, не вистачило. Проте завдяки цьому прикриттю протягом деякого часу 10-тисячний загiн повстанцiв з успiхом вiдбивав напад стотисячним царського вiйська. Врештi-решт, табiр був оточений i узятий вiйськами Шуйського в першiй половинi листопада [10, c. 90]. отримав сан думного дворянина. Болотников продовжував змiцнювати село Коломенське i 26 листопада перейшов у наступ. "листах" (прокламацiях) до "боярських холопiв" i бiдноти Москви та iнших мiст. Заклики Болотникова зводилися до того, щоб повсталi городяни "побивали бояр. гостей i всiх торгових людей", а селяни розправлялися б з феодалами в селi, захоплювали їхнi землi i лiквiдували крiпосницьку залежнiсть. Полiтичним гаслом повстання Болотникова було проголошення царем "царя Дмитра". Вiра в нього була властива не тiльки рядовим учасникам повстання, але й самому Болотникову, який називав себе лише "великим воєводою" "царя Дмитра". Цей iдеальний "цар Дмитро" не мав нiчого спiльного з польським ставлеником Лжедмiтрiя I. Гасло "хорошого" царя представляв собою своєрiдну селянську утопiю [4, c. 69]. Розширення територiї повстання. У перiод походу на Москву до повсталих приєднувалися новi мiста i областi. Спочатку примкнули до повсталих сiверськi, польськi i українськi мiста (розташованi на пiвденно-захiдному кордонi Росiйської держави), а потiм рязанськi i береговi мiста (прикривали Москву з пiвдня); пiзнiше повстанням були охопленi мiста, що лежали у литовської кордону, - Дорогобуж, Вязьма, Рославль, тверськi передмiстя, Калуга та iн., низовi мiста - Муром, Арзамас та iн. До моменту приходу вiйська Болотникова до Москви повстанням було охоплено понад 70 мiст. Одночасно з повстанням Болотникова розгортається боротьба на пiвнiчному сходi в мiстах В'ятсько-Пермського району, на пiвнiчно-заходi - у Псковi й на пiвденно-сходi - в Астраханi. Спiльною рисою подiй у мiстах всiх трьох районiв була боротьба мiж вищими i нижчими шарами посаду, що явилася результатом класових протирiч всерединi мiського населення. У мiстах В'ятсько-Пермського району в 1606 р. населення мiст розправлявся з представниками царської адмiнiстрацiї, що посилаються сюди для збору "даточних" людей i грошових податкiв. Одночасно вiдбулися виступи городян проти верхiвки посаду, зокрема старост, що обиралися з числа "кращих людей" [25, c. 58]. "великими" i "меншими" людьми. Боротьба псковських "менших" людей носила яскраво виражений патрiотичний характер. "Меншi" люди вельми рiшуче протидiяли планам зрадникiв - "великих" людей, якi мали намiр вiддати Псков шведам. Вiдкрита боротьба "великих" i "менших" людей почалася в другiй половинi 1606 р., закiнчилася ж вона значно пiзнiше придушення повстання Болотникова. Одним з найбiльших центрiв боротьби пiд час повстання Болотникова була Астрахань. Астраханськi подiї далеко виходили за хронологiчнi рамки повстання Болотникова. Уряду вдалося придушити цей рух лише в 1614 р., початок ж вiдкритої боротьби в Астраханi вiдноситься ще до останнього року царювання Годунова. Астрахань була одним з найбiльш стiйких центрiв боротьби. Повстання в мiстi було спрямовано не тiльки проти дворян, а й проти торгових людей. Рушiйною силою астраханського повстання була найбiднiша частина мiського населення (холопи, Ярижка, робiтнi люди), крiм того, у повстаннi активну роль вiдiгравали стрiльцi i козаки. Висунутi астраханським низами "принци" (один хлоп, а iнший селянин Пашенний) докорiнно вiдрiзнялися вiд таких самозванцiв, як Лжедмiтрiй I i згодом Лжедмiтрiй II, що були ставлениками iноземних iнтервентiв [35, c. 63]. Вiдсутнiсть зв'язку мiж повсталим населенням окремих мiст зайвий раз пiдкреслює стихiйний характер повстання Болотникова. Переправившись через Москву-рiку, вiн попрямував до Рогожской, або Гонной, слободi. Частина ополчення залишилася на iншiй сторонi Москви-рiчки для загородження шляху резервiв iз Смоленська. Знемога Пашков став у Червоному селi з тим, щоб перервати повiдомлення Москви з Ярославлем. царської армiї: новi ратнi сили, мобiлiзованi Шуйським, загони воєводи Количева, придушував повстання селян у Волоколамському окрузi, воєводи Полтева, що воював в Дорогобужi i Вязьмi, i загони помiщикiв з Тверi, Старицi i Ржева. Облога Болотникова викликала в Москвi брак хлiба та сильну дорожнечу. Жителi Москви готовi були передатися Болотникову. 1 - 2 грудня Шуйський вивiв всi свої сили проти Болотникова. Бiй вiдбувався у села Котли. У розпал бою, у вирiшальний момент, Пашков з 500 бiйцiв зрадив повсталим селянам i перейшов на бiк Шуйського [17, c. 50]. Облога Москви з'явилася кульмiнацiйним пунктом повстання. Положення в обложенiй столицi було вкрай напруженим внаслiдок загострення класових протирiч серед населення Москви. Ще до приходу Болотникова уряд, боячись народних мас, замкнули в Кремлi. Облога ще бiльше загострила обстановку. У Москвi з'явилися прокламацiї ("листи") Івана Болотникова, в яких вiн закликав населення до здачi мiста. Болотников посилав у Москву своїх вiрних людей, перед якими ставив завдання пiднiмати народнi маси на боротьбу. Проте вже в цей перiод позначилися слабкi сторони повстання, що призвели потiм до його спаду i придушення. Загони Болотникова не були нi однорiднi за своїм класовим складом, нi єдинi за своєю органiзацiєю. Їх основне ядро складали селяни, холопи i козаки, якi й надалi залишилися вiрними Болотникову i боролися до кiнця. Що приєднуються ж до Болотникову у мiру його просування до Москви дворяни змiнили на певному етапi повстання i перейшли на бiк уряду Василя Шуйського [19, c. 66]. Облягавши Москву армiя Болотникова налiчувала в своїх лавах близько 100 тис. чоловiк. Вона розпадалася на напiвсамостiйних загони, якi мали на чолi своїх воєвод (Сумбулов, Ляпунов, Пашков, Беззубцев). Іван Болотников був "великим воєводою", який здiйснював верховне командування [13, c. 77]. Уряд Шуйського вжив ряд заходiв з метою розкладання армiї Болотникова. У результатi цього зрадили Болотникову випадковi попутники i дворянсько-помiщицькi елементи - Рязанцев на чолi з Ляпуновим i Сумбуловим. Пiзнiше зрадив Болотникову знемога Пашков. Це був великий успiх Василя Шуйського в боротьбi з Болотникова. Поразка Болотникова пiд Москвою була швидкою. 27 листопада Василь Шуйський вдалося завдати поразки Болотникову, а 2 грудня виграти вирiшальну битву бiля села Котли. Поразка Болотникова пiд Москвою вiдбулося в результатi змiни спiввiдношення сил борються сторiн. Наприкiнцi листопада Шуйський отримав велике пiдкрiплення: на допомогу йому пiдiйшли смоленськi, Ржевського та iншi полки. В армiї Болотникова також вiдбулися змiни, послабили її: до цього часу вiдноситься зрада знемоги Пашкова, який перейшов 27 листопада на бiк Шуйського разом зi своїм загоном. Поразка Болотникова 2 грудня докорiнно змiнило обстановку в країнi: воно означало зняття облоги Москви, перехiд iнiцiативи в руки воєвод Шуйського. Цар жорстоко розправився iз захопленими учасниками повстання. Проте боротьба повсталих селян i холопiв не припинилася. "Рiзанина тут була незвичайна i в полон захопили до 6000 чоловiк". У Москвi всi тюрми були переповненi полоненими. Багато полоненi були розподiленi серед населення i замкненi в пiдвали пiд палатами та наказами. З полоненими жорстоко розправлялися. "Щоночi в Москвi їх водили сотнями, як ягнят на забiй, ставили в ряд i вбивали, як бикiв, б'ючи палицею по головi, а тiла спускали в лiд, у рiчку Яузу" [20, c. 73]. Роздiл ІІІ. Калузький перiод повстання, облога Тули та взяття в полон І. Болотникова Дiйшовши до Калуги, Болотников змiцнився тут i тримався всю зиму. Царськi вiйська таборували пiд Калугою, i в їхньому таборi йшла весела, розгульна життя. Болотников виробляв неодноразовi вилазки, якi завдавали великої шкоди царським вiйськам. Маса говорить, що царська армiя втрачала щоденно 40 - 50 осiб, тодi як повстанцi - 1 - 2. Одночасно з облогою Калуги Шуйський направив в головнi осередки селянських повстань п'ять великих загонiв. Двома цими загонами був розбитий при рiчцi Вирка загiн повстанцiв пiд командуванням Мосальськ, що йшов у Калугу на виручку Болотникова. У цей час вiйськами Шуйського були взятi Арзамас i Алексин, звiльнений вiд облоги Нижнiй. Але пiд Тулою i Веньова урядовi загони зазнали невдачi. Пiсля поразки пiд Москвою головними базами повстання стають Калуга i Тула. Район, охоплений повстанням, не тiльки не зменшився, а, навпаки, розширився, включивши в себе мiста Поволжя. У Поволжi проти крiпосникiв виступили татари, мордва, марi i iншi народи. Таким чином, боротьба йшла на великiй територiї. Особливо гострим було становище в районi Рязанi - Брянська i в Середньому Поволжi, не загасав боротьба i в Новгородськiй-Псковської областi, на пiвночi та в Астраханi. Крiм того, що виникло на Тереку руху, очолюваного самозванцем "царевичем" Петром, уявним сином Федора Івановича (це iм'я взяв Ілля Горчаков, походив з посадських людей мiста Мурома), до початку 1607 перерiс рамки суто козацького виступу i злилося з повстанням Болотникова. Уряд Шуйського прагнуло придушити всi центри та осередки повстання. Болотников був обложений у Калузi вiйськами Шуйського. Безуспiшна облога Калуги тривала з грудня 1606 р. по початок травня 1607 р. У другому найважливiшому центрi повстання - Тулi знаходився "царевич" Петро [28, c. 54]. Безуспiшнiсть спроби Василя Шуйського одним ударом завершити розгром повстання Болотникова показала, що, незважаючи на поразку пiд Москвою, сили повсталих були далеко ще не зломленi. Тому продовжуючи боротьбу проти основних сил Болотникова пiд Калугою, уряд Шуйського одночасно вживає заходiв i для придушення повстання в iнших районах. Поки Болотников iз загоном сидiли в облозi в Калузi, царськi воєводи двiчi намагалися пiдпалити мiсто. У перший раз вони, зiгнавши для рубки лiсу навколишнє населення, зробили дерев'яну гору, яку пiдкотили до мiста i хотiли пiдпалити, розраховуючи на те, що вiтер перенесе пожежа на стiни мiста. Але Болотников, зробивши вилазку, спалив гору тодi, коли вона була ще далеко вiд мiста. Другий раз, на початку травня, воєводи повезли до мiста дерев'яну гору-вал, за якою пiд прикриттям тур йшли вiйська. Повстанцi, дiзнавшись про цю затiю, повели зустрiчний пiдкоп до гори i, коли вона була вже готова i на ранок повинна була бути посунути впритул до обложеному мiсту, вночi заклали в цей пiдкоп порох, i гора разом з царським вiйськом злетiла на повiтря. Скориставшись, цим, обложенi зробили вилазку i розбили що бiгли в страху залишки царського вiйська. Вбито було, до 15 тисяч осiб. Панiкою було взято все вiйсько, аж до воєвод. Тiльки зрадник, Пашков зi своїм загоном, що став тепер надiйною опорою боярський уряду, разом зi Шуйським намагався затримати втiкачiв i прикривав їх своїм загоном. Боротьба пiд Калугою завершилася в травнi 1607 р. битвою на рiчцi Пчельне, де вiйська Шуйського були вщент розбитi i втекли. Поразка вiйськ Шуйського i зняття облоги Калуги означало величезний успiх повстання Болотникова. Це призвело до гострого конфлiкту мiж царем i боярами, що вимагали зречення Василя Шуйського [22, c. 59]. "царевичем" Петром. Незабаром Болотников залишив Калугу i пiшов у Тулу, яка на той час була вже взята загонами Петра Ілейко. Перемога, здобута Болотникова, привела в панiку уряд Шуйського. Негайно була проведена свого роду загальна мобiлiзацiя вiйська, або, як це тодi називалося, великий збiр даточних людей з усiх волостей, i збiр грошей та змiст цих бiйцiв, яких збирали у Серпуховi. Пiдтримка дворянства була отримана Шуйським завдяки низцi заходiв. Одним з найважливiших серед них було законодавство з селянського питання. Справа розшуку селян-втiкачiв в результатi суперечливого законодавства Бориса Годунова i Лжедмитрiя I знаходилося в дуже заплутаному станi. Через селян-втiкачiв йшла гостра боротьба мiж землевласниками. Укладення 9 березня 1607 р., яке було основним законодавчим актом уряду Шуйського з питання про селян, мало своєю метою припинення селянських переходiв вiд одного землевласника до iншого. Укладення встановлювало 15-рiчний термiн для розшуку селян-втiкачiв. Видання цього закону вiдповiдало вимогам землевласникiв i в першу чергу помiщикiв. Воно повинно було спричинити за собою припинення гострої боротьби з-за селян-втiкачiв мiж окремими групами землевласникiв, а отже, i об'єднати їх для боротьби з Болотникова. Законодавство Шуйського, змiцнюючи крiпацтво, погiршувало становище селян. Полiтика Шуйського щодо селян i холопiв була пiдпорядкована цiлям придушення повстання Болотникова [30, c. 83]. 21 травня 1607 р. Василь Шуйський розпочав новий похiд проти Болотникова i "царевича" Петра, закрiпилися в Тулi. У Серпуховi були зосередженi вiйська, призначенi для облоги Тули, на чолi яких став сам цар. Перша зустрiч царських вiйськ iз загонами Болотникова сталася на рiчцi Восьме i закiнчилася поразкою повсталих. Невдалим для Болотникова було i битва на рiчцi Вороний (в 7 км вiд Тули). Шуйський почав облогу Тули, чотиримiсячна оборона якої з'явилася заключним етапом в iсторiї повстання Болотникова. Незважаючи на чисельну перевагу вiйськ Шуйського, обложенi мужньо захищали Тулу, вiдбиваючи всi штурми ворога. Восени на рiчцi Упе облягають була зроблена гребля, яка викликала повiнь. Вода залила в Тулi погрiб з боєприпасами, зiпсувала хлiбнi i солянi запаси. Але i положення Василя Шуйського пiд Тулою було складним. У країнi йшла безперервна боротьба селян i холопiв. З'явився новий самозванець, який оголосив себе в мiстi Стародубi-Сiверському "царем Дмитром". Цей авантюрист, висунутий ворожими Росiйськiй державi польськими феодалами, широко використовував соцiальну демагогiю, пообiцявши селянам i холопiв "вiльнiсть". Ім'я "царя Дмитра" спочатку привертало до самозванцю широкi народнi маси. У вереснi 1607 Лжедмитрiй II розпочав похiд з Стародуба на Брянськ [37, c. 76]. У цих умовах Шуйський зробив переговори iз захисниками Тули про капiтуляцiю, обiцяючи збереження життя обложеним. Виснажений гарнiзон Тули здався 10 жовтня 1607, повiривши обiцянкам помилковим царя. Падiння Тули було кiнцем повстання Болотникова. 20 жовтня Болотников, Петро Ілейко, князь Шаховський та iншi були привезенi до Москви. Петро Ілейко був страчений, вiдкрито. Закутi в залiзо Болотников i "царевич" Петро були доставленi до Москви. Вiдразу ж пiсля повернення Василя Шуйського в Москву "царевич" Петро був повiшений. На розправу ж з подоланням вождем повстання Іваном Болотникову Шуйський зважився лише через пiвроку пiсля взяття Тули. Іван Болотников був вiдправлений у Каргополь i там в 1608 р. був спочатку заслiплений, а потiм втоплений [40]. Висновки Повстання Болотникова, що охопило величезну територiю, є першою селянською вiйною в Росiї. Крiпоснi селяни становили основну рушiйну силу повстання. Причини, що викликали його, коренилися в тих вiдносинах, якi iснували мiж селянством i феодалами-землевласниками. Повстання Болотникова вiдноситься до часу рiзкого посилення крiпосницької експлуатацiї селянства, юридичного оформлення крiпосного права. Здiйснення цiлей повсталих пiд керiвництвом Болотникова селян i низiв посаду могло б призвести до iстотних соцiальних змiн в життi країни, до лiквiдацiї крiпосницького ладу. Селянськi повстання епохи феодалiзму (у тому числi й повстання Болотникова) носили стихiйний характер. Це виражалося, зокрема, в тому, що повстанцi не мали програми перебудови суспiльства. Вони прагнули зруйнувати iснуючий крiпосницький лад, але не знали, як побудувати новий. Замiсть цього вони висунули гасло замiни одного царя iншим. Вiдсутнiсть ясної програми обмежило завдання руху боротьбою з конкретними носiями гноблення в тiй чи iншiй мiсцевостi без встановлення скiльки - небудь мiцного зв'язку мiж рiзними вогнищами повстання, викликало органiзацiйну слабкiсть руху. Вiдсутнiсть класу, здатного очолити цей рух, подолати його стихiйний характер, виробити програму руху i надати йому органiзацiйну фортецю, визначило й самий результат повстання. Нi мужнiсть учасникiв повстання, нi таланти керiвникiв не могли усунути його слабких сторiн, обумовлених самою природою повстання. Пiдсумки Повстання Болотникова - кульмiнацiя, найвищий етап потужного руху початку XVII ст; небачене ранiше за своїми масштабами. Його називають громадянською вiйною, оскiльки в неї включилися всi соцiальнi групи i стани, причому представники їх опинилися в обох таборах - повстанському i урядовому. Повстання не змiнило становища селян, але заявив про них, як про реальну полiтичну силу. Велика заслуга повсталих у 1606 р. полягала в тому, що вони розгорнули першу в Росiї селянську вiйну проти феодального гнiту. Список використаних джерел та лiтератури Джерела 5. Монографiї та статтi 8. Зимин А. К изучению восстания Болотникова // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сборник статей к 70-летию акад. М. Н. Тихомирова. - М. 1963. 9. Зимин А. Некоторые вопросы истории Крестьянской воины в России в начале XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 3. - С. 13-16. 10. Исаев И. История государства и права России. - М.,1993. "Высшая школа", 1998. 12. История СССР. Учебник. - М.,1992. 14. Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. История России с древнейших времен до 1917 года. - М.: "Русское слово", 1998. 16. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М.,1966. 17. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. Проблемы, поиски, решения / Отв. ред. Л. В. Черепнин. - М., 1974. 18. Маковский Д. Первая крестьянская война в России. - Смоленск,1967. 20. Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI-XVII вв.: Опыт получения общественного строя и сословных отношений в Смутное время. - М., 1995. "Высшая школа", 1993. 22. Селянськi вiйни в Росiї XVII-XVIII ст. - М. - Л., 1966. 23. Скляр И. О начальном этапе Первой крестьянской войны в России // Вопросы истории. - 1960. - № 6. - С. 13-15. 24. Скрынников Р. Россия в начале XVII в. Смута. - М.: Мысль, 1988. 25. Скрынников Р. Россия после опричнины. - Л.: Изд. ЛГУ, 1975. 27. Скрынников Р. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII в. - Л.: Изд. ЛГУ, 1985. 29. Смирнов И. Краткий очерк истории восстания Болотникова. - М.: Гос. изд-во политической литературы, 1953. 32. Станиславский А. Гражданская война в России 17 в. - М., 1990. 33. О некоторых спорных вопросах классовой борьбы в Русском государстве начала 17 века. // Вопросы истории. - 1958, - № 12; 1961, - № 5. 34. Овчинников Р. Некоторые вопросы Крестьянской войны начала XVII века в России // Вопросы истории. - 1959. - № 7. - С. 10-14. 35. О Крестьянской войне в Русском государстве в начале XVII века. (Обзор дискуссии) // Вопросы истории. - 1961. - № 5. - С. 7-13. 36. Українська радянська енциклопедiя / ред. М. Бажан; 2-е видання. - К., 1974-1985. 37. Шепелев И. Освободительная и классовая борьба в Русском государстве. 1608-1610. - Пятигорск, 1957. 38. Шикман А. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. - М., 1997. 40. http://subscribe.ru/archive/history. alltheuniverse/