Історiя Криворiжжя в роки Другої свiтової вiйни
За останнi роки українськi iсторики по новому
Чи не найбiльшою мiрою це стосується iсторiї ХХ ст.,
яка у недавнi часи перекручувалася або замовчувалася
на догоду iснуючому режиму.
Юрiй Щур, 2006 р.
Вступ
Тема даної наукової роботи – «Криворiжжя в роки Великої Вiтчизняної Вiйни. Вiдбудова Кривого Рогу в повоєннi роки».
Обираючи дану тему для наукової роботи я звернув увагу на те, що дотепер не iснує жодного цiлiсного i комплексного дослiдження Криворiжжя в роки Великої Вiтчизняної Вiйни та в повоєннi роки. На мою думку, дослiдження даної теми є дiйсно актуальним, оскiльки крiм наукового має ще i практичне значення.
Об’єктом наукової роботи є Криворiжжя пiд час нiмецько–радянської вiйни i у першi повоєннi роки.
Предметом дослiдження є дiяльнiсть частин Червоної Армiї, партизанських груп, радянського пiдпiлля та українського нацiоналiстичного пiдпiлля на Криворiжжi в роки Великої Вiтчизняної Вiйни та процес вiдбудови Кривого Рогу в пiслявоєннi роки.
Виходячи з актуальностi обраної теми i враховуючи недостатню вивченiсть проблеми, були поставленi такi завдання:
- розглянути значення Кривого Рогу для СРСР та Нiмеччини;
- проаналiзувати дiяльнiсть партизанських груп та радянського пiдпiлля на Криворiжжi в роки окупацiї;
- висвiтлити створення i дiяльнiсть пiдпiльних нацiоналiстичних осередкiв у вказаному регiонi;
- встановити якi саме радянськi частини i з’єднання брали участь у боях за Кривий Рiг;
- розглянути процес вiдбудови Кривого Рогу, його темпи i методи.
Хронологiчнi рамки дослiдження охоплюють перiод з 22 червня 1941 р. (початок нiмецько-радянської вiйни) до 1950 р. (мiсто досягло довоєнних обсягiв видобутку руди).
Географiчнi межi дослiдження – територiя сучасного Кривого Рогу та прилеглих земель – загальна площа приблизно 43,0 тис. га
Частина І. Криворiжжя на початковому етапi вiйни. Окупацiйний перiод
1. 1 Оборона Кривого Рогу. Евакуацiя
22 червня 1941 року вiдкинуло в минуле всi проблеми i тривоги мирного часу. 22 – 23 червня на пiдприємствах, будiвництвах, в закладах вiдбулися сотнi мiтингiв, в яких брали участь 52 тисячi чоловiк – майже все трудове населення довоєнного Кривбасу. Такi ж багатолюднi мiтинги вiдбулися i на всiх змiнах шахтоуправлiння «Інгулець», де бiльш нiж 3000 робiтникiв виразили готовнiсть вступити до лав Червоної Армiї. Гiрники з шахтоуправлiння iм. Орджонiкiдзе пообiцяли збiльшити видобуток руди, а дружини рудокопiв з шахтоуправлiння «Першого травня» заявили про готовнiсть замiнити на робочих мiсцях своїх чоловiкiв, коли вони пiдуть на фронт.
Газета «Червоний гiрник» друкувала десятки листiв комсомольцiв та комсомолок, що добровольцями пiшли на фронт. З перших днiв вiйни тисячi гiрникiв, металургiв, будiвельникiв пiшли до лав Червоної Армiї. З криворiжцiв було сформовано три стрiлецькi дивiзiї, полк протиповiтряної оборони, автотранспортний батальйон, медико-санiтарний батальйон, та iншi частини й пiдроздiли. На кожному руднику був створений батальйон народного ополчення.1
оборонних рубежiв.
Коли фронт наблизився, жителi мiста вийшли на будiвництво оборонних споруд. Тiльки в районi села Широкого з їх участю було створено 20 командних пунктiв та встановлено близько 500 вогневих точок. Часто зводити обороннi споруди потрiбно було пiд артилерiйським та авiацiйним обстрiлом ворога. Пiдроздiли радянських льотчикiв запекло билися з переважаючими силами ворога, прикриваючи мiсто з повiтря. В однiй з ескадрилiй почав свою фронтову службу молодший лейтенант Олексiй Маресьєв, майбутнiй Герой Радянського Союзу.
До останнiх днiв металурги «Криворiжсталi» виконували замовлення фронту – вночi домни переводились на тиху ходу. До того ж вони з метою свiтломаскування були накритi металевими кожухами, а мiсця викиду шлакiв демаскувалися. І не раз саме сюди скидали бомби нiмецькi бомбардувальники.
В липнi на «Криворiжсталi» демонтували прокатне обладнання, яке вiдправлялось на Новотагiльський металургiйний завод. Вночi 8 серпня 1941 року нарком чорної металургiї І. Ф. Тевосян наказав зупинити завод. Три домни були «закозленi», внаслiдок чого гiтлерiвцi не змогли використати печi. Для прискорення евакуацiї до Кривого Рогу були направленi секретарi обкому Компартiї України Г. Г. Дементьев i К. К. Тарасов та майбутнiй секретар пiдпiльного обкому партiї М.І. Сташков. Зi станцiй Довгинцеве, Червона та Терни йшли ешелони з шахтним обладнанням. 13 серпня прийшов наказ: все, що не встигли вивезти негайно пiдiрвати. Як згадує генерал-полковник К. С. Грушевий в критичний момент, коли в мiстi вже чулася стрiлянина, до Кривого Рогу прибув перший заступник начальника полiтуправлiння Пiвденного фронту полковий комiсар Л.І. Брєжнєв. Саме вiн i допомiг вiдправили на схiд останнi ешелони та автоколони.
Вранцi 14 серпня до Кривого Рогу увiрвалися нiмецько-фашистськi вiйська, якi одразу ж приступили до органiзацiї мiсцевої влади – управи, жандармерiї та полiцiї.
Не скорилося вороговi населення, що лишилось на територiї, окупованiй 14 серпня 1941 року нiмецько-фашистськими загарбниками. Для роботи в тилу Криворiзький мiськком КП(б)У залишив пiдпiльний мiський комiтет у складi Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова2
.
Вже 1 листопада 1941 року на одному з рудникiв, пiдготовлених фашистами до пуску, було вчинено диверсiю – кiлькома вибухами було знищено компресорну установку, пiдйомник та деякi iншi механiзми, вбито й поранено багато гiтлерiвцiв. На початку 1942 року було зруйновано iнший рудник, де фашисти намагались налагодити видобуток руди.
На всi акти опору гiтлерiвцi вiдповiдали жорстоким терором – за неповними даними вони замучили, розстрiляли, кинули в шурфи понад 7 тисяч криворiжцiв. Серед загиблих було понад 800 вiйськовополонених. Кiлька тисяч було насильно вивезено до Нiмеччини на примусовi роботи3
.
В мiстi створювалося антифашистське пiдпiлля. На вулицi Ольминського, 33 була створена явка пiдпiльного мiськкому партiї. Хазяїнами квартири були спiвробiтник тресту «Кривбасруда» В. А. Потапенко та його донька Нiна.
Зв'язок мiськкому з командуванням Пiвденного фронту був втрачений. Член мiськкому С. Г. Помельников був вiдправлений через лiнiю фронту для вiдновлення зв’язку. Н. Л. Омельченко i А. Е. Губенко в листопадi 1941 року пiшли в сiльськi райони i їх доля невiдома. В цих умовах член мiськкому В. С. Сингирцов, не маючи зв’язку з центром, почав дiяти самостiйно. З числа робiтникiв рудника iм. Дзержинського вiн створив пiдпiльну групу, до якої ввiйшли В. А. Потапенко, І. Г. Кравченко, І. Н. Левоненко, С. С. Плях, Ф.І. Квiтка, А. Л. Циганков, П. А. Єльченко, П. Лаптєва. Пiдпiльники висадили в повiтря залiзничний мiст та вiйськовий ешелон та вивели з ладу 12 автомашин ворога.
Члени групи В. С. Сингирцова дiяли i за межами Кривого Рогу. П. А. Лаптєва в районi села Верблюдки Кiровоградської областi вивела з оточення цiлу вiйськову частину i врятувала життя 4800 бiйцям i офiцерам. Подвиг цiєї жiнки був вiдзначений орденом Вiтчизняної вiйни ІІ ступеня.
i Тарандушка встановили мiж собою зв'язок i спiльно провели кiлька диверсiй.
В листопадi 1941 року учитель Ю. М. Козаченко органiзував у Соцмiстi пiдпiльний партiйний комiтет, до складу якого ввiйшли І. Т. Москаленко, М.Є. Стадник, В. П. Шевченко. Комiтет створив на станцiї Довгинцеве пiдпiльну антифашистську групу пiд керiвництвом Ю. П. Щербака i налагодив зв'язок з групою Ф. М. Тарана, що формувалась на той час у Соцмiстi. Дуже швидко група зросла до 20 чоловiк. Цi двi пiдпiльнi органiзацiї випускали i поширювали листiвки та зведення Радянського iнформбюро, якi приймали по радiо. Також вони здобували зброю, переховували червоноармiйцiв i допомагали їм перетнути лiнiю фронту, дiставали шрифт для пiдпiльної друкарнi. Група iснувала майже два роки. В 1943 роцi 15 членiв Довгинцевської групи (серед яких Ю. Козаченко, Ю. Щербак, В. Носенко, М. Караванський, І. Москаленко, С. Поляков, С. Микитенко, Г. Шевченко та iншi) були схопленi й закатованi.
Група Ф. М. Тарана продовжувала боротьбу. Вона провела кiлька диверсiй на залiзницi, зокрема, в лютому i липнi І. М. Гальченко та Ф. М. Таран в районi станцiй Коломiйцево i Радушна пустили пiд укiс вантажний i пасажирський поїзди ворога. Дещо пiзнiше члени цiєї групи визволили з концтабору (спорудженого нiмцями в районi сучасного Соцмiста) понад 200 юнакiв i дiвчат, яких фашисти збиралися вiдправити до Нiмеччини4 вильоту в районi рудника Ленiна.
Активно дiяла молодiжна група, створена у вереснi 1941 року учнями школи №15 М. Решетняком, А. Жовтухою, О. Щербаком, М. Ходичем i Г. Романовою. За два роки група випустила 46 листiвок тиражем 3000 примiрникiв (за iншими джерелами 45 листiвок тиражем 2500 примiрникiв). Восени 1942 року, влаштувавшись на роботу до нiмецького армiйського парку зв’язку, пiдпiльники з травня по серпень 1943 року пошкодили 24 танкових рацiї (за iншими даними 23), а всього вивели з ладу 45 (30) рацiй. Намагаючись зiпсувати цiлу партiю радiоприймачiв (60 штук) для авiацiї, члени групи були помiченi. Учасникiв групи було схоплено i 17 вересня 1943 року розстрiляно (нинi поховано в Комсомольському парку мiста).
В лютому 1942 року розпочала свою дiяльнiсть комсомольська група «Червоногвардiєць» (на шахтi «Червоногвардiйська» рудника iм. Рози Люксембург). Спочатку група складалась з 8 чоловiк, потiм зросла до 32. Серед її членiв були М. П. риньов, І.І. Косигiн, М. В. Бабенко, М. Д. Мазикiн, І. Гудзь, Т.І. Буряченко, В.І. Бабич. (Працюючи над роботою, менi вдалося вiдшукати характеристику, видану В.І. Бабичу секретарем Октябрьського РКЛКСМУ. Додаток 3). В 1943 роцi комсомольцi перейшли до диверсiйної роботи – М. В. Бабенко пошкодив лiнiю зв’язку вiйськового призначення мiж станцiями Роковата та Калачевська. Разом з Наташею Гриньовою та Миколою Недошковським вiн вивiв з ладу пiдйомник на руднику iм. Ленiна. В районi радгоспу Веселi Терни вони зiпсували 20км. лiнiй зв’язку. Восени 1943 року М. П. Гриньов сформував загiн, до якого ввiйшли всi члени пiдпiльної групи. Цей загiн налiчував майже 100 чоловiк. 19 жовтня партизанський загiн, перерiзавши лiнiю зв’язку, вдарив по руднику iм. Ленiна. За 5 годин бiй завершився повною перемогою партизанiв. Було знищено 16 гiтлерiвцiв, захоплено у полон 11 солдатiв та 2 офiцери. Також були захопленi 32 автомашини з боєприпасами i 1 штабна машина з секретними документами. Документи разом iз захопленим генерал-майором були переданi групi розвiдникiв Червоної Армiї. Партизанський загiн визволив Коломiївку, Терноватий Кут та Новоiванiвку. 8 членiв партизанського загону разом з групою Шурупова 48 годин утримували замiновану фашистами греблю водосховища КРЕС.
В листопадi 1942 року була створена ще одна пiдпiльна комсомольсько-молодiжна група – «Дзержинець» (на руднику iм. Дзержинського). До її складу ввiйшли І. Демиденко, П. Демиденко, П. Татаринцев, М. Кожакiн, Г. Кожакiн та iншi. Пiдпiльники мали радiоприймач, розповсюджували листiвки, проводили диверсiї на залiзницi та на руднику iм. Кiрова.
Один iз загонiв народних месникiв знаходився спочатку в днiпровських плавнях, пiзнiше – в районi Карачунiв. Керували ним журналiст Г. М. Рибалко, партiйний працiвник Б. Г. Шангiн та один з комсомольських працiвникiв Криворiжжя О. Г. Федоров. Пiсля виснажливих боїв з окупантами порiдiлий загiн вiдiйшов на пiвнiч республiки. Пiзнiше Б. Г. Шангiн командував партизанським з’єднанням, що допомагало Червонiй Армiї звiльняти польську землю вiд нiмецько-фашистських загарбникiв.
Г. М. Сєднєва знищив 429 гiтлерiвцiв i полiцаїв (у тому числi гебiтскомiсара м. Бердянська), висадив у повiтря 2 залiзничнi мости, пустив пiд укiс 4 ешелони, знищив 40 автомашин ворога. Спочатку штаб партизанського загону знаходився в селi Троїцько-Сафоновське. В кiнцi жовтня перед загоном було поставлене завдання – вдарити по ворожим вiйськам в с. Рахманiвка. Там була розмiщена батарея протитанкових гармат. Вдарити довелося несподiвано, внаслiдок чого було знищено 75 нiмецьких солдат i офiцерiв, захоплено автомашини, мотоцикли, зброю. Потiм партизани вiдступили до каменоломень, звiдки вночi вийшли до Новосергiївських блiндажiв. Штаб базувався в районi с. Григорiвка, партизан переслiдували шпигуни. Восени 1943 року з-пiд Львова нiмецьке командування перекинуло каральний корпус, який i напав на слiд партизан. Багато з них загинуло, пораненого Г. М. Сєднєва було схоплено. Пiсля нелюдських катувань (йому викололи очi, вiдрiзали кистi рук) 18 грудня 1943 року його кинули до рiчки Висунь. Інгульчани назвали його iменем сучасний проспект. В 1967 роцi на будiвлi СШ №96 (колишнє ФНЗ, де працював Сєднєв у 1935 – 1939 роках) встановлено меморiальну дошку з написом "Этот проспект носит имя Георгия Максимовича Седнева - командира партизанского отряда, расстрелянного фашистами в декабре 1943 года".
1. 3 Дiяльнiсть українського нацiоналiстичного пiдпiлля в Кривому Розi
Криворiжжя та його сiльськi околицi входили в сферу дiяльностi групи „Пiвдень”. В першi мiсяцi вiйни тисячi українських патрiотiв, ризикуючи життям, вирушили на Україну. Використовуючи перiод мiжвладдя, коли радянська влада вiдступила, а фашистська ще не утвердилась, Українськi нацiональнi сили розгорнули державне будiвництво. Спираючись на мiсцевi органiзацiї ОУН, опереджаючи нiмцiв, закладала основи української державностi, оволодiвала всiма галузями культурного i громадського життя, забезпечували нацiональне вiдродження українського народу на основi всебiчного розвитку української мови. Криворiзька група ОУН пiд керiвництвом активного дiяча оунiвського руху Сергiя Шерстюка зробила багато в справi пропаганди самостiйницької iдеологiї, втiлення її принципiв у життя.
Народився керiвник Криворiзького пiдпiлля у Харковi. Там вiн i здобув вищу освiту, набув iнженерного фаху. Перед вiйною працював у Львовi, зацiкавився українською визвольною iдеєю i став членом ОУН. Незадовго до початку воєних дiй прибув на Криворiжжя i працював на коксохiмiчному заводi. Членами групи були колишнi працiвники педагогiчного iнституту - Яровий В., Зеленський О., журналiсти- Потапенко І., Олiйник Б.,учителi та iншi працiвники - Семенко Ю., Думанський О., Размус П., Шарба А., Мамаєнко М. та iншi.
Робота шерстюкiвської групи ще бiльше активiзувалася, коли в Кривий Рiг прибула похiдна група, яку очолював Рiжко П. Дуже старанними у виконаннi завдань були Ярослав Потiчний, Мирослав Мричко, Іван Саляк, Іван Тарновський, Ганна Максимець. Ганна показала себе добрим органiзатором i пропагандистом. Вона поширювала листiвки та iншi агiтацiйнi матерiали. Шерстюка С. обрали головою рудоуправи. Такий орган на руднику Суха Балка очолив член ОУН Розмус П. На чолi вiддiлу народної освiти став Зеленський О., iнспектором був Яровий З. Газету „Дзвiн”, яка стала рупором нацiонально-визвольних iдей, заснував i очолив Пронченко М.. В Софiївцi член районного проводу Шегеда І. був зав. райвно, Вовк В. займав посаду директора неповносередньої школи. Терещенко К. працював завiдуючим бiржi працi.
якi складалися iз мiсцевих людей, мали дiловодство, офiцiйну мову, печатки, вивiски для оформлення мiста українською мовою. Було запроваджено офiцiйне вживання нацiонального гiмну „Ще не вмерла Україна”. Робилося багато для налагодження постачання мiста продовольством, розвитку торгiвлi. Вiдкривалися їдальнi, перукарнi, харчовi та промисловi крамницi. Проводився курс, щоб духовне життя будувалося з врахуванням iсторичного минулого, традицiй i культури укра- їнського народу. Почався театральний сезон у театрi iм. Котляревсьького. Першого жовтня 1941 року вiн показав свою першу прем’єру „Тарас Бульба”. За рiк поставив 12 прем’єр. На його виставах побувало 70000 глядачiв. У мiстi почала дiяти капела бандуристiв, музична консерваторiя.(школа) . Вiдкрили дверi українськi народнi , фаховi , середнi школи. Навчальний та виховний процес у них грунтувався на iдеях українського патрiотизму з їх основним постулатом любовi до матерi-України i жертовностi заради її визволення. В селi Грушiвцi почала працювати сiльскогосподарська школа, а у Веселих Тернах – агротехнiкум. Викладання в них впливало на нацiональну свiдомiсть учнiв та студентiв. Багато з них включилися в пiдпiльну роботу. Це питання дослiдив вiдомий письменник Гусейнов Г. у доповiдi „Історiя створення та дiяльностi агрошкол на Криворiжжi”. Використовуючи спогади вихованцiв Вiталiя Шумакова, Гавриша М., вiн детально розповiв про героїчну боротьбу вчителiв та учнiв, трагiчну загибель юних патрiотiв. Загально вiдому iсторiю криворiзького молодогвардiйця Решетняка М. ЇЇ переконливо описали Миколаєнко М. в повiстi „ На лiнiї вогню” та знаменита журналiстка Т. Воронова. Вона знайшла своє продовження. Тепер вже нiхто не сумнiвається, що вони були комсомольцями. Але правда i те, що оунiвська атмосфера на них мала вплив. Вони все бiльш стали схилятися до нацiонал-комунiзму, що для радянських комсомольцiв було невластиво. Вони i загинули як українськi патрiоти. Були i такi, якi не сприймали оунiвських впливiв. Вони гуртувалися навколо Людмили Бодунової. В той час, як основна маса юнакiв i дiвчат розмовляли українською мовою, ця група мiж собою вживала тiльки росiйську, спiвала радянськi пiснi. Але жодних дискримiнацiй вони не зазнавали. Не зважаючи на рiзко протилежнi полiтичнi погляди, всi студенти ставилися один до одного бiльш-менш по-дружньому i вiдкритих сутичок мiж ними не траплялося.
пекло окупацiї, у своїй книзi „Голод 1933 р. в Українi” вiн розповiв свiтовi про злочини сталiнiзму. Письменник Микола Чабан назвав її голосом вцiлiлих пiсля голодомору. Заслугою письменника Г. Гусейнова є те, що своєю доповiддю вiн поставив багато загадок i побудив iнших дослiдникiв до пошукiв документiв, виразив надiю, що згодом будуть розшуканi новi джерела. Через деякий час Кiровоградський письменник Федiр Шепель в архiвi служби безпеки Кiровоградської областi знайшов справу Бориса Назаренка. З одного боку документи дозволили спростувати деякi факти, якi кидали тiнь на родину патрiота, а з другого – проливала свiтло на його навчання в агрошколi, участь у пiдпiллi, а головне дозволили бiльш ширше побачити значення сiм’ї Назаренкiв не лише в культурному розвитку гiрникiв Кривбасу, але i трудящих всiєї України. Наявнi матерiали показали, що в Кривбасi було широко розгалужене нацiоналiстичне пiдпiлля, яке вело боротьбу на два фронти – проти гiтлерiвських окупантiв i сталiнського деспотизму, щоб здобути самостiйну Україну. Воно мало тiснi зв’язки iз Львовом, Днiпропетровськом, Кримом. Пiд його керiвництвом Леонiд Костюк, Володимир Шестаков, Іван Шутко, Іван Берко та iншi поширювали пропагандистськi матерiали – журнал „Інформацiйний вiсник”, брошуру „Україна, яка була, є i буде”, газету „За самостiйну Україну” i листiвки. Так в горнилi антифашистської боротьби Борис Назаренко сформувався у досвiдченого керiвника i загартованого бiйця – нацiонально свiдомого i самовiдданого. Обравши псевдонiм „Гнат-недоля” пройшов шлях вiд рядового члена ОУН до керiвника сiльського проводу. Пiд його керiвництвом дiяло чотири кущових (волосних) проводи, що об’єднували 25 членiв. Їх впливовими проводирями були Володимир Рудь, Леонiд Гаркуша та iншi. Будучи районним керiвником, Борис Назаренко залучив до ОУН Галину Дiденко. Її будинок по вулицi Княгинi Ольги, де проживали мати i молодший брат, став явочною квартирою пiдпiльникiв. Органiзацiя мала два обрiзи, гвинтiвку, пiстолет, а також двi гранати й 200 набоїв. На жаль, вiн також потрапив у кровавi лапи катiв i був замучений. Пiдводячи пiдсумки боротьби за нацiональне вiдродження, один з дiячiв самостiйницького руху Е. Стахiв зазаначав, що Кривий Рiг мав вигляд українського мiста в самостiйнiй Українi. Недивно, що вiн мав величезний вплив на всю Пiвденну Україну.
Все це не вписувалося в стратегiю окупантiв, викликало в них звiрячу лють i штовхало до жорстокої розправи. Голова мiської управи С. Шерстюк, редактор газети „Дзвiн” М. Пронченко, активнi дiячi пiдпiлля Г. Максимець, І. Потапенко та iншi – всього 105 чоловiк у квiтнi 1942 р. були розстрiлянi бiля шахти Валявка. З такою ж жорстокiстю нищилися й здобутки їх дiяльностi. На чолi театру був поставлений нiмець, закривалися органiзацiї „Просвiти”, українськi школи та iншi заклади. Все це тривожною луною рознеслося по всiй Українi, було свiдченням жорстоких намiрiв гiтлерiвцiв щодо Українського народу. Окремо треба сказати про редактора газети „Дзвiн”, поета М. Пронченка. Про нього поширили страхiтливий наклеп, нiби вiн видавав газету за завданням КДБ i мав на метi скомпроментувати оунiвський рух. Така брехня бiльш усього була провокацiєю з метою применшення впливу його патрiотичної поезiї i газети, яку вiн видавав. Його однодумцi, як тодi, так i тепер, не вiрили i не вiрять, щоб поет, який пережив сталiнськi репресiї, проявив на засланнi мужнiсть, мiг пiти на таке. І нинi багато людей ламають голову над цiєю загадкою. Українськi патрiоти вiдмiтають провокацiю. Його поезiя належить народу i вiчно буде служити людям.
„Не треба нам нiчого вiд життя,
Нi почестi, нi грошей, нi слави,
Лише держави треба вороття –
Святої української держави”.
Хто б не був за партiйною належнiстю поет, але ящо вiн написав такi слова, заслуговує на безсмертя. Вiн народний поет. Пiсля трагедiї, яка приголомшила всю Україну, оунiвськi органiзацiї перейшли в глибоке пiдпiлля. Ще не раз проти них спрямовувалися жорстокi репресiї i переслiдування. Так, у вереснi 1943 року були знову проведенi масовi розстрiли оунiвцiв Нiкополя i Кривого Рога. Але нi жорстокий терор, нi провокацiї сталiнської агентури не змогли знищити самостiйницьке пiдпiлля. Воно продовжувало активно дiяти в самому мiстi, на рудниках, а також в сiльських районах Криворiжжя.
Наявнi архiвнi матерiали свiдчать, що вони з великою прихильнiстю ставилися до Української Повстанської Армiї. Кожен з них вважав за честь пробратися на територiю її дислокацiї i стати її воїном. Такi приклади траплялися часто. Були випадки, коли кожен район перiодично направляв по явочним паролям i базам формування загонiв УПА – збройнi групи на поповнення. Окремi дослiдники критикували оунiвських пiдпiльникiв за недооцiнку подiбних форм боротьби i пояснюють цим зниження його розмаху. Важко сказати, чи могли б прижитися загони УПА на Криворiжжi. Але ми переконанi, що i iншi види роботи теж були ефективнi. Бiля 10 рокiв продовжувалася боротьба. Одночасно з цим каральнi органи викривали i громили оунiвськi органiзацiї Приднiпровя в тому числi i на Криворiжжi. Протягом 1944 i 1945 рокiв бiльшiсть її членiв були заарештованi i вiдданi до суду, кинутi до тюрми i засланi в концтабори. Судили не лише членiв органiзацiї, але i тих, хто їх пiдтримував i навiть спiвчував. Лише небагатьом вдалося вижити i повернутися на волю.
1. 4 Криворiжцi в тилу
По-фронтовому трудилися на Уралi передовi шахтарi Кривбасу Олексiй Семиволос, Іван Завертайло, Іван Митрофанов та багато iнших. В соцiалiстичних змаганнях за 1942 рiк Високогiрському руднику, де працювали криворiзькi гiрники, було присвоєне звання «Кращий рудник СРСР», а криворiзькому бурильщику Івану Завертайло – звання лауреата Державної премiї.
Ось що розповiдав про тi днi в газетi «Радянська Україна» вiдомий гiрник, також нагороджений Державною премiєю, О. Семиволос: «Я работал в тылу на рудниках, куда эвакуировались после начала войны тысячи горняков Кривбасса с машинами и оборудованием. Каждый рабочий в тылу работал так же самоотверженно, как и красноармейцы на фронте. Я за два года добился одиннадцати рекордов, выполнял норму от 500 до 700 процентов».
колишнiй головний iнженер «Криворiжсталi», начальник доменного цеху Новотагiльського заводу Л. Левiн та iншi. На доменних печах почали виробляти нове для заводу та необхiдне для фронту виробництво ферромарганцю и феррохрому. На мартенах навчились виплавляти специальнi марки броньової сталi. Прокатчики в рекордно короткi строки почали випускати броньовi листи. Колишнiй директор «Криворiжсталi» Ф. Ф. Рязанов став на чолi нового Узбекського металургiйного заводу в Бегавате. День 5 березня 1944-го року ветерани «Криворiжсталi» i Бегавата пам’ятають до сих пiр. Цього дня завод дав першу сталь.
Багато чого досягли пiд час вiйни i машинобудiвники заводу «Комунiст», евакуйованi до Магнiтогорську. Окрiм звичайної номенклатури виробiв, яких потребували гiрники Уралу i Сибiру, колектив «Комунiсту» випускав немало вiйськової продукцiї. Коли Кривий Рiг був звiльнений, машинобудiвники їхали на Україну, залишивши нове, дочiрне пiдриємство, з яким не розривали потiм зв’язкiв довгi роки.
Багато металургiв, гiрникiв, машинобудiвникiв Криворiжжя стали бiйцями сформованого на Уралi танкового корпусу. Прапор цього прославленого з’єднання увiнчаний багатьма нагородами країни. Корпус закiнчив вiйну в Празi. Тут на постаментi «тридцятьчетвiрки» висiчено iм’я криворiзького металлурга Олексiя Хмельницького, який загинув на вулицях Праги, в одному з останнiх танкових боїв Великої Вiтчизняної вiйни.
Добре працювали будiвельники, евакуйованi на Урал, якi потiм вiдбудовували народне господарство Центрально-Чорноземного району СРСР, криворiзькi енергетики, що працювали на електростанцiях Поволжжя.
Вiдважнi сини й доньки Криворiжжя прославили рiдну землю i на полях битв. Багато ратных справ було на рахунку воїнiв 41-ї Червонопрапорної ордена Суворова стрiлецької дивизии, особовий склад якої складався в основному з криворiжцiв. Пiд командуванням генерал-майора Г. М. Мiкушева це з’єднання особливо вiдзначилось в боях на Рава-Руському напрямку та при оборонi Києва.
За роки Великої Вiтчизняної вiйни двадцять вiсiм криворiжцiв були удостоєнi знання Героя Радянського Союзу. Вiтчизна вiдмiтила найвищою нагородою комсомольцiв Юрiя Должанського, Андрiя Труда, Івана Кобилянського, Григорiя Байбаренко, Олександрв Олексiєнко, Володимира Шкапинко, Дмитра Шкоду та багатьох iнших. Честi охороняти з повiтря Кремль, Червону площу, Мавзолей В.І. Ленiна пiд час битви пiд Москвою був удостоєний винищувальний полк майора Василя Найденко. «За Ленiнград!» було написано на борту iншого Криворiжжя – аса Василя Михлика. Льотчик-штурмовик, он здiйснив 188 бойових вильотiв, знищив бiльш нiж 50 танкiв, 200 автомашин, 100 артилерiйських гармат ворога. В небi над Дрезденом закiнчив вiйну винищувач Дмитро Глiнка, знищивщий особисо 50 фашистських лiтакiв.
Посмертно було присвоєне звання Героя криворiзькому Матросову Павловi Костенко, одному з визволителiв Криму.
Грамоту Героя вручили близьким льотчика-винищувача Івана Лавроненко. Його iм’я носить тепер одна з мiських вулиць. В Кривому Розi встановленi бюсти двiчi Героїв Радянського Союзу Василя Михлика i Дмитра Глiнки.
Робiтники, колгоспники, радянська iнтелiгенцiя не тiльки працею, а й особистими коштами допомагали Червонiй Армiї. Вони передавали в фонд оборони облiгацiї державних позик, заощадження, коштовностi. Найбiльшим подарунком, який колектив «Криворiжсталi» направив фронтовикам, були бойовi машини з танкової колони «Радянський металург».
1. 5 Звiльнення Кривого Рогу
23 жовтня 1943 року вiйська 37-ї армiї пiд командуванням генерал-лейтенанта М. Н. Шарохiна i 5-ї гвардiйскої танкової армiї, очолюваної генерал-лейтенантом танкових вiйськ П. А. Ротмiстровим, вийшли на пiдступи до Кривого Рогу. Окремi пiдроздiли 18-го танкового корпусу с десантом пiхоти, а потiм 29-го танкового корпусу ввiрвалися до мiста.
Танковий рейд до зайнятого гiтлерiвцями Кривого Рогу був безпрецендентний по вiдвазi його учасникiв, по драматизму подiй. Вiсiм годин в оточеннi вела бiй рота Герояю Радянського Союзу Георгiя Олександровича Романенко. Вогнем, таранними ударами громив ворожу технiку, подавляв дзоти танк молодшого лейтенанту Миколи Михайловича Козлова. В тi днi особливо вiдзначились пiдроздiли Олексiя Григоровича Махрова i экiпаж Володимира Олександровича Белоросова. Всi три офицери-танкiсти були удостоенф Золотих Зiрок Героїв.
Однак ворогу вдалося вiдсiкти вiд танкiв нашу пiхоту, i пiдроздфли 29-го i 18-го танкових корпусiв, витративши боєприпаси вiдiйшли.
Про запеклiсть жовтневих боїв може свiдчити те, що в масованих налiтах проти атакуючих частин брало участь до 100 фашистських бомбардувальникiв i що гiтлерiвцi здiйснювали тут до 750-850 лiтаковильотiв за день. Хоча пiд час даної наступальної операцiї Кривий Рiг i не був звiльнений, вихiд великих армiйських з’єднань до кордонiв залiзорудного басейну, захоплення широкого плацдарму на правому березi Днiпра самi по собi були великою перемогою. На криворiзькому напрямку, згадував колишнiй командуючий 37-ю армiєю, генерал-полковник у вiдставцi, Герой Радянського Союзу М. Н. Шарохiн, було звiльнено бiльше ста населених пунктiв, взятi великi трофеї i багато полонених.
бiльш нiж 800 гармат i мiнометiв, тисячi кулеметiв та автоматiв, велика кiлькiсть зерна, залiзничних ешелонiв.
в Днiпро закiнчилися невдачею.
армiя генерал-лейтенанта В. В. Глаголева. Фронт бул посилений 37-ю армiєю – ветераном боїв за Криворiжжя, механiзованими i стрiлецькими корпусами, переданими з iнших фронтiв та з резерву Ставки. 17 лютого почався рiшучий наступ на мiсто. Вiйська 46-ї армiї вибивали гiтлерiвцiв з пiвденного сходу, з’єднання 37-ї армiї завдавали удару з пiвнiчно-схiдного напрямку.
Наступ проходив в тяжких умовах. Всi висоти i населенi пункти на останнiх перед Кривим Рогом рубежах ворог перетворив в потужнi опорнi пункти. Однак наступальний порив радянських вiйськ вже неможливо було зупинити. Анi вага снарядiв i мiн, якi несли в речових мiшках, викинувши нехитрий солдатський скарб, нi ночi без сну не могли зупинити мужнiх воїнiв.
дивiзiї був пронесений на парадi Перемоги перед Мавзолеєм В.І. Ленiна. В лютому 44-го дивiзiя вела багатоденний бiй за Зелене мiсто, територiю металургiйного заводу i Соцмiсто. В самому Соцмiстi бiй тривав близько п’яти годин.
Противник упорно цеплялся за каждую выгодную высоту, за каждый дом перед фронтом всех четырех наступавших стрелковых корпусов (34-го и 6-го гвардейского 46-й армии, 82-го и 57-го 37-й армии). Под сильным огнем, отражая контратаки, рвалась к центру Кривого Рога 394 стрелковая дивизия генерала Лисицына. Успешно взламывала вражескую оборону 236-я гвардейская стрелковая дивизия под командованием генерал-майора И. И. Фесина, дважды героя Советского Союза. Соединения 6-го гвардейского корпуса генерала Г. П. Котова в кровопролитных боях освободили станции Радушная, Мудреная, очистили от врага коксохимический завод и перерезали железнодорожную линию Долгинцево - Червоное. Здесь особо отличилась 20-я гвардейская дивизия генерала П. Я. Тихонова, которого сменил генерал Н. М. Дрейер. Большим успехом воинов 82-го стрелкового корпуса генерала П. Г. Кузнецова было быстрое преодоление внешнего обвода вражеской обороны по линии Александровка – Златополье – Кубердеевка. Кроме разветвленной линии обороны, противник располагал здесь большим количеством танков, превращенных в долговременные огневые точки. Соединениям корпуса – 15-й и 28-й гвардейским дивизиям полковника П. М. Чиркова и генерала Г. И. Чурмаева принадлежит и честь освобожения крупного железнодорожного узла Долгинцево. 10-я гвардейская воздушнодесантная дивизия генерала М. Г. Микеладзе за освобождение рудников имени Фрунзе, «Октябрьский», горняцкого поселка «Большевик» и Божедаровки удостоилась наименования Криворожской. 188-я Нижнеднепровская стрелковая (командир полковник В. Я. Даниленко) в кровопролитных боях очистила от врага рудники имени Карла Либкнехта и имени Кирова. Ее заслуги были отмечены орденом Суворова.
57-й стрелковый корпус генерала В. А. Остапенко освобождал северную группу рудников. Боевые донесения тех дней свидетельствуют об умелых наступательных действиях солдат и офицеров 92-й гвардейской дивизии, действовавших в районе Сухой Балки. На северо-восточной окраине рота офицера Абалмасова была встречена плотным пулеметно-минометным огнем. Сильным опорным пунктом, мешавшим подразделению продвигаться дальше, был трехэтажный дом. Штурмовые группы в конце концов ворвались сюда. Но гитлеровцы блокировали храбрецов. Рота несколько часов вела бой в окружении. Было уничтожено несколько десятков фашистских солдат и офицеров, захвачено много винтовок и автоматов. Путь другим наступающим подразделениям был открыт.
по нынешнему административному делению в состав Кривого Рог.
Те, кто принес криворожцам счастье быть свободными людьми, одевали походную форму в Алдане, в Саратове, Кисловодске, Ташкенте, Воронеже, Перми. Кировограде, Свердловске, Горьком.
В числе храбрейших освободителей Криворожья было много уроженцев Ивановской области, воспитанников фабрично-заводских коллективов. Один из них – гвардии лейтенант Владимир Горелов, тогда двадцатилетний коммунист из Тейково, командир взвода противотанковых ружей. Добровольцем не раз ходил он разведывать вражескую оборону, проводил через линию фронта целые подразделения. А возвращался «домой», в 28-ю гвардейскую дивизию, то с фашистской зениткой, то с противотанковой пушкой. Горелова называли в дивизии героем задолго до того, как Золотая Звезда засияла на его гимнастерке. В Кривом Роге он захватил у врага два пулемета и с берега Саксагани в упор бил гитлеровцев из трофейного оружия. Молодому офицеру приходилось в февральских боях становиться к орудию вместо раненого расчета, поднимать людей в атаку.
Стремительные, изобретательные в наступлении такие воины, как лейтенант Горелов, становились непоколебимыми в обороне. За три дня до решающего криворожского штурма в промерзшей, открытой всем ветрам степи остановился дивизион двадцативосьмилетнего офицера из Шуи капитана Василия Васильевича Шитова. Артиллеристы получили приказ не допустить удара во фланг войскам, спешившим к Саксагани и Ингульцу.
Едва успели окопаться – команда: «К бою!». С востока, юга и запада ползли на огневую позицию фашистские танки, бронетранспортеры, самоходные орудия. Укрываясь за ними, двигались автоматчики. Пушкари словно вросли в землю, в черный от копоти снег. Кончились снаряды. Теперь лишь острыми язычками пламени противотанковых ружей, трассами автоматных очередей отвечали бойцы на вражеский натиск. Дивизион погибал, заслоняя собой пехоту. В последние минуты обороны батарейцы Шитова подорвали. Все до единого поднялись они из окопов, чтобы в смертельных объятиях рукопашной схватки уничтожить еще хотя бы нескольких гитлеровцев.
Никто из артиллеристов так и не увидел города, куда вскоре вошли спасенные ими подразделение. Они не узнали, что их героизм принес 115-й артиллерийской бригаде наименование «Криворожской».
Наряду с пехотинцами и артиллеристами образцы беспримерной отваги и мужества показывали летчики 17-й воздушной армии генерала В. А. Судец. Поддерживая наступление наземных войск, летчики сделали около 11 тысяч боевых вылетов. Были уничтожены все вражеские переправы на Днепре и мосты на дорогах, ведущих к Никополю, Апостолово, Широкому. Наступающая армия была полностью обеспечена боеприпасами. Их перевозили ночные бомбардировщики, армейские авиаполки связи. санитарный авиаполк фронта. С самолетов было снято все стрелковое вооружение, полеты не брали штурманов. Таким образом, за один рейс летчики вывозили до 112 тонн боеприпасов. Это во многом решило успех криворожской операции и проведение ее в сроки, определенные Верховным Командованием.
Огнем и гусеницами прокладывали путь пехоте воины 23-го гвардейского танкового корпуса, которым командовал генерал Е. Г. Пушкин. Массовый героизм проявили экипажи 28-го отдельного гвардейского танкового полка и 6-го отдельного тяжелого танкового полка. За образцовые действия в боях при освобождении Кривого Рога 28-й гвардейский танковый полк получил наименование «Криворожского».
1944 года салютовала доблестным освободителям Кривбасса двадцатью артиллерийскими залпами из 224 орудий. Жители горняцкого края свято чтут память погибших героев. На криворожской земле сделали свой последний шаг в бессмертье младший сержант из Подмосковья Александр Киров, повторивший подвиг Александра Матросова, начальник политотдела 37-й армии, ветеран гражданской войны полковник Николай Емельянов, сержант Дмитрий Ананченко, который, чтобы остановить танки противника, бросился с фугасным снарядом под головную машину, летчики Павел Холод и Виктор Травников, направившие горящий самолет на скопление вражеской техники. и тысячи других. В городе вырос величественный монумент «Победа», открыты мемориалы «Вечного огня», десятки комнат Боевой славы, народные музеи. Имена героев поистине бессмертны. В освобожденный город в феврале 1944года вместе с войсками вошли специалисты горного дела и металлурги К. В. Кудряшов, А. А. Миняйло, Г. С. Кирносов, А. И. Семиволос. В. М. Бесов, Д. И. Боровик, Д. З. Скирко, К,С, Щербина, И. И. Корж, П. Н. Таран, Е. Ф. Москальков, Д. П. Товстановский, С. М. Мелешкин, С. П. Журавлев, М. П. Губский, В. К. Кулаков, Ф. И. Измайлов, В. П. Бычков, Д. К. Бондаренко. В числе первых партийных, советских и комсомольских работников ЦК КП (б)У направил в Кривой Рог И. А. Кудрявцева, С. П. Юдина, И. М. Ульянова, И. А. Мельникова, И. М. Сиренко, О. А. Киреева, М. И. Агафонову, О. М. Ковальскую, М. Г. Грибенко, Е. Ф. Спинякову, В. С. Юркевича, М. П. Кокуркина, И. М. Косынкова, А. З. Животовского, В. И. Юсупова, Г. П. Сатановского, П. Д. Логвинова.
Страшная картина разрушения встретила прибывших. «Кривой Рог встает перед нами в клубах черного дыма,- писал специальный корреспондент «Красной звезды» 24 февраля 1944 года. – Догорают подорванные немцами дома… Мы сворачиваем на улицу Маркса. Тут наиболее явственны следы немецких разрушений. Многие дома еще продолжают дымиться. Пушкинская улица. Немцы взорвали тут горный институт, славившийся по всей Украине. Военный городок. В нем находился лагерь военнопленных. Высокая насыпь, под которой немцы почти ежедневно расстреливали пленных…»
Частина ІІ. Вiдбудова Кривого Рогу
Додатки
Додаток 1. Хронологiчна таблиця
1734 р.
Створена Інгульська паланка, у перелiку приналежних їй сiл i зимiвникiв згаданий Кривий Рiг.
1761 р.
Церква св. Миколи згадана як iснуюча в 1761 р. у статтi архiєпископа Розанова в «Хронологiко-iсторичному описi церков єпархiй Херсонської i Тавричеської»
У Кривому Розi при полковнику Скiдан стоять вiйськовi команди.
1770 р.
1774 р.
Академiк Гюльденштедт вiдвiдав район Кривого Рогу i зробив його перший науковий опис.
1775 р.
Заснування поштової станцiї, першi геологiчнi дослiди
що утворилось бiля цiєї поштової станцiї, i веде свiй початок сучасне мiсто.
1779 р.
Прапорщик Беєр зробив першу топографiчну зйомку околиць, де слободi Кривий Рiг придiлялося 21 тис. десятин землi (23 тис. га).
1781 р.
Слобода Кривий Рiг стала волостним центром.
Професор Лєванов знайшов у Кривому Розi слiди срiбних руд, мармуру, порфiру i залiзних руд.
Вийшла друком книга академiка Гюльденштедта «Подорож через Росiю й у Кавказьких горах» - перший науковий твiр, де було описано Криворiжжя.
У селi Кривий Рiг мешкає 762 чоловiк, iз них 407 чоловiкiв i 345 жiнок.
1802 р.
1803 р.
В околицях Кривого Рогу проводив дослiдження берггемворен Василь Пиленко, який «в достатку знаходив залiзнi руди бiля Кривого Рога i бiля села Шестерня».
1804 р.
У Кривому Розi мешкає 1623 жителя, є 226 будинкiв.
1816 р.
Граф К. Г. Разумовський, що подорожував по пiвденнiй Росiї, у своїх нотатках згадує криворiзькi вапняки.
Кривий Рiг згадується у «Перелiку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрiйського повiтiв, якi у 1816 - 1817 р. р. були зверненi у вiйськовi поселення». (У Кривому Розi в 1817 р. були розквартированi 6-й та 7-й ескадрони Бугського Уланського полку, що згодом були переведенi в с. Казанка.)
У Кривому Розi подвiр'їв – 539
1836 р.
У Кривому Розi за дорученням Новоросiйського генерал-губернатора почав дослiдницькi роботи гiрський чиновник пан Кульшин. Роботи велися протягом 2 рокiв i дали рiзноманiтнi вiдомостi про кориснi копалини краю.
1837 р.
У Кривому Розi нараховується 586 подвiр'їв.
Подвiр'їв - 596.
1857 р.
Вiйськове поселення Кривий Рiг переведено до розряду сiл.
1860 р.
Село Кривий Рiг переведено до розряду мiстечка.
1865 р.
1866 р.
Пан О. М. Поль, оглядаючи балку Дубова чисто з археологiчною метою, виявив виходи покладiв багатої залiзної руди.
1869 р
З'явився геологiчний нарис Херсонської губернiї пана Барбота-де-Марпi.
1870 р.
О. Поль уперше звернувся з клопотанням до уряду Росiї про будiвництво залiзницi, що могла б з'єднати «кам'яновугiльнi рудники Донецького басейну з Криворiзькими залiзними рудами».
1871 р.
О. Поль розпочав систематичнi розвiдки Криворiзьких руд. Усього на цi цiлi в цiлому було витрачено понад 20 тис. руб
У Кривому Розi розпочав працювати гiрський iнженер пан Штрипельман, що встановив наявнiсть у районi потужних покладiв залiзних руд з вмiстом залiза до 70 %.
У пiвденнiй частинi залiзорудного басейну мiж Кривим Рогом i Ластовкой проводив розвiдку пан Феодос’єв.
1874 р.
13. 04. 1874 р.
села Кривий Рiг
22. 04. 1874 р.
Росiйським царем затверджений проект залiзницi вiд м. Катеринослава (м. Днiпропетровськ) через м. Кривий Рiг до ст. Казанка. Проект не здiйснений
Руднi багатства краю вивчали гiрськi iнженери п. п. Конткевич С., Шимаковський М., Домчер В.
1879 р.
Продовжуються роботи п. Конткевича С. у Криворiзькому басейнi.
1880 р.
13. 05. 1880 р.
На виконання затвердженого росiйським царем Закону про виконання гiрничими промисловцями пiдземних робiт Мiнiстерством державного майна Росiї затвердженi й оприлюдненi через Урядовий Сенат «Інструкцiї з нагляду за виконанням приватного гiрського промислу в гiрських округах Європейської Росiї» та «Правила про безпечне виконання пiдземних робiт». Цi iнструкцiї стали головними документами, що регламентували розробку рудника у Кривому Розi до кiнця 19 сторiччя.
1881 р.
Захiдна частина долини р. Саксагань дослiджувана п. Г. Прекделем.
15. 05. 1881 р.
Криворiзьким анонiмним французьким товариством почато видобуток залiзних руд на незручних землях товариства селян Кривого Рогу (Саксаганський рудник).
20. 02. 1881 р.
Росiйським царем затверджене «Положення про Тимчасове Управлiння по будiвництву Криворiзької i Баскунчакської залiзниць»
1882 р.
У гiрничозаводському вiддiлi Всеросiйської виставки в Москвi Акцiонерне товариство Криворiзьких залiзних руд представило зразки руд i проекти розробок родовищ «у широких масштабах».
Почалося спорудження моста через р.Інгулець за проектом архiтектора М. А. Белелюбського довжиною 151 м.
1884 р.
Правлiнням Товариства Брянського заводу прийняте рiшення про будiвництво власного металургiйного заводу (майбутнiй Олександрiвський, пiзнiше ЮМЗ) для переробки криворiзьких руд.
18. 05. 1884 р.
Вiдкрита Катеринiнська залiзниця довжиною 477 верст (505,6 км) вiд ст. Ясиновата через Кривий Рiг i до ст. Долинська.
1885 р.
Вiдкрито рудник у маєтку землевласникiв Голковської (Артемовський) i Ростковської (Жовтневий).
1886 р.
1886 р.
Пан Пiроцький Ф. А. уперше створив «Електричний моторний вагон», який почав широко застосовуватися згодом на гiрських роботах.
1888 р.
Заснована допомiжна каса для робiтникiв «Товариства Криворiзьких залiзних руд».
17. 06. 1890 р
Закладена перша доменна пiч на Гданцiвському заводi.
26. 06. 1890 р
У м. Катеринославi (Днiпропетровськ) на 60-м роцi життя помер один iз найвiдомiших суспiльних дiячiв Пiвдня Росiї, промисловець, археолог, дворянин, статський радник Олександр Миколайович Поль. Нагороджений орденами св. Володимира i Ганни.
01. 03. 1891 р
На Гданцiвському чавуноливарному заводi закладено 3 домни обсягом 200 м3, висотою 18 м, добова продуктивнiсть 400 пудiв (6,5 тонни).
У Кривому Розi нараховується 1 162 подвiр'я
Вiдкрита 1-а земська лiкарня.
30 травня за пiдписом Мiнiстра шляхiв сполучення Росiї дозволене будiвництво пiд'їзних шляхiв до залiзницi, зокрема, продовження Саксаганської гiлки Катеринiнської залiзницi на схiд по долинi рiчки Саксагань до рудника Калачевського.
1896 р.
Професору П. П. П’ятницькому видана грошова допомога (100 рублiв) на геологiчну екскурсiю з метою огляду нових розвiдницьких робiт у районах Криворiжжя i Корсах-Могили (у м. Бердянську).
Надруковано статтю П. П. П’ятницького «Про деякi особливостi в будiвлi i стратиграфiї кристалiчних сланцiв на пiвдень вiд м. Кривого Рогу».
Устаткування ЮРДМО складалося з 5 рудопiдiймальних парових машин загальною потужнiстю 240 кiнських сил, однiєї паровозної машини, 4 парових насосiв 24 к. с., 8 парових котлiв.
Вийшло Високе повелiння росiйського царя про спорудження продовження Саксаганської гiлки вiд ст. Колачевська до з'єднання її з головною лiнiєю бiля ст. Любомирiвка протягом 85,4 версти (90,5 км). Приступили до робiт 01. 08.
1897 р.
Пан М. Шимановський обчислив запаси залiзних руд у Кривому Розi в 2 млрд. пудiв (32 млн. 760 тис. тонн).
1898 р.
На 23-му з'їздi гiрничих промисловцiв пiвдня Росiї вперше розглядалося питання про експорт залiзної руди.
На Інгулецькому руднику (бiля Гданцiвки) влаштована парова лебiдка потужнiстю 50 к. сил, за допомогою котрої вагонетки з рудою по похилiй площадцi пiднiмаються з нижнiх горизонтiв.
На Карнаватському руднику початий видобуток руди, крiм розносу, за допомогою шахт.
На 24-м з'їздi гiрничих промисловцiв розглядалося питання про розмiщення вiйськового гарнiзону в Кривому Розi. З'їзд постановив пiдтримати клопотання. Гiрничi промисловцi висловили згоду взяти участь у витратах.
1899 р.
Гiрський департамент вiдрядив гiрського iнженера пана А. О. Михальського для обстеження Інгулецького рудного району.
Цiни на залiзну руду в Кривому Розi пiднялися до 9-10 коп. за пуд iз вмiстом залiза 60%. За кожний 1% понад це - добавляється по 1/5 коп. на 1%.
Пан Колачевський купив у Нiмеччинi другий паровоз фiрми Кроуса.
На руднику Колачевського робiтники страйкували 3 днi, вимагаючи збiльшення зарплатнi. Страйковий комiтет випускав спецiальнi листiвки.
1900 р.
11 квiтня затверджено умови дiяльностi в Росiї бельгiйського акцiонерного товариства пiд назвою "Анонiмне гiрничопромислове товариство "Жовта Рiка"" (м. Кривий Рiг).
Вийшла книга П. Рубiна "Криворiзький басейн i його залiзнi руди".
На Олександрiвському заводi Брянського товариства дрiбну криворiзьку руду рудника Колачевського почали брикетувати. Брикетування обходиться близько 5 коп. з пуда.
"Веселi Терни" вiдкрито поклади бурого вугiлля на глибинi 9 сажнiв. Поклади займають простiр у кiлька десятин.
1901
Почався вивiз руди за кордон
На рудниках Криворiжжя працювало 10 власних паровозiв.
Засновано "Жовторiченське товариство залiзних руд" для розробки Жовторiченського родовища.
З iнiцiативи помiщика Харiна проводилися розвiдницькi роботи з пошуку бурого вугiлля, що закiнчилися вiдкриттям родовища. Останнє не експлуатувалося до 1919 р.
Вiдкрито повiтряну канатну дорогу до Гданцiвського металургiйного заводу.
15. 05 Височайше затверджено умову по устрою i експлуатацiї залiзничної гiлки до рудникiв на рiчцi Жовтiй.
1902 р.
Рудник "Суха Балка" приступив до будiвництва центральної електростанцiї. Планується повне переведення видобутку на електроенергiю.
На Олександрiвському руднику рудничнi будiвлi i житловi будинки освiтлюються електрикою.
24. 09 вiдкрито рух по Жовторiцькiй залiзничнiй гiлцi.
05. 07 затверджено Статут Акцiонерного Кам'яновугiльного Товариства "Грушiвка".
1903 р.
На руднику "Дубова Балка" проектується електростанцiя для промислових i побутових потреб.
На руднику Новоросiйського Тов-ва на ст. Вечiрнiй Кут алмазним буром досягнуто рекордної глибини бурiння в 50 сажень (1 саж.=2,13 м).
Виявленi великi запаси руди на землях князя Кочубея в с. Аннiвка Верхньоднiпровського повiту. Почалися розробки.
Освячена церква св. Миколи на ст. Вечiрнiй.
1904 р.
Було вивезено за кордон бiльше 15 тисяч пудiв руди.
У другiй половинi року пройшли стихiйнi страйки на рудниках: Шмаковський, Дубова Балка, Ростковський i Суха Балка. Висувалися економiчнi вимоги.
1905 р.
Брянське Товариство вiдновило роботу на Лихманiвському руднику, що стояв закритим бiльше 4-х рокiв.
"Дубова Балка" (Бiльшовик) близько 12 години дня робiтники припинили роботу.
17. 06 на станцiї Довгинцево розпочався страйк робiтникiв мiсцевих депо i майстерень.
На руднику Колачевському споруджено будинки для електростанцiї i пiдйомної машини.
На руднику Дубова Балка 2. 06 застрайкували вантажники вагонiв. Вантажники всi були звiльненi.
12. 06 - короткi зупинки робiт на рудниках Дубова Балка i на Шиманiвському руднику. Мотив - вимога збiльшення зарплати.
1907 р.
Доктор С. Колачевський придбав другий паровоз Харкiвського заводу.
У нiч на 15. 05 на руднику Дубова Балка стався винятковий по кiлькостi потерпiлих нещасливий випадок (18 чоловiк загинуло).
У квiтнi на Шиманiвському руднику Пiвденноросiйського Днiпровського Товариства робiтники вiдмовилися вийти на роботу, зажадавши збiльшення зарплати.
30. 04 застрайкували гiрники рудника Дубова Балка. На руднику Колачевського 3. 05 робiтники припинили роботу, вимагаючи збiльшення зарплати.
На Харинському руднику робiтники не вийшли на роботу 1 травня, вимоги не висувалися.
"Жовта Рiка" 30. 04 не вийшла на роботу нiчна змiна. Вранцi 1 травня були знятi з роботи вантажники, поденнi i майстровi, що вийшли на роботу в чистих костюмах.
На Краснокутському руднику М. Копилова 1 травня робiтники на роботу не вийшли, 2 травня працювали до обiду.
1908 р.
За кордон iз Кривбасу вивезено 35 277 млн. пуд.
Опублiковано статтю А. Михальського "Про деякi основнi питання в геологiї Кривого Рогу".
Закладено найглибшу в басейнi шахту "Салокруп" (нинi "Бiльшовик"), що у 1917 р. досягла глибини 300 м.
4 листопада пiсля обiдньої перерви застрайкували робiтники пiдрядчика Блюменфельда на руднику "Лозовата" Нового тов-ва криворiзьких залiзних руд.
"Колiзей" - першого на Криворiжжi.
На руднику "Суха Балка" побудовано центральну електростанцiю потужнiстю 325 к. с. Енергiя розподiляється на всi пiдйомники i насоси.
1910 р.
"Бiльшовик" i основнi поверхневi споруди були обладнанi в 1910 - 1911р.
За кордон вивезено бiльше 53 млн. пудiв.
На Шимановському руднику побудовано центральну електростанцiю.
Розпочалося застосування пневматичної енергiї при видобутку руди.
1911 р.
"Залiзнi руди Росiї. Геологiчний характер їхнiх родовищ, поширення i запаси".
На Ростковському (Жовтневому) руднику споруджено 2 машиннi будинки для електричних лебiдок.
На Шмаковському (К. Лiбкнехта) - центральна електростанцiя.
На Дубовiй Балцi (Бiльшовик) - машинний будинок.
На Червоному руднику побудований будинок для компресора.
На Рахманiвському руднику - машинний будинок.
На шахтi № 5 Олександрiвського (Р. Люксембург) рудника застосували систему пiдповерхового обвалення в її найпростiшому варiантi з горизонтальними заходами при невеликiй висотi поверху (5 - 6 м).
Вiдкрито"Новий Театр" Визенберга i Грушевського по вул. Миколаївськiй (кут вул. Ленiна i Калиниченко).
1912 р.
Вивезено за кордон близько 22,4 млн. пуд.
Найглибша свердловина 125 сажень пройдена на руднику Дубова Балка.
На Олександрiвському руднику споруджено будинок електричної станцiї.
На Шмаковському - 2 копри i 2 машиннi будинки.
На Ростковському - 3 машиннi будинки i котельня.
На Галковському - будинок для пiдйомної машини. Почало будуватися депо для двох паровозiв.
На руднику Пужмерки - примiщення для компресора i пiдйомної машини.
На Дубовiй Балцi - розширенi ел. станцiя i котельня.
На руднику Червоний - надшахтний копер.
На Лихманiвському - будинок ел. станцiї.
На руднику Коломойцево - будинок для компресора.
1913 р.
Вивезено за кордон бiльше 30 млн. пудiв руди.
К. Фукс закiнчив складання геологiчної карти Кривбасу.
Сталося 3 401 нещасливих випадкiв, з них 51 - смертнi.
Понад 94% залiзної руди, вивезеної на експорт, пiшло на задоволення потреб металургiйної промисловостi Нiмеччини. Транзит здiйснювався через Голландiю.
Нещасливi випадки: всього 2 809, з них смертельних - 43.
Найбiльша глибина вироблення 130 сажень.
На фронт було мобiлiзовано до 60% робiтникiв-гiрникiв.
1915 р.
Росiйсько-Бельгiйським Металургiйним товариством закладено нову шахту, що була закiнчена пiсля революцiї i названа iм'ям С. Орджонiкiдзе.
Вийшла книга П. Фомiна "Гiрнича i гiрничозаводська промисловiсть пiвдня Росiї", де мiститься багато вiдомостей про Криворiзький басейн.
Розпочато проходку головного стовбура майбутньої шахти iм. Орджонiкiдзе.
Створено першу Раду солдатських та робiтничих депутатiв
09. 01. 1918 р.
Встановлено радянську владу на Криворiжжi
18. 03. 1918 -10. 02. 1919 рр.
Австро-нiмецька окупацiя
26. 02. 1919 р.
Створено Криворiзький повiт у складi 30 волостей.
09. 08. 1919 -17. 01. 1920 рр.
Денiкiнська окупацiя
1920 р.
Створено районне управлiння рудникiв Криворiзького та Нiкопольського басейнiв
1921 р.
Вiдновлено роботи на трьох рудниках
1922 р.
1924 р.
Вiдновлено роботу ще трьох рудникiв
У мiстi нараховується 3260 житлових будинкiв
07. 12 - вийшов перший номер газети "Червоний гiрник"
Листопад - закiнчено будiвництво першої черги водопроводу
1925 р.
1928 р.
У школах Кривого Рога навчається 8100 учнiв
Видобуто 4430 тис. тонн залiзної руди
1929 р.
Дiє 10 робочих клубiв
Жовтень - почав роботу гiрничорудний iнститут
1927 - 1929 Будiвництво Криворiзької електростанцiї
1930 р.
Створено трест "Руда"
Збудовано приймальну радiостанцiю
Збудовано кiнотеатр iм. Ленiна
Почалися заняття у медичному i педагогiчному iнститутах
Створено геологiчну базу
Створено трест "Криворiжбуд"
1932 р.
Досягнуто стопроцентної механiзацiї бурових робiт
7. 11. - пуск збагачувальної фабрики на руднику iм. К. Лiбкнехта
1933 р.
Створено Гiрничорудний науково-дослiдний iнститут
1934 р.
Створено iнститут "Кривбаспроект"
Першi спектаклi драматичного театру
Серпень - дала метал перша домна металургiйного заводу
Вiдкрито першу чергу трамвайної лiнiї
9. 01. 1936 р.
Пуск першої батареї коксохiмiчного заводу
1937 р.
Механiчнi майстернi оформлюються як завод гiрничого обладнання
1939 р.
"Дзержинськруда", "Жовтеньруда", "Ленiнруда"
"Кривбасгеологiя"
Лютий - пуск ДП-3
20. 08. - розпочав роботу бесемерiвський цех. За своїми масштабами та технiчним обладнанням КМЗ став найбiльшим у Європi
Дiє 160 промислових пiдприємств, 947 магазинiв
У мiстi нараховується 24 100 житлових будинкiв
У мiстi нараховується 212 878 жителiв
14. 08. 1941 - 22. 02. 1944 рр.
жовтень 1943 - березень 1944 рр.
Визвольнi бої на Криворiжжi
1944 р.
Вiдкрито ремонтно-механiчнi майстернi тресту "Ленiнруда", реорганiзованi в рудоремонтний завод
Листопад - працюють 20 шахт. Видобуто 570 тис. тонн руди
1945 р.
Створюється Криворiзьке мiжобласне вiддiлення науково-технiчного товариства чорної металургiї
1946 р.
"Комiнтерн" та iм. Кiрова стають найкращими рудниками СРСР
У мiстi проводиться IV злiт стаханiвцiв гiрничорудної промисловостi України
1948 р.
Вiдкрито товариство "Знання"
1950 р.
Мiсто досягло довоєнних обсягiв видобутку руди, що складало 50% загальносоюзного виробництва
Початок роботи методами багатоперфораторного бурiння
1952-1956 рр.
Будiвництво першого в СРСР гiрничо-збагачувального комбiнату для використання запасiв бiдних залiзних руд та залiзистих кварцитiв - Пiвденного ГЗК
1951 р.
Створено трест "Кривбасрудбуд"
1952 р.
Створено авiаучилище
1954 р.
Створено Всесоюзний iнститут "Гiпрорудмаш"
1956 р.
Створено НДІ "Механобрчормет"
1957 р.
Створено комбiнат "Кривбасбуд", трест "Кривбасшахтопроходка", трест "Кривбасбуддеталь", спецiалiзований виробничий автотрест
"Криворiжпiвнiчбуд", трест "Криворiжiндустрбуд"
1959 р.
Пуск Ново-Криворiзького ГЗК
Введено в дiю шахту "Гiгант-Глибока" потужнiстю 7,4 млн. тонн залiзної руди, що на 1 млн. т бiльше, нiж видобував весь Кривбас у 1913 р.
Створено трест "Криворiжстальконструкцiя"
Пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технiкою, промисловим телебаченням
1964 р.
Пуск першої черги Пiвнiчного ГЗК
1965 р.
1966 р.
Вiдкрито Криворiзьку фiлiю Донецького iнституту радянської торгiвлi
1968 р.
Пуск взуттєвої фабрики №3
1969 р.
Вiдкрито вагоноремонтне депо
Вiдкрито мiський цирк
1970 р.
Пуск унiкального комплексу шахти "Артем-2"
З пуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбiльшим в Європi
1971 р.
Мiсто нагороджено Орденом Ленiна
Грудень - пуск найбiльшої у свiтi ДП-9
1975 р.
Мiсто нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора
"Ремгормаш"
Березень - Пiвнiчний ГЗК нагороджений Орденом Працi Чехословацької Республiки
1976 р.
1985 р.
"Площа миру (Визволення) - селище Пiонер"
У мiстi дiє 15 тролейбусних маршрутiв довжиною 426 км, 82 автобуснi маршрути довжиною 1200 км
1986 р.
Криворiзькому аеропорту присвоєно статус мiжнародного
1990 р.
Кривбас видає 42% Всесоюзних i 80% республiканських обсягiв видобутку руди
26. 04. - розпочато експериментальнi трансляцiї Криворiзького телебачення
1992 р.
Листопад - здано в експлуатацiю комплекс "Всебратське-2"
Здано перший 17-поверховий будинок на мiкрорайонi №6
Створено перший в Українi iнформацiйно-обчислювальний центр органiв соцiального забезпечення нового типу
2001 р.
Мiсто визнано переможцем Всеукраїнського конкурсу "Мiсто найкращого благоустрою"
"Пiлiгрим"
2006 р.
На Пiвнiчному ГЗК збудовано ДФ-3
Додаток 3. Характеристика, видана Бабичу В. І.
Змiст
Вступ................................................................................................................ 1
1. 1 Оборона Кривого Рогу. Евакуацiя.......................................................... 2
1. 2 Дiяльнiсть радянського пiдпiлля в Кривому Розi. Партизанськi загони на теренах Криворiжжя..................................................................................................... 3
1. 3 Дiяльнiсть українського нацiоналiстичного пiдпiлля в Кривому Розi... 7
1. 4 Криворiжцi в тилу................................................................................... 10
1. 5 Звiльнення Кривого Рогу........................................................................ 12
Частина ІІ. Вiдбудова Кривого Рогу............................................................ 16
Додатки.......................................................................................................... 16
Додаток 1. Хронологiчна таблиця............................................................... 16
Висновки........................................................................................................ 29
Список використаної лiтератури.................................................................. 29
Змiст............................................................................................................... 29
| 
