Історія Західноукраїнської Народної Республіки

Історiя Захiдноукраїнської Народної Республiки Змiст Вступ I. Початок формування Захiдноукраїнської Народної Республiки 1. 1 Збройнi сили ЗУНР Список лiтератури Вступ "Український народе! - говорилося в обнародуванiй декларацiї Української нацiональної ради - У створенiй тобою державi не буде поневолення нацiї нацiєю i не смiє бути панування багатших та економiчно сильнiших над бiднiшими та економiчно слабшими". Далi йшлося про "демократичний лад", "український парламент", "справедливу земельну реформу", "8-годинний робочий день" тощо. Однак до практичної реалiзацiї декларованих обiцянок справа не дiйшла. Фактично залишалися недоторканими адмiнiстративний апарат, приватна власнiсть. Уряд ЗУНР схвалив законодавчi акти щодо атрибутики державностi, утворення армiї, запровадження громадянства, щодо мови та школи, судочинства, однак зволiкав iз розв'язанням соцiальних проблем. Основи земельної реформи, за якою малоземельнi й безземельнi селяни мали тримати землю, були прийнятi лише 14 квiтня 1919 р. Проте не слiд забувати, що вся законотворча дiяльнiсть ЗУНР iз перших днiв її проголошення вiдбувалася в умовах польської агресiї. I. Початок формування Захiдноукраїнської Народної Республiки 16 жовтня 1918 р. останнiй австро-угорський цiсар Карл І видав манiфест про створення в межах бувшої монархiї федеративної держави. Народи iмперiї кинулись самовизначатись. Українцi вимагали вiд Вiдня передачi їм влади у Схiднiй Галичинi, поляки ж з уламкiв трьох колись могутнiх монархiй створювали свою державу. У жовтнi поляки у Львовi навiть думкою не припускались до того, що ще хтось, окрiм них, буде заявляти про свої права на володiння мiстом. А в цей час вже засiдала Українська Нацiональна Рада i Український Генеральний Вiйськовий Комiсарiат, якi готувались захопити владу. Вони розраховували зробити це за допомогою пiдроздiлiв австрiйської армiї, укомплектованих українцями. 1 листопада з Кракова у Львiв повинна була прибути "Польська лiквiдацiйна комiсiя", щоб взяти владу у свої руки. Українцi вирiшили дiяти негайно. Вони роззброїли багатонацiональний гарнiзон мiста i пiдняли на ранок 1 листопада у Львовi український прапор. 1 листопада 1918 р., через 600 рокiв iноземного поневолення, останнi 150 з яких припадали на часи панування Габсбурзької австрiйської монархiї, у Львовi виникла нацiональна Українська держава. З 9 листопада вона почала iменуватись як ЗУНР. Поява цiєї держави стала наслiдком дiї багатьох чинникiв, перш за все високого рiвня "нацiональної свiдомостi. Революцiї в Росiї та в Захiднiй Європi захитали монархiю Габсбургiв в Австро-Угорщинi та Гогенцолернiв у Нiмеччинi, повалили династiю Романових у Росiї. Держави Центрального блоку потерпiли поразку в Першiй свiтовiй вiйнi. австро-угорської армiї, зажадали вiд керiвникiв українських буржуазно-нацiоналiстичних партiй у Львовi зважитись на рiшучий наступ. Саме вiйськовi захопили владу в м. Львовi у свої руки i проголосили створення української держави. Вони мали перед собою приклад Чехiї i Словакiї, якi проголосили себе 28 жовтня Чехословацькою республiкою. До рiшучих антимонархiчних виступiв наближали подiї у Вiднi, Будапештi, Люблiнi. У Краковi була створена Лiквiдацiйна Комiсiя для перейняття влади вiд австрiйського державного апарату i її передачi урядовi Польської держави, що формувалася на чолi з Ю. Пiлсудським. Органiзацiя вiйськових-українцiв, що спиралась у Львовi десь на 2300 солдатiв, приступила до дiї. Нею був зайнятий Руський Народний Дiм, який було перетворено у штаб повстання. Ця органiзацiя оголосила себе Українською вiйськовою командою (УВК). Були створенi вiдповiднi цiльовi пiдроздiли для захоплення намiсництва i арешту намiсника графа Гуйна, коменданта Львова генерала Пфефера, для захоплення залiзничного вокзалу, пошти i телеграфу, ради мiста, всiх iнших державних та вiйськових об'єктiв. Захоплення мiста українцями виявилось несподiванкою для польських полiтичних i воєнiзованих органiзацiй у Львовi. В етнiчному вiдношеннi Львiв за часiв iноземного панування перетворився у полонiзований плацдарм польської полiтики i культури в Захiднiй Українi. За переписом 1910 р. на католикiв у Львовi припадало приблизно 50 вiдсоткiв населення. Ця обстановка зумовила те, що вже до 12 години 1 листопада були створенi польськi збройнi загони, якi розпочали бої з українськими пiдроздiлами за залiзничний вокзал. На чолi польських загонiв став генерал Т. Розвадовський. Саме в цi днi польськими публiцистами був створений романтичний мiф "Польщi - Христа Народiв", заскоченої зненацька пiдлим українським плебсом, яка все ж таки пiднялась з колiн. На чолi українських загонiв лише за той час, коли вони утримували Львiв, змiнилося три командира - Д. Вiтовський, Г. Коссак, Г. Стефанiв, два з яких починали цю дiяльнiсть у званнi поручика. Полякам оперативно почала поступати допомога з Варшави. "В оборонi Львова, - говорив опiсля Юзеф Пiлсудський, - зосередилась у свiй час бiльшiсть зусиль всiєї Польщi. Якщо їх вiзьмемо пiд вiйськовим кутом зору, то чотири п'ятих таких сил". 21 листопада ввечерi українське командування вiддало наказ залишити мiсто. Командувач українського вiйська Г. Стефанiв не знав, що прибулий до Львова з Кракова польський генерал Роя зупинив наступ полякiв, поки їм не будуть кинутi на допомогу свiжi вiйськовi частини. У зв'язку з тим, що поляки не передбачали такого швидкого вiдходу українських вiйськ, вiн здiйснювався майже без перешкод. 22 листопада поляки повнiстю оволодiли Львовом. Та бої за це мiсто не припинялись нi у 1918, нi у 1919 роках. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пiзнiше - до Станiслава. 22-25 листопада вiдбулися вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Українська Народна Рада (УНР) прагнула забезпечити широкi права нацiональним меншинам, вирiшивши надати їм 30 вiдсоткiв депутатських мiсць у майбутньому парламентi. польськi сили витiснили УГА з Галичини. В серединi липня 1919 р. УГА та уряд ЗУНР змушенi були перейти через р. Збруч на територiю УНР, до Кам'янця-Подiльського. Отже, ЗУНР була лiквiдована як держава, не встигнувши оформити всi свої структури. Ще в травнi 1919 р., коли радянськi вiйська перебували пiд Волочиськом, а на фронт проти Галицької Армiї ЗУНР було кинуто 80-ти тисячну армiю генерала Галлера, сформовану i озброєну у Францiї, уряд Української Соцiалiстичної Радянської Республiки звернувся до уряду ЗУНР з пропозицiєю укласти мир i створити спiльний фронт проти Польщi. "Не один раз ми доводили, - писав з цього приводу роком пiзнiше "Червоний Стрiлець", часопис для Червоної Української Галицької Армiї (ЧУГА), - що кращих союзникiв робiтники i селяни Схiдної Галичини не зможуть знайти". Таке ж звернення було ще в березнi того ж року. А потiм його повторили i в липнi 1919 р. Але "Станiславський уряд (ЗУНР), - писав той же часопис, - лише розпечатував нашi ноти-звернення i не доводив їх змiсту до мас". Однiєю з причини такого ставлення керiвникiв ЗУНР до пропозицiй уряду УСРР став акт 22 сiчня 1919 р., акт злуки УНР i ЗУНР. Вiн формально оголосив ЗУНР Захiдною областю УНР - ЗОУНР, а отже противником УСРР. У груднi 1919 р. диктатор Є. Петрушевич зiбрав у Вiднi керiвництво вже лише формально iснуючої ЗУНР для визначення ставлення до акту 22 сiчня 1919 р. у Києвi. Нарада засудила i вiдкинула петлюрiвськi переговори з поляками, вiдмову головного отамана Схiдної Галичини на користь Польщi. Було також переглянуто акт злуки i вирiшено скасувати навiть назву ЗОУНР, повернувшись до назви ЗУНР. 1. 1 Збройнi сили ЗУНР Досить швидко зростали i збройнi сили ЗУНР, якi взяли собi назву Галицька Армiя. В неї добровiльно вступали солдати-українцi старої австро-угорської армiї, селянськi i робiтничi дружини. Незважаючи на першi прорахунки, Галицька Армiя мiцнiла. Вiдступивши вiд Львова, вона зумiла стабiлiзувати фронт на лiнiї Сокаль - Рава-Руська - Жовква - навколо Львова - Городок - Судова Вишня - Перемишль - Хирiв - Лютовиська. Таким вiн був з перемiнним успiхом на окремих дiлянках аж до травня 1919 р., тобто - протягом пiвроку. До весни 1919 р. Галицька Армiя виросла до 100 тисяч чоловiк. Виробилась її органiзацiйна структура: рiй - сотня - курiнь - кiш - загiн (сотня - батальйон - бригада - корпус), чiткого значення набрали вiйськовi звання: стрiлець, старший стрiлець, десятник, бунчужний, хорунжий, поручик, сотник, пiдполковник, полковник, генеральськi чини. 1. 2 Соцiально-економiчне становище таке виробництво, котре не вимагало великих капiталовкладень i давало швидку вiддачу. Часто-густо сировина, вивезена iз захiдноукраїнських земель у центральнi райони Польщi, Румунiї Чехо-Словаччини, поверталася сюди у виглядi промислових товарiв. Вивiз сировини i матерiалiв" з одного боку, i ввiз готової продукцiї - з iншого, значно гальмували розвиток продуктивних сил краю, посилювали його колонiальну залежнiсть вiд захiдних сусiдiв. Ситуацiя ускладнювалася й тим, що в економiцi останнiх переважав iноземний капiтал: французькi, американськi, англiйськi, угорськi та iншi банки контролювали тут вiд 44,4% виробництва у деревообробнiй промисловостi до 88,5% у нафтовiй. Слiд при цьому зауважити, що, незважаючи на економiчну стагнацiю захiдноукраїнських земель у 20-30-х роках, їхнiй занепад у роки свiтової кризи 1929-1933 рр., мiсцева нацiональна буржуазiя у гострiй боротьбi з польськими, румунськими, чеськими та iншими конкурентами спромоглася змiцнити свої позицiї в промисловостi й торгiвлi, розширити свою банкiвсько-кредитну систему. В кiлька разiв зросли капiтали таких її об'єднань, як "Маслоспiлка", "Цент-роспiлка", "Народна торгiвля", "Центрббанк", "Карпатiя", "Днiстер" та iн. Збiльшилася кiлькiсть українських купцiв, фабрикантiв, домовласникiв. Наприкiнцi 30-х рокiв лише у Львовi нацiональнiй буржуазiї належало близько 50 промислових Пiдприємств. Тяжким було становище в сiльському господарствi. Його енергооснащенiсть, так само як i в промисловостi, залишалася надзвичайно низькою. Врожайнiсть основних сiльськогосподарських культур на захiдноукраїнських землях у 20-30-х роках не перевищувала довоєнного рiвня (на Буковинi була навiть дещо нижчою), i тiльки на Закарпаттi спостерiгався деякий прогрес. Структура посiвних площ, де технiчнi та кормовi культури займали мiзерну частку, вiдбивала яскраво виражений мiсцевого сiльського господарства. На довоєнному рiвнi тупцювало й тваринництво, а на Захiднiй Українi та Буковинi порiвняно з указаним часом ще й зменшилося поголiв'я великої рогатої худоби, овець, свиней. безземелля Вони загострювалися колонiзаторською полiтикою окупацiйних властей, їхнiми реформами. У вереснi 1919 р. в Румунiї був пiдготовлений проект аграрної реформи на Буковинi, проте з утiленням його у життя панiвнi класи не квапилися. Тiльки в липнi 1921 р. проект був затверджений сенатом. В умовах спадання революцiйної активностi мас i зникнення. безпосередньої загрози пануванню буржуазiї та помiщикiв вони всiляко обмежували й без того майже символiчнi поступки селянам. Зокрема, помiщицький надiл, що не пiдлягав експропрiацiї, на Буковинi збiльшувався з 50 до 100 га. У квiтнi 1919 р. був опублiкований аграрний закон у Чехо-Словаччинi, за яким помiщик мiг володiти бiльш нiж 100 га землi. "Основи земельної реформи", прийнятi польським сеймом у липнi 1919 р., передбачали, що парцеляцiї (тобто подiловi володiнь великих землевласникiв на дрiбнi дiлянки - "парцели" - для продажу їх селянам) не пiдлягали господарства площею 60-180 га. А вже восени того ж рокууряд Польщi дозволив помiщикам мати до 400 га; водночас узаконювалася приватна парцеляцiя, тобто розпродаж земельних дiлянок самими помiщиками. За своїм характером аграрнi реформи, здiйснюванi в Польщi, Румунiї та Чехо-Словаччинi, були буржуазно-помiщицькими. Тому-то й органи, покликанi "вiдчужувати" землi у помiщикiв i надiляти нею селян, утворювалися iз самих помiщикiв, куркулiв i представникiв влади. Всi заходи щодо реалiзацiї реформ супроводжувалися свавiльством, вiдкупами, спекуляцiєю, шахрайством. Сприяючи розвитком капiталiстичних вiдносин на селi за прусським шляхом, цi заходи не полегшували становища безземельних i малоземельних селян. Так, 33,8% усiх земель у Захiднiй Українi належало помiщикам, 8 - державi, 2,1% - церквi, тодi як 48,4% напiвпролетарських господарств мали лише до 3 га кожне, а близько 1млн господарств узагалi були безземельнi та малоземельнi. На Закарпаттi 74% сiльських господарств мали до 5 га кожне. На Буковинi налiчувалося 115 тис. безземельних i малоземельних господарiв. Аби забезпечити прожитковий мiнiмум своїм родинам, власники надiлiв площею до 2 га (а в гiрських районах i тi, якi мали надiли площею 2-5 га) мусили вдаватися до стороннiх заробiткiв за наймом у сiльської буржуазiї та помiщикiв. II. Причини падiння Захiдноукраїнської Народної Республiки Вагомою причиною розколу ЗУНР була її непослiдовна зовнiшня полiтика, особливо з огляду на вiдвертi намiри польських панiв захопити Схiдну Галичину, вказiвкою емiсара Паризької конференцiї, французького генерала Бартелемi, який прибув до Схiдної Галичини в лютому 1919 р. уряд ЗУНР уклав iз панською Польщею угоду про перемир'я. Водночас березнi й травнi 1919 р. керiвництво Захiдноукраїнської Народної Республiки вiдхилило пропозицiї українського Радянського уряду про спiльну боротьбу проти польських окупантiв. У сiчнi 1919 р. уряди УНР i ЗУНР урочисто проголосили об'єднання (злуку) двох республiк. Проте це був лише декларативний акт, бо уряд УНР, сфера впливу якого дедалi бiльше звужувалася внаслiдок вiдновлення на її територiї влади Рад, нi уряд ЗУНР, бiльшiсть територiї котрої на той час була вже окупована iноземними вiйськами, мали нiяких можливостей його реалiзацiї. На Надднiпрянськiй Українi у класовому протиборствi гору взяли соцiальнi сили, орiєнтованi на соцiалiстичний розвиток української державностi, в захiдноукраїнському ж регiонi становлення державностi було перерване iноземною окупацiєю. Та й союз творцiв акту соборностi ЗУНР i УНР виявився нетривким. Вже в травнi 1919 р., коли бiлопольська армiя генерала Галера плюндрувала захiдноукраїнськi землi, мiсiя петлюрiвської Директорiї у Варшавi, очолювана Курдиновським, зробила заяву, що Директорiя аж нiяк не зацiкавлена у справi Схiдної Галичини". Таку ж заяву Курдиновський зробив i на Паризькiй мирнiй конференцiї країн Антанти. А через мiсяць нова мiсiя, що нею керував Пилипчук (довiрена особа Петлюри), висловилася через польську пресу в такому дусi, що "Польща й Україна повиннi получитися нерозривними зв'язками", а "Директорiя не має нiякого зацiкавлення долею Схiдної Галичини". Незважаючи на активний опiр трудящих, цi й подiбнi висловлювання та вiдповiднi дiї керiвництва УНР i ЗУНР призвели того, що вже влiтку 1919 р. вiйська буржуазно-помiщицької Польщi окували Схiдну Галичину та Захiдну Волинь. Частини Української Галицької армiї перейшли Збруч й опинилися в розпорядженнi Петлюри. Останнiй у квiтнi 1920 р. пiдписав так званий Варшавський договiр панською Польщею про включення до її складу Схiдної Галичини та частини Волинi, ". В листопадi 1918 р. Пiвнiчна Буковина була окупована румунськими вiйськами, а в сiчнi 1919 р. Закарпаття - чеськими. Часткою краху ЗУНР вiдiграло возз'єднання з Українською РСР. Об'єднаний всiх українських земель вiдбулося в умовах другої свiтової вiйни. Процес цього об'єднання слiд розглядати в контекстi рiшень Народних Зборiв Захiдної України (жовтень 939 р), сучасних оцiнок пакту мiж СРСР i Нiмеччиною вiд 23 серпня 1939 р. причинами, що призвели до поразки, була вiдсутнiсть єдностi в лавах нацiонально-визвольних сил. Нацiонально-визвольний рух, соцiальний рух ( який є рухом за особисту гiднiсть, так i не об'єднались у цей час для досягнення спiльної мети - побудови своєї нацiональної держави. могло вирiшитись у залежностi вiд тактичних ситуацiй. Насправдi ж, точилася боротьба навколо питань, мабуть, бiльше фiлософських, моральних. Ще з часiв М. Драгоманова i з брошури М. Мiхновського поступово ставали зрозумiлими форми влади i тип держави України. Але складнiшими були напрямок i вибiр форм боротьби за державнiсть. Українська iнтелiгенцiя, у бiльшостi своїй мистецька, лiтературна, наукова, i в полiтицi мислила категорiями високої моралi. Тому для неї було дуже важливим питання, вiдповiдi на яке вона не знаходила: якою мiрою можна вийти за межi гуманiзму для того, щоб добитись перемоги у боротьбi за владу. І поки була знайдена вiдповiдь, то було вже запiзно, бо життя змусило вдатися до найжорстокiших крокiв i все потонуло у кривавому вирi громадянської вiйни. Список лiтератури 1. Конституцiйнi акти України. 1917-1920. - К., 1992. 2. Л.І. Кормич, В. В. Багацький “Історiя України". Пiдручник. - К.: Алерта, 2004, 407 с. ". Пiдручник. - К.: Либiдь, 1992. - 464 с. 5. Винниченко В. “Вiдродження нацiї". - К., 1990. 6. Смолiй В. А., Степанков В. С. “Українська державна iдея". - К., 1997.