Історiя дослiдження Ольвiйського полiсу за археологiчними даними
Вступ
Ольвiйський полiс - одне з визначних античних держав Пiвнiчного Причорномор’я.
: Антична цивiлiзацiя мала великий вплив на давню iсторiю України, та звiсно залишила нам багато, потрiбних в повсякденному життi речей. Надбання грецьких мiст-полiсiв, у культурному, мистецькому, розвитку дали дуже багато того, що потiм запозичили молодi сусiднi держави. Тому я гадаю, що одним з найактуальнiших питань є: „Чи багато крокiв вперед зробила наша цивiлiзацiя?” та „Чи далеко ми пiшли вперед вiд неї?”. Також одним з актуальних аспектiв є вивчення iсторiї Ольвiї i взагалi грецьких держав-полiсiв Пiвнiчного Причорномор’я, та причин якi припинили iснування цих мiст, зокрема Ольвiйського полiсу. Ця тема є актуальною ще тому, що в наш час тривають дослiдження Ольвiї, та можна прогнозувати те, що розкопки та її вивчення буде тривати ще багато рокiв.
: Основним завданням при написаннi курсової роботи є вивчення iсторiї дослiдження Ольвiйського полiсу. Цiлями є її хронологiчне узагальнення, також прослiдкування не тiльки її дослiдження, але й iсторiю утворення заповiдника. Завданням цiєї роботи є вивчення iсторiї Ольвiї, прослiдкувати етапи розвитку, видiлити особливостi цих етапiв, та дослiдження надбань Ольвiї та її особливостi.
Об’єкт та предмет
Територiальнi рамки
: Давня Ольвiя розташовувалася на високому правому березi Бузького лиману, неподалiк вiд з’єднання його з Днiпровським. Нинi це територiя поблизу сучасного с. Парутине, Очакiвського р., Миколаївської обл. Територiя заповiдника „Ольвiя” становить 265. 7 га (235. 7 га – некрополь, 30 га - городище). Пiвденна частина проходить зi сторони берега Бузького лиману, по канавi колишньої садової дiлянки, що лежить по балцi Широка, й продовжується у пiвнiчно-захiдному напрямку до початку канави, а Пiвнiчна межа заповiдника йде по лiнiї телеграфних стовбiв Парутине - Очакiв аж до течiї балки Пiвнiчної до Пiвденного Буга. Територiя дiлянки землi зi склеом Євресiвiя i Арети також є частиною ольвiйського заповiдника. Також весь острiв Березань було включено до заповiдної зони.
: Ця робота складається з двох роздiлiв. Перший роздiл: „Історiя дослiдження Ольвiї у XIX-XX ст. Заснування заповiдника „Ольвiя”, в роздiлi йдеться рiч про перiоди дослiдження Ольвiї. Всього їх було два, якi в свою чергу роздiлялися на етапи. Перший перiод - (кiнець XVIII-межа XIX-XX)- вiд визначення мiсцезнаходження Ольвiї пiсля приєднання до Росiї земель мiж Бугом та Днiстром до початку системних археологiчних дослiджень. Другий перiод - (межа XIX-XX cт. - до сьогодення) - вiд початку систематичних археологiчних дослiджень у 1900 р. до постанови про надання державному iсторико-археологiчному заповiднику „Ольвiя” статусу нацiонального.
Другий роздiл роботи присвячений перiодизацiї етапiв iсторичного розвитку мiста-полiса, та їх особливостей. Найбiльш вдалою вченi вважають перiодизацiю С. Д. Крижицького у його роботах „Ольвiя” та „Україна крiзь вiки”. За його перiодизацiєю всю iсторiю iснування держави Ольвiї можна роздiлити на п’ять величезних перiодiв:
І перiод - Архаїчний час.
ІІ перiод - Класична доба.
ІІІ перiод - Єлiнiстичний час.
ІV перiод - Греко-римський перiод.
V перiод - Пост-античний.
: Інтерес вчених до Пiвденної Росiї, та взагалi до Ольвiї почав проявлятися в науцi пiсля включення Новоросiї в склав Росiйської iмперiї у кiнцi XVIII ст. Там працювали П. Сумароков та П. С. Паллас, якi правильно локалiзували у своїх працях мiсцезнахождення Ольвiї бiля села Іллiнське (суч. Парутино) у пониззi Буга, та прокоментували залишки. Перша спроба створити краткий нарис iсторiї Ольвiї належить І. П. Бларамбергу. Приблизно в один час з ним з’являються працi Д. Р. Рошетта та П. Кьоппена. Вони ввели в обiг новi епiграфiчнi пам’ятки. Але цi всi працi не можна назвати науковими дослiдженнями, через нестачу джерел та методичного рiвня. Август Бьок дав дуже зв’язний нарис iсторiї Ольвiї. Зразковими для своєї доби у археологiчному та нумiзматичному вiдношеннях були твори О. С. Уварова та Б. В. Кьоне. Початок ситематичного вивчення Ольвiї приходиться на 1885-1917 рр. У 1885 р. В. В. Латишев видає І том корпуса "Inscriptiones antiquae orae septentrionalis Ponti Euxini Graecae et Latinae", який включав в себе епiграфiчнi пам’ятки Тiри, Ольвiї та Херсонеса. Велику роль у вивченнi розвитку Ольвiї вiдiграла хрестоматия "Scythica et Caucasica", яка скадалась багато рокiв, з свiдченнями майже усiх грецьких та латинських авторiв.
В радянськiй iсторiографiї також були намагання створити нариси такими вченими, як В. Ф. Гайдукевичем, Д. П. Каллiстовим, Т. Н. Кнiпович, Д. Б. Шеловим. Спiльне те, що вони основанi не на їхнiх дослiдженнях, бо вони тiльки резюмiрували висновки своїх попередникiв.
Сучасний етап вивчення iсторiї Ольвiї вiдрiзняється не тiльки прагненням до розширення кола джерел, але й досконалiстю методики.
Джерела з iсторiї Ольвiї дуже рiзнi. Писемних джерел давньогрецьких авторiв дуже мало. Із найбiльш зв’язних творiв є тiльки два: новелу Геродота о Скиле та вступний роздiл Дiона Хрисостома (Dio Chrys. XXXVI. 1-18). Безцiнними вони є бо вони написанi словами тих, хто вiдвiдував Ольвiю. Але всеж таке найбiльше значення для нас мають грецькi надписи. Наприклад такi документи як декрети честь Протогена, Антестерiя, синiв Херсонесi та Аполонiя. Також з епiграфiчних джерел є багаточисленi графiтi на керамiцi, приватнi листи на свинцевих пласинах. Ольвiйськи монети документують нам всю iсторiю Ольвiї. Так наприклад на матерiалах Ольвiйського лиття та срiбної чеканки V ст. можна гипотетично реконструювати генезиз ольвiйської тиранiї та порядок чергування її з владою варварських намiсникiв. Також вилитi фiгурнi та округлi монети VI –IV ст. свiдчать про культурнi взаємини Ольвiї.
: Цю роботу можна використовувати при пiдготовцi до семiнарських занять з курсу археологiї, iз предмету „Історiя стародавньої Грецiї та Риму” та з курсу „Історiя України” з теми „Грецькi мiста-держави в Пiвнiчному Причорномор’ї”. Також ця робота несе багато корисного при написаннi рефератiв, докладiв, повiдомлень. Також значення цiєї роботи укладається в тому, що кожна людина, яка її прочитає пiдвищить рiвень свого свiтогляду ще на одну сходинку.
Структура
: Побудова структури написання курсової роботи стандартна. Вона складається з титульного листа, плану. Перший роздiл розповiдає про iсторiю вивчення та археологiчного дослiдження Ольвiї, про проблеми охорони пам’ятки на будь-якому епатi її дослiдження. Розповiдається також про проблеми створення заповiдника „Ольвiя”, та його роботу на сучасному етапi. Другий роздiл присвячено перiодизацiї Ольвiї за археологiчними даними. Його подiлено на чотири пiдроздiли: Архаїка, Класична доба, Еллiнiстична доба та Пiздньоантична перiод. Висновки до курсової роботи складенi згiдно мети поставленої її на початку. Список використаної лiтератури складається з робiт вчених, якi працювали над дослiдженням Ольвiї. Додатки до курсової роботи складаються з портретiв дiячiв, якi займалися дослiдженням Ольвiї, картами розташування Ольвiї з декiлькох сторiн, та фотокартками з видами на Ольвiю, найвiдомiшi мiста в заповiднику, предметами, якi були знайденi в Ольвiї та iн.
Територiя земель Пiвнiчного Причорномор`я вже давно привертала увагу не тiльки мисливцiв за старовиною, але й освiчених вчених таємницями про iсторiю цього краю.
обiг десятки невiдомих ранiше написiв та монетних типiв. І хоча дослiдження не були систематичними i строго наукового характеру через нерозвиненiсть росiйської археологiї, яка робила ще першi кроки [1,с. 49]. Таким чином можна видiлити два основних перiодiв дослiджень, кожен з яких складається з кiлькох етапiв.
перiод з погляду науки характеризується складанням кiлькох топографiчних планiв Ольвiї, епiзодичними археологiчними розкопками на городищi та некрополi та окремими спробами збереження пам’ятки вiд руйнування. Паралельно в той час набувають великих масштабiв грабiжницькi розкопки та зростає руйнацiя пам’ятки;
нацiонального. Для цього перiоду характерно те, що поступово зростає рiвень наукових археологiчних розкопок та польової документацiї. Пам’ятка вже охороняється державою, а грабiжницькi розкопки пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi. Однак, на жаль, Ольвiю не обходять обидвi свiтовi вiйни.
Палласом, який у 1794 роцi вiдвiдав м. Миколаїв.
Бларамберг офицер голандської армiї, родом з Фландрiї, у результатi полiтичних трудностей часу французької революцiї, переїжджає у 1797 роцi у Росiю, з 1804 року переходе на росiйську вiйськову службу, а у 1808 роцi був переведено в Одесу. Вiдомий одеський антиквар І. П. Бларамберг звернув свою увагу на Ольвiйськi пам’ятки приблизно у 1810- роках.[3, с. 35] Одним з джерел нових пам’яток до його колекцiї стали розкопки на городищi та некрополi Ольвiї. Скальковський пише, що коли великий князь Миколай Павлович вiдвiдував у 1816 р., а знайдену срiбну „медаль” подарував І. П. Бларамбергу, як знак поваги до його археологiчних дослiджень у цiй мiсцевостi. Пiзнiше Михайло Павлович подорожував цим же маршрутом, оглянув зiбрання рiдкостей Чорноморського депо мап у Миколаєвi. За багато рокiв Іван Павлович зiбрав колекцiю ольвiйських монет (приблизно 1000) та монет iнших мiст, знайдених у Ольвiї та Причорномор’ї, котре вiн називав „нумiзматичним перiплом Понта Евксiнського”.[4,с. 36] Вiн вивчав ольвiйськi монети напротязi багатьох рокiв. У роботi над вивченням Ольвiйських старожитностей та монет, Бларанбергу допомагав І. О. Стемповський, який пiзнiше у 1824-1825 роках опублiкував iнформацiю про скарб ольвiйських монет. Цей скарб був знайдений у селi Понятовцi Херсонської губернiї, у 25 верстах вiд Херсона вгору по Днiпру. Скарб включав в себе 600 монет, якi були знайденi у чорному горщику, на глибинi 0,71 м. А про те, що вони дiйсно були ольвiйськими, свiдкувала надпис назви мiста OLBIO на кожнiй з них.
„Ольвiйський збiрник” П.І. Кьоппена.[5,с. 20]
мiсцевостi, але план був не чiткий, як план П.І. Кьоппена. Знахiдки, а особливо „медалi” дуже захоплювали академiка Е. Е. Кьолера. Вiн вiв анонiмну переписку з І. П. Бларамбергом. Вiн перший, хто намагався надати характеристику ольвiйським монетам, подiлив їх на одинадцять класiв, при цьому не зважаючи увагу нi на метал, нi на вагу цих монет, а на їхнi зображення. Щоправда не завжди правильно iдентифiцiрував їх. Кьолер хотiв перевiрити точнiсть плану Кьеппена, i аргументував, що план мiста, який зробив Кьопппен не чiткий: „ Вся зовнiшня та внутрiшня частини мiста колись також були обнесенi муром, не позначеною на планi Кьоппена”.
с селом Парутине, яке було перейменоване на iм’я хазяїна Іллiнське, потiм його нащадкам: спочатку дочкам та онуку графу О. Г. Кушелеву-Безбородько, про якого говорилося вище, а згодом – графам Мусiним-Пушкiним.[6,с. 24] Руйнування ольвiйських споруд почалося при будуваннi турками Очакiвської фортецi, та мало продовження при будiвництвi села Парутине-Іллiнське. Бувало таке, що селяни брали каменi з Ольвiї на будiвлю своїх хат, а знайденi речi потрапляли до музеїв, з приватних колекцiй або продавалися мiсцевими селянами. У селi розвивався особливий промисел - продажа мiсцевими жителями знайдених старожитностей.[7,c. 6] „Тiльки я вийшов з коляски, - пригадував П. П. Свiн’їн, - був з обох бокiв речей та монет з розвалин Ольвiї... На жаль, не бiльш як за тиждень до мого приїзду сюди, млинар продав Одесi жиду два срiбних голубка за 80 рублiв. Хоча бiльша частина мiста та його мiсцевих курганiв виглядають перекопаними, але можу завiрити, що пошуки цi були тiльки поверхневi, а тому можна казати, що найважливiшi скарби схованi у глибинi, зберiгаються будучи неповагою та користю мiсцевих жителiв, котрi розривають кам’яний мур, яким обнесено один з найбiльших курганiв. Вони жалiються на велику кiлькiсть тарантулiв та змiй, якi заважають шукати монети на розвалинах... У Кореницi, у поштотримувача Любовицького, я бачив велике зiбрання монет та речей, знайдених у Ольвiї, та бiльш усього я зацiкавився срiбним левом” [8,с. 44]. Торгiвля старожитностями вимагала вiд влади слiдкувати за грабiжниками Ольвiї. Так, наприклад їм заборонили вiдвiдувати село Парутине. Проте ця мiра була не продуктивною.
Другим перiодом, як вже говорилося, по праву можна вважати систематичнi дослiдження та зiбрання до купи результатiв всiх попереднiх дослiджень, якi почалися здiйснюватися з межi XIX-XX столiття до сьогодення. Так, не можна не пригадати iм’я академiка В. В. Латишева та його докторську дисертацiю та монографiю „Дослiдження iсторiї та державного устрою мiста Ольвiї”. Цей твiр вважається самим найкращiм дослiдженням В. В. Латишева. Навiть зараз вважають, що цей твiр повинен бути настiльною книгою всякого, хто займається вивченням Ольвiї [9,c. 99].
Науковi дослiдження було розпочато тiльки у 1900 роцi, але того року i наступного вони здiйснювалися на некрополi Ольвiї. Городище почали розкопувати у 1902 роцi. Цi дослiдження пов’язанi з iм’ям Б. В. Фармаковського (1870-1928), незмiнного їх керiвника протягом чвертi сторiччя. Граф Мусiн-Пушкiн дозволив Імператорськiй Археологiчнiй Комiсiї проведення археологiчних дослiджень в Ольвiї. Розкопки Фармаковського по методицi не поступалися розкопкам О. Еванса на Критi. Ним було виявлено дванадцять таких напластувань. Також пiд час його роботи, почалася ефективна боротьба з грабiжницькими розкопками було сформовано колектив, на який Б. В. Фармаковський мiг опиратися. Ця „команда” повинна була слiдкувати за пам’яткою, притягати до вiдповiдальностi селян за хижацькi розкопки, купувати у них старожитностi та пересилати все до iмператорської Археологiчної Комiсiї. Крiм того вiн органiзував численнi екскурсiї туристiв влiтку.[10,с. 174] У 1904 роцi Борис Володимирович докопався до Ольвiї IV ст. до н. е. та тiльки до 1907 року дiстався її монументальних крiпосних споруд. Вчений послiдовно прослiдкував всю iсторiю Ольвiйського городища, протягом тисячолiтнього її iснування.
вiд 09. 02. 1918 р., територiя Ольвiї опинилася у зонi окупацiї почалися самовiльнi розкопки. Але коли про грабiжницькi розкопки довiдався нiмецький комендант в Очаковi, вiн призначив караул, який охороняв давню Ольвiю. Самовiльнi розкопки пiсля цього припинилися. У груднi 1918 року влада у Миколаївськiй губернiї перейшла до Рад. У 1919-1920 роках продовжується забудова некрополя, у зв’язку з роздачею земельних дiлянок на пiвдень вiд села. Тiльки у 1921 роцi директор Миколаївського iсторико-археологiчного музею Ф. Т. Камiнський добивається про передачу селянам землi в районi некрополя Ольвiї. У 1920-1921рр. розкопками керує професор Харкiвського унiверситету С. О. Семенов-Зусер, якого покритикував М. О. Макаренко, i йому заборонили копати в Ольвiї.[11,с. 8]
був призначений в 1921 р., а з 1 сiчня 1924 р. Головнауковою вченим хранителем Ольвiї. Вiн органiзував охорону та догляд за Ольвiєю, проводив роз’яснювальну роботу з мiсцевим населенням, керував екскурсiями. У сер. липня 1924 р. для роботи в Ольвiї було вiдроджено Фармаковського, але через нестачу коштiв дослiдження проводилися на тих дiлянках, якi вже були розкопанi в 1902-1915 роках, та розкопок могил, яким загрожує руйнування зi сторони шукачiв скарбiв, а також перевiрцi генерального плану древнього мiста та його некрополя. Так почалася робота археологiчної експедицiї на чолi якої стояв Б. В. Фармаковський. План робiт експедицiї 1924 року був обумовлений такими факторами: по-перше - результатами робiт в Ольвiї колишньої Археологiчної Комiсiї у 1901-1915 роках, по-друге обставинами, якi викликали перерву в дослiдженнi Ольвiї з 1916 року, та матерiальними ресурсами, якi були у розпорядженнi експедицiї. Головнi завдання, якi стояли перед експедицiєю це:
їх взаємовiдношення, а за необхiдностi провести додатковi розвiдки;- провести додатковi роботи зi складання генерального плану територiї Ольвiї разом з некрополем та перевiрку нанесеним на ньому дiлянок, дослiджених протягом 1901-1915 рр., - закiнчити розкопки тiєї дiлянки некрополя, роботи на якому призупинилися у 1915 роцi;- провести додатковi розкопки римської цитаделi, вiдкритої у 1901-1906 роках для точнiшого встановлення плану цитаделi та вiдкритих у 1905-1906 роках залишкiв храма Аполлона i виявлення на мiсцi цитаделi культурних слоїв;- збiр iнформацiї про знахiдки останнiх рокiв на територiї Ольвiї та її околиць. [12,с. 86]
Б. В. Фармаковський проводив розкопки на територiї городища, а помiчник Б. Л. Богаєвсткий вiдповiдав про проведення розкопок на некрополi. Найманих робiтникiв на розкопок було 6-52 осiб залежно вiд задач кожного дня. Експедицiєю було виконано виготовлення плану Ольвiї, на який було нанесено всi дослiдженi на той час дiлянки. В 1925 р. Фармаковський вирiшив обмежитися розвiдками на територiї колишньої „Сигнальної станцiї”. Знахiдки поступили до Миколаiвського музею. У 1926 р. кошти видiлила Укрнаука, Б. В. Фармаковським було складено план широкомасштабних розкопок на 1926 рiк. Участi в розкопках Ольвiї прийняв участь нiм. археолог д. Гозе, який проживав в Афiнах, брав участь у розкопках Берлiнського музею в Мiлетi, метрополiї Ольвiї. [13,с. 87]. Всi знахiдки, крiм звичайно найбiльш громiздких було передано до Миколаївського музею.
На превеликий жаль 1926 рiк став останнiм, коли Б. В. Фармаковський очолював експедицiю. У 1927 роцi у зв’язку з хворобою вченого експедицiю очолила Тимчасова наукова рада в складi С. С. Дложевского, Т. Т. Камiнського, Н. Б. Бакланова та І.І. Мещанiнова, тих з ким впродовж багатьох рокiв працював Б. В. Фармаковський. Ця наукова рада ухвалила органiзувати розкопки. Так, почався новий етап у дослiдженнi Ольвiї. Дiяльнiсть заповiдника можна подiлити на три етапи.
так i екскурсiйну роботу в Ольвiї, а пiсля призначення його доглядачем Ольвiї, результатом розкопок проведених було: створення шкали абсолютної хронологiї основних культурних шарiв, встановлення пiвнiчної та захiдної меж мiста догетсiкого часу та цитаделi перших столiть нашої ери, визначення характеру забудови мiста в рiзних частинах, розкриття значної кiлькостi рiзноманiтних архiтектурних пам’яток, встановлення меж та створення начерку iсторичної топографiї ольвiйського некрополя.[15,с. 26]
Г. П. Крисiн. який багато рокiв працював з Б. В. Фармаковським i навiть проводив самостiйнi роботи на некрополi, був призначений Ольвiйським доглядачем.
Другий етап iснування заповiдника 1938-1971 рр. характеризується розбудовою основних напрямкiв та форм дiяльностi. У 1938 р. заповiдник „ Ольвiя” був переданий Академiї наук УРСР та увiйшов до складу Інституту Археологiї. Цей перiод пов’язане з iм’ям начальника Ольвiйської експедицiї, члена-кореспондента АН УРСР Л. М. Славiна, який вiд 1938 року здiйснював наукове i органiзацiйне керiвництво заповiдника до самої своєї смертi у 1971 р. Дослiдження Ольвiї проводилося пiд керiвництвом учня Б. В. Фармаковського, Л. М. Славiним, який працював у ДАІМК (Ленiнград), а вiд 1938 року за запрошенням Президiї АН УРСР вiн починає працювати в Київi. До складу ольвiйської експедицiї входили вченi з Києва та Ленiнграду. Пiд час роботи розкрито схiдний теменос i агору, центральний та пiвденний квартали, обороннi, громадськi, житловi та виробничо-господарськi споруди в Нижньому та Верхньому мiстах Ольвiї, дослiджено некрополь та передмiстя, проведено охороннi розкопки вздовж берегового клiфу та першi пiдводнi дослiдження затопленої частини мiста.
Проведено хижацькi розкопки, та вивезено з Ольвiї музей та бiблiотеку, знищено всю дротяну огорожу городища, покриття над дромосами склепiв та гончарними печами, частину будiвель заповiдника, розкрадено все господарське та наукове успадкування та iн. [16,с. 10-11]
Пiсля закiнчення вiйни робота в Ольвiї придiлялася її вiдбудовi, пiд кер. Л. М. Славiна, а з 1 квiтня 1946 року заповiдник видiлено в окрему структурну одиницю, Вiддiлення суспiльних наук АН УРСР. Заповiдник вiдновили, здiйснювали екскурсiйну роботу та археологiчнi розкопки. Серед працiвникiв слiд вiдзначити: канд. Іст. наук А. В. Буракова, Б. В. Борисова (який перший проводив гiдроархеологiчнi дослiдження, наприкiнцi 60-х був директором заповiдника), М. Я. Красняка, який консервував архiтектурнi залишкi. Функцiювання заповiдника було нерозривно пов’язано з експедицiєю АН УРСР,
Третiй етап iснування заповiдника з 1972 року до теперiшнього часу, характеризується ускладненням археологiчних робiт щодо Ольвiї В цей перiод дослiдженням Ольвiї займаються вже учнi та послiдовники Л. М. Славiна, яких очолив член-кореспондент НАН України д. архiтектури проф. С. Д. Крижицький Вiн здiйснює науково-органiзацiйне керiвництво заповiдником. Також великий внесок у дослiдження заповiдника був зроблен канд. iстор. наук А.І. Кудренком (1947-1994), який працював 1972-1994 рр., спочатку як вчений секретар, а потiм як директор, який зробив чимало для заповiдника. На сучасному етапi територiя заповiдника становить 265. 7 га (30 га. городище, 235. 7 га. некрополь), згiдно з Положенням „ Про Державний заповiдник „Ольвiя”( вiд 24. 12. 1994р.). Нинi у заповiднику iснують невеличкий музей, фондосховище, лапiдарiй, наукова бiблiотека, кiлька лiтнiх житлових будинкiв. Робота заповiдника пов’язана з Ольвiйською експедицiєю Інституту археологiї НАН України, яка є його науковим потенцiалом, за її допомогою на базi заповiдника у 1994 р. був проведений семiнар присвячений 200-рiччю археологiчного вiдкриття Ольвiї. Так, як останнi 30 рокiв дослiдженням Ольвiї займається експедицiя Інституту Археологiї, слiд вiдзначити: С. Д. Крижацького - керiвник експедицiї з 1972 до 1994, вiд 1995 року - науковий керiвник, та В. В. Крапiвiна, яка з 1982 по 1994 рiк –заступник начальника експедицiї, вiд 1995 року –начальник експедицiї, результати їх роботи висвiтленi в багатьох наукових статях та праць. Також роботи у вiдбувалися пiд керiвництвом В.І. Денiсової з 1970-х до1990-тi роки. В. М. Зубар приймав участь в роботi археологiчних експедицiй 1980-1989, 1999 роках.
державою та ще одна проблема становить антропогенний фактор- це грабiжницьки розкопки, це свiдчить про те, що „великий iнтерес” до Ольвiї буде завжди, з боку не тiльки вчених, але й збоку народу.
Роздiл 2. Хронологiя та перiодизацiя етапiв розвитку мiста-полiса, та їх особливостi
селище на узбережжi Ягорлицької затоки. У І пол. VI ст. до н. е. з'являються поселення на правому березi Буго-Днiпровського лиману. Ольвiя в пору заснування поселення - в другiй чвертi VI ст. до н. е. - не мала ознак державностi, тому не була державною структурою. Поява ознак державностi, припадає в Ольвiї на кiнець третьої-четверту чв. VI ст. до н. е., причому цi явища не збiгаються з початком "класичної" урбанiзацiї мiста: з переходом до наземного сирцево-кам'яного будiвництва, формування чiткої вуличної мережi. Такого формування Ольвiя зазнала лише в І чв. V ст. до н. е., коли основний потiк переселенцiв до Ольвiї виходив з Іонiї- майстри та Мiлету, якi привезли з собою „аристократiю”, а варварiв було близько 3%.[13,123] Населення займалося рибалкою, полювали на зайцiв, лис, кабанiв та ремеслами будiвництвом, металургiєю, обробленням дерева та костi, гончарством, прядiнням, ткацтвом.
Найдавнiше поселення в Ольвiї лежало у Верхньому мiстi. У його пiвнiчнiй частинi наприкiнцi другої чвертi VI ст. до н. е. засновується захiдний теменос, пов'язаний iз культами Аполлона Лiкаря та Матер богiв. Трохи пiзнiше - кiн. І чв. VI ст. до н. е. - виникає центральний теменос iз культом Аполлона Дельфiнiя.
У Нижньому мiстi на цей час архаїчного культурного шару ранiше останньої чвертi VI ст. до н. е. не виявлено. Площа забудованої територiї Верхнього мiста сягала 16,5 га. У серединi VI ст. до н. е. виникає головна поздовжня вулиця, яка проходила з пiвночi на пiвдень, та найбiльш раннi напiвземлянковi житла. Тобто тiльки вiд цього часу починається стихiйне формування вуличної мережi Ольвiї. Ширина головної вулицi мiсцями сягала 10 м. Червона лiнiя забудови була ламаною. У центральнiй частинi до головної вулицi пiдступали iз заходу теменос Аполлона Лiкаря, а зi сходу - теменос Аполлона Дельфiнiя та агора, якi завдяки розташуванню та архiтектурному вирiшенню були мiстобудiвними домiнантами. Невiдомо, наскiльки розвинену вуличну мережу могла мати Ольвiя в цей час, але можна припускати, що наприкiнцi етапу основнi вуличнi магiстралi Верхнього мiста вже сформувалися й почалося освоєння терасної частини Ольвiї. Землянки та напiвземлянки групувались у квартали, розмiщувались iз вiдносним додержанням червоної лiнiї забудови головної вулицi. Близькою була й орiєнтацiя землянок щодо сторiн свiту. Все це дозволяє зробити припущення, що в останнiй чвертi VI - першiй чвертi V ст. до н. е. (а саме до цього часу належить бiльшiсть напiвземлянок) з'являються певнi елементи мiстобудiвної регламентацiї. [5, c. 98]
комплексiв було вогнище. Залишкiв декору, ордерних деталей чи розписiв не знайдено. Ця рядова, в цiлому одноманiтна житлова забудова не мала суттєвих вiдмiнностей на всiй територiї мiста. За нею не простежується нi майнова, нi соцiальна диференцiацiя населення. За приблизними пiдрахунками, на один такий землянковий комплекс, що складався з одного житла та кiлькох господарських будiвель, у середньому вiдводилося 35-45 кв. м. Якщо ж брати до уваги те, що однiй сiм'ї могли належати кiлька житлових напiвземлянок, загальна площа домоволодiння могла наближатися до 200-250 кв. м, тобто приблизно до тих розмiрiв, якi згодом - в еллiнiстичний час - мали розташованi в цьому районi звичайнi наземнi житловi будинки. На архаїчному етапi домiнувала землянкова забудова житлових кварталiв. Лише в останнiй чвертi VI - першiй чвертi V ст. з'являються поодинокi невеликi наземнi житловi будинки. [6,c. 22]
Становище починає змiнюватися вiд кiнця третьої чвертi VI ст. до н. е., коли в Ольвiї виникають центральний теменос та агора. До останньої чвертi VI ст. до н. е. можна вiднести й початок монументального будiвництва на теменосах. Вони мали огорожi. На центральному теменосi вiд споруд кiнця VI ст. до н. е. збереглися тiльки стежка, вимощена камiнням, олтар i так звана квадратна будiвля, найiмовiрнiше, скарбниця.
Планування захiдного теменосу, де були розкритi залишки святилищ Аполлона Лiкаря, Матерi богiв, Гермеса, Афродiти та Дiоскурiв, складалося з кiлька огорож окремих святилищ, олтарi, портик, невеликий пропiлон. На цьому теменосi наприкiнцi останньої чвертi VI - на початку V ст. до н. е. був збудований храм, присвячений Аполлону Лiкарю, який проiснував близько сторiччя. Збереглися залишки вiд фундаментного ряду пiвденної стiни Його наосу та вибiрки траншей вiд решти усiх iнших стiн. Цьому храму належали акротерiй iз бiлого вапняку та низка архiтектурних деталей, якi знайденi у ботросах теменосу. Храм був побудований в iонiйському ордерi.
Ольвiя вiд самого початку не мала єдиної регулярної прямокутної системи планування та в другiй половинi VI ст. до н. е. з її iррегулярним плануванням, землянковою забудовою була мало схожа на типове античне мiсто. На низькому рiвнi перебувала й технiка масового будiвництва, хоча вже у VI ст. до н. е. в Ольвiї починають використовувати сирцеву цеглу при зведеннi наземних стiн. Камiння, а також черепицю використовували переважно для споруд теменосiв. Мiського ж вигляду Ольвiя набуває лише одночасно iз замiною напiвземлянкового будiвництва на наземне в першiй чвертi V ст. до н. е. [5,c. 112]
Поклонялися грецьким богам Кiбелi, Гераклк, артемiдi, Афродiтi та iн. Чильне мiсце займав Аполон у двох своїх епiклезах- Лiкаря та Дельфiнiя, а пiзнiше Дiонiс. Мiлетськими переселенцями був встановлен культ - героя Ахiлла.
Протягом V-IV ст. до н. е. Ольвiя набуває усiх рис, якi були притаманнi античному мiсту: планування, благоустрiй, наявнiсть культових, адмiнiстративних, громадських споруд, поширення наземних житлових будинкiв звичайних грецьких типiв, використання прийомiв грецької будiвельної технiки та конструкцiй. Водночас формуються або починають формуватися й найбiльш характернi особливостi пiвнiчно-причорноморської архiтектури: пiдвали, шаровi пiдвалини, аттiчний ордер та iн., якi набувають максимального розвитку. Уже в V ст. до н. е. мiська територiя значно зростає час Ольвiя в мiстобудiвному планi вже складалася принаймнi з двох частин: Верхнього та Нижнього мiста. Загальна площа забудови становила не менше 32 га. На захiд вiд мiста, в основному з середини V ст. до н. е., виникає й активно забудовується землянками та напiвземлянками так зване передмiстя, воно проiснувало до кiнця V ст. до н. е. i суттєвої ролi в забудовi мiста не мало. Про розмiщення значної кiлькостi скiфських вершникiв у такому стихiйно забудованому напiвземлянками поселення говорити не варто. Мiсто мало обороннi стiни i башти. Товщина цих стiн становила 1,2 м. Оборонна система, як i в подальшому, складалася з куртин та прямокутних у планi веж. Висота мурiв становила, найпевнiше, 3 м. Мiсто вони огороджували лише з сушi.
та квартальної структури. Слiд зазначити, що вже у цей час ольвiополiти дбали про благоустрiй свого мiста: здiйснюється каптаж джерел, робляться колодязi, пiд вимостками деяких вулиць прокладаються водостiчнi канали. Через усе Верхнє мiсто з пiвночi на пiвдень проходила головна поздовжня вулиця завширшки 5м, закладена ще в архаїчний час. Вiд головної вулицi на схiд та захiд вiдгалужувалися другоряднi вулицi та провулки завширшки вiд 0,9 до 4-4,5 м. Ще кiлька вулиць проходило з пiвночi на пiвдень обабiч головної. Мiстобудiвними домiнантами Ольвiї були комплекси її теменосiв та агори, але архiтектурнi ансамблi цих споруд виглядали значно скромнiше, нiж навiть у середнiх мiстах Грецiї. Найповнiше дослiджений центральний теменос, пов'язаний iз культами Аполлона Дельфiнiя, Афiни, Зевса. Центром асиметричної композицiї був головний олтар, а просторовою домiнантою комплексу - храм Аполлона Дельфiнiя. Захiдний теменос, де вiдправлялися культи Аполлона Лiкаря, Гермеса, Афродiти, Матерi богiв, Дiоскурiв, дослiджений ще не повнiстю. Вiн проiснував вiд другої чвертi VI ст. до н. е. по І ст. Крiм храму Аполлона Лiкаря та олтарiв, на цьому теменосi, певно, ще в V ст. до н. е., була окрема дiлянка з огорожею та пропiлоном, де розкопанi ще кiлька олтарiв та будiвля невiдомого призначення, яка вiдчинялася на пiвдень. [5,c. 102]
Житловi квартали цього часу складалися з наземних будинкiв iз внутрiшнiми дворами звичайних грецьких типiв. Вони мали вiдносно невеликi розмiри i скромний декор: вiдомi залишки досить простих розписiв у технiцi фрески та енкаустики, виконанi в структурному стилi. Будинки були переважно одноповерховi й здебiльше безордернi. Специфiчну особливiсть являли пiдвальнi примiщення, в тому числi й житловi: з вогнищами, пiчками, жаровнями.
Архiтектура поховальних споруд в Ольвiї класичного часу залишається досить скромною. Вони вирiзувалися в лесових ґрунтах. Поряд iз звичайними ямними могилами значного поширення набувають пiдбiйнi, а з IV ст. до н. е. - землянi склепи, якi зазвичай мали одну камеру та ступiнчастий дромос. Над окремими склепами знаходимо курганнi землянi насипи з анiмалистичними вiзерунками.[15,c. 63]
Ольвiя була досить провiнцiйним мiстом. Вона поступалася не тiльки Афiнам, Мiлету, а й Приєнi, близькiй їй за розмiрами й учетверо меншiй за кiлькiстю мешканцiв. Однак щодо будiвельної технiки, досконалостi робiт та якостi конструкцiй Ольвiя досягає найвищого рiвня за свою iсторiю.
Починаючи з останньої третини IV ст., Ольвiя переживає своєрiдний будiвельний бум. Це явище пов'язане з рiзким пiдйомом економiки Ольвiї на початку еллiнiстичного часу. Загальний розквiт позначився на стрiмкому зростаннi обсягiв будiвництва, на зведеннi та перебудовi громадських споруд, поширеннi ордерних житлових будинкiв. У цей час закiнчується формування вcix найяскравiших особливостей архiтектури Ольвiї. На час розквiту Ольвiя являла собою досить велике античне мiсто. Його забудована площа зросла до 50-55 га. Мiське населення збiльшилось до 15-20 тис. oci6. Уся територiя Ольвiї, в тому числi й терасна частина, щiльно забудована. На пiвночi та захiд вiд мiста лежав некрополь, площа якого в IV-II ст. сягала 500 га. Через некрополь вiд мiських брам вiдходили дороги, що вели до найближчих поселень. Некрополь вiдокремлювався вiд мiста Пiвнiчною та Заячою балками. Система укрiплень Ольвiї складалася зi стiн та прямокутних башт, була одинарного. Пiсля облоги Зопiрiона обороннi споруди були замiненi на потужнi мури та башти з каменю на всю висоту. В оборонних лiнiях Верхнього мiста було двi брами - пiвнiчна та захiдна. Комплекс захiдної брами складався з двох квадратних у планi башт, якi фланкували центральну куртину завтовшки 4. 5 м, де й була влаштована брама.[14,c. 150]
Верхнє мiсто, яке майже напiвелiпсом охоплювало терасну частину, в мiстобудiвному значеннi домiнувало в Ольвiї. В еллiнiстичний час центром Верхнього мiста стає комплекс агори та центрального теменосу. Агора мала площу близько 0,35 га. Її оточували будiвлi переважно адмiнiстративного, торговельного та громадського призначення. На пiвночi розташовувалася головна стоя, а поза нею - центральний теменос. На сходi був торгiвельний ряд, на пiвднi - гiмнасiй, поблизу яких стояла аптека. На захiд вiд гiмнасiю був будинок, який, можливо, належав Колегiї П'яти. Теменос мав форму трапецiї та загальну площу близько 0,35 га. Для його планування характерне вiльне розташування окремих споруд До нього було два входи: головний (захiдний), де була невелика стоя, що вiдiгравала роль пропiлону, та другорядний - зi сходу. Крiм того, на теменосi розташовувалися скарбницi, а також цистерна, майстерня теракот. Фрагменти вулиць, що тут проходили, зокрема у виглядi сходiв, вiдкритi на рiзних дiлянках. У Нижньому мiстi розкопано залишки вулиць. Одна з них, поздовжня, проходила через усе Нижнє мiсто з пiвночi на пiвдень i тепер майже повнiстю знищена водами лиману. Як i у Верхньому мiстi, ця вулиця не була прямою. Вiд неї вiдходили кiлька поперечних.
Ольвiя значну увагу придiляла монументальному будiвництву: бiльшiсть згаданих вище споруд були зведенi або капiтально перебудованi саме в еллiнiстичний час. Це храми Зевса i Аполлона Дельфiнiя. У спорудах еллiнiстичної Ольвiї використовувалися дорiйський та iонiйський, а в невеликих будiвлях - аттiчний ордери. Корiнфський ордер у цей час, принаймнi в зовнiшнiх колонадах, не застосовувався. У стильовому аспектi ордернi деталi Ольвiї не мали принципових вiдмiнностей вiд грецьких та малоазiйських. Переважна бiльшiсть архiтектурних деталей виконана з ракушняку, що свiдчить про їх мiсцеве походження та про наявнiсть в Ольвiї квалiфiкованих майстрiв-каменярiв. Свого розвитку досягає санiтарний благоустрiй мiста. Пiд вимостками вулиць часто робилися водозливи, якi вiдводили господарськi та атмосфернi води вiд житлових будинкiв до поглинаючих колодязiв чи за межi мiста.
Однак це був нетривалий розквiт, який закiнчився близько сер. - др. пол. III ст.., у зв'язку з економiчною кризою. Занепад мiста виразнiше простежується на центральному теменосi та в житловому будiвництвi. У І ст. до н. е. нове будiвництво цiлком припиняється. Мiсто вже на момент гетської навали пiд проводом Буребiсти у сер. І ст. до н. е. було в жалюгiдному станi: розiбранi для ремонту оборонних стiн святилища, та згарища в житлових кварталах не тiльки на околицях, а й у центрi.
2. 4 Греко-римський та постантичний перiоди
Пiсля нападу тавроскiфiв i перемоги над ними в Ольвiї, вiд сер. ІІ до 30рр. ІІІ ст. розмiщується римська залога з воїнiв 1-го Італiйського, У-го Македонського та ХІ-го Клавдiєвого легiонiв. Мiсто вступає у фазу максимального економiчного розвитку. На городищах розгортається не тiльки цивiльне, а й фортифiкацiйне будiвництво. Поселення територiально охоплюють усю колишню сiльську округу, хоча їх менше. Схема розташування городищ була певна захисна стратегiчна система. У самiй Ольвiї в пiвденнiй третинi Верхнього мiста зводиться римська цитадель. Вiд неї розкопанi залишки куртин, башт. Як у Верхньому, так i в Нижньому мiстi забудовуються господарськi передмiстя. Тут розташовуються примiщення: господарськi споруди, випалювальнi печi, виноробнi, загони для худоби. В цей час в Ольвiї зводяться храми Серапiса та Ісiди, Асклепiя, Гiгiєї та Посейдона, гiмнасiй, лазня, вiдбудовуються портики храмiв. Така будiвельна дiяльнiсть стала можливою за умови економiчного пiднесення.
конi, свинi. Набуває поширення виноградарство та виноробство
Широкого розмаху набуває торгiвля. Торгiвля в цей час велася з багатьма центрами Причорномор'я, зокрема Пiвденного, з Подунав'ям, античними мiстами Малої Азiї, Александрiєю. В основi культурних традицiй населення, як i ранiше, залишалися еллiнськi звичаї. Це простежується насамперед у матерiальнiй культурi, зокрема в побутi, будiвництвi, але вiдбуваються певнi змiни.
В архiтектурi - поява нової технiки будiвництва, конструкцiй i матерiалiв: склепiнь, випаленої цегли, вапнякових розчинiв, мармурових облицювальних плиток, архiтектурних деталей для оздоблення iнтер'єрiв тощо. Дещо iнша картина простежується в керамiчному комплексi. Тут, як i в iнших грецьких мiстах, вiдбувається змiна асортименту посуду, збiднення типiв, але разом з тим i поява нових: у столовому посудi, керамiчнiй тарi, свiтильниках, курильницях. [5,c. 166]
У другiй половинi II - на початку III ст. й особливо за часiв перебування Ольвiї в складi Нижньої Мезiї зовнiшня ситуацiя стабiлiзувалася, що сприяло розквiту економiки. Але вже з другого десятирiччя III ст. в Пiвнiчно-Захiдному Причорномор'ї починаються поступовi змiни, викликанi, зокрема, масовими вторгненнями варварiв. Одне з них - нашестя в 214 р. карпiв У 30-i роки III ст. пiд час першого походу пiвнiчно-причорноморських племен проти Риму була зруйнована й Ольвiя.
Невдовзi пiсля нашестя готiв у 235 р. мiсто швидко вiдбудовується, це пов'язано з дiями iмператора Проба (276-282 рр.), який пiдпорядкував, та частково прийняв у союз усi готськi народи i в 280 р. розселив на спустошених землях Подунав'я бастардiв та iнших варварiв. Звичайно, крiм сiльського господарства, жителi Ольвiї продовжували займатися ремеслами i торгiвлею. Але втрата великої хори i неспокiйна ситуацiя в Степу не могли не спричинити в третiй чвертi III ст. поступового занепаду. Ольвiя зазнала ще однiєї навали пiд час походу готiв у 269-270 рр. Пiсля цих подiй, якi завершилися другим готським нашестям, жителi Ольвiї на деякий час, можливо, навiть покидають мiсто. А це фактично свiдчить i про завмирання торговельної дiяльностi.[6,c. 40]Ольвiя в ост. чвертi ІІІ ст. - сер. ІV ст.. вступає в останнiй перiод свого iснування. На цьому етапi бракує будь-яких ознак iснування держави, немає власного карбування монети, немає великої хори. Обороннi споруди, зокрема цитаделi, навряд чи могли функцiонувати. Значно розширюються господарськi передмiстя, особливо в нижнiй частинi Ольвiї, життя на городищах великої хори попереднiх часiв не вiдновлюється. Життя на городищах великої хори попереднiх часiв не вiдновлюється. тому жодної знахiдки, яку можна було б датувати бодай останньою чвертю IV ст., не зафiксовано.
Висновки
Розглянувши найбiльш вагомих вчених археологiв, якi займалися вивченням Ольвiї, хочу зауважити, що вони принесли величезний вклад у вивчення держави, яка була однiєю з ланок iснування античних держав у Пiвнiчному Причорномор'ї. Без вивчення якої-небудь ланки, може порушитися вся система знань про античнi часи.
н. е. i проiснувала майже цiле тисячолiття. Широкi культурнi та торгiвельнi зв’язки з античними центрами призвели до того, що Ольвiя була добре вiдома в античному свiтi, та очевидно входила до Афiнського морського союзу в другiй половинi V ст. до н. е. Ольвiя мала тiснi зв’язки з оточуючими племенами, вiд яких iнколи могла якоюсь мiрою залежати або бути у дружнiх стосунках, на прискорення культурно-економiчного та соцiального розвитку яких безумовно мала значний вплив.
Ольвiя цiкава тому, що це був типовий античний полiс, життя якого проходило на краю ойкумени в оточеннi мiсцевих племен i буття якого значною мiрою залежало вiд нього.
утворення до його занепаду. Причини занепаду, на мiй погляд є повнiстю характерними для тiєї епохи:
- Вплив сусiднiй племен на розвиток Ольвiї.
- Мiсцезнаходження Ольвiї було далеко вiд центру Грецiї.
С. Д. Крижицький, В. В. Крапiвiна, Н. О. Лейпунська, В. М. Зубар, своїми дослiдженнями систематизували попереднi знання, вiдкрили культурнi шари Ольвiї, зробили багатий вклад для її охорони, вивчення ще невiдкритого до них, та проводили значну роботу, щоб донести до населення вагомiсть цiєї пам'ятки.
Виходячи iз залишкiв матерiальної культури, можна зробити спробу вiдповiсти на питання, яке було поставлене на початку цiєї роботи: „Чи багато крокiв вперед зробила наша цивiлiзацiя?” Гадаю, що на так вже й багато. Так, наприклад НТР. Так! Вона зробила своє дiло, але вона тiльки удосконалює новими розробками вже те, що було придумано давно. Те, що прогрес придумав новiтню зброю до добра не доведе, а антична демократична полiтика прагнула злагоди, тому й проiснувала на протязi великого часу, а нам не вiдомо до чого доведе iснування нашої цивiлiзацiї. В Ольвiї були знайденi залишки хiрургiчних iнструментiв, водопроводу, який може i сьогоднi функцiювати, вимостки вулиць, це все принесли греки на нашу землю бiльше тисячолiття тому, але на превеликий жаль, навiть не в усiх районах мiст є водопровiд, та вулицi не вiдмосткованi.
Наприкiнцi можна сказати, що археологiчна наука робить свою справу, нiчого не стоїть на мiсцi, тому завдяки археологiї ми маємо достовiрну iнформацiю з будь якої пам’ятки.
Список лiтератури
1. Буйських В. В. Фортифiкацiя Ольвiйської держави. – К., 1991. – 356 с.
2. Гаврилюк Н. О. Археологiчнi вiдкриття в Українi 2001-2002 рр. // Археологiя. - 2005. - № 3.
3. Зубар В. М. Ольвiя i Боспор у І пол. ІІ ст. //Археологiя. – 1994. - № 2. – С. 148-152.
4. Кормич Л.І., В. В. Багацький. Історiя України. - Харкiв, 2001. - 462 с.
5. Крапiвiна В. В. Проблеми охорони та археологiчнi дослiдження // Археологiя. - 2001. - № 4. – С. 58-68.
6. Крапiвiна В. В. Про етнiчний склад населення в першому столiттi н. е. //Археологiя. - 1994. - № 2. – С. 123-130.
7. Крижицький С. Д. Жилые ансамбли древней Ольвии. – К., 1971. – 232 с.
8. Крижицький С. Д. Античнi держави Пiвнiчного Причорномор’я "Україна крiзь вiки" II т. – К., 1998.
9. Крижицький С. Д., Крапiвiна В. В., Лейпунська Н. А. Головнi етапи розвитку Ольвiю//Археологiя. - 1994. - № 2. – С. 18-44.
10. Крижицький С. Д., Русяєва А. С., Крапiвiна В. Д., Лейпунська Н. А., Скрижицькая М. В., Анохiн В. А. Ольвия, Античное государство в Северном Причерноморье. – К., 1994. – 620 с.
11. Крижицький С. Д. Про вплив оточуючого середовища на iсторичний розвиток Ольвiйської держави. //Археологiя. – 1995. - № 2. – С. 13-25.
13. Островерхов А. С. Звiрiнний стиль у культурi Ольвiї //Археологiя. – 1994. - № 2. – С. 58-70.
14. Русяєва А. С. Академiк Латишев //Археологiя. - 2005. - № 1. – С. 98-101.
15. Станiцiна Г. О. Охорона та органiзацiя археологiчних експедицiй в Ольвiї у роки роботи заповiдника //Археологiя. – 2004. - № 4. – С. 83-88.
16. Тункiна І. В. До iсторiї вивчення Ольвiї в першiй третинi XIX ст.//Археологiя. - 2001. - № 4. – С. 35-49.
17. Турченко Ф. Г. Новiтня iсторiя України. Пiдр. 10 кл. серед. шк. – К., 1994. - 344с.
18. Фармаковська Т.І. Борис Владимирович Фармаковский. – К., 1988.
|
