ІСТОРІОГРАФІЇ ІСТОРІЇ ЧЕХІЇ
Наприкiнцi ХVІІІ - в І половинi XIX ст. вiдбувався процес формування чеської нацiї. Чеськi землi перебували в складi Австрiйської iмперiї. Чеською мовою було заборонено користуватися в наукових публiкацiях.
Зростання нацiональної самосвiдомостi в цi часи виявилося саме в посиленнi iнтересу до рiдної мови, культури, iсторiї, якi були важливими засобами згуртування нацiї. На це була спрямована дiяльнiсть "будителiв”, яка розгорнулася в П половинi ХVІІІ ст. Першим науковим центром нацiональної iсторiї став Чеський музей в Празi, заснований в 1818 р. Музей почав видавати часопис, який перетворився в перший перiодичний друкований орган дослiдникiв нацiональної iсторiї. Згодом видавничу дiяльнiсть наукової лiтератури здiйснювала просвiтницька органiзацiя “Матiца (матiнка) чеська”. Розвиток iсторичних дослiджень спричинив утворення в 50-х роках XIX ст. при Чеському музеї Археологiчного товариства iз власним часописом.
Створення чеської нацiональної iсторичної науки збiглося iз поширенням iдей Просвiтництва.
ПРОСВІТНИЦЬКИЙ НАПРЯМОК
був першим в чеськiй iсторiографiї.
Г. ДОБНЕР (1719 - 1790) -
займався публiкацiєю iсторичних джерел. Критично ставився до їх змiсту, зокрема в коментарях до "Чеської хронiки" доводив, що чехи в стародавнi часи жили в умовах демократiї, а не монархiї.
Ф. ПЕЛЦЛ (І734 - І80І) - "Коротка Історiя Чехiї", яку неодноразово перевидавали, переглянув католицьку концепцiю iсторiї гуситського руху. Вiн вважав гуситiв героями, а Я. Гуса - патрiотом, високо оцiнював його боротьбу проти нiмецького засилля, за права чеської мови. В працi "Історiя нiмцiв в Чехiї" висвiтлив боротьбу чехiв з нiмцями та дiяльнiсть Я. Жижки. В працях про чеських королiв Карла ІV та Вацлава ІV стверджував, що їх дiяльнiсть сприяла пiднесенню нацiональних почуттiв чехiв, якi виявлялися у постiйних суперечках та сутичках з нiмцями. Занепад авторитету католицької церкви в тi часи пояснював низькими моральними якостями духiвництва.
И. ДОМБРОВСЬКИЙ (1753 - 1829). "Історiї чеської мови та лiтератури" розглядав селянство як охоронця традицiй нацiональної культури. Епоху гусизму вважав часом розквiту нацiональної культури, а Я. Гуса - її видатним представником. Вiдзначав позитивну роль гуситського руху в розвитку чеської мови, лiтератури, культури. Увiв до наукового обiгу новi документи про гуситський рух.
Для
Ф. ПАЛАЦЬКИЙ (1798 - 1876) - ", редактор "Часопису чеського музею", секретар Королiвського чеського товариства наук. Мав офiцiйний титул станового земського iсторiографа Чеського королiвства. Дуже багато зробив для розшуку та публiкацiї джерел з чеської iсторiї. Працював в архiвах Чехiї, Угорщини, Австрiї, Нiмеччини, Францiї, Італiї, Ватикану. В 1840 р. розпочав видання джерел “Чеський архiв", редагував чисельнi збiрники документiв.
Історiософiя Палацького формувалась пiд впливом творiв нiмецьких фiлософiв Г. Ґегеля та І. Гердера. Рушiйною силою iсторичного процесу вiн визнавав боротьбу протилежностей у формi боротьби полярних сил. Вважав, що слов’яни на вiдмiну вiд iнших народiв, зокрема нiмцiв, мають специфiчнi риси - демократизм, рiвнiсть, вiльнодумство, гуманiзм тощо.
Головним в iсторiї вважав самобутнiй розвиток народу, нацiональної держави та нацiональної культури. Народ - виразник нацiональної iдеї. Історичний процес розкривається в дiяльностi народу, а не видатних осiб. Головна праця - п'ятитомник "Історiя чеського народу в Чехiї та Моравiї" (І-й том видано в 1836 р., 5-й - в 1876 р) видана чеською та нiмецькими мовами. Видання не автентичнi, чеське спрямоване на виховання нацiональної самосвiдомостi. Праця охоплювала перiод вiд давнини до 1526 р., в якому чеськi землi увiйшли до Габсбургської iмперiї.
Історiю чеських земель Палацький розглядав як боротьбу нiмецької та слов'янської стихiй. Чеський народ вважав носiєм позитивних рис, притаманних всiм слов'янам, а також, зокрема iдеалiв раннього християнства, високих моральних засад, любовi до батькiвщини та рiдної мови, прагнень до морального самовдосконалення. Протиставляв слов’янськi демократичнi засади нiмецьким становим. Вважав, що на початку чеської iсторiї переважала слов’янська стихiя. Ідеалiзував життя стародавнiх чехiв, яке вiдбувалося в умовах внутрiшньої свободи, споконвiчної демократiї, мирних вiдносин з сусiдами. В подальшi часи нiмецька стихiя - католицька - витiснила слов’янську. В боротьбi слов'янських демократичних засад проти станових нiмецьких виник рух за свободу - гусизм - “вершина чеської iсторiї". Створив перiодизацiю чеської iсторiї: стародавнi часи - до гусизму: середнi вiки - гусизм; новий час - пiсля гуситський перiод поневолення чеського народу.
До гуситського руху включав реформацiю, селянську вiйну, правлiння Іржi Подебрада як зразок iдеального конституцiйного монарха, дiяльнiсть Громади чеських братiв.
Ф. Палацький розглядав гусизм як величний прояв слов'янського демократичного руху, чеської нацiональної iдеї, як втiлення свободи думки в народному русi. Спочатку пiдкреслював лише нацiональний аспект гуситського руху, пiсля революцiї 1848 р. на перший план висунув морально-релiгiйну боротьбу чехiв проти католицької авторитарностi, за церковнi та релiгiйнi реформи.
Перевагу надавав радикальнiй течiї гуситського руху - таборитам, з симпатiєю висвiтлював їх бойовi успiхи, дiяльнiсть Яна Жижки. Таборити - втiлення iдеалiв стародавньої слов'янської демократiї у поєднаннi з принципами свободи нового часу. Одночасно засуджував соцiальнi вимоги лiвих таборитiв. В течiї хiлiазму, учасники якої подiляли вiру в тисячолiтнє земне царювання Ісуса Христа (хiлiазм - тисяча грецькою мовою), яке почнеться пiсля другого пришестя Христа, напередоднi кiнця свiту, Ф. Палацький вбачав прояв iдей комунiзму, до яких ставився негативно.
Ф. Палацький створив нацiональну та антифеодальну концепцiю iсторiї Чехiї. Вперше Історiю чехiв було показано як безперервний процес, що розвивається. Фактичний матерiал працi вченого використовується дотепер, як створена ним термiнологiя.
Яна Жижки як нацiональних героїв. Концепцiя була визнана широкими колами вчених та громадськостi.
Ф. Палацький вступив в гостру полемiку з нiмецькими iсториками, якi принижували гусизм. З серединi 60-х рокiв XIX ст. вiн опублiкував працю "Історiя гусизму та проф. К. Хйофлер", як вiдповiдь на трактування гусизму як результату расової ненавистi чехiв i нiмцiв. Ф. Палацький заперечував, що катастрофою для Празького унiверситету було залишення його в 1409 р. нiмецькими професорами та студентами.
Проблеми гуситського руху торкався представник РАДИКАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТЕЧІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ Е. АРНОЛЬД (1800 - 1869). ", викладенi з особливою увагою до Яна Жижки, виданої в 1848 р., гуситський рух характеризувався як революцiя, метою якої було встановлення соцiальної рiвностi, нацiональної свободи, республiканського ладу. Головну силу таборитiв вбачав в селянствi, першим вжив термiн "селянська вiйна". Поразку таборитiв пояснював пiдступами шляхти. Модернiзував минуле, вважав Жижку аграрним соцiалiстом, який прагнув надати землю бiдним за рахунок багатiїв.
На розвиток чеської iсторичної науки в ІІ половинi XIX ст. Дiяла низка факторiв. До них належать запровадження конституцiї в Австро-Угорщинi, утворення нових дослiдницьких центрiв - iсторичного гуртка в Празi, земських архiвiв в Празi та Брно, чеського Кардового унiверситету пiсля його подiлу в 1882 р. на чеський i нiмецький. З 1892 р. було утворено Чеську академiю наук, словесностi та мистецтва, в 1892 р. - iсторичний клуб в Празi, в якому об'єдналися дослiдники. З'явилось декiлька нових iсторичних часописiв.
виник пiсля поразки революцiї 1848 р. в умовах посилення впливу в суспiльствi католицької церкви. В.
з прихильника концепцiї Ф. Палацького перетворився в апологета династiї Габсбургiв i католицької церкви, виразника офiцiозної точки зору на iсторiю Чехiї в складi Австрiйської iмперiї. Його пiдручник iсторiї Австрiйської монархiї для гiмназiї протягом ЗО рокiв вважався кращим i був перекладений нiмецькою, iталiйською, угорською, сербсько - хорватською мовами. В ньому мiстилась iдея Палацького про миролюбних слов'ян - землеробiв та "агресивних германцiв".
чехiв вiд шляхетської анархiї, сприяла об'єднанню чеських земель. Контрреформацiю та германiзацiю розглядав як прилучення чехiв до бiльш розвиненої нiмецької культури. В "Історiї Чеського королiвства" (1850 р) першим розпочав вивчення сучасного йому перiоду. Історiю держави подавав як правлiння добрих i шляхетних монархiв.
"Історiї мiста Праги" прагнув докладно висвiтлити систему земельного, церковного, мiського управлiння, полiтичнi подiї, розвиток ремесла, торгiвлi, економiчного, соцiального, культурного життя. В своїх працях використовував широке коло джерел, зокрема ранiше невiдомих документiв. Працi страждають описовiстю, фактографiєю.
ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАПРЯМОК
почав вiдiгравати визначальну роль в чеськiй iсторiографiї в 60-х роках XIX ст.
А. ГІНДЕЛІ (1829 - 1892) -
директор Земського архiву, публiкатор джерел, медiєвiст. Ф. Палацький вважав його продовжувачем своєї справи. В двотомнику "Історiя Громади чеських братiв" розглядав їх як спадкоємцiв гуситiв.
4-томник "Історiя чеського повстання 1618 р." пiдготовлений на основi широкого кола джерел, вперше впровадженого до наукового обiгу автором, що не втратив значення i сьогоднi. Повстання 1618 - 1620 рр. висвiтлюється на тлi європейської iсторiї, прослiдковано позицiї рiзних держав щодо чеських подiй. Визнається правомiрнiсть i закономiрнiсть антигабсбургської боротьби на початку ХVП ст. Засуджено вiдмову керiвництва спертися в ходi повстання на широкi маси народу. Поразку бiля Бiлої гори в 1620 р. розглядав як нацiональну трагедiю.
автор першої узагальнюючої працi з iсторiї чеського права - тритомника "Слов'янське право в Чехiї та Моравiї". Автор виявляє романтичне розумiння слов'янського права, як вiдмiнного своєю демократичнiстю вiд нiмецького.
"Чеське державне право" доводив, що землi чеської корони зберiгали пiсля поразки 1620 р. свiй попереднiй юридичний статус, тобто мали державний суверенiтет, визнаний в мiжнародних вiдносинах. Цей висновок аргументувався насильницьким приєднанням чеських земель до iмперiї Габсбургiв.
ПОЗИТИВІСТСЬКИЙ НАПРЯМОК
заснував Я. Голл (1846 - 1929).
Видатний учений i органiзатор пiдготовки iсторикiв-професiоналiв, один з керiвникiв семiнару з iсторiї на фiлософському факультетi Карлового унiверситету в Празi. Учасники семiнару, представники трьох поколiнь дослiдникiв склали школу Голла.
Вважав, що всесвiтня iсторiя повинна вiдображати утворення людських спiльностей, оскiльки ця наукова дисциплiна є сукупнiстю праць, якi розглядають окремi питання. Кожну сферу людської дiяльностi, а не лише полiтичне життя слiд дослiджувати окремо. Мiж окремими явищами слiд виявити внутрiшнi зв'язки, причинну залежнiсть, враховуючи соцiальнi, полiтичнi та iншi чинники. Заперечував закони iсторичного розвитку, зв'язок iсторичного пiзнання та iдеологiї.
Проблематика дослiджень Я. Голла - полiтична та релiгiйна iсторiя Чехiї ХШ - ХV ст., насамперед реформацiї, Громади чеських братiв. Найбiльшi працi присвяченi П. Хельчицькому, якого вважав виразником iнтересiв чеського народу.
Дослiджував умови виникнення Громади чеських братiв, вказував на велике значення її дiяльностi в життi чеського суспiльства ХV ст., особливо в розвитку культури. Зробив висновок, що поразки гуситiв неминуче спричинили спад реформацiйного руху. Виправдовував позицiю Хельчицького - проповiдь покори, непротивлення злу, прагнення до морального самовдосконалення на противагу тактицi збройної боротьби, яку обстоювали таборити.
Намагався подавати подiї в Чехiї в контекстi європейської iсторiї, дослiджував вiдносини мiж Чехiєю та Прусiєю, Польщею. Довiв пiдробку Краледвiрського та Зеленогiрського рукописiв.
На початку XX ст. виступав за збереження Австро-Угорщини, за що зазнав критики i залишив унiверситет. Завдяки дiяльностi Я. Голла чеська iсторична наука досягла рiвня захiдноєвропейської iсторiографiї.
"Історiя Чехiї та Моравiї нового часу", в якому висвiтлено перiод 1637-1664 рр., доводить, що загострення вiдносин мiж iмператором та станами чеського суспiльства обумовлювалася боротьбою за владу. Для полiтичної боротьби в Чехiї характерним було переплетiння полiтичного, релiгiйного та нацiонального факторiв. Позитивно оцiнював поразку станiв у повстаннi 1618-1620 рр. що, на його думку, дозволило уникнути шляхетської олiгархiї та iнших бiд.
Ч. ЗІБРТ (1864-1932) -
в працi "Полiтична iсторiя чеського народу вiд 1861 р. до приходу мiнiстерства Баденi в 1895 р." та З. ТОБОЛКА
разом з К. КРАМАРЖЕМ
в книзi "Історiя чеської полiтики нового часу", якi були виданi наприкiнцi XIX - на початку XX ст., складний процес розвитку чеської нацiї в ІІ половинi XIX ст. розглядали як дiяльнiсть полiтичних лiдерiв.
Й. ПЕКАРЖ (1870 - 1937) - "епохи темряви", заперечував революцiйний бiк гуситського руху та його прогресивне значення. Пiдкреслював занепад чеського суспiльства в перiод станової монархiї, що обумовило, на його думку, неминучiсть поразки повстання 1618-1620 рр. В його трактовцi гуситський рух мав нацiоналiстичний характер, розглядався як лише нацiонально-релiгiйний рух, позбавлений соцiального забарвлення.
В працi "Історiя вальдштейнiвської змови" з психологiчних позицiй висвiтлював дiяльнiсть Альбрехта Валленштейна пiд час тридцятилiтньої вiйни. В дискусiї про суть чеської iсторiї, що вiдбувалася на межi XIX та XX столiть, виступив проти концепцiї Т. Г. Масарика про прiоритет в нiй релiгiйних iдей.
В працях про часи раннього середньовiччя вiдкинув теорiю про специфiчний слов'янський характер та слов'янське походження громади - задруги, пiдкреслював подiбнiсть державного i суспiльного життя чехiв та нiмцiв. Цi працi були просякнутi iдеями космополiтизму та клерикалiзму. Сучасники оцiнили їх негативно.
В двотомнику "Книга про замок Кост" змалював широку панораму життя феодального маєтку, дослiдив як в ХVП-ХVШ ст. зростали податки, погiршувалося становище селян. Намагався довести, що перiод пiсля 1620 р. не був часом економiчного занепаду. Доповненням до цiєї працi була робота "Чеськi кадастри. 1654-1780", яка складалася з документiв, зокрема про збирання податкiв з селян, про полiтику Габсбургiв, спрямовану на економiчне пiдкорення чеських земель.
Пiсля утворення незалежної Чехословацької республiки продовжував активну дiяльнiсть. Впливав на формування iсторичної свiдомостi суспiльства як автор пiдручникiв з iсторiї. .
В чотиритомнику "Жижка та його час" використав непрямi джерела, щоб мати змогу критикувати гусизм. Наприкiнцi 20-х - на початку 30-х рокiв XX ст. оцiнював гуситський рух як першу велику революцiю в iм'я загальнолюдського прогресу, яка була незрiвняною в Центральнiй Європi за силою, пiднесенням пафосом. Вбачав в призмi соцiалiстичний та демократичний змiст. Проте згодом, обмежив гусизм лише нацiонально-релiгiйним змiстом, причиною його вважав чесько-нiмецькi суперечностi i боротьбу за виправлення церкви. Суть гусизму вбачав в нацiональному моментi. Гусизм досяг мети - пiдiрвав позицiї нiмецького елементу серед духовенства та чеських мiстах.
Висловлювався проти прославлення iсториками гусизму, тому, що це означало прославлення заколоту проти держави i суспiльства. На думку Пекаржа, гуситська революцiя послабила чеський народ i державу, розколола суспiльство на гуситську бiльшiсть i католицьку меншiсть, перешкодила розвитку Чехiї, розiрвала її зв'язки з Європою. Вiдповiдальнiсть за подальший розвиток країни покладав на таборитiв, засуджував їх радикалiзм, який в 1620 р. не дав змоги досягти угоди з католицькою церквою i призвiв до спустошливих воєн.
утиски переносив з династiї Габсбургiв на виконавцiв. В монографiї "Бiла Гора", її причини та наслiдки" виклав своє розумiння поразки чехiв у битвi бiля Бiлої Гори. Поразка, втрата незалежностi, контрреформацiя не означали занепаду. Всiляко перебiльшував роль католицизму та "нiмецького елементу" в розвитку чеських земель. За виключенням вiзантiйського впливу у стародавнiй перiод чеська iсторiя була результатом впливу Захiдної Європи. Риси концепцiї Пекаржа - антидемократизм, апологiя католицизму, впливу Заходу, негативна оцiнка революцiй в iсторiї, - були використанi пiсля 1938 р. нiмецькими окупантами та колаборацiонiстами.
Т. Г. МАСАРИК (1850-1937) -
мав визначальне значення на розвиток iсторико-соцiологiчного напрямку.
В 1883 р. об'єднав навколо себе гурток молодих вчених, почав видавати часопис "Атенеум", в якому заперечувалася вiрогiднiсть Краледворського та Зеленогiрського рукописiв. Масарик розглядав iсторiю крiзь призму полiтичної боротьби. Працi - "Чеське питання", "Ян Гус", "Наша нинiшня криза" та iншi, - мають фiлософсько-соцiологiчний характер. Як послiдовник давньогрецького фiлософа Платона, Масарик розглядав iсторичний свiт як недосконале вiдбиття якогось iдеального прообразу. Суть чеської iсторiї вбачав у досягненнi гуманiстичного iдеалу в якому поєднувалися б гуманiзм та релiгiйнiсть. Перебiльшував роль релiгiйних уявлень в життi суспiльства та iнтерпретував iсторичний процес в релiгiйному дусi.
"чеського гуманiзму". Втiленням його була дiяльнiсть Громади чеських братiв.
В працi "Карел Гавлiчек" Празьке повстання 1848 р. вважав помилкою, негативно оцiнював його керiвникiв. Проповiдував необхiднiсть релiгiйно-морального самовдосконалення, оновлення чеського суспiльства. Схвалював реформiзм, соцiальний лiбералiзм, класовий мир, нацiональну єднiсть, виступав проти iдей марксизму та соцiальної революцiї.
Окреме мiсце займає наукова дiяльнiсть Л. НІДЕРЛЕ (1865 -1944).
Дослiджував найдавнiший перiод iсторiї слов'янських народiв, використовуючи широке коло джерел, зокрема археологiчних. Знаходився пiд впливом позитивiзму. Заперечував автохтоннiсть слов'ян в Центральнiй Європi. В чотиритомнику "Слов'янськi старожитностi", в працi "Слов'янський свiт" показав високий рiвень культури стародавнiх слов'ян та тiсний зв'язок їх iсторiї з розвитком всiєї Європи. Уточнив кордони розселення слов'янського i неслов’янського населення в Центральнiй Європi.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ НАПРЯМОК
чеської iсторiографiї початку XX ст. репрезентував
який починав свою наукову дiяльнiсть як позитивiст.
В основу власної концепцiї нацiональної iсторiї поклав такi принципи:
зв'язок, єднiсть мiж рiзними явищами суспiльного розвитку;
розумiння iсторiї як боротьби нового iз старим, боротьби мас за краще майбутнє.
Вважав народ творцем iсторiї, вирiшальною творчою силою. Історичний прогрес вiдбувається завдяки боротьбi народних мас, революцiйним перiодам в iсторiї. На початку XX ст. опублiкував працi про джерела та розвиток пiсенної творчостi гуситiв - “Історiя Гуситської пiснi в Чехiї", “Виникнення гуситської пiснi", “Історiя гуситських пiсень в перiод гуситських воєн”. Розглядав, пiснi як невiд'ємну частину гуситського руху, втiлення прагнень народу. Вперше в чеськiй iсторiографiї обґрунтував тезу про тiсний взаємозв'язок розквiту культури з пiднесенням визвольного руху.
В статтi “Суперечка про суть чеської iсторiї" вказав на зв'язок iсторiї з полiтикою, виступив проти релiгiйного розумiння iсторiї Масариком. Гуситський рух слiд розглядати як боротьбу чеського народу за своє визволення.
Специфiка руху полягала в тому, що релiгiйнi гасла були лише одним з компонентiв нацiональної та соцiальної програми гуситiв. Гуситський рух мав революцiйний характер i був кульмiнацiєю середньовiчної чеської iсторiї.
В 20-30 рр. XX ст. З. Неєдли поступово еволюцiонiзував вiд позитивiзму до марксизму, на позицiї комунiстичної партiї. Вказував на недолiки iснуючого ладу незалежної Чехословацької республiки.
Критикував позитивiзм школи Голла та iсторико-фiлософськi погляди Масарика, вимагав пошуку закономiрностей iсторичного процесу, а не фiксацiї iсторичних фактiв.
" висунув вимогу визначити головнi завдання iсторичної науки, з'ясувати спiввiдношення ролi народних мас та особи в iсторiї. Вважав, що iсторiю слiд вивчати як iсторiю соцiальних низiв, простого народу.
В 20-30 рр. XX ст. працював над багатотомними монографiями про Б. Сметану, Т. Масарика, В. Ленiна, зображав їх дiяльнiсть на соцiальному тлi епохи. Вiдзначав великий вплив Масарика на розвиток чеської науки. Пiсля нiмецької окупацiї Чехословаччини емiгрував до СРСР. Брав активну участь в дiяльностi Всеслов'янського антифашистського комiтету, у виступах проголошував iдею слов'янської солiдарностi у боротьбi проти гiтлерiвської Нiмеччини.
З липня 1945 р., - президент Чеської академiї наук та мистецтв, з 1952 р. - президент Чехословацької академiї наук. З 1945 р., - депутат Нацiональних Зборiв, з 1946 - член президiї центрального комiтету комунiстичної партiї Чехословаччини. В брошурi "Комунiсти - спадкоємцi традицiйного чеського народу" (1946 р) про iснування двох напрямiв в нацiональнiй iсторiї - реакцiйної та прогресивної, революцiйної, демократичної. Визначав гуситський рух як велику народну нацiональну революцiю, пiслябiлогiрськi часи як перiод занепаду, вважав, що саме народ, незважаючи на "епоху темряви", проклав шлях до нацiонального вiдродження. Празьке повстання 1848 р. розглядав як найбiльшу гордiсть чеської нацiї з часiв гусизму.
Пiсля утворення незалежної Чехословацької республiки в 1918 р. виникли сприятливi умови для розвитку чеської iсторичної науки. Зросла кiлькiсть центрiв наукових дослiджень. Ними, крiм Кардового унiверситету в Празi, стали новоутворенi унiверситет у Брно, Вища архiвна школа, науково-дослiднi, Державний iсторичний iнститут, iнститути археологiї Сходу, Слов'янський iнститут. В Римi було створено чехословацький iнститут iсторiї, який займався вивченням документiв, з архiвiв Ватикану, що стосувалися Чехословаччини.
Було утворено Чеську академiю наук i мистецтв, наукове товариство "Пам'ятник нацiонального вiдродження", яке дослiджувало утворення незалежної держави.
Австрiя передала всi архiви, якi стосувалися Чехословаччини. Було створено нацiональну систему архiвних установ. Розширилася мережа видань спецiалiзованих iсторичних часописiв.
В 1935 р. було створено Товариство чехословацьких iсторикiв, яке об'єднувало лише професiйних дослiдникiв.
В мiжвоєнний перiод плiдно розвивалася iсторична наука, представлена низкою наукових напрямкiв.
КОНСЕРВАТИВНИЙ НАПРЯМОК
, окрiм Й. Пекаржа, про науковий доробок якого мовилося вище, репрезентував Й. ШУСТА (1874 - 1945),
теж послiдовника Я. Голла. Дослiджував проблеми полiтичної, культурної, соцiально-економiчної iсторiї Чехiї часiв розвинутого феодалiзму. Суть соцiально-економiчних процесiв цього перiоду вбачав у переходi вiд натурального до грошового господарства, вважав головним джерелом цього розвитку зростання видобування срiбла в чеських копальнях. Сумнiвався щодо правильностi поглядiв Ф. Палацького про масове переселення нiмцiв до Чехiї в ХШ ст. Довiв ненауковий характер тверджень нiмецької iсторiографiї про проживання нiмцiв на територiї Чехiї до приходу на неї слов'ян, про кiлькiсну перевагу нiмецького населення над чеським в ХШ ст.
В двотомнику "Книги з чеськеської iсторiї" та чотиритомнику "Чеська iсторiя" всебiчно дослiдив перiод з 1300 до 1356 р. - розквiту Чеської держави. Вказував на романський вплив на розвиток чеських земель.
В шеститомнiй працi з iсторiї полiтики великих європейських держав в 1671-1914 рр. дослiджував проблеми капiталiстичного розвитку. Генеза капiталiзму обумовлена розвитком нематерiальної сфери - капiталiстичного духу протестантської етики. Капiталiзм першої третини XX ст. розглядав як iмперiалiзм, виникнення якого пов'язано з промисловою революцiєю XIX ст. Видiляв такi риси iмперiалiзму, як боротьбу за свiтове панування, за ринки та колонiї, монополiзацiю, зростання ролi банкiв, посилення нерiвномiрностi розвитку окремих країн. Як i Масарик, першу свiтову вiйну та нацiонально-визвольний рух вважав революцiєю. Був прихильником iсторико-емпiричного методу, критикував позитивiстiв за спроби подавати своєрiднiсть iсторичного процесу у декiлькох соцiологiчних формулах.
Плiдно працювали iсторики
представник другого поколiння учнiв Я. Голла. Декiлька рокiв вивчав матерiали архiву Ватикану, якi стосувалися чеських земель. В працi з iсторiї селянства Чехiї та Моравiї з давнiх часiв до 1848 р. розглянув правове становище селян, форми їх залежностi. На пiдставi юридичного вiдношення селян до землi видiлив категорiї селян за ознаками ступеня забезпеченостi землею та права на користування нею. Цей аналiз має наукове значення до сьогоднi.
" критикував погляди Пекаржа, виступив на захист позитивної ролi гуситського руху в чеськiй iсторiї, враховував в ньому окрiм релiгiйного та нацiонального також соцiальнi та антифеодальнi аспекти. Аргументовано заперечив Пекаржеву оцiнку Жижки як фанатика та громили.
Заперечуючи погляди Пекаржа, доводив, що чеська культура, вершиною якої була творчiсть Я. А. Каменського зросла на гуситському ґрунтi. Перiод русизму - апогей культурного розвитку Чехiї. Розглядав гусизм в загальноєвропейському контекстi. Виступав проти перебiльшення ролi "пiсля бiлогорського католицизму" в розвитку чеського суспiльства, зробив внесок у вивчення iсторiї чесько-нiмецьких взаємин, новiтньої iсторiї країни.
всесвiтнiй iсторiї. В працях з iсторiї Праги вперше дослiдив проблему соцiальної кризи чеських мiст напередоднi гуситського руху. Показав вiдсутнiсть соцiальної гармонiї в чеських мiстах, посилення диференцiацiї рiзних верств населення, причини соцiальних конфлiктiв. Враховував, на вiдмiну вiд iнших вчених, не лише правничi, але й економiчнi аспекти генези мiст. На прикладi Праги показав розвиток середньовiчного мiста як тривалий процес, що почався в давнi часи, в Х ст., ще до отримання мiстом привiлеїв. Цим вiн заперечував твердження нiмецької iсторiографiї про утворення чеських мiст в ХШ ст. внаслiдок оформлення нюрнберзького мiського права.
В працi про нiмецьке право довiв, що мiське право в Чехiї формувалось шляхом поступової Інтеграцiї мiсцевих та чужоземних правничих норм, а не внаслiдок прямого запозичення нюрнберзького права.
Я. ОПОЧЕНСЬКИЙ (1885 - 1961), Ф. ПЕРОУТКА досвiд, вважали непридатним для цивiлiзованих країн.
Представники МАРКСИСТСЬКОГО НАПРЯМКУ
Б. ШМЕРАЛЬ (1880 - 1941)
в працi "Палацький та наш час" виступив на захист демократичних аспектiв концепцiї Палацького вiд критики Й. Пекаржа. Видана в 1938 р., в умовах загрози втрати незалежностi, праця мала актуальний полiтичний характер.
виступав проти концепцiї та культу Масарика. Вважав, що в iсторiї гусизму не слiд шукати "суть нацiональної iсторiї", а дослiджувати "в дусi Маркса" реальне життя людей, класову боротьбу в минулому. Вважав гуситський рух проявом кризи феодалiзму.
та iнших. Вони видали три збiрники "Історiя та сучаснiсть". Заперечували позитивiстську методологiю школи Я. Голла, критикували погляди Й. Пекаржа. Зосередили зусилля на проблемах методологiї, зокрема марксистського розумiння iсторичного процесу, а також соцiальнiй психологiї, психоаналiзу, соцiологiчного позитивiзму тощо. Знаходилися пiд впливом французької наукової школи "Анналiв", яка вважала що вивчення соцiально - економiчного аспекту iсторичного процесу має таке ж важливе значення як i вивчення полiтичного, культурного, морально-психологiчного аспектiв. Вiдкинули погляд на класову боротьбу як на негативний чинник в iсторiї, а також погляд про те, що в основi чеського iсторичного процесу знаходиться нацiональний чинник.
Пiсля другої свiтової вiйни члени групи перейшли на позицiї марксистської методологiї i одними з перших почали впроваджувати її концептуальнi засади стосовно чеської iсторiї. В. Гуса в працi "Епохи чеської Історiї" (1946) виступив проти Пекаржевої перiодизацiї нацiональної iсторiї i запропонував в якостi головного принципу перiодизацiї змiну суспiльно-економiчних формацiй. О. Ржига в працi "Економiчний та соцiально-полiтичний розвиток Чехословаччини, 1790-1945" (1946) зробив спробу на основi марксистської методологiї виявити закономiрностi економiчного та суспiльно-полiтичного розвитку країни, висвiтлювати проблему генези капiталiзму в Чехiї. З подiбних позицiй, як зазначалося вище, в 1946 р. виступив З. Неєдли.
Проте до початку 50-х рокiв в iсторичнiй науцi панував плюралiзм в сферi методологiї, переважали традицiйнi науковi школи. Пiд гаслом захисту традицiйних трактовок нацiонального Історичного процесу в 1947 р. вiдбувся ІІ з'їзд iсторикiв. Перехiд на позицiї марксизму в сталiнськiй iнтерпретацiї вiдбувся на початку 50-х рокiв. Створена на цiй основi концепцiя нацiональної iсторiї, що панувала до кiнця 80-х рокiв, перекреслювала позитивне значення дiяльностi Т. Масарика, негативно оцiнювала нацiональний рух, перiод 1918-1938 рр. В 1966-1968 рр. було зроблено спробу її перегляду. В цi роки посилився вплив поглядiв захiдноєвропейських нацiональних шкiл в чеськiй iсторичнiй науцi. Дослiдники позакласово оцiнювали дiяльнiсть Ф. Палацького. Т. Макарика, посилили вивчення нацiонального руху в XIX ст. - на початку XX ст., почали переглядати значення робiтничого руху та Жовтневої революцiї 1917 р. в Росiї, яке в офiцiйнiй концепцiї набрало гiпертрофованого вигляду. Цi пiдходи до вивчення нацiональної iсторiї вiдобразилися в роботi ІV з'їзду iсторикiв в 1966 р. Проте радянська окупацiя країни в 1968 р. припинила цi дослiдження. Найбiльш впливовою установою в сферi iсторичних дослiджень в часи комунiстичного правлiння був iнститут iсторiї партiї при центральному Комiтетi Комунiстичної партiї Чехословаччини. Саме тут створювалися науковi схеми, що не пiдлягали обговоренню. Центрами iсторичної науки була система науково-дослiдних iнститутiв Академiї наук, кафедри вищих навчальних центрiв. Видавалася значна кiлькiсть спецiалiзованих наукових часописiв та щорiчнi збiрники наукових статей. Було реорганiзовано дiяльнiсть архiвiв та музеїв.
В 50-80-тi роки здiйснювалися науковi дослiдження рiзних перiодiв чеської iсторiї. Інтенсивно вивчалася стародавня iсторiя слов'ян VІ-ІХ ст. на чеських землях. Проблемам розвитку Великої Моравiї присвячена монографiя Й. Поулiка "З глибини столiть" та цикл статей Я. Бйом, Б. Гавранек, Л. Гавлiк, В. Груби, Я. Декан, П. Раткош, Б. Хроповський та iншi дослiджували проблеми генези перших державних об'єднань, мiсце Великої Моравiї в європейськiй iсторiї. Тип державностi та народностi цього утворення вiдображено в збiрнику "Велика Моравiя: початок чехословацької державностi" (1985). В ньому узагальнено дослiдження iсторикiв, археологiв, лiнгвiстiв, етнологiв, висвiтлено проблеми полiтичної органiзацiї, суспiльної структури, функцiї влади, вiдносин з Вiзантiєю, розвитку культури, дiяльнiсть Кирила та Мефодiя. Дослiдження проблеми утворення та розвитку чеської феодальної держави 3. ФІАЛА (1922-1975) "Чехiя перiоду Пржемисловичiв. Чеська держава та суспiльство в 995-1310 р. р. ", "Догуситська Чехiя 1310-1419 рр. Чеська держава пiд владою Люксембургiв". Вчений пiдкреслював високий рiвень розвитку ремесла, значення економiчного чинника в генезi держави. Цiй же тематицi присвячено працi "Початок Пржемисловичiв", яка охоплює перiод ІХ-Х ст., Р. НОВОГО
"Держава Пржемисловичiв у ХІ-ХП столiттях". Всi три автори обстоюють тезу про iснування в Чехiї своєрiдної середньоєвропейської моделi феодальної держави.
Продовжувалося дослiдження проблем гуситського руху. В 50-60-х рр. створено його перiодизацiю, велика увага придiлялася його проявам в рiзних регiонах. Рух розглядався з класових позицiй, доводили, що це була незавершена буржуазна революцiя. Було опублiковано монографiї Й. КЕЙРЖА
про Петра Хельчицького, двотомник Ф. БАРТОША"Гуситська революцiя". В 70-80-х рр. дослiдники внесли змiни в концепцiю гуситського руху, уточнили його перiодизацiю. Вiдмовилися вiд тези про його характеристику як буржуазної революцiї, зосередилися на вивченнi iдеологiчних процесiв. Це вiдображено в працях Ф. ШМАГЕЛА
"Нацiональна iдея в гуситськiй Чехiї", збiрнику наукових праць "Гуситський Табор", М. ПОЛІВКИ
"Микулаш з Гуси та дрiбна шляхта на початку гуситської революцiї", Й. КЕЙРЖА
"Гусити".
Велику увагу було придiлено дослiдженню проблем соцiально-економiчного розвитку. Вивчалися тенденцiї розвитку економiки, соцiальна структура феодального суспiльства, що знайшло вiдображення в монографiях
"Ремiсниче виробництво в чеських землях в ХVІ ст. ", Й. ПЕТРАНЯ
"Залежне населення Чехiї на початок Тридцятирiчної вiйни".
Аналiз опозицiйного руху в чеському суспiльствi, боротьби станiв проти Габсбургiв, полiтичної боротьби в суспiльствi в цiлому, мiжнародне значення цих процесiв висвiтлено в дослiдженнях групи iсторикiв. Вони пiдкреслювали обмежений становий характер опозицiї, полiтичну активнiсть середньої шляхти. До них належать Й. ПОЛІШЕНСЬКИЙ"Тридцятирiчна вiйна та чеський народ", "Тридцятирiчна вiйна та європейська криза ХVП ст. ", Ф. КАВКА
"Бiла Гора та чеська iсторiя"; А. Мiка
: "Сто рокiв боротьби за характер Чеської держави. 1526 - 1627"; Й. ЯНАЧЕК
"Падiння Рудольфа ІІ", "Вальдштейн та його час".
Теоретичний аспект проблеми кризи феодального суспiльства розглядали М. ГРОХ, Й. ПЕТРАНЬ
в працi "ХVШ столiття - криза феодального суспiльства".
Питання економiчної iсторiї, зокрема розвитку промисловостi, селянських рухiв вiдбито в працях "Мануфактурний перiод в Чехiї", "На порозi нового суспiльства. 1781-1848 "; Я. ПУРША"Промислова революцiя в чеських землях", колективних монографiях "Короткий нарис економiчного розвитку Чехiї до 1955 р. ", "Економiчна iсторiя Чехословаччини в XIX i XX ст."
чеської нацiї, узагальнив результати дослiджень з дискусiйних проблем у працях "Наше нацiональне вiдродження", "Чеське нацiональне вiдродження".
В. ЖАЧЕК"Йозеф Вацлав Фрiч", "Йозеф Барак".
Розвиток робiтничого руху знаходився в центрi уваги в часи комунiстичного керiвництва i висвiтлювався дещо однобiчно лише з позитивними оцiнками. Ще в 1949 р. А. КЛІМА
видав працю "Початок чеського робiтничого руху", згодом в 50-60-х рр. Б. ШІНДЕЛЯРЖ"З iсторiї робiтничого руху в Брненськiй областi", М. МІШКА"Острова на порозi промислової революцiї".
"Т. Масарик i наш робiтничий клас", "Т. Масарик i чеська полiтика" та iнших працях.
Роль та мiсце чеської буржуазiї в нацiональнiй боротьбi в XIX - на початку XX ст. вiдбита в статтях, вмiщених в перiодичних виданнях "Збiрник до iсторiї XIX та XX столiть", "Збiрник до проблематики чеського iмперiалiзму”. О.
УРБАН"Чеське суспiльство. 1848-1918".
вплив революцiйних подiй в Росiї в 1917 р. на цей процес, витоки колаборацiонiзму частини верхiв чеського суспiльства, ця тематика розроблялася Ю. КРЖИЖЕКОМ"Виникнення Чехословаччини", Й. ГАЛАНДАУЕРОМ
:
"Вiдгуки Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї в чеському суспiльствi", В. КРАЛОМ"Виникнення Чехословаччини", "Питання економiчного та соцiального розвитку чеських земель. 1928-1945" в трьох томах, В. ПЛЕВЗОЮ
"За нову державу чехiв та словакiв", "Економiчна криза в Чехословаччинi. 1928-1934", В. ПРУХОЮ"Соцiальна структура чехословацького суспiльства в домюнхенськiй республiцi": А. ХИБОЮ
"Становище робiтничого класу в капiталiстичнiй Чехославаччинi", В. КРАЛ"Визволення Чехословаччини" та iнших працях проблеми втрати незалежностi в 1938 р., етапи руху Опору, його соцiальну роль, провiдну роль компартiї в створеннi Нацiонального Фронту, внесок СРСР у визволення вiд нiмецьких окупантiв.
влади, iсторiї компартiї.
Узагальнюючими працями чеської iсторiографiї 50-80-х рокiв X ст. стали науково - популярний нарис "Історiя Чехословаччини" та двотомник "Огляд iсторiї Чехословаччини", в якому виклад подiй доведено до 1849 р.
В цей же перiод проводилася розробка методологiчних та iсторiографiчних проблем в двотомнику Ф. КУТНАРА
"Огляд iсторiї чеської i словацької iсторiографiї"; працях В. КРАЛА
"Історiографiя - її ретроспективи та перспективи", "Свiт iдей iсторiї", "Зденек Неєдли та школа Голла"; Т. ВОЙТЕХА"Чеська iсторiографiя та позитивiзм" та iнших вчених.
Пiсля "оксамитової революцiї" сталися радикальнi змiни в розвитку чеської iсторичної науки. Вiдбулося повернення до плюралiзму в сферi методологiї, але при цьому марксистську методологiю було пiддано остракiзму. Повернуто до наукового обiгу концепцiї iсторикiв минулого, перевидано ряд праць, зокрема дослiдникiв, якi перебували в емiграцiї, самвидавницькi твори, якi з'явилися пiсля 1968 р.
"Серединна Європа".
Було створено науковий центр по вивченню дiяльностi Т. Масарика та його праць. Спецiальна урядова комiсiя по вивченню подiй 1968 р. отримала документи з цiєї проблеми вiд урядiв Угорщини, Польщi, Болгарiї, Нiмеччини. Лише Росiя не надала вiдповiдних матерiалiв. Частина документiв видана, як i "Чорна книга", яка вперше була опублiкована наприкiнцi 1968 р. у Празi. Змiнилася тематика дослiджень. Насамперед було звернуто увагу на всебiчне висвiтлення правлiння комунiстичної партiї, зокрема на негативнi сторони такi як полiтичнi репресiї тощо.
Дослiдники прагнуть подолати однобiчнiсть у вивченнi та оцiнцi подiй, пов'язаних з отриманням незалежностi у 1918 р., особи Т. Масарика, перебуваннi чеських земель у складi iмперiї Габсбургiв тощо.
1. "Историография истории южных и западных славян" - М., 1987, с. 28-35, 65-75, 105-114, 152-168.
"Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки " - М., 1990, с. 327-331, 451-455.
3. Волков В. К. - " Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы " - " Новая и новейшая история" - 1991. - № 4
| 
