Історична спадщина Гуго Гроцiя
1. 1. Полiтична ситуацiя в Європi на початку
XVII
ст.
свiту Захiдної Європи.
Проте, ця єднiсть нiколи не була повною. Священна Римська iмперiя нiколи не охоплювала всiх держав Захiдної Європи, не говорячи вже про Схiдну Європу. Всерединi самої iмперiї єднiсть порушувалась боротьбою iмператора то з непокiрними мiськими республiками, то з могутнiми iмперськими князями.
Поряд iз утворенням обласних ринкiв i нацiональних держав, з розпадом полiтичної єдностi вiдбувається руйнування й релiгiйної єдностi Захiдної Європи в результатi реформацiї.
Нарештi, Тридцятирiчна вiйна (1618-1648 рр.) поклала кiнець Священнiй Римськiй iмперiї, котра розпалась на 335 самостiйних держав, що було санкцiоновано Вестфальським мирним договором.
Одначе, не дивлячись на таку полiтичну й релiгiйну роздробленiсть, Захiдна Європа в суспiльно-полiтичному планi все ще мала загальнi риси феодального ладу, в надрах якого, насамперед у мiських громадах, вiдбувався процес первинного накопичення капiталу i розвивались витоки нового, буржуазного суспiльства.
Голландiя, батькiвщина Гроцiя, однiєю з перших в Європi стала на шлях капiталiстичного розвитку, простiр для якого вiдкрила Нiдерландська революцiя 1566 - 1609 рокiв, що звiльнила країну вiд панування iспанських феодалiв. Маючи потужний торговий флот, Голландiя успiшно змагалася на морi зi зростаючою могутнiстю Англiї.
Інтереси буржуазного розвитку суспiльства в кiнцевому рахунку i виражали працi Гроцiя, що став одним iз творцiв буржуазної, себто прогресивної для свого часу науки права.
1. 2.
Життєпис Гуго Гроцiя
Йоганн, приїхав до Голландiї i оселився у м. Дельфтi, де зайняв посаду бургомiстра. Тут 10 квiтня 1583 року i народився Гуго Гроцiй.
Гуго Гроцiй належав до унiверситетської iнтелiгенцiї: батько його був куратором, а дядя, Корнелiс, ректором Лейденського унiверситету. Гуго Гроцiй у вельми ранньому вiцi виявив винятковi науковi здiбностi i вже у 14 рокiв вражав своїми знаннями вчених i правителiв. Будучи у почтi посланця Голландiї Ольденбарневельде в Парижi, вiн так здивував своїми знаннями короля Генрiха IV, що той вигукнув у присутностi придворних: "От диво Голландiї!".
авторiв пiд керiвництвом видатних французьких гуманiстiв Скалiгера й Казобона, вiн також виконував функцiї адвоката в Гаазi. У 1604-1604 рр. Гроцiй написав трактат "Про право здобичi"
(Dejurepraedae), частину якого було надруковано 1609 року.
Зайнявши офiцiйну посаду ратспенсiонарiя, себто синдика Роттердама (1613 р.), Гроцiй взяв участь в релiгiйно-полiтичних спорах мiж "гомаристами" i "армiнiанами" (за iменами професорiв Лейденського унiверситету - Гомара i Армiнiя, лiдерiв ворожих партiй). Вiн приєднався до "армiнiанiв".
"гомаристiв". Гуго Гроцiя було засуджено на довiчне ув"язнення (це сталося 17 травня 1618 року) в замку Левенстейн (на р. Маасi). Там вiн знаходився бiля двох рокiв i звiльнився за допомогою своєї дружини Марiї. Вiн втiк до Францiї, де королем Людовiком ХІІІ йому було призначено пенсiю.
У Францiї вiн написав свiй знаменитий трактат "Три книги про право вiйни i миру", якого було надруковано 1623 року. В подальшому Гроцiй займався правом ("Введення i дослiдження права Голландiї"
, 1631 р.), iсторiєю i частково релiгiйно-полiтичними питаннями.
Намагання по смертi Морiца Оранського здобути дозволу повернутися на батькiвщину без принизливого прохання про помилування виявилися даремними, i Гроцiй 1632 року оселився в Гамбурзi. Вiн вiдмовився вiд голландського громадянства i 1634 року посiв пост шведського посланця при французькому дворi. Але дипломатична дiяльнiсть його не була успiшною, здебiльшого як результат ворожого ставлення до нього з боку кардиналiв Рiшельє i Мазарiнi.
Не дивлячись на добре ставлення до нього шведської королеви Христини, 1644 року Гроцiй звiльняється з посади шведського посланця. Наступного року через Голландiю, де його було прийнято з пошаною, вiн прямує до Швецiї. Там вiн вiдхилює призначення його державним радником. Незабаром вiн виїжджає до м. Любек. Судно, де вiн знаходився, зазнало катастрофи неподалiк вiд Данцига. Гроцiй застудився i захворiв. Його перевезли до м. Росток, де в серпнi 1645 року вiн помер. Поховано Гроцiя в рiдному Дельфтi.
2. 1. Історичнi та лiтературнi твори Гуго Гроцiя
"Збiрник Стобея"
(грецький текст з латинським перекладом Гроцiя, 1622 р.), "Уривки з грецьких трагедiй i комедiй"
(1625 р.), твори Тацита
зi своїми зауваженнями (1640 р.).
"Про давнину i лад Батавської республiки"
(1610 р.) вiн не тiльки викладає iсторiю створення голландської держави, але головним чином прагне виправдати та навести пiдстави так званого "вiдокремлення" Сполучених Провiнцiй (Нiдерландiв) вiд iспанської монархiї. В творi "Про походження американських народiв"
(1642-1643 рр.) Гроцiй висловлює припущення про те, що американський народ пiшов вiд пiвнiчних норманiв, що спускалися морем вздовж берегiв Гренландiї до Пiвнiчної Америки. Як першоджерело для дослiдження iчторiї боротьби Сполучених Провiнцiй проти посягань на їхню незалежнiсть з боку Іспанiї може служити хронiка Гроцiя, що була опублiкована посмертно (1657 р.) пiд назвою "
Annales et historiae de rebus Belgicis
".
2. 2. Праця "Про право здобичi"
Трактат "Про право здобичi" - одна iз раннiх праць Гуго Гроцiя. ЇЇ було написано у 1604-1605 роках та частково опублiковано 1609 року пiд назвою "Вiльне море, або про право, що належить голландцям у сферi торгiвлi з Індiєю"
(тому часто її називають просто "Вiльне море"). Тут вiн захищав право вiльного плавання кораблiв пiд усiма прапорами у вiдкритому морi, доводячи безпiдставнiсть зазiхань на виключне морське панування спочатку Іспанiї i Португалiї, а згодом i Англiї. Праця "Про право здобичi
", яка мiстить викладення основ мiжнародного права, є первинним нарисом системи, розвинутої Гроцiєм в подальшому в його головному трактатi - "Про право вiйни i миру". Загалом, в цьому трактатi, проте як майже в усiх працях Великого голландця, неважко знайти основний її напрямок - захист iнтересiв Голландiї,- молодої, але швидко прогресуючої морської держави.
2. 3.
"Три книги про право вiйни i миру"
У присвяченнi, котрим починається гнига Гуго Гроцiя "Про право вiйни i миру", вказано, що вона написана "задля захисту Справедливостi". Виявити начала справедливостi в мiжнародних вiдносинах - ось та основна мета, котру переслiдує видатний голландський вчений, проводячи своє дослiдження. Безглуздi жорстокiсть i вероломство, супутнi вiйнам мiж сучасними йому державами, зокрема Тридцятирiчнiй вiйнi, зустрiчають осуд з боку Гроцiя. Вiн заявляє, що серця людей "втомленi вiйною", прагнуть суцiльного встановлення миру.
що стверджуюсть, нiби в мiжнародних вiдносинах все вирiшує сила i що пiдчас вiйни всi закони припиняють свою дiю. Вiн намагається по-iнакшому вирiшити проблему спiввiдношення вiйни i миру.
Вирiшення цiєї глобальної проблеми стикалося з розв’язанням питання про те, що собою взагалi являє право. Працюючи над цим, Гроцiй висловлює думку про iснування двох видiв права: норм, що виникли "шляхом встановлення", i норм, що випливають "iз самої природи". Неважко зрозумiти, що Гроцiй має на увазi iдею про iснування так званого природного права. "Матiр’ю природного права є сама природа людини…", - стверджує Гроцiй. Це право не залежить не тiльки вiд проїзволу людей, але й вiд волi бога. Розвиваючи цю думку, Гроцiй зауважує, що норми природного права не розходяться з волею бога. Бiль того, бог вимагає їхнього виконання.
Джерелом природного права Гроцiй вважає, як зазначалося вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагнення людини до спiлкування
. Принципи природного права вiдповiдають основним потребам гуртожитку людей. Це право випливає зi здорового глузду, котрим та чи iнша дiя, в залежностi вiд її вiдповiдання або протирiччя розумнiй природi людини, визнається або морально ганебною, або морально необхiдною.
значення примусу
для права. "Право не одержує свого зовнiшнього здiйснення, якщо воно позбавлене сили для приведення до життя". Однак, цьому певною мiрою притирiчить iнше твердження Гуго Гроцiя: "Не можна казати, що право, позбавлене пiдтримки силою, не мало б нiякої дiї, адже дотримання справедливостi надає совiстi спокою, несправедливiсть же спричиняє страждання i муки, подiбнi до стану душ тиранiв, що описаний Платоном". Гроцiй в своєму трактатi не змiг вдало пов"язати цi два принципи.
Одним з елементiв примусу, як вiдомо, є покарання
за вчиненi людиною злочини. Гроцiй висловлює в цiєї галузi новi, прогресивнi для свого часу тезиси. Зокрема, це твердження про вiдповiднiсть мiри покарання тяжкостi вчиненого злочину. "Нiхто не має бути покараний понад свою винуватiсть", - говорить Гроцiй. Як бачимо, тут зачiпається i питання наявностi вини. Гроцiй ставить питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть виключно за виннi дiї. Гроцiй також переконаний, що покарання не повинно бути метою iснування права, це є лише мiра профiлактики проти злочинiв. При виявленнi цiлей покарання, слiд зважати на три аспекти: користь злочинця, користь потерпiлого i користь всього суспiльства. Користь для злочинця полягає у тiм, що покарання сприяє його виправленню i позбавляє порок для нього будь-якої "привабливостi". Користю для потрепiлого i суспiльства в цiлому є гарантiя неповторення аналогiчних злочинiв з боку тiєї ж особи або iнших осiб.
Також Гроцiй ставить собi таке питання: як же визнаються цi принципи, що вкоренилися в природi людинi? Тобто, iншими словами, якi правила можна i потрiбно вважати природним правом? Даючи вiдповiдь на це питання, Гроцiй пише, що належнiсть чогось до природного права доводиться або "з перших начал"
(apriori), або з "випливаючих звiдси наслiдкiв"
(apostreiori). Перше доведення складається за Гроцiєм у виявляннi за допомогою тiльки логiчних мiркувань вiдповiдностi цього правила поведiнки до людської природи. Доведення же "вiд наслiдкiв" полягає у виявленнi дослiдним шляхом того, що визнається природним правом. Загальнопоширений наслiдок, як зауважується у працi, передбачає загальну причину, а такою причиною "загального переконання" може бути тiльки "загальний сенс".
Гроцiй вважає, що тiльки перший з наведених шляхiв виявлення природного права дає можливiсть досягти найкращих результатiв, адже користуючись доведенням "вiд наслiдкiв" можна зробити виснавки, що мають не абсолютну, а лише певну вiрогiднiсть. Однак Гроцiй не зневажає i такий спосiб доказу.
Як приклад, можна навести декiлька правил поведiнки, котрi, як стверждуе Гроцiй, випливають з природного права: утримання вiд чужого майна, повернення чужої речi та отриманої з неї вигоди, дотримання обiцянок, вiдшкодування збиткiв за наявностi вини у особи, що спричинила їх, здiйснення заслуженого покарання.
Вiд природного права Гроцiй вiдрiзняв право волевстановлене.
Воно "змiнюється в часi i рiзне у рiзних мiсцях". За джерелом походження, вчений подiляв його на право божественне
(встановлене волею бога) i право людське
(встановлене людьми).
Гроцiй проголошує бога творцем законiв божих, котрi викладенi у священному писаннi. Закон божий був тричi даний людям: одразу по створеннi людини, потiм для спасiння людини пiсля потопу i востаннє - через Христа, заради остаточного очищення людського роду.
людини до спiлкування. Люди первiсно об’єдналися у державу, переконавшись на досвiдi в неспроможностi окремих роздiлених сiмей протистоянню насильству. Гроцiй пiдкреслює, що люди вчинили це "не за божим велiнням, а добровiльно". Таким чином, вiн дотримується так званої договiрної теорiї походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцiй. У згодi з цiєю теорiєю, Гроцiй так визначає державу: "Держава… є досконалий союз вiльних людей, укладений задля дотримання права i загальної користi".
Однак, поряд iз цим Гроцiй висловлює думку про iснування верховної влади, яка приводить до дiї весь державний органiзм, яка не знаходиться пiд чиїмось контролем, окрiм самого носiя цiєї влади. Ця влада зайнята досягненням загальнодержавного iнтересу, тобто досягненням народного блага, проте не завжди в прийнятний для народу спосiб. В свою чергу, народ, за Гроцiєм, повинен пiдкорятися владi, i не має права на виявлення в будь-якiй спосiб невдоволення нею. Народ-де добровiльно вiддається пiд владу володаря, i не має права виходу з-пiд неї в подальшому. Таким чином, Гроцiй заперечує тезис про верховенство народу. В цьому його твердженнi вiдбивається побоювання революцiйних виступiв народних мас, характерне для тих буржуазних кiл, представником яких вiн був.
Цiкаво простежити, як пов’язує Гроцiй природне право iз внутрiшньодержавним. Необхiднiсть виконання вимог внутрiшньодержавного права обумовлена суспiльним договором. Але обов’язок виконання самого договору випливає з природного права, яке наказує дотримуватись даних обiцянок. Звiдси виходить, що "природа може бути як би прародителькою внутрiшньодержавного права".
правом народiв. "Про право вiйни i миру". Згiдно з ним, права в галузi мiжнародних вiдносин створюються за взаємною згодою держав iз мiркувань користi. Таким чином, тут ми стикаємось з таким самим мотивом, як i при встановленнi внутрiшньодержавного права.
Вважаючи, що право народiв набуває сили з угоди держав, Гроцiй разом з тим в якостi його джерел називає саму природу, закони божi i людську мораль.
Серед iнститутiв, безпосередньо впроваджених правом народiв, Гроцiй називає iнститут посольства
. Вiн присвятив посольськiй справi доволi велику частину в своїй працi. Гуго Гроцiй закрiпив за послами основнi права, якими вони володiють i нинi. Це – дипломатична недоторканнiсть, екстериторiальнiсть послiв i право бути прийнятим тим сувереном, до якого посланця було вiдряджено.
"стан боротьби силою", Гроцiй стверджує, що пiд таке визначення пiдпадають i "приватнi"
, i "публiчнi"
вiйни.
Приватнi вiйни -
це такi, котрi ведуться особами, не надiленими цивiльною владою. Публiчнi
ж вiйни є такими, що ведуться органами цивiльної влади.
Але в трактатi "Про право вiйни i миру" йдеться головним чином про публiчнi вiйни. Гроцiй не виражає думки про недозволеннiсть усякої вiйни, вiн навпаки визнає цей процес як природний. У Гроцiя ми зустрiчаємо роздiлення вiйн на справедливi
i несправедливi
.
Справедливою
визнається вiйна, що є вiдповiддю на правопорушення. Наприклад, Гроцiй вважає оправданими воєннi дiї, вживанi народом з метою самооборони i захисту свого надбання. Такi вiйни, як вважає вчений, не суперечать природному праву, адже передбачливiсть i пiклування про самих себе не суперечать природi суспiльства.
До несправедливих вiйн
Гроцiй вiдносить насамперед вiйни загарбницькi. Вiн вважає неправомiрними напади, що здiйснюються одними державами проти iнших iз егоiстичних мiркувань власної користi, заради оволодiння чужими родючими землями та iншими багатствами, з метою пiдкорення i обертання на рабiв iншоплеменних народiв всупереч їхньої волi. Не можна вважати проавомiрними i вiйськовi дiї i в деяких iнших випадках, коли, наприклад, до них звертається якась держава через “непевне побоювання” зростаючої могутностi сусiдiв, котрi нiчим не виказують своїх агресивних намiрiв.
несправедливої вiйни вiдповiднi за її наслiдки.
Розглянувши питання про тi обставини, за яких держава починає справедливу вiйну, Гроцiй зупиняється на припустимих способах ведення такої вiйни. Вiн наводить свої думки з приводу того, що дозволене по вiдношенню до супротивника.
або примусово. Що стосується людей, не винних нi в чому, то їх Гроцiй радить не тiльки не вбивати, але й всiляко запобiгати створенню таких умов, за яких їхнє життя було б в небезпецi. Пiдчас вiйни треба щадити дiтей, жiнок та старих, а також релiгiйних служителiв, науковцiв, мирних землеробiв, торговцiв i iнших. Слiд гуманно ставитися до полонених, вбивство яких є ганебною справою.
Також Гроцiй висловлюється i за встановлення цiлої низки обмежень щодо знищення i загарбання пiд час вiйни майна, що належить ворожому народу, одержання влади над переможеними.
При висвiтленнi проблем вiйни i миру Гроцiй торкається питання про договори, що укладаються державами, i про обiцянки, що даються одним одному. Гроцiй вiдстоює святiсть таких договорiв i обiцянок, сумлiннiсть у взаєминах ворожих сторiн i за додержання досягнутих ними домовленостей.
Роздуми Гуго Гроцiя про те, що дозволено i чого не слiд робити пiд час вiйни, цiкаво поєднанi з цiкавими зауваженнями про позицiю, якої слiд додержуватись нейтральним країнам. Обов’язок цих країн полягає в утриманнi вiд сприяння тому, хто веде несправедливу вiйну. В сумнiвних випадках нейтральним державам рекомендовано надавати рiвних послуг (окрiм вiйськової допомоги) обом сторонам.
Вiйна, за словами Великого голландця, несе “великi нещастя”. Тому коли нема впевненостi у справедливостi вiйни, що може розпалитися, треба “вiддати перевагу мировi”.
Як вважає Гроцiй, iснує жеребу.
Навiть справедливi вiйни, заявляє Гроцiй, треба починати обачно. Існують ситуцiї, за яких буває доцiльно вiдмовитися вiд цих вiйн. Коли вiйна вже стала неминучою, то вона йде “заради укладення миру”.
Про мир Гроцiй неодноразово говорить на протязi всього свого твору, закликаючи до запобiгання вiйни “по мiрi можливостi”. “Закликаннями про дотримання сумлiнностi i миру” вiн закiнчує своє дослiдження.
3. Висновок
Пiдводячи пiдсумок, можна сказати, що дiяльнiсть видатного голландського науковця-юриста Гуго Гроцiя мала дуже велике значення для встановлення буржуазного, тобто прогресивного на той час ладу в європейських країнах, як i для нової iсторiї Європи взагалi. Крiм того, Гроцiя цiлком заслужено вважають засновником науки мiжнародного права, без якої нинi неможливо уявити iснування свiтової спiльноти. Гроцiй, який жив у час постiйних жорстоких вiйн, що спустошували Захiдну Європу, вперше зробив спробу ввести вiйну в рамки права, i цю його заслугу також важко переоцiнити. Гроцiй перший юридично закрiпив принципи посольської дiяльностi, що використовуються дотепер. Гроцiй багато зробив, щоб припинити постiйнi чвари мiж європейськими народами i налагодити мирне спiвiснування держав на основi правових норм.
1. Гуго Гроций. «О праве войны и мира», перевод с латинского. М.,1994.
2. «История дипломатии», том 1. М., 1959
3. Большая советская энциклопедия, том 7. М., 1972
4. Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. «История международного права». М., 1990.
|
