Історико-культурна спадщина І.Мазепи. Історія та сучасний стан

Історико-культурна спадщина І. Мазепи. Історiя та сучасний стан Історико-культурна спадщина І. Мазепи. Історiя та сучасний стан. ПЛАН Вступ. 3 1. Походження І. Мазепи та його рiд. 4 2. Іван Мазепа як культурний дiяч. 5 3. Бароковий унiверсум Івана Мазепи. 9 Список використаної лiтератури. 14 Вступ “Ким для України i її народу є Іван Мазепа? Нацiональним героєм чи зрадником?” — з таким питанням звертається до себе та до iнших всяк, хто знаком з iсторiєю України. Неоднозначна iсторична постать Мазепа залишила незгладимий слiд не тiльки в iсторiї України але i в iсторiї всього свiта. Його особистостi присвятили вiршi, повiстi i поеми Д. Байрон, У Гюго, Д. О. Рилєєв, О. Пушкiн, Б. Залеський, П. Меримо, Ю. Словацький, Б. Брехт, Р. фон Рогтшаль, Вольтер (Ф. М Аруе), створювали його портрети живописцi М. Геримский, О. Верна, Л. Буланже, Е. Делакруа, Г. Жерико, В. Павлишак. оспiвували композитори Ф. Лист, П. Чайковський... У "Новiй британськiй енциклопедiї" з бiльш нiж 40 гетьманiв України згаданi тiльки два — Б. Хмельницький та І. Мазепа. Багато сюжетiв майбутньому письменнику Н. В. Гоголю навiяли розповiдi його бабусi Тетяни Семенiвни - дружини полкового козацького писаря i праправнучки гетьмана, у тому числi i про вiковий, у чотири обхвати дубi, пiд галузями якого зустрiчалися Мотря Кочубеевна — 18-лiтня дочка генерального суддi iз сивим 68-лiтнiм гетьманом И. Мазепою. З легкої руки Я. X. Пасека, що опублiкували в 1821 роцi у Варшавi свої мемуари, І. Мазепа перетворився в невдачливого коханця дружини польського шляхтича С. Фальбовского. І навiть у музеї В. Гюго знаходиться сьогоднi мiнiатюра: прив'язаний до спини коня оголений І. Мазепа, покараний у такий спосiб за адюльтер. 1. Походження І. Мазепи та його рiд вiн одбуватиме кiнно-вiйськову службу при Брацлавському ста­ростi (тодi, звичайно, давалися землi за службу у вiйську). Ро­ку 1578-го за сином Миколи — Михайлом ствердженi цi землi. Михайло Мазепа мав двох синiв: Федора, котрий був отаманом у козацькому вiйську i ходив походами на Полякiв з Косинським, Лободою i На­ливайком; з ними вiн попався до рук По­лякiв, з ними його й скарано на смерть у Варшавi,—i другого, Миколу; син цього Миколи, Степан, мав, як тодi водилося, ще й друге iм’я—Адам. Так само Хмельницький мав два iм'я: Бо­гдан i Зiновiй; князь Константин Острожський мав ще друге iм’я—Василь. Цей Адам—Степан Мазепа був чоловiк освiче­ний, але дуже палкий; вiн за часiв Виговського належав до партiї, котра хотiла, щоб їх рiдний край був самостiй­ною державою, жiнка його, Марина, з роду Мокiевських, пiшла пiсля, у черницi i зробилася iгуменею Фроло-Вознесенського манастяря" у Києвi. Як звичайно, iм’я їй у червицях перемiнили, i вона пiдписувались так: „Марiя Магдалина Мазепина, Ігуменья монастиря Дiвочо-Вознесенського Київо-Печерського Глуховського". Вона була добре освiчена людина, мала чималий вплив на сина свого Івана, як вiн був Гетьманом, i вмерла у 1707 роцi. У Степана i Марiї був один син Іван i одна дочка, що вийшла за Войнаровського; вона покинула Войнаровського через те, що вiн силував її перейти на католицтво, i пiшла у монастир. Якого саме року родився Іван, напевне не знаємо; по од­них джерелах, це було у 1629 роцi, по других—далеко пiзнiш: у 1644, але, здається, ближче буде до правди перше 2. Іван Мазепа як культурний дiяч Цьому гетьмановi найбiльше дiсталося вiд iсторикiв. Ким тiльки не називали його! І зрадником росiйського народу, i зрадником українського народу, i великим злочинцем, i дворушником, i … Зрештою, сам перелiк усiх тих ярликiв забрав би тут дуже багато мiсця. Якщо образ Богдана Хмельницького прийнято було змальовувати всуцiль свiтлими барвами, абcoлютно зiдеалiзовано, то образ Івана Мазепи – за принципом контрасту – тiльки в тонах темних, похмурих, зловiсних. Надто багато всяких iдеологiчних спекуляцiй у тому, що подавалося нам за iсторичний портрет українського гетьмана, одного з найвидатнiших синiв свого часу. Мазепа нiколи не зраджував нi росiйський народ, нi, тим бiльш український. Навпаки, своєму народовi хотiв вiн добра i волi й зробив для цього все, що було в його силах. Гетьман Іван Степанович Мазепа походив з шляхецького православного роду Мазепiв – Колядинських, до яких належало село Мазепинцi коло Бiлої Церкви. У Мазепинцях народився наш гетьман дня 20 березня 1632 р. Його мати походила з шляхецького роду Макiєвських. І Мазепи, i Макiєвськi служили в козацькому вiйську гетьмана Богдана Хмельницького. Майбутнiй гетьман Іван присвоював coбi iдеї свого великого попередника гетьмана Петра Дорошенка. Потiм Мазепа опинився при лiвобiчному гетьмановi Івановi Самiйловичевi, при якому пiсля упадку “Сонця Руїни“ схоронився гурток виднiших дорошенкiвцiв. Як кращi полiтики заняли вони визначнi становища при цьому гетьманi, врештi пiсля його упадку в 1687р. один з них – Мазепа став гетьманом. Вже в першi роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль вiддає культурному вiдродженню краю. Вiн зарекомендовує себе щедрим меценатом. Вiдбудовуються i споруджуються – часто на його кошт – церкви й монастирi. І – не тiльки у великих мiстах, а й у селах. Вiн постiйно опiкувався Києво – Могилянською академiєю. При ньому було споруджено один iз її великих корпусiв, за його гетьманування з’явилися численнi школи. i деякi з них згодом стали народними пiснями. Гетьман Мазепа визначався як великий книголюб i меценат тогочасних видань. Як книголюб мав вiн у Батуринi власну добiрну бiблiотеку, в який було багато латинських книг. Книгами обдарував гетьман бiблiотеку київської Aкадемiї, як також рiзнi церкви i оcoби. Лубенський монастир одержав вiд гетьмана двi майстерно виданi Євангелiї, при Вознесенському монастирi Переcoпницьку Євангелiю; Степан Яворський подарував нiжинському Благовiщенському монастиревi Євангелiю гетьмана Мазепи. В гетьманському почотi в часи його подорожi до Москви в 1689 роцi був батуринський iгумен Дмитро Тупталенко, автор життєписiв святих “Четьїх Миней”. Дмитро Туптало провiв у Москвi пiвтора мiсяця й одержав дозвiл патрiарха на продовження своєї працi. Мазепа опiкувався i справою видання “Четьїх Миней“, першу надруковану частину яких привiз у 1689р. в дарунок царицi Софiї. Коли Дмитро Тупталенко видав другу частину своїх “Четьїх Миней”, Мазепа, посилаючи її московському патрiарху, просив його дозволити продовжувати авторовi його працю. Свою працю Тупталенко закiнчив вже як митрополит у Ростовi в 1705 роцi. У присвяченому Мазепi “Зеркалi от писанiя Божественного“ зазначено, що щедрiсть Мазепи для православної церкви не обмежувалася тiльки Україною, але виявилася також i в пiвденно – схiдних країнах. плащеницi – дар гетьмана Івана Мазепи до Божого Гробу. В оcoбливо важливих випадках кладуть цю плащеницю у вiвтарi на престiл пiд чашу iз Св. Дарами. Про цей дар згадав у своєму щоденнику чигиринський єпископ Порфiрiй Успенський: “От доля Мазепи, подумав я; в Росiї його проклинають, а тут моляться за упокiй його душi та прощення й оставлення цого грiхiв. Не знаю, що цiннiше перед Богом: чи наше (себто московське) торжественне, всенародне прокляття, чи тутешнi молитви. Мабуть нi це, нi те. Бог вiдплатив i вiдплачує йому за його дiла, а не вiдповiдно до нашого бажання“. на мирне навчання в них дiтей росiйських жителiв i всяких православної вiри ревнителiв…”[2]. У вiдповiдь на це прохання царi Іван i Петро своєю грамотою з 21 сiчня 1694 р. дозволяли в заснованих митрополитом Петром Могилою школах при київському Братському монастирi православним префектам, профеcoрам i вчителям навчати не тiльки поетики й реторики, але й фiлоcoфiї та богословiї слов’яно – руською, грецькою й латинською мовами, застерiгаючи при тому, щоб навчання було в православному дусi. На утримання колегiї було визначене постiйне царське жалування щорiчно по 50 рублiв i по 50 чверток жита московської мiри. Титул «Aкадемiї» вистарав гетьман Мазепа разом iз Варлаамом Ясинським i Йосифом Кроковським (з 1694 р.). щорiчно на Aкадемiю по 200 карбованцiв. Гетьман побудував папiрню для чернiгiвської катедри, що постачала папiр для тогочасних видань. У вiршi – панегiрику говориться про роль гетьмана в органiзацiї чернiгiвської колегiї, про те, що саме Мазепi завдячувала чернiгiвська колегiя за свiй розквiт. Мазепа також має низку заслуг при будуваннi й оздобленнi церков. Коштом гетьмана була вибудована в 1690 р. велика камiнна церква св. Миколая в київському пустинному монастирi на Печерському, що стала згодом воєнним coбором, та трапезна церква в цьому ж монастирi Покрови Пресвятої Богородицi; келiї для братiї. В 1695 р. було розбудовано за його коштом камiнний мур у Печерський лаврi, позолочено верх та прибудовано бiчнi придiли з пiвнiчного й пiвденного боку великої лаврської церкви Успення Пресв. Богородицi з надбудованими над ними 5 банями. Далi в 1698 – 96 р. р. вiдбудовано церкву всiх Святих над Оконанською Горамою Лаври, де iззовнi був виставленний лiпної роботи герб Мазепи. У тому ж часi розпочато на бажання i кошт гетьмана надбудовувати бiчнi придiли на нижнiх папертях Києво – Софiївського Собору з 6 банями над ними, що дало цiй катедрi той вигляд, який вона мала до недавнiх часiв. дав їм на те потрiбнi кошти й матерiали та своїм немалим коштам справив до цiєї церкви розмальований iконостас. Дерев`яне будiвництво в добi Мазепи припиняється майже зовсiм, з`являється хист до будування церков з камiння. Найвидатнiшим явищем мазепинської архiтектури, будування великих “coборних” катедральних i монастирських церков. У їхнiй будовi проглядається нiби нове вiдродження старих вiзантiйських традицiй. Найбiльшої уваги присвячено оздобленню головного входу або порталу, де була помiтна надзвичайна розкiш скульптурної орнаментацiї, з декоративними щитами, з розiрваними фронтонами, хвилястими лiнiями волют, пiлястрами та кольонами з розкiшно оздобленими капiтелями, завитки виноградної лози, листки аканту, дитячi фiгурки янголiв, китицi квiтiв i овочiв, яскравi фарби, золота iкон, золоченi орли та “coнця” з монограмами Христа i Дiви Марiї. Деякi вченi – дослiдники вважають, що зразком для п`яти церков, фундованих Мазепою у Києвi, були захiдно – європейськi бароковi базилiки. І Ернст, i Антонович зазначають, що мазепинська доба в архiтектурi не обмежується згаданими вище будiвлями. З`являються першi мурованi дзвiницi, чисельнi фортифiкацiйнi будови та партеровi хати козацької старшини [3]. iконостасами є iконостаси Свято – Миколаївського вiйськового coбору в Києвi. В галузi штихарства мазепинської доби мiсце старого дерев`яного штиха заступила гравюра на мiдi. Як державний дiяч І. Мазепа обирає за домiнанту своєї дiяльности поширення православної духовности i культури на всiх теренах України. В тому числi й на тих, якi не пiдлягали його гетьманськiй владi. Обравши одвiчне для нацiї ще з часiв Київської Руси православ'я, Мазепа не лише вiддав данину iсторичнiй основi українського культурного життя, але й зважився на складний крок, адже в епоху його правлiння православ'я було переслiдуваним вiросповiданням, яке майже не мало впливових захисникiв на українських теренах, пiдпорядкованих Польщi. На Лiвобережнiй Українi становище українського православ'я також було вельми несприятливим, якраз, як це не парадоксально, через спiльнiсть цiєї гiлки християнства для України та метропольного Московського царства. Незадовго до вручення Мазепi гетьманської держави попередник погодився на пiдпорядкування самостiйної Української Православної Церкви, визнаної ще за часiв Володимира Святого Вiзантiєю та Вселенським Патрiярхом, Московському патрiярхатовi. Наслiдки цього непатрiотичного та антидуховного кроку Самойловича ми добре вiдчуваємо й зараз. Запопадлива зрадлива недалекогляднiсть українських правителiв перед чужинцями була i до певної мiри лишається найвiрнiшим i найпотужнiшим союзником будь-якого антиукраїнського завойовника. Мазепа отримав погану спадщину, то ж ще бiльшим є диво розквiту барокової духовности, до якого спричинилась його унiверсальна особистiсть. Особливiсть культурницької дiяльности гетьмана полягає у концепцiї використовування матерiяльних набуткiв, створення високовартiсної з естетичного погляду матерiяльної культури, яка б змiцнювала i поширювала iдеї православної духовности. Єднання "духа" з "тiлом" призводило до появи концепцiї дару, тобто виведення матерiяльного на рiвень духовного, коли матерiяльне вимiрюється не таким самим матерiяльним, а духовною системою координат, у якiй панує iнша градацiя. Категорiя дару у Мазепи це, так само, як i у Могили, не словесна спадщина, а дещо бiльше. Це триваючий акт дарування, акт щоденного й безнастанного жертвування власних сил, любови та матерiяльного добра на користь духовного розвою Православ'я та Вiтчизни. Крiзь таку парадигму i слiд прочитувати "дiяруш" Мазепи, його духовний та матерiяльний аспекти. Дiяльнiсть Мазепи в цьому випадку це не просто матерiяльне сприяння розвитку духовности, а втiлення iдеї дару безкорисливого жертвування матерiяльного на користь духовного. Для тодiшньої Европи винесення у якостi нарiжного принципу християнського дарування власного матерiяльного i духовного набутку свiтовi було неосновним, хоча й завжди деклярованим. Український гетьман покладав його в основу своєї дiяльности ще й тому, що чiтко усвiдомлював потребу новiтньої органiзацiї нацiонального суспiльства на справдi ранньохристиянських засадах, згiдно з якими, не багатство нацiї буде служити одному маєстатному урядовцевi, а навпаки - накопичене одним буде ним пожертвуване у якостi християнського дару всiм iншим. Євангельська вимога до багатого роздати своє багатство, щоб здобути право на шлях до Царства Небесного, в його дiяльностi виходить на рiвень будiвництва храмiв, вiдкриття освiтнiх закладiв, сприяння книгодруковi за допомогою використання власного майна. Особливою сферою культурної дiяльности Мазепи в галузi вiдродження й розвитку нацiональної самоiдентичности та Православ'я є його широка й послiдовна праця щодо побудови українських храмiв. Ця духовно-культурна стратегiя Мазепи була однiєю з центральних, якою вiн опiкувався все життя не менш настiйливо, нiж вiдродженням української духовної iдентичности загалом. Стратегiя вiдродження давнiх церков та побудови нових була однiєю зi складових ренесансу української духовности. Гетьман не шкодував на це власних коштiв, повсякчас приносячи їх у дар переслiдуванiй щирими недругами та фальшивими друзями Українськiй Православнiй Церквi. Отже, І. Мазепа – великий культурний дiяч. Ми наглядно бачимо його велике пiклування загальними культурними потребами доби. Іван Мазепа – справдi героїчна й одна з найзначнiших постатей серед усього українського гетьманства. І не на осуд i ганьбу, а на глибоку шану нащадкiв заслуговує вiн. Вiдбудова храмiв та побудова нових церков по всiй Українi i була тiєю духовно-нацiональною єднальною константою, яка якоюсь мiрою може потрактовуватись як нацiональна стратегiя. Вона отримала зриме втiлення у архiтектурному феноменi Мазепинського Бароко. Феномен архiтектури цього перiоду, як i феномен меценатства Мазепи, яке сприяло появi такого явища, це також є характерним для цiєї доби мирного поширення духовности в перiод "тихого" Бароко. "Справдi важко перелiчити всi церкви й манастирi, фундованi, збудованi й перебудованi, оздобленi Мазепою. Манастирi — київськi (Печерський, Лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Межигiрський), Чернiгiвський. Троїцько-Іллiнський, Лубенський, Мгарський, Прилуцький Густинський, Батуринський Крупицький, Глухiвський Петропавлiвеький, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменеький, Любецький, катедральнi собори в Києвi (св. Софiї), Переяславi, Чернiговi, церкви в Батуринi, Дiгтярах, навiть деяких селах, а поза межами України – у Вiльнi, у Рильську i в країнах Православного Сходу – мали в гетьманi Мазепi свого великого добродiя. Навiть вороги (Петро І) визнавали, що Мазепа "великий строитель был церквам" – стверджує професор Оглоблин. Цей перелiк не лише переконливо засвiдчує безглуздiсть подальших переслiдувань iмени Мазепи (зокрема - анатематствування з боку Московського патрiярхату, яке досi триває всупереч логiцi та iсторичним фактам на теренах незалежної вже України), але й демонструє ту повсякчасну турботу про поширення прадавньо-нацiонального варiянту православ'я по всiй Українi. призводить до духовно-культурної автономiзацiї нацiонального життя. Манастирi, якими так прискiпливо опiкувався Мазепа, були, як вiдомо, осердями духовного опору соцiяльно-духовнiй аґресiї та збереження нацiонально-культурної iдентичности, вогнищами високої освiти та братської єдности. Список використаної лiтератури 1. Андрусяк Микола: Гетьман I ван Мазепа як культурний д i яч. – К.,:. Обереги, 1991. – с. 48 3. Мазепина книга / Упор. та вступна стаття І. Ситого. НАН України, Інститут української археографiї та джерелознавства iм. М. С. Грушевського, Чернiгiвський iсторичний музей iм. В. В. Тарновського, Канадський iнститут українських студiй Альбертського унiверситету, Сiверський iнститут регiональних дослiджень. - Чернiгiв: ЦНТЕІ, 2005. - 524 с. 4. Микола Аркас. Історiя України-Русi // - 1990р. “Вища Школа” К. 395с. 5. Полонська-Василенко Н. Історiя України: У 2-х т. Т 2.// К: Либiдь,1993. - 608 с. 6. Ю. Зайцев. Історiя України //- Львiв: Свiт, 1996. - 488 с.