Іcторiя Болгарiї
План:
Загальнi вiдомостi
Столиця Болгарiї – Софiя
Головнi дати найновiшої iсторiї Болгарiї
Болгарiя та Європейський союз
Болгарiя та НАТО
Прийняття конституцiї 1991
Нацiональна програма по пiдготовцi i приєднанню Болгарiї до НАТО
Використана лiтература
Болгарiя – держава, розташована в пiвнiчно-схiднiй частинi Балканського пiвострова.
старовини. Фракiйцi, греки, римляни, вiзантiйцi, iмперiя Османа. Всi вони встигли побувати на болгарськiй землi, всi вони залишили тут незлiченнi пам'ятники: усипальнi, фортецi, храми, мечетi i предмети мистецтва.
Багата Софiйськая улоговина, роздорiжжя безлiчi дорiг, прекрасний клiмат виявилися причиною поява мiста в дуже стародавнi часи. Є фактом те, що Софiя не тiльки одне з якнайдавнiших мiст Болгарiї, але i всiєї Європи.
Столиця Болгарiї, головний полiтичний, економiчний науковий, культурний, транспортний центр. Населення 1 096 389 душi. Розташована в середнiй частинi Захiдної Болгарiї, в Софiйськiй улоговинi, на висотi 550 м, в пiднiжжi гiр Вiтоша i Люлiн. Багато мiнеральних джерел. Чорна металургiя, машинобудiвна, хiмiчна, каучукова, текстильна, харчова, полiграфiчна промисловiсть. Транспортний центр, мiжнароднi залiзничнi лiнiї i шосе, аеропорт. Метро. Унiверситети, академiї, Болгарськая академiя наук (БАН), музеї, театри, опера i iншi науковi i культурнi iнститути. Збереглися залишки римських (крiпоснi стiни, залишки будiвель), ранньохристиянськi (церквi "Свiти Георги" i "Свiтла Софiя") i середньовiчнi архiтектурнi пам'ятники (Банити баши джамия, церква "Свiтла Петка Самарджiйська"), багато iсторичних пам'яток.
вiйну Болгарiї. Але регулярнi сербськi вiйська, що вторгнулися в межi країни, були розбитi тiльки що створеною болгарською армiєю i добровольцями. Бухарестський договiр 1886 року визнав статус з'єднаної Болгарiї. В результатi всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князiвства Болгарiя i Схiдного Румелiї. Це вiдбулося проти волi великих сил. Вiдразу пiсля цього сербський король Мiлан оголосив вiйну Болгарiї. Але регулярнi сербськi вiйська, що вторгнулися в межi країни, були розбитi тiльки що створеною болгарською армiєю i добровольцями. Бухарестський договiр 1886 року визнав статус з'єднаної Болгарiї.
5 вересня 1944 року, коли радянськi вiйська знаходилися на болгарсько-румунськiй межi, СРСР оголосив вiйну Болгарiї. Злагодженими дiями з озброєним опором i деякими частинами болгарської армiї. Червона Армiя увiйшла до країни. В нiч на 9 вересень монархiчна влада була повалена i її замiнив уряд Вiтчизняного фронту на чолi з Кiмоном Георгiевим, лiдером незалежної партiї "Ланка". Референдум 8 вересня 1946 року оголосив країну республiкою. Її першим керiвником став Георгiй Дiмiтров. 4 вересня 1947 року набула чинностi нова конституцiя. Пiсля 10 листопаду 1989 року в країнi почалися крупнi змiни в полiтичному i суспiльному життi. Країна стала на демократичний шлях i переходу вiд планової до ринкової економiки.
21 жовтня 1997 був прийнятий закон, який усилив лiнiю на "повну декомунiзацiю країни", ранiше проголошену президентом.
При Стояновi i Костовi Болгарiя зробила крупнi кроки у напрямi полiтичних i економiчних перетворень. Країна прагне iнтеграцiї з країнами Європи. Укладений ряд угод з Європейським союзом. Болгарiя - член програми НАТО "Партнерство в iм'я свiту".
1944 р. Скидання монархiї. Прихiд до влади Вiтчизняного фронту.
1989 р. Вiдставка Т. Живкова на засiданнi ЦК БКП.
1991 р. На чергових виборах до влади приходить Союз демократичних сил (СДС).
1994 р. На нових виборах бiльшiсть голосiв одержують соцiалiсти (колишнi комунiсти).
1996 р. На президентських виборах перемогу бере кандидат вiд СДС Петро Стоянов
1997 р. ОДС (З'єднанi Демократичнi сили) взяли перемогу на виборах.
2001 р. Сiмеон Саксбургскi декларує своє бажання жити i працювати в Болгарiї i для Болгарiї i створює свiй полiтичний рух Нацiональний Рух Семеон Другої (НДСВ). НДСВ перемагає на виборах i 24 липня 2001 г, Сiмеон Сакськобургготськi дав клятву, як мiнiстр - голова Болгарiї.
В 1944 р., пiсля вступу Червоної Армiї на територiю Болгарiя, її уряд оголосив вiйну Нiмеччини. В серпнi цього ж року Патрiотичний фронт, створений рухом Опору, узяв владу в свої руки. У вереснi 1946 р. на минулому референдумi була вiдмiнена монархiя. З жовтня 1944 р. болгарська армiя брала участь в бойових дiях на радянсько-нiмецькому фронтi у складi 3-го Українського фронту. Жорсткий курс БРП(к) в боротьбi за владу поруйнував коалiцiю Вiтчизняного фронту. Першою ознакою конфлiкту стала вiдставка лiдера БЗНС Г. М. Дiмiтрова, який емiгрував в США. В 1945–1946 розкол усерединi Вiтчизняного фронту поглибився, i лiдер БЗНС Никола Петков очолив «терпиму опозицiю», що включала соцiалiстiв i представникiв iнших партiй. Як уряд, так i опозицiя мали намiр лiквiдовувати монархiю i створити республiку. В 1946 р. Болгарiя проголошена народною республiкою. На виборах 27 жовтня у Великий народний збiр, який повинен був розробити нову конституцiю, опозицiя набрала бл. 30% голосiв i отримала 99 з 465 мiсць. БРП(к) отримала 277 мiсць. Уряд, повнiстю що знаходилося пiд її контролем, був сформований Георгiєм Дiмiтровим, який в 1945 листопадi повернувся з СРСР.
В 1950 роцi з Болгарiї депортовано 250 тис. турок, i в 1951–1952 близько 160 тисяч з них було переселене до Туреччини. Щоб усилити елементи болгарського нацiоналiзму в цiй кампанiї i заручитися пiдтримкою Болгарської православної церкви, в 1953 їй був доданий статус патрiархату, якого вона позбавилася в XIV столiттi при захопленнi країни турками-османами.
В лютому 1950 Червенков очолив БКП. Пiсля смертi Сталiна в 1953 позицiї Червенкова в Болгарiї стали слабшати. Передвiсником змiн з'явилася його вiдставка з поста керiвника БКП в 1954 березнi. Першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков, а в 1962 р. вiн став главою держави. Пiд час його правлiння компартiя злилася з державою. Пiсля падiння Хрущева в 1964 внутрiпартiйна полiтика Живкова зводилася до лавiрування мiж «ревiзiонiстами», тобто проюгославськими елементами, i «догматиками», тобто сталiнiстами i прокитайськими елементами. Вiн намагався створити широку базу для своєї пiдтримки серед партiйних кадрiв i народу, закликаючи до помiрностi. Проте полiтика Живкова не була бездоганною. В зовнiшнiй полiтицi Болгарiя копiювала СРСР. Болгарiя виступила проти демократичних реформ в Чехословакiї i в серпнi 1968 разом з СРСР, Угорщиною, Польщею i ГДР брала участь у введеннi її територiю вiйськ Варшавського Договору.
Функцiю парламенту i конституцiйного збору в країнi з червня 1990 року починає виконувати Великий народний збiр. В квiтнi 1990 БКП була перейменована в Болгарську соцiалiстичну партiю (БСП). У Великому народному зборi БСП отримала 211 з 400 мiсць, а Союз демократичних сил (СДС) – 144 мiсця.
Аж до середини XX в. Болгарiя вважалася «городом Європи»: головними статтями її експорту були тютюн, овочi, фрукти, трояндова олiя, по виробництву якої вона i зараз займає перше мiсце в свiтi. Болгарiя небагата мiнеральною сировиною: тут ведеться видобуток тiльки бурого вугiлля, залiзних i марганцевих руд. Проте за пiслявоєннi десятирiччя була створена крупна багатогалузева промисловiсть. В 70—80-х рр. Болгарiя лiдирувала серед соцiалiстичних країн в областi розробки комп'ютерiв i програм для них. В 1995 р. в болгарськiй iндустрiї переважала продукцiя хiмiчної, нафтопереробної, харчової промисловостi i машинобудування. Все бiльше значення придбаває туризм: в 1996 р. країну вiдвiдало 6,8 млн. iноземцiв. Величезною популярнiстю користується Чорноморське побережжя — знаменитi курорти Золотi пiски, Сонячний берег, а також гiрськi курорти Боровец i Пампброво.
зокрема болгаромовних мусульман (помакiв), циган i турок. Ця кампанiя отримала iдеологiчну пiдтримку на десятому з'їздi БКП (1971) у виглядi тези про соцiальну однорiднiсть, що росте, на стадiї «розвинутого соцiалiстичного суспiльства». В 1973–1974 помакiв вимушували мiняти мусульманськi прiзвища на болгарськi. Настання на права етнiчних турок привело до поступового закриття турецьких шкiл i мечетей; число видань на турецькiй мовi систематично скорочувалося, а атеїстична пропаганда була направлена в першу чергу проти iсламу. Ця кампанiя досягла апогею в 1984–1985, коли всiх турок примусили прийняти слов'янсько-болгарськi iмена i прiзвища.
Пiсля цiєї кампанiї, що супроводилася репресiями, комунiстичний режим потрапив в смугу економiчної, полiтичної i етичної кризи, що заглиблюється. Ситуацiя ускладнювалася мiжнародною iзоляцiєю країни, а також зовнiшнiм боргом, який в 1990 досяг 10 млрд. долл. Реформи, початi радянським лiдером М. С. Горбачевим, не були пiдтриманi Т. Жiвковим.
До 1991 р. при владi перебувала Болгарська комунiстична партiя. 10 листопаду 1989 р. почалися змiни, направленi на демократизацiю країни. Були вiдновленi полiтичнi партiї; узятий курс на створення ринкової економiки. В 1991 р. була прийнята нова конституцiя. Були проведенi структурна i фiнансова реформи, реституцiя власностi, що вiдняла в 1947 р., приватизацiя промисловостi. Зовнiшня полiтика орiєнтувалася на приєднання до євроатлантичних структур.
В кiнцi 1989 року - початку 1990 р. в країнi вiдбулася змiна полiтичного режиму. Узятий курс на демократичнi перетворення, перехiд до ринкової економiки, прискорену iнтеграцiю країни до європейських i євроатлантичних структур. Зроблена в серединi 90-х рокiв, кабiнетом мiнiстрiв спроба здiйснити модель соцiально орiєнтованої ринкової економiки на початку 1997 року закiнчилася гострою полiтичною кризою i достроковими парламентськими виборами.
12 липня 1991 була прийнята нова конституцiя. Пiсля ряду вiдстрочень 13 жовтня 1991 були проведенi вибори в новий Народний збiр Болгарiї. Прихильники СДС отримали 110 з 240 мiсць, БСП – 106, Рух за права i свободи – 24 мiсця. Фiлiп Дiмiтров, який став головою СДС в груднi 1990, був призначений прем'єр-мiнiстром.
В 1991 р. Болгарiя стала парламентською республiкою. Як в бiльшостi демократичних держав, в країнi дiє роздiлення властей на старанну, законодавчу i судову. Президент обирається загальним народним голосуванням на п'ять рокiв.
В сiчнi 1992 Желю Жельов перемiг в перших прямих президентських виборах, проведених вiдповiдно до нової конституцiї. В жовтнi 1992 уряд Ф. Дiмiтрова втратив вотум довiр'я в парламентi.
Пiсля перiоду урядової нестабiльностi (за сiм рокiв, з 1991-го по 1997рр., змiнилося сiм урядiв) до влади прийшла права коалiцiя. Інтеграцiя Болгарiї в демократичне спiвтовариство виявилось бiльш тривалої, нiж для деяких iнших країн Варшавського договору. Тiльки в 1995 р. Болгарiя стала асоцiйованим членом Європейського спiвтовариства. На початку 1996 економiка Болгарiї знаходилася в станi застою. Країну охопила банкiвська криза, вiдчувався брак зерна, бастували шахтарi. На цьому фонi дивно виглядала кандидатура в президенти маловiдомого адвоката Петра Стоянова. В цей час Болгарiя стає на шлях полiтичних i економiчних перетворень. Програма приватизацiї реалiзується бiльш швидкими темпами. Країна прагне iнтеграцiї з країнами Європи. Укладений ряд угод з Європейським союзом. Болгарiя стає членом програми НАТО «Партнерство в iм'я свiту». В перiод полiтичної кризи 1996-1997 рр. консенсус був досягнутий завдяки Союзу демократичних сил i партiї турецької меншини. Пiсля виборiв 1997 р. Союзу демократичних сил отримав 50% мiсць в парламентi (бiльше 60% разом з партiями-однодумцями).
Вибори в Народний збiр (НС) 38-го скликання проходять 19 квiтня 1997 року, в них взяло участь 3,82 млн. виборцiв, майже 56% загальної чисельностi електорату. Тут бiльшiсть голосiв отримав блок Об'єднання демократичних сил (ОДС), в який входили СДС, БЗНС i Демократична партiя. За нього проголосували 52,5% виборцiв (ОДС отримав в парламентi 137 мандатiв, СДС – 69). Другий виявилася БСП, яку пiдтримали 22,1% учасникiв голосування. Далi слiдували: Об'єднання за нацiональний порятунок – 7,5%, партiя «Еврольовiца» – 5,6% i БББ – 5,3% голосiв. Решту 30 полiтичних партiй i рухiв, що взяли участь у виборах, не змогли подолати чотиривiдсотковий бар'єр i не пройшли в НС. 21 травня НС затвердило І. Костова, лiдера СДС, на пост глави нового уряду. З метою стабiлiзацiї економiки уряд зразу ж уклав угоди з мiжнародними фiнансовими органiзацiями. В кiнцi грудня 1996 соцiалiсти вибрали нового партiйного лiдера – 39-рiчного Георгiя Пирванова.
21 жовтня 1997 був прийнятий закон про люстрацiї, який усилив лiнiю на «повну декомунiзацiю країни», ранiше проголошену президентом. В ходi його здiйснення бiля 50 тис. колишнiх членiв БКП були позбавлено роботи по полiтичних мотивах. У зв'язку з цим голова БСП Георгiй Пирванов призвав до органiзацiї антидекоммунiзацiонного руху, який пiдтримали i партiї iнших орiєнтацiй.
З 2000 р. ведуться активнi переговори про вступ країни до Європейського союзу. В квiтнi 2005 р. був пiдписаний договiр про приєднання до ЄС, який набуде чинностi пiсля ратифiкацiї (намiчена на 2007 р.) членами Союзу. В тому ж роцi були вiдмiненi в'їзнi туристичнi вiзи в ЄС для болгар. Косовськiй криза, пiд час якої Болгарiя зiграла важливу роль, приймаючи i забезпечуючи транзит для вiйськ НАТО, з'явився свого роду поворотним моментом в полiтичних вiдносинах iз захiдними союзниками Болгарiї, хоча прозахiдна позицiя болгарської влади була оцiнена жителями країни неоднозначно. В квiтнi 2004 року Болгарiя стала членом НАТО, так само як Естонiя, Литва, Латвiя, Румунiя, Словенiя i Словаччина.
а 17 липня 1998 року - з ЦЕАСТ. З квiтня 2004 року - член НАТО. З 1995 року - асоцiйований член ЄС. Республiка Болгарiя є членом МВФ i МБРР, розвиває спiвпрацю з ЄБРР, в груднi 1996 р. прийнята у ВТО.
Болгарiя прагне грати активну роль в процесах спiвпрацi в Пiвденно-схiднiй Європi. Вона з'явилася органiзатором першої Наради мiнiстрiв закордонних справ Балканських країн (липень 1996 р., Софiя), практика проведення яких придбала регулярний характер. Республiка Болгарiя надає важливе значення розширенню вiйськово-полiтичної взаємодiї з державами - членами НАТО.
В березнi 1941 р. крупнi нiмецькi вiйськовi з'єднання, зосередженi на територiї Румунiї для нападу на Грецiю (операцiя "Марiта"), вступили на територiю Болгарiї. Операцiя "Марiта" розвернулася також на територiї Югославiї i Грецiї. Пiсля того, як нiмецька армiя завоювала цi країни в квiтнi 1941, Болгарiї вiдповiдно до попереднiх угод було дозволене ввести свої вiйська i адмiнiстрацiю в грецьку Захiдну Фракiю i югославську Вардарськую Македонiю. Болгарська пропаганда представляла Бориса царем-об'єднувачем, але територiальнi придбання мали важкi наслiдки. Пiсля швидкого висновку звiдти значного контингенту нiмецьких вiйськ для вiйськових операцiй проти СРСР в Югославiї i Грецiї розвернувся могутнiй рух Опору, i болгарськiй армiї довелося вести боротьбу з партизанами.
Пiсля нападу на СРСР в червнi 1941 Гiтлер неодноразово вимагав вiд царя Бориса вiдправки болгарських вiйськ на Схiдний фронт. Проте, побоюючись зростання проросiйських настроїв, цар ухилявся вiд виконання цiєї вимоги, i Болгарiя фактично не брала участь у вiйнi Нiмеччини проти СРСР. Коли в груднi 1941 Японiя розв'язала вiйну з США, цар Борис з вiдчуття солiдарностi поступився нiмецьким вимогам, i 13 грудня 1941 Болгарiя оголосила вiйну США i Великобританiї. Цар Борис надав в розпорядження нiмцiв економiчнi ресурси країни i ввiв дискримiнацiйнi заходи по вiдношенню до нечисленного єврейського населення Болгарiї, включаючи виселення євреїв з великих мiст. Проте вiн порахувався з громадською думкою, набудованою проти видачi євреїв нiмцям, i жоден болгарський єврей не був депортований.
Коли Нiмеччина стала терпiти вiйськовi поразки, цар Борис спробував перервати союз з Нiмеччиною, але 28 серпня 1943 пiсля вiдвiдин штаб-квартири Гiтлера, раптово помер. Регентська порада, що складалася з брата Бориса принца Кирила, прем'єр-мiнiстра Фiлова i генерала Нiколи Мiхова, з схвалення нiмцiв узяв на себе контроль в країнi, правлячи вiд iменi сина Бориса - Сiмеона, якому тодi виповнилося 6 рокiв. Фiлов i новий прем'єр-мiнiстр Добрi Божiлов сталi чiтко бути слiд пронiмецькому курсу, проводячи за всяку цiну полiтику "лояльностi" по вiдношенню до Нiмеччини.
Радянськi заклики про допомогу примусили болгарських комунiстiв почати саботаж i партизанську боротьбу в нiмецькому тилу, i поступово в Болгарiї наростав рух Опору. Воно очолювалося комунiстами, але включало також представникiв iнших партiй - лiвого крила аграрiїв, соцiалiстiв, "Ланки", Союзу офiцерiв i iнших супротивникiв союзу з Нiмеччиною. В 1942 цi полiтичнi угрупування за iнiцiативою болгарського комунiстичного лiдера Георгiя Дiмiтрова утворили коалiцiю Вiтчизняний фронт. Перемога Червоної Армiї пiд Сталiнградом i її настання на захiд в значнiй мiрi сприяли розвитку руху Опору в Болгарiї. В 1943 Болгарська робоча партiя (БРП) створила з'єднану Народно-визвольну повстанську армiю. У вереснi 1944, коли Червона Армiя вийшла до меж Болгарiї, в русi Опори брало участь близько 30 тис. партизан.
Вiйськове положення i бомбардування Софiї, що погiршилося, союзниками вимусили Божiлова пiти у вiдставку, i 1 червня 1944 був сформований кабiнет на чолi з представником правого крила аграрiїв Іваном Багряновим. Новий уряд спробував утихомирити СРСР i внутрiшню опозицiю, а також досягти перемир'я з США i Великобританiєю. 26 серпня воно оголосило про повний нейтралiтет Болгарiї i зажадало висновок нiмецьких вiйськ з країни. Зустрiвши недоброзичливе вiдношення з боку СРСР, i не добившися позитивних результатiв на переговорах про перемир'я, уряд Багрянова пiшов у вiдставку. Новий уряд, що складався з аграрiїв, демократiв i представникiв iнших партiй i що очолювалося аграрiєм Костянтином Муравiєвим, прийшло до влади 2 вересня. Прагнучи отримати повний контроль над Болгарiєю, радянський уряд 5 вересня оголосив їй вiйну. Червона армiя окуповувала країну, 8-9 вересня комунiсти i спiвчуваючi їм вчинили державний переворот i сформували уряд Вiтчизняного фронту на чолi з Кимоном Георгиевим, а 28 жовтня 1944 в Москвi було пiдписано перемир'я.
5 вересня 1944 року, коли радянськi вiйська знаходилися на болгарсько-румунськiй межi, СРСР оголосив вiйну Болгарiї. Злагодженими дiями з озброєним опором i деякими частинами болгарської армiї. Червона Армiя увiйшла до країни. В нiч на 9 вересень монархiчна влада була повалена i її замiнив уряд Вiтчизняного фронту на чолi з Кимоном Георгиевим, лiдером незалежної партiї "Ланка".
Висновок перемир'я з СРСР, США i Англiєю вiдбувся в Москвi 28 жовтня 1944 року. Болгарська армiя разом з радянськими вiйськами взяла участь в звiльненнi Югославiї, Угорщини i Австрiї. Її активна участь в бойових дiях допомогли болгарським представникам на мирнiй конференцiї в Парижi добитися недоторканностi державних меж. Цей договiр визнав Пiвденну Добруджу болгарською територiєю.
Референдум 8 вересня 1946 року оголосив країну республiкою. Її першим керiвником став Георгiй Дiмiтров. 4 вересня 1947 року набула чинностi нова конституцiя. Пiсля смертi Дiмiтрова в 1949 роцi, державу очолював Васил Коларов, а в перiод з 1950 по 1956 рр. - Вилко Червенков. Пiд час боротьби проти культу Сталiна якийсь час державним керiвником був Антон Пiвднiв. З 1962 року Тодор Жiвков став головою Ради мiнiстрiв, а пiзнiше як голова Державної ради генерального секретаря ЦК БКП управляв країною аж до 10 листопаду 1989 року. Пiсля цiєї дати в країнi почалися крупнi змiни в полiтичному i суспiльному життi. Країна стала на демократичний шлях i переходу вiд планової до ринкової економiки.
В 1988-1989 в Болгарiї розвернулася широка полiтична дискусiя. Серед перших дисидентських об'єднань найпомiтнiшими були Комiтет iз екологiчного захисту "Русе", Незалежне суспiльство по захисту прав людини, клуб в пiдтримку гласностi i перебудови "Екогласность" i профспiлка "Пiдкрепу". Активно виступали проти властей i етнiчнi турки. Пiсля масових демонстрацiй в турецьких районах весною 1989 уряд вiдкрив межу з Туреччиною, i протягом двох мiсяцiв близько 300 тис. турок покинули Болгарiю, причому деякi з них - проти своєї волi.
Суспiльна незадоволенiсть розжарилася до межi пiсля арешту 20 членiв "Екогласностi" в жовтнi 1989, а також пiсля демонстрацiї, проведеної за iнiцiативою цiєї органiзацiї перед будiвлею Народного збору на початку листопаду. З цiєю акцiєю виступили 4 тис. людина, якi вимагали звернути увагу на стан навколишнього середовища. Партiйнi функцiонери, вiдчувши загрозу для iснуючого режиму, 10 листопаду 1989 змiстили Жiвкова з постiв генерального секретаря ЦК БКП i голови державної поради.
Пiсля вiдставки Жiвкова полiтична активнiсть населення рiзко зросла. Прем'єр-мiнiстр комунiстичного уряду Андрiй Луканов i голова держради Петро Младенов, що замiнив на цiй посадi Жiвкова, зробили ряд крокiв, направлених на демократизацiю полiтичної системи. Найважливiшими серед них були визнання можливостi офiцiйної реєстрацiї полiтичних партiй i органiзацiй з явними антикомунiстичними платформами; лiквiдацiя первинних органiзацiй БКП на пiдприємствах; залучення до судової вiдповiдальностi Жiвкова i деяких видних функцiонерiв БКП; першi кроки по деполiтизуванню армiї i сил безпеки; виключення з конституцiї статтi 1, гарантувала БКП провiдне положення в суспiльствi i державi. Етнiчним меншинам було дозволене вiдновити через суд свої мусульманськi прiзвища.
В квiтнi 1990 БКП була перейменована в Болгарську соцiалiстичну партiю (БСП). 10 i 17 червня 1990 вiдбулися першi вибори у Великий народний збiр, який повинен був виконувати функцiї парламенту i конституцiйного збору. БСП отримала 211 з 400 мiсць, а Союз демократичних сил (СДС) - 144 мiсця. Решту мiсць в парламентi зайняли представники БЗНС (колишньої марiонетки БКП) i Руху за права i свободи (ДПС), яке представляло iнтереси турецької меншини. Великий народний збiр був уповноважений прийняти нову конституцiю. Воно почало свою роботу 10 липня 1990, через чотири днi пiсля вiдставки голови держради Младенова, яка при Жiвкове займала пост мiнiстра закордонних справ. 1 серпня 1990 президентом Болгарiї був вибраний Желю Жельов, лiдер СДС. В листопадi у вiдповiдь на масовi демонстрацiї i чотириденний загальний страйк уряд Луканова пiшов у вiдставку. Незалежний кандидат Дiмiтр Попiв насилу сформував з членiв БСП i СДС коалiцiйний уряд.
Вiдносини мiж президентом i урядом залишалися напруженими. В жовтнi 1992 уряд Ф. Дiмiтрова втратив вотум довiр'я в парламентi. БСП вдалося отримати полiтичну пiдтримку з боку багатьох болгар, якi випробовували економiчний i психологiчний дискомфорт. Хоча багато економiчних проблем своїми коренями йшли до тих часiв, коли на чолi держави стояла комунiстична партiя, БСП змогла переконати велику частину електорату в тому, що за все насущнi проблеми несе вiдповiдальнiсть СДС.
з боку парламенту i внутрiпартiйними розбiжностями. Болгарiя страждала через вiдсутнiсть правових норм, некомпетентного управлiння економiкою i зростання органiзованої злочинностi. Багато колишнiх партiйних керiвникiв зберегли контроль над важливими галузями промисловостi.
постiйним членом Ради Безпеки ООН.
Органiзацiї з'єднаних нацiй (ООН, з 1955 р.)
Європейський союз з питань зовнiшньої полiтики i безпеки
Всесвiтня органiзацiя охорони (ВІЗ)здоров'я,
УНІЦЕФ,
ЦЕФТА (1999г.),
ІСПА
І безлiч iнших, як полiтичної, економiчної, культурної спрямованостi, так i духовного зближення людей рiзних нацiональностей. Всього бiльше 300 мiжнародних i регiональних органiзацiй i установ.
5 травня 1992 р. Болгарiя прийнята в Раду Європи, 29 березня 1993 р. пiдписала угоду про вiльну торгiвлю з ЕАСТ. В травнi 1994 р. Болгарiї наданий статус асоцiйованого партнера ЗЕС. З 1 лютого 1995 р. вона стала асоцiйованим членом ЄС; в березнi 2000 р. почалися реальнi переговори про приєднання Болгарiї до Євросоюзу З 1 червня 1996 р. РБ - повноправний член ЦЄЇ, а з 1 сiчня 1999 р. - ЦЕАСТ. 17 лютого 1997 р. болгарський уряд подав "офiцiйну заявку" на вступ країни в НАТО. Болгарiя - активний учасник Чорноморського економiчного спiвробiтництва, є членом МВФ, МБРР, ВТО.
"софийский процес"). З жовтня 1997 р., коли в Софiї за iнiцiативою РБ вiдбулася перша нарада мiнiстрiв оборони держав регiону, регулярно проводяться зустрiчi роздiлiв оборонних вiдомств балканських країн. Софiя активно просувала iдею створення Багатонацiональних сил миру ЮВЕ (Албанiя, Болгарiя, Грецiя, Італiя, Македонiя, Румунiя, Туреччина) i добилася розмiщення їх штабу в р. Пловдiве на першi чотири роки (вiдкритий у вереснi 1999 р.).
"євроатлантичнiй солiдарностi", пiдтримала силову акцiю НАТО проти СРЮ i надала свiй повiтряний простiр для вiйськової авiацiї НАТО.
Пiсля трагедiї 11 вересня 2001 р. Софiя заявила про беззастережну пiдтримку що проводиться США антитерористичної кампанiї.
Болгарiя проводить активну регiональну полiтику, яка характеризується вiдвертим натоцентризмом i пiдлеглiстю прiоритетним задачами найшвидшого вступу до захiдних економiчних i вiйськово-полiтичних структур.
18 березня 2004 року Болгарський парламент ратифiкував договiр про вступ Республiки Болгарiї в НАТО. Зараз необхiдна ратифiкацiя Договору рештою учасникiв Пакту.
Болгарiя у зв'язку з приєднанням до ЄС постiйно покращує свої вiдносини з iншими країнами. Вона продовжує лiбералiзовувати свою торгову полiтику, знижуючи митнi тарифи i лiквiдовуючи поступово лiцензiї i експортнi квоти. Середня митна тарифу (такса) - 8. 2% вiд 1999 р. i продовжує бути вищим за тарифи ЄС.
Болгарiя продовжує виконувати свої обов'язки як член органiзацiї СТО. В рамках СТО Болгарiя бере участь в договорi по фiнансових послугах (GATS) i по Продуктах Інформацiйних технологiй, а також безмитне обслуговування товарiв з країн, що розвиваються. Болгарiя бере участь в європейськой системi кумуляцiї походження товарiв (з сiчня 1999 р.).
З багатьма країнами укладенi договори по митному обслуговуванню як країни "найблагороднiших нацiй" у взаємнiй торгiвля. Це Мароко, Ізраїль, Кiпр i Мальта, Туреччина, середземноморськi країни i iн. З бiльшiстю з них дiють домовленостi в областi не тiльки торгiвлi, але i фiнансiв, транспорту, наукової i технологiчної спiвпрацi. Країна також бере участь в iнiцiативах мiжнародних органiзацiй по допомозi країнам, що розвиваються.
Болгарiя, Румунiя, Словенiя, Словаччина, Литва, Латвiя i Естонiя 21. 11. 2002 г в Празi були офiцiйно запрошенi для вступу в НАТО, проте сiм країн зможуть стати членами НАТО не ранiше першої половини 2004 р. пiсля закiнчення переговорiв по приєднанню i пiсля ратифiкацiї результатiв переговорiв. 18 березня 2004 року Болгарський парламент ратифiкував договiр про вступ Республiки Болгарiї в НАТО. Зараз необхiдна ратифiкацiя Договору рештою учасникiв Пакту.
До 1998 року Болгарiя член Варшавського договору. В 1997 р. до Мадрида НАТО запросила в свої члени першi країни вiд колишнього радянського блоку. В 1989 р. у Вашингтонi договорили першi "дипломатичнi вiдносини" мiж Болгарiєю i НАТО. В 1999 р. Болгарiя дозволила використовування свого повiтряного простору для прольоту лiтакiв НАТО пiд час вiйськових дiй в Югославiї. В 2001 р. вперше в Болгарiї в Бургасе була створена тимчасова американська база для заправки Натiвських лiтакiв пiд час вiйни в Іраку. В афганiстанi у складi тимчасового контингенту НАТО єдино Болгарiя (з країн, кандидатiв в НАТО) зараз має свiй пiдроздiл, що вiдповiдає за протихiмiчний захист контингенту.
Пiсля офiцiйного оголошення запрошення в НАТО нинiшнiй уряд НДСВ високо оцiнив дiї всiх п'яти попереднiх урядiв у напрямi наладки вiдносин з НАТО за той, що пройшов 13-рiчний перiод.
безпеку, який, нарештi, регламентує дiяльнiсть спецслужб, а також i закон про класифiкацiю iнформацiї. Це двi областi, в яких Болгарiя набрала бiльш всього чорних крапок, на якi обертає Пентагон. В наступний мiсяць прибуде делегацiя з Брюсселя для початку переговорiв, якi до кiнця березня повиннi привести до пiдписання протоколiв про приєднання до НАТО. Якщо Софiя не надасть ясну концепцiю про те, з якими озброєними силами ввiйде в НАТО, яку iнфраструктуру надасть пакту i, як буде її пiдтримувати, то все це буде вказано самим альянсом.
Спершу Мiнiстерство оборони буде примушено переосмислити основу самої iдеї, як повинна виглядати армiя i як використовується.
Стратегiчна концепцiя пакту еволюцiонувала пiсля 11 вересня 2001 р. i вiйськова концепцiя проти тероризму стала на порядку денний. В цiй вiйнi танковi дивiзiї не мають мiсця. Сучасний солдат повинен бути професiоналом, а не новобранцем, вiдмiнно обладнаний i умiючим користуватися спорядженням, i здатним виконувати швидше полiцейськi, нiж вiйськовi мiсiї. Ця нова концепцiя корисна i Болгарiї, тому що нацiональна безпека, як частина НАТО, буде гарантована на бiльш високому рiвнi. Окрiм цього пiдтримка мобiльної армiї значно дешевше, змiст пiхотної дивiзiї.
не армiйський, а полiцейський Спецiалiзований загiн для боротьби з тероризмом (СОБТ), який полягає вiд менше 200 душi. Маленькi, добре навченi вiйськовi частини тактичного рiвня - єдине, що Болгарiя могла б запропонувати NATO для участi в майбутнiх операцiях. Зараз в болгарськiй армiї професiйнi солдатiв, одиницi. Якщо судити по звiту Вiйськового вiдомства: "Вiд запланованих для заклику в 2001 р. 158 душi були набрано тiльки 98 душi, що складає 75% вiд плану i пояснюється високими критерiями для вiдбору особового складу", пишеться в документi МО. За рахунок цього, офiцерський i адмiнiстративний склад залишається занадто високий. "Нiколи Болгарiя не мала стiльки високого вiдсотка офiцерського складу, як закладений в актуалiзованому Планi 2004", наголошується в докладi Атлантичного клубу i суспiльства "Джордж Маршал".
проекти по створенню комунiкацiйно-iнформацiйної системи для потреб сил швидкого реагування, яка за 3 роки так i не упроваджена, або проект по модернiзацiї винищувачiв Мiг-29. Для нього потрiбнi близько 64 мiльйона лева, а всi засоби у вiйськовому бюджетi на капiтальнi витрати близько 40 мiльйона. Цi лiтаки навряд чи будуть включенi в коалiцiйнi операцiї. Навiть Нiмеччина, яка має ескадрилью Мить-29, успадковану вiд того, що був ГДР i адаптованi за стандартами пакту, використовують цi лiтаки тiльки для тренувань i iмiтацiї повiтряного бою з подiбним супротивником. Коротше кажучи, iнвестування в такий проект бюджетних засобiв не особливо добра iдея.
пiдтримувати озброєнi сили, а не займатися господарською дiяльнiстю. Особливо, що ця дiяльнiсть часто проводиться на вiстря закону, а iнодi i зовнi закону, про що у пресi перiодично зустрiчаються повiдомлення про контрабандний експорт товарiв з подвiйним застосуванням.
"Тiльки мертвий знає, цiну безпеки, але не може сказати!" Цей афоризм часто використовується захiдними аналiзаторами, коли вимагається пояснити, скiлькох коштує прийом в НАТО нових членiв. В Болгарiї теж це питання мало дискутується, оскiльки полiтики бояться, що реальнi цифри можуть убити євроатлантичний ентузiазм.
межi мiж 10 i 110 мiльярда долара, а експерти прийняли за вiрогiдну суму в 42 мiльярди долара. Базою для цих прогнозiв було те, що стратегiчною концепцiєю пакту вiд 1991 р. було, що СРСР самий серйозна загроза для країн членiв. Цi суми були значно зменшенi в груднi 1997 р., коли почалися серйозне обговорення в Брюсселi розширення НАТО. Тодi розрахунки показали, що прийом нових членiв коштуватиме 5 мiльярда долара за 10 лiтнiй перiод.
Найдетальнiший аналiз витрат по розширенню пiвнiчноатлантичного пакту був зроблений в серединi 1998 р. бюджетною комiсiєю американського конгресу (www.cbo. gov). Вiн констатував, що розширення значно зменшить витрати США на вiйськову мету, не уточнюючи деталей. Так американським Сенатом практично були ратифiкованi договори по приєднанню Польщi, Чехiї i Угорщини в 1998 р. без ясного фiнансового балансу. Але так були спростованi нечуванi прогнози про цiну розширення НАТО.
По висновку фахiвцiв цивiльнi витрати нехтує маленька. Другий вид витрат на оборонну мету i складуть близько 10 млн.$ (що дорiвнює на близько 0. 65% вiд загального бюджету НАТО за оборонну мету). Третя група витрат не обчислювалися, оскiльки, не будучи членом НАТО, будь-яка країна робить їх. Четверта група фiнансується iз загального бюджету пiвнiчноатлантичного пакту i практично означає, що, в єствi, вони повиннi бути перенесений в графу користi. Або, загалом, витрати Болгарiї можуть скласти близько 200 млн. $ за 10 рокiв по переобладнанню за натiвськими стандартами. Якщо порiвнювати з iншими країнами (Польща, Угорщина i Чехiя), то їх витрати опинилися в районi 4-15 млн. $ в рiк.
що внесок країни до загального бюджету НАТО складе близько 2 мiльйона долара, але до них необхiдно додати оплату персоналу i пiдтримку iнфраструктури, з ними сума, ймовiрно, збiльшиться до близько 9 мiльйона долара в рiк.
Зараз єдиним документом, в якому офiцiйно розглянуто питання розрахунку цiни прийому Болгарiї в НАТО, є Нацiональна програма по пiдготовцi i приєднанню Болгарiї до НАТО. За 2002 р. в програмi заплановано 72 мiльйони лева (36 млн. $), але з цiєї суми фiнансується участь болгарського контингенту в афганiстанi i мiсiя Болгарiї в НАТО. Це практично так званi НАТО витрати i вони можуть зрости в наступнi роки. В середньому в наступнi роки за програмою закладенi суми в 20-40 млн. лв., але сподiваються на великi вкладення з боку НАТО в болгарську iнфраструктуру.
Так витрати коливаються в широких межах, але консервативна оцiнка близько 10 мiльйона долара, тодi як верхня межа може досягти до 50 мiльйона долара. Значно складнiше розрахувати не прямi витрати, якi пов'язанi з модернiзацiєю озброєння, створенням вiдповiдної iнфраструктури, пiдтримка високої постiйної готовностi в окремих вiйськових частинах. Це у великiй мiрi залежатиме об договори, який складуть, врештi-решт, Болгарiя i НАТО.
При добре намiченiй метi i яснiй стратегiї по створенню озброєних сил, Болгарiя може отримати i озброєння на принципi каскаду, тобто зайве сучасне озброєння одна країна член може безвiдплатно передавати iнший, що значно зменшить витрати на модернiзацiю. (За грубими оцiнками в рiк Туреччина одержує так допомогу близько мiльярда долара, а польськi ВМС отримали два американськi фрегата, 4 норвезькi пiдводнi човни i т. п.).
Приклад з трансферт зброї показує, що якщо членство в НАТО використовувати умiло, то можна отримати не тiльки збiльшення безпеки. За даними сумiсного дослiдження Союзу працедавцiв i Центру по лiберальних стратегiях Болгарiї вiд жовтня 2001 р. економiчна користь вiд членства Болгарiї в НАТО збiльшення витрат на оборону на 0. 1% вiд БВП може привести збiльшення економiчного зростання на 0. 2%.
засобiв для полiпшення iнфраструктурних об'єктiв, частина з яких буде сплачена з Брюсселя. Ухвалення Болгарiї в НАТО розкриє i новi можливостi в освiтньому i науково-дослiдному секторах, оскiльки будуть потрiбно новi знання i умiння. За попереднiми даними, все це може привести до збiльшення БВП мiж 0. 3% i 0. 4%.
В довгостроковому планi приєднання до пакту полiпшить iнституцiйну рамку болгарської економiки. По найскромнiших розрахунках наслiдкiв, Болгарiя зможе додати до 1% до рiчного економiчного зростання. Зараз важко прогнозувати, але вже в липнi 2002 р. декiлька десяткiв американських компанiй висловили бажання вiдкрити офiси в Софiї i чекають тiльки офiцiйного запрошення Болгарiї в НАТО.
"любов" до Європейського союзу в рiзних країнах оформили парадокс, що, чим далi країна вiд союзу, тим бiльша пiдтримка там спостерiгається. Але зупинимося тiльки на Болгарiї. Першi натяки на можливе приєднання до пакту з'явилися в 1990 р. i зустрiли негативно, або швидше глузливо.
перiоду косовскої кризи, коли пiдтримка впала до близько 45%.
Зараз двi третини болгар за членство в НАТО, тодi як, тiльки близько 30%, виступають проти. Це спiввiдношення зберiгається майже без змiни вiд початку 2001 р., а протистояння пакту має практично нульову пiдтримку в суспiльствi.
По соцiологiчних анкетах двi основнi характеристики, з якими болгари пов'язують з НАТО, з позитивним напрямом - "альянс i захист" - 37%, i "утихомирюючий союз" - 30%. 24% - роздивлюються НАТО, як "агресивний вiйськовий блок". Негативiзм до НАТО зв'язаний, в основному, вiд скрiплення альянсу тiльки iз захистом єдино своїх iнтересiв великих сил. Тiльки 26% болгар вважає, що пакт захищає i iнтереси цiлої мiжнародної спiльностi. Безпосереднiй висновок з цих даних показує, що бiльшiсть болгар розглядає нацiональну безпеку, як функцiю вiд iнтересiв великих сил, оскiльки багато болгар визнає незначну роль, яку Болгарiя може грати на мiжнароднiй сценi.
"Членство в НАТО чи пiдвищить гарантiї для нацiональної безпеки Болгарiї". В спiввiдношення 57%: 38% домiнують позитивнi вiдповiдi.
захiдних демократiй зажадає вiд них i певної вiдповiдальностi, ефект для Болгарiї в цiлому буде маленьким. І на Болгарiю продовжать дивитися, не як на частину вiд клубу захiдноєвропейських країн, а тiльки як на країну, допущену до столу великих демократiй.
Пiсля початку бойових дiй Америки в Іраку, Болгарiя виступила однiй з перших країн, що пiдтримали вторгнення до Іраку, надавши свiй повiтряний простiр для перельоту вiйськ Пiвнiчноатлантичного Альянсу. З осенi 2003 року в Іраку знаходиться постiйний болгарський контингент в кiлькостi близько 200 чоловiк.
18 березня 2004 року Болгарський парламент ратифiкував договiр про вступ Республiки Болгарiї в НАТО. Зараз необхiдна ратифiкацiя Договору рештою учасникiв Пакту.
:
2. http://aboutbulgaria. biz
4. Яковлев. "События 1944-1971 гг. - взгляд с полувековой дистанции". "Правда". 1989, N 230.
5. “Всесвiтня iсторiя” Іван Крип’якевич К., Либiдь , 1995р т. 1
6. “Історiя держави i права зарубiжних країн” К., 1995р
| 
