Англо-германськi суперечностi напередоднi першої свiтової вiйни
РЕФЕРАТ
Англо-германськi суперечностi напередоднi першої свiтової вiйни
План
Вступ
Роль рiзних держав у вiйнi
Розв’язка
Вступ
Впродовж першої половини XIX столiття Англiя займала очолююче положення в Європi i у всьому свiтi. Вона була настiльки сильна, що проводила полiтику "блискучої iзоляцiї" - не укладала довгострокових союзiв для максимального дотримання своїх iнтересiв. Англiї належало також перше мiсце по рiвню розвитку виробництва, якостi i дешевизнi товарiв. Найбiльшi колонiї, захопленi Англiєю завдяки слабкостi iнших держав, були надiйним ринком збуту англiйських товарiв, а також постачальниками дешевої сировини для англiйської промисловостi. Англiї припадала на частку 1/3 свiтовiй промисловiй продукцiї i 2/5 свiтового промислового експорту (6). Крiм того, колонiї стимулювали бурхливе зростання зовнiшньої торгiвлi, що закрiпило за англiйским фунтом репутацiю найнадiйнiшої валюти миру, а за Лондоном - роль свiтового фiнансового центру.
Початок вiйни
До кiнця XIX столiття положення Великобританiї починає поволi, але нестримно мiнятися до гiршого. Зв'язано це з економiчним i полiтичним пiдйомом молодих iмперiалiстичних держав - США i Нiмеччинi. У цих країнах темпи зростання промисловостi були вищi, нiж в Англiї; нацiональна буржуазiя, що окрiпнула, починає шукати ринки збуту товарiв i джерела дешевої сировини за межами своїх країн, але епоха iмперiалiзму тим i характеризується, що в свiтi не залишилося значних неподiлених територiй. В результатi починається боротьба за передiл миру, зв'язана з конфлiктами мiж найбiльшими капiталiстичними державами.
Само виникнення цих суперечностей пов'язане iз стрiмкою змiною пропорцiй в економiчнiй потужностi iмперiалiстичних країн, в першу чергу, в промисловостi. Промисловiсть Англiї знаходилася в станi застою: темпи зростання були невеликi, а iнодi навiть негативнi.
вкладеного за кордоном капiталу. В результатi темпи вивозу капiталу росли набагато швидше за темпи зростання експорту Англiї: вартiсть англiйського товарного експорту з 1900 по 1912 р. збiльшилася на 77%, тодi як експорт капiталу за цей же перiод зрiс на 624%. Загальна сума англiйських капiталовкладень за кордоном за перiод 1902-1914 р. зросла приблизно в пiвтора рази(6,с. 34).
В результатi англiйська промисловiсть ставала все бiльш застарiлою. Крiм того, в Англiї вибухнула затяжна криза, що розтягнулася майже на 20 рокiв, тодi як в Германiї за перiод з 1900 по 1914 не було жодної серйозної кризи. Якщо в 1900 р. Англiї припадало на частку 29,7% свiтового видобутку вугiлля i 22,1% свiтового виробництва чавуну, то до 1913 р. її частка впала вiдповiдно до 21,8% i 13,2%. (6, с. 34). Крiм того, в Англiї майже не було монополiй, якi на тому етапi суспiльного розвитку сприяли прискореному зростанню промисловостi.
економiчної потужностi Нiмеччини зiграло її остаточне об'єднання навколо самої органiзованої i розвиненої її частини - Пруссiї в результатi її перемоги у франко-пруськiй вiйнi 1870 року.
Пiсля перемоги пiд французьким мiстом Мецем принц Фрiдрiх Карл сказав: "Ми перемогли на полi битви; тепер нам потрiбно боротися i отримати перемогу в областi промисловостi" (5,стр. 6). Це гасло було почуте нiмецькою буржуазiєю. Франко-пруська вiйна дала Нiмеччинi територiальне придбання - Ельзас i Лотарiнгию. Лотарiнгия, разом з Руром, грала найважливiшу роль як джерело залiзняку для важкої промисловостi - зокрема, для заводiв Круппа.
Значну роль грали i економiчнi чинники - контрибуцiя в 5 млрд. франкiв, отримана вiд Францiї i найвища концентрацiя капiталiв в промисловостi в руках монополiй. За 14 рокiв - з 1900 по 1913 р. - виплавка чавуну в Германiї зросла бiльш нiж в два рази, майже в два з половиною рази пiднялася виплавка стали - в результатi, напередоднi вiйни в Германiї об'єми виробництва i споживання залiзняку, об'єми виплавки стали майже в 1,7 разу перевершували англiйськi.
Дуже хворобливо в Англiї сприймалися темпи зростання Нiмецької зовнiшньої торгiвлi. Основними предметами експорту Нiмеччини були iнструменти, машини, електротехнiчнi вироби, хiмiчнi i фармацевтичнi продукти, вироби легкої промисловостi, тобто, Нiмеччина тiснила аналогiчнi англiйськi товари, причому на територiях, що вiдвiку мали тiснi зв'язки з Англiєю.
Успiху нiмецької зовнiшньої торгiвлi сприяла система фритреда в Британськiй iмперiї, тодi як в Германiї з 70-х рокiв XIX столiття була введена система протекцiонiзму - пiдвищених митних зборiв на товари, що ввозяться з-за кордону. У 1900 р. нiмецькi вкладення за кордоном складали 15 млрд. мазкий, а в 1914 р. вони досягли вже 35 млрд. мазкий i складали близько половини англiйських i бiльше 2/3 французькi"(6, с. 34).
За перiод з 1871 по 1889 рр. загальна торгiвля Нiмеччини збiльшилася на 1400%, тодi як англiйська збiльшилася на 25%. Якщо порiвняти цифри по деяких важливих регiонах, то за цей же перiод в Трансваале оборот нiмецької торгiвлi вирiс на 300%, англiйською - на 125%, в Канадi нiмцi виграли 300%, англiйцi втратили 11%, в Австралiї англiйцi втратили 20%, нiмцi - виграли 400% (5, стр. 6). Успiху германцiв сприяло i той факт, що в Германiї рiвень споживання, як i рiвень життя широких верств населення, був достатньо низький, що примушувало нiмецьких пiдприємцiв шукати ринки збуту своїх товарiв за кордоном.
Нiмеччина як нова колонiальна iмперiя повинна була мати сильний флот для вiдстоювання своїх iнтересiв в свiтi. Неможливiсть досягнення яких-небудь значних результатiв в свiтовiй полiтицi без допомоги флоту стала очевиднiй пiсля дипломатичної поразки Нiмеччинi в залагоджуваннi Марокканської кризи 1905 року i вимушеного компромiсу з Англiєю в бурському питаннi. Так виникла одна з найхворобливiших суперечностей iз старою колонiальною iмперiєю - Англiєю.
країною, i основну роль повинна була б грати сухопутна армiя. Але з появою Нiмецької колонiальної iмперiї, загальна думка, що "морську могутнiсть означає свiтове панування" (4,с. 581) вимагало наявнiсть сильного вiйськово-морського флоту для захисту своїх володiнь.
Окрiм тiєї ваговитостi, яку флот повинен був дати Нiмеччинi, флот був необхiдний для деблокады нiмецьких портiв при доставцi до Нiмеччини залiзняку i продовольства у разi вiйни. Як було вiдмiчено вищим, разом iз зростанням промисловостi, вiдбувалося нарощування вiйськових м'язiв Нiмеччини. В результатi перед Нiмеччиною з'явилася мета поколивати монопольне положення Англiї на морi. З 1908 по 1912 р. в Германiї закладалося щорiчно 4 лiнiйних корабля, замiсть 2 в попереднi роки (6, с. 131).
Англiйський уряд розумiв, що вiйськово-морський флот Нiмеччини змусить Англiю не тiльки зважати на нiмецькi iнтереси в колонiальному питаннi, але i створить загрозу морським комунiкацiям Британської iмперiї у разi вiйни. Це була серйозна небезпека, оскiльки Англiя, також як i Нiмеччина, залежала вiд постачань продовольства i сировини з колонiй. Усвiдомлюючи це, Англiя втягнулася в гонку вiйськово-морських озброєнь, яка продовжувалася аж до початку першої свiтової вiйни. Розробка якiсно нових вiйськових кораблiв - "дредноутiв" лише пiдсилила конфронтацiю мiж двома державами, оскiльки старi види кораблiв, в кiлькостi яких Англiя мала традицiйну перевагу, переставали грати iстотну роль. Так, в 1908 р. Англiя мала 8 дредноутiв, а Нiмеччина - 7. Спiввiдношення ж броненосцiв старого типу було таким: 51 - у Англiї i 24 - у Нiмеччини (6, стор. 131).
В результатi Германiю пiдсилила свiй флот щодо англiйського, i спiввiдношення вiйськово-морських сил почали наближатися до паритетного. Це не тiльки не ослабило, але i навпаки, пiдсилило гонку озброєнь, що не сприяло нормалiзацiї мiжнародних вiдносин. Неабиякою мiрою в нагнiтаннi обстановки був винен нiмецький уряд, який рiзко вiдкинув на Гаагськiй мирнiй конференцiї пропозицiю ангийских представникiв про обмеження морських озброєнь. Щоб утримати першiсть, адмiралтейство Англiї удалося до принципу " два новi англiйськi кораблi на один нiмецький ", але не дивлячись на це на початок першої свiтової вiйни Англiї вдалося зберегти лише невелике превосхоство свого флоту над нiмецьким.
Неможливiсть рiшучої переваги у вiйськовiй силi штовхала Англiю i Нiмеччину на пошук союзникiв в передбачуванiй вiйнi, причому обидвi держави добилися приблизно рiвних успiхiв. Для Англiї таким союзником стала Францiя. У основi їх зближення лежала спiльнiсть їх iнтересiв: i Англiя, i Францiя були старими колонiальними державами, що захищають свої володiння в рiзних частинах свiту; крiм того, i Францiя, i Англiя побоювалися посилення вiйськової потужностi Нiмеччини - для Англiї був небезпечний нiмецький флот, а для Францiї, що мала загальну межу з Нiмеччиною, була небезпечна її сухопутна армiя. Францiя до того ж мала територiальнi претензiї до Нiмеччини - для її економiки втрата багатої рудої Лотарiнгиi була важким ударом. Але зважаючи на явну перевагу нiмецької армiї над французькою, уряд Францiї був також украй зацiкавлений в союзi з Англiєю i Росiєю.
Зi свого боку, Нiмеччина створила Потрiйний союз - воєннополiтичний союз Нiмеччини, Австро-Венгрии i Італiї. Італiя i Австро-Венгрия мали серйознi територiальнi претензiї один до одного, якi не могли бути дозволенi, що i привело згодом до вiдходу Італiї до Антанти. Країни Антанти зумiли до вiйни вирiшити всi спiрнi питання мiж країнами згоди шляхом взаємних поступок, що робило Антанту мiцнiшою органiзацiєю, нiж Потрiйний союз. Таким чином, в ув'язненнi союзiв Англiя досягла успiху бiльше, нiж Нiмеччина - сумарна потужнiсть держав Антанти перевершувала потужнiсть країн Потрiйного союзу, що дозволяло Англiї сподiватися на перемогу в майбутнiй вiйнi у випадку, якщо вона прийме довгостроковий характер. Нiмеччина ж могла розраховувати на перемогу тiльки у разi швидкоплинного характеру вiйни.
Впродовж останньої чвертi XIX столiття англiйськi i нiмецькi iнтереси стикалися в багатьох частинах земної кулi. Але особливу гостроту цi суперечностi придбали в Африцi, Схiднiй Азiї i на Близькому Сходi - основних напрямах нiмецькiй дипломатiї. У 80-х роках XIX в. Нiмеччина захопила Того, Камерун, Схiдну Африку - практично останнi неподiленi мiж європейськими країнами територiї. Безперервно зростаюча потужнiсть нiмецької промисловостi i торгiвлi примушувала нiмецький уряд робити всi зусилля для розширення своєї колонiальної iмперiї. Вельми характерний в цьому вiдношеннi вислiв, зроблений фон Бюловим, майбутнiм канцлером, а тодi ще статс-секретарем по закордонних справах в груднi 1897 р. в рейхстагу :" Тi часи, коли нiмець одному зi своїх сусiдiв поступався землею, iншому - море, а собi залишав небо, де царює чиста теорiя, - цi часи пройшли... Одним словом: ми не хочемо нiкого вiдсовувати в тiнь, але i собi вимагаємо мiсця пiд сонцем"(6, с. 36).
Але всi важливi територiї, багатi сировиною, корисними копалини знаходилися в руках iнших європейських колонiзаторiв, якi не збиралися дiлитися з ким би то не було. Перед Нiмеччиною стояли двi можливостi: або спробувати вiйною вiдняти чужi територiї, або витiснити старих колонiзаторiв шляхом нав'язування кабальних договорiв урядам держав, якi були формально незалежнi, але фактично були напiвколонiями. Крiм того, Нiмеччина всiма силами протистояла подальшому розширенню Британської iмперiї за рахунок допомоги її суперникам.
з приводу нiмецьких iнтересiв в Марокко, нi демонстративне пересування нiмецького канонерського човна "Пантери" в Середземному морi - т. з. операцiя "Стрибок Пантери", не дали Нiмеччини нiчого окрiм мiзерної частки французького Конго. Тому Нiмеччина вимушена була у багатьох випадках вiдмовлятися вiд погроз застосування сили i йти на компромiси з Англiєю, навiть застосовувати шантаж, коли завдання виявлялося Нiмеччинi не пiд силу. Але не дивлячись на видиму розрядку, нiмецький уряд нiколи не йшов на повну нормалiзацiю вiдносин з Англiєю i прагнув при першiй слушнiй нагодi нашкодити їй, оскiльки її власнi геополiтичнi iнтереси невблаганно штовхали її на конфронтацiю.
У 90-х роках XIX столiття нiмецький уряд шукав слабкi мiсця в Британськiй iмперiї, щоб почати свою експансiю на позицiї британського капiталiзму. Першим серйозним зiткненням Англiї i Нiмеччини можна вважати бурську кризу, яка продовжувалася приблизно з 1895 по 1899 роки.
В серединi 90-х рокiв в Пiвденнiй Африцi знайшли багатi родовища золота i алмазiв. Територiї, на яких були родовища, знаходилися в руках бурiв - голландських переселенцiв. Бура мiцно влаштувалася в Пiвденнiй Африцi за рахунок захоплення родючих земель, i жорстокої експлуатацiї корiнного населення Африки. У XVIII столiттi на землi бурiв прийшли англiйцi, якi, потiснивши бурiв на пiвнiч, заснували Капськую колонiю. Крiм того, поступово англiйськi колонiї оточують Трансвааль з усiх бокiв, що наводить англiйцiв на думку оволодiння Трансваалем.
Пiсля вiдкриття золотих копалень на бурськiй територiї англiйцi починають спроби оволодiння бурськими республiками - Трансваалем i Оранжевою. Головним знаряддям англiйцiв була створена в 1890 роцi Британська Пiвденно-африканська компанiя (далi БЮАК) пiд керiвництвом Сесиля Родса - впливового англiйського магната. Ця компанiя набуває копалень i отримує величезнi прибутки, але бурський президент Пауль Крюгер не дає англiйцям ще бiльших пiльг в Трансваале.
У груднi 1895 року англiйцi ухвалюють рiшення про скидання бурської влади, i з цiєю метою до Трансвааль органiзовується експедицiя пiд начальством капiтана Джемсона - найближчого сподвижника Сесиля Родса. Але експедицiя Джемсона не увiнчалася успiхом - вiн був розбитий бурою. З цiєї митi в справу втручається Нiмеччина.
"бура справилася з iноземними загарбниками, не закликаючи на допомогу дружнi держави"(6,с. 42). Телеграма була розцiнена в Англiї як виклик. Цьому кроку нiмецького iмператора сприяло декiлька причин.
У цьому i подальших зiткненнях слiд пiдкреслити безумовно економiчний характер англо-германских суперечностей: на це указує активна роль, яку грали у вирiшеннi цього конфлiкту найбiльшi банкiри Англiї i Нiмеччини. У бурськiй республiцi зiткнулися iнтереси двох могутнiх фiнансових угрупувань, якi конфлiктуватимуть ще не один раз в рiзних районах миру. Це була БЮАК, очолювана Сесилем Родсом, з одного боку, i "Нiмецький банк" - найбiльша фiнансова органiзацiя Нiмеччини, очолювана Георгом Симменсом.
Колонiзацiя шляхом установи компанiй з величезними повноваженнями усерединi потрiбних територiй була винайдена англiйцями. Досить згадати Ост-iндiйськую компанiю. У Пiвденнiй Африцi цю полiтику здiйснювала компанiя Сесиля Родса. Окрiм економiчних повноважень вiн був часто надiляємо i полiтичними, що також показує економiчну пiдоснову всiх колонiальних суперечностей. До участi в бурських справах Родс пiдпорядковував англiйському впливу територiї, якi зараз названi на честь його iменi, - пiвнiчну i пiвденну Родезiю. У Родезiї його компанiя володiла навiть власними вiйськовими загонами, один з яких i зробив надалi налiт на Трансвааль. А пiд час бурської кризи вiн проявив високу полiтичну активнiсть, включаючи навiть декiлька вiзитiв до Берлiна для залагоджування спiрних питань. Сам Родс висловлювався з приводу вiйни з бурою так: "Це вiйна за акцiї i дивiденди" (4,с. 589).
"Нiмецький банк" Георга Симменса звернув найпильнiшу увагу на Трансвааль, оскiльки 25% свiтової здобичi золота були солiдною вигодою. У полiтичному планi бура представляла iнтерес для нiмецького керiвництва тому, що у разi встановлення нiмецького протекторату над бурою нiмецькi володiння в Схiднiй Африцi i Пiвденно-захiднiй Африцi з'єднувалися в безперервний ланцюг, що було набагато вигiдно їх початкового iзольованого положення.
Телеграма iмператора Вiльгельма II була тiльки початком нiмецького настання на Трансвааль. Цього разу нiмцi не обмежилися тiльки гучними заявами i вперше пiшли на широке впровадження свого капiталу в спiрну територiю. Найголовнiшою причиною цiєї експансiї було бажання використовувати кориснi копалини Трансвааля. Але оскiльки Нiмеччина не мала можливостi прямої експлуатацiї ресурсiв Трансвааля зважаючи на слабкiсть вiйськово-морського флоту, вона пiшла на впровадження своїх фiрм в цей регiон. Помилково припускати, що тiльки крупнi магнати обох країн нiби Родса i Симменса були зацiкавленi в цьому. За ними стояли незрiвнянно ширшi круги буржуазiї. Тому-то такi, здавалося, незначнi подiї як отримання концесiї на споруду залiзницi набували полiтичне значення.
"Нiдерландська Пiвденно-африканська залiзнична компанiя" (за участю нiмецького банку "Облiкове Суспiльство"), декiлька акцiонерних суспiльств було установлено Георгом Симменсом i так далi Класичним прикладом, коли економiчна конкуренцiя набувала полiтичного забарвлення, може служити дипломатичний протест англiйцiв з приводу отримання нiмцями динамiтної монополiї в Трансваале - за спиною англiйських дипломатiв стояла привiлейована фiрма по виробництву вибухових речовин промисловця Киноха (4, с. 567).
В областi будiвництва залiзниць ситуацiя складалася особливо показово. План нiмцiв був побудувати залiзницю з Схiдної Африки в португальський порт Лоренцо-маркиш через Преторiю (4,с. 589). Цей порт був єдиним портом, через який Трансвааль здiйснював торгiвлю зi всiм свiтом. Зрозумiло, що це було чревато для Англiї великими труднощами у разi вiйни, оскiльки Англiя прагнула вiдрiзувати всяке повiдомлення бурiв з навколишнiм свiтом.
одночасно упровадити свої капiтали в Трансваале. Англiйська залiзниця повинна була проходити вiд Кейптауна ка Каїра - тобто з пiвночi на пiвдень.
У обставинах, що склалися, англiйський уряд розумiв, що час працює на нiмцiв. Але озброєнi сили Англiї не були готовi до того, щоб присiкти процес впровадження нiмцiв силою, тим паче, що пiсля першої вiйни в Трансваале бури почали висувати гасло "Федерацiя африкандеров вiд Лiмпопо ка Кейптауна". В результатi в 1898 р. в Лондонi вирiшили прийти до угоди з нiмецьким кайзером. З цiєю метою до Берлiна приїхав вже згаданий вище Сесиль Родс. Офiцiйна мета його вiзиту була досягти згоди на споруду трансафриканской телеграфної лiнiї i залiзницi. Зустрiч увiнчалася успiхом - згода була отримана. Поступка з боку Нiмеччини пояснювалася тим, що в цей час увага кайзера перемикається на Близький Схiд - iмперiя Османа, що розпадається, обiцяла куди бiльше вигоди для Нiмеччини з меншими зусиллями.
грошових вливань в органiзованих їм акцiонернi суспiльства, а реальний прибуток поки що був далеко. Тому ще до приїзду Родса Симменс провiв переговори з Чемберленом ( тодi що очолював крайню праву фракцiю в консервативнiй партiї) - чи не погодяться англiйцi в обмiн на Трансвааль дати згоду на споруду Багдадської залiзницi. Крiм того, у вiдповiдь на його запит про полягання золотих копалень в Трансваале англiйський мiльйонер Ротшильд вiдповiв, що "копальнi у хорошому станi, але всьому провиною полiтика бурського президента Крюгера" (1, с. 567) i порадив чинити на нього тиск, якщо "Нiмецький банк" хоче отримати якiсь вигоди на Близькому Сходi. Виходячи з цього, Симменс явно схилявся до компромiсу з британським урядом.
Приїхавши в березнi 1899 р. до Берлiна, Сесиль Родс зустрiвся з кайзером. На той час кайзер був повнiстю поглинений справами на близькому Сходi, що позитивно позначилося пiд кiнець їх зустрiчi. Згодом в своєму колi Родс лукаво вiдмiтив, що коштувало йому вимовити в бесiдi з кайзером магiчне слово "месопотамия", як його справа була в капелюсi (4,с. 573).
Згодом на офiцiйних переговорах нiмецькi дипломати, зрозумiвши, що Нiмеччина не зможе утримати Трансвааль, вiдверто шантажували прем'єра-мiнiстра Англiї Солсберi, даючи зрозумiти, що бурськi брати по кровi - це такий куш, вiд якого нiхто ще просто так не вiдмовлявся. В результатi Германiю i Англiя уклали таємний договiр, в якому Нiмеччина в обмiн на свiй нейтралiтет отримала обiцянку вiддати їй англiйськi острови Самоа в Тихому океанi, - важливого пункту на пiдступах до панамського каналу i взагалi американського континенту. За цим договором англiйцi отримували право анексувати порт Лоренцо-маркиш разом зi всiєю бухтою Делагоа. Це означало, що нiмцi вiдмовляються вiд домагань на Трансвааль, тобто, прирiкають бурiв на поразку. По словах Бюлова, "У будь-якому випадку, обстановка така, що бура все одно програє, а програвши, втратять всi" (4, с. 581).
Розв’
язка
Не дивлячись на зовнiшню нейтралiзацiю вiдносин, основнi проблеми не знiмалися. Економiчний тиск з боку Англiї на колонiї Нiмеччини продовжувався; крiм того, багато нiмецьких промисловцiв, що мали iнтереси в трансваальской економiцi, не могли змиритися з новим курсом уряду.
Нiмецький пангерманский союз - партiя нацiоналiстичної буржуазiї i юнкерства - виражав своє безплiдне обурення на сторiнках газети "AlldeutscheBlaetter":" перемога Англiї, поза сумнiвом, послужить пiдставою в майбутньому для повного її вигнання з Пiвденної Африки" (4, с. 583). Проте, рiшучiсть уряду дотримувати коректний нейтралiтет була твердою, з боязнi позбутися поступок, обiцяних Англiєю, хоча побiчно нiмецький уряд прагнув до загострення суперечностей мiж бурою i Великобританiєю.
У обставинах, що склалися, вiйна в Трансваале служила вигiдним джерелом доходiв збройових фiрм Нiмеччини, якi отримували великi замовлення як вiд бурiв, так i вiд англiйцiв. Зi свого боку, англiйськi фiрми також наживалися: одна англiйська фiрма продала партiю бельгiйських гвинтiвок бурському уряду, хоча не могла не знати, в кого вони стрiлятимуть (4, с. 564).
Крiм того, кайзер розраховував на ослаблення i вiдвернення уваги Англiї вiд Близького Сходу. В той же час, важка вiйна змусила б прем'єра Англiї Солсберi бути згiдливiшим в питаннi про островах Самоа, з якими Англiя розлучалася з великим небажанням. У своєму листi до германсому консула в Преторiї канцлер Б. Бюлов висловив це бажання уряду так:" Перед обличчям кризи, що все бiльш загострюється, в Трансваале ми не повиннi створювати враження... що ми хочемо використовувати положення англiйцiв в своїх iнтересах. Проте було б недолiком наший дипломатiї, якби ми не довели до задовiльного рiшення питання, що виникають мiж нами i Англiєю, i перш за все питання про Самоа."(4, с. 587)
"закручування гвинта" - пред'явлення все великих вимог Трансваалю. Нiмецький уряд обмежувався фальшивими завiреннями про дружбу до бури, нiмецькi консули в Трансваале зберiгали видимiсть того, що Нiмеччина прийде на допомогу, пiдштовхуючи цим бурiв до рiшучих дiй. Але кайзер в той же час надавав таємне сприяння iнiцiативi деяких членiв Пангерманського союзу, якi займалися збором добровольцiв на вiйну в Пiвденнiй Африцi. Врештi-решт цей загiн був створений i пiд назвою "Нiмецького легiону" брав участь у вiйнi на сторонi бурiв.
залiзний канцлер досить часто грав на суперечностях Англiї, Францiї i Росiї в Схiдному питаннi, прiоритетним в його полiтицi залишався європейський напрям. Крилата фраза Бiсмарка "Схiдне питання не коштує кiсток одного померанського мушкетера" тепер явно пiшла в минуле (1). Полiтика, яка отримала втiлення в життя в правлiння кайзера Вiльгельма II називалася "Дранг нах Остен", - натиск на схiд. Країною, на яку Нiмеччина звернула свою пильну увагу, була Туреччина.
колонiальними країнами. Але на початок XX столiття положення рiзко змiнилося. Про збiльшений вплив Нiмеччини на свiтову полiтику можна судити по успiхах її дипломатiї в Туреччинi. Туреччина не представляла цiнностi по своїй промисловiй, сiльськогосподарськiй або вiйськовiй потужностi. Сiльське господарство знаходилося в занепадi; армiя була погано органiзована i озброєна; промисловiсть як така взагалi була вiдсутня. При владi перебував типовий схiдний деспот - султан Абдул Хамiд, який оббирав до кiнця убоге населення своєї країни.
- Азiї, Європи i Африки. У неї в руках знаходився вхiд в Чорне море - Босфор i Дарданелли. Крiм того, для Нiмеччини було важливо те, що Англiя бажала вiдторгнути вiд Туреччини частину її територiй, а цього Германiю, в свiтлi її полiтики цiлеспрямованої шкоди Англiї, не могла допустити.
частину росiйських сил з європейського театру вiйни на кавказький.
Нарештi, у разi вiйни в руках Туреччини знаходилася важлива середземноморська лiнiя комунiкацiї, що пов'язувала Росiю з її союзниками. У дальнiй перспективi Туреччина могла служити плацдармом для нiмецького настання до Індiї.
Англiя на Близькому Сходi мала свої iнтереси. В першу чергу, вона була зацiкавлена в середземноморських протоках i в перспективi готувала анексiю Босфору, що i було зроблено пiд час першої свiтової вiйни пiд керiвництвом морського мiнiстра Англiї У. Черчилля. Крiм того, Англiя прагнула укрiпити за собою Єгипет, вiдторгнутий у Туреччини. І, в третiх, Англiя претендувала на велику частину Ірану i Месопотамiю з районом Персидської затоки. Все це, разом узяте, показує, що Англiї було вигiдне максимальне ослаблення Туреччини, тодi як Нiмеччина, навпаки, була зацiкавлена в змiцненнi Туреччини, але за однiєї умови: Туреччина повинна була залишатися лояльною до Нiмеччини.
З цiєю метою, нiмецький кайзер совершет "паломництво по святих мiсцях". Вiн зав'язує дружнi взаємини з Абдул Хамiдом i, тим самим, готує грунт до тiснiшої спiвпрацi. Враховуючи напiвабсолютистський характер влади кайзера i абсолютну владу султана, наслiдки вiд цiєї дружби були такими, що далеко йдуть.
Тiсна взаємодiя кайзера i фiнансових магнатiв Нiмеччини, турбота кайзера про iнтереси нiмецької промисловостi були характернi для нiмецької полiтики того часу. Якщо стратегiчна сторона загального плану натиску на схiд розроблялася в Генштабi, то фiнансово-економiчна, а до певної мiри i полiтична - в "Нiмецькому банку" (4,с. 569). У Туреччинi, на вiдмiну вiд Трансвааля, у Нiмеччини були значно бiльше полiтичних iнтересiв. Тому ще в 1880 роцi до Стамбулу окрiм звичайного посольства Бiсмарк вiдправив вiйськову мiсiю на чолi з нiмецьким генералом фон дер Гольцем.
З iншого боку, з турецькими властями були помiщенi контракти на модернiзацiю турецької армiї, договiр про навчання турецьких офiцерiв в Германiї. Таким чином, вiйськова мiсiя фон дер Гольця проклала шлях нiмецьким промисловцям до Туреччини. У Туреччинi цi загравання зустрiли охоче.
сподiвався за допомогою Нiмеччини потiснити монопольне положення Англiї i Францiї i тим самим паралiзувати дiї як Нiмеччини, так i Англiї з Францiєю.
залежностi вiд країн Європи. У момент створення цiєї органiзацiї частка Нiмеччини в загальному боргу Туреччини європейським країнам дорiвнювала 4,5% i виражалася цифрою 80 млн. мазкий. Але в 90-х роках, завдяки залiзничному будiвництву в Туреччинi, частка нiмецького капiталу зростає - до 1898 р. Нiмеччина пересувається з шостого на третє мiсце (12,1%) i випереджає Англiю (10,9%). Францiя зберiгає до цього року лiдируюче положення i її частка складає 44,9%. У 1912 р. Нiмеччина пересувається на друге мiсце (20%) пiсля Францiї (57%) (1, с. 12).
не мала великих засобiв на переозброєння своєї армiї, вона була вимушена узяти кредит у нiмецьких же банкiрiв. В результатi повне економiчне закабалення Туреччини стало справою часу. У Туреччинi вiдкриваються фiлiї таких фiнансових органiзацiй, як Нiмецький банк, Дiськонто-гезельшафт, Дрезденер банк.
Разом з нав'язуванням постачань своїх озброєнь Германiю все в бiльшому об'ємi починає застосовувати такий ефективний метод проникнення капiталу, як будiвництво залiзниць. У 1898 р. нiмецьким представникам вдається в запеклiй боротьбi з англiйськими виробниками перемогти i вирвати у Туреччини концесiю на будiвництво залiзницi Анатолiйськой. За право будiвництва боролися не тiльки європейськi, але i американськi компанiї. "Нiмецькому банку" були наданi умови будiвництва, якi були настiльки ж вигiдними для Нiмеччини, наскiльки кабальними для Туреччини. Зокрема, турецька казна гарантувала певний рiвень прибули у разi недоотримання її самими концесiонерами. Це був найбiльший успiх Нiмеччини на близькому Сходi в XIX столiттi.
У гонитвi за поступками з боку турецького уряду кайзер дуже часто закривав очi на криваву нацiональну полiтику, Абдул Хамiдом, що проводиться, вiдносно вiрмен. При потураннi Абдул Хамiда курдськi iррегулярнi кавалерiйськi загони повнiстю вирiзували вiрменськi селища.
Крiм того, iз-за боязнi заколоту Абдул Хамiд привiв турецьку армiю в повний занепад - були забороненi щонайменшi пересування вiйськ, морськi учення, свiдомо вiдсторонялися вiд крупних посад талановитi военноначальники. Тому, коли в Туреччинi в 1908 р. вiдбулося звитяжне повстання партiї "Єднiсть i прогрес" (т. з. младотурок) в Германiї це провело сильний шок. Полiтика нового турецького уряду вiдразу ж дала сильний крен у бiк Англiї. Англiйцi отримали права на реорганiзацiю флоту, споруду портiв. У Стамбулi був заснований "Нацiональний банк Туреччини" за участю англiйського капiталу i пiд керiвництвом британського подданого Ернста Касселя. Англiйцi знову захопили мiцний контроль у фiнансах - лорд Мiльнер був назачен начальником комiсiї з проведення економiчних реформ в Анатолiї, англiєць був призначений головним iнспектором турецьких митниць. Крiм того, англiйцi пiдсилили свої позицiї в Месопотамiї, отримавши право на проведення iригацiйних робiт i споруду портiв на побережжi Персидської затоки.
що свого часу пройшли пiдготовку в Германiї. Перш за все, це був начальник III турецького корпусу, що повалив султана, - Махмуд Шевкет-паша, Иззет-паша, Алi Риза-паша i дещо iнших выучеников Берлiнської вiйськової академiї.
Армiя стала єдиною реальною силою в країнi, а авторитет її начальникiв був дуже високий. Це дало привiд Вiльгельму II затверджувати: " Революцiя здiйснена не "молодими турками" з Парижа i Лондона, а однiєю армiєю i майже виключно навченими в Германiї т. з. "нiмецькими офiцерами". Вони грамотнi i мислять по-нiмецьки. Чисто вiйськова революцiя" (1,с. 22). Майже вiдразу ж нiмцi почали дiяльно пiдсилювати свої позицiї, перш за все в армiї. Були проведенi вiйськовi навчання, вiдкрилися новi вiйськово-карнi заклади з нiмецькими вчителями. Велику радiсть в Берлiнi викликали мiлiтаристська програма i прагнення нової партiї до жорсткої централiзацiї управлiння країни.
центральної влади. До Туреччини була повторно послана група офiцерiв з фон дер Гольцем, який зайняв пост головного iнспектора турецької армiї.
Разом iз змiцненням залежностi турецької армiї вiд нiмцiв, на флотi ситуацiя складалася iнша. З 1908 р. англiйцi мали в цiй областi сильну перевагу. Флот комплектувався англiйськими кораблями, навчання матросiв йшло на англiйський зразок. Слiдуючи загальному курсу мiлiтаризацiї країни, младотурки прийняли енергiйнi заходи до пiдвищення боєготовностi флоту. Для його модернiзацiї була зiбрана величезна сума - 90 млн. мазкий. За отримання замовлення розвернулася запекла боротьба мiж фiрмами Англiї i Нiмеччини, яка зачiпала навiть дипломатичних представникiв обох країн. Англiйськi верфi пропонували найбiльш досконалу i дешеву продукцiю. Нiмцi, усвiдомлюючи небезпека англiйського впливу у флотi, пiшли на жертву i продали Туреччинi собi в збиток декiлька лiнiйних кораблiв флоту, що дiяв, з умовою комплектування їх нiмецьким екiпажем. В результатi нiмецький вплив запанував.
Але найдiєвiшим засобом нiмецької експансiї було будiвництво залiзниць. Характерний, що концесiя з переважанням нiмецького капiталу на будiвництво анатолийской залiзницi в 1888 р. була отримана при явному сприяннi англiйських дипломатичних кругiв (1, с. 171). Проте ця дорога була лише початком експансiї. Пiсля закiнчення будiвництва анатолийской залiзницi було декiлька проектiв продовження будiвництва. Англiйцi, чий курс був на ослаблення iмперiї Османа, пропонували продовжувати дорогу вiд побережжя углиб країни. Але уряду бiльше потрiбна була дорога,которая пов'язала б столицю i Малу Азiю з районами, населеними арабами i курдами.
Починаючи з 70-х рокiв турецькi вали (губернатори) звiтуючи перед урядом, пiдкреслювали, що iмперiя може позбутися схiдних областей, де мiсцеве населення пiд впливом британських пiдступiв "стає все бiльш норовистим" (1, с. 168). Прагнення младотурков укрiпити свою країну вiдповiдало iнтересам нiмецьких "будiвельникiв iмперiї".
У нiмецьких вiйськових планах Туреччина займала вельми значне мiсце. Окрiм вже згаданих причин, привабливих для Нiмеччини, захоплення турками Суецького каналу перервало б зв'язок Англiї з Індiєю. Проте, це було здiйсненно тiльки за наявностi залiзницi, що сполучає малу Азiю з Багдадом (1, с. 193).
Багдадська залiзниця в остаточному варiантi доходила до важливого цетра пiвнiчної Сiрiї - Алеппо, далi до Мосула, проходила уздовж Тiгра до Багдада i, вiдхиляючись до русла Евфрата, виходила до Басре. З назви пунктiв через яких передбачалося провести цю трасу видно, що Багдадська дорога повинна була не просто ослабити позицiї англiйських залiзничних магнатiв - вона замишлялася як грандiозне вторгнення нiмецького капiталу в сферу споконвiчно англiйських iнтересiв - Месопотамiю i Персидську затоку, а потiм i до Ірану шляхом споруди залiзничної вiтки до iранської межi. Одночасно вона служила остаточному економiчному закабаленню Туреччини. Умови концесiї були виключно вигiднi для нiмцiв. Турецька казна платила 15,5 тис. фр. на 1 км. - рекорд високу цiну за будiвництво залiзницi в її iсторiї. Нiмцi отримували право на експлуатацiю надр в зонi 20 км. в обидвi сторони вiд залiзницi, нiмцi отримували право на органiзацiю поселень уподовж дорогi, право на споруду електростанцiй, цегляних i iнших заводiв. Окрiм цього, їм надавалося право на навiгацiю по Тiгру i Ефрату i пристрiй портiв в Басре i на побережжi Персидської затоки. Всього дорога повинна була мати довжину в 2467 км. Загальна сума, що отримується Нiмеччиною вимiрювалася в сумi 550 млн. фр. Туреччина також забезпечувала нiмецькому концесiонеровi - "Нiмецькому банку" певний рiвень доходу за рахунок казни.
з непереборними труднощами.
Найголовнiша труднiсть, з якою зiткнувся "Нiмецький банк" в будiвництвi цiєї дороги, полягала в браку коштiв для фiнансування всiєї дороги вiд початку до кiнця. У самiй Нiмеччинi у зв'язку з постiйним економiчним зростанням спостерiгалася хронiчна вiдсутнiсть капiталiв, що вимушувало Симменса шукати засобiв за кордоном. Але це було зв'язано з непереборними полiтичними труднощами; досить сказати, що англiйський ( а потiм i французьке) уряд взагалi заборонив котирування акцiй Багдадської залiзницi на Лондонськiй бiржi. Спiвпрацю англiйських фiрм в будiвництвi цiєї дороги уряд пов'язував з вiдмовою "Нiмецького банку" вiд монопольного володiння цiєю дорогою, на що Симменс, звичайно, пiти не бажав. Неабиякою мiрою в такiй рiзкiй реакцiї англiйцiв була винна поведiнка кайзера Вiльгельма II, який своїми гучними заявами постiйно пiдiгрiвав iнтерес до Багдадської дороги. У нiмецьких урядових кругах будiвництво цiєї дороги навiть називали "власним його величностi пiдприємством".
залiзницi. Неабиякою мiрою їх ворожiсть пiдiгрiвалася англiйськими агентами. В результатi всiляких перешкод з боку арабiв в плануваннi, проведеннi пiдготовчих робiт i iнших роботах, споруда дороги розтягнулася в 2-3 рази довше передбачуваних термiнiв.
"Нiмецьким банку" опинилося не пiд силу побудувати Багдадську дорогу самостiйно. Зважаючи на це, нiмецькому уряду довелося пiти на поступки Росiї i Англiї шляхом укладання угод з ними. У угодi з Росiєю обмовлялося вiдхилення траси на пiвдень вiд меж з Іраном, в пiвнiчнiй частинi якого переважав росiйський вплив. Але найбiльшi поступки були зробленi англiйцям. "Нiмецький банк" поступався правом на проведення завершальної, найважливiшої дiлянки вiд Багдада ка Басри англiйцям, тим самим, нiмцями визнавався прiоритет британського впливу в Месопотамiї.
В результатi британському уряду вдалося запобiгти згубним наслiдкам споруди цiєї дороги. Як наслiдок, "Нiмецький банк" теж значною мiрою втратив зацiкавленiсть в будiвництвi, тому пiсля укладання компромiсних угод прокладка дороги йшла украй поволi. На початок першої свiтової вiйни ця дорога представляла ланцюг розрiзнених, не сполучених мiж собою дiлянок, що сильно погiршило положення турецьких вiйськ в Месопотамiї i на Кавказi, що не мали можливостi швидко пересуватися з одного фронту на iншiй.
"Дранг нах Отен" показав ефективнiсть використання економiчних методiв закабалення вiдсталих країн. Особливо ефективним засобом була споруда залiзниць i лiнiй зв'язку. В.І. Ленiн писав, що " Споруда желдорог здається простою, природною, демократичною, культурною, цивилизаторским пiдприємством; на дiлi капiталiстичнi нитки... перетворили цю споруду на знаряддя пригноблення мiльярда людей". Найбiльший розвиток ця полiтика отримала в Китаї.
"Пiднебесну iмперiю". Зоною британських iнтересiв був визнаний плодороднейший район Китаю - басейн рiчки Янцзи. Англiйськi подданые займали очолюючi пости в зовнiшнiй торгiвлi Китаю. Крiм того, Англiя "орендувала" пiвострiв Цзюлун з портовим мiстом Вейхаєм i ряд iнших портiв, включаючи Гонг-конг, якi вона використовувала як базу для свого вiйськового флоту.
Але Китай привертав також i Германiю, в основному через дешеву робочу силу i поклади корисних копалини. Весь Китай був негласно подiлений мiж Європейськими колонiзаторами на зони впливу, i тому нiмецька експансiя викликала велику тривогу у країн, якi давно вже влаштувалися в Схiднiй Азiї, в першу чергу, у Англiї i Росiї.
З 1885 по 1893 р. нiмецький експорт до Китаю збiльшився з 16,5 млн. до 33,25 млн. мазкий. Крiм того, пiд приводом защты iнтересiв нiмецьких мiсiонерiв, в 1897 р. Нiмеччина "орендувала" китайський порт Цзяочжоу, а потiм распостранила свiй протекторат на весь пiвострiв Шаньдун. Це було тiльки наслiдок нiмецької економiчної експансiї. У тому ж роцi Нiмеччина отримує право на створення i експлуатацiю телеграфних лiнiй i залiзниць в декiлькох пiвнiчних китайських провiнцiях, якi в результатi опинилися фактично пiд контролем Нiмеччини. Залiзничнi станцiї були фактично вiйськовими базами, а при контролi зв'язку з Пекiном нiмцi залишалися фактично безкарними.
росiйський впливи. У роздiлi Китаю особливо яскраво видно економiчна пiдоснова iмперiалiстичних суперечностей, оскiльки у зацiкавлених в Китаї країн фактично була вiдсутня зацiкавленiсть в збереженнi цiлiсної держави i в налагодженнi з ним полiтичних союзiв в своїх цiлях.
Виникнення небувалий гострих конфлiктiв в рiзних частинах свiту мiж європейськими країнами зв'язане,в першу чергу, зi вступом нових європейських держав до iмперiалiстичної стадiї свого розвитку, при фактичнiй вiдсутностi вiльних для експансiї територiй. Це вимушує промисловiсть молодих iмперiалiстичних хижакiв, що бурхливо розвивається, вступати в гострi конфлiкти iз старими владиками миру. Особливо яскраво природа цих суперечностей видно на прикладi конфронтацiї новiтньої iмперiалiстичної держави - Нiмеччини i старої колонiальної країни в свiтi - Англiї. Нiмецька промисловiсть, випробовуючи брак ринкiв збуту i джерел сировини, робить одну за iншої спроби оволодiння перспективнейшими територiями миру, левова частка яких знаходиться пiд владою Англiї. Рiзниця полiтичних i економiчних завдань, небажання вiдступати приводять цi країни до щонайгострiших конфлiктiв, до нарощування вiйськових сил i, нарештi, до грандiозної вiйни як способу вирiшення цих конфлiктiв. Спроби компромiсного дозволу суперечок виявляються неефективнi i зустрiчають щонайповнiше неприйняття з боку агресивних кругiв нацiональної буржуазiї тiй i iншiй країн, якi роблять вирiшальний вплив на полiтику своєї країни.
1. А. С. Силiн "Експансiя нiмецького iмперiалiзму на Близькому Сходi напередоднi першої свiтової вiйни"
"англо-германская проблема"
"Створення i розпад британської колонiальної iмперiї"
"З iсторiї суспiльних рухiв i мiжнародних вiдносин"
5. Ж. Блондель "Торговельно-промисловий пiдйом Нiмеччини"
"Історiя першої свiтової вiйни"
7. В. Г. Трухановський "Уїнстон Черчилль"
|
