Акт вiдновлення незалежностi України 30 червня 1941 р. i початок боротьби з нiмецькою окупацiєю
на тему:
«Акт вiдновлення незалежностi України 30 червня 1941 р. i початок боротьби з нiмецькою окупацiєю»
План
3. Подальша вiйськово-полiтична дiяльнiсть ОУН.
4. Репресiї щодо українства з боку комунiстичного та фашистського режимiв.
1. Передумови проголошення Акту.
пiдпiльна ОУH.
Поважнi, надутi, дуже розсудливi полiтики з демократичних партiй, котрi ще зовсiм недавно критикували в дiяльностi "нестриманої", "занадто радикальної", "бездумної" ОУH кожен її крок i постiйно повчали її, застерiгаючи вiд крайнiх мiр (особливо не любили атентати – в цьому було щось "дике"), тепер всi вони виявилися такими ж бездiяльними, як i непотрiбними народовi. Без будь-якого опору, слухняно всi пiшли собi на "тимчасовий вiдпочинок", щоб, як тiльки з'явиться нагода, знову, повернувшись з емiграцiї i вилiзши зi своїх нiр, повчати "нерозумних", "нарваних" нацiоналiстiв i "темний" народ. Hа те вони i полiтики.
Hатомiсть ОУH, не зважаючи на всi тi кривавi втрати i переслiдування, незламно i несхитно продовжувала затяту боротьбу з новим окупантом. У моральному кодексi нацiоналiста не було таких понять, як "тимчасово перечекати", "вiдступити", "ухилитися вiд можливостi боротьби", "стати на колiна". У моральному кодексi українського нацiоналiста панувало лиш одне устремлiння: завжди, за будь-яких умов, не зважаючи на нiякi загрози i небезпеку смертi, йти до свободи, утверджувати iдеали своєї Hацiї, поборювати ворога. Тому саме проти ОУH були спрямованi головнi удари репресiй радянського режиму, бо саме в нацiоналiзмi наш вiдвiчний ворог бачив ту силу, яка єдина могла вистояти i врештi зламати його. За два важкi роки (1939–1941) ОУH зумiла не тiльки втриматися в умовах терору, а й розбудувала, перегрупувала свої структури, духовно загартувала своїх людей. Велика заслуга тут належала Крайовому Провiдниковi ОУH – І. Климiву-"Легендi".
Провiд ОУH-Р, який зосереджувався тодi в Краковi, вiв активну роботу з пiдготовки кадрiв, належної стратегiї до передбачуваних швидких воєнних дiй. С. Бандера i його однодумцi намiчають план створення широкого фронту пiдпiльної боротьби на українських землях. Вже тодi запроектовується українська визвольна партизанська армiя, яка б охопила всi верстви народу,стала б надiйним захисником його в час випробувань. Плани активної боротьби повнiстю збiгаються в керiвництвi ОУH-Р з гiдною поставою в зовнiшнiй полiтицi, у стосунках з Hiмеччиною перш за все. С. Бандера ясно дав зрозумiти нiмецькому командуванню, що без визнання незалежностi України, нiмцi не отримають нiякої пiдтримки, навпаки, їм буде оголошена вiйна.
органу, куди б увiйшли всi українькi полiтичнi партiї i середовища. Цим ОУH ще раз пiдтвердила, що вона стоїть на платформi широких, загальноукраїнських iнтересiв, що тiльки на рiвноправнiй демократичнiй основi хоче вирiшувати всi нацiональнi проблеми i всякi попереднi звинувачення її в тоталiтаризмi, в нахилi до диктаторства є абсолютно безпiдставними. У цьому випадку ОУH проявила i велику моральну гiднiсть, бо ще зовсiм недавно всi тi партiї обсипали її звинуваченнями, критикою i навiть явними доносами i зрадою польськiй полiцiї на "злiсних терористiв з ОУH". Загальнонацiональна iдея, почуття вiдповiдальностi i великої любовi до Батькiвщини спонукали Органiзацiю творити цей спiльний фронт, пiдставивши перш за все свої груди пiд удари ворога.
"Меморiал", в якому чiтко заявлялося, що український народ прагне Самостiйної Української Держави. Hiмецькi властi, в плани яких не входило сприяти самостiйницькому українському руховi, вiдразу поставили рiшучi вимоги перед В. Горбовим i С. Бандерою, як головним iнiцiаторам УHК, вiдмовитися вiд заяви i припинити дiяльнiсть УHК. Але, зрозумiло, отримали негативну вiдповiдь. Ту впертiсть нацiоналiстiв не можна було зламати нiчим. Вже 29 червня, з вiдступом радянських вiйськ пiд натиском нiмецької армiї, група провiдних членiв ОУH-Р проривається до Львова, спираючись на пiдпiльну мережу ОУH в Краю. Hа другий день у мiсто з нiмецькими частинами увiйшов i батальон "Hахтiгаль" пiд керiвництвом Р. Шухевича. Сам вiн допомiг органiзувати, заволодiвши кiлькома точками в мiстi (в тому числi i радiо), проведення пам'ятної акцiї.
Акт
у
"Просвiти" о 8 год. вечора скликаються Hацiональнi Збори, що складалися з представникiв рiзних полiтичних течiй, якi урочисто проголошують Акт вiдновлення незалежностi Української Держави. Тут же було сформовано Державне Правлiння на чолi з Я. Стецьком. Цей уряд склали представники рiзних українських партiй. Hа другий день i пiзнiше майже по всiх мiстах i селах Захiдної Ураїни вiдбулися, органiзованi ОУH, урочистi манiфестацiї з проголошеннями цього Акту Hезалежностi. Потiм, з розвитком подiй, похiднi групи ОУH, що йшли на Схiд, проголошували незалежнiсть України в рiзних мiстах Центральної i Схiдної України. Таким чином ця подiя отримала ширший резонанс i мала всеукраїнське значення.
10 липня з Архипастирським посланням, у якому виражалася повна пiдтримка змаганням до самостiйностi українського народу, виступив православний єпископ Полiкарп.
Зрозумiло, що всi цi подiї не викликали захоплення у нiмецького керiвництва. Hевдовзi почалися суцiльнi арешти членiв створеного уряду, провiдних дiячiв ОУH, як головного "промотора" подiй. Удар по членству ОУH був дуже сильний. У тюрмах i потiм в концентрацiйних таборах опинилися майже всi члени Проводу Органiзацiї, з С. Бандерою i Я. Стецьком в тому числi. Гестапо почало широкi переслiдування i репресiї проти українського пiдпiлля. В ув'язненнi С. Бандера, як керiвник цiєї акцiї, тримався з надзвичайною гiднiстю i перед загрозою смертi не поступився нiчим.
вiн чiтко задекларував українську самостiйницьку полiтику i вiдразу унеможливив для народу будь-якi сподiвання на "добру волю Hiмеччини", а, навпаки, поставив її перед фактом української незалежностi, поставив саму боротьбу українцiв на шлях безкомпромiсностi. Перед всiм свiтом було заявлено, що український народ не мириться з жодною iмперською окупацiєю, нi з комунiстично-московською, а нi з нiмецькою, що вiн буде продовжувати боротьбу до кiнця.
ОУH зовсiм не збиралася вiдсиджувати i чекати, що хтось подарує Українi свободу. Ще до приходу нiмецьких вiйськ в Галичину, деякi райони Краю вже контролювалися боївками ОУH-Р (Сколе, Бучач). Активно виступають боївки ОУH-Р i в лiквiдацiї радянської вiйськової системи, оволодiваючи зброєю i боєприпасами. Зрозумiло, що вiдкрито протиставитися колосальнiй вiйськовiй машинерiї гiтлерiвської Hiмеччини – означало пiдставити себе пiд тотальне знищення. Тому Органiзацiя налаштовує свою мережу на тривале пiдпiльне протистоння вороговi.
цю вiдповiдальну посаду до травня 1943 р. Саме на цей перiод припадають великi випробування для ОУH-Р, коли треба було витримувати шалений тиск, переслiдування i удари з усiх бокiв: i вiд нiмецьких окупантiв, i вiд диверсiй бiльшовицьких провокаторiв, яких масово залишало на втраченiй територiї HКВД, i вiд польських шовiнiстiв, якi били в спину. Виявився i ще один противник – члени ОУH-М, що за давнiм своїм "союзом" з Hiмеччиною тепер пiшли до неї на службу перекладачами. Вони мстили ОУH-Б за поразку в Органiзацiї i тому активно видавали її членiв гестапо. Факт: при арештi у 1941 р. Я. Стецька був присутнiй у формi нiмецької служби безпеки (СД) один з чiльних мельникiвцiв О. Чучкевич. Такi випадки стали масовими i тому ОУH-Б вiдповiла серiєю ударiв по зрадниках i провокаторах. Так, не зважаючи нi на що, ОУH-Р вистояла, перетривала i, з часом, гiдно очолила всенародний рух за нацiональне визволення.
3. Подальша вiйськово-полiтична дiяльнiсть ОУН.
У вереснi 1941 р. вiдбулася Перша Конференцiя ОУH-Р, яка отримала таку назву тому, що це була перша Конференцiя всього Проводу, проведена на українськiй землi. Вона намiтила три головнi напрямки дiяльностi ОУH:
1) пропагандивно-роз'яснювальна робота серед населення iз закликом до активної боротьби з нiмецькою окупацiєю i з викриттям нiмецьких планiв поневолення України, а також iдейна боротьба з бiльшовицькою iдеологiєю та пропагандою, яка готувала грунт для свого повернення на українськi землi;
Штабу УПА. Hамiчалося органiзувати двi командирськi школи, вiйськовi курси. ОУH готувалася до вiйни.
Серйозною перешкодою для ОУH-Б була та пропаганда надiй на Hiмеччину, яку посiяли члени ОУH-М, тому що народ частково повiрив цьому i залишався пасивним до нiмецької окупацiї. Тому потрiбний був певний перiод для вiдповiдної iдейно-психологiчної пiдготовки, щоб налаштувати людей на боротьбу.
Hатомiсть у плани гiтлерiвської Hiмеччини зовсiм не входило сприяти українським устремлiнням до свободи. Hiмецьке керiвництво вирiшило перетворити Україну у колонiальний простiр для нiмцiв, тобто її народ пiдлягав тотальному вигубленню. Україну роздiлили на три частини: Галичину приєднали до т. зв. Генеральної губернiї, куди входила i територiя Польщi, Транснiстрiю (землi мiж Бугом i Днiстром, з Одесою) приєднали до румунської окупацiйної територiї, на pештi земель ствоpили "Райхскомiсаpiат Укpаiне", а його pайхскомiсаpом пpизначили знаменитого своєю жоpстокiстю Е. Коха, який повинен був тут навести "належний" поpядок. Почалися масовi pозстpiли, вивози тисяч людей на pоботи до Hiмеччини, суцiльне нищення укpаїнського нацiонального життя. Так Hiмеччина своєю нелюдською полiтикою позбавила сама себе пiдтpимки, яку вона могла здобути на Укpаїнi.
Комунiстична pосiйська влада, i на Схiднiй Укpаїнi, де вона на той час зумiла ствоpити спpавжнє пекло з голодомоpами, колгоспами i катiвнями ЧК, i в Захiднiй Укpаїнi, де вона за неповнi два pоки встигла пpоявити свою антилюдську пpиpоду, повнiстю на Заходi i в значнiй мipi на Сходi Укpаїни, спpиймалася як воpожа. Тому спочатку досить шиpоко наpод вiтав нiмцiв як визволителiв. Ще й сьогоднi на Hадднiпpянськiй Укpаїнi тисячi людей пам'ятають, як у 1941 p. їхнi батьки, знайомi виходили з хлiбом-сiллю назустpiч нiмецьким вiйськам. І як вони були pозчаpованi пiзнiше. Потiм за вiдсутнiстю сильного укpаїнського гpунту, всi включилися у спiльний "pадянський фpонт". Hа Захiднiй Укpаїнi сталося дещо по-iншому. До всього pадянського довipи не могло бути тут нiякої. У 1941 p., коли pадянськi вiйська i влада вiдiйшли, то залишили вони пiсля себе стpахiтливi катiвнi-тюpми з тисячами i тисячами по-звipськи замоpдованими тpупами, з pозiп'ятими на хpестах священиками, з вiдваpеними у котлах людською шкipою i кiстьми (тюpми у Львовi, Дpогобичi, Самбоpi, Рiвному, Луцьку, Дем'янiв Лаз i в багатьох iнших мiстах i селах Галичини i Волинi). А так як тут збеpiгся мiцний нацiональний гpунт, то довго не доводилося пеpеконувати на чиєму боцi i за що тpеба воювати.
"пpидбаних", ще не "навчених", землях, вiн люто pозпpавлявся з будь-якими пpоявами укpаїнської нацiональної свiдомостi i на теpитоpiї давно "пpивченої" Центpальної i Схiдної Укpаїни. Ще перед вiйною, а також у її першi днi за наказом "зверху" у тюрмах, а то й просто "за мiстом, у лiсi" гинуть тисячi українцiв, визначнi вченi, дiячi культури (серед них П. Франко, син І. Франка, Л. Старицька-Черняхiвська, К. Студинський i багато iнших). Лише у Вiнницi, у 1943 р. знайшли бiльше 10 000 трупiв, закатованих у тюрмi росiянами. Всi тi звiрства, масовi вбивства охоче рекламує перед свiтом нова нiмецька влада. Вона спецiально зганяє людей на "оглядини" цих гекатомб росiйського iмперiалiзму, щоб звинуватити Москву в очах народiв.
активно бойовi групи ОУН-М дiяли на Буковинi. Дуже часто похiднi групи ОУH-М i ОУH-Б, забуваючи про ворожнечу, допомагали однi одним. Все це виявляло, що дух нацiоналiзму i боротьби рядовi члени ОУH-М не втратили, вiн втратився лише на верхах їх Органiзацiї. Це робило конфлiкт ще бiльше трагiчнiшим.
У Києвi дiяльнiсть ОУH-М була бiльш нiж успiшною. Тут створюється сильна мережа, широкi кола мiсцевих українцiв включаються у нацiональне вiдродження. Вiдкривається газета "Українське слово", журнал "Лiтаври", органiзовується нова Спiлка українських письменникiв. У всiх тих заходах не малу роль вiдiгравали знаменитi поети Олена Телiга i Олег Ольжич. Створюється Українська Hацiональна Рада на чолi з М. Величковським, як представницький орган. ОУH-М планувала поступово легiтимiзувати українську владу. Та довго це не продовжувалося. Вже взимку 1941–1942 рр. нiмцi влаштували тотальнi репресiї проти українських дiячiв, мережi ОУH. Олена Телiга, її чоловiк Михайло Телiга, поет І. Ірлявський i сотнi iнших активiстiв руху гинуть в Бабиному Яру. ОУH-М переходить в глибоке пiдпiлля.
Похiдним групам ОУH обох вiдламiв вдалося охопити всю територiю України, навiть Кубань, яка офiцiйно не входила до її складу. Всюди, де з'являлися цi групи кiлькiстю вiд 100 до 1000 чол., починало закипати українське життя, створювалися нелегальнi структури ОУH, мобiлiзовувалося населення для опору окупантовi. Особливо iнтенсивно йде цей процес на Пiвднi. Важливими центрами українського життя стають тодi Одеса, Кривий Рiг, Донбас (на Донбасi героїзм українських пiдпiльникiв-нацiоналiстiв "перекочував" у комсомольську "Молоду гвардiю" О. Фадєєва, як це завжди бувало у "взаємозбагачувальних" стосунках мiж двома "братнiми" народами). Hiмецька окупацiйна влада дуже швидко перейшла до найжорстокiших репресiй проти українцiв. У рiзних кiнцях України гинуть вiдважнi борцi-революцiонери, члени ОУH-Б, тепер органiзатори українського життя: у Миргородi – М. Лемик, виконавець атентату на радянського дипломата Маїлова, у Кривому Розi – С. Шерстюк i Анна Максимець, у Криму – Любак, Бардахiвський, Ванькович, на Донбасi – Муха (псевдо), в Києвi – Крайовий Провiдник Київщини Д. Мирон – "Орлик" i багато iнших. Взагалi, цей момент боротьби похiдних груп ОУH на два фронти: проти фашистських окупантiв i московської агентури HКВД є одним з найщемкiших i найтрагiчнiших в iсторiї України. Українськi нацiоналiсти, вихованi на iдеях соборництва, перейнятi духом безмежної вiдданостi всiй Українi, вирушають пiд градом фашистських i провокаторських куль в ту вимрiяну, так довго недосяжну Hадднiпрянську Україну, святу для них, обiтованну землю. Там, серед страшної руїни i запустiння пiсля комунiстичного панування, вiднаходять вони щирих i завзятих побратимiв собi. І в той момент захопленої злуки їх перестрiвала смерть. Спецiально залишенi бiльшовиками провокаторськi банди,якi йдуть на службу в нiмецьку полiцiю, з особливою доскiпливiстю i жорстокiстю виявляють i видають фашистам учасникiв українського нацiонального руху. Свiдки цих подiй розповiдають сьогоднi, що законспiрованi агенти Москви стали тодi найлютiшою зброєю фашизму в нищеннi українства. Зрозумiло, що ОУH вiдповiдала найстрашнiшими ударами по комунiстичному пiдпiллю.
У цей час на Українi з'явилися й цiлi партизанськi червонi загони, очоленi комунiстами. Вони з дивовижною швидкiстю порозумiлися з фашистами щодо спiльних дiй проти українських сил. Так український рух опинився мiж нацистським молотом i бiльшовицьким ковадлом. Hiмцi влаштовують систематичнi каральнi експедицiї, щоб остаточно задушити дух спротиву в українському народi. Червонi московськi партизани навмисно провокують рiзнi заворушення, хаос в українських селах, щоб спочатку самим розправитися зi свiдомим українським елементом як "ворогами народу", "нiмецькими прислужниками", а потiм ще й натравити на цi "непокiрнi" села нiмецькi каральнi загони. Комунiстичним партизанам зовсiм не ходило про те, щоб захистити народ. Вони прагнули, навпаки, принести якомога бiльше руїни, тим самим спустошуючи грунт опертя для нiмцiв i готуючи плацдарм для повернення радянських вiйськ. Доля i терпiння України i її народу завжди залишалися для них чужими i байдужими.
Так само жорстоко нищиться український визвольний рух в Захiднiй Українi. У тюрмах i катiвнях гестапо пiд час нелюдських знущань гинуть у 1942 р. Крайовий Провiдник ОУH І. Климiв-"Легенда", один з провiдних дiячiв ОУH на Волинi Андрiй Марченко, автор вiдомих пiсень "Ми, українськi партизани", "Ми зродились iз кровi народу" та iн., Юлiан Петречко – органiзатор галицького робiтництва, І. Равлик, Б. П'ясецький – член уряду, сформованого Я. Стецьком. Щоб морально зламати Провiдника ОУH – С. Бандеру, нацисти вбивають у концентрацiйному таборi в Освенцiмi його рiдних братiв Олександра i Василя Бандерiв. (Ще ранiше, у 1940 р. бiльшовики замордували його батька – священика Андрiя Бандеру).
Так, знову український народ опинився в станi загнаного звiра на своїй землi. Знову – бути українцем – означало бути переслiдуваним i гнаним, а дуже часто i вбитим. Тому український народ звертається спочатку до стихiйної, а потiм i органiзованої самооборони. Hе було вiд кого чекати нi допомоги, нi пощади. Або тебе вб'ють, або ти вб'єш.
"Постановах", де накреслювалося широкий план всенародної боротьби, зокрема зазначалося: "... московсько-бiльшовицькiй концепцiї iнтернацiоналiзму й нiмецькiй концепцiї т. зв. "Hової Європи" ми протиставляємо мiжнародну концепцiю справедливої нацiонально-полiтично-господарської перебудови Європи на засадi вiльних нацiональних держав пiд гаслом "Свобода народам i людинi". ОУH-Б ще раз рiшуче заперечила будь-якi орiєнтацiї на чужi сили i пасивне вичiкування. Знову пiдтвердила свої намiри боротися за незалежнiсть у всiх куточках України. Водночас було пiдкреслено, що народний визвольний рух повинен мати єдиний керiвний провiд, щоб таким чином забезпечити йому монолiтнiсть i мiць i застрахуватися вiд анархiї i отаманщини.
2. ОУH в свiтлi постанов Великих Збоpiв, конфеpенцiй та iнших документiв з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.
3. Донцов Дмитpо. Hацiоналiзм.– Лондон, 1966.
8. Мipчук Петро. Hаpис iстоpiї ОУH. т. 1.– Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.
10. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопiль, 1992.
|
