Австрiйська iмперiя у першiй половинi ХІХ сторiччя
Лекцiя
Тема: Австрiйська iмперiя у першiй половiнi хiх ст.
Вступ
З початку Французької революцiї i аж до остаточного розгрому Наполеона в 1815 Австрiя була послiдовним супротивником Францiї.
Воєннi дiї проти Францiї почалися в 1792 р. i продовжувалися з перервами до осенi 1815 р. Не раз за цей час австрiйськi армiї зазнавали поразки (при Маренго в 1800, Аустерлiцi 1805, Ваграмi 1809 та iншi), двiчi гренадери Наполеона штурмували прославлений Вiдень, який на той час за кiлькiстю населення (прибл. 230 тис. осiб) в Європi поступався тiльки Лондону i Парижу. Армiя Габсбургiв зазнавала великих втрат, а страждання жителiв великих i малих мiст можна порiвняти з тяготами, пережитими у свiтових вiйнах XX ст. Не раз Наполеон диктував Австрiї умови миру - в деякi моменти iмперiя втрачала бiльшу частину своїх володiнь. Імператор Франц I змушений був видати свою дочку Марiю Луїзу замiж за Наполеона (1810), якого ранiше називав "французьким авантюристом". Селяни Тiролю на чолi з шинкарем Андреасом Гофером повстали i чинили опiр наполеонiвським вiйськам. Австрiйськi вiйська завдали вiдчутної поразки французам пiд Асперном поблизу Вiдня (1809), але були розгромленi Наполеоном через декiлька днiв бiля Ваграма.
Імперiя Габсбургiв витримала бурi i потрясiння революцiйної епохи i наполеонiвських воєн. Встояла її феодальна основа, абсолютистська надбудова, строката в етнорелiгiйному вiдношеннi структура.
1. Економiчний розвиток. Промисловий переворот
У першiй половинi XIX ст. австрiйська частина iмперiї продовжувала залишатися аграрною. У сiльському i лiсовому господарствi наприкiнцi XVIII ст. було зайнято 75% населення, а до середини XIX ст. його частка скоротилася лише на 3%. Галiцiї i Буковинi через дроблення селянських господарств спостерiгалося навiть скорочення продуктивностi i виникло аграрне перенаселення. Тенденцiї до модернiзацiї i iнтенсифiкацiї виробництва ранiше виявилися в австро-нiмецьких провiнцiях. Переважання селянських господарств, вiдмiна особистої залежностi селян, слабкiсть помiщицького землеволодiння створили тут сприятливiшi передумови для капiталiстичної еволюцiї в селi, нiж в рештi всiх земель iмперiї. Селяни Тiроля були особисто вiльнi i навiть мали представництво в ландтазi.
розшарування селян, видiлення заможної верхiвки, що використала найману робочу силу.
У землеробствi протягом всього XIX столiття в цiлому панувало трипiлля.
Істотнi удосконалення в сiльськогосподарських знаряддях, застосування нових типiв плугiв власної австрiйської конструкцiї дозволило пiдвищити врожайнiсть зернових за пiвстолiття з 8 ц з одного гектара до 10 ц (це було менше, нiж в Англiї i Францiї, але на рiвнi врожайностi в Нiмеччинi, Швейцарiї, Швецiї). Прискорилося розповсюдження кукурудзи i особливо картоплi
(насамперед в Тiролi, Штiрiї, Карiнтiї), що стала найважливiшим продуктом живленняхарчування бiдноти. У гiрських провiнцiях з їх прекрасними альпiйськими лугами успiшно розвивалося тваринництво, переважно м'ясне.
чисельнiсть в австрiйськiй частинi iмперiї збiльшилася з 5-6 млн. чоловiк в серединi XVIII ст. до 18 млн. в 1847-1848 рр.
На початку XIX ст. ще були вiдсутнi економiчнi, соцiальнi i технiчнi передумови промислового перевороту. У 1816 р. була завезена перша парова машина з Англiї, встановлена на хусточнiй фабрицi в Брно. Впровадження парового двигуна в промисловiсть i транспорт вiдноситься до 30-40 рокiв. Завдяки географiчнiй близькостi до Захiдної Європи i зручних рiчкових шляхiв чеськi землi i Нижня Австрiя ранiше i швидше за iншi райони включилися в свiтовий торговельно-економiчний оборот. Руйнування середньовiчних форм промислової дiяльностi тут вiдбувалося iнтенсивнiше i швидше, нiж в рештi земель. Разом з казенною i помiщицькою мануфактурою частiше почали з'являтися мануфактура i фабрики, заснованi пiдприємцями з буржуазiї.
Перша в iмперiї фабрика (прядильна) була побудованаспорудити в Чехiї англiйським пiдприємцем. Услiд за текстильною промисловiстю поступово до машинного виробництва почали переходити металургiя i скляне виробництво. Застосування коксу, що почалося з 20-х рокiв, дозволило в 30-40-i роки подвоїти виробництво чавуну, а видобуток вугiлля вирiс вчетверо. Витiснення деревного вугiлля кам'яним як основний вид палива було пов'язано з швидким впровадженням парового двигуна в промисловiсть i на транспортi, включаючи рiчковий (на Дунаї) i морський. Число парових машин досягло до середини столiття 900 (на початку 30-х рокiв їх було всього 11), причому значна частка цих машин була вiтчизняного виробництва.
його розвиток йшов нерiвномiрно в окремих провiнцiях: домiнувало текстильне виробництво,
що давало близько половини всiєї промислової продукцiї.
Перша невелика
гiлка була прокладена в 1828 р., тобто через 3 роки пiсля вiдкриття першої залiзницi в Англiї. Будувалися залiзничнi лiнiї перш за все вiд Вiдня до Чехiї - спочатку до Брно, потiм до Праги i лише пiсля цього до Грац. Першi локомотиви були купленi в Англiї, алета вже в 40-х роках удалося налагодити власне виробництво паровозiв i вагонiв. До середини столiття протяжнiсть залiзниць склала 1357 км.
Таким чином, до 40-х рокiв XIX ст. виникли новi продуктивнi сили, якi ламали i руйнували старi феодальнi структури. Тим нестерпнiшою ставала вся полiтична система абсолютизму, що обслуговувала iнтереси казни, великого землеволодiння, великих банкiв, що сковувала пiдприємницьку iнiцiативу нових соцiальних сил суспiльства, що пiднiмалися з розвитком капiталiзму: промислової, торгiвельної буржуазiї i заможних шарiв селянства.
Економiка королiвства Угорщина Економiчна потужнiсть i полiтичний вплив дворянства, що збереглися майже в незайманому виглядi на початку XIX в. - не в останню чергу завдяки союзу угорської аристократiї з чужоземним абсолютизмом, - представляли основну причину вiдсталостi країни i перешкоджали її подоланню.
У тривалому вiдставаннi економiки країн угорського королiвства iстотно повинна i дискримiнацiйна в своїй основi митно-тарифна полiтика вiденського двору, яка починаючи з 40-50-х рокiв XVIII ст. свiдомо використовувалася для того, щоб стримувати розвиток потенцiйно конкурентоздатних галузей виробництва в схiднiй частинi iмперiї. Вiденський двiр обмежував зовнiшньоторговельнi зв'язки королiвства, з тим щоб перетворити його на аграрно-сировинний придаток Австрiї i в монопольний ринок збуту її промисловостi. Іноземнi товари, що iмпортувались Угорщиною, обкладалися дуже високими митами (до 30% їх вартостi), тодi як з австрiйських товарiв мита зовсiм не стягувалися або складали не бiльше 5%. Для вивозу угорських товарiв за кордон був потрiбний особливий дозвiл вiденських властей, а мита навiть на продукти угорського сiльського господарства, що ввозяться до Австрiї, знижувалися лише в тому випадку, якщо цi продукти не конкурували з австрiйськими i чеськими. Прямим наслiдком такої полiтики став занепад з кiнця XVIII ст. текстильного виробництва в Угорщинi, а також слабкийслабий розвиток тут мануфактури.
життiв, до 1846 р. населення королiвства (включаючи Трансiльванiю i Хорватiю) склало 14,5 млн. чоловiк проти 9,3 млн. 5% населення. У 30-40-i роки в Угорщинi з'явилися досить великi, оснащенi паровими машинами пiдприємства, головним чином борошномельнi i цукроварнi. У 1846 р. почали прокладатися першi кiлометри залiзниць.
Прогрес торкнувся i основної галузi угорської економiки - сiльського господарства. Розширилися орнi угiддя, головним чином шляхом осушення болiт, скорочення площi пасовищ i лугiв. Полiпшенняпокращання агротехнiки i землеробських знарядь дозволило пiдвищити врожайнiсть. Значно збiльшилося виробництво технiчних культур, зокрема нових - картоплi, тютюну, рису, iндиго. В порiвняннi з кiнцем XVIII ст. збори урожаю подвоїлися, поголiв'я худоби збiльшилося в п'ять разiв. Вiйськова кон'юнктура кiнця XVIII - почала XIX ст., а потiм розвиток промисловостi, що прискорився, в австрiйських i чеських землях забезпечили стiйкий ринок збуту угорськiй сiльськогосподарськiй продукцiї i деяких видiв промислових виробiв.
Серед нових явищ економiчного життя одним з особливо важливих було зростання товарностi як помiщицького, так i селянського господарства. На базi розширення внутрiшнього ринку i пожвавлення торговельно-економiчних стосункiв мiж окремими районами в 40-х роках виникли першi кредитнi установи: ощаднi каси i банки,
якi, проте, не могли забезпечити зростаючi потреби економiки. Вiдсутнiсть джерел дешевого кредиту була одним з чинникiв, що гальмували замiну в господарствi помiщикiв непродуктивної, але дармової панщинної працi крiпакiв працею найманим, застосування в сiльському господарствi машин i механiзмiв. Бiльшiсть помiщикiв шукали виходу в екстенсивних методах господарювання
, в посиленнi феодальної експлуатацiї
(перш за все панщина), в розширеннi панського землеволодiння шляхом захоплення селянських земель. Все кiнець кiнцем упиралося у вiдсутнiсть буржуазної власностi на землю (бiльше 80% її належало дворянству), в збереження феодально-крiпосницького гнiту.
Основна маса земельних володiнь не могла служити базою для кредитово-позикових операцiй, оскiльки селяни не мали права власностi навiть на свої надiли, а дворянська власнiсть по традицiйному майоратному праву була невiдчужувана i не могла, таким чином, служити заставою для кредиту. Проте загальна площа земель, що знаходилися фактично в селянському користуваннi, була досить значною - до 72% рiллi i лугiв.
2. Зовнiшня i внутрiшня полiтика
нiколи не було таким мiцним, як в перiод 1815-1847 рр.
Зовнiшнiх воєн вона не вела аж до 1859 р. Її вплив розповсюджувався далеко за межами володiнь Габсбургiв. Спираючись на союз з реакцiйними монархiями Європи, Австрiя переслiдувала i пригнiчувала визвольнi рухи на всьому континентi вiд Пiрiнеїв до Балкан. Як впливовий член Нiмецького союзу i постiйна голова союзного сейму вона протидiяла торжеству буржуазних порядкiв в Нiмеччинi, ставши гарантом роздробленостiМеттернiха,
що
таємних iнтриг по всiй Європi.
З iм'ям канцлера (з 1821 р.) К. Меттернiха, "великого iнквiзитора Європи", як його сталi називати в 20-х роках, зв'язано придушення австрiйськими вiйськами революцiй 1820/21 i 1831 рр. в Італiї, органiзацiя контрреволюцiйної iнтервенцiї на Пiренейському пiвостровi. У багатьох європейських столицях, особливо в нiмецьких i iталiйських, його зусиллями були органiзованi "чорнi кабiнети", в яких кращi знавцi своєї справи трудилися над дешифровкою дипломатичних донесень i листiв, перехоплених агентами Меттернiха. Але з особливою витонченiстю меттернiхiвська система упроваджувалася в самiй Австрiї, що стала, по словах Ф. Енгельса, "... країною, яка до березня 1848 р. була майже так само недоступна поглядам iноземцiв, як Китай до останньої вiйни з Англiєю".
Всемогутня
наглухо закрила Австрiю для книг нiмецьких класикiв - Лессiнга, Шiллера, Гете, на театральнi пiдмостки не допускався "Гамлет" i взагалi будь-яка п'єса, яка могла б вселити австрiйцям думку про можливiсть скидання i вбивства монархiв. На сценi i в друкарських виданнях шахраями, всякими негативними персонажами могли бути тiльки люди рангом нижче за барона. Газети i анонiмнi брошури, що критикували нетерпимi порядки i свавiлля в Австрiї, австрiйцiв, що вiльнодумствували, публiкували в Лейпцiгу, а то i в далекiй Бельгiї.
Імператор Франц i Меттернiхстрах перед революцiєю
, i цим страхом визначався кожен їх крок як державних дiячiв. Такi поняття, як "конституцiя", "народ", були абсолютно несумiснi з меттернiховською системою правлiння. Конституцiя - будь-яка, навiть монархiчна, - була в очах К. Меттернiха "легалiзованою революцiєю", i коли йому одного дня показали французьку газету, в якiй мовилося про бажанiсть введення в Австрiї конституцiї, князь щиро подивувався: "Жалюгiднi порадники, той, хто бажає дати Австрiї конституцiю, повинен спочатку сотворити австрiйський народ!" Імператор був переконаний в тому, що вiн є намiсником Бога на землi i несе перед ним одноосiбну вiдповiдальнiсть за "спокiй i порядок" в пiдвладнiй йому iмперiї.
Липнева революцiя у Францiї, а потiм революцiя в Бельгiї i польське повстання 1830-1831 рр. перекинули розрахунки реакцiї, i це стало очевидним для самих творцiв меттернiховського режиму. Дiзнавшись про початок революцiї в Парижi, канцлер констатував: "Знищена справа всього мого життя!"
- i, все ще сподiваючись на солiдарнiсть легiтимних монархiв, запропонував органiзувати озброєну iнтервенцiю до Францiї i Бельгiї.
Часи, проте, змiнилися, i пропозицiя канцлера не знайшла вiдгуку у європейських монархiв.
У лiберально настроєних колах австрiйського суспiльства липневi подiї у Францiї були сприйнятi з ентузiазмом. Всупереч цензурi i полiцейським гонiнням французами вiдверто захоплювалися, народилася надiя, що мiжнароднi ускладнення i вiйна допоможуть австрiйцям скинути меттернiхiвське ярмо. У Вiднi i iнших мiстах широко розповсюджувалася заборонена лiтература, що ввозилася з-за кордону. Не випадково 30-40-i роки,
тобто перiод, що передував революцiї, що почалася в березнi 1848 р., увiйшов до австрiйської iсторiї як "передберезневий",
бо глухе бродiння охопило все суспiльство в цiлому, вiд до низу верху, i необхiднiсть корiнних соцiальних i полiтичних реформ стала очевидною для всiх, за винятком вузького кола правлячої елiти.
З'явилися першi ознаки незадоволеностi i найбезправнiшого, знедоленiшого соцiального шару - що тiльки починав формуватися пролетарiату.
Стихiйне обурення фабричних робiтникiв в цi десятилiття, як i в iнших країнах, зверталося проти машин i верстатiв, в яких робiтники наївно бачили першопричину своїх лих. У другiй половинi 40-х рокiв, коли хлiб i iншi продукти стали непомiрно дорогi, вiденськi робiтники почали виходити на вулицю, громити булочнi. Не дивлячись на неорганiзованiсть i стихiйнiсть виступiв робiтникiв, саме в цей перiод Австрiя зробила першi кроки в областi фабричного законодавства.
встановлений максимум робочого дня для 9-12-лiтнiх-10 годин, i для 12-16-рiчних - 12 годин; дiтей 9-12 рокiв дозволялося вiднинi приймати на роботу лише в тому випадку, якщо вони вже вчилися в школi не менше трьох рокiв; заборонялося примушувати дiтей працювати в нiчну змiну.
Разом з соцiальними конфлiктами, тiсно з ними переплiтаючись, на перший план почало виходити i нацiональне питання. У 30-40-i роки XIX ст. настав новий етап в розвитку визвольних рухiв численних пригноблюваних народiв iмперiї, пов'язаний з прискоренням переходу вiд феодалiзму до капiталiзму i з процесом формування
(з рiзним ступенем iнтенсивностi) нацiй буржуазної епохи.
Потужним зовнiшнiм поштовхом для розгортання цих процесiв послужили Липнева революцiя у Францiї (1830) i повстання в Польщi в 1830-1831 рр. Пiд безпосереднiм впливом польського повстання в сусiднiх з ним областях Угорського королiвства в 1831 р. спалахнули великi антифеодальнi заворушення
словацьких, українських, угорських, частково валашских селян,
якi охопили обширнi райони пiвнiчного заходу Угорського королiвства i Трансiльванiї. Цi хвилювання отримали назву "Холерного бунту" (
вони розгорнулися в умовах епiдемiї холери, яка ще бiльше погiршила положення селян). Одночасно в десятках комiтатiв розвернувся рух солiдарностi з польськими повстанцями.
Нова обстановка спонукала правлячi кола "удосконалити" систему нацiонального пригноблення, що спиралася на принцип "роздiляй i володарюй!",
У 40-i роки Вiдень зробив ряд поступок хорватському, чеському, сербському, частково словацькому нацiональним рухам
, дозволивши видання лiберально-нацiональних газет i надавши вiдому пiдтримку культосвiтньої дiяльностi. У 1843 р. Меттернiх представив iмператоровi спецiальний меморандум, в якому рекомендував заснувати особливий "нагляд" в iмперiї над рухом слов'ян для того, щоб виключити можливий вплив на нього визвольного руху в Польщi i "неприборканостi мадяризму". У перспективi малося на увазi у разi потреби безпосередньо використовувати слов'ян в боротьбi проти угорського руху. З метою зiштовхування визвольних рухiв полякiв i українцiв в Галiцiї
терпиму
, абсолютизм проводив
Вважаючи його за найбiльш лояльний зi всiх нацiональних рухiв, Меттернiх не перешкоджав культосвiтнiй дiяльностi чехiв i разом з мiнiстром - чехом Ф. Коловратом-Лiбштейнським - протегував створенню чеського музею, "чеської матицi" i так далi.
Представники австрiйської лiберальної буржуазiї,вороже вiдносилися до нацiональних рухiв.
Нацiоналiзм пануючого нiмецького елементу, що народжувався, носив подвiйний характер, поєднуючи загальноiмперський патрiотизм з елементами австро-нiмецького нацiоналiзму, що ледве починав вiддiлятися вiд загальнонiмецької спiльностi, що вже з'являлися. Проте невирiшенiсть нiмецького нацiонального питання i та обставина, що Австрiя продовжувала входити до складу Нiмецького союзу, серйозно утрудняли процес формування нацiональної самосвiдомостi австрiйських нiмцiв.
Але вже в 30-х роках в лiберальних кругах висловлювалася думка, що у австрiйських нiмцiв з рештою нiмцiв немає нiчого спiльного, окрiм мови; у них рiзнi вдачi, звичаї, вiдчуття, i тому помилково їх зараховувати до нiмцiв Нiмеччини. Своєрiдним було їх положення i в етнонацiональнiй структурi iмперiї не лише тому, що вони складали меншiсть населення, але i тому, що нiмецькомовнi жителi були розсiянi по всiй територiї iмперiї.
Окрiм власне Австрiї значне число їх жило на пiвнiчно-захiднiй околицi Чехiї (Судети), на пiвднi Угорщини, у рядi районiв Галiцiї, Трансiльванiї. Майже всюди вони складали значну частку мiського населення. За приблизними даними, до середини столiття населення iмперiї за нацiональною ознакою розподiлялося таким чином: нiмцi - 7 917 тис., угорцi - 5 419 тис., iталiйцi - 5 042 тис., румуни - 2 640 тис., чехи - 4 053 тис., словаки - 1 722 тис., поляки - 2 183 тис., українцi - 2 622 тис., хорвати i серби - 2 619 тис., словенцi - 1 081 тис.
Істотне значення мав той факт, що в iмперiї проживало близько 15 млн. слов'ян, що додавало слов'янськiй проблемi особливу гостроту. Наявнiсть такого великого числа слов'ян, пробудження їх до нацiонального життя, а також пропаганда всеслов'янських iдей, що посилилася, породжували в правлячих кругах страх перед панславiзмом не дивлячись на те, що офiцiйна Росiя не подумувала про об'єднання слов'ян i не збиралася руйнувати iмперiю Габсбургов шляхом пiдтримки визвольних рухiв слов'янських народiв. Але головну небезпеку цiлiсностi монархiї її правителi бачили у визвольному русi угорцiв.
4. Наростання угорського визвольного руху
також збереження iстотних атрибутiв державностi. В ходi розкладання феодалiзму, поступового розвитку капiталiстичних стосункiв, що прискорився в 30-40-i роки XIX ст., i обуржуазнювання средньопомiстного дворянства, що узяло на себе i полiтичнi функцiї нацiональної буржуазiї
, боротьба за вiдновлення незалежностi Угорщини проти австрiйського абсолютизму наповнювалася антифеодальним змiстом.
Обширну програму поступової
угорського феодального суспiльства, особливо його економiчних основ, розробив i висунув на початку 30-х рокiв XIX ст. молодий граф Іштван Сеченi
(1791 - 1860). Видний дiяч угорського лiберального дворянства, вiн звернув на себе увагу всiєї країни ще в 1825 р., коли пожертвував на користь створення Угорської Академiї наук рiчний дохiд зi своїх величезних маєткiв. З його iм'ям зв'язанi також будiвництво ланцюгового моста через Дунай, i що сьогоднi прикрашає угорську столицю, здiйснення перших значних по масштабах робiт по регулюванню стоку Дунаю i Тиси, налагодження пароплавного сполучення по Дунаю, створення ряду фiнансових i економiчних установ i iн. Але основне значення мало теоретичне обгрунтування ним необхiдностi капiталiстичних перетворень. Програма Сеченi
передбачала лiквiдацiю крiпацтва, замiну панщинної працi працею найманим за умови виплати компенсацiї помiщикам, вiдмiну цехiв i заохочення вiтчизняної промисловостi, заснування Нацiонального банку i створення широкої мережi ощадкас i iнших грошових установ. Сеченi при цьому був глибоко переконаний, що вивести країну з середньовiчної вiдсталостi можна i потрiбно при збереженнi керiвної ролi аристократiї i в союзi з династiєю Габсбургською.
У очоленому среднепомiстним дворянством опозицiйному русi посилювався вплив його лiвого крила
на чолi з гарячим патрiотом адвокатом Лайошем Кошутом
(1802-1894) i його соратниками. Боротьба за нацiональнi цiлi i iдеали все бiльше зливалася з соцiально-економiчними i полiтичними устремлiннями, направленими на встановлення буржуазно-капiталiстичного ладу. Тому i називається цей перiод в угорськiй iсторiї ("епохою реформ".
Опозицiї вдалося поставити на службу вказаним цiлям середньовiчнi гасла i установи: станову конституцiю,
яка визнавалася i династiєю Габсбургською, i заважала останнiй перетворити Угорщину на звичайну iмперську провiнцiю. " на користь демократiї, нiж сучаснi форми пiвденнонiмецьких конституцiй".
На вiдмiну вiд Австрiї, де не було нiяких легальних форумiв для полiтичної дiяльностi, в Угорщинi через державнi збори i комiтатськi збори вiдкрито i легально
формувалася громадська думка, розроблялися полiтичнi платформи, опозицiя мала свої друкарськi органи. У 1847 р. утворилися двi полiтичнi партiї - консервативна i опозицiйна.
Ця дiяльнiсть буржуазно-лiберальної опозицiї зiграла велику роль в iдейно-полiтичнiй пiдготовцi революцiї, i їй не могли перешкодити переслiдування, арешти i увязнення Кошута i iнших лiдерiв. Через свою газету "Пештi Хирлап" своїх спiввiтчизникiв в необхiдностi створення нацiональної промисловостi в iм'я досягнення повної свободи i незалежностi батькiвщини.
У таборi антиабсолютистської i антифеодальної опозицiї почало складатися
, правда, далеко не таке сильне i впливове, як
на чолi з сином крiпака, переконаним захисником iнтересiв трудового народу Мiхаєм Танчичем
i поетом-революцiонером Шандором Петефi.
Обидва вони були прихильниками Великої французької революцiї i знаходилися пiд впливом iдей утопiстiв-комунiстiв, чиї твори добре знали.
В умовах наростання суспiльно-полiтичного руху, в тiсному зв'язку з ним розвивалася
Найбiльш важливим в першiй половинi XIX ст. було створення сучасної угорської мови1825 р.
за iнiцiативою І. Сеченi була заснована Угорська Академiя наук
, головним завданням якої був розвиток мови i лiтератури. До 40-х рокiв угорська мова стала офiцiйною мовою замiсть середньовiчної латинi. Нацiональна лiтература, що формувалася, як i культура в цiлому, була тiсно пов'язана з потребами соцiального i нацiонального прогресу. У творах Йожефа Етвеша, першого видного представника угорського романтизму i активного учасника нацiонально-визвольного руху в 30-40-х роках XIX ст., мiстилася нещадна критика сучасних йому феодальних порядкiв. На 40-i роки доводиться творчiсть Шандора Петефi (1823-1849), великого поета i революцiонера, полум'яного угорського патрiота i спiвця "свiтової свободи".
зародження iдеологiї нацiоналiзму. так чи iнакше iнтереси i нацiональнi почуття iнших народiв Угорського королiвства. Справедлива боротьба проти германiзацiї i за введення як офiцiйної замiсть середньовiчної мертвої латинi жвавої угорської мови, що динамiчно розвивалася, служила справi прогресу. Проте розширення сфери вживання угорської мови в умовах багатонацiональної країни, що не супроводилося визнанням прав решти мов, нав'язування угорської мови iншим народам ставали джерелом нових конфлiктiв.
Згiдно законам, прийнятими Державними зборами в 30-40-роки, суспiльнi посади i диплом адвоката могли отримати лише особи, що володiли угорською мовою, метричнi записи (акти цивiльного стану) повиннi були вестися тiльки на цiй мовi. Слов'яни i румуни, нацiональний рух яких набирав силу, природно, не бажали миритися з утиском своїх прав, вiдстоювали свої нацiональнi iнтереси.
Угорська нацiя, що формувалася, борючись за своє самоствердження, не бажала зважати на такi ж законнi прагнення iнших народiв.
При цьому навiть найбiльш прогресивнi з угорських лiдерiв були переконанi, що введення буржуазних свобод i проведення реформ самi по собi можуть i повиннi задовольнити всi народи Угорщини, спонукати їх визнати мадярську гегемонiю i вiдмовитися вiд нацiональної боротьби. Через декiлька рокiв це якнайглибша помилка обернулася страшною трагедiєю для всiєї Угорщини. Таким чином, народи Угорщини,
не дивлячись на загальну зацiкавленiсть в сумiснiй боротьбi за знищення австрiйського абсолютизму,
|
