Мiнiстерство освiти i науки УкраїниВiнницький державний педагогiчний унiверситет iм. М. Коцюбинського Індивiдуальне навчально-дослiдне завдання iз спецiальних iсторичних дисциплiн на тему:«Авiацiя Великої Британiї у Другiй свiтовiй вiйнi»
Вiнниця. 2007Вступ видiлялися на розробку та удосконалення зброї. Темою моєї роботи є «Лiтаки Великої Британiї в Другiй свiтовiй вiйнi». Метою – як найглибше дослiдження iсторiї розвитку вiйськової авiацiї, розробки нових видiв лiтакiв в перiод ДСВ. Авiацiя для Англiї вiдiграла, в роки ДСВ, вирiшальне значення, але так як ця країна є острiвною слiд зазначити, що деякi бої вiдбувалися саме на морi, але все ж таки не без втручання авiацiї. Англiйська авiацiя допомагала союзним країнам по антигiтлерiвськiй коалiцiї в боротьбi з фашистською Нiмеччиною та її союзниками, а також робила частi нальоти на вiйськовi аеродроми та на об’єкти виготовлення зброї. Тема моєї роботи завжди буде актуальною через те, що Друга свiтова вiйна являлася початками розвитку нових знань з вiйськової авiацiї. На основi вивчення недолiкiв тих лiтакiв створювалася могутня вiйськова авiацiя сучасностi.
Влiтку 1940 року над Англiєю нависла загроза давно обiцяного фюрером вторгнення на Британськi острови. Складовою частиною гiтлерiвського плану захоплення Англiї «Морський лев» була операцiя «Адлерангрiф». До кидка через Ла-Манш приготувалися екiпажi двох з половиною тисяч лiтакiв, що базувалися на 400 аеродромах Голландiї, Бельгiї, Францiї, Норвегiї i Данiї. 12 i 13 серпня нiмцi провели масованi нальоти на основнi аеродроми i береговi радарнi станцiї англiйцiв, а 14-го почали нiчнi рейди до авiацiйних заводiв фiрм «Брiстоль», «Вестланд», «Роллс-ройс» i «Глостер». Результат — пошкодження двох аеродромiв i декiлькох станцiй, радiолокацiй. Не дуже вдало пройшли i нальоти на пiдприємства. Найчастiше бомбардувальники не встигали долетiти до мети — на пiвдорозi їх перехоплювали англiйськi винищувачi. Втрати «Люфтваффе» тiльки 13 серпня склали 47 лiтакiв. Британцi позбулися 13 машин. Вже наступного дня над островами з'явилися не пiкiрувальники Ju-87, що бомбили аеродроми напередоднi, а двомоторнi винищувачi Месершмiт Ме-110 з бомбовим навантаженням: командування «Люфтваффе» не ризикувало бiльше посилати без супроводу порiвняно тихохiднi бомбардувальники на «розтерзання» англiйським винищувачам. У тi ж днi стурбований втратами, Герiнг розпорядився «надалi у складi кожного екiпажа лiтака, що дiє над Англiєю, мати не бiльше одного офiцера». До середини жовтня нiмецька авiацiя вдень i вночi намагалася розгромити королiвськi вiйськово-повiтрянi сили, розладнати систему ППО, пiдготувати висадку вермахту на Британськi острови. І кожного разу, несучи чималi втрати англiйцi вiдбивали атаки. Героями повiтряної битви, названої англiйцями «битвою за Англiю», стали пiлоти 600 винищувачiв «Спiтфайр» i «Харiкейн». Як правило, «Харiкейни» нападали на ворожi бомбардувальники, а бiльш швидкiснi «Спiтфайри» примушували вплутуватися в бiй винищувачiв супроводи. Залишившись наодинцi з «Харiкейнами», фашистськi лiтаки або ставали їх жертвами, або рятувалися втечею, так i не долетiвши до об'єктiв бомбардування. «Спiтфайр», швидкiсть якого приблизно дорiвнювала швидкостi Ме-109 з двигуном «Даймлер-Бенц» 601В (1000л. с.), перевершував основний винищувач «Люфтваффе» в маневреностi. Реджiнальд Мiтчелл головний конструктор фiрми «Супермарiн», утiлив у винищувачi кращi якостi гоночних лiтакiв, зумiв зробити їх надзвичайно легкими в управлiннi, маневреною машиною. Своєю маневренiстю «Спiтфайр» зобов'язаний не тiльки ретельному пiдбору площ рульових поверхонь, їх ваговий i аеродинамiчному балансуванню, але i крилу порiвняно великої площi. Додавши крилу аеродинамiчний вигiднi контури, Мiтчелл вдало поєднував в лiтаку високу швидкiсть гоночної машини з маневренiстю хорошого винищувача з малим навантаженням на крило. Перший тур повiтряних битв другої свiтової вiйни розкрив i недолiки винищувачiв кiнця 30-х рокiв: вiсiм пiдкрильних кулеметiв «Спiтфайра» виявилися слабкою зброєю проти лiтакiв ворога, оснащених протикулевою бронею. Однiєї лише скорострiльностi вже не вистачало. «Пройняти» винищувачi i бомбардувальники «Люфтваффе» можна було тiльки гарматними снарядами. Якщо вiйська не стоять один проти одного, не йдуть в атаку танки, i супротивник невразливий вiд вогню важкої артилерiї, головним знаряддям вiйни стає бомбардувальник, своєрiдний «снаряд» наддалекої «артилерiї» що посилає смертоноснi «гостинцi» за сотнi миль вiд своїх позицiй. Весною i влiтку 1940 роки «Люфтваффе» зробили першi нальоти десяткiв i сотень бомбардувальникiв на Англiю, але так i не змогли пiдготувати цими рейдами висадку на Британськi острови нiмецьких вiйськ. Вiдбити атаку з повiтря англiйцям допомогла винищувальна авiацiя. Потiм настала година екiпажiв англiйських бомбардувальникiв — їм належало нанести у вiдповiдь вiзити Ла-Манш.«Винищувальна авiацiя може захистити нас, але забезпечити перемогу можуть лише бомбардувальники. Отже, ми повиннi розвивати саме той вигляд авiацiї, який здатний знищити промисловiсть Нiмеччини i науковi установи, вiд яких залежить вiйськовий потенцiал супротивника. Це змусить його триматися на шанобливiй вiдстанi вiд нашого острова»—так заявив Уїнстон Черчилль восени 1940 роки. Не випадково британський прем'єр заговорив про систематичнi нальоти на «третiй рейх» лише через рiк пiсля початку вiйни. У вереснi, коли країна тiльки-тiльки оправилася вiд «битви за Англiю», бомбардувальники були зайнятi зовсiм не скороченням вiйськового потенцiалу Нiмеччини, а знищенням десантних суден, що приберiгалися нiмцями для вторгнення на острови. Тiльки чотири вiдсотки тих, що пiднiмалися в повiтря лiтакiв брали курс на континент. Для ударiв по центрах гiтлерiвської промисловостi англiйцям доводилося удаватися до традицiйного нападу — уночi. Сумна Рок десяткiв «Веллiнгтонiв», що ризикнули бомбити острiв Гельголанд без супроводу винищувачiв, примусила вiдмовитися вiд денних рейдiв на континент. З тих пiр англiйська авiацiя бомбила глибокi тили рейху лише вночi. Пiд покривом темноти 24 вересня 1940 року британськi «Веллiгтони», «Хемпдени» i «Уїттлi» прорвалися до гiтлерiвської столицi i бомбили газовi заводи залiзничнi сортувальнi станцiї, аеродром Темпельхоф. З 119 бомбардувальникiв Берлiна досягли 84. У мiстi загинули 23 людини, англiйцi втратили 12 льотчикiв, штурманiв, стрiльцiв. Одна бомба догодила навiть в сад гiтлерiвської канцелярiї, але не вибухнула. Взимку 1941 року англiйська розвiдка доносила з континенту, що гiтлерiвцi зовсiм не вiдмовилися вiд планiв вторгнення до Англiї. Навпаки, все свiдчило про пожвавлення на Заходi: у вермахтi з'явилися перекладачi англiйської мови, в штабах — величезна кiлькiсть карт Британiї, до кидка через Ла-Манш готувався цiлий авiадесантний корпус.«Пiдготовка до висадки» виявилася стратегiчною мiстифiкацiєю нiмцiв що гарячково готувалися до «схiдного походу», до агресiї проти Радянського Союзу. Про плани ж щодо Англiї яснiше за ясне сказано в особистому посланнi Гiтлера Муссолiнi, в якому фюрер сповiщав iталiйського лiдера про початок вiйни проти СРСР: «Що ж до повiтряної вiйни проти Англiї, то ми якийсь час дотримуватимемося оборони, але це не означає, що ми не в змозi вiдображати британськi нальоти на Нiмеччину». «Хай Англiя спробує не зробити висновкiв з грiзних чинникiв, перед якими вона виявиться, - продовжував Гiтлер. — Тодi ми зможемо, звiльнивши свiй тил, з потрiйною силою обрушитися на супротивника з метою його знищення...» Добре вiдомо, чим стало для гiтлерiвцiв «звiльнення тилу», чим закiнчився для них блiцкриг проти Радянського Союзу. І хоча в першi мiсяцi вiйни фашистським вiйськам вдалося захопити чималу територiю нашої країни а «Люфтваффе» — вивести з ладу неабияка кiлькiсть радянських лiтакiв пропагандистськi крики про повний розгром ВВС Червоної Армiї опинилися передчасними. Пiсля нападу Гiтлера на Радянський Союз англiйцi стали розгортати наступальну повiтряну вiйну проти Нiмеччини. Але i у них не вистачало дальнiх бомбардувальникiв, здатних дiяти далеко вiд рiдних берегiв. Єдиним лiтаком, якому вдавалося вдень майже безкарно здiйснювати рейди на континент, опинився «Моськiто» фiрми «Де Хевiленд». З'явившись в 1939 роцi, «Моськiто» викликав подив iнженерiв i льотчикiв своєю цельнодеревянной конструкцiєю. Архаїчне дерево замiсть алюмiнiю! Ще бiльше вражала, здавалося б, повна беззахиснiсть деяких з цих лiтакiв вiд винищувачiв супротивника — плавнiсть силуету бомбардувальника не порушувалася жоднiй кулеметнiй турелью. І це в столiття «суцiльнометалевих фортець», що «лiтають, з безлiччю стовбурiв»!Але у фахiвцiв фiрми «Де Хевiленд» були свої мiркування з приводу захисту «Моськiто» вiд «Мессершмiтiв». Легкiсть конструкцiї, ретельна обробка поверхнi крил, аеродинамiчна досконалiсть контурiв машини — ось що коштувало цiлої батареї автоматичних браунiнгiв, бо перевага у швидкостi i маневрi робило лiтак практично невразливим. Тiльки восени 1940 роки, коли закiнчилася «битва за Англiю», почалося серiйне виробництво «Моськiто». Оснащенi радiолокаторами, вони наводили з'єднання важких бомбардувальникiв на вiйськовi об'єкти Нiмеччини. На морi вони з успiхом боролися з пiдводними човнами, розстрiлювали їх з великокалiберних бортових гармат. За сотнi кiлометрiв вiд рiдних берегiв «Моськiто» штурмували мости i переправи, заслужили титул «руйнiвникiв гребель». На кожну тисячу лiтако-вильотiв «Моськiто» доводилося лише 11 збитих машин. Як правило, в бойових донесеннях значилося: «Завдання виконано, всi «Моськiто» повернулися на базу». Якi нi успiшнi були рейди цих легких лiтакiв, забезпечити свої острови вiд нальотiв «Люфтваффе» i нанести нiмцям чутливi удари британцi могли лише за допомогою важкої бомбардувальної авiацiї. Весною — влiтку 1941 роки королiвськi ВВС (RAF-Royal Air Force) стали одержувати серiйнi чотиримоторнi «Ланкастери», «Манчестери», «Стiрлiнги». У квiтнi 1942 року екiпажi 12 новiтнiх «Ланкастерiв» вперше пiсля денного нальоту «Веллiнгтонiв» на острiв Гельголанд спробували серед бiлого дня бомбити моторобудiвний завод в Аугсбурзi. Додому повернулися тiльки п'ять машин. І це не дивлячись на те, що увагу нiмцiв вiдвернули з'єднання iнших лiтакiв, що iмiтували нальоти на Руан, Шербур, побережжя Ла-Маншу!Намагаючись, все ж таки, вирiшити важливе бойове завдання — здiйснювати регулярнi i ефективнi удари по Нiмеччинi, англiйцi, а потiм i американцi зiткнулися з цiлим комплексом складних проблем. Як i всяка грiзна i складна зброя бомбардувальна авiацiя вимагала точного i гнучкого управлiння, чiткого взаємодiї маси пiдроздiлiв. Надзвичайно пiдвищилися вимоги до точнiсть лiтаководiння. Вперше в практицi бойової авiацiї знадобилося синхронiзувати дiю сотень важких машин, що одночасно нацiлюються на район вельми малої площi. На самому верхньому «поверсi» керiвництва вiйною слiд було вирiшити, що вважати мiрилом ефективностi бомбардувальної авiацiї — кiлькiсть скинутих на об'єкти бомб, об'єм руйнувань i якi об'єкти або комплекс таких слiд руйнувати в першу чергу. Питання далеко не дозвiльнi, якщо врахувати брак лiтакiв, екiпажiв i крайню небажанiсть розпилювати сили далеко дiючої авiацiї. Пiсля висадки в Нормандiї англо-американським вiйськам допомагали важкi i середнi бомбардувальники, винищувачi «Спiтфайр», «Тайфун» «Мустанг», «Тандерболт». У Пiвнiчнiй Африцi проти танкiв дiяли винищувачi-бомбардувальники «Харрiкейн» з 40-мм гарматою. На Тихому океанi i в Середземному морi воювали середнi бомбардувальники В-25 «Мiтчелл» (той самий що, пiднявшись з авiаносця, бомбив Токiо), оснащенi 75-мм знаряддям в носової частини фюзеляжу. Але гарматних «Харiкейнiв» i В-25 випустили в лiченiй кiлькостi, оскiльки вирiшальної ролi в боротьбi з танками вони зiграти не могли. Без надiйної бронi союзнi винищувачi-бомбардувальники могли розраховувати лише на раптовiсть штурмового удару. Як тiльки нiмецькi зенiтники опам'ятовувалися, вони не давали союзникам безкарно прасувати свої позицiї. «Мустанги» i «Тайфуни» вимушено вдавалися до тактики «Моськiто»: несподiвано, попереджує ворожi винищувачi, обрушитися на приголомшеного супротивника, i тут же, поки не пiзно, забиратися геть. Блекберн «Рок»
умовах. Однiєю з таких концепцiй був винищувач, все озброєння якого було зосереджено в тургелi з круговим обстрiлом. У Англiї ця фiлософiя привела до створення реальних лiтакiв: сухопутного Боултон-Пол «Дефайент» i палубного Блекберн «Рок» (Рух — мiфiчний птах). Вона була помилковою, оскiльки наявнiсть тургелi, звичайно встановлюваної на бомбардувальниках, дуже важкої i не обтiчної для винищувача, а також другого члена екiпажа — стрiльця, що сидить в нiй, не могли не вiдобразитися на швидкостi i маневреностi такого винищувача.
На початку 30-х рокiв фiрма Боултон-Пол, що займалася в основному виробництвом рухомих стрiлецьких установок для бомбардувальникiв, випустила серiю бiпланiв Хоукер «Демон», оснащених гiдравлiчної туреллю власної розробки. Для полiпшення обтiчностi за туреллю була передбачена так званiй «рачина спинка» — що випускається в похiдному положеннi гар грот, полiпшуючий обтiчнiсть, а в прибраному, бойовому положеннi що майже не створює мертвих зон для обстрiлу верхньої пiвсфери. Вiдправною крапкою для створення палубного винищувача-моноплана i оснащення їм нових авiаносцiв була готова чотирьох - кулеметна турель з гiдроприводом, навколо якої i почав «рости» новий лiтак. Недолiки схеми, такi, як великий шкiдливий опiр тургелi, її вага, значнi мертвi зони в переднiй i нижнiй пiвсферах, а також роздiлення обов'язкiв мiж льотчиком, зайнятим виключно пiлотуванням, i стрiльцем, що веде вогонь в невигiдних для себе умовах, вважалися малозначними i в розрахунок не бралися. При цьому указувалося, що двомiсний винищувач-бiплан «Демон» чудово зарекомендував себе. Ця паралель також була неправомiрна, адже що добре на мало швидкiсному бiпланi, то малоприемлемо для винищувача-моноплана iз збiльшеною швидкiстю.
проектування пiкiруючого бомбардувальника вельми схожої конструкцiї, що надалi одержав найменування «Ськуа». Унiфiкацiя бiльшостi вузлiв i агрегатiв цих двох машин, на думку конструкторiв Дж. Петi i Р. Родса, спрощувала i здешевлювала процес НИОКР, серiйного виробництва, а також ремонт i технiчне обслуговування.
консольний посадочний крюк, крило зробили таким, що складається, встановили також крюки для крiплення повiдця катапульти.
Серiйне виробництво «Рока» було налагоджено на заводi Блекберн в р. Клайдбенк. Було випущено близько 140 машин, якi поступили на озброєння авiацiйних крил авiаносцiв «Корейджес», «Глорiес», «Фьюрiес» i «Арк Ройал», а також на береговi бази влiтку 1939 р. У травнi 1940 р. лiтаки «Рок» притягувалися для розвiдки i перехоплення нiмецьких бомбардувальникiв i розвiдникiв в ходi операцiй у побережжя Норвегiї i в Бельгiї.
До достоїнств лiтака можна вiднести високу мiцнiсть конструкцiї, непотоплюванiсть при аварiйнiй посадцi на воду завдяки наявностi у фюзеляжi i крилi вiдсiкiв непотоплюваностi, а також непогану для такої важкої машини горизонтальну маневренiсть. Основним недолiком «Рока» було украй невдале розташування озброєння i його слабкiсть. Із-за великих мертвих зон неможливо було вести вогонь з кулеметiв вниз—назад i прямо по курсу. Слабкiсть чотирьох кулеметiв калiбру 7,69 мм iлюструється наступним фактом: у 1940 р. у побережжя Норвегiї пара «Роков» з авiаносця «АркРойал» атакувала одиночний бомбардувальник «Хейнкель-111» i розстрiляла по ньому весь боєкомплект, пiсля чого нiмецький лiтак зумiв сiсти на вимушену, а екiпаж за винятком загиблого стрiльця-радиста врятувався. Із-за перетяжеленности конструкцiї i великого мiделя, обумовленого установкою масивної тургелi, швидкiсть i скоропiдйомнiсть «Долi» також залишали бажати багато кращого. «Роки» з авiаносцiв «Корейджес» i «Глорiес» загинули разом з своїми кораблями. До середини 1940 р. командуванню вiйськово-повiтряних сил флоту стало ясно, що лiтак вийшов невдалим. Що залишилися «в живих» «Роки» передали у веденнi Берегового командування, причому частина машин одержала поплавцеве шасi i пiд назвою «Сi Рок» прослужила до 1943 р. як патрульнi лiтаки. Багато машин з демонтованими тур гелями були переробленi в учбово-тренувальнi i в тi, що буксирують мiшеней. На палубi «Роки» були замiненi двомiсними винищувачами Фейрi «Фульмар».
Глостер «Сi Гладiатор»
Лiтак «Гладiатор» був створений в 1934 р. У 1939 р. шляхом простої конверсiї з сухопутного винищувача «Гладiатор» був створений палубний винищувач, що одержав найменування «Сi Гладiатор». До 1939 р. лiтак морально застарiлий, але все таки був прийнятий на озброєння, i з кiнця весни лiтаки цього типа увiйшли до авiа крил п'яти ударних авiаносцiв Британського флоту. Першi 38 машин були конверсированными сухопутними винищувачами, iншi 60 — лiтаками спецiальної споруди. Лiтаки з авiаносцiв «Корейджес» i «Глорiес» брали участь в норвезькiй кампанiї 1940 р. i загинули разом з своїми кораблями. «Сi Гладiатори» з «Ілластрiеса» i «Голкою» брали участь в боях на Середземному морi в 1940 р., зокрема в проводцi конвоїв на Мальту. До кiнця 1940 р. «Сi Гладiатор» зважаючи на своє моральне за старiння на авiаносцях був замiнений на сучаснiшi лiтаки. «Сi Гладiатори» були переданi в резерв британського флоту i в Берегове авiа командування.
по супротивнику.
Частина лiтакiв «Сi Гладiатор» взяла участь в битвi за Крiт i боях за Мальту, правда, вже в чисто сухопутному варiантi. Посадочнi крюки на цих лiтаках для економiї маси були демонтованi. В основному вони притягувалися для патрулювання зважаючи на своє моральне i фiзичне за старiння. До початку iтало-нiмецького повiтряного настання на Мальту в 1940 р. на островi було всього шiсть «Сi Гладiаторiв». Останнi мальтiйськi «Сi Гладiатори» були виведенi з експлуатацiї в сiчнi 1941 р.
Супермарiн «Сифайр»
«Сифайр», як i «Сi Харiкейн», спочатку був переробленим для експлуатацiї з палуби авiаносця сухопутним винищувачем. Цей факт i зумовив бiльшiсть недолiкiв цього лiтака — низьку мiцнiсть конструкцiї, недостатнiй огляд вперед, малий радiус дiї i iнше. Але в умовах найнапруженiшої вiйни i строгої полiтики скорочення числа типiв лiтакiв, що знаходяться в серiйному виробництвi, конверсировать палубний лiтак з вживаного сухопутного винищувача виявилося єдино правильним рiшенням.
До середини 1941 р. британське адмiралтейство зiткнулося з тим, що на палубах британських авiаносцiв немає повноцiнного винищувача — американськi «Мартлети» не могли ефективно зв'язати боєм перехоплювачi супротивника, та i «Сi Харрiкейн» мав мало шансiв проти нових модифiкацiй Мессершмитта-109. У зв'язку з цим була висловлена думка про необхiднiсть конверсiї в палубний варiант винищувача Супермарiн «Спiтфайр». Але зробити це було набагато важче, нiж у випадку з «Харiкейном», в першу чергу через те, що конструкцiя «Спiтфайра» була набагато бiльш граничною i на думку льотчикiв просто не витримала б стартiв, катапульт, i посадок з високою вертикальною швидкiстю. Крiм того, шасi з малою колiєю i невисоким запасом мiцностi не пiдходило для палубної машини. Але все таки в кiнцi 1941 р. серiйний «Спiтфайр» УВ Троп був обладнаний посадочним А-подiбним крюком i випробуваний на авiаносцi «Ілластрiес». Було здiйснено 12 зльотiв i стiльки ж посадок. Випробування пройшли вiдносно гладко, наголошувався лише недостатнiй огляд з кабiни вперед, що утрудняло захiд на посадку, а також наголошувалася неможливiсть використання лiтака з ескортних авiаносцiв.
У сiчнi 1942 р. адмiралтейство видало фiрмам Эйр Сервiс Трейдiнг i Канлифф-Оуен замовлення на переробку в морський варiант 250 «Спiтфайрiв» модифiкацiй УВ i ВУС, у останнiх iз-за обмежень по масi демонтувалися двi з чотирьох крилевих гармат. Переробки полягали в установцi крюка на силовому шпангоутi хвостової балки, вузлiв крiплення повiдця для катапульти, прорезывании шпiгатiв для видалення води i антикорозiйнiй обробцi деяких поверхонь. З 15 липня 1942 р. почалося постачання конверсированных винищувачiв, що одержали вiдповiдно позначення «Сифайр» IВ i IIС, в ескадрильї британських ВМС. Спочатку лiтак повинен був одержати традицiйне найменування «Сi Спiтфайр», але його порахували немилозвучним i скоротили.
Протягом лiта новi лiтаки поступили на старi авiаносцi «Аргус» i «Фьюрiес», де їх сталi використовувати для пiдготовки льотчикiв, а також на «Фор-мiдебл» i «Вiкторiес», в лiфти яких «Сифайри» з крилом, що не складається, не проходили, унаслiдок чого зберiгалися на палубi. Пiсля випробувань прототипiв було рекомендовано унаслiдок поганого огляду вперед — вниз заходити на посадку на палубу авiаносця не по прямiй, а з лiвого вiража або «змiйкою» для того, щоб постiйно тримати у полi зору посадочного сигнальника i осьову лiнiю палуби. У листопадi 1942 р. «Сифайри» з «Формiдебла» i «Вiкторiеса» вперше вступили в бiй, прикриваючи висадку союзникiв в Пiвнiчнiй Африцi (операцiя «Торч»). В ходi цiєї операцiї «Сифайри» збили два лiтаки вишистских ВВС.
в основному i доводилося дiяти. Лiтак одержав позначення «Сифайр» L. Мк. IIС. За наслiдками його випробувань було ухвалене рiшення про модернiзацiю до цього стандарту всiх «двiйок», що були в наявностi. Частина лiтакiв будувалася iз зрiзаними законцовками крила, що дещо збiльшувало швидкiсть виходу на вiраж. До середини 1943 р. «Сифайри» перебували на озброєннi 14 ескадрилiй британського флоту i були наймасовiшими винищувачами ВМС Англiї.
«Сифайри» можна було використовувати i з тiсних палуб конвойних авiаносцiв, правда, тут був ряд складнощiв. Зокрема, посадочна швидкiсть лiтака була занадто високою, що в безвiтряя могло привести до обриву слабкого посадочного крюка.
В ходi операцiї «Эваланс» — висадки союзникiв в Салерно, що почалася 9 серпня 1943 р., — стояв повний штиль, i конвойнi авiаносцi не могли використовувати стрiчний вiтер для зменшення злiтної i посадочної дистанцiї своїх лiтакiв. В результатi з небойових причин за два днi флот позбувся 42 «Сифайров» 1. Мк. IIС. Пiсля цього адмiралтейство наполягло на проведеннi розслiдування причин масової загибелi лiтакiв. На час розслiдування всi «Сифайри» були усуненi вiд польотiв. За наслiдками розслiдування всiм льотчикам було наказано у обов'язковому порядку заходити на посадку з лiвого пологого вiражу з вiдкритим лiхтарем, для полiпшення огляду виглядаючи з кабiни влiво. Крiм того, щоб уникнути обриву посадочних крюкiв останнi на всiх лiтаках другої модифiкацiї були посиленi.
В кiнцi 1943 р. фiрма Супермарiн розробила нарештi модифiкацiю «Сифайра» з доладним крилом - навiть в ангарах великих авiаносцiв типу «Ілластрiес» не вистачало мiсця для розмiщення штатних винищувальних авiа крил. Ця модифiкацiя — «Сифайр» Мк. II — одержала могутнiй двигун «Мерлiн» 55 або його мало висотний варiант 55М (1415/1600 л. с. у землi). Лiтаки третьої модифiкацiї стали поступати на флот з листопада 1943 р., а з весни наступного року в серiю пiшла модифiкацiя з «Мерлiном» 55М.
Першою бойовою операцiєю за участю «трiйок» став похiд в Тихий океан на борту авiаносцiв «Ілластрiес» i «Этелинг» для вiдвернення японських сил вiд американського вторгнення на Марiанськi острови. Лiтаки цiєї модифiкацiї брали також участь у вторгненнi до Францiї з пiвдня, патрулюваннi побережжя Англiї, атаках на Рангун, Окiнаву i лагуну Трук на Тихому океанi. У липнi — серпнi 1945 р. «трiйки» з авiаносця «Індефатiгебл» брали участь в повiтряних боях над територiєю Японiї.
В ходi бойової експлуатацiї «трiйки», особливо — над Тихим океаном, не забарився позначитися основний недолiк «Сифайра» — його мала дальнiсть польоту. Винищувач не мiг супроводжувати ударнi лiтаки, навiть будучи обладнаним ПТБ. В результатi, основним завданням «Сифайрiв» було забезпечення ППО ескадри.
гвинти Ротол. «Сифайри» останньої модифiкацiї — Мк. 47 взяли участь в Корейськiй вiйнi.
винищувач-розвiдник Р4/34, що успiшно пройшов льотнi випробування на початку 1937 р. Головним конструктором «Фульмара» був Марсель Лоубелл.
лiтак вийшов переразмеренным i перетяжеленным для свого двигуна потужнiстю в 1080 л. с. В результатi вiн мав дуже низьку швидкiсть i скоропiдйомнiсть i не мiг на рiвних битися з винищувачами країн осi. Сильними сторонами «Фульмара» в бою була вiдносно непогана горизонтальна маневренiсть, дальнiсть i могутнє для свого часу озброєння. Разом з тим спостерiгач не мав рухомого кулемета i не мiг вiдобразити атаку iз задньої пiвсфери. Крiм того, «Фульмар» мав крило, що складається, що робило його компактним при зберiганнi в ангарi авiаносця.
на озброєння. У липнi 1940 р. авiаносцi, що прикривали мальтiйськi конвої, вперше використовували «Фульмари» в бою, втiм, без особливого успiху. Малi бойовi втрати їх пояснювалися в першу чергу слабким повiтряним прикриттям iтало-нiмецьких бомбардувальникiв i торпедоносцiв i тим фактом, що винищувачi осi, що використалися з берегових баз, вимушенi були економити пальне i швидко виходили з бою. У жовтнi «Фульмари» прикривали торпедоносцi «Свордфiш» в нальотi на Таранто. З грудня лiтак з скороченим до 1 людини екiпажем став використовуватися як «катафайтера» з торгових суден, але великого поширення в цiй якостi не набув.
При бойовому зiткненнi у Цейлону з японськими лiтаками, «Фульмари» з авiаносця «Гермес» зазнали нищiвної поразки i не змогли дати скiльки-небудь серйозну вiдсiч супротивнику. В результатi авiаносець був потоплений.
цього типа брали участь в прикриттi висадки союзникiв на Мадагаскар, не зустрiвши, втiм, особливого опору в повiтрi.
На других ролях «Фульмари» використовувалися в ходi висадки союзникiв в Пiвнiчнiй Африцi в листопадi 1942 р.
Останнiми епiзодами активної бойової служби «Фульмарiв» було їх використання для розвiдки, ППО i пошуку пiдводних човнiв в ходi проводки конвоїв до Мурманська аж до жовтня 1944 р. Лiтаки базувалися в основному на британських i американських ескортних авiаносцях, причому деякi з них несли американськi позначення.
До березня 1945 р. що уцiлiли «Фульмари» використовувалися для патрулювання британським Береговим командуванням i епiзодично використовувалися на конвойних авiаносцях.
Фейрi «Файрфлай»
Розробка лiтака «Файрфлай» («Свiтляк») вiдповiдно до специфiкацiї мiнiстерства авiацiї Британiї почалася в 1940 р. пiд керiвництвом конструктора лiтакiв «Беттл» i «Фульмар» Р. Чаплiна. Лiтак був глибоким розвитком «Фульмара» з набагато могутнiшим двигуном Ролс Ройс «Гриф-фон» i посиленим озброєнням, що складалося з чотирьох 20-мм гармат Бритиш Іспано. Запас палива був збiльшений в порiвняннi з «Фульмаром» за рахунок установки додаткових бакiв в крилi. Саме крило складалося з поворотом уздовж фюзеляжу за допомогою карданного шарнiра.
зiбрана на заводi фiрми Фейрi в р. Хейз вже за серiйною технологiєю, так що фактично прототипiв «Файр-флая» не будувалося. 22 грудня 1940 р. перший лiтак досвiдченої серiї, керований льотчиком Д. Стенiлендом, зробив перший полiт.
Доведення нового винищувача сильно затягнулося — другий досвiдчений лiтак пройшов приймально-здавальнi випробування i був прийнятий ВМС лише в квiтнi 1942 р., але незабаром вiн розбився. Тiльки в червнi 1943 р. були проведенi випробування нового лiтака на авiаносцi «Іллас-трiес». За наслiдками цих випробувань був зроблений висновок про недостатнiй огляд вперед на посадцi, пiсля чого козирок i частина, зрушення лiхтаря кабiни, пiддалися модернiзацiї, що полiпшила огляд. Вже в ходi серiйного виробництва в конструкцiю були внесенi ще деякi змiни — упроваджене кермо без рогової компенсацiї i дюралюмiнiєва обшивка елеронiв замiсть обтягування полотном. Стовбури гармат закрили обтiчниками.
i пiдтримувала атаку на нiмецький лiнкор «Тiрпiц», що вiдстоювався в Альтен-фьорде. Атака була малорезультативною.
Лiтаки, що базувалися на авiаносцi «Індефатiгебл» i оснащенi рейковими пусковими установками для некерованих ракет, взяли активну участь в походi цього корабля в Індiйський i Тихий океани в 1945 р. У цьому походi «Файрфлаї», що сильно поступалися японським лiтакам в маневреностi, використовувалися в основному як штурмовики в ходi рейду на Суматру i висадки на Окiнаву.
Лiтаки з авiаносця «Імплекейбл» брали участь в нальотах на базу японського флоту в лагунi Трук, а з липня 1945 р. — в рейдах проти островiв японської метрополiї.
У пiслявоєнний час лiтак продовжував удосконалюватися i брав участь в Корейськiй вiйнi 1950-1953 рр. Лiтаки «Файрфлаї» були також на озброєннi в Голландiї, Швецiї, Данiї, Канадi, Австралiї i Індiї. Багато лiтакiв неодноразово мiняли господарiв i перебували на озброєннi ще в багатьох країнах «третього свiту» аж до кiнця 60-х рокiв.
винищувачiв для базування на авiаносцях в Англiї не було: «Сi Гладiатори» морально застарiли ще до вiйни, а моноплани «Рок» i «Фульмар» могли вважатися винищувачами лише з великою натяжкою. Замовленi в США винищувачi «Уайлдкет», теж, до речi, що не блищали високими льотно-технiчними характеристиками, почали поступати до Британiї лише в кiнцi 1940 р.
прискорювачiв. У серединi сiчня 1941 р. послiдувало замовлення в цiлому на 50 комплектiв. Катапульти «Харрiкейни» використовувалися з торгових суден (Шпильок МАКУ), обладнаних простою фiксованою пороховою катапультою. Що прозвали «катафайтерами», вони були одноразовими машинами — пiсля виконання перехоплення льотчику було нiкуди посадити лiтак, i вiн попросту викидався з парашутом. На кораблi була спецiально пiдготовлена група рятувальникiв з моторним човном, який виловлював льотчика з води протягом декiлькох хвилин. Вважалося, що застосування «Харрiкейнiв» в одноразовому варiантi окупає себе навiть за умови, що «катафайтеру» вдасться збити хоч один ворожий бомбардувальник. «Катафайтери» одержали найменування «Сi Харрiкейн» 1А. Перший досвiд бойового застосування «катафайтера» був зафiксований 3 серпня 1941 р., коли винищувач з транспорту «Мейплiн» збив чотиримоторний нiмецький розвiдник «Кондор». Всього за вiйну зафiксовано вiсiм бойових запускiв «катафайтеров» з вельми вражаючим результатом — було знищено шiсть лiтакiв супротивника, причому загинув тiльки один льотчик «катафайтера». Пiсля появи в достатнiй кiлькостi конвойних авiаносцiв потреба у використаннi одноразових винищувачiв вiдпала.
Восени 1940 р. фiрма Хоукер обладнала в експериментальному порядку один «Харрiкейн» 1В А-подiбним посадочним крюком, що крiпився до посилених вузлiв фюзеляжної ферми. Лiтак пройшов випробування на iмiтацiї авiаносної палуби у Фарнборо весною 1941 р. Як виявилось, лiтак цiлком можна використовувати з авiаносцiв. Переобладнання серiйних «Харрiкейнiв» I в палубний варiант «Сi Харрiкейн» 1В проводилося на заводi фiрми Дженерал Эйркрафт. У жовтнi 1941 р. новий лiтак поступив на озброєння британської флотської авiацiї. «Сi Харрiкейни» базувалися як на «нормальних» авiаносцях, так i на шпильках МАКУ — торгових кораблях з настеленою поверх надбудов польотною палубою.
Бойове застосування палубного «Сi Харiкейна» пов'язане в першу чергу з вiйною на Середземному морi. Першим авiаносцем, що одержав до складу авiакрила ескадрилью «Сi Харiкейнiв», був «Голок». З березня 1942 р. i аж до своєї загибелi в серпнi цей корабель забезпечував проводку конвоїв на Мальту. Незабаром число «Сi Харрiкейнов» на палубах англiйських авiаносцiв возрасло на порядок — лiтаки застарiли для використання з наземних баз, їх було багато, а конверсiя в морський варiант займала всього декiлька годин. За чисто кулеметною модифiкацiєю 1В послiдувала конверсiя гарматного «Харрiкейна» 1С з чотирма 20-мм гарматами Бритиш Іспано i могутнiшим мотором i ПС — теж гарматний, з двигуном Ролс Ройс «Мерлiн» XX, який перевершував лiтак модифiкацiї 1С за швидкiстю на 70 км/ч. Як винищувальне прикриття конвоїв лiтаки «Сi Харiкейни» проявили себе з кращого боку — в ходi проводки одного конвою в серпнi 1941 р. ними було збито 25 нiмецьких i iталiйських лiтакiв при втратi всього восьми машин.
i конвойних авiаносцях. Останньою крупною операцiєю за участю «Сi Харрiкейнов» стало прикриття висадки союзникiв в Алжирi в листопадi 1942 р.
1. Иван Кудишин. Палубние истребители Второй мировой войны. – М., 2001. 2. Авиация Второй мировой войны. – Смоленск, 2001. 3. Котевникова Т. Б. Крилья Родины. – М., 1998. 4. Мазурук І. П. Авiацiя. – К., 1956.
|
