РЕФЕРАТ
До 65-ти рiччя Перемоги у
Великiй Вiтчизнянiй вiйнi
Дзержинський гiрничий лiцей
2010 рiк
На попiл нiхто не згорiв:
Солдатськi портрети
На вишитих крилах пливуть...
І доки є пам’ять в людей i живуть матерi,
Допоти й сини,
Що спiткнулись об кулi, живуть!
Б. Олiйник
Шiстдесят п’ять мирних рокiв прожило людство пiсля пам’ятного 8 травня 1945-го, з кожним роком стверджувалась i продовжує стверджуватись велич Перемоги. Сьогоднi, у святковi ювiлейнi днi, усi люди Землi, увесь свiт вiтають i вшановують переможцiв. Разом з ними ми схиляємо голову перед свiтлою i святою пам’яттю загиблих i вiддаємо належне живим фронтовикам, якi своїм життям i ратним подвигом завоювали цей свiтлий День Перемоги.
Полум'я Другої свiтової вiйни, складовою частиною якої була Велика Вiтчизняна вiйна, палахкотiло шiсть рокiв. У вир вiйни було втягнуто 61 державу. Битви йшли на територiї 40 країн Європи, Азiї та Африки, на неосяжних морських i океанських просторах. Армiї воюючих сторiн нараховували понад 110 мiльйонiв чоловiк. Вiйна забрала бiльше 50 мiльйонiв людських життiв.
Героїчна битва за Україну займає особливе мiсце в iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни.
Ми не дiлимо Перемогу на свою i чужу, проте завжди пам’ятатимемо, якою великою цiною вона нам далася.
День Перемоги – державне свято України.
124,3 тис. – iнвалiдiв вiйни ІІ групи; 44,0 тис. – iнвалiдiв вiйни ІІІ групи; 325,3 тис. – учасникiв бойових дiй; 1 млн. 936,4 тис. – учасникiв вiйни.
Кiлькiсть дiтей вiйни становить 6 млн. 146,8 тис. осiб.
Ось лише деякi цифри. Воєннi дiї Другої свiтової вiйни вiдбувалися на територiї України 40 мiсяцiв - з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. Загальнi людськi втрати України становили тодi близько 9 мiльйонiв осiб. Понад два мiльйони українцiв вивезли на примусову працю до Нiмеччини. Повнiстю або частково на територiї України було зруйновано понад 700 мiст i 28 тисяч сiл, без даху над головою залишилися близько 10 мiльйонiв осiб. Було знищено понад 16 тисяч промислових пiдприємств. У 1941-1944 рр. на українськiй землi були зосередженi головнi сили вермахту - вiд 57,1 до 76,7% загальної кiлькостi дивiзiй. 607 з них було розгромлено саме на територiї України. Із сiчня 1943-го по жовтень 1944-го на територiї України радянськими вiйськами проведено 15 наступальних операцiй, iз них 11 стратегiчних. Це, зокрема, Воронезько-Харкiвська, Донбаська, Чернiгiвсько-Полтавська, Корсунь-Шевченкiвська, Львiвсько-Сандомирська операцiї. У перiод iз осенi 1943-го до осенi 1944 р. на територiї України було зосереджено половину дiючої Червоної армiї.
Вогняне колесо вiйни двiчi, туди й назад, прокотилося усiєю територiєю України, знищуючи все на своєму шляху. Нам є що сьогоднi вiдзначати.
Великi жертви понесли всi народи тодiшнього Радянського Союзу, котрi обороняли, а пiзнiше визволяли Україну. Та нашiй республiцi випала трагiчна доля геополiтичного центру воєнних дiй. Вiдомий захiдний полiтик Уїнстон Черчiлль писав: „З-помiж усiх народiв, якi опинилися пiд владою Нiмеччини, чи не найбiльше постраждав український. Але, разом з тим, вiн цiною мiльйонiв своїх представникiв зробив величезний внесок у перемогу над нею...”
Смерч вiйни двiчi прокотився по нашiй землi - в сумний час вiдступу та в перiод переможної ходи визволення. Понад 40 мiсяцiв (1225 днiв i ночей) – вiд червня 1941-го до жовтень 1944-го тривала на територiї нашої країни ця страшна воєнна круговерть, яка розметала, понiвечила i розтоптала мiльйони людських доль.
З перших же днiв вiйни абсолютна бiльшiсть українського народу пiднялась на захист Батькiвщини. До армiї i флоту добровiльно i за призовом влилося понад 6 мiльйонiв чоловiк. Половина з них загинула, а кожен другий, хто повернувся додому, був iнвалiдом. До народного ополчення i 650 винищувальних батальйонiв вступили 1 мiльйон 600 тисяч патрiотiв.
У могутньому партизанському русi брало участь близько 500 тисяч народних месникiв i 103 тисячi пiдпiльникiв.
Сибiру, на Уралi i у Середнiй Азiї. З липня по листопад 1941 року туди було евакуйовано 550 пiдприємств, колгоспiв i радгоспiв. Це була славна армiя українських трудiвникiв чисельнiстю три з половиною мiльйона чоловiк.
Історiя не знає жорстокiших злочинiв, нiж тi, якi принiс свiтовi фашизм. Зловiсна мережа концтаборiв, в’язниць i гетто, геноцид мирного населення, поїзди невiльникiв XX столiття до рейху — ось суть «нового порядку», який встановили нацисти. За неповними даними, фашисти та їхнi поплiчники знищили на Українi понад 4 мiльйони чоловiк, вивезли до Нiмеччини на невiльничi роботи два з половиною мiльйони. І якщо на Радянський Союз припадає 41 вiдсоток усiх втрат за Другу свiтову вiйну, то на долю України — 42 вiдсотки загальносоюзних втрат. А це означає, що жодна держава Землi — нi Росiя, нi Нiмеччина, нi Польща не була так зруйнована, як наша республiка. Україна, для якої i ранiше iсторiя не скупилася на людськi трагедiї, на попiл руйнувань, i протягом цiєї вiйни була викупана в кровi. Адже загальнi втрати республiки разом з бойовими дорiвнюють восьми з половиною мiльйонам чоловiк, тобто загинув кожен шостий житель України.
Фашисти знищили понад 700 мiст i селищ мiського типу, 28 тисяч сiл i поселень, два мiльйони будинкiв. Тiльки прямi матерiальнi збитки в довоєнних цiнах вираженi астрономiчною сумою — 285 мiльярдiв карбованцiв.
Вiдповiддю народу вороговi на цей страшний терор, геноцид i «новий порядок» став масовий Рух опору. Гiтлерiвцi не розраховували, що у них в тилу постане ще один могутнiй i непереможний фронт — партизанський. Тисячi народних месникiв були згодом нагородженi за бойову доблесть медалями «Партизану Вiтчизняної вiйни». Бойовими орденами i медалями вiдзначено подвиги 183 тисяч патрiотiв. Героями Радянського Союзу стали 97 партизанiв i пiдпiльникiв. А командири прославлених дивiзiй народних месникiв генерал-майори Сидiр Артемiйович Ковпак i Олексiй Федорович Федоров були удостоєнi цiєї вищої вiйськової вiдзнаки двiчi.
один одного, взаємовиручку, пiдбадьорливе слово.
У нас були рiзнi життєвi шляхи, рiзнi уподобання й цiнностi, рiзнi мрiї та плани. Вiйна нiвелювала все це, поставивши пiд загрозу саме iснування системи суспiльних вiдносин i незалежностi країни, в якiй ми жили i з якою пов'язували свої долi. І ми були єдинi в думках i почуттях, поступаючись особистим у самовiдданому захистi Вiтчизни. Такими нас виховали, i в цьому полягала рушiйна сила, джерело нашої морально-полiтичної згуртованостi, жертвенностi, героїзму.
У 1941 — 1944 роках в Українi дiяло 60 партизанських з’єднань i близько 2 тисяч загонiв i розвiдувально-диверсiйних груп. Проводячи легендарнi рейди тилами супротивника i тисячi боїв з гiтлерiвцями, вони вивели з ладу понад 500 тисяч окупантiв та їхнiх поплiчникiв. Народнi месники розгромили 467 гарнiзонiв, комендатур, штабiв i полiцейських управлiнь. Ними було пущено пiд укiс 5 тисяч вiйськових ешелонiв, пiдiрвано бiльше 1500 танкiв, 200 лiтакiв, 600 залiзничних постiв, знищено 900 складiв i велику кiлькiсть iншої ворожої технiки.
Улiтку 1943 року на Курськiй дузi Червона Армiя розгромила 30 дивiзiй супротивника, з них сiм — танкових. Вiйськовi втрати нацистiв — понад пiвмiльйона солдатiв i офiцерiв.
Вермахт перейшов до стратегiчної оборони. Але почався загальний наступ наших вiйськ на фронтi вiд Великих Лук до Чорного моря. А в серпнi — груднi розгорнулася грандiозна битва за Донбас, Днiпро i Україну. Вона вiдрiзнялася масштабнiстю i напруженiстю жорстоких битв i боїв. У нiй брала участь половина дiючої армiї, а це вiйська п’яти фронтiв, Окрема приморська армiя, Чорноморський флот, Азовська, Днiпровська i Дунайська флотилiї.
Доблеснi фронти на чолi з полководцями М. Ф. Ватутiним, І. С. Конєвим, Р. Я. Малиновським, Ф. І. Толбухiним i К. К. Рокосовським до кiнця вересня на дiлянцi протяжнiстю 700 кiлометрiв вийшли до Днiпра-Славутича. Цiй рiчцi фашисти придiляли особливу увагу. За наказом фюрера, гiтлерiвцi з червня 1943 року створили могутнiй оборонний Схiдний вал. Та й сам Днiпро — широкий i глибокий, з високим правим берегом, являв собою дуже серйозну природну перешкоду. Схiдний вал обороняло фашистське угруповання у кiлькостi 1,2 мiльйона чоловiк з могутнiм озброєнням — 1260 гармат i мiнометiв, 2100 танкiв i до 2 тисяч бойових лiтакiв. Гiтлер заявив: «Скорiше Днiпро потече назад, нiж росiяни подолають його».
Та ось настали незабутнi днi битви за цю велику рiку. Подолання такої ретельно укрiпленої i такої великої перешкоди було безпрецедентним подвигом в iсторiї воєн. І вiн був здiйснений не окремими особами, а масами воїнiв. Штурм вiвся за тiсної взаємодiї всiх родiв вiйськ. Мости були зруйнованi, а переправи раз за разом знищувалися артилерiєю i авiацiєю ворога. Сапери у цьому вогненному пеклi вiдновлювали в крижанiй водi мости, пороми i плоти. Навiть нiмецький генерал Г. Меллентiн вiдзначив у мемуарах: «Росiяни наводили переправи через Днiпро. Причому виявили таке мистецтво у цiй галузi, що зумiли побудувати цi мости для вiйськ i коней з настилом нижче рiвня води».
Пiдтримувала дивiзiї форсування наша артилерiя: гармати стрiляли прямою наводкою по лiнiї оборони гiтлерiвцiв. Наносили удари по рубежах ворога, по його шляхах пiдвезення i тилах льотчики. Воiстину було як у пiснi: «Ти побачив бiй, Днiпро — батько-рiка!» А погода у цi днi була дощова, з густими ранковими туманами, тому фашистська авiацiя не могла вести аеророзвiдку. Дощ i туман глушили шум наступаючих вiйськ з Лютезького плацдарму.
Розгорiлась жорстока, кровопролитна битва, нашi атаки не припинялися нi вдень, нi вночi. Тут також вiдзначилися танкiсти генерала Л. Г. Кравченка i 3-ї гвардiйської танкової армiї генерала Т. С. Рибалка. Їхнi танки нестримною лавиною йшли iз запаленими фарами i увiмкнутими сиренами, ведучи на ходу вогонь. Доблеснi танкiсти зумiли перерiзати шосе Київ — Житомир. Ворог, побоюючись оточення, почав вiдводити свої вiйська. Битва досягла київських околиць, зав’язалися лютi вуличнi бої. Першим увiрвався до мiста танк киянина Миколи Шелуденка. Вiдважний гвардiєць воював пiд Сталiнградом, потiм вiдзначився на Курськiй дузi. А загинув старшина М. М. Шелуденко у рiдному Києвi.
Йому було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
У результатi вирiшального нiчного штурму вiйська фронту до 4-ї години ранку 6 листопада цiлком заволодiли Києвом. А Київ — це мати мiст руських. Його краса i велич вiдшлiфованi столiттями. Іншого такого мiста на свiтi немає.
Трiумфував увесь радянський народ. А в Москвi цього дня було дано салют з 324-х гармат двадцятьма чотирма залпами.
Розгром армiї вермахту пiд Курськом i перемога у битвi за Україну завершили докорiнний перелом як в ходi Великої Вiтчизняної, так i всiєї Другої свiтової вiйни. 1944 року радянськi вiйська успiшно провели визволення Захiдної України. Супротивниковi було завдано великої поразки пiд Житомиром i Бердичевом, Кiровоградом i Корсунь-Шевченкiвським, Рiвном i Луцьком.
Навеснi 1944р. грянула вирiшальна битва за Крим.
Маршал А. М. Василевський, який очолював цю наступальну операцiю, пiдкреслював: «Ворог чiплявся за Крим до останньої можливостi. Володiючи ним, гiтлерiвцi тримали пiд постiйною загрозою все Чорноморське узбережжя. Цим вони чинили тиск на полiтику Румунiї, Болгарiї i Туреччини. До того ж Крим служив фашистам для вторгнення на Кавказ».
Визволення пiвострова вiдбулося за короткий строк — з 8 квiтня по 12 травня.
Головний удар завдала 51-ша армiя генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера, пiдсилена танковими дивiзiями. Пiсля запеклих дводенних боїв вона форсувала Сиваш, прорвала оборону супротивника i 11 квiтня заволодiла опорним пунктом нiмецької оборони — мiстом Джанкоєм. Це загрожувало вороговi широким обхватом його Перекопсько-Ішуньського угруповання. Гiтлерiвцi, вибитi потiм з Ішуньських позицiй, не змогли закрiпитися на рiчцi Чатирлик, стали поспiшно вiдступати.
Цей успiх 4-го Українського фронту (командуючий — генерал армiї Федiр Іванович Толбухiн) поставив Керченське угруповання фашистiв перед загрозою оточення. Супротивник почав вiдводити вiйська. Але командувач Окремої приморської армiї генерал Андрiй Іванович Єрьоменко не дав йому закрiпитися на нових рубежах. О 22-й годинi 10 квiтня армiя перейшла у наступ i ранком наступного дня визволила Керч.
Незабутнiй марш вiд Джанкоя до Сiмферополя здiйснили танкiсти корпусу генерал-лейтенанта Героя Радянського Союзу І. Д. Васильєва. Вони першими 13 квiтня увiрвалися до Сiмферополя. Слiдом за ними Феодосiйським шосе йшли колони приморцiв — пiхота, артилерiя i партизани Пiвнiчного з’єднання. Того ж дня Червоний Прапор замайорiв над Євпаторiєю, Саками, Феодосiєю, Старим Кримом i Бiлогiрськом. 14 квiтня були визволенi вiд окупантiв Судак i Бахчисарай, 15 квiтня — Алушта i Ялта.
Битва за Севастополь тривала з 5 по 9 травня.
Кримська наступальна операцiя — це велика перемога Червоної Армiї. Супротивник втратив понад 100 тисяч солдатiв i офiцерiв (у тому числi бiльше 61 тис. чоловiк полоненими).
Визволивши Крим, Червона Армiя повернула країнi важливий економiчний район, а Чорноморському флоту — його головну базу. Ворог втратив найважливiшi стратегiчнi позицiї на Чорному морi. Покращилися умови для наступу Червоної Армiї на Балкани i визволення народiв Пiвденно-Схiдної Європи.
Запеклий характер боротьби за пiвострiв призвiв до величезних втрат з обох бокiв. За даними Генерального штабу Червоної Армiї, нашi втрати убитими i тими, хто пропав без вiсти, склали понад 475 тис. чоловiк, пораненими бiльше — 345 тис. чоловiк.
Москва сiм разiв салютувала вiдважним визволителям Криму. Багатьом дивiзiям i полкам були присвоєнi почеснi iмена Перекопський, Сиваський, Керченський, Феодосiйський, Сiмферопольський i Севастопольський. Десятки тисяч найхоробрiших бiйцiв були нагородженi орденами i медалями. А 126 воїнiв, якi особливо вiдзначилися, заслужили найвищої вiйськової вiдзнаки — стали Героями Радянського Союзу. Знаменитий воєнний льотчик Амет-Хан Султан був удостоений цього звання двiчi. Вiн здiйснив 603 бойових вильоти, збив особисто 30 i у складi групи — 19 ворожих лiтакiв. Пам’ятник Героєвi є в Алупцi — на його батькiвщинi. Кiлька рокiв тому на його честь було вiдкрито меморiальну дошку в Сiмферополi.
Усього ж на кримськiй землi встановлено 2800 меморiалiв, пам’ятникiв i погрудь, один з них — величний 28-метровий обелiск на Сапун-горi. На одному боцi золотом викарбувано: «Героям битви за Севастополь», а на другому, також золотом, — слова:
«Слава Вам храбрые, слава бесстрашные,
Вечную славу поет Вам народ.
Память о Вас никогда не умрет!»
Не применшуючи значення iнших театрiв воєнних дiй Другої свiтової вiйни, ролi тих або iнших країн i народiв у її перебiгу, ми ставимо перед собою завдання визначити мiсце України в цьому найбiльшому воєнному конфлiктi в iсторiї людства.
Саме з Україною i навiть ширше – з усiм пiвденним напрямом як географiчним її продовженням – пов'язанi основнi, вирiшальнi подiї на всьому 4500-кiлометровому радянсько-нiмецькому фронтi, який посiв центральне мiсце у системi фронтiв Другої свiтової вiйни. В 1941–1944 рр. тут були зосередженi головнi сили вермахту – вiд 57,1 до 76,7% загальної кiлькостi дивiзiй. Важливо зазначити, що 607 з них було розгромлено саме на цьому фронтi, тодi як на iнших зазнали поразки 176 ворожих дивiзiй. Виходячи з цього, можна твердити, що, оскiльки український, пiвденний напрям постiйно був центральним на радянсько-нiмецькому фронтi, то саме таким вiн був i на всьому європейському театрi воєнних дiй, принаймнi до кiнця жовтня 1944 року. Саме в Українi вирiшувалася доля вiйни в Європi.
Вирiшальної ролi Радянського Союзу, а в його складi й України, у розгромi фашизму заперечити неможливо. Англiйський iсторик А. Тейлор у книзi «Друга свiтова вiйна», виданiй в 1975 р. у Лондонi, пише: «Необхiдно пам’ятати, що коли японцi завдали удару по Перл-Харбору, нiмцi уже були зупиненi пiд Москвою, коли англiйцi перемагали пiд Ель-Альмейном, Сталiнград перебував в облозi, i коли англо-американцi висадилися у Сiцiлiї, росiяни вигравали битву пiд Курськом». А вiдтак Тейлор робить цiлком логiчний висновок: «Великобританiя i Сполученi Штати придбали союзника, котрий виграв для них вiйну проти Нiмеччини».
За вирiшальної ролi радянського народу та його армiї зловiснi сили нiмецького фашизму i японського мiлiтаризму були розгромленi. Для пiдтримання завойованого миру була утворена Органiзацiя Об'єднаних Нацiй, куди ввiйшла Україна як одна з держав-засновниць. За сприяння ООН здобули незалежнiсть колонiальнi країни i народи, пiд її егiдою закладенi мiжнародно-правовi основи нового мирного i справедливого свiтопорядку.
Як писав бойовий генерал Дуайт Ейзенхауер, який став згодом Президентом США, «великi подвиги Червоної армiї пiд час вiйни в Європi викликали захоплення всього свiту».
Доля була прихильною до тих, кому пощастило вийти живим з воєнної хуртовини. Але цей дарунок долi зобов'язує вiддати належне тим, хто не повернувся з вiйни або помер вiд ран вже пiсля її закiнчення. Тому наш обов'язок —розповiсти прийдешнiм поколiнням правду про вiйну, дати вiдсiч тим, хто намагається кинути в забуття нашу горду славу, спотворити, очорнити її, «переглянути», «переосмислити» no-новому iсторiю Великої Вiтчизняної.
Чорнi хмари вiйни не змогли заступити солдатам тої вiйни свiтла людяностi, не вiдiбрали у них любовi до життя, до квiтучих весен, поваги до iнших народiв. Навпаки, той, кому довелося пройти крiзь дим i полум'я боїв, здатен стократ цiнувати звичайнi земнi радощi, все те, що даровано людинi природою i предками.
Проблема поколiнь завжди була i буде iснувати в кожному суспiльствi. Для нашої держави вона особливо гостра, так як вiдбувся своєрiдний злам суспiльної свiдомостi внаслiдок набуття Україною незалежностi. Ця проблема позначилася драматично на наших патрiотичних почуттях ще й тому, що певна частина населення пiсля набуття незалежностi зрозумiла, що не володiє повною правдою про Велику Вiтчизняну вiйну. Молоде поколiння не має повного iсторичного уявлення про долю, переживання, страждання, якi перенiс народ. Це спричинило певною мiрою дегероїзацiю у сприйняттi Великої Вiтчизняної. Я думаю, що найбiльше, що б могло об’єднати — це все-таки подача якомога повної iнформацiї i про трагедiї, i про поразки, i про перемоги українського народу у Другiй свiтовiй вiйнi.
бути мiж старшим i молодшим поколiннями, у нас немає. І це дуже болiсно, i хотiлося би, щоби ми якось про це подбали, так як багато чого залежить вiд самого суспiльства. З часом повернеться вiдчуття обов’язку, пам’ятi. Але зараз тi, хто воював у Другу свiтову вiйну, сьогоднi бiднi, не мають гiдних пенсiй, гiдної уваги. Молодь це бачить. Бачить, що держава не дуже шанує ветеранiв, звертаючи на них увагу тiльки вiд свята до свята. Натомiсть потрiбен щоденний клопiт i влади, i людей, якi оточують ветеранiв. Адже iсторiю можуть переписувати, але люди, якi загинули за Вiтчизну, якi виграли вiйну, однаково залишаються переможцями. Можливо, щось у вiдомiй нам iсторiї Великої Вiтчизняної було неправдою, щось слiд переглянути, але сам факт перемоги в тiй вiйнi залишається фактом.
i справа честi держави, суспiльства загалом i кожного громадянина зокрема. На жаль, сьогоднi багато хто з ветеранiв вiйни лишається наодинцi зi своїми проблемами. А шкода. Турбота про них — не примха, а життєва необхiднiсть, i це повиннi розумiти передусiм владнi структури всiх рiвнiв.
Пошуковцi — ветерани i молодь — ведуть велику роботу, встановлюючи прiзвища загиблих. Вони повернули Батькiвщинi, рiдним, близьким тисячi iмен з так званої категорiї «безвiсти пропалих», тих, хто самовiддано воював за свiй народ, за рiдний край i полiг смертю героїв.
9 травня цього року Україна вiдзначатиме 65-у рiчницю Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 рокiв.
У Постановi Верховної Ради України вiд 5 березня 2010р. вiдзначено: «З метою забезпечення достойного увiчнення пам'ятi загиблих воїнiв-визволителiв у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 рокiв, вшанування безсмертного подвигу ветеранiв вiйни, збереження та розвитку славних бойових i трудових традицiй Українського народу, посилення патрiотичного виховання громадян України, збереження iсторичної правди та формування загальнонацiональної гордостi за славетних захисникiв Вiтчизни… проголосити 2010 рiк в Українi Роком ветеранiв Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 рокiв.»
В контекстi цiєї постанови в Українi вiдбуваються акцiї «Ехо Перемоги», «Вiд серця к серцю», якi передбачають проведення у позашкiльних, загальноосвiтнiх, професiйно-технiчних та iнших навчальних закладах тематичних урокiв, лекцiй, бесiд з iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 рокiв iз запрошенням ветеранiв та учасникiв бойових подiй.
Проводяться такi заходи:
Органiзацiя екскурсiй до краєзнавчих музеїв, музеїв бойової слави, Нацiонального музею iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 рокiв.
Забезпечення та органiзацiя походiв та експедицiй по мiсцях бойової слави.
плакатiв та малюнкiв, проведення у навчальних закладах науково-практичних конференцiй та семiнарiв iз запрошенням ветеранiв вiйни, виступiв в засобах масової iнформацiї.
Органiзацiя виставок фотографiй та плакатiв воєнних рокiв, документiв та архiвних матерiалiв, мемуарної та iсторичної лiтератури в бiблiотеках, проведення творчих зустрiчей, концертних програм з виконанням пiсень воєнних часiв.
Залучення учнiвської молодi до несення почесної варти бiля Вiчного вогню в населених пунктах України та участi у проведеннi естафети пам'ятi «Слава визволителям України».
Акцiя «Низький уклiн вам, ветерани» - напрямок по пiдтримцi та вшануванню ветеранiв.
Органiзацiя вiдвiдування ветеранiв вiйни за мiсцем проживання, тих що перебувають у госпiталях, лiкарнях, iнтернатних закладах системи соцiального захисту з влаштуванням святкових концертiв i зборiв, тематичних зустрiчей з ветеранами вiйни.
Проведення акцiї «Вiд серця - до серця» - вручення кожному ветерану пам'ятного подарунка, наприклад: кiмнатної рослини, малюнка, виробiв декоративно - прикладного мистецтва якi вирощенi чи виготовленi вихованцями позашкiльних закладiв, учнями загальноосвiтнiх шкiл та iншими закладами.
бойової слави. Закладка алей пам'ятi, паркiв на честь 65-ї рiчницi визволення України вiд фашистських загарбникiв i Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi, посадка iменних дерев на територiї навчальних закладiв, сiльських чи мiських рад.
Нацiональним Банком України введена до обiгу пам’ятна монета номiналом 1 гривня “65 рокiв Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941 – 1945 рокiв” присвячена 65-й рiчницi звiльнення країни i свiту вiд фашистської навали, учасникам бойових дiй 1941 – 1945 рокiв, пам’ятi полеглих у боротьбi з фашизмом i ветеранам трудового фронту.
Згiдно з указом, Кабмiну доручено вжити заходiв вiдносно покращення пенсiйного, соцiального, медичного забезпечення ветеранiв Великої Вiтчизняної вiйни, посилення гарантiй реалiзацiї їх прав i свобод, виплат протягом 2010 року компенсацiї втрат вiд знецiнення грошових заощаджень, якi її не отримали.
медалi «65 рокiв Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 рокiв».
В День Перемоги 9 травня вшановують загиблих у Другiй свiтовiй вiйнi, покладаючи вiнки до пам’ятникiв слави i воїнської доблестi. Фронтовики традицiйно збираються на центральних майданах українських мiст i сiл, їх вiтають представники влади, гримлять по всiй країнi святковi салюти.
що все зробили для увiчнення пам'ятi полеглих, подвигу народу у роки Великої Вiтчизняної вiйни...
2. От Мюнхена до Токийского залива: Взгляд с запада на трагические страницы истории второй мировой войны. М. Политиздат.
4. Трудные вопросы истории: Поиски. Размышления. Новый взгляд на события и факты / Под ред. В. В. Журавлёва; Сост. Н. М. Таранев. – М.: Политиздат, 1991. – 272 с.
5. http://www.world-war.ru/article842.html - Непридуманные рассказы о войне
| 
