Кафедра Українознавства
Тема: Україна в другiй половинi ХVІІ столiття.
Київ 1999 р.
Тема: Україна в другiй половинi ХVІІ столiття.
План.
1. Боротьба Українського народу проти iноземних агресорiв у другiй половинi ХVІІ столiття.
3. “Вiчний мир” 1686 р. мiж Росiєю та Польщею. Закрiплення територiальної розчленованостi українських земель.
1. У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Експлуатацiя панiв, шляхти, євреїв-орендаторiв була жорстокою. Богдан Хмельницький сказав: “Причиною, яка спонукала козакiв пiднятися вiйною на ляхiв було не те, що позбавляти їх. земної батькiвщини, не те, що обтяжувати їх роботами, подiбно до немилостивих фараонiв, а те, що ляхи, змушуючи козакiв вiдступати вiд благочестивих догматiв та приєднуватися до невiрного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлiнних душ”.
Вiйна подилилась на чотири перiоди.:
(1648-1649) знаменувався перемогами пiд Жовтими Водами i Корсунем; битвою пiд Пилявцями; облогою Львова i Зборiвським договором.
Другий перiод вiйни
Внаслiдок визвольної вiйни 1648-1657 рр. Українська держава увiйшла до складу Московської на правах автономiї. Основою державної територiї була Надднiпрянщина вiд Случi до Днiстра на заходi, до кордонiв Росiї на сходi, тобто Київське, Брацлавське, Чернiгiвське воєводства, частина Волинського та Бiлої Русi.
Москви, Виговський уклав союз iз Швецiю та Кримом, розпочав переговори з Польщею, що викликало невдоволення старшини. Вiн розiрвав союз з Москвою i сповiстив про це європейськi країни. Пiд Гадячем у вереснi 1658 р. вiн уклав договiр iз Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернiгiвське воєводства входили до складу Речi Посполитої як окрема держава пiд назвою Велике князiвство Руське зi своїм гетьманом.
Народ договору не пiдтримав, побоюючись повернення польських порядкiв. Не прийняли його й запорiзькi козаки з І. Серком. Договiр привiв до конфлiкту з Росiєю, внаслiдок якого росiйська армiя на чолi з князем Трубецьким в червнi 1659 р. зазнала нiщивної поразки пiд Конотопом, втративши до 40 тис. Убитими проти 10 тис. Виговського. Проте гетьман не мiг скористатися своєю перемогою – адже в Українi перебували моськовськи залоги, нерозважливий напад запорожцiв на чолi з І. Сiрком на Крим змусив союзникiв Виговського – татар – повернутись додому. Загони Богуна та кошового Сiрка з допомогою росiйських вiйськ розбили загони Виговського. Вiн вiдмовився вiд гетьманства i подався до Польщi.
У 1663-1687 рр. Україна розпалася на двi окремi частини Правобережну i Лiвобережну Україну. На Правобережжi гетьманом став П. Тетеря, на Лiвобережжi Я. Сомко. Тодi ж на Правобережнiй Українi розпочався антифеодальний рух на чолi з І. Поповичем, який i привiв до краху П. Тетерi. Тодi ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Вiн здiйснив вiйськову реформу, мав на метi об’єднати всi українськi землi. Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка в 1672 р. оголосила вiйну Польщi та за Бучацькою угодою отримала подiлля; пiд власнiстю Дорошенка залишилася Надднiпрянщина. В 1672 р. з 12-тисячним загоном вiн був змушений допомагати турецькiй армiї, яка вибивала полякiв iз Подiлля, щоб перетворити його на турецьку провiнцiю. Через деякий час турецькi вiйська, захопивши Подiлля та обложивши Львiв, змусили Польщу пiдписати Бучацький мир (1672), за яким Брацлавщина i Пiвденна Київщина переходили пiд контроль козацтва. Поява туркiв в Українi остаточно вiдвернула народ вiд Дорошенка, який зрiкся 1676 р. булави на користь лiвобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)
пролягли на Перекоп, Кафу, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тагин та iншi фортецi. Сiрко разом iз Запорозькою Сiччю не прийняв присяги царевi в 1654 р. Постiйно органiзовував походи проти туркiв i татар. Навеснi 1660 р. Сiрко на чолi загону козакiв завдав удару Очакову. У 1663 р. Сiрко разом iз командиром росiйського гарнiзону на Запорiжжi Г. Косаговим здiйснив два походи на перекопськi укрiплення i не дав татарам можливостi об’єднатися з поляками. Успiшним був похiд Сiрка та кошового Рога проти татар 1667 р. У 1677-1678 рр. Українськi козаки на чолi з І. Самойлевiчем разом iз московськими вiйськом обороняли Чигирин вiд Туркiв пiд час росiйсько-турецької вiйни (1677-1681) за правобережнi землi України. У 90-х роках козаки планували здобути турецьку фортецю Азов. Вiдволiкаючий удар завдався в пониззi Днiпра. Було здобуто 4 ворожi фортецi, що вiдкривало водний шлях до Чорного моря. 19 липня 1696 р. пiд час другого похода Азов було здобуто. Водночас активiзувалися суходiльнi та морськi походи запорозьких козакiв на Крим, що сприяло бойовим дiям пiд Азовом. Унаслiдок азово-днiпровських походiв пiвденнi рубежi України та Росiї стали безпечними.
У другiй половинi XVII ст. народ України, як i ранiше, боровся проти агресiї Туреччини, Польщi та Кримського ханства. На при кiнцi XVII ст. українськi землi було подiлено мiж Росiєю, Польщею i Туреччиною. Автономiя Лiвобережної України регулярно обмежувалася. Полiтика козацької старшини та української шляхти, як i боротьба мiж гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України.
2. Як писалось ранiше внаслiдок визвольної вiйни 1648-1657 рр. Українська держава увiйшла до складу Московської на правах автономiї. Основою державної територiї була Надднiпрянщина вiд Случi до Днiстра на заходi, до кордонiв Росiї на сходi, тобто Київське, Брацлавське, Чернiгiвське воєводства, частина Волинського та Бiлої Русi. Галичина й частина Волинi линились у полякiв. На пiдлеглих козакам землях, площею майже 150 тис. км2 , проживало 1,2-1,5 млн населення.
Пiсля смертi Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Вiйська Івана Виговського. Про його правлiння нам вже звiсно (см. п 1). Виговський вiдмовився вiд гетьманства i гетьманом обрали Юрiя Хмельницького (1659-1663). Вiн пiдписав iз царським урядом новi Переяславськi статтi 1659 р., що доповнювали та iстотно обмежували Березневi статтi 1654 р. Старшинi заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману – пiдтримувати вiдносини з iншими державами. Московськi воєводи, крим Києва, з’явились i в деяких iнших мiстах. Це допомогло Москвi укрiпитися в Українi.
У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав iз Польщею Слабодищенський трактат, за яким Україна визнавала владу Польщi, що викликало протест з боку лiвобережних полкiв i змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розiрвана на окремi територiї соцiальними конфлiктами, Україна розпалася на двi окремi частини. Народ назвав цей час
3. На Правобережжi України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665), який здобув грунтовну освiту i обiймала низку важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному вiн проводив про польську полiтику. Разом iз поляками захопив Лiвобережжя, агiтуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотiв. Це ще бiльше обурило народ. Втративши пiдтримку населення, Тетеря втiк до Польщi.
На Лiвобережжi в тi часи гетьманом був Я. Сомко (обраний ще 1662 р. за гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в серпатизмi та за судовим вироком стратив у вереснi 1663 р. А в червнi того ж року представники Росiї домоглися обрання гетьманом Лiвобережної України кошового Запорозької Сiчi Івана Брюховецького. В 1665 р. вiн пiдписав Моськовськи статтi, за якими в Українi значно обмежувалися права українського народу, а його землi оголошувалися володiнням росiйських царiв. Все це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького було вбито. Тодi ж на Правобережнiй Українi розпочався антифеодальний рух на чолi з І. Поповичем, який i привiв до краху П. Тетерi. Тодi ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Вiн органiзував похiд на Лiвобережжя, де 8 червня 1668 р. (пiсля вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усiєї України.
У той час почався наступ полякiв на Правобережжя, що змусило Дорошенко повернутися туди, залишивши на Лiвобережжi наказ ним гетьманом чернiгiвського полковника Демка Многогрiшного. Незалежна поведiнка гетьмана збурила проти нього старшину. Многогрiшного несподiвано ув’язнили i вiдвезли до Москви. Пiсля допитiв гетьмана заслали до Сибiру, де вiн i помер. За таких умов Дорошенко ледве мiг управляти навiть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало, i вiн уклав союз iз турецьким султаном. Поява туркiв в Українi остаточно вiдвернула народ вiд Дорошенка, який зрiкся 1676 р. булави на користь лiвобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)
до втрати його прибiчникiв, а потiм i до смертi вiд турецьких рук у Кам’янцi (1681) Вiдтодi Правобережна Україна втратила полiтичну й економiчну самостiйнiсть.
У 1677 р. турецька армiя пiдiйшла до Чигирина та обложила його. Протягом чотирьох тижнiв оборонялись захисники мiста. Козацькi полки й росiйськi вiйська розгромили туркiв i татар поблизу Бужина, i Чигирин було врятовано. Нова спроба турецької армiї овладiти мiстом у червнi 1678 р. теж закiнчилася її розгромом бiля Стрельнiкової гори, повз яку пролягла дорога на Чигирин, що ним наприкiнцi липня турки все ж оволодiли. У серпнi поблизу Бужина вiдбулася семиденна жорстока битва, пiсля якої турецька армiя вiдступила. Це стало переломним етапом у вiйнi, яка завершилася Бахчисарайським перемир’ям на 20 рокiв мiж Росiєю, Туреччиною i Кримським ханством. Останнi визнали умови Адрусiвського договору 1667 р. мiж Росiєю та Польщею.
“Трактату про вiчний мир”
мiж Росiєю i Польщею (1686) царський уряд розiрвав мирнi вiдносини з Туреччиною i приєднався до антитурецької “Священної лiги” (Австрiя,Венецiя,Польша), що ц привело до початку боротьби за визволення Пiвнiчнього Причорномор’я та Приазов’я, до кримських походiв 1695-1696 рр. Росiйсько-українських вiйськ.
Лiтература:
2. .“Історiя України” О. Субтельний, Київ 1993 р.
| 
