Богдан Хмельницький
Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився вiн близько 1595 року. Спочатку навчався в Київськiй братськiй, далi, за твердженням польських iсторикiв, у єзуїтськiй школi, що в Ярославi над Сяном. Обдарований природним розумом, вiн був досить освiченою для свого часу людиною, вiльно володiв польською i латинською мовами, а Пiзнiше Ще й турецькою та французькою.
Здобувши освiту, Хмельницький, подiбно до Сагайдачного, вступив до лав козацького вiйська, брав участь у польсько-турецькiй вiйнi 1620—1621 рокiв. У цiй вiйнi вбито його батька, а Богдан тодi потрапив до турецькi неволi, пробувши в полонi два роки в Константинополi. Повернувшись додому, Хмельницький прибув на Запорожжя i час вiд часу ходив у морськi походи з козаками на турецькi мiста. Найуспiшнiше в серпнi 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо вiдбивав пiд Хотином атаки багатотисячних вiйськ Османа. Зiбравши десять тисяч вiдважних козакiв, Хмельницький потопив на Чорному морi дванадцять турецьки галер, а решту переслiдували козацькi чайки аж до самiсiнького Царгорода. Успiшний був i другий похiд 1629 року, коли козаки «окурили мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмiстя столицi й з багатою здобиччю щасливо вернулися на Сiч. Згодом Хмельницький прибув у рiднi краї, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомкiвною i одержав чин чигиринського сотника...
Польський уряд, узявши на свою службу й утримання реєстрових козакiв i зробивши їх привiлейованим станом, намагався протиставляти їх запорожцям, вiдмежувати вiд народу.
IV вiдправив Хмельницького до Францiї, щоб найняти козакiв на вiйськову службу у вiйнi з Іспанiєю. 1646 року 2400 козацьких добровольцiв виїхали до Францiї, де вiдзначились у взяттi фортецi Дюнкерка.
Приборкавши козацько-селянськi повстання, польська шляхта посилила свiй гнiт i свавiлля над українським народом. Жертвою цiєї полiтики став i сам Богдан Хмельницький. 1646 року чигиринський пiдстароста Чаплинський силомiць захопив у Хмельницького його хутiр Суботiв i побив на смерть десятилiтнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливостi в судi, навiть у самого короля. Владислав IV нiбито вiдповiв Богдановi: «Ви воїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе?» Скривджений Хмельницький хотiв прислухатися до поради короля й зi зброєю в руках захистити свої права, а водночас i знедолену свою Батькiвщину, тобто пiдняти народ на збройне повстання. Коли ж про це довiдався коронний гетьман Потоцький i намагався ув'язнити Богдана, то останнiй, видуривши в черкаського полковника Івана Барабаша королiвську грамоту про збiльшення козацького вiйська й право будувати чайки для морських походiв проти туркiв, у груднi 1647 року втiк на" Запорожжя. На козацькiй радi, коли Хмельницький оголосив свої плани пiдняти народ на збройну боротьбу, запорожцi пiдтримали його й почалася пiдготовка нацiонально-визвольної вiйни. Селяни масами прибували на Сiч, а сам гетьман поїхав до кримського хана шукати собi союзника.
Польськi гетьмани Потоцький i Калиновський, довiдавшись про дiї Хмельницького, рушили разом iз реєстровими козаками проти запорозьких повстанцiв. Одначе козаки перейшли на бiк Хмельницького i 8 травня 1648 року в урочищi Жовтi Води польський загiн був розгромлений, а його ватажок, молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня пiд Корсунем польське вiйсько знов було розтрощене, а його керiвники потрапили до полону, їх вiддали татарам. Переможцi захопили всю артилерiю, обоз, вiйськовi припаси. Корсунська перемога рiшуче вплинула на пiднесення народного духу. Селяни скрiзь вступали пiд стяги Хмельницького. По всiй Українi полилися рiчки кровi гнобителiв, палали шляхетськi маєтки, гинули пани, орендатори, єзуїти, євреї. Україна здобула цiлковиту свободу. Залишилось тiльки змiцнити новий суспiльний лад. Але замiсть того, щоб негайно рушити з козацькими загонами до Польщi, де тодi помер король Владнслав IV, Хмельницький чотири мiсяцi вiв даремнi переговори з поляками. У вереснi 1648 року козацьке вiйсько пiд Пилявця-ми знову розгромило 30000 армiю польської шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великої татарської орди, покинула свої обози. Хмельницький рушив до Львова, обложив мiсто, взяв викуп. Запорожцi дiйшли до Замостя, звiдки їм вiдкрився шлях на Варшаву Але гетьман знову марно простояв мiсяць, очiкуючи виборiв нового короля. Ян Казимир прислав Хмельницькому листа i просив його очiкувати комiсарiв, якi мали висунути умови миру. Гетьман у груднi урочисто вернувся до Києва, де його зустрiли кияни, вище духiвництво, дзвонили дзвони, стрiляли з гармат. Хмельницького вiтали як «нового Мойсея», що визволив Україну з лядської неволi.
посли й вiд польського короля, якi вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву i стяг. Богдан i козаки розумiли марнiсть будь-яких переговорiв iз Польщею. Гетьман вiдверто заявив послам, що вiн визволить iз шляхетської неволi весь український народ, що живе також на Волинi, Подiллi та Галичинi, i об'єднає українськi землi в одне незалежне князiвство.
Найвища влада зосереджувала в своїх руках вiйськову й адмiнiстративну владу, яку за давнiм звичаєм обирали на козацьких радах.
Весною 1649 року Хмельницький разом iз ордою хана Іслам-Гiрея взяв облогою польське вiйсько пiд Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир з 20000 армiєю, але її раптово оточив i розгромив Хмельницький. До гетьмана потрапив сам король, однак Богдан змилостився над ним, i пiд Зборовом Ян Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такi: гетьман визнавався найвищим керiвником козацького вiйська, яке мало налiчувати. 40000 i поповнювалося iз мешканцiв України: Київського, Брацлавського та Чернiгiвського воєводств. Тут забороняли перебувати польським вiйськам i жити євреям. Всi посади обiймали українцi; єзуїтам не дозволяли вiдкривати в Києвi свої школи; київський митрополит отримував мiсце в сенатi, скасовувалась унiя.
навчили його по-iншому дивитися на свiт. Але тодi вiн ще зумiв вести справу так, як цього вимагала доля та сподiвання народу. Гетьмановi слiд було використати до кiнця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, пiти в глибину Польщi, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, i вже тодi висунути перед поляками свої умови миру, якi б забезпечували остаточне полiтичне визволення українських земель i створили б у майбутньому можливостi добросусiдських вiдносин з Рiччю Посполитою. Адже в усьому краї не лишилось жодного помiщика, ксьондза, єврея. Зборiвська угода зовсiм не вiдповiдала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалася з полiтичними й соцiальними вимогами народу, оскiльки Хмельницький вирiс i виховувався у польсько-шляхетському середовищi, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких грунтувався тодiшнiй полiтичний i громадський лад Речi Посполитої. І тому не можна було очiкувати, що гетьман вiдразу стане на бiк народного iдеалу, який цiлком заперечував цi порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу вiри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну вiд повернення ненависних народовi євреїв та жовнiрських постоїв, збiльшити кiлькiсть постiйного козацького вiйська — i всi причини невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще бiльшою помилкою Хмельницького, яку вiн допустив, пiдписуючи Зборiвську угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався тiльки 40000 козаками, тобто стiльки козакiв отримали земельнi дiлянки, виконуючи лише вiйськову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до крiпосницької працi своїх помiщикiв. Це була величезна несправедливiсть щодо переважної бiльшостi населення України. Адже в козацькому повстаннi, яке пiдняв Хмельницький i яке забезпечило йому успiх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як ранiше, а весь народ, впевнений у своєму визволеннi. Здобутками народних перемог i скористався Хмельницький, пiдписуючи Зборiвську угоду. Звiдтодi колишня популярнiсть Хмельницького на Українi значно похитнулась. Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий перiод iсторiї вiйн Хмельницького — це була вершина могутностi українського народу та слави його вождя. Пiсля неї починається другий перiод iз нещасними й тяжкими випробуваннями.
Розпустивши вiйсько, Хмельницький восени 1649 року заходився складати козацький реєстр, запроваджував вiйськовий i цивiльний порядок на Українi. З гетьманською булавою король вiддавав Хмельницькому все Чигиринське староство. Ось чому Чигирин з того часу стає столицею всiєї України.
Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборiвської угоди. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духiвництво не допустило посiсти мiсце в сенатi, польська шляхта поверталася, незважаючи на встановлений кордон, на українськi землi; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Подiллi над українськими селянами. Сама угода не мала сили, бо її не затвердив сейм i навiть у груднi 1650 року вiдхилив. Шляхта не хотiла припиняти вiйну. Вона гарячкове озброювалась. Та шаноба до Хмельницького серед українського народу була вже пiдiрвана, i в козацькому вiйську занепав колишнiй дух. Народ проти дружби гетьмана з татарами, якi у союзництвi не соромилися грабувати українськi села й забирати до неволi жiнок i дiтей.
розташувалися на широкому полi пiд Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, пiд час якої кримський хан залишив Хмельницького i вiдступив разом зi своєю ордою. Гетьман кинувся йому навздогiн, сподiваючись зупинити його, але й сам потрапив до татарського полону. Козацькi вiйська пiд орудою Филона Джеджалiя хоробро оборонялись, але змушенi були вiдступити до рiчки Пляшевої, на болотисту мiсцевiсть. Тут вони й зазнали страшної поразки i пiдупав їхнiй дух.
Тим часом татари понад мiсяць тримали Хмельницького в себе. Визволившись, гетьман прибув пiд, Паволоч. Своєю несхитною мужнiстю на козацькiй радi Масловому Бродi Канiвського повiту вiн заспокоїв народ, вдихнув у нього нове завзяття та вiру.
Польське вiйсько прийшло на Україну; ковацькi полки були безсилi його зламати. Водночас iз пiвночi на Україну наступав iз великими загонами литовський гетьман Радзивiлл, який захопив Чернiгiв та Київ. Незабаром польсько-литовськi вiйська зiйшлися пiд Вiлою Церквою. 17 вересня 1651 року й була пiдписана угода, за якою козакам видiляли тiльки одне Київське воєводство, а кiлькiсть козацького вiйська скорочували до 20000 i селяни мусили виконувати свої повинностi, євреям же дозволяли жити скрiзь на Українi. Народ був невдоволений умовами Бiлоцеркiвської угоди, нарiкав не Хмельницького, закидаючи йому, iцо вiн пiклується тiльки про власнi вигоди й козацьку старшину, i простий люд знову вiддає панам пiд батоги, на паколи та шибеницi. У безвихiдному становищi селяни масово почали оселятися на Слобожанщинi, бiля Путивля й Рильська. Острозький полк весь перебрався на береги Тихої Сосни й заснував тут мiсто Острогозьк. Це був перший слобiдський український козацький полк у межах Московської держави.
Сам гетьман не зовсiм добре почувався в Чигиринi i змушений був стратити кiлькох полковникiв, якi пiдбурювали проти нього народ. Весною 1652 року старший син Хмельницького Тимiш разом iз козацьким загоном вирушив до Молдавiї, маючи намiр одружитися з донькою молдавського господаря, з якою вже був заручений. Але польський гетьман Калиновський заступив Тимошевi дорогу. В урочищi Батiг сталася кривава битва, в якiй польське вiйсько зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову вiйну, але йому бракувало коштiв. Гетьман розумiв, що кровопролитнi сутички з Польщею можуть тривати безмежно.
Шестирiчна вiйна коштувала українському народовi величезних жертв, не вщухали безконечнi тривоги, сили i народу виснажувалися. Стало очевидним, що власноруч Україна не переможе шляхту, не доведе до звитяжного кiнця розпочату битву, їй конче потрiбнi союзники. Is цiєю метою Хмельницький вже ранiше вiв переговори з Туреччиною, Семиградським князiвством i навiть зi Швецiєю, переконуючи цi держави виступити разом з ним [проти Польщi. Кримський хан вважався ненадiйним союзником, як це й довела битва пiд Берестечком.
сам король i великим табором розташувався пiд Жванцем, на березi Днiстра. Сюди ж прибули й козаки зi своїми союзниками татарами, якi перетнули полякам шлях до вiдступу. Настали холоди, не вистачало харчiв, i польське вiйсько опинилося в скрутному становищi. Але їх врятували татари, яким король зобов'язався сплатити 100000 червiнцiв воднораз i по 90000 злотих щорiчно. Крiм того, король дозволив татарам протягом 40 днiв ловити на українських землях бранцiв, внаслiдок чого тисячi безневинних людей потрапили до татарської неволi.
пiдданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 сiчня Переяславська рада, на якiй були оголошенi договiрнi статтi, ухвалила приєднати Україну до Росiї. Суть статей договору така:
Україна зберiгає всi свої колишнi порядки i своє самоврядування пiд владою виборних старшин i гетьмана, яких обирають вiльними голосами. Гетьман має право приймати послiв i налагоджувати вiдносини з чужоземними державами; всi українськi стани зберiгають за собою свої давнi права й вольностi: кiлькiсть козацького вiйська збiльшується до 60 тисяч. Крiм того, можна набирати ще й добровiльнi полки; гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню царевi; збiр якої доручали мiсцевим урядовцям, без втручання росiйських збирачiв. Зi свого боку, цар обiцяв захищати Україну своїми вiйськами вiд зазiхань Польщi.
Народ присягав повсюди, але вищi українськi стани з деяким недовiр'ям i тривогою за недоторканiсть своїх прав i старих звичаїв зустрiчали перехiд у московське Пiдданство. Київський митрополит i духiвництво вiдмовилися присягати й не допускали пiдлеглих до неї своїх слуг i взагалi людей, що проживали в їхнiх маєтках. Ко-вацька старшина й православнi шляхтичi, якi пристали до неї пiд час повстання, неохоче йшли пiд «московськую Йротекцiю», бо з їхнiх голiв не вивiтрився план незалежної Української держави.
Койель i Вiльно. Цар урочисто заїхав у столицю Ягеллонiв i прийняв титул великого князя Литовського. У цей же Час шведський король Карл Х почав вiйськовi дiї супроти полякiв i захопив Познань, Варшаву, й, нарештi, Кракiв. А гетьман iз пiвдня вступив до Галичини й Волинi, розгромивши польське вiйсько пiд Городком, i взяв в облогу Львiв. Польща опинилася на краю загибелi, i король Ян Казимир втiк до Сiлезiї. Звiдси вiн двiчi просив Хмельницького не допустити знищення Речi Посполитої. Старий гетьман вiдповiв: «Хай поляки вiдмовляться навiки вiд усього, що належало давнiм князiвствам землi Руської, хай вiдступлять козакам усю Русь до Володимира, Львiв, Ярослав, Перемишль i формально проголосять її вiльною, подiбно до того як iспанський король ви-внав вiльними голландцiв. Тодi ми житимемо з Польщею як друзi i сусiди, а не як пiдданi й раби, i тодi ж пiдпишемо мир на вiчних скрижалях. Але цьому не бувати, доки в Польщi iснують пани; не буде же i миру мiж руськими й поляками».
Михайловичем i Польщею. Хмельницький намагався вiдкрити очi московському урядовi на цю угоду й не вiрити пiдступам польської шляхти, але це було надаремно.
у сумному виглядi. Вiн не втерпiв i скористався одним випадком зробити ще останню спробу здiйснити своє заповiтне ба-жання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договiр з шведським королем Карлом Х i семиградським князем Юрiєм Ракочiєм про передiл Польщi. Згiдно 9 угодою та успiхом союзникiв Україну визнавали назавжди незалежною вiд Польщi державою. Тодi гетьман гiо-слав на допомогу союзникам 12 тисяч козакiв. Одначе поляки повiдомили про дiї Хмельницького московський уряд, i цар пь^едав через своїх бояр суворе попередження гетьмановi за союз iз царськими противниками. Ал? вони настирливо добивались зустрiчi з гетьманом, дорiкали йому, вимагали, щоб вiдряджений загiн повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького i змусила їх зректися своїх планiв.
Мiсяцiв зо два перед смертю Богдан скликав у Чигиринi козацьку раду, на якiй мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козакiв Із прощальним словом, подякував їм за вiрнiсть i послух, мовивши «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав м*-нi Господь закiнчити цю вiйну так, як хотiлося: по-перше, ствердити навiки незалежнiсть i вiльнiсть нашу; по-друге, звiльнити вiд ярма Польського також Волинь, Покуття, Подiл i Полiсся, одне слово — усi землi, якими володiли великi українськi князi, i схилити їх пiд високу руку всеросiйського монарха. Бог задумав iнакше. Не встиг я завершити свою справу, i вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде пiсля мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберiть собi вiльними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокiйно ляжу в могилу».
Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождевi, вибрали на свiй найвищий уряд його неповнолiтнього сина Юрiя. Старого гетьмана охопили батькiвськi почуття i, розумiючи нездалiсть Юрiя, вiн затвердив цей вибiр, який пiзнiше завдав великих страждань Українi.
Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботовi у кам'янiй церквi, яку вiн спорудив i яка збереглася до наших днiв. Але 1664 року польський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботiв i звелiв викинути з домовини для ганьби, кiстки славетнього гетьмана.
|
