Вiзантiйська iмперiя
„Вiзантiйська iмперiя”
ВІЗАНТІЯ е. вихiдцями з грецького мiста Мегари на європейському березi протоки Босфор. Вигiдне географiчне становище колонiї - на перехрестi свiтових торгових шляхiв - спричинилося до побудови тут iмператором Костянтином 1 (324-337) нової столицi iмперiї. Будiвництво нового мiста, названого Константинополь (мiсто Константина) розпочалося у 326 i офiцiйно завершилось у 330. Нова столиця стала центром свiтової держави, яка одержала назву Схiдна Римська iмперiя (Імперiя ромеїв) i проiснувала до 1453, коли Константинополь (Царгород) був здобутий турками.
- Гонарiй (395-423), у Схiднiй - Аркадiй (395-408), якого вважають першим вiзантiйським iмператором. Територiя В. охоплювала землi Балканського пiв-ва, Малу Азiю, Сiрiю, Палестину, Єгипет, Лiвiю (Кiренаїку), частину Месопотамiї, Вiрменiї та Грузiї, а також пiвдень Кримського пiв-ва (Херсонес), острови Егейського та Середземного морiв (Крiт та Кiпр). Офiцiйною мовою у 4-6 ст. була латинська, а згодом - грецька.
була створена система, що базувалася на нових формах ведення сiльського господарства. Важливим фактором було також зростання мiст та торгiвлi. Найбiльшими центрами свiтової торгiвлi були Константинополь, Антiохiя, Александрiя. Високий рiвень розвитку економiки сприяв змiцненню В., яка у 9 ст. досягла найвищої могутностi. За правлiння iмп. Юстинiана (527-565) було проведено адмiнiстративну та законодавчу реформи, змiцнено централiзацiю держави, створено мiцну армiю. Це дало можливiсть В. суттєво розширити свою територiю. Були завойованi Пiвнiчна Африка (533-534), Італiя (555). Далмацiя, Пiвденно-Схiдна Іспанiя, Сiцiлiя, Сардiнiя, Корсiка та Балеарнськi о-ви. Однак, вже наприкiнцi 6 ст. iмперiя вступає в перiод глибокої кризи i вже до середини 8 ст. її територiя зменшується майже вдвiчi. На початку 7 ст. спочатку перси, а згодом араби завоювали Сiрiю, Палестину та Єгипет. У сер. 7 ст. на Балканському пiв-вi утворилося мiцне Болгарське царство. Тодi ж лангобарди пiдкорили собi територiю Італiї, де пiд контролем вiзантiйських властей залишилися лише Равенна, Рим та Неаполь.
Лише на початку 8 ст. iмператору Льву III (717-741) вдалося зупинити натиск арабiв i стабiлiзувати ситуацiю на кордонах iмперiї. Впродовж наступних трьох вiкiв В. з перемiнним успiхом вдавалось утримувати свої землi. На сходi, внаслiдок занепаду Арабського халiфату, вiзантiйцям вдалося пiдкорити Кiлiкiю, Вiрменiю, частину Месопотамiї, о-в Кiпр. Менш вдалими були воєннi дiї на заходi. Тут iмперiя втратила Сiцiлiю, Мальту, Крiт (вiдвойований у 2-й пол. 9 ст.). Найбiльш важливими були взаємини з Болгарiєю, яка на початку 9 ст. стала небезпечним ворогом iмперiї. У 811 хан Крум розгромив вiзантiйське вiйсько i обложив Константинополь. Згодом його внук Симеон захопив майже всi володiннi iмперiї на Балканах за винятком Царгорода i Сопунi (м. фессалонiки). Лише у 2-й пол. 9 ст. В. вдалося лiквiдувати загрозу зi сторони болгар, держава яких у 1018 була завойована i перетворена на одну з провiнцiй iмперiї.
у полон. Пiсля цього турки-сельджуки швидко захопили значну частину Малої Азiї i створили тут Рулинський (Іконiйський) султанат. Одночасно на заходi активiзували воєннi дiї нормани, якi захопили володiння iмперiї на Аппенiнському пiв-вi.
Пiд впливом вiйськових невдач i в самiй iмперiї загострюється внутрiшньополiтична боротьба, яка проявилася у виступах великих землевласникiв проти iмператорської влади i зростаннi сепаратних тенденцiй в окремих провiнцiя. Останнiй перiод розквiту В. припадає на правлiння тут династiї Комненiв. Завдяки проведенню ряду полiтичних, економiчних, адмiнiстративних реформ феодального характеру, вдалося стабiлiзувати становище iмперiї. Однак, вже наприкiнцi 12 ст. явними стають ознаки кризового стану держави. Вона ще знайшла сили стримувати натиск норманiв на Балканах, за допомогою хрестоносцiв було вiдвойовано частину Малої Азiї. Але пiд час IV Хрестового походу (1204) хрестоносцi за дорученням Венецiї, здобули i пограбували Константинополь.
Вiзантiйська iмперiя припинила iснування як полiтичне цiле. На її обломках утворився ряд феодальних самостiйних держав -Латинська iмперiя з центром в Царгородi та ряд залежних вiд неї утворень (князiвство Ахайя, герцогства Афiни, Наксос та iн.), Епiрський деспотат, Нiклоська та Трапезундська iмперiї в Малiй Азiї.
Нiмейська iмперiя завдяки вигiдному географiчному становищу i ряду реформ, проведених у нiй представниками династiї Палеологiв, досить швидко змiцнiла i вже у 1261 iмператор Михаїл VIII Палеолог захопив Константинополь i вiдновив Вiзантiйську iмперiю. Територiя її охоплювала пн. -зах. частину Малої Азiї, основну частину Македонiї та Фракiї, ряд островiв на пiвночi Егейського моря та пiвденну частину Пелопонесу. Однак i надалi становище iмперiї залишалося вкрай важким. Зi сходу їй загрожували турки-османи, з пiвночi - серби i болгари, частину островiв захопили венецiанцi, а латинськi рицарi - Пелопонес i середню Грецiю.
васалом Туреччини i володiв лише столицею. У 1453 турки пiсля нетривалої облоги штурмом здобули Константинополь, пiсля чого Вiзантiйська iмперiя перестала iснувати. Трапезундська iмперiя проiснувала до 1461 коли її землi також були захопленi турками. Історiя В. тiсно пов'язана з долею народiв, що в рiзнi епохи проживали на українських землях. У перших столiттях н. е. iмперiя контактувала з племенами, якi розселялися у Прикарпаттi, Приднiстров'ї, Пiвнiчному Причорномор'ї, Криму. В часи т. зв. "великого переселення народiв" тут пролягали шляхи, якими кочовi орди (готи, гунни, авари та iн.) переселялися до кордонiв Римської, а згодом Вiзантiйської iмперiї. У 4-6 ст. на теритрiю В. здiйснювали походи слов'яни -анти, що створили перше державне слов'янське утворення на українських землях - Антський племiнний союз. Згодом слов'яни розпочали масову мiграцiю та територiю Балканського пiв-ва, i незабаром вони стали домiнуючим населенням в окремих регiонах. В. Пiсля утворення у 9 ст. Київської держави, її контакти з В. стали широкомасштабними i багатогранними, вони охоплювали полiтичне, економiчне та культурне життя обох країн. Вперше iсторичнi джерела згадують про великий похiд русичiв на Вiзантiю в 860. Тодi князi Аскольд та Дир здiйснили невдалу облогу Константинополя. Результатом цього походу був початок широкого ознайомлення з християнським вiровченням i його поширення на Русi. Особливо жвавими були зв'язки мiж обома державами у 9 ст. Князь Олег двiчi (907,911) ходив походами на Царгород i добився укладення вигiдної торгової угоди з В., що надавала широких привiлеїв руським купцям. Менш успiшною була вiзантiйська полiтика князя Ігоря. Два невдалi походи на Константинополь (941, 944) привели до укладення невигiдного для Київської держави торгового договору. На новий рiвень поставила русько-вiзантiйськi вiдносини княгиня Ольга, яка у 957 на чолi посольства вiдвiдала Костантинополь. Там вона вела успiшнi дипломатичнi переговори з iмператором В. Константином VII Багрянородним. Є свiдчення, що саме пiд час свого перебування у Царгородi Ольга прийняла християнство. Результатом її мiсiї було покращення торгових зв'язкiв мiж обома державами. У роки правлiння Святослава Ігоровича вiдносини мiж Київською державою i В. суттєво погiршилися. Причиною цього було прагнення обох сторiн укрiпитися з Болгарiєю. Воєннi дiї Святослава на Дунаї, що тривали впродовж 968-971 закiнчилися його поразкою i укладенням невигiдної для Русi угоди пiд Доростолом. Невдовзi пiсля цього сам князь був вбитий у сутичцi з печенiгами, якi дiяли у згодi з В. Постiйно пiдтримував зв'язки з вiзантiйськими iмператорами Володимир Святославич. Внаслiдок тривалих дипломатичних переговорiв i вiйськового походу на Корсунь (Херсонес) йому вдалося добитися укладення шлюбу з сестрою iмператора Анною.
невдало. Але вже незабаром син Ярослава Мудрого Всеволод був одружений з внучкою вiзантiйського iмператора Константина Мономаха. В часи розпаду Київської держави В. утримувала тiснi зв'язки з окремими князiвствами, насамперед- Галицьким. Дочка князя Володаря Ростиславича була одружена з представником вiзантiйської правлячої династiї, а наступник вiзантiйського престолу Андроник Комнен був частим гостем галицького князя Ярослава Осмомисла. З часiв прийняття християнства особливо тiсними стають культурнi i духовнi зв'язки з В. Аж до 1686 православна церква на українських землях перебувала у канонiчнiй юрисдикцiї патрiарха константинопольського. Київськими митрополитами майже постiйно були вихiдцi з В. Впродовж домонгольського перiоду лише два з них були руського походження -Іларiон (1051) та Климентiй Смолятич (1147). Однак Київська митрополiя мала значну внутрiшню незалежнiсть вiд патрiарха i одночасно не була пiдпорядкована свiтськiй владi, як церква у В. чи згодом у Москвi.
В перiод входження українських земель до складу Польщi та Литви православна церква добилася ще бiльшої самостiйностi у вирiшеннi своїх внутрiшнiх питань, хоча i надалi продовжувала керуватися збiрником вiзантiйського церковного права "Номоканоном". Значним був вплив вiзантiйських церковних норм на органiзацiю чернечого життя в Українi, розвиток української лiтератури, архiтектури та образотворчого мистецтва.
|
