Реферат на тему:
“Іван Грозний”
Особистiсть пануючи Івана ІV (Грозного) завжди притягала до себе, що называється негативною чарiвнiстю. Це була яскрава особистiсть, iндивiдуальнiсть, а не посереднiсть. Іван Грозний залишився в iсторiї уособленням деспотизма i тиранiї росiйського самодержавства. Вихований у роки боярського правлiння, з 8-ми рокiв позбавлений матерi, вiн випробував на собi жахи боярських звад i боярського розгулу. Вiн бачив кров i лестощi, дуже рано почав задумуватися про владу, про те, що вiн государ Московський i Всея Русi.
Іван народився 25 серпня 1530 р. у родинi великого князя Василя ІІІ. Будучи трьох рокiв вiд роду, вiн позбавився батька, а в неповних вiсьмох рокiв - матерi Олени Глинской. Його чотирирiчний брат Юрiй не мiг подiляти з ним дитячих забав. Дитина була глухонiмим вiд народження. Вiдповiдно до заповiту батька правлiння державою перейшло в руки бояр, що повиннi були передати владу по досягненнi їм повнолiття.
їх згодi незабаром прийшов кiнець.
З загибеллю Андрiя Старицького старшим серед опiкунiв став князь Василь Васильович Шуйский. Цей боярин, якому було бiльш 50 рокiв женився на царiвнi Настасiї, двоюрiднiй сестрi малолiтнього великого князя Івана. Ставши членом великокнязiвської родини, князь Василь захотiв улаштувати життя, пристойну його новому положенню, зi старого подворья вiн переїхав жити на двiр Старицького.
"небреженьи". Бояри мало пiклувалися про пiдлiтка. І вiн i його молодший брат Юрiй терпiли нестаток навiть у платтi i їжi. Усе це озлобляло й обурювало пiдлiтка, що уже вiддавав собi звiт у тому, що вiдбувалося. Тому Іван на все життя зберiг недобре вiдношення до опiкунiв. У своїх листах вiн не ховав роздратування проти них. Бояри не посвячували Івана у свої справи, але зiрко стежили за його прихильностями i поспiшали видалити з палацу можливих фаворитiв.
Досягши зрiлого вiку, Іван не раз згадував його сирiтське дитинство. Чорнило його зверталося в жовч, коли вiн описував образи, заподiянi йому - покинутому сироти - боярами. У душу сироти рано i глибоко урiзалося почуття брошенности i самiтностi. Потворнi сцени боярського своєволля i насильства, серед яких рiс Іван, перетворили його боязкiсть у нервову лякливiсть. Дитина пережила страшне нервове потрясiння, коли бояри Шуй-ськi один раз на свiтанку вломилися в його спальню, розбудили i злякали його. З роками в Іванi розвилися пiдозрiлiсть i глибока недовiра до людей.
Іван швидко розвивався фiзично й у 13 рокiв виглядав сущим здорованем. Посольський наказ офiцiйно оголосив за рубежем, що великий государ "у мужеский вiк входить, а ростом зробленої людини вуж є, а з божь-ею волею помышляет уже шлюбний сезон приняти." Дяки досить точно описали зовнiшнi прикмети рослого юнака, але вони дарма приписували йому статечнi помисли про одруження. Пiдлiток дуже мало нагадував колишнього хлопчика, росшего в "неволi" i строгостi; звiльнившись вiд опiки й авторитета найстарших бояр, великий князь вiддався диким потехам i iграм, яких його позбавляли в дитинствi.
Навколишнiх уражали буйство i шалена вдача Івана. Рокiв у 12 вiн за-бирался на гостроверхi тереми i спихивал вiдтiля кiшок i собак. У 14 рокiв вiн почав "чоловiчкiв уроняти". Кривавi забави потiшали "великого государя". Хлопчисько запекло бешкетував. З ватагою сверстникiв, дiтьми знатнейших бояр, вiн роз'їжджав по вулицях i площам мiста, топтав конями народ, бив i грабував простолюд "що скачуть i бiгають усюди неблагопристойно".
добре пам'ятав, як у його присутностi вiдбулася бiйка в Думi, коли Андрiй Шуйский i його прихильники кинулися з кулаками на боярина Воронцова, стали бити його, обiрвали на ньому плаття, "винести з хати так би убити хотiли". Пiсля чого вiн був засланий у Кострому, незважаючи на заступництво Івана.
Цю образу 13-лiтнiй "самодержець", однак не простив. Не пройшло 3 мiсяцiв пiсля iнциденту в Думi, один з "ласкателей" пiдучив великого князя стратити Андрiя Шуйского. Князь Шуйский, що стояв у той час на чолi керування, був по його наказi схоплений великокнязiвськими псарями й убитий, а його радники були розiсланi в посилання по мiстах. Псарi наброси-лись на боярина бiля палацу в Курятных ворiт, убитий лежав 2 години "Вiд тих мiсць - записав лiтописець - стали бояри вiд государя страх мати i послушанiє".
Падiнням Шуйских, в остаточному пiдсумку скористалися дядьки великого князя - князi Глинские. Власне кажучи правлiння Глинских мало чим вiдрiзнялось вiд хозяйничества Шуйских; їхнi люди беззаконно грабували населення. Бояри розпоряджалися у свою користь державним земельним фондом, государ-ственная скарбниця була розграбована.
Пройшли довгi i довгi роки, перш нiж Іван ІV домiгся слухняностi вiд бояр, поки ж вiн сам став знаряддям у руках придворних.
Создавшееся в наслiдок "бесчиния i самовольства" бояр положення становило серйозну небезпеку для цiлiсностi держави i повиннi були викликати спроби змiцнити владу з боку тих груп пануючих класiв, що побоювалися розвалу державної єдностi. Першу таку спробу зробив Митрополит Макарiй. По переконаннях вiн був гарячим прихильником сильної самодержавної влади. Пiд безсумнiвним впливом Макарiя склалася i полiтична iдеологiя Івана Грозного. Макарiю, очевидно, належала думка про вiнчання на царство молодого Івана. Цей акт повинний був не тiльки пiдвищити мiжнародне значення Московського царства, але i змiцнити центральну владу, що розхиталася.
Коли Івановi виповнилося 16 рокiв, Боярська дума i митрополит коронували його на царство. Прийняття царського титулу знаменував початок його самостiйного правлiння.
Вiнчання на царство вiдбувалося 16 сiчня 1547 р. Було зроблено всi, щоб додати йому якнайбiльше блиску й урочистостi.
Над Москвою плив дзвiн. Дзвонили у всiх кремлiвських ратуш, їм вторили окраїннi церкви i монастирi. Вони возвещали московським жителям про урочисту подiю - вiнчаннi молодого государя великого князя всея Русi Івана Васильовича на царство.
У важких хутряних шубах, соболiних, горностаєвих, бiлячих, критих те схiдними шовками з яскравими розводами, те iталiйським оксамитом, те фландрским сукном, плавно рухалися бояри. Заворожена пишнотою ходу i серьйзонiстю що вiдбувалася, юрба застигла. Чи жарт, вiнчання на царство. Такого Москва ще не бачила.
Пiд час довгої, за звичаєм православної церкви, урочистої служби митрополит поклав на Івана хрест, вiнець i бармы. Вустами митрополита була написана програма дiяльностi пануючи: У союзi з церквою, що вiдтепер з'являлася "матiр'ю" царської влади, цар повинний був змiцнити "суд i правду" усерединi країни, вести боротьбу за розширення держави.
По завершеннi чина вiнчання великий князь став "боговенчаним царем". По червоному оксамитi, струившемуся, немов потiк кровi, на слiпуче бiлому снiгу, йшов у свої хоромы перший росiйський цар, що носив цей титул на за-кiнних, з погляду того свiту пiдставах.
"царюючим мiстом", а росiйська земля - Росiйським царством. Але для народiв Росiї почався один з найтрагiчнiших перiодiв його iсторiї. Наставав "час Івана Грозного".
У пору реформ особистий вплив Івана зменшувалося авторитетом його радникiв.
В молодi роки государ разом зi своїми обраними радниками повiв смiливу зовнiшню i внутрiшню полiтику, метою якої було: з одного боку - упорядкувати законодавство, улаштувати обласне управлiння i залучити до нього виборних людей з рiзних станiв, з iншого боку - розширити границi держави на Сходi i Заходi, домогтися берега Балтийського моря, змiцнити зв'язки з Захiдною Європою.
змiцнення режиму особистої влади й боротися з ворогами. І якщо батько i дiд Івана ІV умiло залучали на свою сторону колишнiх незалежних князiв, даючи їм щедрi обiцянки i реальнi привiлеї, то Грозний внiс у цей процес непередбачену жорстокiсть i деспотизм.
Вiн остаточно позбувся вiд старих радникiв i боярської опiки. Здавалося б, цар досяг, нарештi, необмеженої влади, який домагався. Але таке враження, очевидно, страждає перебiльшенням. Опричнина з'явилася улюбленим дiтищем Грозного, але вона не була плодом тiльки його розуму й енергiї. У найважливiшi перiоди опричнини поруч з царем Іваном незмiнно виступає цiла плеяда дiячiв практичного складу, людей, що вселяють жах. "Напроти того, це панування людей, що самi наляканi. Терор - це здебiльшого, марнi жорстокостi, зробленi для власного заспокоєння людьми, що самi вiдчувають страх".
мiри звеличували мудрiсть i непогрiшнiсть правителя. Пiд впливом страху i непомiрних славослiв'їв Грозний, незважаючи на весь природний розум, усе бiльше втрачав перспективу, ставав нетерпимий до будь-якого протирiччя i вперто нагромаджував помилку на помилку. Зрештою, вiн оточив себе людьми самi сумнiвними, безсовiсними кар'єристами i катами. Опричнина створила видимiсть усевладдя московського самодержця. Але в царствi опричного терору правитель сам став iграшкою в руках авантюристiв типу Малюти Скуратова.
Пiсля розгрому Казанi Грозний велiв страчувати повезених у Новгород мусульман, що вiдмовилися прийняти християнство, у завойованому Полоцьку наказав утопити всiх мiсцевих євреїв, власноручно душив своїх незаконнонароджених дiтей.
Вiд навiженства i жорстокостi цар Іван легко переходив до покаяння. Також з дивною легкiстю вiн переходив вiд смиренностi до гординi i гнiву, що унижали й уничтожали спiврозмовника. Цар не прочь був затiяти словесний двобiй з жертвою в той момент, коли кат уже приготував сокиру.
У шлюбi Івановi призначено було насолодитися щастям, що не випадало на частку його предкiв. Першою його дружиною була Настасiя, дочка боярина Романа Юрiйовича Захарьїна-Кошкiна. Молодий цар любив свою дружину. Спустя багато рокiв, Іван згадував про радостi i щастя, що йому доставив союз з Настасiєю. Шлюб вiдбувся 3 лютого 1547 р. Не пройшов i трьох мiсяцiв пiсля цього, як спалахнула пожежа, що знищила бiльшу частина столицi. Іван був виведений iз солодкого спокою, у якому навколишнi схильнi були бачити застава кращого майбутнього. Красива i ласкава Настасiя здавалася ангелом-хоронителем, що удержить государя вiд вибухiв гнiву i дасть спокiй пiдданим. Але вплив Настасiї був перебiльшений, як i усi перебiльшувалося в цiй легендарнiй країнi. Вона залишила Івановi 2 синiв. Молодший з них, Федiр, був хворобливий i слабшав розумом. З ним не вважалися. Старший, Іван, очевидно, i фiзично, i морально нагадував батька, що подiляв з ним заняття i забави.
Друг раз Іван женився в 1561 р. на Марiї, напiвдикiй черкесцi Темрюкiвнi. Умерла вона в 1569 р. Про неї ходила поголоска, що вона була така ж розпущена по своїх вдачах, як i жорстока по природi.
чим вона стала його дружиною, тобто вона вмерла незайманою.
Цим цар хотiв виправдати свiй намiр вступити в 4 шлюб, про яке вiн став думати негайно пiсля смертi Марфи. Церковнi правила перешкоджали здiйснити його намiр. Вiн став доводити необхiднiсть для себе нового союзу, затверджуючи, що в нього одну за iншою отруїли 3 дружини, вiн говорив, що пiсля смертi 2 дружини вiн уже сам був готовий пiти в монастир. Тiльки турботи про виховання дiтей i про свою державу удержали його. Вiн повинний обрати собi подругу, щоб "уникнути грiха". Церква уступила настiйним проханням пануючи.
У 1572 р. вiн повiв до вiвтаря дочка одного зi своїх придворних вельмож, Ганну Колтовскую. Через 3 роки вiн заточив її в монастир. Приводом для цього послужило обвинувачення пред'явлене до царицi в змовi царицi проти нього. Розлучення супроводжувалося стратами, що зовсiм винищили родину царицi. Ганна прожила в Тихвiну до 1626 р. пiд iм'ям черницi Дарьї.
Пiсля цього цар наблизив одну за iншою 2 наложниць - Ганну Васильчикову i Василису Мелентьєву. Обидвi вони визнавалися його дружинами, хоча для спiвжиття з ними вiн iспросил тiльки дозволу свого духiвника, що розумiв, що для такої людини, як Іван, потрiбно винаходити бiльш еластичнi правила. За свiдченням лiтописiв, Ганна продовжувала ще 3 роки користатися ласками Івана. Але умерла вона все-таки насильницькою смертю. Кар'єра Василиси була бiльш короткою, ще зовсiм молодою i красивою, вона була заточена в один з пiдмосковних монастирiв.
в рiцi.
У вереснi 1580 р. цар вступив у 7 чи 8 бiльш-менш законний шлюб з Марiєю Нагой, дочкою боярина Федора Федоровича. Вона незабаром стала матiр'ю царевича Дмитра. У той же час цар женив свого сина Федора на сестрi Бориса Годунова Іринi, i створив, таким чином, нову родину на який зосередилася його любов. Утiм, це не заважало йому плекати мрiю про шлюб з Марiєю Гастiнгс.
Легко собi представити, чим могла бути за таких умов домашнє життя царя. Бiльше усiх своїх синiв цар любив старшого Івана, спадкоємця царського престолу, мiж батьком i сином iснувала згода в iдеях i почуттях. Вони навiть мiнялися своїми коханками. Але один раз, ображений зовнiшнiм виглядом своєї невiстки цар ударив її з такою силою, що вона ранiше часу розв'язалася вiд тягаря. Природно, що царевич не стримався вiд докорiв на адресу батька. Грозний розлютив i замахнувся своїм цiпком. Удар був нанесений царевичу прямо в скроню.
Злочин був зроблений царем без намiру, але воно все-таки перейшло ту мiру, до якої звикли його сучасники. Смерть спадкоємця з'явилася як би народним нещастям, тому що майбутнє московського престолу представлялося дуже сумним. Федiр був напiвiдiот, Дмитро - ще дитя. Вiд своїх коханок цар мав кiлька синiв, але вони не визнавалися його законними спадкоємцями.
У наслiдок цього, цар бiльше, нiж коли-небудь, намагався заглушити свiй сум i роздирання совiстi в самiй неприборканiй розпустi. Цi надмiрностi остаточно пiдiрвали i без того вже растроенное його здоров'я.
На початку 1584 р. виявилися деякi тривожнi симптоми, що схвилювали государя i весь його двiр. Тiло Івана розпухнуло i стало видавати нестерпний сморiд. Лiкарi визнавали в цьому розкладання кровi. Астрологи вказали час, коли наступить смерть. Але царю про це сказано не було. Однак Богдан Бєльський (улюбленець Івана) попередив астрологiв, що якщо їхнє пророкування не збудеться, їх спалять живими. Це було рiвносильно призначенню премiї за убивство царя. Тому, пiсля його смертi багатьма висловлювалися пiдозри, що вiн був отруєний Борисом Годуновым зi спiльниками.
Цар умер 18 березня 1584 р. Вiн запросив Бориса Годунова зiграти з ним у шахи i сам уже почав розставляти фiгури по дошцi, як раптом вiдчув себе дурно. Спустя кiлька хвилин вiн уже хрипiв в агонiї. Так виповнилися пророкування астрологiв. За бажанням Івана, пiсля здiйснення над ним передсмертних обрядiв, вiн прийняв чернецтво. Вiн залишив своєму сину Федоровi царський вiнець, а Борисовi Годунову державну владу.
Такий був перший цар усея Русi.
|
