Іван Липа - спадщина митця
Епiстолярна спадщина Івана Липи
Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невiдомим як в iсторiї України, так в лiтературi i культурi. Хоча у свою добу вiн був видатним громадським дiячем, письменником i лiкарем. Іван Липа залишив по собi великий творчiй доробок, у який входять казки, притчi, повiстi, вiршi. Багато творiв, на жаль, залишаються ненадрукованими i на сьогоднiшнiй день, бо на початку ХХ столiття заборонялося друкувати українською мовою. Залишалась невеличка купка перiодичних видань, таких, як «Зоря», «Правда», «Лiтературно-Науковий Вiсник», «Досвiтнi огнi», альманах «За красою», в яких вмiщено незначну кiлькiсть поетичних i прозових творiв Івана Липи. Його творчiсть має величезне значення у розвитку української лiтератури i культури.
Невiд`ємною складовою частиною творчого доробку письменника, безумовно, є його епiстолярна спадщина. Адже i в написаннi листiв Іван Липа залишається насамперед митцем. Із епiстолярiю письменника можна довiдатись не лише про цiкавi автобiографiчнi факти, бiльшiсть листiв Івана Липи самi по собi є довершеними творами. Саме в листах, у спiлкуваннi iз своїми родичами та друзями, ми можемо побачити внутрiшнiй свiт митця, його думки та мрiї: «У листах письменника вiдбивається духовний свiт, складнiсть i неповторнiсть його особистостi. Якщо твори письменника зверненi до всiх, то у приватному листуваннi своєму адресату вiн звiряє часто найпотаємнiшi задуми та мрiї»[12,3].
Мета дослiдження: проаналiзувати листи Івана Липи, довести їх значущiсть у творчому доробку письменника, викликати у читачiв iнтерес до постатi митця для того, щоб iм`я та творчiсть iз забуття.
Іван Липа був дуже активним у громадському життi України, свiдомим громадянином. Вiн спiлкувався iз видатними дiячами культури i лiтератури своєї доби, деякi з них були для письменника справжнiми друзями, що ми можемо побачити iз його листiв. В архiвах i вiддiлах рукописiв можна знайти листи Івана Липи до І. Франка, М. Вороного, Б. Грiнченка, М. Грiнченко, Н. Грiнченко (дружина i дочка Б. Грiнченка), Єфремова, О. Кобилянської, О. Кониського, О. Маковея, Г. Хоткевича, Панаса Мирного, а також листи до редакцiй «Лiтературно-Наукового Вiсника» i «Мети».
Із листiв ми бачимо, що І. Липа по-братському ставився до М. Вороного, про це також свiдчить їх сучасник Ілько Гаврилюк, цитуючи слова письменника: «Це мiй побратим. Розумiєте, Ілько Івановичу? Це однаково, що ми рiднi брати. Ми прийняли побратимство по українському звичаю; з таким рiдним почуттям i помремо»[2,7]. Про щиру дружбу свiдчать листи Івана Липи до родини Грiнченкiв. Не можна не згадати також про той факт, що Марiя Грiнченко була сестрою письменника. Вiн навiть приїздив у гостi до родини Грiнченкiв, коли вони мешкали у селi Олексiївка (Луганська область). Саме до М. Грiнченко адресована найбiльша кiлькiсть листiв, на її вiдповiдь митець чекав iз нетерпiнням.
Із листiв Івана Липи до Івана Франка можна побачити, що у них були дружнi стосунки. Ми зупинимось на бiльш детальному аналiзi листiв І. Липи до родини Грiнченкiв та до Івана Франка. Саме у листуваннi з цими прогресивними громадськими дiячами його доби найбiльш розкриваються полiтичнi та суспiльнi переконання автора, його естетика i поетика. Читаючи цi листи, ми становимось свiдками подiй того часу, свiдками уболiвань автора за український народ, свою Батькiвщину, полемiки Івана Липи з iншими лiтераторами.
Епiстолярна спадщина І. Липи характеризується стильовою рiзноманiтнiстю: вiн писав листи у розмовному, публiцистичному, художньому стилях, в залежностi вiд того, до кого вiн звертався.
Найбiльш поетичними, довiрливими i щирими є листи Івана Липи до його сестри Марiї Грiнченко. Деякi з них написанi у вiршовiй формi. Вiн завжди ласкаво звертається до дружини Б. Грiнченка: сестра; сестриченька; дорога сестро, кохана сестро, люба сестро; хороша сестро; дорога сестриченько, моя хороша; сестро! Рiдна!
На найбiльшу увагу заслуговують листи, написанi у вiршовiй формi, бо через призму саме цих листiв митець звертається до своєї сестри, бiдкаючись на долю, на неможливiсть втiлення у життя своїх мрiй, закликає її скорiше вiдповiсти:
Ой то не громи на небi загуркотали,
То з вуст мої крилатi слова вилетали,
То мої рученьки папiр бiленький хапали
Листи до сестри у город Чернiгiв писали
Долю свою проклинали:
«Ой доле ж моя, доле вередлива,
Без мiри неправдива!
Чом ти, доле неправдива, ти дала
Менi всього три талани?
Що один талан – моє чуле серденько,
Ще другий талан – мiй розум ясненький,
Свої рани до вiку у серцi ховаю?
Та ж дала менi, доле, хоч одного нещастя!
Перед ким похвалитися розумом ясненьким?
У того друга - подружжя, що б йому забуття не мати
До вiку у серцi своєму ховати?
Нещастя-недолi
А тепер я без того погибаю,
Мов у неволi конаю.
Що приходе нiч – то забуття не маю
Своє лихо бурлацьке присипляю.
Та не присплю – не забуваю,
І не перед ким своєю працею не хвалюся. [8].
Цей лист яскраво iлюструє вплив народних пiсень i фольклорної поезiї на творчiсть автора. Вживання вигуку ой на початку строф, магiчне число три, плеоназм i тавтологiя – це риси, притаманнi народнiй творчостi.
Лист-вiрш вражає багатством i яскравiстю тропiв i стилiстичних фiгур, за допомогою яких мова письменника становиться чiткою, художньо виразною та емоцiйно пiднесеною.
Часто Іван Липа вдається до такого рiзновиду тропiв, як порiвняння:
…А тепер я без того погибаю,
Мов у неволi конаю…[8].
Лист також багатий на художнi означення, за рахунок використання яких автор досягає образностi мови: крилатi слова; доля вередлива; доля неправдива; розум ясненький;водяна пустиня [8, ].
Епiстолярiю письменника властива метафоричнiсть. За допомогою метафор митець образно описує процес написання листа:
…То не моря заревiли, застогнали, -
То з вуст мої крилатi слова вилетали…[8].
Своє життя автор порiвнює який не може дiстатися берега, бо йому заважають перешкоди.
Серед численних стилiстичних фiгур митець широко використовує антитезу. На протиставленнi талан – нещастя побудовано весь лист. За допомогою цiєї антонiмiчної пари автор яскраво пiдкреслює минущiсть i змiннiсть життя. Цим досягається контрастнiсть поезiї.
Цiкавою є синтаксична побудова листа. Взагалi вся епiстолярна спадщина багата на синтаксичнi засоби увиразнення мовлення. Емоцiйною мову вiрша робить зворотнiй порядок слiв, тобто iнверсiя:
…Що приходе нiч – то забуття не маю…
Інверсованi слова письменник ставить на початку речення, тобто в iнтонацiйно сильнi мiсця фрази, за рахунок чого читач мимоволi звертає увагу на цi мiсця.
Широко використовує митець таку стилiстичну фiгуру, як плеоназм, що доводить тяжiння автора до народнопоетичної творчостi та увиразнює мову листа:
…Аж там гори-скелi невилазимi…
…Аж там лiси-терни непроходимi…
Цi рядки також яскраво iлюструють вживання Іваном Липою iншої стилiстичної фiгури – анафори. Цей анафоричний повтор не є єдиним у вiршi.
…Ой ти ж доле моя, доле вередлива,
Всi листи, адресованi родинi Грiнченкiв, вiдрiзняються щирiстю почуттiв, емоцiйною забарвленiстю та довiрливим ставленням до адресата. Автор пише не лише про свої громадськi погляди, роботу лiкарем, творчi пошуки, а й про своє особисте життя. Багато листiв присвяченi його коханiй дружинi, Марiї Шепель-Шепеленко. Іван Липа натхненно пише про початок стосункiв мiж ним i його обраницею серця, про щасливе подружнє життя, дуже тяжко переживає її хворобу i смерть. В одному iз своїх листiв до сестри вiн називає Марiю соколицею:
…Ой летiла соколиця
Сiла-пала, умирала
В моєму садку…
Цей лист пiдписано псевдонiмом Петро Шелест.
З повагою Іван Липа пише доньцi Бориса Грiнченка, Настi, вiтаючи з новосiллям; алегорично називає її пташкою, що символiзує волю: «Вилетiла пташка з гнiздечка. Та й щебече на вольнiй волi i аж сюди долетають звуки того веселого щебетання» [10]. З сумом звертається автор до редакцiї газети «Мета» пiсля смертi Настi, закликаючи надрукувати згадку про неї, бо, на думку Івана Липи, вона була «цвiтом вкраїнського жiноцтва» [9].
Цiкавi листи Іван Липи до Бориса Грiнченка. Вони свiдчать про щиру дружбу та товариськi стосунки мiж двома письменниками. Але їх пов`язувала не тiльки дружба. Вони обидва були справжнiми синами своєї Батькiвщини. Доля народу i його добробут стояв для них на першому мiсцi, був понад усе, навiть понад власне життя. Про це свiдчать наступнi рядки з листа: «Тим Ви тепер щасливi, бо спокiйнi за долю свого народу, бо бачите навiть, що не даремне Ви йшли iменно тiєю дорогою, звiдки Вам назустрiч показалось сонце свiтле.»[11]. Патрiотизм пiдкреслюється у зверненнi Липи до Грiнченка: «Славному Синовi України» [11].
Липа просить пробачення у Бориса Грiнченка за те, що не змiг своєчасно привiтати його з ювiлеєм, вказує причини. Дружнi стосунки переплiтаються з письменницькою дiяльнiстю.
Лист насичений тропами, що робить його схожим на справжнiй витвiр мистецтва. Використання епiтетiв i метафор увиразнює мову, робить її яскравiшою i емоцiйнiшою. Найбiльшою силою у свiтi автор вважає силу сонця: «Нехай сонце i тисячу рокiв стоїть у хмарах, але Ви знайте, що воно стоїть там, над тими чорними хмарами i знайте ще Ви, що над силу сонця нема на нашiй землi сили бiльшої!» [11].
З любов`ю згадує Іван Липа у листах свого сина, у майбутньому вiдомого письменника, Юрiя Липу:«Живемо по старому: у день я на роботi, а у вечерi в хатi нашiй школа, вчимо Юрка. Маруся вчить його по програмi другого класу, а я прохожу з ним українську мову, iсторiю України та натуральнi науки. По iсторiї на завтра у нас йде уже Богдан Хмельницький, а по натуральним наукам добуваємо кисло род, углевий квас, робимо дослiди, словом й тепер став справжнiм химиком. Юрко хлопець дуже здiбний, розвинений не по лiтах (йому десятий рiк), енергiйний. Одна бiда – нема що йому читати. Уже перечитав сливе все, що було можно, мiж iншим i Н. Левицького, Б. Грiнченка, Франка, навiть з
Л. Н. Вiсника, як от «Бенiта», а все не можу настачити», - писав вiн у листi до Бориса Грiнченка 21. 11. 1904 року.
лiтературi початку ХХ столiття. У цьому листi ми бачимо згадку про таких дiячiв культури i лiтератури, як Коцюбинська, Чупринка, Грiнченко та Грушевський. Втiм, Іван Липа ставився до Грушевського не дуже приязно: «…серце Грушевського не тiльки не поважаю, а призираю». [7]. Це погане ставлення до себе тим, що не дав мiсця у таких перiодичних виданнях, як «Лiтературно-Науковий Вiсник» i «Село» Б. Грiнченку для його творiв. Лист, хоч i написаний у прозовiй формi, мiстить у собi багато тропiв: порiвнянь (так проминуло все, як сон [7]), метафор (холера почне косити без розбору [7]), епiтетiв (пара холодних слiв, гаряча кров [7]). Автор з iронiєю розповiдає Хвильовому про наближення страшної хвороби холери: «Розумiєш: холера i чума?.. Тобi, Іване, танцюй i приспiвуй [7].
Каменяра iз проханням прислати що-небудь iз своєї «духової продукцiї» [7] для надрукування в альманасi «Багаття». Липа дуже поважав Франка не тiльки як письменника, але й як людину. Із епiстолярiю ми дiзнаємося, що Каменяр рецензував Липинi твори. Про щире ставлення письменника до Франка свiдчать звертання до Каменяра: «високоповажному Івановi Франковi [6], «вельми Поважний Пане Докторе» [5].
Липа сам був лiкарем, все життя рятував життя iншим людям. Його сучасники згадують, що доктор Липа лiкував усiх, незалежно вiд того, була оплаченою його праця, чи нi. Тяжко переживав людське горе: «Дитина слабка вже кiлька тижнiв, а вони з «шепетухами» возились! Отто прибiгли, а що я тепер вдiю, коли спасiння майже неможливе. Зробив, що мiг, заспокоїв трохи, але в самого спокою нема, бо бачу що посувається на людей горе, мабуть помре хлопчина.» [2,11], - згадує Ілько Гаврилюк.
Таким чином, iм`я Івана Липи повинно бути вiдомим не тiльки вузькому колу лiтературознавцiв, а й широкому колу читачiв. Із епiстолярiю ми бачимо, що вiн був у свiй час вiдомим громадським дiячем, письменником та лiкарем, спiлкувався з вiдомими митцями своєї доби, якi визнавали його письменницький талант i прихильно ставились до нього.
2. Гаврилюк І. Незабутнiй. Пам`ятi Івана Липи. – Одеса; Калiш, 1926. – 39 с.
4. Липа-Гуменецька М. Листи Євгена Маланюка до Юрiя Липи // Дзвiн. – 1997. - № 11 – 12. – С. - 101 - 106.
5. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Вiддiл рукописiв та текстологiї бiблiотеки Інституту лiтератури iменi Тараса Шевченка НАН України.
6. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Вiддiл рукописiв та текстологiї бiблiотеки Інституту лiтератури iменi Тараса Шевченка НАН України.
8. Липа І. Лист до Марiї Грiнченко. Вiддiл рукописiв Нацiональної бiблiотеки iменi В.І. Вернадського.
11. Липа І. Лист до Бориса Грiнченка. Вiддiл рукописiв Нацiональної бiблiотеки iменi В.І. Вернадського.
12. Ляхова Ж. За рядками листiв Тараса Шевченка. – К.: Днiпро, 1984. – 134 с.
14. Огiєнко І. Свiтлiй пам`ятi Івана Липи // Кур`єр Крив басу. – серпень. – 1998. – С. – 124 – 133.
15. Словарь литературоведческих терминов / Под ред. З. В. Михайловой. – М.: «Просвещение», 1974. – 509с.
16. Янчук О. Три музи Івана Липи // Українське слово. – 2 липня 1998. – С. – 3.
| 
