Богдан Хмельницький історичний портрет

Богдан Хмельницький iсторичний портрет Реферат Богдан Хмельницький: iсторичний портрет ПЛАН 1. Вступ. 3. Пiдготовка до нацiонально-визвольної вiйни. Першi битви. 4. Державотворчi процеси Богдана Хмельницького. 6. Московський протекторат. Переяславська рада. 7. Останнi звершення гетьмана. 8. Висновок. 1. Вступ Вiдомо, що реалiзацiя незрiлих у надрах суспiльства тенденцiй розвитку не вiдбувається автоматично, сама собою, а потребує граничного напруження й колосальних зусиль з боку їх соцiальних носiїв. І саме в переломнi перiоди iсторичного процесу рiзко зростає потреба в державних постатях великого масштабу, спроможних не лише вiдчувати напрям суспiльного поступу, а й згуртувати передовi сили суспiльства та спрямувати їх на реалiзацiю поставленої мети. На щастя, на аренi полiтичного життя XVII ст.. з’явилася справдi титанiчна постать дiяча, котрому, за влучним виступом вiдомого iсторика В. Липинського, вперше пiсля занепаду княжої Русi вдалося розрубати гордiїв вузол соцiальних, економiчних, культурних, цивiлiзацiйних та полiтичних супротилежностей. Нею був Богдан Хмельницький. Його постать невiд’ємна вiд найсвятiших прагнень українського народу до волi, щастя, справедливостi. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення Української держави, формування української нацiї. усiх козакiв запорозьких, пострах i викорiнювач польського дворянства, скоритель фортець, винищувач римського священства, гонитель язичникiв i антихриста...” У цьому, можна сказати, iсторичному визначеннi гетьмана розкривається краса героїзму i величi подвигу славного сина України, легендарного воїна i патрiота. Нiхто, як вiн, не зумiв вiдчути душу народу, його найпотаємнiшi прагнення i думи. І народ увiчнив його образ у невмирущих думах i пiснях. І саме на народнi маси, козацькi низи спирався Хмельницький у здiйсненнi своєї мети – визволення українського народу вiд поневолення, утвердження Української держави. Вiн говорив послам королiв i царiв, що народ, ним очолюваний, „є народ волелюбний i завжди готовий умерти до єдиного за свою волю”. Таким був i сам Хмельницький, готовий вмерти за свiй народ. Богдан-Зiновiй Хмельницький народився 1595 року, ймовiрнiше всього в Суботовi у сiм’ї українського шляхтича Михайла Хмельницького. Стисла формула „шляхтич за походженням, козак за духом” якнайбiльше вiдповiдала соцiально-психологiчнiй характеристицi Богдана. Не можна iгнорувати впливу на сина матерi-козачки, атмосфери козацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячi роки. Поза сумнiвом, вiдповiднi знання й цiннiснi орiєнтири Богдан отримав i пiд час навчання у двох рiзних за своїм характером навчальних закладах. Вiн вивчав iсторичнi джерела, працi середньовiчних авторiв, українську полемiчну лiтературу, право, добре знав iсторiю свого народу, його взаємини з сусiдами, вiльно володiв латинською та польською мовами. Повернувшись додому, назавжди зв’язав свою долю з козацтвом, що свiдчило про цiлiснiсть натури Богдана. мовчазнiстю; простота i щирiсть – з лукавством i мстивiстю; доброта – з суворою вимогливiстю i навiть жорстокiстю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором i залежно вiд обставин грав ту чи iншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицiю, вмiння передбачати розвиток подiй, сталеву волю. У ньому дивовижно поєднувалися вiдчайдушна смiливiсть i холоднокровна обачнiсть, принциповiсть, що межувала iз впертiстю, i готовнiсть до компромiсу, поступливостi. Поза сумнiвом, це була цiльна i разом з тим суперечлива натура, у повсякденному життi – невибаглива й скромна. Як правило, носив звичайний козацький одяг i лише в урочистих випадках одягав коштовне вбрання. Садиба в Чигиринi нiчим не вiдрiзнялася вiд житла iнших заможних козакiв. Та, очевидно, спокiйне життя господаря було не для нього. Вiн прагнув на Низ. Хмельницький бере участь, а потiм i сам очолює морськi походи, вiдбиття навали кримчакiв. Це пiдносить його авторитет серед козацтва, допомагає зайняти високi пости. Хмельницький як писар Вiйська Запорозького бере участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речi Посполитої. Взяв активну участь разом з Іваном Сiрком у вiйнi на боцi Францiї з Іспанiєю. Пiсля повернення дiзнається про те, що чигиринський староста заявив свої права на Суботiв, тероризував Богданову сiм’ю, громив хутiр, забив найменшого сина. Богдан шукав допомоги у короля, але той нiчим не змiг зарадити. Пiсля того, коли Богдан Хмельницький кинув заклик: „З’єднаймося, браття, повстанемо за вiру православну, вiдмовимо волю народу нашого i будемо єдинi!” – його пiдтримали. У груднi 1647 року Хмельницький подався на Запорожжя, де його було обрано гетьманом. 3. Пiдготовка до нацiонально-визвольної вiйни. Першi битви. Розмiрковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не мiг не дiйти висновку, що однiєю з найголовнiших з-помiж них була вiдсутнiсть єдностi серед козацтва. Є пiдстави стверджувати, що на 1648р. Б. Хмельницький зумiв акумулювати весь попереднiй досвiд визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої мети рiвноцiнними виступають як її вiйськовi, так i полiтичнi засоби. Заслугою Б. Хмельницького було те, що вiн вчасно вiдчув новi тенденцiї у розвитку українського суспiльства, а саме: стрiмке поглиблення суперечностей нацiонального i соцiального характеру, що тiсно переплiталися. сформулювати й теоретично обґрунтувати iдею створення незалежної Української держави. Непростим цей процес виявився i для гетьмана. Перемога української армiї пiд Пилявцями, розгромлення польського загону пiд Жовтими Водами, а також блискавична перемога пiд Корсунем стали важливою вiхою в кристалiзацiї основних принципiв полiтичної доктрини гетьмана. Цi першi перемого засвiдчили не лише полководницький талант Богдана Хмельницького i енергiю, з якою вiн вiв пiдготовку повстання, а й те, що для Визвольної вiйни був готовий грунт: вся козацько-селянська Україна сприйняла його заклик як давно очiкуваний i бажаний. І гетьман Потоцький бав правий, коли писав королю перед повстанням про те, що Хмельницький i його сподвижники були, по сутi, „у змовi зi всiма козацькими полками i зi всiєю Україною”. Жовтоводська i Корсунська перемоги Хмельницького стали поштовхом до всенародного повстання, яке охопило невдовзi всю Україну. Цей факт пiдкреслює i Самовидець у своєму лiтописi : „И так народ посполитий на Українi, поклавши о знесенню войск коронних i гетманов, зараз почалися купити в полки не толко тiе, которiе казаками бивали, але хто и нiгди козацтва не знал”. В цей час Хмельницький, як i бiльшiсть його соратникiв, прагнув домогтися того, щоб король Речi Посполитої став також „королем руським” i визнав козацьку Україну. Реалiзацiю цiєї iдеї пов’язував з реформуванням державно-полiтичного устрою Речi Посполитої на засадах абсолютизму. Час повернення з-пiд Замостя (кiнець листопада – грудень) до Києва не обiйшовся без глибоких i болiсних роздумiв над полiтичними наслiдками десятимiсячної боротьби, без аналiзу причин прорахункiв. А київськi зустрiчi й розмови Б. Хмельницького з представниками української iнтелiгенцiї, вищого православного духовенства та єрусалимським патрiархом Паїсiєм лише пiдтвердили правоту нових поглядiв на майбутнє України. 1649р. вперше в iсторiї вiтчизняної суспiльно-полiтичної думки було сформульовано нацiональну державну iдею, яка передбачала створення незалежної соборної України й стала визначальною у визвольних змаганнях українцiв протягом наступних сторiч. І з цього часу вона вже нiколи не сходила з порядку денного полiтичної дiяльностi Б. Хмельницького. Розбудова молодої держави вiдбувалася у надзвичайно складнiй соцiально-полiтичнiй обстановцi. І до того ж, умови Зборiвської угоди свiдчили, що в той час Хмельницький ще туманно уявляв своє iсторичне покликання i не передбачав наслiдкiв того руху, який очолив. Гетьмановi слiд було використати до кiнця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, пiти в глибину Польщi, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, i вже тодi висунути перед поляками свої умови миру, якi б забезпечували остаточне полiтичне визволення українських земель i створили б в майбутньому можливостi добросусiдських вiдносин з Рiччю Посполитою. Адже в усьому краї не лишилося жодного помiщика, ксьондза, єврея. Зборiвська угода зовсiм не вiдповiдала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалась з полiтичними й соцiальними вимогами народу, оскiльки Хмельницький вирiс i виховувався у польсько-шляхетському середовищi, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких ґрунтувався тодiшнiй полiтичний i громадський лад Речi Посполитої. І тому не можна було очiкувати, що гетьман вiдразу стане на бiк народного iдеалу, який цiлком заперечував цi порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу вiри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну вiд повернення ненависних народовi євреїв та жовнiрських постоїв, збiльшити кiлькiсть постiйного козацького вiйська – i всi причини невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще бiльшою помилкою Хмельницького, яку вiн допустив, пiдписуючи Зборiвську угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався тiльки 40000 козаками, тобто стiльки козакiв отримали земельнi дiлянки, виконуючи лише вiйськову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до крiпосницької працi своїх помiщикiв. Це була величезна несправедливiсть щодо переважної бiльшостi населення України. Адже в козацькому повстаннi, яке пiдняв Хмельницький i яке забезпечило йому успiх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як ранiше, а весь народ, впевнений у своєму визволеннi. Здобутками народних перемог i скористався Хмельницький, пiдписуючи Зборiвську угоду. Можна твердити, що Збаразька битва завершила блискучий перiод iсторiї вiйн вiйн Хмельницького – це була вершина могутностi українського народу та слави його вождя. Але саме у цiй обстановцi сповна розкрився державотворчий генiй гетьмана. Йому потрiбно було виявити велику мудрiсть, щоб опанувати ситуацiю пiсля укладання цього договору, а також Бiлоцеркiвського. По-перше, iстотно пом’якшив внутрiшньополiтичне напруження, визнавши основнi соцiально-економiчнi завоювання селянства, i по-друге, пiсля перемоги пiд Батогом (червень 1652р.) зумiв повернути втраченi козацькою Україною землi. увагу вiн придiляв проблемi влади, створенню ефективно функцiонуючого державного механiзму. Враховуючи слабку дiєвiсть чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функцiї старшинськiй радi. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легiтимностi рiшенням, якi приймалися гетьманом. Водночас вiн докладав максимум зусиль до органiзацiї дiйового функцiонування всiх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому вiдiграли розробка й прийняття в червнi 1648р. „Статей про устрiй Вiйська Запорозького”. Їх прерогативи виходили за межi суто вiйськового статуту й поширювалися на iншi сфери життя козацької України, виконуючи у такiй спосiб роль першого конституцiйного акта молодої держави. Спираючись на нього. Гетьман домагався вiд полкових та сотенних органiв виконавчої влади беззастережного i вчасного виконання своїх наказiв. Особливо пильно Б. Хмельницький дбав про змiцнення прерогатив гетьманської влади. Так, вiн скликав ради, брав активну участь в обговореннi й ухваленнi ними рiшень; очолював державну адмiнiстрацiю; не уникав роботи у сферi судочинства; органiзовував фiнанси; очолював вiйсько; визначав зовнiшньополiтичний курс уряду; вiв рiшучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин вiдбувається формування харизматичностi постатi гетьмана, що вiдiгравало позитивну роль у консолiдацiї нацiонально-патрiотичних сил. Звертає на себе увагу i той факт, що Б. Хмельницький зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавнi, монархiчнi устремлiння. Прямо чи опосередковано вiн висловлює думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України, дану йому вiд Бога. Так було зроблено вирiшальний крок на шляху утвердження козацької монархiї у формi спадкового гетьманства. була рiшучiсть наступальних дiй з метою розгрому ворога по частинах у вiдкритому бою. Хмельницький виступив як новатор i носiй передових iдей у воєнному мистецтвi. Його знаменитi засади, демонстративнi атаки, удаванi вiдступи та iншi тактичнi прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальниковi. Таким же новатором Хмельницький виступив i в органiзацiї козацького вiйська, в державнiй дiяльностi. Засновник Української держави, вiн став i першим органiзатором адмiнiстративного управлiння в нiй. Як визначний полiтик, вiн немало сил доклав до змiцнення зовнiшньополiтичного становища України. Очевидно, нiхто нi до, нi пiсля нього не вмiв так майстерно використовувати суперечностi мiж Туреччиною, Кримом та Польщею, мiж Польщею i Трансiльванiєю та iншими країнами. спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адмiнiстрацiї i козацької старшини, вiдстоював права церкви, надiляв земельними маєтностями монастирi, зобов’язував селян виконувати феодальнi повинностi тощо. полiтикою, яка, попри певну непослiдовнiсть i суперечливiсть, у цiлому вiдповiдала iнтересам бiльшостi населення, насамперед козацтва i селянства. Адже в жодному разi не можна забувати того, що перiод Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, але й доба глибоких соцiальних потрясiнь. На теренi козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодiння )за винятком монастирського), панщинно-фiльваркову систему господарства, лiквiдовано крiпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрiбна, фермерського типу власнiсть на землю. Не без сприяння полiтики Б. Хмельницького стався революцiйний прорив у формуваннi рiзних рiвнiв суспiльної свiдомостi селян. Пiсля провалу намiрiв ( травень – серпень 1648 р. ) залучити на бiк нацiонально – патрiотичних сил українське панство гетьман змiнює своє ставлення до великого й середнього феодального землеволодiння. В наступнi роки йде на поступки магнатам i шляхтi лише пiд тиском умов Зборiвського та Бiлоцеркiвського договорiв, а пiсля Батозької перемоги вiдмовляється вiд полiтики, спрямованої на вiдновлення дореволюцiйної моделi аграрних вiдносин. Жорстку лiнiю проводив Б. Хмельницький щодо маєткових апетитiв козацької старшини ( до 1654 р. Не виявлено жодного його унiверсалу про надання її представникам земельних володiнь ). Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його полiтики, почала таємно добиватися вiд московського царя грамот на маєтки ( родина Виговських, Самiйло Богданович-Зарудний, Павло Тетеря й iн. ). Інакше гетьман ставився до володiнь православної церкви. Розумiючи важливе значення релiгiйного чинника у розгортаннi визвольної боротьби, вiн одразу ж пiшов на захист церковного землеволодiння й не тiльки суворо карав тих, хто зазiхав на монастирське майно й землi, а й надавав монастирям у володiння маєтки. Ще один дуже важливий аспект соцiальної полiтики Б. Хмельницького – намагання не допустити в Українськiй державi вибуху громадянської вiйни. Загроза розвалу нацiонально – патрiотичного табору , що виникла пiсля укладення Зборiвського i Бiлоцеркiвського договорiв, спонукала його, з одного боку, час вiд часу видавати грiзнi унiверсали, якi страхали “бунтiвникiв “ смертною карою, а з другого – навiть пiд тиском польського уряду нiколи не вдаватися до масових репресiй проти повстанцiв. Прогресивний характер мали заходи гетьмана i в iнших сферах економiчного життя країни. Вiдомо, що вiн з великою увагою ставився до мiст – звiльняв їх вiд постоїв, захищав вiд свавiльникiв, збiльшував мiськi привiлеї, пiклувався про мiську земельну власнiсть. Постiйно дбав про розвиток внутрiшньої i зовнiшньої торгiвлi. В дiяльностi уряду окреслилася тенденцiя до скасування внутрiшнього торгового мита. Проводилася полiтика захисту iнтересiв українських купцiв у мiжнароднiй торгiвлi. Свiдченням цього служить розроблений, очевидно в 1650 р., проект договору з Туреччиною про торгiвлю, що передбачав їх звiльнення “ вiд всяких мит, оплат i податкiв... на сто рокiв...”. Водночас створювались сприятливi умови для торгiвлi iноземцiв на теренi Української держави. Серйозне пiклування Б. Хмельницький виявляв щодо органiзацiї фiнансової справи. В джерелах є вiдомостi про запровадження карбування нацiональної монети, i, можливо, подальшi пошуки науковцiв дадуть можливiсть пiдтвердити їх вiрогiднiсть. Поповнення фiнансiв вiдбувалося переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходiв вiд промислiв та торгiвлi й податкiв. Набула поширення здача в оренду рiзних промислiв. полкових i генеральних судових установ. Мiсце скасованого домiнiального судiвництва зайняли здебiльшого сiльськi суди. Найвищий суд перебував при гетьманi. Запроваджується практика надсилання Б. Хмельницьким судових комiсiй для розгляду справ особливого значення. 5. Органiзацiя вiйська. Внутрiшня полiтика. Вiн, по сутi, став творцем української армiї ( 60 – 80 тис. воякiв ), яка нiчим не поступалася кращим європейським армiям того часу. В останнi роки життя задумався над проблемою сформування 50 – тисячного регулярного вiйська, яке утримувалося б за рахунок скарбницi. Велику роль у змiцненнi збройних сил України вiдiграло прийняття “Статей про устрiй Вiйська Запорiзького “ , що послужили першим українським вiйськовим статутом. Основну ударну силу армiї становила пiхота. Гетьман переозброїв її найсучаснiшою вогнепальною зброєю, визначив норми боєприпаси i запровадив завчасну його пiдготовку ( ладування ) до стрiльби, що дало змогу скоротити багатошеренговий стрiй воякiв до 3 шеренг, полiпшити можливостi маневрування пiхоти. Велику увагу придiляв кiннотi, яка продемонструвала високi бойовi якостi уже в боях пiд Пилявцями, Зборовим та Берестечком; створив сильну артилерiю, що подiлялася на легку i важку польову; вперше в Українi запровадив гармати на лафетах. До дiючої армiї входили пiдроздiли розвiдки, фортифiкацiйної , прикордонної i сторожової служб. Було добре налагоджено постачання зброї, боєприпасiв, продовольства та фуражу. В iсторичних джерелах є згадки про iснування санiтарної служби. Мимовiльне захоплення у польських офiцерiв викликала сувора дисциплiна, запроваджена в армiї. Впадає в око вмiння гетьмана зберiгати у таємницi свої стратегiчнi задуми, виховувати, добирати та висувати на вiдповiдальнi посади талановитих воєначальникiв. вiд оборонної тактики бою i свою вiйськову майстернiсть виявляв насамперед у наступi, завдаючи противниковi, як правило, несподiваного удару. Гетьман не витрачав сил на здобуття фортець, а розпочинав бiй з головними силами ворога, аби їх розгромити. Коли це було вигiдно, вдавався до партизанських методiв боротьби. Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Пiд час боїв демонстрував особисту мужнiсть, залiзну витримку, кмiтливiсть, нiколи не втрачав здатностi тверезо оцiнювати ситуацiю i приймати необхiднi рiшення. Проведенi гетьманом воєннi кампанiї i битви проти польських та кримських вiйськ збагатили скарбницю європейського вiйськового мистецтва i дають пiдстави вважати його одним з найталановитiших полководцiв XVII ст.. Вирiшальну роль вiдiгравав Б. Хмельницький i в процесi становлення розвiдки та контррозвiдки Української держави. До речi, чудово органiзована ним розвiдувальна служба давала можливiсть вчасно отримувати найцiннiшу iнформацiю полiтичного та вiйськового характеру й мала надзвичайно важливе значення для реалiзацiї планiв вiйськових кампанiй, а контррозвiдка успiшно розв’язувала питання захисту нацiональних iнтересiв на теренi України. Серед iншого необхiдно сказати i про такий важливий аспект державотворчої дiяльностi Б. Хмельницького, як розв’язання ним нацiональної i конфесiйної проблем. Коли спалахнула революцiя, гетьман прагнув не допустити зайвого кровопролиття, хоча це не завжди вдавалося. Так, дiзнавшись про вчиненi наказним гетьманом Максимом Кривоносом погроми в рядi мiст (червень-липень 1648р.), заборонив їх проводити, а також страчувати захоплених у полон шляхтичiв. Як вiдзначав Б. Хмельницький у листi до польських комiсарiв вiд 19 серпня 1648р., „ми не дозволяємо йому нiякого свавiлля чинити, мiста палити й руйнувати... жоден з панiв-полякiв, хто потрапив до наших гетьманських рук, не замордований, i всi живi, як старi, так i молодi...” фанатизму. Послiдовно й рiшуче вiдстоюючи iнтереси православ’я, Богдан Хмельницький разом з тим визнавав право на iснування католицизму й унiатства, вважаючи, що „є один Бог i одна християнська вiра”. Принципово важливого положення, що „непристойна i тяжка справа, коли хто приневолює неохочих до своєї вiри”, дотримувався до кiнця свого життя. У розмовi з київським митрополитом С Косовим у листопадi 1649р. зауважив : „Бiльше ж ми не хочемо бути тяжкими для унiатiв. Хай вiрують, як хотять...”. Безпiдставними виглядають також звинувачення окремими дослiдниками (переважно єврейськими) Б. Хмельницького в антисемiтизмi. В роки революцiї гетьмановi доводилося вирiшувати комплекс проблем, пов’язаних iз зовнiшньополiтичним забезпеченням життєдiяльностi держави. В цiлому українськiй дипломатiї вдавалося в процесi протиборства рiзних полiтичних сил у Схiднiй i Пiвденно – Схiднiй Європi знаходити оптимальнi рiшення: укладати союзи з одними або домагатися нейтралiзацiї iнших. Це привело до визнання України як суб”єкта мiжнародних вiдносин урядами Порти, Кримського ханства, Англiї, Венецiї, Росiї, Трансiльванiї, Австрiї, Молдавiї, Валахiї, Швецiї. Разом з тим глибокий аналiз ситуацiї, що складалася, дав можливiсть Б. Хмельницькому зробити невтiшний висновок - жодна з тогочасних сусiднiх держав не була зацiкавлена в iснуваннi незалежної України. Надiйнiсть i поступливiсть Речi Посполитiй постiйно виявляв єдиний вiйськовий союзник України – кримський хан ( пiд Зборовом у серпнi 1649 р., пiд Берестечком у червнi 1651 р., пiд час Жванецької кампанiї восени 1653 р.). жодного полiтичного уроку з кровопролитної боротьби не винiс польський уряд, який влiтку 1653 р. активiзував пiдготовку нового наступу з метою лiквiдацiї Української держави. Далекими вiд союзницьких склалися на цей час вiдносини з Молдавiєю, Валахiєю i Трансiльванiєю, що пiшли на зближення з Рiччю Посполитою. У контекстi розвитку геополiтичної ситуацiї перед Б. Хмельницьким поставала дилема: залишитися на одинцi з ворогом i втратити основнi завоювання або заради їх збереження прийняти протекторат Османської iмперiї чи Росiї. Іншого виходу з трагiчної геополiтичної ситуацiї просто не iснувало. Враховуючи позицiю бiльшостi старшини й козацтва, Хмельницький визнав прiоритетною можливiсть прийняття протекторату московського царя. 6. Московський протекторат. Переяславська рада. Тепер надiї Хмельницького були спрямованi на Москву. В цей час вiн писав царевi, що польське вiйсько рушило на Україну для наруги над святими церквами й вiрою, i що турецький султан запрошує козакiв у своє пiдданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 сiчня Переяславська рада, на якiй були оголошенi договiрнi статтi, ухвалила приєднати Україну до Росiї. Суть статей договору така: Україна зберiгає всi свої колишнi порядки i своє самоврядування пiд владою виборних старшин i гетьмана, яких обирають вiльними голосами. Гетьман має право приймати послiв i налагоджувати вiдносини з чужоземними державами; всi українськi стани зберiгають за собою свої давнi права й вольностi: кiлькiсть козацького вiйська збiльшується до 60 тисяч. Крiм того, можна набирати ще й добровiльнi полки; гетьманський уряд зобов”язується видавати велику платню царевi, збiр якої доручали мiсцевим урядовцям, без втручання росiйських збирачiв. Зi свого боку, цар обiцяв захищати Україну своїми вiйськами вiд зазiхань Польщi. вiдмовилися присягати й не допускали пiдлеглих до неї своїх слуг i взагалi людей, що проживали в їхнiх маєтках. Козацька старшина й православнi шляхтичi, якi пристали до неї пiд час повстання, неохоче йшли пiд “ московськую протекцiю “, бо з їхнiх голiв не вивiтрився план незалежної Української держави. Треба сказати, що вже протягом бiльше як з00 рокiв кожне поколiння українського народу по-рiзному оцiнює цей крок Богдана Хмельницького. У бiльшостi своїй оцiнки цi породженi державними i полiтичними реалiями, що складалися у той чи iнший перiод iсторiї України. Пiшовши на утворення конфедеративного союзу з Московiєю (саме така характеристика найповнiше вiдображає юридично – правовий змiст цього договору ), гетьман розглядав його лише як засiб для досягнення бiльш масштабної та глибокої мети: утвердження суверенної держави й об”єднання пiд булавою всiх етнiчно українських земель. Логiка наступних подiй промовляє, що вiн дiяв саме в такому напрямi ( похiд восени 1655 р. українсько – росiйських вiйськ у Галичину; домагання у 1656 – 1657 рр. вiд урядiв Швецiї та Трансiльванiї включення у тексти вiдповiдних договорiв статтi про визнання ними входження захiдноукраїнського регiону до складу козацької держави тощо). Наприклад, на початку 1657 р. старшинська рада вiдхилила пропозицiю шведського короля Карла X укласти договiр i вирiшила не вступати з ним у переговори доти, доки вiн “ не визнає за ними права на свою стару Україну, або Роксоланiю, де є грецька вiра та iснує їх мова аж до Вiсли “. Величезний вклад Б. Хмельницького в утворення нацiональної держави в серединi XVII ст. сьогоднi не заперечує жоден з серйозних дослiдникiв. Водночас непоодинокими є спроби деяких авторiв ( як правило, дилетантiв у данiй проблемi ) зобразити гетьмана дiячем, позбавленим державного таланту, котрий керувався переважно особистими мотивами, тощо. Вони роблять свої висновки не на основi аналiзу комплексу джерел, а шляхом довiльної iнтерпретацiї вирваних з загального контексту подiй, окремих фактiв, iгноруючи при цьому принцип iсторизму. Звичайно, як i кожен державний дiяч, гетьман припускався прорахункiв. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так i не вдалося виправити, було виведення ним армiї з Захiдного регiону в листопадi 1648 р., що призвело до швидкої реставрацiї польського панування. Мали мiсце серйознi прорахунки в оцiнцi зовнiшньополiтичної ситуацiї навеснi та влiтку 1653 р., якi сприяли створенню антиукраїнської коалiцiї в складi Молдавiї, Валахiї Трансiльванiї та Речi Посполитої. Можна назвати й iншi, менш iстотнi, помилки. Але не вони визначають мiсце, роль i значення Б. Хмельницького в українськiй iсторiї. 7. Останнi звершення гетьмана. у сумному виглядi. Вiн не втерпiв i скористався одним випадком зробити ще останню спробу здiйснити своє заповiтне бажання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договiр з шведським королем Карлом X i семиградським князем Юрiєм Ракочiєм про передiл Польщi. Згiдно з угодою та успiхом союзникiв Україну визнавали назавжди незалежною вiд Польщi державою. Тодi гетьман послав на допомогу союзникам 12 тисяч козакiв. Одначе поляки повiдомили про дiї Хмельницького московський уряд, i цар передав через своїх бояр суворе попередження гетьмановi за союз iз царськими противниками. Але вони настирливо добивались зустрiчi з гетьманом, дорiкали йому, вимагали, щоб вiдряджений загiн повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького i змусила їх зректися своїх планiв. Мiсяцiв зо два перед смертю Богдан скликав у Чигиринi козацьку раду, на якiй мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козакiв iз прощальним словом, подякував їм за вiрнiсть i послух, мовивши: “ Бог знає , братове, чиє це нещастя, що не дав менi Господь закiнчити цю вiйну так, як хотiлося: по-перше, ствердити навiки незалежнiсть i вiльнiсть нашу; по-друге, звiльнити вiд ярма польського також Волинь, Покуття, Подiл i Полiсся, одне слово – усi землi, якими володiли українськi князi, i схилити їх пiд високу руку всеросiйського монарха. Бог задумав iнакше. Не встиг я завершити свою справу, i вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде пiсля мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберiть собi вiльними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокiйно ляжу в могилу “. Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождевi, вибрали на свiй найвищий уряд його неповнолiтнього сина Юрiя. Старого гетьмана охопили батькiвськi почуття i, розумiючи нездалiсть Юрiя, вiн затвердив цей вибiр, який пiзнiше завдав великих страждань Українi. гетьмана Б. Хмельницького. За свiдчення окремих лiтописних джерел, у 1664р. польський полководець Стефан Чернецький, спаливши Суботiв, наказав дiстати тiла гетьмана та його сина Тимофiя з трун й викинути на попелище. Визначний український iсторик І. Крип’якевич дiйшов висновку про недостовiрнiсть такої версiї. Можливо, новi дослiдження археологiв допоможуть наблизитися до iстини в цьому питаннi. 8. Висновок. Безперечно, Богдан Хмельницький був однiєю з найвидатнiших постатей в українськiй iсторiї. Велич людини i пам’ять про неї визначаються її дiлами. Життя i справи Богдана Хмельницького були вiдданi боротьбi за єднiсть i самостiйнiсть українського народу. Силою своєї iндивiдуальностi й розуму вiн вивiв український народ зi стану багатовiкової бездiяльностi та безнадiї i спрямував на шлях нацiонального та соцiального визволення. Це забезпечило йому видатне мiсце не лише у вiтчизнянiй, а й свiтовiй iсторiї, у нетлiннiй пам’ятi нащадкiв. За словами вiдомого поета Д. Павличка: Його благословив Господь Дух непокори i свободи. 1. 2. 3. Гетьмани України. Історичнi портрети. Збiрник – Київ. Журнал „Україна”., 1991 4. Бойко О. Д. Історiя України. - К.,2004 5. Субтельний О. Україна. Історiя. – К., 2005 6. 7. Яворницький Д. Історiя запорiзьких козакiв : у 3-х т. – Л., 1990-1992 8. Сас П. Історiя України XVI-XVIII ст. : Пiдручник – Л., 2001