Великобританiя Полiтичний устрiй
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ
.
«Вiкторiанська епоха» (правлiння королеви Вiкторiї з 1837 по 1901 р.) була перiодом найвищого розквiту Великобританiї, утвердження її на свiтовiй аренi як наймогутнiшої держави, найбiльшої колонiальної iмперiї з колосальним економiчним потенцiалом. У країнi iснувала конституцiйна монархiя, парламентський лад i двопартiйна система. В полiтичному життi вiдiгравали провiдну роль двi партiї — консерваторiв i лiбералiв. Консерватори вiдображали iнтереси земельної аристократiї i частини великої буржуазiї. Лiберали користувалися пiдтримкою буржуазiї i значної частини робiтничого класу. Робiтники усвiдомили необхiднiсть боротися за свої права мирним шляхом, i робiтничий рух розвивався пiд керiвництвом профспiлок — тред-юнiонiв. Пiд їх тиском уряди консерваторiв i лiбералiв проводили соцiальнi реформи i демократичнi перетворення.
За двадцятилiтнє правлiння консерваторiв на чолi з Р. Солсберi були проведенi реформи мiсцевого управлiння, надано право голосу жiнкам, зменшився вплив земельної аристократiї в графствах. Пiсля нетривалого правлiння лiбералiв до влади знову прийшли консерватори. Уряд очолив Р. Солсберi. Головною постаттю в кабiнетi мiнiстрiв став Дж. Чемберлен, який очолив мiнiстерство колонiй. Саме вiн керував активною колонiальною полiтикою Великобританiї, був iнiцiатором англо-бурської вiйни (1899—1902).
Чемберлен Джозеф (1836—1914) — англiйський державний дiяч, мiнiстр колонiй Великобританiї у 1895—1903рр. Один iз лiдерiв партiї консерваторiв, iдеолог англiйського колонiалiзму.
Ллойд Джордж Девiд (1863—1945) - англiйський державний дiяч, мiнiстр торгiвлi та фiнансiв, прем'єр-мiнiстр Великобританiї у 1916—1922 рр. Один iз провiдних лiдерiв Лiберальної партiї. Боровся з соцiалiстичним i робiтничим рухом, здiйснював соцiальнi реформи.
потрапити пiд вплив соцiалiстiв i марксистiв. Обiйнявши посаду мiнiстра фiнансiв, вiн у 1906—1911 рр. запропонував прийняти низку законiв щодо умов працi й життя робiтникiв. Уряд провiв через парламент закон про трудовi конфлiкти, який забороняв пiдприємцям стягувати штрафи з тред-юнiонiв за збитки, заподiянi пiд час страйкiв, закони про безплатне початкове навчання, безплатне харчування в шкiльних їдальнях для дiтей з малозабезпечених сiмей. Окремими законами обмежувалася праця у нiчний час, а нiчна праця жiнок взагалi заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацiю у разi непрацездатностi, який поширювався на всi категорiї працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсiйне забезпечення за вiком для робiтникiв, якi досягли 70 рокiв, компенсацiю для безробiтних у разi хвороби. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, внескiв пiдприємцiв i вiд самих робiтникiв. Так були закладенi основи широкого соцiального законодавства.
на багатих пiдприємцiв, землевласникiв, спадщину, податкiв на тютюн, спиртнi напої й поштовi марки. Не дивно, що цей бюджет, який, за словами його автора, повинен був почати перерозподiл власностi на користь народу, назвали «червоним», а консервативна палата лордiв вiдхилила його. Боротьба Ллойд Джорджа з палатою лордiв завершилася прийняттям палатою общин бiлля (законопроекту), за яким функцiї верхньої палати значно обмежувалися — бюджетнi питання вона не розглядала, а вiдхиляти законопроекти могли лише двiчi. Прийнятий утретє палатою общин законопроект автоматично ставав законом.
На початку XX ст. Великобританiя марно намагалася повернути промислову першiсть i монополiю на свiтовому ринку, втраченi нею наприкiнцi минулого столiття. Головна причина полягала в тому, що полiтика протекцiонiзму, яку проводив уряд, закрила внутрiшнiй ринок Англiї для iноземних товарiв, позбавивши англiйську промисловiсть конкуренцiї, що була стимулом для її модернiзацiї. До того ж англiйська промисловiсть мала в колонiях монопольне право на збут своєї продукцiї i вивiз дешевої сировини, що також перешкоджало впровадженню у промисловiсть нових технологiй i досягнень науково-технiчного прогресу. Промислова монополiя, яка перетворила цю країну на центр свiтового промислового господарства («майстерню свiту») i давала змогу виробляти третину свiтової промислової продукцiї, сприяла поступовiй втратi англiйською буржуазiєю стимулу для постiйної модернiзацiї промисловостi й розвитку нових галузей виробництва, пов'язаних з досягненнями науково-технiчного прогресу, оскiльки традицiйнi галузi виробництва приносили значний прибуток. Накопичений капiтал вкладався в заморську торгiвлю i фiнансовi операцiї, де вiн швидко обертався i приносив значнi прибутки. Власна ж промисловiсть отримувала незначнi iнвестицiї.
І все ж на початку столiття мав мiсце прирiст промислової продукцiї, науково-технiчний прогрес змiнював структуру промисловостi, посилювалася концентрацiя виробництва i капiталу. Але цi процеси вiдбувалися менш iнтенсивно, нiж у США i Нiмеччинi. Тому промисловi товари американських i нiмецьких виробникiв не лише витiсняли англiйськi зi свiтових ринкiв, а й завойовували внутрiшнiй ринок Англiї. Зменшувалася роль сiльського господарства в економiцi країни. Якщо на початку XIX ст. воно давало третину нацiонального прибутку, то на початку XX — лише 6%. Значно скоротилися площi сiльськогосподарських культур, оскiльки бiльшiсть земель належала багатим лендлордам, якi здавали їх в оренду фермерам, були байдужi до стану цих земель. Тому уряд намагався сприяти розвитковi дрiбних землевласникiв. Рiзко знизилися цiни на сiльськогосподарську продукцiю, оскiльки на ринках Європи було вдосталь дешевої пшеницi зi США, Канади, Австралiї й Аргентини. Саме звiдти ввозилося продовольство в Англiю. Промислове виробництво порiвняно з першою половиною XIX ст. скоротилося вдвiчi i становило в середньому 1,5% на рiк. Англiйськi пiдприємцi стали на шлях прискореної концентрацiї виробництва i капiталу, технiчного прогресу, пошуку нових ринкiв i колонiальної експансiї. У промисловостi вiдбувалися структурнi змiни: важка промисловiсть витiсняла легку, в традицiйних галузях застосовувалися сучаснi технологiї, з'являлися новi галузi промисловостi, вiдкривалися новi шахти, видобуток вугiлля збiльшився удвiчi, але невпинно зростала його собiвартiсть. Подiбнi процеси вiдбувалися i в текстильнiй промисловостi. Вiдкриття нових ринкiв збуту стимулювало розвиток текстильного району Ланкашир. Однак собiвартiсть продукцiї була високою, а технiчне переоснащення проводилося повiльно.
— Вiккерса i Армстрон-га. У 1908 р. було створено англо-iранську компанiю з видобутку нафти. Новiтнi технiчнi досягнення впроваджувалися у суднобудуваннi, яке стало головною галуззю промисловостi Великобританiї. У 1889 р. було прийнято закон про флот, згiдно з яким рiзко зросли витрати на його розвиток. Великобританiя всiляко намагалася утримати свою морську монополiю, вбачаючи в цьому основу економiчного процвiтання й полiтичного панування в свiтi.
Зросли темпи концентрацiї виробництва i капiталу в суднобудуваннi, на залiзничному транспортi, в хiмiчнiй промисловостi, машинобудуваннi, виплавцi сталi тощо. Менша iнтенсивнiсть цих процесiв була характерна для вугiльної i текстильної промисловостi. З'явилися трести в легкiй промисловостi — тютюновiй, солянiй, миловарiннi та iн. До того ж англiйськi монополiї були немiцними, поступалися масштабами нiмецьким i американським.
Частка Великобританiї у свiтовому експортi постiйно зменшувалася, хоча вона залишалася найбiльшим експортером, зростала конкуренцiя її товарам. Ввiз продукцiї i сировини з iнших країн перевищив вивiз промислової продукцiї (вугiлля, текстильних виробiв, морських суден, машин тощо).
Втрачаючи промислову монополiю, Великобританiя проводила активну колонiальну полiтику, завершуючи територiальний подiл свiту. Новi ринки збуту в колонiях давали можливiсть утримати провiднi позицiї в експортi традицiйних галузей англiйської промисловостi. В Австралiю та Африку вивозилася бiльша частина англiйського одягу i взуття, в Індiю — половина текстильних виробiв. Колонiї залишалися головними постачальниками продовольства й сировини в метрополiю. Бавовна надходила з Єгипту та Індiї, мiдь — з Пiвденної Африки та Австралiї, кольоровi метали — з Малайї, лiс — з Канади. У колонiї вкладався англiйський капiтал. Вiн використовувався для будiвництва залiзниць, видобутку корисних копалин, утримання збройних сил тощо.
Колонiальна полiтика
Колонiальна полiтика вiдiгравала важливу роль у полiтичному життi Англiї. З XIX ст. Англiя мала колонiї в Канадi, Австралiї, Новiй Зеландiї, Вест-Індiї, Захiднiй i Пiвденнiй Африцi (Капська колонiя i Натал), змiцнювався її вплив у Схiднiй Африцi. В економiчну залежнiсть вiд Англiї потрапив Єгипет. У державах Близького i Середнього Сходу, на територiях, прилеглих до Індiйської iмперiї, в Тихому океанi, на Далекому Сходi, в Малайзiї Великобританiя мала опорнi пункти i бази для воєнно-морського флоту. Мiцнi позицiї займав англiйський капiтал у Латинськiй Америцi. В 1885 р. було проголошено англiйський протекторат над територiєю Бечуаналенд поблизу Нiмецької Пiвденно-Захiдної Африки. Золотi й алмазнi копальнi Трансваалю потрапили пiд контроль фiнансової групи Ротшильдiв. У схiднiй частинi Африки Великобританiя отримала Уганду i Кенiю. Згодом британськi колонiзатори встановили контроль за територiєю Сомалi. Активною була полiтика Великобританiї в Китаї, де їй належала половина всiх капiталовкладень у китайськi залiзницi.
Висунувши проект створення безперервної лiнiї англiйських володiнь вiд Каїра до Кейптауна, англiйськi колонiзатори почали завоювання незалежних Трансваалю i Оранжевої республiки, багатих на поклади золота й алмазiв. Цi республiки були населенi бiлими вихiдцями з Голландiї — бурами, яких уборотьбi з англiйцями пiдтримували нiмцi. Пiсля низки провокацiй у 1899 р. бури почали воєннi дiї проти англiйських вiйськ, розташованих у прикордонних районах. Регулярнi англiйськi вiйська завдавали бурам поразок i врештi захопили їхню столицю. Однак вiйна тривала до 1902 р., оскiльки бури вдалися до партизанської боротьби.
спiльно з метрополiєю вирiшували найважливiшi стратегiчнi питання. У 1910 р. бурськi республiки були об'єднанi у Пiвденно-Африканський союз.
Ірландське питання
iмперiї. Парламент декiлька разiв вiдхиляв законопроект про гомруль, i радикальна iрландська iнтелiгенцiя вирiшила боротися за повну самостiйнiсть Ірландiї. Очолила боротьбу «партiя шинн фейн», яка ставила за мету створення нацiонального iрландського уряду.
У 1912 р. лiберальний уряд винiс на розгляд у парламентi бiлль про гомруль, який передбачав створення iрландського парламенту i мiсцевих органiв влади зi збереженням урядової влади в руках англiйського намiсника. Палата лордiв двiчi вiдхилила законопроект, i протягом двох рокiв, поки вiн розглядався, консерватори зумiли активiзувати анти iрландськi настрої в Ольстерi — найбiльш розвиненiй частинi Пiвнiчної Ірландiї, населенiй переважно англiйцями i шотландцями. На вiдмiну вiд iрландцiв-католикiв, вони були протестантами i заявили, що не допустять переходу Ольстера пiд управлiння iрландського парламенту. Створювалися багатотисячнi загони волонтерiв, якi вiдкрито готувалися до бойових дiй. У вiдповiдь формувалися озброєнi загони в Ірландiї. Назрiвала громадянська вiйна. Англiйськi вiйськовi пiдтримували протестантiв Ольстера.
|
