Ґрунтознавство як наука
Змiст
Вступ
2. Роль ґрунту в природi й життi людини
3. Ґрунтознавство як наука
4. Методи вивчення ґрунту
5. Зв’язок ґрунтознавства з iншими науками а його основнi роздiли
6. Значення ґрунтознавства для екологiї
Лiтература
Вступ
Тема реферату «Ґрунтознавство як наука» з дисциплiни «Ґрунтознавство».
Ґрунтознавство – наука про ґрунт, його утворення (генезис), будову, склад, властивостi, закономiрностi географiчного поширення, взаємозв’язок з навколишнiм середовищем, роль у природi, шляхи й методи його мелiорацiї, охорону i рацiональне використання у народному господарствi.
Мета написання роботи – розкрити поняття про ґрунт та ґрунтознавство, значення ґрунту в природi й життi людини, та значення ґрунтознавства для екологiї.
1. Поняття про ґрунт
Протягом тисячолiть людина уявляла ґрунт як вiдносно пухкий поверхневий шар сушi Землi, на якому ростуть рослини i який є засобом сiльськогосподарського виробництва. Таке поняття ототожнювалось з термiном земля
Наукове визначення цього термiну дав В. В. Докучаєв. На основi численних фактiв, одержаних у процесi вивчення чорноземiв Росiї, та їх логiчного аналiзу вiн запропонував пiд ґрунтом розумiти виключно лише тi деннi або близькi до них горизонти гiрських порiд, якi були бiльше або менше природно змiненi взаємним впливом води, повiтря i рiзноманiтних органiзмiв – живих i мертвих. Вiн пiдкреслював, що ґрунти утворились шляхом надзвичайно складної взаємодiї мiсцевого клiмату, рослинностi i тваринних органiзмiв, складу i будови материнських гiрських порiд, рельєфу мiсцевостi i, нарештi, вiку країни. Отже, ґрунт є продуктом взаємодiї живої й неживої природи, особливим природноiсторичним тiлом. Тому в сучасному ґрунтознавствi найчастiше використовують наступне визначення ґрунту.
Ґрунт – самостiйне природно-iсторичне, органо-мiнеральне тiло, яке виникло внаслiдок дiї живих i мертвих органiзмiв i природних вод на поверхневi горизонти гiрських порiд пiд впливом клiматичних факторiв, рельєфу i гравiтацiйного поля Землi.
Основною властивiстю ґрунту є родючiсть – здатнiсть забезпечувати рослини поживними елементами, вологою, повiтрям i теплом протягом вегетацiйного перiоду. Саме ця властивiсть вiдрiзняє ґрунт вiд гiрської породи.
Ґрунт, як будь-яке природне тiло, має своє положення в просторi, об’єм i межi; як форма природного ресурсу представлений у виглядi ґрунтового покриву Землi.
З виробничої точки зору ґрунт є предметом i продуктом працi та засобом виробництва.
2. Роль ґрунту в природi й життi людини
Ґрунтовий покрив знаходиться на межi взаємодiї лiтосфери, атмосфери, гiдросфери й бiосфери. Одночасно вiн є компонентом бiосфери. Це зумовлює його специфiчну роль у цiй складнiй системi земних геосфер, його глобальнi функцiї. Б. Г. Розанов (1988) видiляє п’ять глобальних функцiй ґрунту.
1. Ґрунт забезпечує iснування життя на Землi.
Майже всi живi органiзми сушi одержують елементи мiнерального живлення iз ґрунту. Ґрунт є основою для закрiплення вищих рослин, його населяють мiкроорганiзми, нижчi рослини, твариннi органiзми. Отже, грунт одночасно є наслiдком i умовою його iснування. В цьому полягає дiалектична єднiсть бiосферних процесiв.
2. Грунт є сферою постiйної взаємодiї великого геологiчного й малого бiологiчного кругообiгу речовин на Землi.
осадовi породи, якi внаслiдок тектонiчних явищ можуть знову опинитись на поверхнi Землi i зазнати вивiтрювання. За такою схемою вiдбувається великий геологiчний кругообiг речовин.
Одночасно водорозчиннi елементи засвоюються iз ґрунту рослинами i через ланцюг трофiчних ланок знову повертаються в ґрунт. Так здiйснюється малий бiологiчний кругообiг речовин.
3. Ґрунт здiйснює регулювання бiосферних процесiв Землi.
Завдяки динамiчному вiдтворенню родючостi в ґрунтi i на його поверхнi пiдтримується висока насиченiсть живими органiзмами.
4. Ґрунт регулює хiмiчний склад атмосфери й гiдросфери.
Фiзичнi, хiмiчнi i бiологiчнi процеси, якi вiдбуваються в ґрунтi (дихання живих органiзмiв, “дихання” ґрунту, мiграцiя хiмiчних елементiв), пiдтримують певний склад континентальних вод.
5. Ґрунт здiйснює акумуляцiю активної органiчної речовини i хiмiчної енергiї.
Основною формою органiчної частини ґрунту i носiєм енергiї є гумус. За даними В. А. Ковди (1970), у трав’янистих ландшафтах сушi запаси енергiї в гумусовому горизонтi ґрунту в 20-30 разiв бiльшi запасiв енергiї у рослиннiй бiомасi. Акумульованi в ґрунтi органiчна маса i енергiя економно витрачаються для пiдтримання життя й кругообiгу речовин у природi.
Згiдно з вченням В. М. Сукачова про бiоценози, ґрунт є невiд’ємним компонентом природних екологiчних систем (екосистем), або бiогеоценозiв, iз яких складається бiосфера. Вiн входить до них як окрема пiдсистема, яка пов’язана з iншими пiдсистемами (рослини, тварини, атмосфера тощо) численними зв’язками. Отже, функцiонування наземних екосистем неможливе без ґрунту.
В економiчнiй сферi людського суспiльства ґрунт набуває соцiально-економiчного поняття. У даному випадку ґрунт одночасно виступає як фiзичне середовище, життєвий простiр iснування людей i економiчна основа, тобто основний засiб сiльськогосподарського виробництва.
Грунт є надбанням усього людства i тому всi люди Землi повиннi рацiонально використовувати i охороняти його для сучасного й майбутнiх поколiнь.
3. Ґрунтознавство як наука
мелiорацiї, охорону i рацiональне використання у народному господарствi.
Ґрунтознавство є самостiйною галуззю природознавства. Як наукова дисциплiна сформувалась у кiнцi XIX ст. завдяки працям видатних вчених В. В. Докучаєва, П. А. Костичева, М. М. Сибiрцева, їхнiх учнiв i послiдовникiв.
Виникнення наукового ґрунтознавства тодi було не випадковим. Його становленню сприяла прогресивна наукова атмосфера середини XIX – початку XX столiть. У цей перiод бурхливо розвивалося природознавство, яке базувалось на еволюцiйних iдеях Ч. Лайєля в геологiї i Ч. Дарвiна в бiологiї.
В iсторiї наукового ґрунтознавства є перiод, який називають “золоте тридцятилiття”(1880 – 1910). У цей перiод класики росiйського ґрунтознавства разом з зарубiжними колегами – Є. Гiльгердом (США), О. Зiгмондом i П. Трейцем (Угорщина), Е. Романном (Нiмеччина) та iншими – розробили ряд положень наукового генетичного ґрунтознавства. Генетичного тому, що в його основi лежить вчення про генезис – походження, розвиток i еволюцiю ґрунтiв.
Основними положеннями сучасного ґрунтознавства є:
- поняття про ґрунт як самостiйне природно-iсторiчне тiло, яке формується пiд впливом факторiв ґрунтоутворення;
- концепцiя ґрунтоутворювального процесу як складного комплексу “елементарних” процесiв;
- вчення про родючiсть ґрунту як цього основну властивiсть, що забезпечує життя на Землi i є наслiдком життя;
- поняття про сучасний ґрунтовий покрив як стадiю в iсторiї розвитку земної кори;
- вчення про зональнiсть ґрунтового покриву (ґрунтовi зони i зональнi типи ґрунтiв);
- поняття про педосферу як специфiчну геосферу Землi.
iнших.
На основi пiдходу було сформульовано уявлення про iєрархiчнi рiвнi структурної органiзацiї ґрунту: атомарний, молекулярно-iонний, елементарних часток, агрегатний, ґрунтових горизонтiв, ґрунтового профiлю, ґрунтового покриву.
Важливе значення в розвитку ґрунтознавства мало твердження В. В. Докучаєва про те, що ґрунт є дзеркалом ландшафту. Склад, властивостi i ознаки ґрунту є вiдображенням сукупної дiї як сучасного комплексу факторiв ґрунтоутворення, так i минулого їх стану. Грунт є закодованою iсторiєю ландшафту i цього сучасного стану.
В. А. Ковда та його школа обґрунтували i розвинули концепцiю ґрунту як компонента бiосфери. Згiдно з даною концепцiєю ґрунт вивчають як елемент ґрунтового покриву, як компонент бiосфери i як пiдсистему в екологiчних системах. Такий пiдхiд до ґрунту дав змогу ефективно провести дослiдження з проблем бiологiчної продуктивностi сушi та зрозумiти механiзми функцiонування природних екологiчних систем.
4. Методи вивчення ґрунту
Ґрунтознавство як самостiйна галузь природознавства має свої методи дослiдження. Основнi з них розробив В. В. Докучаєв.
1. Порiвняльно-географiчний метод ґрунтується на залежностi будови, складу i властивостей ґрунту вiд сукупної дiї факторiв ґрунтоутворення. В. В. Докучаєв зазначав, що змiна факторiв ґрунтоутворення зумовлює змiну властивостей ґрунту. На основi цього вiн зробив висновки:
а) якщо фактори ґрунтоутворення на рiзних територiях однаковi, то i ґрунт буде однаковий:
б) вивчивши фактори, можна передбачити, яким буде ґрунт на данiй територiї.
Суть методу полягає в тому, що на данiй територiї одночасно вивчають весь комплекс ґрунтоутворення i детально самi ґрунти (їх будову, морфологiчнi ознаки, хiмiчний склад, фiзико-хiмiчнi властивостi тощо). В результатi встановлюється залежнiсть ознак або властивостей ґрунту вiд дiї того або iншого фактора, вiд змiни факторiв.
за профiлем ґрунту тощо. На основi добутих даних встановлюють залежнiсть морфологiчних ознак i властивостей ґрунту вiд дiї окремих факторiв або їх сукупного впливу. Тому цей метод уточнює i доповнює данi, добутi пiд час порiвняльно-географiчних дослiджень.
3. Профiльний метод застосовують у всiх ґрунтових дослiдженнях. За цим методом ґрунт вивчають вiд поверхнi на всю глибину до ґрунтоутворювальної породи. При цьому на профiлi визначають межi генетичних горизонтiв i описують їх морфологiю.
4. Метод ключiв, або опорних дiлянок дає змогу вивчати i наносити на карту ґрунти значних територiй за порiвняно короткий час iз незначними витратами коштiв i матерiальних ресурсiв.
Крiм того, в ґрунтознавствi застосовують ряд iнших методiв, а саме: порiвняльно-iсторичний, ґрунтових монолiтiв, ґрунтових лiзиметрiв, ґрунтоворежимних спостережень, балансовий, ґрунтових витяжок, аерокосмiчний, радiонуклiдний, експедицiйний.
5. Зв’язок ґрунтознавства з iншими науками та його основнi роздiли
Датою застосування сучасного наукового генетичного ґрунтознавства є 1883 р., коли вийшла з друку праця В. В. Докучаєва “Росiйський чорнозем”. За сто рокiв докучаєвське ґрунтознавство перетворилося на розвинену галузь природознавства. Протягом всiєї iсторiї свого становлення теоретичне ґрунтознавство було тiсно пов’язане з фiзико-математичними, хiмiчними, бiологiчними, геологiчними i географiчними науками.
На основi наукових розробок вчених ґрунтознавцiв, бiологiв, фiзикiв i хiмiкiв виникли такi роздiли ґрунтознавства: мiнералогiя ґрунтiв, геохiмiя ґрунтiв, геохiмiя ландшафтiв, фiзика ґрунтiв, хiмiя ґрунтiв, бiохiмiя ґрунтiв, мiкробiологiя ґрунтiв, зоологiя ґрунтiв, фiзична i колоїдна хiмiя ґрунтiв. Вивчення закономiрностей просторового поширення ґрунтiв зумовило виникнення самостiйної наукової дисциплiни – географiї ґрунтiв.
прикладнi галузi ґрунтознавства: агрогрунтознавство, агрохiмiя, агрофiзика, мелiоративне, лiсове, медичне, вiйськове, будiвельне ґрунтознавство.
6. Значення ґрунтознавства для екологiї
У науковому ландшафтознавствi провiдним є вивчення структури ландшафтiв, тобто виявлення взаємозв’язкiв мiж компонентами i морфологiчними частинами. Компонентами ландшафту є гiрськi породи, вода, ґрунти, рослинний i тваринний свiт, клiмат, рельєф, повiтрянi маси, людина. Отже, одним з головних джерел сучасного вчення про ландшафти є генетичне ґрунтознавство. Вивчаючи фактори ґрунтостворення (материнську породу, клiмат, живi органiзми, рельєф), якi одночасно є компонентами ландшафту, ґрунтознавство збагачує знання про ландшафти.
Крiм того, ґрунт як компонент ландшафту одночасно є його показником – є дзеркалом ландшафту. Цей вислiв, дещо в iншiй формi, належить В. В. Докучаєву. Вiн першим вказав, що ґрунт – дзеркало навколишнього середовища. Пiзнiше Б. Б. Полинов, який разом з В. В. Докучаєвим вважається засновником ландшафтознавства, перефразував вираз свого вчителя у вираз “ґрунт – дзеркало ландшафту”. Проте цей афоризм не можна розумiти буквально. По-перше, ґрунт дзеркало не лише сучасного, а й минулих ландшафтiв; по-друге – це метафора, мається на увазi вiдповiднiсть. Ґрунт вiдповiдає даним умовам. Ця концепцiя ґрунтується на тому, що ґрунт є наслiдком розвитку з материнської породи пiд впливом певної сукупностi факторiв ґрунтотворення. Наслiдки конкретного генезису фiксуються в будовi, складi i властивостях даного ґрунту.
На цiй вiдповiдностi базується вивчення ґрунтiв у природi, вона вiдiграє важливу роль у картографуваннi ґрунтiв.
неї, а взаємодiя цих елементiв i зумовлює характернi риси даного ландшафту.
Ґрунт вважається серцевиною ландшафту. Вiн регулює ландшафт, запобiгає його зникненню, бере участь у його вiдновленнi пiсля руйнування стихiєю або людиною.
Лiтература
1. Ковриго В. П., Кауричев И. С. Почвоведение с основами геологии. – М.: Колос, 2000. – 416 с.
2. Добровольский В. В. География почв с основами почвоведения. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 384 с.
3. Чорний І. Б. Географiя ґрунтiв з основами ґрунтознавства: Навч. посiбник. – К.: Вища школа, 1995. – 240 с.
4. Лозе Ж., Матье К. Толковый словарь по почвоведению: Пер. с франц. – М.: Мир, 1998. – 398 с.
5. Атлас почв Украинской ССР / Под ред. Н. К. Крупского, Н. И. Полупана. К.: Урожай, 1979.
7. Бiлявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екологiї. – К.: Либiдь, 1993. – 300 с.
8. Бiлявський Г. О., Фурдуй Н. С. Практикум iз загальної екологiї. – К.: Либiдь, 1997.
9. Сафранов Т. А. Екологiчнi основи природокористування. Львiв: «Новий свiт», 2003. – 248 с.
| 
