Стратиграфія Києва

Стратиграфiя Києва крейдової, палеогенової, неогенової й четвертинної систем. Стратиграфiчне розчленування утворень, поширених на територiї аркуша, виконано згiдно зi Стратиграфiчним кодексом України, затвердженим Нацiональним стратиграфiчним комiтетом України 2 квiтня 1997 р., Кореляцiйними стратиграфiчними схемами, затвердженими 25 травня 1993 р. Українським мiжвiдомчим стратиграфiчним комiтетом, i Кореляцiйною стратиграфiчною схемою докембрiйських утворень Українського щита, затвердженою Нацiональним стратиграфiчним комiтетом України 22 червня 2000 р. Стратиграфiчна схема Кайнозойська ератема Четвертинна система Голоцен aН – – пiски, супiски, суглинки. bН – Бiогеннi утворення – торф. lbH – Озерно-болотнi вiдклади субаеральних заболочених западин – мул, болотний мергель. tH – Техногеннi утворення. v PIII -H – Еоловi вiдклади вододiлiв – лесовиднi суглинки та супiски. dv PIII -H – Делювiально-еоловi покривнi вiдклади надзаплавних терас – пiски, супiски з лiнзами суглинкiв. edv PIII -H – Елювiально-делювiально-еоловi вiдклади надзаплавних терас – пiски, супiски з лiнза – ми суглинкiв. a1 PIII – Алювiальнi вiдклади першої надзаплавної тераси – кварцовi пiски з лiнзами та проверстками суглинкiв. a2 PIII – Алювiальнi вiдклади другої надзаплавної тераси – кварцовi пiски з лiнзами та проверстками суглинкiв. III – Середньонеоплейстоценова ланка edv PII -H – Елювiально-делювiально-еоловi вiдклади «Київського Полiсся» – кварцовi пiски, су-пiски, викопнi грунти. a3 PII – Алювiальнi вiдклади третьої надзаплавної тераси – кварцовi пiски з поодинокими лiнзами суглинкiв. e, dv PII kd-ts – Елювiальнi та еолово-делювiальнi вiдклади кайдацького – тясминського клiматолiтiв – викопнi грунти, лесовиднi суглинки. f, l PII dn – Комплекс вiдкладiв днiпровського льодовика – озерно-льодовиковi та водно-льодови – ковi суглинки, супiски, пiски. g PII – e PII zv – la PI-II – e, dv PI – Елювiальнi та еолово-делювiальнi вiдклади – викопнi грунти, лесовиднi суглинки. Еоплейстоцен e, dvE – la E – Плiоцен N2 cb – Товща червоно-бурих глин. Нижнiй плiоцен – верхнiй мiоцен N1-2 sg – Товща строкатих глин. Новопетрiвський регiоярус Полтавська серiя N1 np – Новопетрiвська свiта . . Пiски i пiсковики свiтло-сiрi, кварцовi, каолiнистi, маршалiти, буре вугiлля. Палеогенова система Верхнiй олiгоцен Полтавська серiя P3 br – Берекська свiта Нижнiй олiгоцен Межигiрський регiоярус Харкiвська серiя P3 mz – Межигiрська свiта Верхнiй еоцен Обухiвський регiоярус Харкiвська серiя P 2 ob – . Алеврити свiтло-зеленуватi, блакитно-сiрi, безкарбонатнi. Середнiй еоцен P 2 kv – . Глини безкарбонатнi, мергелi свiтло-сiрi, пiски карбонатнi з фосфоритами. Бучацький Бучацька серiя P 2 bc – Пiски зеленувато-сiрi, глауконiто-кварцовi з лiнзами пiсковикiв. Канiвський регiоярус P 2 kn – . Пiски зеленувато-сiрi, глауконiто-кварцовi, алеврити i глини. Мезозойська ератема Туронський i коньякський яруси K2 k – Середньо-верхньосеноманський пiд’яруси K2 km – Товща писальної крейди i мергелiв. Крейда писальна, мергелi запiсоченi з крем’янистими стяжiннями. Нижньосеноманський пiд’ярус K2 br 2 – Буромська свiта. Верхня пiдсвiта . Пiски, пiсковики зеленувато-сiрi, крем’янистi. Нижнiй вiддiл Альбський ярус K1 br1 – Буромська свiта. Нижня пiдсвiта Готеривський i баремський яруси нерозчленованi K1 zg-zr – Загорiвська i журавинська свiти Юрська система Верхнiй вiддiл Оксфордський ярус J3 iv2 – . Вапняки сiрi, алеврити, алевролiти, мергелi рiзною мiрою окременiлi. J2 iv 1 – Іваницька свiта. Нижня пiдсвiта J2 ic – Ічнянська свiта . Глини i алеврити сiрi, бурувато-сiрi, вапнистi. J 2 nz – Нiжинська свiта . Глини щiльнi, тонковерствуватi, темно-сiрi. J2 pd – Пiдлужна свiта . Глини i алеврити коричнювато-сiрi, з поодинокими прошарками сидеритiв. J2 or – – Трiасова система T1 sr 1 – Серебрянська свiта. Нижня (радченкiвська) пiдсвiта . Глини щiльнi, пластичнi, строкатi з прошарками пiсковикiв i пiскiв. T1 dr 2 – . Верхня (коренiвська) пiдсвiта . Пiски свiтло-сiрi та зеленувато-сiрi з прошарками пiсковикiв i глин. T1 dr 1 – . Строкатi глини, алевролiти, пiсковики та пiски цегляно-червонi. Неоархей АR3 rt – Гнейси бiотитовi та амфiбол-бiотитовi. Росинсько-тiкицька серiя АR3 rt лiнзовиднi ксенолiти i дрiбнi рестити серед гранiтоїдiв звенигородського й уманського комплек-сiв. Розмiри тiл невеликi, що ускладнює їх картування у даному масштабi. Петрографiчний склад серiї доволi одноманiтний. Це – плагiогнейси амфiбол-бiотитовi та бiотитовi, а також у незначнiй кiлькостi кристалiчнi сланцi та амфiболiти. Мезозой Стратиграфiчне розчленування вiдкладiв трiасу здiйснюється згiдно зi Стратиграфiчною схемою трiасових вiдкладiв пiвденно-захiдного крила ДДЗ, затвердженою УМСК 25 травня 1993 р. У межах територiї вивчення до трiасової системи вiднесено товщу глинисто-пiщаних порiд, що залягає безпосередньо на поверхнi кристалiчного фундаменту. Згiдно iз зазначеною схемою, видiляються осадки нижньодронiвської (пересазької), верхньодронiвської (коренiвської), нижньосеребрянської (радченкiвської) пiдсвiт нижнього трiасу. Сучаснi межi поширення зазначених стратиграфiчних пiдроздiлiв мають спiльне пiвнiчно-захiдне – пiвденно-схiдне орiєнтування i контролюються Днiпровською зоною розломiв. Конфiгурацiя цих меж, їх звивистий, мiсцями ламаний характер свiдчать про те, що формувались вони пiд значним впливом ерозiйно-тектонiчних факторiв. Індський ярус Дронiвська свiта T1 dr Охоплює нижню, переважно пiщану частину нижньотрiасової товщi. Поширена у пiвнiчно-схiднiй частинi аркуша. Глибини залягання вiдкладiв свiти в межах площi змiнюються вiд 120 м (с. Тарасiвка) на пiвднi до 502,4 м (с. Велика Димерка) на пiвнiчному сходi. У розрiзах нижнього трiасу нижня i верхня межi свiти встановлюються досить певно, виняток становлять площi, де вiдсутнi строкатi вiдклади нижньосеребрянської пiдсвiти i виникають питання стратифiкацiї єдиної пiщаної товщi трiас-середньоюрського вiку. Дронiвська свiта подiляється на двi пiдсвiти – нижню й верхню. Межа мiж пiдсвiтами не однозначна i на рiзних дiлянках територiї аркуша проводиться неоднаково. Т1 dr1 У межах територiї вiдклади пiдсвiти найбiльше поширенi серед утворень нижнього трiасу. Розвиненi на пiвнiчний схiд вiд лiнiї, що проходить через населенi пункти с. Бабинцi – с. Михайлiвка – пд. окол. м. Ірпiнь – с. Бiличi – сх. окол. с. Бiлогородка – м. Боярка – с. Ходосiвка – с. Старi Безрадичi – м. Обухiв – с. Долина – 2 км на пiвденний захiд вiд с. Черняхiв. Породи пiдсвiти залягають безпосередньо на поверхнi кристалiчного фундаменту i без видимого стратиграфiчного узгодження перекриваються осадками верхньої пiдсвiти, а в мiсцях їх вiдсутностi – незгiдно середньоюрськими утвореннями. Вiдклади нижньої пiдсвiти закономiрно занурюються у пiвнiчно-схiдному напрямку у бiк ДДЗ. Паралельно збiльшується їх потужнiсть, досягаючи 87,4 м (с. Перемога, св. 1215). Проте в пiвнiчно-схiднiй частинi площi, за даними iз сумiжних територiй, її потужнiсть може сягати 150-170 м. У будовi пiдсвiти беруть участь алевролiти, пiсковики, пiски й глини. 1 dr2 Вiдклади верхньої пiдсвiти без видимої стратиграфiчної незгiдностi залягають на породах нижньої пiдсвiти i трансгресивно перекриваються пiщано-глинистими осадками радченкiвської пiдсвiти, а в мiсцях її вiдсутностi – континентальними утвореннями середньої юри. Мiсцями в низах пiдсвiти спостерiгаються проверстки пiсковикiв. Останнi вмiщують уламки червоноколiрних глин, що може свiдчити про локальнi перерви в осадконакопиченнi на цьому рiвнi. Утворення коренiвської пiдсвiти розвиненi на пiвнiчний схiд i схiд вiд лiнiї, що проходить через населенi пункти с. Луб’янка – смт. Гостомель – м. Ірпiнь – смт. Пуща Водиця – гирло р. Десни – мкр. Оболонь – с. Пирогiв – с. Козинка – с. Нещерiв – с. Черняхiв. Як уже зазначалося, сучасна межа поширення осадкiв коренiвської пiдсвiти має ерозiйно-тектонiчний характер i формувалась пiд впливом розривних порушень пiвнiчно-схiдного й пiвнiчно-захiдного простягання. Розрiз свiти складено здебiльшого одноманiтними свiтлозабарвленими породами пiщаного складу. Потужнiсть їх закономiрно збiльшується у пiвнiчно-схiдному напрямку, досягаючи максимального значення, зафiксованого в межах територiї аркуша 82,8 м (с. Перемога, св. 1215). Як i у випадку з пересазькою пiдсвiтою, потужнiсть вiдкладiв коренiвської пiдсвiти значно бiльша на пiвнiчному сходi i, ймовiрно, становить 90–100 м. При цьому спостерiгаються рiзкi коливання значень потужностi по площi, що зумовлено як нестабiльними тектонiчними умовами осадконакопичення, так i наступним розмиванням сформованої товщi. Оленьокський ярус 1 sr1 Вiдклади пiдсвiти розвиненi на пiвнiчний схiд вiд лiнiї, що проходить через населенi пункти с. Ракiвцi – с. Горенка – м. Вишгород – с. Троєщина – сел. Корчувате – сел. Бортничi – 1 км на схiд вiд с. Вишеньки – 2 км на захiд с. Процiв – с. Кийлiв. Сучасна межа поширення вiдкладiв пiдсвiти просторово пов’язана з Днiпровською тектонiчною зоною i, зокрема, контролюється Київським розломом. Рiзкi вигини сучасної межi пiдсвiти у бiк ДДЗ зумовленi ерозiйними процесами, що розвивалися вздовж розривних порушень пiвнiчно-схiдного закладання у середньоюрський час. Осадки радченкiвської пiдсвiти трансгресивно залягають на породах коренiвської пiдсвiти, зi слiдами розмиву перекриваються утвореннями орельської або пiдлужної свiт середньоюрського вiку i закономiрно занурюються у бiк ДДЗ. Глибини залягання покрiвлi пiдсвiти змiнюються вiд 188,0 м (с. Головурiв) до 431,9 м (с. Велика Димерка). Абсолютнi вiдмiтки покрiвлi зменшуються вiд -69,7 м (с. Процiв) до -323,6 м (с. Велика Димерка). у бiк ДДЗ простежуються дiлянки рiзких змiн абсолютних вiдмiток i вiдповiдних коливань значень потужностей осадкiв у мiсцях їх iнтенсивного розмиву рiчковими долинами байоського вiку. На територiї аркуша у вiдкладах пiдсвiти видiляються два горизонти – пiщано-карбонатний i глинисто-карбонатний (ІІа й ІІІа бiостратиграфiчнi зони Л. Я. Сайдаковського). Нижнiй, пiщано-карбонатний, складений здебiльшого пiсками i пiсковиками на глинисто-карбонатному цементi з проверстками конкрецiйних вапнякiв, потужнiсть i кiлькiсть яких збiльшується у напрямку ДДЗ. Пiски й пiсковики переважно кварцовi, зеленувато-сiрi, рiдше строкатi, дрiбнозернистi до алевритових, вапнистi, з домiшкою гравiю кварцу, кременю, вмiст яких збiльшується у базальнiй частинi пiдсвiти. На цьому ж рiвнi зустрiчаються катуни зеленувато-сiрих глин. Для акцесорних мiнералiв характерний пiдвищений порiвняно з пiдстилаючими породами дронiвської свiти вмiст рожевого гранату. Юрська система На територiї аркуша утворення юрської системи значно поширенi. Не простежуються вони лише у крайнiй пiвденно-захiднiй його частинi. Конфiгурацiя межi поширення юрських осадкiв свiдчить про тiсний її зв’язок iз рельєфом кристалiчного фундаменту, на поверхнi якого вони вiдкладались. Вiдклади юрської системи з розмивом залягають на породах фундаменту, корах його вивiтрювання, осадках трiасу i незгiдно перекриваються утвореннями крейдової й палеогенової систем. Вони похило занурюються у пiвнiчно-схiдному й схiдному напрямку у бiк ДДЗ. Глибини залягання покрiвлi юрських утворень змiнюються вiд 36,5 м (с. Тарасiвка) на пiвднi у долинi р. Стугна до 200,0 м (с. Велика Димерка) на пiвнiчному сходi. Значення абсолютних вiдмiток покрiвлi вiдповiдно знижуються вiд +105,0 м (с. Мар’янiвка) на пiвденному заходi до -88,7 м (с. Велика Димерка) на сходi. Тут також зафiксовано максимальну потужнiсть юрських осадкiв у межах територiї аркуша – 236,9 м (с. Велика Димерка). Представленi вони континентальними i морськими утвореннями пiщано-глинистого й карбонатно-глинистого складу. У розрiзi юрських утворень вирiзняються осадки середнього й верхнього вiддiлiв. Середнiй вiддiл Представлений породами байоського, батського й келовейського ярусiв. На площi аркуша видiляються осадки орельської, пiдлужної, нiжинської, iчнянської свiт та нижньоiваницької пiдсвiти, що входить у вiдповiдну свiту, яка охоплює також i осадки верхнього вiддiлу юрської системи. Байоський ярус Орельська свiта J2 or Об’єднує виключно вiдклади байоського вiку, якi на площi аркуша розвиненi досить нерiвномiрно. Вiдсутнi у крайових його частинах на пiвночi, заходi й пiвднi територiї. На пiвночi осадки не простежуються на пiвнiч вiд межi, що проходить по лiнiї населених пунктiв за 2 км на пiвнiч вiд с. Дубрава – с. Ленiнське – с. Бабинцi – смт. Ворзель – смт. Пуща Водиця – м. Вишгород – с. Хотянiвка – с. Старi Петрiвцi. Пiвденно-захiдна й пiвденна межi поширення проходять через населенi пункти с. Ясногородка – с. Новосiлки – с. Ве-лика Салтанiвка – с. Кодаки – с. Яцьки – с. Червона Слобiдка – с. Червоне Перше – с. Черняхiв – с. Гребенi. У районi сс. Мотовилiвка, Оленiвка, Пiнчуки в пiвденно-захiднiй частинi аркуша вiдклади свiти, виповнюючи западини у рельєфi кристалiчного фундаменту, «язиками» вдаються вглиб УЩ. У межах оконтуреної площi утворення свiти розвиненi нерiвномiрно, серед поля їх суцiльного поширення видiляються дiлянки повної їх вiдсутностi або скорочених потужностей, що чергуються з площами рiзко пiдвищених потужностей вiдкладiв. В останньому випадку вони виповнюють западини у доюрському рельєфi. нижня межа свiти встановлюється за появою у розрiзi вуглистих решток. Це стосується тих розрiзiв, де вiдклади орельської свiти залягають на пiщаних утвореннях нижнього трiасу. Вiдклади орельської свiти незгiдно перекриваються глинами пiдлужної i нiжинської свiт. Як правило, верхня межа рiзка i однозначна, за винятком розрiзiв, де у покрiвлi свiти присутнi глинистi проверстки (с. Новосiлки). Крiм того, поблизу межi поширення радченкiвської пiдсвiти цi глини помилково можуть бути прийнятi за нижньотрiасовi утворення. Пiдлужна свiта J2 pd У будовi свiти беруть участь вiдклади, що за вiком вiдповiдають верхам байоського i низам батського ярусiв. Осадки свiти поширенi на пiвнiчний схiд вiд межi, що проходить через населенi пункти с. Хмiльна – с. Личанка – с. Липовий Скиток – с. Залiзне – с. Погреби – с. Степок – с. Червона Слобiдка. Вони є складовою частиною єдиної глинистої товщi байос-бат-ранньокеловейського вiку, що майже повнiстю покриває територiю аркуша i є водоупором регiонального значення. Утворення свiти незгiдно, з розмивом, залягають на знiвельованiй поверхнi вiдкладiв орельської, серебрянської, дронiвської свiт, порiд кристалiчного фундаменту. Перекриваються згiдно залягаючими глинами нiжинської свiти. Верхня межа чiтка, легко визначається у керновому матерiалi за змiною лiтофацiальних особливостей глин. Цi змiни чiтко фiксуються на кривих гамма- i електрокаротажу. Вiдклади пiдлужної свiти мають меншу гамма-активнiсть i бiльший позiрний опiр, нiж глини нiжинської свiти, що залягають вище. Глибини залягання покрiвлi свiти змiнюються вiд 100,1 м (с. Матяшiвка) на пiвднi до 360-365 м (с. Ве-лика Димерка) на пiвнiчному сходi. У тому ж напрямку вiдбувається зменшення значень абсолютних вiдмiток покрiвлi свiти вiд +17,9 м (с. Матяшiвка) до -250,0-255,0 м (с. Велика Димерка). За схемою рельєфу пiдошви вiдкладiв байос-батського вiку, складовою частиною яких є глини пiдлужної свiти, останнi полого занурюються у бiк ДДЗ. Картина плавного занурення утворень свiти рiзко порушується на крайньому пiвнiчному сходi територiї, де пiдошва вiдкладiв припiднята на 140-150 м у межах пiвнiчно-схiдного блоку, обмеженого з пiвденного заходу Руднянським розломом. Розрiз свiти складено одноманiтною товщею алевритистих глин, що переходять до пiдошви у глинистi алеврити i являють собою осадки мiлководного трансгресуючого басейну. Породи темно-сiрi до чорних iз бурувато-коричневим вiдтiнком, рiзною мiрою вуглистi, часто з характерною хаотичною верствуватiстю, рiдше однорiднi. Нiжинська свiта J2 nž юрського морського басейну. Вiдкладiв свiти не встановлено лише у крайнiй пiвденно-захiднiй частинi району. Розвиненi суцiльним покровом на пiвнiчний схiд вiд лiнiї, що проходить через населенi пункти с. Мостище – с. Плесецьке – с. Велика Мотовилiвка – с. Оленiвка – с. Мар’янiвка – с. Пiнчуки – с. Червоне Перше. У смузi виклинювання вiдклади свiти виповнюють зниження у рельєфi кристалiчного фундаменту, утворюючи систему заток, що проникають на УЩ. Породи свiти з розмивом залягають на утвореннях фундаменту, орельської свiти i без видимих слiдiв перериву лежать на глинах пiдлужної свiти. На бiльшiй частинi територiї перекриваються осадками iчнянської свiти i в поодиноких випадках породами нижньоiваницької пiдсвiти (с. Ракiвка, смт. Пуща Водиця). На крайньому пiвденному заходi на поверхнi нiжинської свiти залягають пiски крейди й палеогену. Породи нiжинської свiти характеризуються стабiльнiстю потужностi на бiльшiй частинi площi їх поширення, яка становить 40–44 м, дещо збiльшуючись на пiвнiчний схiд – 47–52 м (рис. 2. 3) . Рiзке зменшення потужностi осадкiв свiти вiдмiчається у пiвденно-захiдному напрямку за межами площi поширення пiдстилаючої пiдлужної свiти. Свiта представлена одноманiтною товщею тонковерствуватих глин iз проверстками сидеритiв. Глини сiрi, темно-сiрi iз зеленуватим i голубуватим вiдтiнком, слюдистi, щiльнi, безкарбонатнi. Для них характерна ритмiчна тонкогоризонтальноверствувата будова. По площинах наверствування вiдмiчаються присипки борошнистого слюдистого алевриту й пiску. Келовейський ярус Ічнянська свiта J2 ič Складена осадками ранньокеловейського вiку. Вiдклади свiти характеризуються значним поширенням на територiї аркуша, за винятком пiвденно-захiдної його частини, де площа їх залягання обмежена лiнiєю, що проходить через населенi пункти с. Мостище – с. Плесецьке – с. Тростинка – с. Червона Слобiдка. Утворення свiти згiдно залягають на глинах нiжинської свiти i без видимої перерви перекриваються алевритами нижньоiваницької пiдсвiти середньої юри, а у мiсцях її вiдсутностi – пiсками нижньої i верхньої крейди та палеогену. Найменшу глибину залягання вiдкладiв свiти 32,7 м зафiксовано на пiвднi територiї аркуша, у долинi р. Стугна, а максимальну – 278,3 м на пiвнiчному сходi. Покрiвля горизонту поступово занурюється у тому ж напрямку, значення абсолютних вiдмiток змiнюються вiд +88,1 м до -164,4 м. Ічнянська свiта складена алевритами й глинами рiзною мiрою вапнистими. Потужнiсть вiдкладiв коливається у значних межах. У перекритих розрiзах вона становить 8–11 м, мiсцями збiльшуючись до 15–19 м. Максимальну потужнiсть 23,2 м (св. 6023, с. Погреби) зафiксовано у прибережнiй смузi поширення осадкiв. Розрiз свiти, переважно складений алевритами й глинами, часто має чiтку двочленну будову. Нижня її частина представлена глинами потужнiстю 5–10 м, iнколи до 17,4 м (с. Перемога), що входять до складу єдиної глинистої товщi байос-бат-ранньокеловейського вiку. Верхня частина представлена глинистими алевритами потужнiстю 5–8 м. У пiвденно-захiдному напрямку, у бiк берегової лiнiї, вiдбувається поступове замiщення нижньої глинистої товщi алевритами. У розрiзах свiти, складених виключно алевритами, її потужнiсть досягає 23,2 м (с. Погреби). Середнiй – верхнiй вiддiли Келовейський – оксфордський яруси Іваницька свiта J2-3 iv Вiдклади свiти займають бiльшу частину площi аркуша. В її будовi беруть участь прибережно-морськi й морськi осадки середньо-пiзньокеловейського i оксфордського вiку, якi вiдносяться вiдповiдно до складу нижньо- i верхньоiваницької пiдсвiт. Утворення свiти, як i пiдстилаючi вiдклади, полого занурюються у пiвнiчно-схiдному напрямку у бiк ДДЗ, де на сходi аркуша спостерiгаються максимальнi її потужностi, що досягають 100 м i бiльше. Нормальне залягання iваницької свiти порушується тiльки у крайнiй пiвнiчно-схiднiй частинi площi, де по Руднянському розлому пiвнiчно-схiдний блок пiднятий на 140–150 м вiдносно пiвденно-захiдного. У межах цього пiднятого блоку вiдклади свiти, ймовiрно, частково еродованi, тому що на сумiжних територiях на докрейдовий зрiз виходить нижня частина свiти. Видiлення у складi свiти нижньої й верхньої пiдсвiт базується на лiтологiчних i палеонтологiчних даних, але не завжди має однозначний характер. Нижньоiваницька пiдсвiта J2 iv1 Складена осадками середньо-пiзньокеловейського вiку. Утворення пiдсвiти розвиненi на пiвнiчний схiд вiд лiнiї, що проходить через населенi пункти с. Бузова – с. Княжичi – с. Кожухiвка – с. Дерев’янки – с. Ко – пачiв – пд. окол. м. Обухiв – с. Жукiвцi – с. Гребенi. Згiдно залягають на породах iчнянської свiти, а в поодиноких випадках на глинах нiжинської свiти, також згiдно, без перерви, перекриваються вiдкладами верхньоiваницької пiдсвiти, а в мiсцях їх вiдсутностi – пiсками нижньої й верхньої крейди. Нижня межа з пiдстилаючими алевритами iчнянської свiти лiтологiчно встановлюється погано i проводиться на основi палеонтологiчних визначень. Верхнiй контакт пiдсвiти нечiткий i також встановлюється на основi лiтологiчних i палеонтологiчних даних. – с. Пiдлiсся). Абсолютнi вiдмiтки покрiвлi зменшуються вiд +70,7 м (с. Перше Травня) до -161,7 м (с. Велика Димерка). Лiтологiчний склад нижньоiваницької пiдсвiти вiдзначається рiзноманiтнiстю. В її розрiзi переважають алеврити карбонатнi, крем’янистi, глинистi, серед яких спостерiгаються проверстки алевритистих вапнякiв, глин, мергелiв, карбонатних i алевритових опок, рiдше тонкозернистих пiскiв, пiсковикiв. Верхнiй вiддiл Верхньоiваницька пiдсвiта J3 iv На територiї аркуша пiдсвiта представлена осадками оксфордського вiку. Вiдклади пiдсвiти розвиненi у пiвнiчно-схiднiй чвертi аркуша, на схiд вiд населених пунктiв с. Ракiвка – с. Горенка – с. Бiличi – смт. Вишневе – с. Пирогiв – с. Вишеньки – 2 км на пiвдень вiд м. Бориспiль. Вони згiдно залягають на породах нижньоiваницької пiдсвiти, а зверху з розмивом перекриваються осадками нижньої й верхньої крейди. При загальному пологому зануреннi утворень пiдсвiти у пiвнiчно-схiдному напрямку глибина її залягання змiнюється вiд 66,5 м у районi с. Осокорки до 200,0 м на сходi аркуша. Покрiвля пiдсвiти занурюється у тому ж напрямку, зi змiною значень абсолютних вiдмiток вiд +46,2 м (с. Вишневе) до -88,7 м (с. Велика Димерка) i нижче. Крейдова система Вiдклади крейдової системи представленi нижнiм i верхнiм вiддiлами. Розвиненi всюди за винятком пiвденно-захiдної частини площi аркуша. Абсолютнi вiдмiтки пiдошви змiнюються вiд +92,6 м (с. Ксаверiвка) до -87,7 м (с. Велика Димерка), потужностi – вiд кiлькох метрiв до 88 м, загалом збiльшуючись на пiвнiчний схiд. Представленi вiдклади крейдової системи переважно морськими утвореннями. Виняток становить пiщано-глиниста товща континентальних нерозчленованих вiдкладiв готеривського й баремського ярусiв. Залягають крейдовi вiдклади трансгресивно з незначним кутовим неузгодженням на юрських породах i породах докембрiю, перекриваються вiдкладами палеогену. Межi з товщами, що залягають нижче й вище, чiткi. Нижнiй вiддiл У складi нижньокрейдових вiдкладiв видiляються готеривський i баремський яруси нерозчленованi, верхньоальбський пiд’ярус. Готеривський i баремський яруси нерозчленованi Загорiвська i журавинська свiти нерозчленованi К1 žr Пiвденно-захiдна межа практично суцiльного поширення вiдкладiв цих свiт проходить вздовж лiнiї населених пунктiв с. Петрiвцi – м. Вишгород – с. Троєщина – с. Погреби – с. Калинiвка – на пiвдень вiд м. Бориспiль. На решта територiї вони присутнi у виглядi невеликих, вцiлiлих вiд розмиву острiвцiв (Ново-Бiличi, Караваєвi Дачi, Микiльська Борщагiвка). В основi товщi залягає базальний шар сiрих крупнозернистих i гравелистих пiскiв (до 2,0 м). Вiн перекривається пiсками сiрими рiзнозернистими кварцовими з лiнзами алевритiв, каолiнiтових i вуглистих глин, уламками кременiв, опокоподiбних пiсковикiв. Максимальна потужнiсть до 12 м. Комплекс спор i пилку з вуглистих прошаркiв визначається за вiком як готерив-баремський. Спорово-пилковий спектр представлений Gleichenia stellata Bolch., Lycopodium subsimplex (Naum.), Leiotriletes gleicheniaformis Bolch., Caytonia oncodes Bolch. Верхньоальбський пiд’ярус Нижньобуромська пiдсвiта К1 br1 Пiвденно-захiдна межа її поширення проходить вздовж лiнiї населених пунктiв с. Козинцi – с. Михайлiв – ка – с. Рубежiвка – смт. Ірпiнь – с. Шевченкове – с. Тарасiвка – с. Новосiлки – с. Козин – с. Українка – с. Черняхiв. Уздовж лiнiї сс. Ракiвка – Пуща Водиця – Осокорки смугою завширшки 2–10 км вiдклади свiти збереглись тiльки у виглядi невеликих острiвцiв площею 1–4 км2 . Такий острiв площею 8 км2 зберiгся у районiс. Велика Вiльшанка. Представленi породи пiдсвiти трансгресивно залягаючою на верхньоюрських або на загорiвсько-журавинських вiдкладах товщею прибережно-морських пiскiв сiрих, зеленувато-сiрих до сiро-зелених рiзно-зернистих (вiд дрiбно – до середньозернистих кварцових, глауконiт-кварцових рiзною мiрою глинистих, слюдистих. Верхнiй вiддiл У складi верхньокрейдових вiдкладiв видiляються сеноманський i турон-коньякський яруси. Сеноманський ярус Характеризується значним розвитком. Абсолютнi вiдмiтки його залягання змiнюються вiд -74,0 м до +94,0 м. Потужнiсть вiдкладiв коливається вiд 1–2 м до 22 м. Залягають вони без видимої стратиграфiчної перерви на вiдкладах верхньоальбського пiд’ярусу або зi слiдами значного розмиву на породах юри. Перекриваються вiдкладами туронського ярусу з поступовим переходом i палеогену – з розмивом. Сучасна пiвденно-захiдна межа поширення проходить по лiнiї населених пунктiв с. Перевiз – с. Плесецьке – с. Мал. Солтанiвка – с. Митниця – с. Яцьки. Нижньосеноманський пiд’ярус Верхньобуромська пiдсвiта (К2 br2 ) Поширена скрiзь. Представлена пiском зеленувато-сiрим, мiсцями темно-зеленувато-сiрим кварц-глауконiтовим, слабо слюдистим. Як правило, пiски однорiднi сипучi з гнiздами i стяжiннями конкрецiйного пiсковику. У пiсках значний вмiст глауконiту (до 30%). Пiсковики кварц-глауконiтовi часто зливнi з опалово-халцедоновим цементом, з великою кiлькiстю спiкул губок. У базальнiй частинi розрiзу простежуються конкрецiйнi стяжiння пiсковику кременистого, що переходить у кремiнь. Потужнiсть свiти до 12 м. Вiк вiдкладiв пiдтверджується знахiдками форамiнiфер Arenobulimina sabulosa Chapm., Rugoglobigerina holzli (Hagen), Anomalina cenomanica Brotz., Discorbis sanjarensis Liph. Середньо-верхньосеноманський пiд’яруси Товща писальної крейди i мергелiв (К2 кm) У складi товщi видiляються нижня i верхня пачки. Нижня складена вапняковими кварц-глауконiтовими пiсками, що переходять вгору по розрiзу у пiщаний глауконiтовий мергель. Для вiдкладiв i верхньобуромської пiдсвiти, i описуваної пачки властива рясна мiкрофауна, спiкули губок, голки їжакiв, белемнiти, брахiоподи, двостулковi, гастроподи. Характернi також жовна, фiгурнi стяжiння фосфоритiв. Верхня пачка представлена мергелями бiлими i свiтло-сiрими крейдоподiбними щiльними пiщанистими, зi значною домiшкою дрiбних зерен кварцу, глауконiту, кiлькiсть яких збiльшується до пiдошви пачки, де зустрiчаються стяжiння фосфоритiв, кременiв. Потужнiсть свiти до 10 м. Туронський i коньякський яруси Товща крейди (К2 к) Без слiдiв перерви на вiдкладах товщi писальної крейди i мергелiв залягає однорiдна товща мергелю, мергелистої крейди i писальної крейди, потужнiсть якої досягає 37 м. Вiд пiщано-глинистих вiдкладiв палеогену, що залягають вище, вiддiляється чiткою поверхнею розмиву. Сучасна межа поширення проходить на схiд вiд лiнiї населених пунктiв с. Клавдiєво – с. Ворзель – с. Бiлогородка – с. Червоний Хутiр – м. Бориспiль. Кайнозой Палеогенова система їхньому складi присутня канiвська серiя нижнього еоцену, бучацька серiя i київська свiта середнього еоцену, обухiвська свiта верхнього еоцену, межигiрська свiта нижнього олiгоцену i берекська – верхнього олiгоцену. На лiвобережжi у долинi р. Днiпра берекська, межигiрська, обухiвська, а мiсцями i київська свiти повнiстю розмитi. Залягають палеогеновi вiдклади трансгресивно на розмитiй поверхнi крейди, юри або докембрiю. Перекриваються пiсками новопетрiвської свiти або четвертинними вiдкладами. Абсолютнi вiдмiтки їх пiдошви коливаються вiд +143,0 м (с. Фастовець) до -3,0 м (с. Велика Димерка), занурюючись на пiвнiчний схiд i схiд. Загальна потужнiсть палеогену змiнюється на правобережжi Днiпра вiд 20 м до 92 м, на лiвому березi – вiд 27 м до 84 м. Вiдклади усiх пiдроздiлiв палеогенової системи виходять на дочетвертинну поверхню, а породи київської, обухiвської, межигiрської i берекської свiт вiдслонюються у правому березi р. Днiпра, по долинах його правих приток i великих балок. Нижнiй еоцен Канiвський регiоярус Канiвська серiя P2 kn Вiдклади серiї представленi прибережно-морськими пiщано-глинистими утвореннями (до 30 м), що залягають трансгресивно з кутовим неузгодженням на утвореннях кристалiчного фундаменту, юри та крейди. Поширенi по усiй територiї за винятком пiвденно-захiдного району, де приблизно вздовж лiнiї населених пунктiв с. Леонiвка – с. Плесецьке – с. Мотовилiвка – с. Мар’янiвка – с. Вiнницькi Стави вони виклинюються на припiднятому тут фундаментi. чорних вуглистих глин, включеннями великих зерен кварцу, галькою кременю i жовнами фосфоритiв. Середнiй еоцен Бучацький регiоярус Бучацька серiя P2 bč Вiдклади представленi товщею мiлководних морських зеленувато-сiрих глауконiт-кварцових пiскiв, що залягають трансгресивно на пiдстилаючих канiвських вiдкладах. Пiвденно-захiдна межа поширення серiї проходить по лiнiї населених пунктiв с. Сорочий Брiд – с. Клехiвка – с. Полiниченцi. Пiдошва бучацької серiї полого занурюється у пiвнiчно-схiдному напрямку вiд +125,0 м (с. Мар’янiвка) до +10,0 м (с. Велика Димерка). Потужнiсть досягає 29,0 м (рис. 2. 5) . гальки. Вище залягають пiски зеленувато-сiрi дрiбно- i тонкозернистi алевритовi, глинистi. Верхня пачка представлена пiсками сiрими i зеленувато-сiрими рiзнозернистими. У пiсках зустрiчаються дрiбнi чорнi фосфорити i фiгурнi стяжiння пiсковику сiрого i темно-сiрого кварц-глауконiтового, здебiльшого дрiбнозернистого, на опаловому цементi. 2 kv Характеризується практично суцiльним поширенням на площi аркуша. Виняток становить невелика дiлянка на пiвденному заходi (с. Велика Снiтинка – с. Фастовець). Вiдсутня вона також внаслiдок розмиву у четвертинний час у долинi Днiпра (смуга завширшки 7–18 км) та в гирлах рiчок, що впадають у нього. Вiдклади київської свiти представленi морськими пiсками, глинами i мергелями. Базальний горизонт складений пiсками жовтувато-зеленувато-сiрими кварцовими, глауконiтовими, мергелистими, переважно дрiбно- i середньозернистими, iз численними фосфоритами бурого або темно-сiрого кольору (3–4 см у дiаметрi), що залягають трансгресивно. До пiдошви свiти пiски стають менш глинистими, карбонатнiсть зменшується. Потужнiсть пiскiв вiд 1 до 7 м, звичайно 3–3,5 м. Обухiвська свiта P2 оb Поширена тiльки на правобережжi Днiпра, в той час як на лiвобережжi повнiстю розмита. У повних розрiзах, зокрема у стратотипi (кар’єр цегельного заводу у с. Халеп’я), у нижнiй частинi безпосередньо на поверхнi київської свiти з досить чiтким контактом (за даними по сумiжних площах обухiвська свiта залягає на київськiй з стратиграфiчним неузгодженням) залягає пiсок алевритистий зеленувато-сiрий, з плямами жовтого та бурого кольору, безвапняковий, з численними зростками пiщаних фосфоритiв та друзами гiпсу. Потужнiсть 0,5–0,8 м. Вище залягає алеврит блакитно-сiрий до синього глинистий, iз лусочками слюди та зернами глауконiту, безвапняковий. Потужнiсть 3,0–3,5 м. Завершується розрiз товщею пiщанистих, слюдистих, глауконiтових, безвапнякових алевритiв жовтувато-зеленувато-сiрого кольору з численними свiтло-сiрими та жовтими плямами, з гнiздами та проверстками озалiзнення. Потужнiсть 6,5–7,0 м. Нижнiй олiгоцен Межигiрський регiоярус Харкiвська серiя Межигiрська свiта P3 mz Залягає на розмитiй поверхнi обухiвської свiти з чiткою перервою. Складена мiлководними морськими пiщано-глинистими утвореннями, якi i в стратотипi в с. Новi Петрiвцi, i в iнших повних розрiзах правого берега р. Днiпра чiтко подiляються на двi частини. Нижня частина в одних випадках складена пiсками темно-сiрими i бурувато-сiрими рiзнозернистими рiзноверствуватими з прошарками темно-сiрих глин i включеннями бурштину, вище за якi залягає пачка перешарування залiзистих пiсковикiв та бурувато-сiрих глин; у другому випадку – прошарком рiзнозернистих темно-сiрих пiскiв iз стяжiннями фосфоритiв; у третьому – прошарком пiскiв глауконiт-кварцових рiзнозернистих з глибами конкрецiйного глинисто-кременистого пiсковику, який мiстить ядра та вiдбитки молюскiв. Верхня частина однорiднiша i представлена пiсками бурувато-зеленувато-, жовтувато-зеленувато-сiрими глауконiт-кварцовими дрiбно-, середньозернистими глинистими горизонтально- i косоверствуватими, з тонкими прошарками сланцюватих глин. Завершується верхня частина шаром пiскiв глауконiт-кварцових жовтувато-зеленувато-сiрих середньозернистих, з величезною кiлькiстю ходiв мулоїдiв. Загальна потужнiсть свiти 12–15 м. повнiстю складена рiзнозернистими, переважно середньозернистими кварц-глауконiтовими пiсками з незначною домiшкою глинисто-алевритового матерiалу. Верхнiй олiгоцен Берекський регiоярус Полтавська серiя Берекська свiта P3 br З чiтким контактом залягає на межигiрськiй свiтi. Лiнiя контакту нерiвна, хвиляста. Поверхня пiдстилаючих вiдкладiв iз слiдами розмиву. У складi берекської свiти чiтко вiдокремлюються двi частини: нижня – змiївськi верстви i верхня – сивашськi верстви. Неогенова система Вiдклади неогену значно поширенi на територiї аркуша i представленi нижнiм – середнiм мiоценом (новопетрiвська свiта), верхнiм мiоценом – нижнiм плiоценом (товща строкатих глин) i плiоценовою товщею червоно-бурих глин. Цi вiдклади виявленi тiльки в межах Приднiпровської височини. Нижнiй – середнiй мiоцен Новопетрiвський регiоярус Полтавська серiя 1 np Збереглась лише на вододiлах правобережжя Днiпра, де вона досить поширена. Представлена континентальними вiдкладами такої послiдовностi нашарування. В її пiдошвi, на контактi з берекською свiтою, залягає прошарок пiскiв рiзнозернистих, мiсцями гравелистих, iнодi гумусованих. Вiдклади не мають суцiльного поширення, залягають лiнзами. Потужнiсть вiд 0 до 10 м. Стратиграфiчно вище залягають пiски снiжно-бiлi, свiтло-сiрi та сiрi, iнодi зi слабким жовтим або рожевим вiдтiнком, кварцовi дрiбнозернистi верствуватi каолiнистi, iнодi вмiщують прошарки або лiнзочки пiщанистих, каолiнистих глин, а мiсцями (у верхнiх верствах) прошарки кварцових пелiтових борошнистих пiскiв – маршалiтiв (0,6–4,0 м). Загальна потужнiсть цiєї частини розрiзу 0,3–24 м. Верхню частину свiти у повних розрiзах становить пласт пiску жовтувато-сiрого й вохристо-жовтого кварцового рiзнозернистого сильно каолiнистого, що переходить бiльшою або меншою мiрою у зцементований каолiнистий пiсковик або пiщанистий каолiн. Пiсковик (1–7 м) дрiбнозернистий з незначною домiшкою крупних зерен кварцу, цемент опаловий з каолiнiтом. Верхнiй мiоцен – нижнiй плiоцен Товща строкатих глин N1-2 sg Залягає з розмивом на новопетрiвських вiдкладах. Перекрита товщею червоно-бурих глин, а в мiсцях вiдсутностi останнiх – четвертинними вiдкладами. Потужнiсть змiнюється вiд 1,5 до 10 м. У найповнiших розрiзах товщi видiляється ряд пачок, що рiзняться ступенем пластичностi й забарвленням. свiтою глини запiсоченi. Верхня частина розрiзу представлена строкатими глинами полiмiнеральними бiльш пiщанистими, щiльними, в’язкими. Часто присутнi залiзистi i залiзисто-марганцевi стяжiння. На вiдмiну вiд нижньої пачки тут бiльше акцесорних i рудних мiнералiв. «Строкатiсть» глин проявляється у тому, що на фонi переважного свiтло-сiрого або жовтувато-сiрого забарвлення спостерiгаються плями вохристо-жовтого, червонувато-жовтого, малинового, червоного кольорiв. На схилах балок i рiчкових долин строкатi глини, що залягають неглибоко вiд денної поверхнi, спричиняють зсувнi явища. Плiоцен 2čb Характеризується поширенням приблизно на тiй самiй площi, що й строкатi глини, i залягає на них, як правило, без видимої перерви. У четвертинний час iнтенсивно розмивалася. Потужнiсть товщi досягає 26 м, збiльшуючись iз пiвночi на пiвдень. Глини досить щiльнi, пластичнi i в’язкi, iнодi пiщанистi, безкарбонатнi. У нижнiй частинi розрiзу забарвлення їх оливково-жовте або зеленувато-жовтувато-буре, вони бiльш пiщанистi, тут бiльше вапнякових включень, залiзисто-марганцевих примазок i бобовин. Глини верхньої частини розрiзу коричнювато-бурi або червонувато-бурi, щiльнiшi, в’язкi, однорiднi плитчастi, при усиханнi розпадаються на гострокутнi частини. Їх мiнералогiчний склад: монтморилонiт (залiзистий рiзновид) з домiшками каолiнiту i гiдрослюд. Четвертинна система типи континентальних вiдкладiв четвертинної системи перекривають їх, охоплюючи всю поверхню площi аркуша. «Карты четвертичных отложений Украины» (масштаб 1:500 000, 1994) аркуш розташований у двох областях країни Українська платформна рiвнина (В) – Полiськiй (В-І) i Лесовiй (В-ІІ). У межах аркуша видiлено три площi, що складаються з рiзних за рангом та кiлькiстю одиниць районування: 1. Пiдобласть «Київське Полiсся» (В-І-3). 3. Район «льодовиковий» (В-ІІ-6-б) Пiвнiчно-схiдної перигляцiальної пiдобластi (В-ІІ-6). Особливостi будови цих площ вiдображають характернi для них комплекси стратиграфо-генетичних типiв вiдкладiв, розчленованих вiдповiдно до Стратиграфiчного кодексу України, затвердженого у 1997 р.