Реферат/сочинение: "Формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок"

Змiст

1. Вступ

2. Поняття «мала рiчка». Будова рiчкової долини

3. Загальна характеристика рiчкових басейнiв Пiвнiчного Приазов’я. Характеристика їх стану

3. 2. Стан флори i фауни

4. Антропогенне навантаження на малi рiчки

4. 1 Основнi види господарського використання малих рiчок та iх водозборiв

4. 2 Безповоротне водоспоживання

4. 3 Гiдроенергетичне освоєння ресурсiв малих рiчок

4. 5 Регулювання стоку

4. 6 Штучнi водойми на малих рiчках

4. 7 Гiдромелiорацiя. Осушення. Зрошення

5. Погiршення стану малих рiчок

5. 2 Водний кодекс України про малi рiчки

Висновки

Список використаної лiтератури

1. Вступ

Басейни бiльшостi рiчок України, в тому числi Пiвнiчного Приазов’я в останнi десятирiччя розглядалися виключно зi споживацьких позицiй. Максимальна засвоєнiсть водозбору обумовлювалася необхiднiстю отримання сiльськогосподарської продукцiї, русло рiки використовувалося для цiлей енергетики, водного транспорту i в якостi водоприймача стiчних вод. Якiсть поверхневих вод оцiнювалася, як правило, зi споживчих позицiй. В результатi такого пiдходу виникло значне перенавантаження природної буферної ємностi водного середовища, погiршилася його самоочисна здатнiсть i виникли явища, притаманнi екологiчнiй кризi – масовi випадки кишкових iнфекцiйних захворювань, замор риби, погiршення споживчих характеристик води, в першу чергу, питних.

До причин виникнення негативних явищ на рiчках належить порушення природного процесу надходження рiдкого i твердого поверхневих стокiв та їх транспортування руслом рiки. Змiни у цих процесах призвели до формування гiдрологiчних умов, не характерних для водних об’єктiв. В наслiдок цього змiнилися морфометричнi показники рiчок та значно погiршилися умови iснування гiдробiонтiв.

Малi рiчки тiсно пов'язанi з економiкою прилеглих територiй i вiдiграють значну роль у розвитку соцiального середовища. Водночас всебiчне використання бiоресурсiв рiчок, їх зарегулювання, вiдбiр вод на полив та господарсько-побутовi потреби, а також перетворення рiчок на колектори стiчних вод порушили їх природний стан. Рiчки стали забрудненими, спрямленими, мiлководними, з поганою якiстю води, збiдненими рослинами й тваринами. Надмiру iнтенсивне використання в народному господарствi як самих рiчок, так i водозборiв порушує їх природний гiдрохiмiчний та гiдробiологiчний режим, зменшує воднiсть i глибину, рiчки замулюються i заростають, збiльшується їх евтрофiкацiя за рахунок накопичення сполук азоту, фосфору та калiю. Вiдмiчено повсюдне забруднення води i донних вiдкладень рiчок господарсько-побутовими стоками, якi вмiщують величезну кiлькiсть органiчних та бiогенних елементiв, пестицидiв, важких металiв, детергентiв тощо. В окремих промислових районах Донбасу, Середнього Приднiпров'я та Приазов'я рiчки сильно забруднюються промисловими стоками, в тому числi i шахтними водами, якi вносять у рiчки величезну кiлькiсть мiнеральних речовин – хлоридiв i сульфатiв, а також шкiдливих токсичних речовин – фенолiв, цiанiдiв тощо.

Тривога за долю малих рiчок зростає з посиленням господарського навантаження на навколишню природу та водозбiрнi площi рiчок. Взагалi це закономiрний, економiчно i соцiально обумовлений iсторичний процес.

Зараз у багатьох країнах, напевне, не залишилось рiчок, якi б мали первiсний вигляд, у яких водний потiк, русло i береги не мали б, як мiнiмум, слiдiв господарської дiяльностi людини. Тому проблема охорони i рацiонального використання малих рiчок – об'єктiв, найбiльш чутливих i схильних до стрiмких негативних перетворень, нiж середнi та великi водотоки, вiднесена до числа найважливiших державних проблем. Оцiнюючи сучасний чи очiкуваний стан малих рiчок, необхiдно враховувати такi їх особливостi:

· малi рiчки є основним джерелом живлення великих рiк, тому збереження їх має найважливiше значення для захисту водних ресурсiв вiд виснаження;

· на водозборах малих рiчок розмiщується значна кiлькiсть населення, промислових об'єктiв, сiльськогосподарських земель, що визначає велике народногосподарське значення цiєї категорiї рiчок; внаслiдок малої величини цi рiчки дуже чутливi до певних видiв господарської дiяльностi, що особливо гостро позначається на водному режимi територiї. В їх числi:

· вилучення з рiчок значної кiлькостi води, а також вся iнша господарська дiяльнiсть, яка зумовлює змiни (насамперед зменшення) рiчкового стоку за рiк в цiлому i в меженнi перiоди;

· iнтенсивний вiдбiр пiдземних вод, що призводить до осушення великих територiй та зменшення пiдземного живлення рiчок, аж до його повного зникнення;

· випрямлення рiчищ, що супроводжується збiльшенням швидкостi течiї води, зниженням глибини i живого перерiзу, тобто призводить до видимого зменшення параметрiв рiчки;

· скидання стiчних вод та iншi види забруднень, якi помiтно погiршують якiсть води через її нестачу для розведення.

Малi рiчки особливо чутливi до однобiчного зниження рiвня пiдземних вод, яке вiдбувається, як правило, при осушувальнiй мелiорацiї, а також на локальних дiлянках при водозаборi на рiзнi потреби. Тому проблема охорони малих рiчок в Українi є актуальною.

Метою курсової роботи є дослiдження стану малих рiчок Приазов’я та чинникiв, якi впливають на їх характеристики.

Для досягнення цiєї мети необхiдно було вирiшити наступнi завдання:

· проаналiзувати поняття «мала рiчка» i визначити основнi характеристики малих рiчок;

· дослiдити особливостi формування рiчкової системи Приазов’я i охарактеризувати стан малих рiчок цього регiону;

· охарактеризувати загальнi принципи охорони малих рiчок i запропонувати перспективнi заходи по збереження рiчок Приазов’я.

Об’єкт дослiдження – особливостi малих рiчок України.

Предмет дослiдження – принципи i методи збереження стану малих рiчок Приазов’я.

Рiчкою, на вiдмiну вiд струмка, балки, канави, прийнято називати постiйно дiючий водотiк, первiсно утворений природним шляхом, що має течiю води протягом року (а якщо пересихає чи перемерзає, то на короткий час i не щороку). Оскiльки в рiзних ландшафтних зонах розмiри водотокiв, що тимчасово пересихають чи перемерзають, дуже рiзняться мiж собою, рiзними будуть i розмiри рiчки, яку за класифiкацiєю вiдносять до малої.

Думки спецiалiстiв щодо вихiдного розмiру малої рiчки неоднаковi. Однi пропонують класифiкувати їх, виходячи з довжини, iншi – з площi, з якої рiчка збирає воду, або залежно вiд витрат води, яку спроможне пропустити русло рiчки i т. д. В Українi iснує два кiлькiсних критерiї, вiдповiдно до яких рiчки класифiкують за розмiрами. За критерiєм, в основу якого покладено площу водозбору, до категорiї “мала рiчка” вiднесенi водотоки з площею басейнiв не бiльше 2000 км² 100 км.

Така класифiкацiя досить умовна, оскiльки не зовсiм вiдповiдає природним умовам, в яких знаходиться водозбiрний басейн. Так, в умовах зони Степу з рiдкою гiдрографiчною мережею водотiк довжиною до 100 км нерiдко розглядають як досить значний. Подiбна рiчка може бути єдиним джерелом водозабезпечення цiлого району. А на Пiвночi, де гiдрографiчна мережа добре розвинена, до категорiї "мала рiчка" iнколи вiдносять водотоки з довжиною бiльш як 200 км.

Вiдповiдно до Водного кодексу України (ст. 79) в нашiй країнi до категорiї “мала рiчка” вiднесенi рiчки з площею водозбору до 2000 км² .

ресурсiв України. На Полiссi i в Лiсостепу зосереджено 60% водних ресурсiв цих рiчок, у Карпатах – близько 25%, у Степу – близько 12%.

Малi рiчки мають ряд особливостей, якi необхiдно враховувати при розробцi заходiв їх рацiонального використання та охорони. Перша з них – яскраво виражена залежнiсть водностi, гiдрологiчного режиму i якостi води малих рiчок вiд стану поверхнi водозбору, значення якого у рядi випадкiв буває важливiшим, нiж клiматичнi та погоднi фактори.

Чим могутнiша рiчка, тим бiльше позначаються на нiй екосистемi процеси, що вiдбуваються в нiй самiй. Практично всi крупнi рiчки, що протiкають меридiально по кiлькох природних зонах, є азональними (тобто такими, що не залежать вiд географiчної зони) елементами ландшафту. Наприклад, бiоценози заплави та рiчища Днiпра, русло якого перетинає лiсову, лiсостепову i степову зони, мають практично однаковий характер, тодi як бiоценози суходолу цих зон – рiзнi. Інше явище спостерiгаємо на малих рiчках. Їх гiдрологiя, гiдрохiмiя, склад бiоценозiв, процеси бiопродуктивностi i самоочищення, якiсть води практично повнiстю залежать вiд стану водозбiрної площi, вiд процесiв, що переважають на суходолi в зонах їх басейнiв. Значення цих процесiв досить часто буває важливiшим, нiж клiматичнi та погоднi умови. Тому гiдрологiчнi, гiдрохiмiчнi i гiдробiологiчнi показники окремих малих рiчок можуть значно вiдрiзнятися вiд середньостатистичних зональних чи мiсцевих. Внаслiдок цього всi основнi характеристики водозбору малої рiчки – лiсистiсть, заболоченiсть, зволоженiсть територiї, частка орної площi, наявнiсть чинникiв забруднення, мелiоративнi роботи – обов'язково враховують при гiдрологiчних розрахунках i санiтарно-гiдробiологiчних прогнозах, а також при плануваннi рiзних природоохоронних заходiв.

Мiсце, з якого розпочинається рiчка, називають її витоком (зазвичай джерело, озерце, болото). Мiсце, де рiчка впадає до iншої водойми (рiчка, озеро, море тощо), – це гирло. Частина поверхнi сушi, з якої та чи iнша рiчка збирає свої води, називається її водозбором (або водозбiрним басейном). Водозбiр – дiлянка суходолу i товща ґрунту й гiрських порiд, звiдки природнi води стiкають у рiчкову систему, озеро та iн. воднi об'єкти. Розрiзняють водозбори поверхневi й пiдземнi. Поверхневi водозбори розмежовуються лiнiями вододiлiв. Якщо площi пiдземних i поверхневих водозборiв збiгаються, то це поняття стає тотожним басейну рiчки (озера). Характеристика водозборiв залежить вiд фiзико-географiчних умов (лiсистостi, заболоченостi територiй та iн.), якi впливають на особливостi формування стоку. До основних характеристик басейну рiчки, крiм його площi, належать довжина, пересiчна та найбiльша ширина, похил, пересiчна висота i коефiцiєнт асиметрiї басейну.

Дiлянки, якi вiдокремлюють територiї, вода з яких збiгає у рiзнi рiчки, називаються вододiлами. Вододiльнi лiнiї проходять по найбiльш пiдвищених точках поверхнi мiж сусiднiми рiчковими басейнами. Вододiл – межа мiж басейнами сумiжних водних систем. Розрiзняють вододiли поверхневi та пiдземнi. Поверхневий вододiл проходить через найвищi точки земної поверхнi, що лежить мiж двома водними системами. Територiю України лiнiя вододiлу розмежовує на пiвденнi та пiвнiчнi схили. Рiчки пiвденного схилу (Дунай, Днiпро, Днiстер, Пiвденний Буг, Сiверський Донець) належать до басейну Чорного i Азовського морiв. Рiчки пiвнiчного схилу (басейн Вiсли) – до басейну Балтiйського моря (басейни цих рiчок становлять лише 4% площi республiки).

Основними складовими рiчкової долини є:

меандруюче залежно вiд рис рельєфу. На ньому чергуються залучини, плеса та бистрини. Розмiри i форма змiнюються по довжинi рiчки залежно вiд її водностi, будови долини. Для рiвнинних рiчок характерна звивиста форма, наявнiсть меандрiв, рукавiв, проток. Русла гiрських рiчок бiльш прямi, вузькi, часто мають пороги та водоспади. Основними характеристиками русла є його ширина i глибина. Для бiльшої частини територiї України характернi рiвниннi рiчки iз звивистим руслом, подекуди розгалуженим на окремi рукави i протоки. Вiд витоку до гирла вода рiчищем рухається за рахунок перепаду висот. Вiдношення рiзницi висотних вiдмiток рiвня води до довжини русла називають похилом рiчки.

пiд час повенi. Утворюються заплави майже на всiх рiвнинних i гiрських рiчках, за винятком дiлянок з порогами i водоспадами та вузьких ущелин. Формуються внаслiдок бокової ерозiї рiчища. У будовi заплави беруть участь рiзнi типи алювiальних вiдкладiв, потужнiсть яких залежить вiд глибини рiчки i висоти рiвня води пiд час повенi. За морфологiчними особливостями розрiзняють заплаву прируслову, центральну i притерасну. Рельєф заплав ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та iн. У малих рiчок ширина заплави переважно 300-500 м, до 1-2 км. В межах заплав є родовища пiску, торфу, болотних залiзних руд тощо. Рослиннiсть переважно лучна, поширенi чагарники; центральнi i притераснi дiлянки заплав великих рiчок часто вкритi дiлянками заплавних лiсiв. Рiзноманiтний тваринний свiт заплав, особливо багато птахiв. Використовують заплави як сiножатi, випаси, для вирощування овочiв тощо. Значна частина заплав рiчок України мелiорована.

Рiчковi (береговi) тераси – схили рiчкової долини зi слiдами врiзування русла у дно долини в минулi епохи. Рiчковi тераси – це тi територiї, якi в минулому також були заплавами. Тераса утворюється внаслiдок циклiчної акумулятивної та ерозiйної дiяльностi води. Терасованi схили рiчкових долин мають схiдчастий профiль. Вищi тераси старшi за вiком. Вони разом з корiнним берегом можуть утворювати вододiли. Другу терасу (першу надзаплавну) в лiсовiй та лiсостеповiй зонi ще називають боровою, оскiльки природною рослиннiстю тут були бори. Утворена вона, переважно, пiсками. Рослинний покрив. Непорушена рiчкова долина мала свiй характерний рослинний покрив. Створення своєрiдного мiкроклiмату та режиму зволоження за рахунок водотоку сприяє певнiй незалежностi бiоценозiв заплави рiчки вiд оточуючих фiзико-географiчних умов, тому ландшафти заплав рiзних типiв рiчок України схожi за своєю структурою. Типовими природними комплексами заплав є: арени свiжонамитих наносiв (алювiальнi для рiвнинних, гальковi – для гiрських), луки рiзного ступеня зволоженостi, болота, заплавнi лiси (вологi i перезволоженi – вербняки, вiльшаники, осокiрники; бiльш сухi – дiброви та субори). Особливi угруповання – шелюжники та чагарниковi заростi прибережного валу. Водотiк – специфiчне середовище iснування, бiльш-менш вирiвняне за екологiчними умовами по всiй довжинi незалежно вiд природної зони. Тому водна рослиннiсть однотипна (азональна) в межах України. Заростi розташовуються у виглядi смуги вздовж берегiв водотоку. Характерна пояснiсть у розподiлi рослин: водно-болотнi угруповання, за ними розташовується пояс латаття, далi – занурених водних рослин.

Основу заплавних ландшафтiв складають злаково-рiзнотравнi луки. Злаки переважно представленi угрупованнями багаторiчних дернинних трав, звичайними є також види з родини бобових. У понижених дiлянках рельєфу лука переходить у мокру злаково-осокову луку чи осокове болото (переважають угруповання осок, татар-зiлля (на Полiссi), ситникiв, хвощiв). Цей тип рослинностi iсторично виник i пiдтримувався завдяки дiяльностi людини: регулярнi сiнокоси призводили до викошування паросткiв дерев, кущiв, що вселялися на дiлянках. Це запобiгало поширенню чагарникової та лiсової рослинностi. Лука, на якiй не вiдбувається сiнокосiв, поступово “дичавiє” i перетворюється на заплавний лiс. У Лiсостепу та Степу на пiдвищених дiлянках та схилах серед звичайних лучних видiв з’являються степовi рослин. Луговина заплави складена багаторiчними травами, що добре переносять тимчасове затоплення i корiння яких щiльно переплiтається мiж собою, добре закрiплюючи ґрунт. Це потужний природний бар’єр на шляху повеневих та паводкових вод, який запобiгає розмиванню ґрунту. Вiн, наче губка, вбирає в себе i зв’язує органiчнi i хiмiчнi речовини, що несе водний потiк, запобiгаючи їхньому привнесенню до рiчки.

На перезволожених дiлянках формується болотна та прибережно-водна рослиннiсть, що вiдiграє роль потужного бiофiльтра на шляху природного стоку. Наявнiсть рiдкiсних видiв рослин i тварин, безлiч птахiв роблять цi дiлянки унiкальними. Болотистi заплави особливо характернi для полiських рiчок, де утворилися надзвичайно потужнi вiдкладення торфу. Торфовi ґрунти багатi на органiчнi речовини i дуже родючi. Проте, пiсля мелiорацiї вони швидко виснажуються. Завдяки своїй легкiй структурi i порушенню природного рослинного покриву вони надзвичайно швидко вивiтрюються (потерпають вiд вiтрової ерозiї) i на їхньому мiсцi утворюється пустка.

Подекуди на заплавi зустрiчаються заплавнi лiси. Пониженi дiлянки заплави займають вiльшаники та вербняки. Заплавнi тераси займають бори та дiброви. На пiщаних грядах вздовж русла (по береговому валу) ростуть верби Типовою природною рослиннiстю водозбiрних басейнiв України були лiси. Рiчка, що текла пiд покровом лiсу, менше потерпала вiд випаровування. Розширення сiльгоспугiдь призвело до рiзкого скорочення лiсiв на територiї водозборiв.

Серед природних ландшафтiв долини лiс має найбiльше водоохоронне i регулююче значення у життi малих рiчок. Лiс, впливаючи на iнтенсивнiсть снiготанення i водовiддачi вiд злив, а також на швидкiсть стiкання води поверхнею водозбору, визначає водний режим рiчки: знижує максимуми повеней i паводкiв, збiльшує їх тривалiсть, сприяє переведенню частини поверхневого стоку у пiдземний, захищає ґрунти вiд ерозiї, а рiчки – вiд замулення. Цьому сприяли зiмкнутi крони дерев, пiдлiсок та потужна коренева система рослин. Рiчка, що текла пiд покровом лiсу, менше потерпала вiд випаровування.

Важлива водоохоронну роль лiсу в захистi берегiв водойм i рiчок вiд руйнування, особливо пiд час повеней i паводкiв. В Українi були проведенi роботи з посадок лiсосмуг на берегах рiчок i водойм. Кожна природна зона України мала свiй “характерний” (зональний) тип лiсу. Характерне для рiчкових басейнiв України:

Лiсової зони:

· значна лiсистiсть водозборiв – до 20-40%;

· значна частка болотних комплексiв та мелiорованих територiй;

Лiсостепової зони:

· переважання широколистяних лiсiв на суглинках та чорноземах, проте їх частка в загальнiй площi водозбору значно менша (до 10%, зрiдка 15-20%); хвойнi лiси зустрiчаються зрiдка;

· значне пiдтоплення вздовж водотоку територiй, зайнятих очеретовими угрупованнями;

· елементи остепнення на пiдвищених дiлянках рельєфу;

· пiдвищена можливiсть ерозiйних процесiв;

Степової зони:

на пiвднi України цей тип лiсу має назву “байрачний” (переважає дуб черешчатий), у степових та передгiрських районах Криму – дубки, шибляки (переважає дуб пухнастий, дуб скельний);

· утворення суцiльних плавневих масивiв у зонi пiдтоплення;.

· значна засоленiсть ґрунтiв та ерозiйна активнiсть;

Гiрським рiчковим басейнам:

· значна лiсистiсть (на окремих рiчках Карпат вона може сягати 80%);

· пояснiсть у розподiленнi природних комплексiв, тобто, поступова змiна поясних ландшафтних i рослинних комплексiв по долинi зверху до низу, що зумовлюється поперечним розташуванням долин гiрських рiчок i проходженням водотоку, як правило, всiх висотних поясiв. Тiльки та рiчка, в долинi якої максимально збереглися природнi комплекси, здатна до повної саморегуляцiї та самоочищення.

3. Загальна характеристика рiчкових басейнiв Пiвнiчного Приазов’я. Характеристика iх стану

3. 1 Особливостi формування гiдрологiчного i гiдрохiмiчного режимiв малих рiчок Пiвнiчного Приазов’я

На пiвнiчному узбережжi Азовського моря течуть малi та середнi рiчки, що стiкають з пiвденних схилiв Приазовської височини.

Приазовський басейн (7,8% територiї України) об'єднує рiчки, що впадають в Азовське море та його лимани i затоки, зокрема рiчки Криму. Тут налiчується 2213 малих рiчок iз сумарною довжиною 8,7 тис. км, зокрема в Криму – 602 рiчки (2,4 тис. км) (табл. 1). Середня густота рiчкової мережi – 0,20 км/км2. До найбiльших рiчок пiвнiчного узбережжя Азовського моря належать Молочна, Обiточна, Берда, Кальмiус, Кальчик, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик, Мiус i Кринка.

Кiлькiсть рiчок та їх довжина у Приазовському басейнi

Довжина, км Загальна кiлькiсть Довжина, км

Найменшi Менше 10 1809 3222

10-25 109 1615

Малi 26-50 31 1038

51-100 18 1303

Середнi 101-200 4 617

2 467

1973 8262

У пiвнiчному Приазов'ї рiчки беруть початок на висотi 120 або 250 м над рiвнем моря. Завдяки цьому на верхнiх дiлянках вони мають помiтне падiння. На рештi вiдстанi – це типовi рiвниннi водотоки, здебiльшого iз спокiйним плавним протiканням, добре вираженими морфологiчними особливостями – меандрами, плесами, косами, асиметричним профiлем рiчкової долини тощо. Переважають V-подiбнi долини, на окремих водотоках (Кринка, Кальмiус) вони ящикоподiбнi або нечiткi (Грузький Єланчик). Ширина долин змiнюється вiд 0,2-0,8 км у верхiв'ях (рiчки Мiус, Кринка, Мокрий Єланчик) до 3,5-6 км у пониззi (рiчки Мiус, Молочна, Берда, Кальчик, Мокра Волноваха) (Додаток 1). Аналогiчно змiнюється i висота схилiв: вiд 2-10 м у верхiв'ї до 30-50 (90) м – на нижнiх дiлянках. Правi схили, здебiльшого, стрiмкi, високi, лiвi – пологi. Ширина заплави коливається вiд 50-100 м на верхнiх дiлянках до 1,5-3 км бiля гирла [4]. На деяких рiчках (Кальчик) заплава присутня лише бiля гирла. В перiод весняної повенi вона затоплюється шаром води заввишки вiд 0,8-1,5 до 2-3 м. Рiчки звивистi, особливо у пониззi. Пересiчна ширина рiчища – 3-10 м (верхнi дiлянки); глибина – вiд 0,2-0,5 до 5 м. Швидкiсть течiї незначна, здебiльшого її величина – 0,2-0,3 м/сек; в межень на бiльшостi рiчок вона близька до 0; у перiод весняної повенi – 0,5-0,8 м/сек. Виключенням є верхнi дiлянки Мiуса, Кринки та iнших рiчок, де швидкiсть течiї коливається в межах 0,5-1,2 м/сек. У посушливi роки окремi рiчки (Мокрий Єланчик, Садкi) мiсцями щорiчно пересихають, а деякi (Кальчик) – лише один раз на 5 рокiв, а то й рiдше – раз на 40-50 рокiв (Берда). Дно рiчок пiщане або мулисте; у верхiв'ях рiчок, що стiкають зi схилiв Донецького кряжу (Мiус, Кринка), на перекатах кам'янисте, на окремих дiлянках – пiщано-галькове. Правий берег, переважно, вищий, нiж лiвий.

Найбiльш значнi рiчки Криму – Салгир, Мокрий Індол, Бiюк-Карасу, Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Булганак-Захiдний, Учансу, Улу-Узень, Авунда, Ворон, Демерджi. Усi вони беруть початок у Кримських горах. На рiвниннiй частинi Кримського пiвострова поширенi балки з перiодичним стоком. Пересiчна густота гiдрографiчної мережi 0,26 км/км² .

Деякi рiчки Приазов'я (Молочна, Обiточна, Кальмiус, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик) характеризуються густотою рiчкової мережi 0,2-0,3 км/км2. Для бiльшостi рiчок крайнього Заходу Приазов'я характерний слабкий розвиток рiчкової мережi (0,1-0,2 км/км2). Водозбори рiчок знаходяться на висотi 130-150 м н. р. м.

Головне джерело живлення рiчок – атмосфернi опади. Рiвниннi рiчки живляться в основному (50-80%) талими снiговими водами, гiрськi – дощовими. Пiдземне живлення для рiчок бiльшої територiї республiки становить 10-20% i тiльки для окремих з них – до 50% [7].

В Українi в середньому за рiк випадає 377 км³ за рiк випадає в Карпатах (900-1200 мм i навiть понад 2000 мм в окремих районах), найменше – на узбережжi Чорного та Азовського морiв (близько 350-500 мм). Середньорiчна кiлькiсть опадiв на Полiссi дорiвнює 650-700 мм, у Лiсостепу – вiд 550 до 650 мм. У Криму iз збiльшенням висоти мiсцевостi над рiвнем моря рiчнi суми опадiв зростають вiд 450 мм у степовiй зонi до 1000 мм i бiльше у горах. У Гiрському Криму та на Пiвденному узбережжi Криму переважають зимовi опади, а на рештi територiї України – лiтнi [9].

³ , або 86,8 мм) трансформується у рiчковий стiк. Решта вологи витрачається на випаровування i транспiрацiю рослинами. На рiвниннiй територiї випаровування зменшується у напрямi з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд вiд 500-570 до 400-450 мм.

Оцiнюючи воднi ресурси, що несуть українськi рiчки, не можна не брати до уваги i обставини, якi ускладнюють їх використання. Це, по-перше, значнi коливання рiчкового стоку у часi. У маловоднi посушливi роки об'єм рiчкового стоку значно менший, нiж у середнi за воднiстю. Так, рiчковий стiк, що формується в межах республiки у дуже маловоднi роки, становить усього 29,7 км³ i майже у 2 рази менший вiд середньої багаторiчної величини. Нерiвномiрно розподiляються воднi ресурси i за сезонами року, не вiдповiдаючи, як правило, потребам водокористування.

Найменш забезпеченi водою пiвденнi областi України, якi найбiльше її потребують для розвитку промислового i сiльськогосподарського виробництва. Так, у Донецькiй, Запорiзькiй, Днiпропетровськiй, Миколаївськiй, Одеськiй, Херсонськiй областях i Республiцi Крим на 1 км²³ води у середнiй i 0,7-16 тис. м³ у дуже маловодний рiк, а на одну людину тут у 15-20 разiв менше води, нiж у захiдних областях. У пiвденних районах (степова зона), якi займають 34% територiї республiки, рiчки несуть тiльки 10% стоку України. До того ж хiмiчний склад речовин, розчинених у водi окремих рiчок, особливо у Приазов'ї i на Донбасi, такий, що воду для використання у народному господарствi слiд попередньо обробляти.

3. 2 Стан флори i фауни

В екосистему включають двi найважливiшi складовi – бiоценоз та бiотоп. Бiотоп – це природний, вiдносно однорiдний життєвий простiр бiоценозу, який охоплює мiнеральнi та органiчнi речовини, клiматичнi фактори, фiзико-хiмiчнi властивостi субстрату. Бiоценоз – бiологiчна система, що являє собою сукупнiсть популяцiй рiзних бiологiчних об'єктiв, якi населяють певний бiотоп i зв'язанi з ним обмiном речовин i енергiї. Бiоценоз разом з бiотопом створює дiалектичну єднiсть екосистеми, стiйкiсть якої зумовлена гомеостазом мiж бiотопом та бiоценозом.

В малих рiчках розвивається складний комплекс водяної та водно-болотної рослинностi i не менш рiзноманiтної фауни. Органiзми, що живуть тут, набули ряд адаптацiй (пристосувань). Планктоннi органiзми (з рослин – водоростi, з тварин – iнфузорiї, коловертки, гiллястовусi й веслоногi рачки) мають питому вагу, що наближається до питомої ваги води. Бентоснi ж тварини (тобто тi, що мешкають на днi водойми) мають бiльшу вагу та iншi пристосування для донного iснування. Серед останнiх спостерiгається високий ступiнь спецiалiзацiї. Тут є тварини, здатнi прикрiплюватися до занурених у воду предметiв, наприклад дрейссена, моховатки, губки; є такi, що закопуються в ґрунт, – олiгохети, деякi м'якуни, личинки комах; є види, що риють нори в глинистому ґрунтi (деякi одноденки); є такi, що мешкають пiд камiнням та iншими зануреними предметами; є тварини, що живуть у водних заростях тощо [14].

моря, характеризуються нестiйкiстю (прiснi озера мiлiють i висихають, рiчки, залежно вiд тектонiки, то втрачають своє русло, то мiлiють, то зовсiм зникають; болота пульсують), прiсноводнi види виявились бiльш пристосованими до впливу несприятливих факторiв, нiж морськi, i виробили кращу здатнiсть до виживання, переселення з однiєї водойми в iншу. І чим довша iсторiя iснування того чи iншого прiсноводного виду, тим краще вiн пристосований до коливань несприятливих зовнiшнiх факторiв середовища.

Первинним бiологiчним субстратом для формування гiдробiоценозу в рiчцi, особливо малiй, є рослиннi угруповання. Особливо велику середовищеутворюючу роль для гiдробiоценозу вiдiграють вищi воднi рослини.

Вищi воднi рослини вiдiграють роль первинних продуцентiв органiчної речовини та кисню, беруть активну участь у самоочищеннi води, виконують бар'єрну функцiю на шляху надходження органiчних та мiнеральних забруднень з водозбiрної площi у рiчку, а головне – є субстратом для рiчкового бiоценозу в цiлому [11].

Вищi воднi рослини зосередженi по берегах рiчок, затоках, мiлководдях. При незначнiй течiї та глибинi ними може заростати навiть все русло. Вищу водну рослиннiсть подiляють на повiтряно-водну, занурену та з плаваючими листками.

Повiтряно-воднi рослини за допомогою корiння прикрiпленi до ґрунту чи донних вiдкладiв. Частина їх знаходиться у водi, а частина – над водою, в повiтряному просторi, звiдки i пiшла їх назва. Молодi пагони можуть знаходитись цiлком у водi, а береговi заростi – у повiтряному просторi. До цiєї групи рослин належать: очерет звичайний, рогiз вузьколистий, рогiз широколистий, куга озерна, або комиш, татар-зiлля болотне (лепеха), частуха подорожникова, сусак зонтичний, стрiлолист звичайний, їжача голiвка пряма, рис водяний, або цицанiя водяна, лепешняк великий та багато видiв осок [20].

занурений, водяний рiзак алоевидний, елодея канадська або водяна чума.

Рослини вiльноплаваючi: ряска мала, ряска триборозенчаста, ряска багатокоренева, або спiродела, сальвiнiя плавуча, пухирник звичайний, жабурник.

Зеленi нитчастi водоростi обплiтають корiння та пеньки, вищi воднi рослини, нерiдко вистеляють дно бiля берегiв та на мiлинах. Особливо багато їх розвивається в стариках разом iз зануреними вищими рослинами. Утворюють вони також зеленi “килими” з бiомасою 2-З, а iнколи до 4-6 кг/м2 водної поверхнi.

родичiв серед морської чи сухопутної фауни i неспроможнi iснувати в морських чи в наземних умовах. Наприклад, деякi короповi риби – вiвсянка, лин, голян. До вторинноводних належать воднi комахи, щелепнi п'явки, легеневi м'якуни, павукоподiбнi та iншi.

За вiком проникнення в прiснi води видiляються три групи тварин.

Палеолiмничнi тварини пристосованi до всього розмаїття життя у прiсних водах – пересихання, нестачi кисню, коливання температури; вони лабiльнiшi при забрудненнях. Великий дiапазон пристосувань, вiдсутнiсть близьких морських родичiв i чимале поширення їх високих таксонiв (особливо в рангах роду, триби чи родини по континентальних водоймах) пiдтверджує, що це найстародавнiшi мешканцi прiсних вод. До них належать малощетинковi й кiльчастi черви, ряд м'якунiв, коропових риб.

Цi вiдносно недавнi вихiдцi з моря не втратили ряду особливостей, характерних для морських тварин. Серед них такi молюски, як дрейссена, теодоксуси, фаготiї, а з риб – деякi окуневi.

Неолiмничнi органiзми – недавнi вихiдцi з моря. Це досить часто солонуватоводнi види, дуже чутливi до наявностi кисню, якi не зносять забруднень (наприклад, деякi оселедцевi та бичковi риби).

За характером сучасних зв'язкiв органiзмiв з морем їх подiляють на туводних (що постiйно живуть у прiсних водах), напiвпрохiдних, прохiдних i морських. До напiвпрохiдних (лиманних) належать сазан, лящ, бiлизна, рибець, сом, судак, тараня, якi мешкають у чорноморських солонуватоводних лиманах, а на нерест пiднiмаються з лиманiв у рiчки; до прохiдних – осетровi, оселедцевi, чорноморський лосось та деякi iншi. Вони характеризуються анадромними мiграцiями: з моря, де постiйно мешкають, iдуть на нерест у прiснi води. Єдина у нас риба, яка має катадромну мiграцiю, це вугор, що живе у прiсних водах, але мiгрує на нерест саме в море [17].

Однак сучасний органiчний свiт, в силу своєї дiалектичної єдностi з умовами життя, має здатнiсть вiдображати своїм складом, бiологiєю та розповсюдженням характер i послiдовнiсть розвитку й формування окремих територiй в минулому. У рiчках живуть органiзми або комплекси органiзмiв, самобутнi для певної територiї. Це так званi ендемiки (ендемiчнi види). Є також група видiв, що iснують з часiв тих чи iнших геологiчних подiй. Вони дiстали назву релiкти (релiктовi види), тобто залишки минулих епох i подiй.

3. 3 Стан малих рiк Пiвнiчного Приазов'я

Вода - основа життя i дають її рiки - малi та великi, що потребують дбайливого ставлення до їхнiх ресурсiв, вiдновлення, бо саме вони забезпечують життєвi потреби бiльшої частини населення i саме цiєї води не достатньо для забезпечення всiх потреб господарства регiона, який є самим маловодним в Українi. На один квадратний кiлометр Пiвнiчного Приазов'я припадає в середньому вiд 5-10 до 40 тис. куб. метрiв за рiк, а на одного мешканця вiд 120 до 400 куб. метрiв, що у 15-20 разiв менше, нiж в захiдних областях держави. В маловоднi роки цi цифри стають ще меншими. Основним джерелом питної води залишається поверхневий стiк, тобто рiчки, озера. Всього на територiї Пiвнiчного Приазов'я протiкає бiля 1900 рiчок, ручаїв, якi подiляють за гiдрологiчними характеристиками на великi ( довжина бiльше 500 км - у Пiвнiчному Приазовї вiдсутнi), середнi ( довжина вiд 101 до 500 км, таких - 18), малi (довжина вiд 26 до 100 км, їх 100), але найбiльше всього надмалих - з довжиною менше 25 км - їх 1781 [1].

Найбiльшою рiкою Пiвнiчного Приазов'я є Кальмiус (з тюркської мови кил - волос, "мiус" - рiг, означає "вузька, як волос" або "скривлена, як рiг"). І дiйсно, Кальмiус не широкий, а його русло дуже покручене - найбiльша з рiчок Пiвнiчного Приазов'я, яка має витiк в межах Донецької областi. Починаючись поблизу Ясиноватського залiзничного вузла тоненьким струмочком, Кальмiус поблизу мiста Марiуполя розливається повноводною рiкою (довжина 209 км, площа басейну 5070 кв. км, глибина до 6 м у верхнiй та середнiй течiї, у нижньому - 1,5-2 м) Вiдстань вiд Ясиноватої до Марiуполя по прямiй майже у два рази менше нiж по рiчцi, бо для того щоб прокласти шлях до моря їй потрiбно петляти по донецькiй землi, обминаючи висоти та кряжi.

Другою у Пiвнiчному Приазов'ї, пiсля Кальмiуса, за довжиною (197 км) i площею водозбiрного басейна (3450 кв. км) є рiка Молочна, яка впадає у Молочний лиман. Ширина рiчки вiд 2-4 метрiв у верхiв'ї до 20-30 метрiв у середнiй i нижнiй течiї, при найбiльшiй глибинi 3,5 м i похилi русла 1,2 м/км. Її притоками є Чингул, Крульман, Юшанли, Арабка. Вода високо мiнералiзована, але її використовують для зрошування, рибництва [4].

На всьому протязi рiка зарегульована - має 3 водосховища i численнi ставки. В татаро-ногайський перiод рiка мала iншу назву- Сютень, що в перекладi з половецької мови означає молоко, молочна. Археологiчнi дослiдження, порiвняння iсторичних першоджерел дають пiдставу вважати, що рiка Молочна та легендарна рiка Геррос, опис якої дав 2500 рокiв тому Геродот, одне i теж. Геродот визначав її прилеглу територiю як головне мiсце захоронення скифських царiв.

Прикладами iнших малих рiк можуть бути Каратюк, Каратиш, Берестянка - притоки Берди [18] (рiка середньої величини по iснуючiй класифiкацiї), що впадає в Азовське море. Назва її походить вiд тюркського слова "Берди" - багата, богом дана. На росiйськiй картi 16 сторiччя вона має назву - рiка Богдан. І нинi вона дає життя мiсту Бердянську, назва якого походить вiд назви рiки. Протiкає Берда по Куйбишевському i Бердянському районах Запорiзької областi та впадає до Азовського моря на схiднiй окраїнi Бердянська. Її довжина 125 км, площа водозбiрного басейну 1750 кв. км. Вода не вiдповiдає вимогам для питної - занадто велика жорсткiсть (20-40 мг-екв/л) i солевмiст 2-5 г/л, тобто її вода вiдноситься до солоноватих.

Потреби людей поставили цю i багато iнших рiк на межу зникнення. Тому i виникла для багатьох мiст, особливо пiвдня України, проблема подачi води iз Днiпра, хоча вона теж не вiдповiдає сучасним вимогам для питної води. Мiнералiзацiя води в багатьох рiках Приазов'я зросла вiдносно природного фону, який був 30-40 рокiв тому майже в 3-5 разiв, що є наслiдком забруднення промисловими та сiльськогосподарськими стоками. До рiки надходить вiд 15 до 25 % азоту i 1,5-9 % сполук фосфору, внесених на поля у виглядi добрив.

Сумарний рiчний стiк вод рiк Пiвнiчного Приазов'я не бiльше 1 куб. км, що явно не достатньо для розвитку регiона. Тому ще у 1982 роцi було почато будiвництво Приазовської зрошувальної системи для площi бiля 90 тис. гектарiв. Для забезпечення приазовських мiст Мелiтополя, Бердянська, iнших населених пунктiв днiпровською водою було розпочато будiвництво водоводу з Каховського водосховища.

3. 4 Стан берегiв Пiвнiчного Приазов'я

за оцiнками його рекреацiйних можливостей. Особливiсть регiона - водночас наявнiсть курортно-рекреацiйних зон i великих промислових, аграрних центрiв.

Для аналiза становища проблеми розвитку лiкувально-оздоровчої справи в майбутньому, туристських маршрутiв необхiдно розглянути еколого-морфологiчне становище берегiв регiона.

нижче. На першiй дiльницi береговi схили достатньо стабiльнi, хоча в деяких мiсцях (мис Рожок, захiднi береги кiс Кривої та Єлечанської) спостерiгається iнтенсивне руйнування узбережжя [8].

хвилюваннi моря, i незначну ширину природного пляжу, ця дiльниця, при данiй екологiчнiй ситуацiї, не вiдповiдає еколого-гiгiєнiчним вимогам, якi висуваються до рекреацiйних дiлянок. Бiльш перспективним в цьому вiдношенi є захiдна частина дiльницi Марiуполь-Бердянськ: вiд села Новопетрiвка до селища Луначарське, включаючи Бердянськ, де зосередженi мiнеральнi, рапнi води i лiкувальнi грязi.

вiдпочиваючих iз автомобiлями та автобусами. Розташовуються вони бiля кромки стрiмкого берега зсувної будови, стимулюючи його руйнування. Цi процеси стають особливо яскраво вираженими в мiсцях, де кiлькiсть вiдпочиваючих перевищує середню норму.

За даними болгарських екологiв на одну людину повинно припадати приблизно 10 кв. м пляжу. У лiтнi мiсяцi (червень-серпень) тiльки в межах Бердянської курортної зони зосереджується 0,3-0,5 млн. вiдпочиваючих на загальнiй площi пляжiв бiля 400 тис. кв. м. Із цього виходить, що екологiчна норма навантаження перевищується бiльш нiж в 6-8 разiв. Аналогiчна ситуацiя характерна i для iнших мiсць вiдпочинку. Це один iз факторiв, який призводить до погiршення екологiчного становища пiвнiчного узбережжя Азовського моря. Результат - руйнування берега, знищення пляжiв, рослинностi, засмiченiсть.

Із розглянутого можна зробити висновок, що найбiльш перспективними мiсцями для курортно-рекреацiоного будiвництва i створення туристичних маршрутiв є прибережнi дiлянки, приуроченi до кiс або гирл рiчок, де пiщанi пляжi достатньо широкi, а береги пологi i вiддаленi вiд урiзу морської води. Найбiльш перспективними мiсцями є гирло рiчки Берда та Бердянська коса. Пляжi тут широкi, вода прозора. Однак за останнi 8-12 рокiв вiдбулося катастрофiчно швидке зменшення їх ширини уздовж всього схiдного узбережжя Бердянської коси. Швидкiсть руйнування (зменшення) ширини пляжових дiлянок коливається вiд 0,3 до 1,5 м за рiк, в залежностi вiд активностi антропогенного навантаження. Слiд урахувати, що вся узбережна зона є квазiстiйкою i будь-який вплив на неї активiзує руйнiвнi процеси. Часто пляжi заносяться материковими грунтами, якi мiстять токсичнi сполуки пестицидiв, важких металiв. Це пов'язано з тим, що на сходi Таганрог, а на заходi Марiуполь - потужнi промисловi центри, викиди вiд яких акумулюються грунтом, а потiм поступають у повiтряний та водний басейни. Джерело пестицидiв - сiльскогосподарський комплекс [6].

Велику небезпеку можуть становити так званi "ЧОРНІ ПІСКИ" - окремi дiлянки узбережжя, де пiсля шторму концентруються дрiбнокристалiчнi уламки порiд, що мiстять радiоактивнi сполуки торiю, урану. Зустрiчаються такi пiски майже по всьому пiвнiчному узбережжю моря - бiля Бердянська, Марiуполя, Приморська i можуть складати небезпеку тим, хто на них вiдпочиває. Їх радiоактивний фон може коливатися у межах вiд 60-90 до 400-600 мкР за годину.

Враховуючи близкiсть великих промислових центрiв, достатньо високу концентрацiю ксенобiотикiв у рекреантах, близькiсть глинистого берега до урiзу морської води, а отже, її високу мутнiсть, особливо при хвилюваннi моря, i незначну ширину природного пляжу, ця дiльниця, при данiй екологiчнiй ситуацiї, не вiдповiдає еколого-гiгiєнiчним вимогам, якi висуваються до рекреацiйних дiлянок. Бiльш перспективним в цьому вiдношенi є захiдна частина дiльницi Марiуполь-Бердянськ: вiд села Новопетрiвка до селища Луначарське, включаючи Бердянськ, де зосередженi мiнеральнi, рапнi води i лiкувальнi грязi - пелоїди.

На дiльницi вiд Марiуполя до Бердянська береговий схил стрiмкий, прорiзаний балками, глибокими ярами. Руйнування вертикальних глиняних стiнок берегiв має виражено динамiчний характер, пов'язаний з еколого-клiматичними умовами. Тут є досить широкi пляжнi зони - вiд захiдної межi торгiвельного порту м. Марiуполя до селища Ялта Донецької областi, а потiм до кордону мiж Донецькою та Запорiзькою областями (село Куликiвське) вони звужуються до 3-5 м. В районi села Новопетрiвка, яке в 12 км вiд Бердянська, пляжова зона рiзко розширюється, досягаючи мiсцями ширини 18-25 метрiв.

вiдпочиваючих iз автомобiлями та автобусами. Разташовуються вони бiля кромки стрiмкого берега зсувної будови, стимулюючи його руйнування. Цi процеси стають особливо яскраво вираженими в мiсцях, де кiлькiсть вiдпочиваючих превищує середню норму.

4. Антропогенне навантаження на малi рiчки

4. 1 Основнi види господарського використання малих рiчок та iх водозборiв

В Українi воднi джерела використовуються в усiх можливих напрямках: водний транспорт, рибне господарство, лiсосплав, побутове, промислове i сiльськогосподарське водопостачання, гiдро- i теплоенергетика, водна мелiорацiя i, нарештi, масова рекреацiя.

Малi рiчки тiсно пов'язанi з економiкою прилеглих територiй i вiдiграють значну роль у розвитку соцiального середовища. Водночас всебiчне використання бiоресурсiв рiчок, їх зарегулювання, вiдбiр вод на полив та господарсько-побутовi потреби, а також перетворення рiчок на колектори стiчних вод порушили їх природний стан. Рiчки стали забрудненими, спрямленими, мiлководними, з поганою якiстю води, збiдненими рослинами й тваринами. Надмiру iнтенсивне використання в народному господарствi як самих рiчок, так i водозборiв порушує їх природний гiдрохiмiчний та гiдробiологiчний режим, зменшує воднiсть i глибину, рiчки замулюються i заростають, збiльшується їх евтрофiкацiя за рахунок накопичення сполук азоту, фосфору та калiю. Вiдмiчено повсюдне забруднення води i донних вiдкладень рiчок господарсько-побутовими стоками, якi вмiщують величезну кiлькiсть органiчних та бiогенних елементiв, пестицидiв, важких металiв, детергентiв тощо. В окремих промислових районах Донбасу, Середнього Приднiпров'я та Приазов'я рiчки сильно забруднюються промисловими стоками, в тому числi i шахтними водами, якi вносять у рiчки величезну кiлькiсть мiнеральних речовин – хлоридiв i сульфатiв, а також шкiдливих токсичних речовин – фенолiв, цiанiдiв тощо [5].

Тривога за долю малих рiчок зростає з посиленням господарського навантаження на навколишню природу та водозбiрнi площi рiчок. Взагалi це закономiрний, економiчно i соцiально обумовлений iсторичний процес.

i рацiонального використання малих рiчок – об'єктiв, найбiльш чутливих i схильних до стрiмких негативних перетворень, нiж середнi та великi водотоки, вiднесена до числа найважливiших державних проблем.

Вiдомо, що першi поселення людини майже завжди розмiщувались у долинах рiчок. Наявнiсть води, водних шляхiв, риби, високопродуктивних заливних лук, родючих заплавних земель зумовила найбiльш iнтенсивне заселення та освоєння прирiчних територiй.

Якщо нанести на карту країни тiльки мiста, то, по сутi, буде вiдображена гiдрографiчна мережа країни чи, в крайньому разi, – її основних економiчних районiв. У цьому вiдношеннi характерним прикладом є Україна, господарське освоєння якої вiдображає iсторичний шлях розвитку взаємовiдносин людини i природи.

Поняття “господарське навантаження” на природу нинi вже не вiдповiдає повнiстю дiйсному стану i самої малої рiчки, i її водозбiрного басейну. Бiльш точне поняття “антропогенний прес”, пiд яким треба розумiти не тiльки пряме використання з господарською метою русла рiчки, її долини, берегiв та прилеглих територiй, а й побiчнi (не рiдко суперечливi або негативнi) наслiдки такого використання.

Оцiнюючи сучасний чи очiкуваний стан малих рiчок, необхiдно враховувати такi їх особливостi:

- малi рiчки є основним джерелом живлення великих рiк, тому збереження їх має найважливiше значення для захисту водних ресурсiв вiд виснаження;

- на водозборах малих рiчок розмiщується значна кiлькiсть населення, промислових об'єктiв, сiльськогосподарських земель, що визначає велике народногосподарське значення цiєї категорiї рiчок;

- внаслiдок малої величини цi рiчки дуже чутливi до певних видiв господарської дiяльностi, що особливо гостро позначається на водному режимi територiї. В їх числi:

· вилучення з рiчок значної кiлькостi води, а також вся iнша господарська дiяльнiсть, яка зумовлює змiни (насамперед зменшення) рiчкового стоку за рiк в цiлому i в меженнi перiоди;

· iнтенсивний вiдбiр пiдземних вод, що призводить до осушення великих територiй та зменшення пiдземного живлення рiчок, аж до його повного зникнення;

· випрямлення рiчищ, що супроводжується збiльшенням швидкостi течiї води, зниженням глибини i живого перерiзу, тобто призводить до видимого зменшення параметрiв рiчки;

Розглянемо особливостi малих рiчок з погляду дотримання вимог охорони природи при комплексному використаннi i охоронi вод. Їм у природних умовах властивi надзвичайно мiнливий гiдрологiчний режим протягом року i великi коливання водностi [10]. Узагальнення гiдрометричних матерiалiв за багаторiчний перiод показало, що частина малих рiчок України в лiтню межень пересихає (на 1-2 мiсяцi, iнодi бiльше). Забiр вод на побутовi, виробничi та iншi потреби призводить до зменшення рiчкового стоку в бiльших масштабах.

Збереження рiчок як об'єктiв природи вимагає пiдтримання в них течiї води, достатньої для забезпечення водозабору та заповнення рiчищ у меженний перiод (з урахуванням проведеного вiдбору води). Цього можна досягти або обмеженням забору води, або компенсацiєю стоку за допомогою водоймищ. Існують й iншi причини змiни водностi, зумовленi впливом дiяльностi людини на формування стоку – осушення земель, збiльшення врожайностi сiльськогосподарських культур та iн. Зменшення стоку малих рiчок може спричинити також вiдчленування частини водозбiрної площi у зв'язку iз прокладанням осушувальної мережi, коли стiк рiчок-водоприймачiв одержує своєрiдну добавку.

дуже помiтно, другi – рiзко, роль третiх не зовсiм з'ясована. На фонi коливань природної водностi не завжди можна виявити i оцiнити роль антропогенного впливу та змiну стоку.

Будь-яка дiя на водозбiр призводить до порушень його стану. Однак ця система прагне вiдновити природну рiвновагу компенсацiйними факторами. Додатковi фактори посилюють чи послаблюють гiдрологiчнi наслiдки антропогенної дiї. Їх роль у цьому процесi оцiнюється в результатi системного пiдходу, який дає змогу аналiзувати змiни на водозборi. Кiлькiсну оцiнку цих наслiдкiв найбiльш об'єктивно можна одержати шляхом аналiзу багаторiчних гiдрологiчних рядiв спостережень, особливо в тому випадку, коли на водозбiр впливають кiлька антропогенних факторiв.

4. 2 Безповоротне водоспоживання

рiчок, що дорiвнює 1,64 км³ малих рiчок України [22]. При цьому умовно прийнято, що площа басейну головної рiки дорiвнює сумi площ водозборiв малих рiчок.

Розподiл об'ємiв водокористування в басейнах малих рiчок значною мiрою визначається кiлькiстю водотокiв довжиною понад 10 км в басейнах головних рiк. Ця закономiрнiсть дещо порушується (в бiк збiльшення) на малих рiчках Приазов'я.

Таблиця 2

Вiдноснi показники розподiлу водокористування в басейнах малих рiчок (частка вiд вiдповiдних загальних об'ємiв водокористування)

Малi рiчки по басейнах основних рiк

Вiсла Дунай Пд. Буг Днiпро Причорномор'я Дон Приазов'я

Кiлькiсть малих рiчок, всього 0,05 0,28 0,24 0,10 0,24 0,03 0,02 0,04

з них довжиною бiльше 10 км 0,03 0,10 0,14 0,11 0,43 0,05 0,07 0,06

Площа рiчкового басейну 0,02 0,05 0,09 0,11 0,48 0,08 0,09 0,08

0,03 0,5 0,11 0,08 0,33 0,08 0,14 0,17

0,01 0,06 0,12 0,10 0,36 0,08 0,12 0,15

пiдземних горизонтiв 0,04 0,06 0,15 0,07 0,36 0,11 0,10 0,10

при видобуваннi корисних копалин 0,03 0,01 >0 0,02 0,19 0 0,29 0,46

Використання води, всього 0,02 0,08 0,10 0,07 0,45 0,06 0,12 0,10

в тому числi на потреби:

0,04

0,03

0,15

0,03

0,30

0,16

0,19

0,10

виробничi 0,02 0,02 0,10 0,09 0,39 0,02 0,21 0,15

зрошення 0 0,20 0 0,01 0,66 0,04 0,04 0,05

сiльгоспводопостачання 0,02 0,05 0,10 0,10 0,40 0,12 0,07 0,14

iншi потреби 0,02 0,06 0,34 0,20 0,37 0,01 0 0

Скиди води у воднi об'єкти, всього 0,08 0,04 0,12 0,10 0,25 0,02 0,20 0,19

забруднених стiчних вод

0,13

0,01

0,11

0,03

0,32

0,08

0,28

0,04

0,5 0,01 0,28 0,01 0,27 >0 0,32 0,06

Випуски води у пiдземнi горизонти, накопичувачi, поля фiльтрацiї та iн. 0,3 0,05 0,08 0,12 0,49 0,08 0,02 0,13

Безповоротне водоспоживання рiчкового стоку –0,07 0,10 0,14 0,07 0,54 0,19 0,02 0,05

Вiсли (57%) i Приазов'я (56%), а також басейну Днiстра (51%) [12].

Розмiщення на пiвднi республiки основних площ зрошуваного землеробства зумовлює значне водоспоживання на зрошення з малих рiчок нижньої течiї Дунаю (всього в басейнi 97% зрошення забезпечується водними ресурсами малих рiчок), Причорномор'я (96%), Приазов'я (37%), нижньої течiї Днiпра (30%)

Найбiльша частка використання водних ресурсiв малих рiчок на виробничi потреби характерна для басейнiв Вiсли, Днiстра (58-61%), а також у Приазов'ї i Причорномор'ї [13].

Інтенсивнiсть використання стоку малих рiчок закономiрно змiнюється залежно вiд ступеня водозабезпеченостi територiї i розвитку продуктивних сил. Для малих рiчок басейнiв Вiсли, Дунаю i бiльшостi рiчок басейну Днiстра об'єми води, забраної з їх русел i пiдземних горизонтiв, гiдравлiчно зв'язаних з рiчковою мережею, не перевищують 5% наявних водних ресурсiв навiть у маловоднi роки 95%-ї забезпеченостi. Тiльки на рiках Гнила Липа i Лядова ця частка значно бiльша.

Найбiльш iнтенсивне використання водних ресурсiв має мiсце на малих рiчках басейну Сiверського Донця, у Приазов'ї i Криму. В середнi за воднiстю роки об'єми водокористування досягають тут вiдповiдно 11-80%, 19-117% i 50-165%, а в маловоднi – на багатьох рiчках воднi ресурси використовуються неодноразово.

На бiльшостi малих рiчок зменшення рiчкового стоку за рахунок водокористування не перевищує 20%. Але бiльш як на 30% рiчок безповоротне споживання водного стоку досить значне. Так, якщо в середнi за воднiстю роки безповоротно використовується вiд 10-11% (Жеребець, Борова) до 73-89% (Бiюк-Карасу, Чорна), то в маловоднi роки наявнi воднi ресурси рiчок Золотоношка, Берда, Кальчик, Грузький Єланчик, Кача, Бельбек, Чорна, Бiюк-Карасу i Альма не забезпечують господарськi водопотреби в їх басейнах.

За матерiалами Комiтету по водних проблемах ЄЕК ООН щодо оцiнки iнтенсивностi водокористування, водокористування вважається задовiльним, коли споживається менше 10% рiчкового стоку. При використаннi до 20% стоку виникає необхiднiсть обмеження водокористування i виконання заходiв з регулювання стоку. Якщо використання перевищує 20% стоку, водний об'єкт не спроможний забезпечити соцiально-економiчний розвиток даного регiону.

Цi обмеження для малих рiчок повиннi бути гранично можливими, тому що при бiльшому безповоротному споживаннi водного стоку помiтно зменшується здатнiсть водотоку до саморегуляцiї i порушуються природнi взаємозв'язки екосистеми малої рiчки.

4. 3 Гiдроенергетичне освоєння ресурсiв малих рiчок

та Днiстра було вiдповiдно 5044 i 1563 гiдравлiчнi установки. У 1923 р. вже зареєстровано лише 3707 енергетичних установок загальною потужнiстю 43,9 тис. к. с.

У пiслявоєнний перiод електрифiкацiя сiльського господарства ґрунтувалася в основному на збiльшеннi потужностей i полiпшеннi технiко-економiчних показникiв малих ГЕС. На початку 1950-х рокiв кiлькiсть малих ГЕС становила 956 iз загальною потужнiстю 30 тис. кВт. Однак у зв'язку з розвитком централiзованого електропостачання будiвництво малих ГЕС було припинено. Вплив природних i тимчасових факторiв в умовах безгосподарного ставлення до цих станцiй призвiв до деградацiї цiлого напрямку в енергетицi. В даний час на територiї України збереглося 150 малих ГЕС.

Мала енергетика України у зв'язку з її незначною питомою вагою (до 0,2%) у загальному енергобалансi не може суттєво впливати на умови енергозабезпечення республiки. Однак експлуатацiя малих ГЕС дає можливiсть виробляти близько 250 млн. кВт·год, що еквiвалентно щорiчнiй економiї до 75 тис. т органiчного палива. На думку спецiалiстiв, крiм джерела дешевої електроенергiї для мiсцевих потреб, малi ГЕС можуть вiдiграти значну екологiчну роль у збереженнi та вiдродженнi рiчок.

4. 4 Стiчнi води

води в таких об'ємах, що у кiлька разiв перевищують рiчковий стiк?

Основними забруднювачами водних джерел є Днiпропетровський металургiйний комбiнат iм. Дзержинського, який за рiк скидає 190 млн. м³ забруднених стiчних вод, металургiйнi комбiнати “Криворiжсталь”, “Запорiжсталь”, Марiупольський iм. Іллiча та iн. Як наслiдок погiршується якiсть води в Інгульцi, Кальчику, Кальмiусi. Нижче скидiв стiчних вод Авдiївського коксохiмзаводу, Єнакiївського металургiйного та коксохiмiчного заводiв в рiчках Кривий Торець i Булавин перевищено допустимi норми основних забруднюючих речовин у десятки разiв.

Значними забруднювачами малих рiчок є також пiдприємства мiсцевої промисловостi, якi в основному не мають очисних споруд. Так, малi рiчки Полiсся та Середнього Приднiпров'я перiодично забруднюються стоками цукрових заводiв i переробних пiдприємств харчової промисловостi. До забруднень у рiчках Донбасу додаються шахтнi води, а в Днiпропетровськiй i Запорiзькiй областях – стоки металургiйних комбiнатiв та iнших промислових виробництв [14].

i бiогенних речовин. Особливо агресивнi стiчнi води свинарських комплексiв. Слiд зазначити, що питання утилiзацiї, нейтралiзацiї цих стокiв ще не вирiшене. З басейнiв-накопичувачiв забрудненi стоки потрапляють до ґрунтових вод, якi потiм дренуються малими рiчками.

з площ пiд зерновими – 19, з пасовищ – 7,7 кг/га азоту.

Загальний змив азотних речовин з 1 га угiдь за рiк становить 15,7 кг.

4. 5 Регулювання стоку

Це поняття вiдображає перерозподiл стоку в часi за допомогою водоймищ i ставкiв та в просторi – шляхом перекидання вод.

Внаслiдок створення водорегулюючих об'єктiв порушується спiввiдношення елементiв водного балансу порiвняно з його природним станом. Причина цього – змiна режиму випаровування в зонi затоплення i пiдтоплення, а також втрати стоку на заповнення так званих мертвих об'ємiв i поповнення запасiв пiдземних вод. Найбiльшi змiни стоку малих рiчок пiд впливом водоймищ i ставкiв спостерiгаються в зонах нестiйкого та недостатнього зволоження, де значна його частина, а нерiдко i весь мiсцевий стiк акумулюється штучними водоймами, а потiм витрачається на господарськi потреби та випаровування [16].

Дослiдження, проведенi в Українському НДІ водогосподарсько-екологiчних проблем, показали, що в середньому по Українi на додаткове випаровування з поверхнi ставкiв i водоймищ безповоротно втрачається до 1 млрд. м³ води в середнi за воднiстю роки, а в маловоднi – 1,2-1,4 млрд. м³ . Це становить до 20% сумарного корисного об'єму штучних водойм, або 7% водних ресурсiв.

У цiлому встановлено, що вплив ставкiв i водоймищ на стiк малих рiчок має зональний характер i збiльшується з пiвночi на пiвдень та iз заходу на схiд iз збiльшенням внутрiшньорiчної нерiвномiрностi стоку, зменшенням загальної водностi рiчок та пiдвищенням iнтенсивностi їх господарського використання. В пiвнiчнiй частинi республiки (Полiсся) зменшення водних ресурсiв досягає 1-2% для середнього року i 5-7% – для маловодного, у Лiсостепу – вiдповiдно 5 i 10%, а в Степу – 10-15 i 30-40%. У надзвичайно посушливi роки стiк деяких рiчок повнiстю затримується i витрачається в штучних водоймах.

Як вiдомо, малi рiчки характеризуються бiльшою нерiвномiрнiстю стоку, нiж великi, як у межах року, так i за багаторiчний перiод. Тому при сучасному iнтенсивному господарському використаннi мiсцевих водних ресурсiв неможливо обiйтися без регулювання водностi малих рiчок ставками i водоймищами. Водосховища i ставки – це штучнi водойми, якi будують в умовах нерiвномiрного розподiлу рiчкового стоку з метою його регулювання для забезпечення потреб господарства i населення у водi.

Рiзницi мiж ставком i водосховищем немає. Умовно прийнято, що штучна водойма об'ємом до 1 млн. м³ є ставком, а з бiльшим – водосховищем. Цi штучнi водойми мають винятково велике господарське значення. Вони використовуються для гiдроенергетики, судноплавства, промислового i побутового судноплавства, риборозведення, зрошення та обводнення. Акумулюючи воду пiд час повенi i паводкiв, ставки i водосховища дозволяють використовувати її в меженний перiод, коли стiк рiчок малий, а потреба у водi найбiльша [1]. Створений при цьому напiр може використовуватися для виробництва електроенергiї та подачi води самопливом на зрошення.

У недавньому минулому для збiльшення водностi малих рiчок у межень на них споруджували численнi загати i греблi найпростiшого типу, а при них – водянi млини чи iншi гiдросиловi установки, робота яких не пов'язана з вилученням частини стоку рiчки. Водорегулююче значення мали також поширенi в той час лозовi перемички впоперек русла з отвором для ловлi риби. Пiдпiр води вiд цих споруд, збiльшуючи глибини вище за течiєю, полiпшував рiвневий режим водотоку. Дивними здаються в нашi днi факти “допомоги водотоку” з боку бобрiв. Так, є вiдомостi, що Костромськiй областi на р. Болть, яка славилася колись своїми заливними луками, але обмiлiла з роками, бобри побудували каскад гребель. Це полiпшило травостiй на заплавi i дало змогу костромським господарствам збiльшити площу сiножатей. Пiзнiше, на межi XIX i XX ст., водойми на малих рiчках почали створювати при будiвництвi на них гiдроелектростанцiй, а з 1960-х рокiв – головним чином з метою зрошення (зволоження) осушуваних земель, водопостачання i для рибних господарств.

Ставки i невеликi водоймища в Українi будували давно, особливо за часiв заселення пiвденних маловодних регiонiв. До 1950 р. їх загальна площа не перевищувала 100 тис. га, повний об'єм – 1,4 км³ . За рахунок цих водойм можна було зарегулювати не бiльше 3% рiчкового стоку. Але вже через 10 рокiв площа водного дзеркала ставкiв i малих водоймищ збiльшилася вдвiчi, а об'єм – майже в 3 рази. У 1990 р. порiвняно з 1950 р. площа водного дзеркала штучних водойм (без водойм на великих рiчках) зросла у 4,9 разiв, а їх сумарний об'єм – у 8,2 разiв. Мiсткiсть ставкiв i малих водоймищ дає змогу зарегулювати понад 22% середнього рiчкового стоку, що формується в межах України.

На початок 1990 р. в Українi налiчувалося 1094 водосховища i 27579 ставкiв iз загальним об'ємом води понад 3 км³ i площею водного дзеркала 2120 км² . Їх розподiл по басейнах основних рiчок показано в таблицi 3 [22].

Таким чином, водосховища i ставки займають 4759 км² площi i утримують 11,4 км³ води, а великi водосховища Днiпра i Днiстра – вiдповiдно 11782 км² i 58,2 км³ Корисний об'єм водосховищ i ставкiв, тобто об'єм, який використовується для регулювання стоку i забезпечення потреб водогосподарського комплексу, становить 28,2 км³ i вiдповiдає водним ресурсам Днiпра в дуже маловодний рiк.

Таблиця 3

Наявнiсть ставкiв в басейнах основних рiчок України

Басейн Повний об'єм води, млн. м³ ²

12653 1537 1123

1872 172 113

Пiвденного Бугу 6875 657 418

Днiстра 2742 230 217

Дунаю 602 57 38

Вiсли 511 35 23

1330 116 77

Приазов'я 994 181 110

Всього: 27579 2986 2120

³ , 8% – вiд 10 до 100 млн. м³ i лише 2% – понад 100 млн. м³ .

Ставки i водоймища на малих рiчках використовуються в основному комплексно. Залежно вiд водностi i господарської спрямованостi природних регiонiв видiляється їх основне призначення. На пiвднi республiки i в центральних маловодних районах Лiсостепу i Степу ставки та водоймища використовують головним чином для зрошення i обводнення сiльськогосподарських угiдь, водопостачання та риборозведення; в пiвнiчнiй частинi i на Полiссi, в зонi надмiрного зволоження, – як водоприймачi осушувальних систем, джерела водопостачання, зволоження земель та рекреацiї; у Прикарпаттi їхнє головне призначення – водопостачання, риборозведення i гiдроенергетика, а також застосування в якостi протипаводкових споруд.

Слiд зазначити, що бiльшiсть ставкiв внаслiдок тривалої експлуатацiї перебуває у занедбаному станi. Ставки замуленi, заросли водною рослиннiстю. Внаслiдок цього рiзко зменшився їх об'єм та площа водного дзеркала. Ступiнь використання таких ставкiв дуже низький, що призводить до значних втрат води. Стан бiльшостi ставкiв вкрай незадовiльний. Збудованi вони в основному силами господарств на низькому iнженерному рiвнi за спрощеною проектною документацiєю, а частiше без неї. Греблi землянi, з незакрiпленими укосами, багато з них розмитi. Водоскиднi споруди за технiчним станом i капiтальнiстю, як правило, не вiдповiдають сучасним вимогам, що перешкоджає регулюванню та рацiональному використанню стоку малих рiчок.

Значна частина ставкiв має площу до 5 га, глибину – переважно 0,5-1,5 м. При такiй глибинi ставки прогрiваються до дна й iнтенсивно заростають. По сутi, це штучнi басейни-випаровувачi, якi марно i безповоротно втрачають воду. Береги ставкiв дуже часто заболоченi, порослi чагарником, очеретом, осокою. Розвиток на водозборi ерозiйних процесiв, як природних, так i пов'язаних iз сiльськогосподарським освоєнням схилiв долини i балок, зумовлює посилений змив ґрунту та замулення ставкiв [17].

Дослiдженнями встановлено, що втрати стоку на додаткове випаровування з водної поверхнi ставкiв i водосховищ (крiм днiпровських i Днiстровського) зменшують воднi ресурси:

· на Полiссi – на 1-2% в середнi за воднiстю роки i на 5-7% – у дуже маловоднi роки;

· в зонi Лiсостепу – вiдповiдно на 2-5 i 7-15%;

· в зонi Степу – вiдповiдно на 5-7 i 20-40%.

площi доцiльно перетворити на заплавнi сiножатi. Важливо також очистити водойми. Вийнятий з них мул – цiнне добриво для сiльськогосподарських полiв. Ставки звичайно утворюються у верхiв'ях малих рiчок, на струмках i тимчасових (пересихаючих) водотоках, в пониззях мiсцевостi. Тому їх водоохоронна роль порiвняно з iншими водними об'єктами бiльша. Велика водорегулююча роль ставкiв i малих водоймищ i при господарському використаннi стоку рiчок.

Однак при всiй очевидностi позитивного впливу штучних водойм на результати господарської дiяльностi їх створення порушує природний режим водотокiв i без вжиття вiдповiдних компенсацiйних заходiв може призвести до небажаних наслiдкiв. Тому збереження природного комплексу малої рiчки разом iз спорудженими на нiй ставками i водоймищами необхiдно розглядати як єдину проблему. Надмiрне захоплення будiвництвом ставкiв може призвести до зовнiшнього тимчасового благополуччя, але оскiльки надходження води i наносiв здiйснюється по всiй довжинi рiчки, окремi ставки чи їх каскади рано чи пiзно будуть замуленi. Щоб запобiгти цьому, побудувавши ставок, необхiдно насамперед дбати про його благоустрiй, регулярно чистити, ремонтувати гiдротехнiчнi споруди, будувати греблi з донними водовипусками, створювати водоохороннi зони, регламентованi вимогами збереження малих рiчок.

4. 7 Гiдромелiорацiя. Осушення. Зрошення

До гiдромелiорацiї належать осушувальнi i зрошувальнi мелiорацiї. В деяких випадках вони доповнюють одна одну. Гiдромелiорацiя суттєво змiнює елементи водного балансу, особливо випаровування та рiчковий стiк.

Сучаснi осушувальнi мелiорацiї являють собою заходи зi зволоження i зрошення земель. Оцiнка впливу осушення на водний баланс та режим рiчок має сторiчну iсторiю (вiд початку великомасштабного осушення на Полiссi) i донинi зберiгає своє актуальне значення.

Важливим фактором сучасного стану рiчок України, а часто-густо i їх фактичної загибелi, є мелiоративнi роботи. Вони проводяться по всiй територiї України i наслiдки їх видно в усiх регiонах.

Осушувальнi роботи на територiї України почали проводити ще в дореволюцiйний час.

Загальна площа болiт, заболочених i перезволожених земель на Українi становить 6,57 млн. га, з них осушено 3,1 млн. га (1988 р.). Переважна частина земельно-болотного фонду (61%) зосереджена в полiських областях (Волинська, Житомирська, Рiвненська, Львiвська, Чернiгiвська областi). На лiсостепову групу (Вiнницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопiльська, Хмельницька i Черкаська областi) припадає близько 19% цього фонду. Значнi площi заболочених земель в Івано-Франкiвськiй, Закарпатськiй та Чернiвецькiй областях.

Трубiзька (37,6), Верхньоприп'ятська (25,1), Латорицька (12,7), Георгiївська (54), Кортелiська (3,6), Желдецька (14,7) та Замисловицька система (16,1 тис. га).

З проведенням широкомасштабних мелiоративних робiт малi рiчки зазнали сильного швидкоплинного впливу, що зумовило реконструкцiю сталої природної системи. Так, на Полiссi, особливо в прип'ятськiй його частинi, де цi процеси проходили найбiльш концентровано, найвиразнiше проявилися “несподiванi” наслiдки забруднень i мелiорацiї. Тому, аналiзуючи негативнi змiни, що вiдбуваються в результатi проведення мелiоративних робiт на українських рiчках, пропонуючи рекомендацiї щодо їх охорони, ми спираємося саме на зону Прип'ятського Полiсся як еталонну дiлянку, оскiльки все те, що сталося тут, тiєю чи iншою мiрою спiткало й решту малих рiчок рiвнинної частини України [1].

лiсистiстю територiї та дрiбною структурнiстю сiльськогосподарських угiдь. Полiсся було збалансованою екологiчною системою, де кожне екологiчне угруповання займало чи займає своє мiсце, вiдiграючи свою роль як у кориснiй продуктивностi, так i в самоочищеннi водойм усього регiону в цiлому. Район характеризувався багатством природних ресурсiв, високою рибопродуктивнiстю, розвитком значної водно-болотної мисливської фауни, корисними безхребетними, заплавними сiножатями i, що особливо важливо, величезними запасами чистої води, яка забезпечувала потреби даного регiону i пiдтримувала воднiсть самого Днiпра.

вмiщали величезнi маси вод, рiвень яких пiдтримувався, з одного боку, розташованими в басейнi болотами, з iншого – структурою самих рiчок, коли звичайними були повноводнi плеса (глибини 3-4 м i бiльше), в яких затримували воду нешвидкi перепади. Тому полiськi рiчки, часто при таких же загальнорiчних витратах, як i тепер, були повноводними i у вiдповiдностi з сезонними гiдрографами вiддавали свою воду Прип'ятi [5].

З iншого боку, сприятливий гiдробiологiчний стан водойм забезпечував значний розвиток флори i фауни. Налiчувалося кiлька тисяч видiв тварин i рослин, бiльшiсть з яких брала активну участь у процесах самоочищення. Лучна, лучно-болотна i прибережна рослиннiсть, що розвивалася в неокультурених долинах, була чудовим перехоплювачем усього комплексу поверхневого змиву, не допускаючи потрапляння теригенного матерiалу в рiчки. До цього слiд додати i домiнування в донних вiдкладах чистих i слабозамулених пiскiв (до 87% площi основного русла), в умовах течiї найбiльш сприятливих для процесiв самоочищення.

самоочисна здатнiсть рiчок.

В цiлому, не торкаючись ефективностi сiльського господарства на мелiорованих плакорах, необхiдно вiдмiтити, що екологiчна ситуацiя на Полiссi рiзко погiршилася. Це виявляється в таких факторах:

· корiнна перебудова гiдрологiчного режиму рiчок;

· зменшення водностi рiчок, їх обмiлiння;

· посилення ерозiйних процесiв;

· втрата болотами i заболоченими лiсовими масивами акумулятивних i водорегулюючих властивостей;

· рiзке погiршення якостi вод;

· зменшення корисної бiопродуктивностi;

· змiни i збiднення полiської флори i фауни;

· стресовий вплив мелiорацiї на всю екосистему Прип'ятського Полiсся.

З осушенням болiт i заплавних водойм рiзко знизився рiвень вод i на водозборi. Адже за останнi роки рiчки в заплавах прорили собi новi вузькi жолобоподiбнi заглиблення вiд 1 до 3 м. Щез постiйний зв'язок рiчки з долиною, зменшилися плеса, рiчки сильно обмiлiли. Пiд час дощiв та в перiод танення снiгу вони перетворюються на бурхливi потоки, якi розмивають вiдклади долини [6].

Змiнився i характер донних вiдкладiв. Чистi та слабозамуленi пiски залишилися домiнуючими лише на Прип'ятi, в деяких пiвнiчних її притоках на нижнiй Убортi, збереглися в Тетеревi, Желонi, Словечнi, в iнших же мiсцях – мул, середньо- та сильнозамуленi пiски, торф, глина. Цi вiдклади не сприяють самоочищенню, а, навпаки, поглинають кисень. Характерно, що на нижнiй та середнiй Горинi, де ранiше було чисте пiщане дно, пiд час дослiджень в останнi роки чистих пiскiв уже не виявлено.

пiдземнi горизонти. Це iнколи трохи посилює пiдземне живлення крупнiших рiчок, проте аж нiяк не компенсує поверхневого стоку.

Зниження рiвня ґрунтових вод, базису ерозiї рiчок призвело до незвичного для Прип'ятського Полiсся явища – ерозiї ґрунтiв, яка спостерiгалася в зонах височин, але практично нiколи не справляла нiякого вiдчутного впливу на гiдробiологiчний режим водойм. Тепер же ерозiя стала одним з найуразливiших екологiчних факторiв. У наш час еродованi землi становлять в басейнах рiчок: Стиру – 10,2%, Ікви – 24,4%, Горинi – 21,3%, Случi – 12,0%, Хомори – 20%, Тетерева – 2,8%, Гуйви – 6,1%, Ірпеня – 5,3%, Унави – 3,1%, Убортi – 2,1% [3].

До цього треба додати i значний, небувалий ранiше розмив берегiв рiчками. Особливо сильно це виявляється в нижнiй течiї Горинi. Пiдмив берегiв iде настiльки iнтенсивно, що вода має надзвичайно велику каламутнiсть, що досягає часом 200 г/м3. Цi завислi речовини, осiдаючи, сильно замулюють дно, утворюють значнi вiдклади мулу. В результатi зi складу планктону та бентосу випадає значна частина фiльтраторiв, тобто органiзмiв, що беруть найбiльшу участь у самоочищеннi рiчок. Самi ж мули, забираючи кисень на процеси гниття, ще бiльше погiршують стан водойми.

Коли ж долини i водозбори було мелiоровано й осушено, картина рiзко змiнилася. Як показали дослiдження, в тих мiсцях, де стало менше болiт, рiвень ґрунтових вод, а отже, й базис ерозiї рiчок, рiзко знизилися. Невеличкi ж болота, що залишилися незайманими серед осушених масивiв, виявились нездатними пiдтримувати рiвень ґрунтових вод, вони втрачають вологу, висихають, пiд впливом пилових бур, якi перевiюють торф, швидко мiнералiзуються, як це сталося в долинах Ірпеня, Стоходу та iнших рiчок. Знижується рiвень води по всiй територiї мелiорованої рiчки, про що свiдчить висихання ранiше повноводних криниць.

Величезної шкоди сприятливому режимовi рiчок завдає розорювання заплав, особливо якщо воно поширюється до самого урiзу води. По зораних та осушених долинах i заплавах пiд час дощiв i танення снiгу тепер прямо в рiчки потрапляє маса змитого матерiалу, що мiстить органiку, всiлякi отрути i пестициди.

Всi цi фактори призвели до рiзкого погiршення якостi вод. Бiльшiсть їх забруднено, подекуди вони вже непридатнi для пиття, а в iнших – потребують термiчної обробки перед вживанням.

Основна причина зниження якостi рiчкових вод полягає в рiзкому погiршеннi їх самоочисної здатностi. Порушились як фiзико-хiмiчнi, так i бiологiчнi механiзми процесiв самоочищення. У першому випадку це спричинилося збiльшенням кiлькостi завислих речовин, що звичайно осаджувалися при самоочищеннi. Внаслiдок мелiоративних робiт їх вмiст дуже рiзко зрiс. Бiохiмiчна переробка розчинених речовин шляхом окислення сполук також значно утруднилася. В каламутнiй водi пригнiченi основнi продуценти кисню – водоростi, а привношуванi мули, торф тощо викликають ще бiльший його дефiцит, гальмуючи тим самим процеси самоочищення. Рiзко зменшився кiлькiсний i якiсний розвиток гiдробiонтiв, що брали активну участь у цих процесах. З пригнiченням, а в деяких випадках i повним зниженням вищої водної рослинностi припиняється функцiонування природного бар'єру, що обмежував теригенне надходження забруднень.

Необхiдно також спинитися на стресовому характерi мелiорацiї для бiому Полiсся. Формування його проходило протягом кiлькох тисячолiть, а рiзкi докорiннi змiни – за останнi десятирiччя. Утворену вiками систему було порушено, а багато гiдробiонтiв виявились непристосованими до цих змiн i загинули або звузили свої ареали.

Пiдсумовуючи сказане i розглядаючи процеси з боку екологiї, доводиться констатувати таке. Широкомасштабнi мелiоративнi роботи порушили сталу рiвновагу в екологiчнiй системi. Фактори, що сприяли iнтенсивним самоочисним процесам або їх значення нiвельоване новими процесами, що посилили забруднення вод. Інтенсивна мелiорацiя з глибоким дренажем, спрямленням рiчкових русел i тому подiбним призвела до швидкого осушення заплавних лук, болiт i негативно вплинула на навколишнi угiддя. Вiдбулося рiзке порушення природних шляхiв розвитку заплави – її антропогенне руйнування. Тепер на заплавах створенi великi поля монокультур; дренажування та оранка лiквiдували в багатьох мiсцях високоцiннi та перезволоженi луки, повисихали численнi заплавнi водойми, рiзко понизився рiвень ґрунтових вод. Змiни виявилися згубними як для екосистеми в цiлому, так i для її складових, у тому числi й риб та всiх видiв тварин водно-болотного мисливського комплексу. В подальшому мелiоратори нi в якому разi не повиннi порушувати екологiчну рiвновагу, зобов'язанi проводити свої роботи з урахуванням її вимог. Для цього потрiбно:

· здiйснювати мелiорацiю мозаїчно, не допускаючи створення великих суцiльних осушених площ. В тому випадку, коли чергуються осушенi та збереженi болотнi масиви, цiлком можливо буде пiдтримувати рiвень ґрунтових вод на характерному для даного пункту горизонтi i стабiлiзувати бiоценози в цих мiсцях;

· спрямлення i каналiзацiя рiчок мають бути забороненi;

· уникати надмiрної мелiоративної дiяльностi, яка не знаходить на даний момент виходу в сiльськогосподарське виробництво;

· припинити оранку схилiв рiчкових долин i болiт, щоб не допустити розвитку ерозiї i виносу теригенного матерiалу в рiчку;

· зберiгати заповiднi територiї та дiлянки рiчок з непорушеним природним режимом, керуючись комплексом фiзико-географiчних i гiдробiологiчних показникiв при їх виборi;

· в боротьбi з евтрофуванням водойм, що вiдбувається пiд впливом як мелiоративних робiт, так i побутових забруднень, необхiдно також вживати заходiв i проти останнiх: побудувати водоочиснi споруди в мiстах i сiльських населених пунктах, щоб запобiгти надходженню господарсько-побутових стокiв у рiчки;

· уникати зарегулювання малих рiчок водоймищами.

5. Погiршення стану малих рiчок

5. 1 Основнi принципи охорони малих рiчок

В чому ж полягає суть охорони малої рiчки? Насамперед у створеннi певних умов, що зберiгають природне або наближене до природного функцiонування збалансованої екологiчної системи конкретного водотоку. Рiчка iснує не сама по собi, особливо мала. Якiсть її вод залежить вiд стану заплави, долини i всього водозбору в цiлому. І чим ближче прилягає до урiзу води та чи iнша територiя, тим бiльше її значення для процесiв, що проходять у самому водотоцi. Малi рiчки в силу клiмату, лiтологiї та ґрунтового покриву, значних величин сонячної радiацiї, iсторiї формування бiоти й iнших причин мають величезний бiофонд цiнних тварин i рослин, мiстять величезнi запаси води, є колекторами поверхневого стоку, тобто об'єктами, де завдяки значнiй самоочиснiй здатностi вiдбувається очищення вiд всiляких забруднень, що потрапляють сюди з навколишнього водозбору.

генофонду корисних тварин i рослин, мелiоративнi роботи. Тому природоохороннi заходи в iнтересах малих рiчок обов'язково мають ураховувати вищезазначенi моменти. Залежно вiд особливостей конкретного об'єкту належить запобiгати негативним впливам на дану рiчку або подбати про комплекс заходiв, якi протидiяли б шкiдливим факторам.

Один iз найважливiших способiв боротьби за збереження малої рiчки полягає у недопущеннi її замулення. В природi все взаємопов'язане. Порушення в одному мiсцi викликають змiни в iншому. Є й певнi межi можливостей рiчкової екосистеми, яка в процесi свого iсторичного розвитку виробила засоби пристосування до певного дiапазону коливань факторiв зовнiшнього середовища. Природно, має певну межу i допустимий вплив дiяльностi людини на нормальне функцiонування екосистеми малої рiчки. У конкретному випадку дiяльнiсть людини в басейнi малої рiчки не повинна переступати певнi рамки, вихiд з яких призводить до ерозiї, потужного плоскiсного змиву i, врештi-решт, до замулення рiчки.

Тому порушення нормального спiввiдношення площ лiсової та багаторiчної трав'яної рослинностi, з одного боку, i посiвiв однорiчних сiльськогосподарських культур, з другого, небажане. Воно погiршує водний баланс площ водозборiв, посилює процеси ерозiї, прискорює замулення русел рiчок та їх заплавних водойм. Численними роботами багатьох учених, серед яких можна назвати В. Р. Вiльямса, С. І. Сiльвестрова, В. В. Рахманова, Д. Я. Афанасьєва та iнших, доведено, що нормальним спiввiдношенням вважається таке, коли загальна площа природних незайманих дiлянок та лiсових, полезахисних, протиерозiйних i водоохоронних насаджень по вiдношенню до всiєї територiї становитиме 15-30%, багаторiчної трав'яної рослинностi, включаючи заплавну, а також посiви багаторiчних корисних трав та протиерозiйнi сiвозмiни, – 15-35%, а частка посiвiв однорiчних сiльськогосподарських культур – не бiльше 45-55%.

Саме перевищення меж допустимих площ сiльськогосподарських культур поряд з розорюванням схилiв долин i є головною причиною ерозiї та замулення. Адже посiви однорiчних культур порiвняно з лiсовою i багаторiчною трав'яною рослиннiстю значно слабше виконують ґрунтозахисну роль, оскiльки вони розмiщуються на пухкому ґрунтi, який бiльш пiддається розмиву талими та дощовими водами.

На жаль, в останнi роки площi пiд однорiчними культурами в рядi мiсць доведенi до 70-90% територiї басейну. Для цього повирубували лiси, переорали схили i заплави, знищили дiлянки природної трав'янистої рослинностi. На всiх цих, освоєних тепер пiд оранку, лiсостепових територiях, практично повсюдно посилився поверхневий стiк, а разом з тим i розвиток ерозiї.

Таким чином, порушення правильного спiввiдношення мiж площею лiсiв i багаторiчної трав'янистої рослинностi та орними землями на користь останнiх, недооцiнка протиерозiйних заходiв, недотримання правил агротехнiки i є тими основними причинами, пiд впливом яких посилився поверхневий стiк, розширилися процеси ерозiї й прискорилося замулення русел малих рiчок.

Основна стратегiя боротьби з ерозiєю та замуленням русел малих рiчок це, насамперед, рацiональне ведення сiльського господарства, збереження у заплавах, на схилах долин i на водозбiрних площах рiчкових басейнiв чагарниково-деревної та лучно-степової природної рослинностi, широке i своєчасне втiлення комплексних протиерозiйних i водоохоронних заходiв, суворе додержання правил агротехнiки, збереження оптимального спiввiдношення орних та iнших площ водозборiв, що в цiлому забезпечували б нормальне функцiонування екосистеми водозбору.

Другим моментом є забруднення рiчок. Розмаїття його в Українi величезне. Не будемо спинятись на стоках пiдприємств металургiйної та iнших галузей важкої промисловостi, спуску шахтних вод, коли основною боротьби за збереження рiчок вiд забруднення є введення водозворотних заходiв, при яких стiчнi води пiсля певної очистки повиннi знову надходити у виробничий цикл.

Придiлимо основну увагу побутовим, органiчним, сiльськогосподарським стокам та вiдходам легкої i харчової промисловостi. Особливо великої шкоди рiчкам завдають масло-молочнi, спиртовi, цукровi та деякi iншi заводи подiбного профiлю. Пануюча, на жаль, практика побудови вiдстiйникiв цих пiдприємств безпосередньо на малих рiчках абсолютно недопустима. Перегороджуючи рiчку дамбою i створюючи вiдстiйник, проектувальники, звичайно, дещо здешевлюють проект будiвництва заводу та його служб. Проте в кiнцевому пiдсумку така споруда завдає бiльше шкоди. І не тiльки з точки зору охорони певної рiчки. Бо в проточному вiдстiйнику вода не очищається i зливається в нижнiй б'єф з рiзними шкiдливими домiшками, забруднюючи i розташовану нижче дiлянку рiчки. Бiльше того, приток у водойму завислих часточок пiднiмає її дно, призводить до заболочування прилеглих територiй i, врештi-решт, робить вiдстiйник непридатним для подальшого використання. Отже, виникає потреба побудови нового вiдстiйника, i так – без кiнця. Вихiд iз цього становища може бути лише один – побудова вiдстiйникiв у балках поза заплавою рiчки, спорудження невеликих промiжних вiдстiйникiв, де б вiдпрацьована вода продовжувала самоочищатися й лише потiм спускалася в рiчку.

Буквально отруюють рiчки побутовi, господарсько-фекальнi та всiлякi iншi стоки мiст i сiл, розташованих на берегах. Що стосується мiст i бiльш-менш значних за розмiром населених пунктiв, то тут повинна iснувати комунальна служба, каналiзацiя, система ставкiв бiологiчної очистки та вiдстiйникiв, якi доводять стiчнi води до певних кондицiй, за яких можна дозволити потiм їх спуск у рiчкову систему.

води, нейтралiзацiї шкiдливих домiшок – тобто фiзичне та бiологiчне самоочищення. Процеси цi нерiвномiрнi: iнтенсивнi в теплi пори року, в перiоди максимального надходження сонячної радiацiї, i пригнiченi взимку. Фiзичне самоочищення полягає в осiданнi завислих часток i збiльшеннi прозоростi води, розкладi пiд впливом сонячного свiтла певної частини шкiдливих сполук. Водночас вiдбувається i гiдрохiмiчне самоочищення шляхом хiмiчних перетворень, що знешкоджують шкiдливi елементи стокiв, та могутнього “перегорання” за допомогою кисню органiчних решток, якими так насиченi побутовi i, зокрема, господарсько-фекальнi стоки.

Основним фактором фiзичного самоочищення рiчок є надзвичайно важливий процес “захоронення” донних вiдкладiв, багатих на отрутохiмiкати, добрива, важкi метали та iншi токсичнi елементи, новiтнiми наносами, що досить часто є бiльш-менш надiйним бар'єром, який вiддiляє товщу води вiд шкiдливих елементiв, нанесених сюди в перiод максимальних забруднень даної територiї. В рiчцi з мулистим, в'язким дном, перенасиченим шкiдливими речовинами, пiсля припинення дiї того чи iншого забруднювача вiдновлюються звичнi бiоценози, в тому числi й рибне населення, полiпшується якiсть води. Хоча, здавалося б, логiчно чекати багаторiчного впливу забрудненого дна на життя водотоку, яке постiйно постачає у воду накопиченi в ньому шкiдливi елементи. Втiм, очищення рiчки вiдбувається надзвичайно швидко! І нiкуди при цьому всi цi товщi забруднених наносiв не дiваються – вони виявляються прикритими свiжими наносами i, отже, iзольованими вiд товщi води. Безперечно, подекуди цей прошарок через особливостi гiдрологiї водотоку руйнується i частина небажаних речовин спливає у воду. Але в умовах природного водотоку таке мiсце досить швидко тампонується, а стоки, що потрапили в русло з окремого прориву, iнтенсивно очищаються, розбавляються, коагулюють, розкладаються або осiдають, покриваючись потiм бiльш безпечним алювiєм.

5. 2 Водний кодекс України про малi рiчки

Основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне управлiння i контроль у галузi використання й охорони вод та вiдтворення водних ресурсiв, є Водний кодекс України, введений в дiю Постановою Верховної Ради України вiд 6 червня 1995 року.

"Завданням водного законодавства є регулювання правових вiдносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, рацiонального використання вод для потреб населення i галузей економiки, вiдтворення водних ресурсiв, охорони вод вiд забруднення, засмiчення та вичерпання, запобiгання шкiдливим дiям вод та лiквiдацiї їх наслiдкiв, полiпшення стану водних об’єктiв, а також охорони прав пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян на водокористування. Воднi вiдносини в Українi регулюються цим Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та iншими актами законодавства".

Користування малими рiчками має особливостi, вiдмiченi у Водному кодексi.

Згiдно зi статтею 80 Водного кодексу України:

· змiнювати рельєф басейну рiчки;

· руйнувати русла пересихаючих рiчок, струмки та водотоки;

· випрямляти русла рiчок та поглиблювати їх дно нижче природного рiвня або перекривати їх без улаштування водостокiв, перепускiв чи акведукiв;

· зменшувати природний рослинний покрив i лiсистiсть басейну рiчки;

· надавати земельнi дiлянки у заплавах рiчок пiд будь-яке будiвництво (крiм гiдротехнiчних, гiдрометричних та лiнiйних споруд), а також для садiвництва та городництва.

встановлюються так званi прибережнi захиснi смуги (ПЗС) та водоохороннi зони (ВЗ), мають виконувати роль резерватiв бiорiзноманiття водного та бiляводного рослинного i тваринного свiту, зберiгаючи природний стан заплавних ландшафтiв. Цi дiлянки є природоохоронними територiями, господарська дiяльнiсть на яких має певнi обмеження i регулюється Водним кодексом України.

Водоохороннi зони

· скидання неочищених стiчних вод, використовуючи рельєф мiсцевостi (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потiчки.

Ширина ВЗ встановлюється по обидва боки вiд водотоку для малої рiчки – 250 м;

ВЗ має внутрiшню та зовнiшню межi. Внутрiшня межа ВЗ збiгається з мiнiмальним (меженним) рiвнем води у рiчцi. Зовнiшня межа ВЗ прив'язується до наявних контурiв сiльськогосподарських угiдь, шляхiв, лiсосмуг, меж заплав, терас, бровок схилiв, балок та ярiв.

Залежно вiд природних умов у межах водоохоронної зони можуть видiлятися дiлянки як суворого режиму господарювання, так i дiлянки iз частковим обмеженням господарювання. До перших вiдносяться лiсовi масиви, заплавнi водойми, пiдтопленi землi, зростаючi яри, береги, що руйнуються та оповзають. До других – балки та улоговини, територiї можливого зсуву берегiв чи схилiв, протиерозiйнi схили, слабопiдтопленi землi.

Недопустимi у водоохороннiй зонi i будь-якi роботи по видобутку глини, гравiю, пiску, гранiту тощо. Вони призводять не тiльки до прямого забруднення навколишнього середовища побiчними продуктами (стiчними водами, супутнiми шлаками тощо), але й можуть викликати перерозподiл ґрунтових вод на значнiй територiї. Якщо у криницях раптом почала зникати вода чи стала такою на смак, що можна огiрки солити, – слiд шукати кар’єри на її водозборi.

Прибережнi захиснi смуги – це територiя обмеженої господарської дiяльностi. Тут забороняються будь-якi роботи, окрiм влаштування сiнокосiв та пасiк.

Згiдно зi статтею 88 Водного кодексу України: "Прибережнi захиснi смуги встановлюються по обидва береги рiчок та навколо водойм уздовж урiзу води (у меженний перiод) шириною -для малих рiчок, струмкiв i потiчкiв, а також ставкiв площею менше 3 га – 25 метрiв;

Якщо крутизна схилiв перевищує 3о, мiнiмальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морiв та навколо морських заток i лиманiв видiляється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кiлометрiв вiд урiзу води. У прибережних захисних смугах уздовж рiчок, навколо водойм та на островах забороняється:

· розорювання земель (крiм пiдготовки ґрунту для залуження i залiсення), а також садiвництво i городництво;

· зберiгання та застосування пестицидiв i добрив;

· влаштування лiтнiх таборiв для худоби;

будiвництво будь-яких споруд (крiм гiдротехнiчних, гiдрометричних та лiнiйних), у тому числi баз вiдпочинку, дач, гаражiв та стоянок автомобiлiв;

· миття та обслуговування транспортних засобiв i технiки;

· влаштування звалищ смiття, гноєсховищ, накопичувачiв рiдких i твердих вiдходiв виробництва, кладовищ, скотомогильникiв, полiв фiльтрацiї тощо.

5. 3 Пропозицiї iз заходiв щодо полiпшення стану

На малих рiчках i у рiчкових долинах є значна кiлькiсть природоохоронних об’єктiв, якi мають велике природоохоронне значення. У заплавах рiчок, ще зустрiчаються дiлянки, стан яких є близьким до їх первiсного стану.

Для збереження водних ресурсiв необхiдне, у першу чергу, поширення режиму водоохоронних зон, обмеживши їх використання лише для вирощування лучних багаторiчних трав. На еродованих дiлянках необхiдно провести берегозмiцнювальну посадку дерев. Мул, що утворюється при очищеннi рiчок i водойм варто було б повернути на поля, в якостi добрив. Мул, забруднених важкими металами та радiонуклiдами необхiдно вилучати iз природного середовища.

Поєднання деяких форм водокористування хоча i ставить деякi проблеми, але також обумовлює значну економiю водних ресурсiв. Наприклад, гарнi результати дає рибництво на iригацiйних водоймах, поєднане розведення риби i качок, використання нетоксичних стокiв для зрошення полiв, використання накопичувальних водойм для пляжного вiдпочинку та аматорського риболовства [25].

Іншим напрямком полiпшення станi рiчок є використання фiльтрувальної здатностi рослин. Якщо потiк на своєму шляху зустрiчає великi заростi очерету, рогоза, то значна кiлькiсть забруднень затримується рослинами, якi виконують функцiї фiльтрувального бар’єру.

Використання полезахисних смуг та масивiв, водоохоронна роль яких виявляється у захистi грунту i долини вiд ерозiйних процесiв, якi приводять до обмiлiння рiчок i замулення джерел. Добре поглинають дощову i поталу воду заповiднi цiлиннi степовi дiлянки, з яких стiкає не бiльше 20% води, натомiсть як з рiллi – 30-80%.

При сiльськогосподарському використаннi водозахисних зон необхiдне врахування протиерозiйних i водоохоронних заходiв, зокрема [25]:

º.

º, а на бiльш крутих схилах – висiювати лише багаторiчнi трави.

3. Використовувати такi добрива, якi в меншiй мiрi вимивають грунт, зокрема гранульованi.

4. Винести за межi водозахисної зони тваринницькi комплекси та ферми.

Найголовнiшою перспективою захисту малих рiчок є створення ландшафтних та бiологiчних заказникiв на територiї басейну малих рiчок та вилучення цих територiй з господарської дiяльностi з метою їх збереження. Розглянемо деякi перспективнi проекти в цiй галузi.

"Виток р. Берди", розташована бiля захiдної околицi с. Вершина-Друга, Куйбишевського адмiнiстративного району Запорiзької областi. У геоморфологiчному вiдношеннi ця дiлянка розташована в межах акумулятивної рiвнини заплавного типу (Додаток 5). Долина рiки трапецiєподiбна, завширшки до 3 км, глибиною до 50 м. Схили рiчки крутi. Рiчище звивисте, глибоке, що пов'язано з виходом на поверхню гранiтiв. Похил русла становить 2,1 м/км [23].

Природнi фiтоценози тут збереженi на невеликiй площi, що пов'язано з господарською дiяльнiстю людини (орнi землi пiдходять близько до водотоку. Лучнi угруповання представленi формацiєю пирiю повзучого (Elytrigia repens). До домiнанти рясно домiшуються тонконiг лучний (Poa pratensis), грястиця збiрна (Dactylis glomerata), та рiзнотрав'я - воловик Гмелiна, шавлiя ефiопська, шавлiя лучна (S. pratensis), дивина лiкарська, конюшина лучна, жовтозiлля еруколисте (Senecio erucufolius), морква дика, в'язiль барвистий, чина лучна тощо [24].

Прибережно-воднi угруповання - очеретянi, у яких трапляються типовi гiдро- та гiгрофiти - осока (Carex sp.), знiт шорсткий (Epilobium hirsutum), рогiз широколистий (Typha latifolia), куга озерна, череда трироздiльна, гiрчак почечуйний, осот болотний, частуха подорожникова тощо.

З фауни земноводних тут досить типовою є жаба озерна (Rana ridibunda). З плазунiв подекуди зустрiчається ящiрка прудка (Lacerta agilis) та черепаха болотяна (Еmуs orbicularis), якi входять у список Бернської конвенцiї (1999). Гадюка степова (Vipera ursini), яка занесена до Червоної книги України (1996) також мешкає на данiй територiї [27].

Отже, Виток р. Берди вiдзначається значною ландшафтною цiннiстю тому, що представляє собою малопорушений водно-болотний та лучний комплекси витокiв однiєї з найбiльших рiчок Пiвнiчного Приазов'я, що безумовно повиннi охоронятись для збереження витокiв рiчки i подальшого її iснування.

"Балка Волова", розташована бiля пiвденної околицi с. Бiлоцеркiвка в межах Куйбишевського адмiнiстративного району Запорiзької областi (Додаток 6) [23].

Територiя майбутнього заказника "Балка Волова" належить до Приазовської височинної областi Лiвобережно-Днiпровсько-Приазовської пiвнiчно-степової провiнцiї степової фiзико-географiчної зони.

(особливо з лiвого боку, тобто у Куйбишевському районi).

3. Дiлянка, що пропонується для створення ботанiчного заказника мiсцевого значення "Степи бiля р. Грузенької", розташована в околицi с. Бiлоцеркiвка в межах Куйбишевського адмiнiстративного району Запорiзької областi (Додаток 7) [23].

Долина р. Грузенької знаходиться в межах Приазовського кристалiчного масиву Українського кристалiчного щита в областi переважного поширення гранiтiв та гнейсiв протерозойської групи, якi перекритi лесами та лесоподiбними вiдкладами.

У геоморфологiчному вiдношеннi ця дiлянка розташована в межах пологово-хвилястої лесової рiвнини, розчленованої ярами та балками. Долина рiчки трапецiєподiбна, завширшки до 3 км.

Типовi степовi та прибережно-воднi ландшафти звичайної балки Пiвнiчного Приазов'я з типовими та рiдкiсними степовими угрупованнями, а також прибережними угрупованнями.

4. Територiя майбутнього заказника "витоки р. Молочної (Токмак)" належить до Чернiгiвського району Приазовської височинної областi Лiвобережно-Днiпровсько-Приазовської пiвнiчно-степової провiнцiї степової фiзико-географiчної зони (Додаток 8) [23, 26].

Дiлянка представляє собою вiдносно добре збережену прибережну рослиннiсть витокiв та верхньої течiї р. Молочної (Токмак-Токмачка-Молочна) та рiзного ступеня трансформованостi лучнi та степовi угруповання.

5. Дiлянка, що пропонується для створення ботанiчного заказника мiсцевого значення "Степи до р. Тащенак", розташована бiля с. Нове в межах Мелiтопольського адмiнiстративного району Запорiзької областi (Додаток 9).

Дослiджена дiлянка представляє собою добре збереженi степовi угруповання правого берега р. Тащенак в околицях залiзничної станцiї однойменної назви. Тут окрiм типових типчаково-кринiтарiєвих, типчаково-рiзнотравних, гiллясто-гострецевих асоцiацiй трапляються фрагменти рiдкiсних ковилових (з ковилою волосистою, Лессiнга i українською) фiтоценозiв.

Висновки

Малi рiчки тiсно пов'язанi з економiкою прилеглих територiй i вiдiграють значну роль у розвитку соцiального середовища. Водночас всебiчне використання бiоресурсiв рiчок, їх зарегулювання, вiдбiр вод на полив та господарсько-побутовi потреби, а також перетворення рiчок на колектори стiчних вод порушили їх природний стан. Рiчки стали забрудненими, спрямленими, мiлководними, з поганою якiстю води, збiдненими рослинами й тваринами. Надмiру iнтенсивне використання в народному господарствi як самих рiчок, так i водозборiв порушує їх природний гiдрохiмiчний та гiдробiологiчний режим, зменшує воднiсть i глибину, рiчки замулюються i заростають, збiльшується їх евтрофiкацiя за рахунок накопичення сполук азоту, фосфору та калiю. Вiдмiчено повсюдне забруднення води i донних вiдкладень рiчок господарсько-побутовими стоками, якi вмiщують величезну кiлькiсть органiчних та бiогенних елементiв, пестицидiв, важких металiв, детергентiв тощо. В окремих промислових районах Донбасу, Середнього Приднiпров'я та Приазов'я рiчки сильно забруднюються промисловими стоками, в тому числi i шахтними водами, якi вносять у рiчки величезну кiлькiсть мiнеральних речовин – хлоридiв i сульфатiв, а також шкiдливих токсичних речовин – фенолiв, цiанiдiв тощо.

Встановлено, що в басейнах малих рiчок основними землекористувачами є сiльське господарство – на його частку припадає вiд 70 до 90% усiх освоєних земель рiчкового водозбору.

Малi рiчки формують “водний потенцiал” країни, тому потребують особливої уваги. Вони мають важливе господарське значення. Їх вода використовується для зрошування полiв i водопою тварин, а також технiчних потреб, насамперед сiльського господарства. Тому вони першими виснажуються, засмiчуються й замулюються.

Упродовж останнього столiття внаслiдок масової вирубки лiсiв i розорювання заплав, малi рiчки майже зовсiм позбавленi природного захисту. Це призвело до того, що у басейнах рiчок високої активностi набули ерозiйнi процеси, чому сприяло також порушення агротехнiки на водозборах: розорювання схилiв i заплав, випрямлення русел тощо.

Джерелами забруднення наших рiчок є населенi пункти та великi й малi пiдприємства, не оснащенi належним водо- i повiтроочисним обладнанням, наземнi i пiдземнi комунiкацiї, поверхневий стiк сiльськогосподарських угiдь тощо.

споруд; дотримання вимог щодо зберiгання та внесення в грунт агрохiмiкатiв тощо.

Захист малих рiчок та їх вiдродження необхiдно спрямувати у такi напрямки:

1) розробка спецiальних програм щодо вiдродження конкретної рiчки;

2) виконання природоохоронного законодавства, щодо умов розмiщення та експлуатацiї у басейнi малих рiчок;

3) санiтарний контроль за станом малих рiчок;

4) створення сприятливих умов для вiдтворення рибних запасiв; охорона тваринного свiту рiчки;

6) насадження лiсiв i чагарникiв уздовж берегiв долини, на її схилах i на заплавi.

Дотримування наведених водоохоронних ”заповiдей” є легшою i доступнiшою справою, нiж боротьба з наслiдками забруднення поверхневих i пiдземних вод.

Список використанноi лiтератури

1. Василевський Г. А. Воднi багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

2. Вендров С. Л. Жизнь наших рек. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986.

4. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР вiд 06. 06. 95

5. Географiчна енциклопедiя України: в 3-х т. / Вiдп. ред. О. М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.

7. Малi рiчки України: Довiдник / А. В. Яцик, Л. Б. Бишовець, Є. О. Богатов та iн.; за ред. А. В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

8. Методика з упорядкування водоохоронних зон рiчок України / Мiнiстерство екологiї та природних ресурсiв України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

9. Нацiональна доповiдь про стан навколишнього природного середовища в Українi у 1999 роцi / Мiнiстерство екологiї та природних ресурсiв України. – К., 2000.

10. Паламарчук М. М., Ревера О. З. Нове життя малих рiчок. – К.: Урожай, 1991.

11. Перехрест В. С., Чекушкина Т. А. Малим рiчкам – чистоту i повноводнiсть.

12. К.: Урожай, 1984.

13. Полiщук В. В. Малi рiчки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науцi, технiцi, виробництвi”, № 14).

14. Природа Карпатського регiону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

16. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 2. Среднее и нижнее Поднепровье. – Л.: Гидрометеоиздат, 1971.

17. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 3. Бассейн Северского Донца и рек Приазовья. – Л: Гидрометеоиздат, 1967.

18. Рiчка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

20. Чубатий О. В. Гiрськi лiси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.

21. Фильчагов Л. П., Полищук В. В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.

22. Яцик А. В. Экологические основы рационального водопользования. – К.: Генеза, 1997.

23. Проект "Збереження малих рiчок Пiвнiчного Приазов’я шляхом впровадження комплексу екологiчних заходiв", Сайт Громадської органiзацiї «Таврiйська заповiдна допомога» http://www.uarivers.net/activities/pr9.htm

24. Краснова А. М. Очерк флоры Северного Приазовья: Автореф... канд. биол. наук: 03. 00. 05/ К., 1974А. – 28 с.

25. Коломiйчук В. П., Подорожний С. М. Необхiднiсть охорони рiдкiсних видiв Пiвнiчного Приазов'я та Присивашшя // Мат-ли XI з'їзду УБТ. - Харкiв, 2001. - С. 169-170.

26. Молочна рiка – диво природи. – Мелiтополь, 2002. – 100 с.

27. Червона книга України. Рослинний свiт. – К.: Українська енциклопедiя, 1996. – 603 с.

Формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок

1. Вступ

2. Поняття «мала рiчка». Будова рiчкової долини

3. Загальна характеристика рiчкових басейнiв Пiвнiчного Приазов’я. Характеристика їх стану

coding_js_asc("332E203120CEF1EEE1EBE8E2EEF1F26920F4EEF0ECF3E2E0EDEDFF20E369E4F0EEEBEEE369F7EDEEE3EE206920E369E4F0EEF569EC69F7EDEEE3EE20F0E5E6E8EC69E220ECE0EBE8F520F069F7EEEA20CF69E2ED69F7EDEEE3EE20CFF0E8E0E7EEE292FF")

3. 2. Стан флори i фауни

coding_js_asc("332E203320D1F2E0ED20ECE0EBE8F520F069EA20CF69E2ED69F7EDEEE3EE20CFF0E8E0E7EEE227FF20")

coding_js_asc("332E203420D1F2E0ED20E1E5F0E5E369E220CF69E2ED69F7EDEEE3EE20CFF0E8E0E7EEE227FF")

4. Антропогенне навантаження на малi рiчки

4. 1 Основнi види господарського використання малих рiчок та iх водозборiв

4. 2 Безповоротне водоспоживання

4. 3 Гiдроенергетичне освоєння ресурсiв малих рiчок

coding_js_asc("342E203420D1F269F7ED6920E2EEE4E8")

4. 5 Регулювання стоку

4. 6 Штучнi водойми на малих рiчках

4. 7 Гiдромелiорацiя. Осушення. Зрошення

5. Погiршення стану малих рiчок

coding_js_asc("352E203120CEF1EDEEE2ED6920EFF0E8EDF6E8EFE820EEF5EEF0EEEDE820ECE0EBE8F520F069F7EEEA")

5. 2 Водний кодекс України про малi рiчки

coding_js_asc("352E203320CFF0EEEFEEE7E8F669BF2069E720E7E0F5EEE469E220F9EEE4EE20EFEEEB69EFF8E5EDEDFF20F1F2E0EDF3")

Висновки

Список використаної лiтератури

1. Вступ

coding_js_asc("322E20CFEEEDFFF2F2FF20ABECE0EBE020F069F7EAE0BB2E20C1F3E4EEE2E020F069F7EAEEE2EEBF20E4EEEBE8EDE80D0D0A")

3. Загальна характеристика рiчкових басейнiв Пiвнiчного Приазов’я. Характеристика iх стану

3. 1 Особливостi формування гiдрологiчного i гiдрохiмiчного режимiв малих рiчок Пiвнiчного Приазов’я

3. 2 Стан флори i фауни

3. 3 Стан малих рiк Пiвнiчного Приазов'я

3. 4 Стан берегiв Пiвнiчного Приазов'я

4. Антропогенне навантаження на малi рiчки

4. 1 Основнi види господарського використання малих рiчок та iх водозборiв

4. 2 Безповоротне водоспоживання

4. 3 Гiдроенергетичне освоєння ресурсiв малих рiчок

4. 4 Стiчнi води

4. 5 Регулювання стоку

coding_js_asc("342E203620D8F2F3F7ED6920E2EEE4EEE9ECE820EDE020ECE0EBE8F520F069F7EAE0F5")

4. 7 Гiдромелiорацiя. Осушення. Зрошення

5. Погiршення стану малих рiчок

5. 1 Основнi принципи охорони малих рiчок

5. 2 Водний кодекс України про малi рiчки

5. 3 Пропозицiї iз заходiв щодо полiпшення стану

Висновки

Список використанноi лiтератури