Серед iнших факторiв катастрофiзму деякi дослiдники називають великi вулканiчнi виверження. І справдi, заперечувати роль такого явища, що супроводжується викидами подекуди дуже значних вулканiчних мас, якi впливають на склад атмосфери, важко. Однак вони можуть впливати лише на склад наземної бiоти. Ми вже говорили про це, згадуючи активiзацiю вулканiзму близько 100 млн рокiв тому. З'являються спроби пов'язати вимирання з регiональним складкоутворенням, але обґрунтованого механiзму такого впливу не iснує. Те саме стосується змiни магнiтної полярностi, освiтленостi, iнших факторiв, що перiодично повторюються в розвитку земної кори.
З останньої третини XX ст., у зв'язку з детальним вивченням iмпактних структур i точним датуванням процесу формування багатьох з них, з'являється можливiсть уважати головним фактором переважної бiльшостi глобальних вимирань бомбардування Землi великими метеоритами. В окремi моменти iсторiї зафiксовано падiння на земну поверхню чотирьох-п'яти таких метеоритiв. Подiбнi явища вiдбувалися 13, 40, 65, 90, 100, 167, 300, 350 млн рокiв тому. З огляду на те, що бiльшiсть упалих метеоритiв ще не датовано, а також зважаючи на можливiсть надходження ще бiльшої кiлькостi космiчних тiл в акваторiї, можна говорити про важливу або навiть провiдну роль цього палеоекологiчного й фiзико-географiчного фактора в iсторичнiй геологiї.
Механiзм такого впливу добре вивчено. Падiння метеоритiв на земну поверхню має призвести до миттєвого нагрiвання, утворення своєрiдної "вогняної кулi", що може прокотитися по всiй поверхнi Землi. Пiдняття нагору пилуватого матерiалу зумовлює стiйке забруднення атмосфери, що сприяє рiзкому похолоданню, прояву глобального парникового ефекту. Такi температурнi перепади, мабуть, найбiльш активно впливають на наземнi органiзми. Якщо такий метеорит падає в океан, то це має спричинити гiгантське цунамi, розрахункова величина якого становить близько 250 м" Природно, що це зумовить загибель мешканцiв шельфу та плаваючих органiзмiв. Оскiльки подiбне бомбардування, як показує iсторико-геологiчний аналiз, має зумовити сейсмо-вулканiчну активiзацiю, створюються додатковi фактори негативного впливу на представникiв органiчного свiту. Крiм того, цунамi може й повинне зумовити розмив прибережних морських вiдкладень, а це iнодi може створити ефект регресiї, тобто розглянуте явище може трактуватися як унiверсальний прояв катастроф.
дозволяє фiксувати не лише перiодичнiсть цього процесу, але навiть чiткий ритм, який багато дослiдникiв визначає у 26 млн рокiв. Про його природу та iншi форми прояву подiбної ритмiчностi йтиметься нижче. Зараз важливо вiдзначити, що останнi найбiльш грiзнi природнi катастрофи вiдбувалися 14, 40 i 65 (66) млн рокiв тому. Отже, до наступного подiбного явища залишається ще приблизно 12-13 млн рокiв. Тож лякати нас якимось загадковим астероїдом, що от-от увiрветься на Землю i "знищить усе живе" (дивно, але таке твердження пiдтримують не лише журналiсти, але й деякi вченi!), не тiльки аморально, але й неправильно з позицiй, якi розвиває iсторична геологiя.
кори. Пiд час розгляду осадконакопичення Вже наводилися данi про те, що у Свiтовий океан зараз надходить близько 7 % бiогенного матерiалу. У складi земної кори мiститься понад 17 % карбонатних порiд, значна частина яких має або може мати бiогенне походження. Якщо додати, що певна частина силiкатних порiд у геосинклiнальних складчастих областях також пов'язана з дiяльнiстю органiзмiв (радiолярити, дiатомiти та iн.), вугiлля на материкових площах — продукт накопичення рослинної органiки, то виходить, що це дуже потужний фактор осадконакопичення.
Роль органiчного свiту у формуваннi земної кори є специфiчним питанням, що вимагає спецiального вивчення. Тут ми розглянемо лише кiлька окремих прикладiв такого впливу. У роздiлi про кам'яний лiтопис Землi ми говорили про таку породу, як писальна крейда, назва якої збереглася за системою. І хоча вiдзначалося, що ВЛ система складена багатьма iншими породами, масштаби цiєї седиментацiї можна вважати грандiозними.
Писальна крейда майже цiлком складається з решток мiкроскопiчних одноклiтинних джгутикових водоростей типу Золотистi , що утворенi вапняними пластинками й отримали назву коколi-тофоридiв. Товщi цих порiд майже безперервним поясом простягаються через всю Європу до Прикаспiйської низовини. Причому на окремих дiлянках потужнiсть їх становить сотнi метрiв. Наприклад, у Харковi, який важко зарахувати до рухливих областей, потужнiсть карбонатної верхньої крейди досягає 600 м. Далi на пiвдень товщi писальної крейди замiщаються переважно органогенними вапняками Криму, Кавказу, Копетдаґа. А в цiлому цей карбонатний пояс простежується майже на всiх материках (Австралiя, Пiвденно-Схiдна Азiя, Америка), де ми бачимо його фрагменти.
Китаї вапняки приблизно такої ж потужностi розмiщаються вже у верхнiй частинi карбону. Такого ж типу вапняки становлять розрiзи середнього й нижнього палеозою Євразiї, а також окремi яруси пермської, трiасової, юрської та палеогенової систем. Багато якi з таких порiд майже цiлком складенi рештками морських органiзмiв i навiть отримали вiдповiднi назви: нумулiтовi, фузулiнiдовi, моховатковi тощо.
Кам'яне й буре вугiлля, а також торф являють собою рештки перетвореної рослинної органiки, що накопичилася переважно в континентальних умовах давнiх материкiв. Потужностi вугiль у басейнах становлять зазвичай частки метрiв, рiдко — першi їх десятки, масштаби цього бiогенезу значно поступаються карбонатному. Але ми повиннi враховувати, Що iснує величезна кiлькiсть пiщано-глинистих порiд сiрих i темно-сiрих кольорiв, що мiстять розсiяну органiку. Величезна кiлькiсть рослинної речовини в поверхневих умовах зруйнована, не збереглася. Є так званi бiтумiнознi сланцi, бiогенна складова яких представлена рештками морських органiзмiв. Усе це дозволяє говорити про важливу роль масштабiв бiогенезу, на що свого часу звертав увагу ще В. І. Вернадський.
Нафта й газ належать до корисних копалин, без яких неможливий розвиток сучасної енергетики. їх грандiознi скупчення вiдомi в межах Захiдного Сибiру, на Аравiйському п-овi, в окремих прибережних акваторiях. В Українi основнi запаси природного газу зосередженi в Днiпровсько-Донецькiй западинi. Незважаючи на високий ступiнь вивченостi цих природних вуглеводнiв, щодо питання їх походження iснують рiзнi думки: є вони продуктами органiчного чи неорганiчного генезису. І хоча традицiйно вважається, що вони утворилися зi збагачених органiкою осадочних порiд з'являється чимало даних i прихильникiв неорганiчного походження — глибинного надходження цих вуглеводнiв iз земних надр. Ще одне важливе й недостатньо вивчене питання — час утворення їхнiх скупчень. Ми можемо точно визначати вiк вiдкладень, що мiстять їх, i сформованих структур, у яких знаходяться поклади, але для датування процесу їх утворення достовiрних даних i методiв поки що немає. Як бачимо, це безперервний процес, що триває й нинi.
Розглядаючи питання про роль органiчної речовини у формуваннi земної кори, хотiлося б звернути увагу на такий момент. Масштаби накопичення бiогенного матерiалу досить рiзко змiнюються в часi, що можна чiтко спостерiгати на прикладi як вапнякiв, так i вугiлля. Ми говоримо про зростання вже впродовж фанерозою розмаїтостi органiчного свiту та, ймовiрно, бiогенного фактора в седиментацiї. Водночас масштаби сучасного надходження бiогенної речовини у Свiтовий океан не менш нiж удвiчi поступаються карбонатним породам земної кори, для яких ми можемо припускати органiчне походження. Отже, можна припустити, що такi iстотнi коливання його ролi в часi зумовленi певними мiнливими iсторико-геологiчними умовами, що не залежать вiд рiвня розвитку бiосфери в цiлому. Ми вже говорили про своєрiднiсть рельєфу й седиментацiйно-палеогеографiчних умов новiтнього етапу. Це дозволяє використовувати бiогенний фактор для виявлення окремих iсторико-геологiчних особливостей минулого.
2. Природнi катастрофи в iсторiї людства
для його предкiв, вiдроджуватися пiсля найрiзноманiтнiших локальних стихiйних лих, а заразом будувати сейсмостiйкi споруди, дамби, що рятують вiд повенi й селевих потокiв, i багато чого iншого. Чи завжди вона була така впевнена в собi? Чи були в минулiй iсторiї людства якiсь глобальнi катастрофи, що вплинули на еволюцiйний розвиток суспiльства? Розв'язання цього питання виходить за межi геологiї, палеонтологiї й палеоекологiї, але цi науки мають iнформацiю i методи, здатнi запропонувати вiдповiдi на нього. Ідеться про вивчення ритмiчностi осадконакопичення, повторення певних подiй через суворо визначенi iнтервали часу. І накреслити шляхи розв'язання цiєї проблеми може вивчення осадочних вiдкладень, названих флiшовими. Ми вже говорили про них, розглядаючи осадконакопичення минулого.
Флiш є дуже поширеною й типовою формацiєю найрiзноманiтнiших складчастих споруджень. Зокрема, вiн складає верхньо-крейдянi-палеогеновi розрiзи Альп, Карпат, Кавказу, вiдомий у верхньому трiасi Криму, у верхньому палеозої Пiвденного Уралу й Тянь-Шаню, а також у багатьох iнших регiонах. Отже, вiн майже безупинно розвивався впродовж останнiх 300-350 млн рокiв. Механiзм флiшенакопичення визначено лише останнiм часом, i дiє вiн так. У межах своєрiдних геосинклiнальних басейнiв з дуже порiзаним рельєфом, на схилах яких накопичується принесений поверхневими водами пiщано-глинистий матерiал, перiодично вiдбуваються сейсмiчнi струси. У результатi таких струсiв на днi басейнiв осiдає спочатку пiщаний матерiал, а потiм глинистий, утворюючи чiтко виражену шаруватiсть.
Потужнiсть пошарового пiщано-глинистого або пiщано-глинясто-карбонатного повторення становить зазвичай сантиметри або першi їх десятки. Знаючи умови його утворення, тривалiсть формування всiєї флiшової товщi й кiлькiсть його пiщано-глинистих повторiв, можна визначити ритмiчнiсть подiбних "струсiв". Найцiкавiше, що для рiзних вiкових рiвнiв i в рiзних складчастих спорудженнях такий ритм залишається дуже близьким або навiть чiтко синхронним. Найчастiше вiн фiксує повторення через 5-8 тис. рокiв, рiдше — 12-14 тис. рокiв, що може трактуватися як здвоєне. Найбiльш iмовiрною i загальною для всiх басейнiв минулого рiзного вiку слiд визнати величину в 6,5 тис. рокiв. Вона становить, у такому випадку, чверть прецесiї (явище й час, упродовж якого нахил земної осi робить свiй повний оберт) i близька до iнтервалу часу, коли повторюється "парад планет". Ця величина приймається не лише на пiдставi кiлькiсного збiгу, але i як одне з можливих пояснень механiзму аналогiчних повторiв, адже тiльки космiчний механiзм може забезпечити таку стiйкiсть повторення.
i з'ясувати, як вони вплинули на людство. Уточнимо кiлька добре вiдомих положень про фiзико-географiчний розвиток минулого. Плейстоценове зледенiння, назване днiпровським, досягло максимуму 18-20 тис. рокiв тому, а 14-16 тис. рокiв змiнилося потеплiнням i скороченням льодовикiв, якi рiзко зникли 10 тис. рокiв тому. Швидке танення льодовикiв мало супроводжуватися пiдвищенням рiвня води в рiчках i морях, рiзкими клiматичними змiнами. Такiй схемi розвитку природних подiй не суперечать легенди про потопи в рiзних народiв, про можливiсть затоплення певної острiвної або прибережної держави близько 12 тис. рокiв тому. До цього слiд додати отриманi вже пiзнiше данi про загибель 10-12 тис. рокiв тому мамонтiв, а також арктичних бiзонiв, коней, сайгакiв, вiвцебикiв, шерстистих носорогiв та iнших холодолюбних тварин, для яких рiзке потеплiння виявилося згубним. Людина ж досить швидко освоїла перетворенi площi недавньої тундри. І звинувачувати лише її в знищеннi таких своєрiдних представникiв нашої фауни немає достатнiх пiдстав.
в 4 тис. км. Абсолютний вiк цього космiчного пилу, або продукту згорiлих в атмосферi метеоритiв, становить близько 10 тис. рокiв. Приблизно такий же вiк мають численнi метеоритнi кратери, виявленi в рiзних регiонах. Наприклад, кратерне поле Рiо-Кварто в Аргентинi фiксує астероїд, який вибухнув над районом пiвострова Флорiда, що супроводжувалося каменепадом на площi 200 тис. км2 кратер Мораско такого ж розмiру й вiку. Датування всiх цих подiй, що належать до найбiльш виразного пiку космiчного бомбардування на межi плейстоценової та голоценової iсторiї, визначається в 10-10,5 тис. рокiв.
"екскурсу" Землi. Пiд такою назвочку розумiють короткочасну змiну магнiтного поля планети. Практично миттєва його змiна (змiна орiєнтацiї "пiвнiч — пiвдень" на зворотну) не дає в цьому випадку стiйкої iнверсiї, що багаторазово вiдбувалася в геологiчнiй iсторiї, добре вивчена й досить упевнено фiксується й датується в розрiзах, якi мiстять мiнерали, здатнi намагнiчуватися. Усе це дозволяє стверджувати, що 10-10,5 тис. рокiв тому Земля зазнала досить iнтенсивного впливу космосу, бiльш детальне й цiлеспрямоване вивчення якого доцiльно продовжити.
Космiчне бомбардування активiзувало вулканiчнi процеси. Навiть у дуже спокiйнiй у тектоно-магматичиому вiдношеннi Центральнiй Європi в цей же час сформувалося близько 300 ма-арiв, або своєрiдних вибухових вулканiв, мабуть, аналогiв трубок вибуху. Так, маар Пульфер утворився 10,2 тис. рокiв тому, Штро-нер — 10,4, Вейнфельд — 10,5, маари Гемюнде, Мосбрух, Шаль-кенмерен, Меєрфельд i вулкан Лаахського озера — близько 11 тис. рокiв тому. Близько 10 тис. рокiв тому почалося формування одного з найвiдомiших вулканiв Ісландiї — Гекли. Приблизно такi ж значення маємо й щодо iнших регiонiв. Слiд вiдзначити, що
Подiбнi збiги й настiльки точне датування подiй дозволяють вважати їх найбiльш виразним репером четвертинного (антропогенового) перiоду.
Менш значними були космiчне бомбардування й вулканiчна активiзацiя в iншi iнтервали четвертинної iсторiї. Серед її максимумiв необхiдно назвати подiї вiком 3,5-4 тис. рокiв. Це формування метеоритного кратера Хенберi в Австралiї, аналогiчних i одновiкових йому структур Кампо-Дель-Сiєго (Аргентина) i Соболевського в Росiї. Приблизно до цього ж часу належать вибух вулкана Санторiн в Егейському морi, що, як вважає багато дослiдникiв, знищив крiто-мiкенську цивiлiзацiю. За уявленнями, що в наш час набувають поширення, це було одним з найбiльш значних вивержень в iсторiї людства; саме воно стало або могло бути прообразом загибелi Атлантиди. Процес цей датується досить упевнено: це сталося 3400 ± 100 рокiв тому; останнiм часом з'являються уточненi значення в 3500 рокiв тому. Характер подiй, що вiдбувалися, мiсце яскраво описанi багатьма дослiдниками.
якi належали до так званої хараппської цивiлiзацiї та процвiтали до середини II тисячолiття до н. є., швидко й загадково зникли. Нещодавно геолог Рейке запропонував нову гiпотезу їх загибелi. За 140 км вiд Мохенджо-Джаро знаходився епiцентр найсильнiшого землетрусу, що змiнив рельєф долини Інду. Утворенi в результатi його прояву повенi зруйнували будiвлi й гiдротехнiчнi споруди, що змусило вцiлiлих жителiв залишити цi благодатнi мiсця. А вже згодом сюди прийшли племена войовничих скотарiв-iндоарiїв, якi остаточно знищили цю одну з найдавнiших цивiлiзацiй.
в ХУІ-Х ст. до н. є. В Ассирiї, якав ХУІ-ХУ ст. до н. є. перебувала пiд владою держави Мiтанiя, пiсля звiльнення починається так званий "середньоассирiйський перiод", що характеризується розквiтом. У Вавилонi, навпаки, касити, якi до початку XVIст. до н. є. завоювали цю державу та панували тут до 1165 р. до н. є., зумовили його занепад. З другої половини II тисячолiття до н. є. у середнiй i нижнiй течiях р. Хуанхе виникли першi давнi державнi об'єднання: у XVI ст. до н. є. з'явилося ранньора-бовласницька держава Шань (Інь). Для територiї України середина цього ж тисячолiття вважається часом початку формування праслов'янських племен (тшинецько-комаровська, зрубна, бондари-хiнська археологiчнi культури). Чи були всi цi перетворення взаємозалежним процесом, зумовленим певними природними проявами, чи це результат випадкового збiгу в часi важливих переломних подiй iсторiї — мають вiдповiсти фахiвцi.
Наявний матерiал дає переконливе пiдтвердження повторення аналогiчного набору подiй через 6,5 тис. рокiв i його досить виразний вплив на розвиток суспiльства в цiлому. Зокрема, катастрофiчнi подiї, що вiдбувалися 3,5 тис. рокiв тому, знищили двi з трьох найстарiших цивiлiзацiй (крiто-мiкенську й хараппську) i могли позначитися на розвитку практично всього людського суспiльства. З цим же вiковим рiвнем можна пов'язувати зародження китайської державностi й початок формування праслов'янських племен. Імовiрно, пiсля бiльш детального вивчення давньої iсторiї можна було б виявити новi пiдтвердження такого взаємозв'язку. Л. М. Гу-мiльов приблизно на цьому вiковому рiвнi передбачає фiзико-географiчнi змiни (аридизацiя клiматiв у Євразiї), що могло стати однiєю з причин мiграцiї народiв. Якщо цi припущення виявляться справедливими, то необхiдно буде спробувати виявити прояв такої ритмiчностi в бiльш давнiй iсторiї. Або намiтити її.
Наступна розрахункова величина природного ритму мала статися 16,5 тис. рокiв тому. Якихось помiтних або iстотних проявiв цього часу ми начебто не фiксуємо. Але вона припадає на межу мiж максимумом похолодання й початком потеплiння (18-20 i 14 тис. рокiв тому) i, можливо, зумовила цей процес. У зв'язку з необхiднiстю пошуку цього репера корисно нагадати, що саме 16,5 тис. рокiв тому останнiй льодовик остаточно покинув територiю сучасної Ленiнградської областi. Слiд вiдзначити, що це не лише дуже надiйне датування, встановлене в результатi вивчення стрiчкових глин (за методом варв), але й iдеальний збiг розрахункової величини ритму з фактично виявленою подiєю. Можливо, не мiсцевою, а глобальною.
що свiдчать знахiдки попелiв у лесових товщах Європи. За даними Є. В. Максимова (1972), їх прошарки вiдомi на Дону та в районi Днiпропетровська, де накопичився горизонт попелу потужнiстю 22 см, на Рейнi та в iнших мiсцях, досить вiддалених вiд областей вулканiчної дiяльностi. Визначений вiк одного з таких великих вивержень становить 20-23,6 тис. рокiв, що дуже точно збiгається з часом падiння Арiзонського метеорита й навряд чи може трактуватися як випадковий. Уже новiтнi дослiдження дозволили серед найбiльших вулканiчних вивержень четвертинного перiоду датувати виверження вулкана Таупо в Новiй Зеландiї цифрами в 26,5 тис. рокiв.
мала 49 тис. рокiв тому), а також датуванням головних вулканiчних iмпульсiв у 10 i 50 тис. рокiв тому, за Є. В. Максимовим. 74 тис. рокiв тому вiдбулося виверження вулкана Тоба на Суматрi, що також розглядається з-помiж головних природних катастроф антропогену й> Д° речi, добре пiдтверджує намiчений тут ритм. 100 тис. рокiв тому вiдбулося падiння метеорита Ампiд в Алжирi.
Ми навели лише основнi точно датованi природнi подiї пiзньоплєйстоценово-голоценової iсторiї й вiдзначаємо можливiсть виявлення в нiй ритму з повторенням через 6,5 тис. рокiв, мабуть, аналогiчного тому, який утворював флiш у бiльш давнiй геологiчнiй iсторiї, а також вiдбився в четвертинному зледенiннi. За положеннями М. Ф. Веклiча, якi можна визнати найбiльш обґрунтованими й детальними, упродовж останнiх 80 тис. рокiв була наявна досить виразна палеоклiматична циклiчнiсть приблизно в 26 тис. рокiв, що проявилася епохами потеплiння й похолодання. Ми можемо охарактеризувати такий ритм, як перiодично повторювану короткочасну активiзацiю природних процесiв, проявлену падiнням невеликих метеоритiв або розсiяної метеоритної речовини (продукту згорiлих в атмосферi космiчних тiл), великими землетрусами, iнтенсивними вулканiчними виверженнями. Можливо, що з деякими з таких проявiв можуть збiгатися потеплiння або похолодання та, як результат, — скорочення або зростання зайнятих льодовиками площ. Або вони можуть бути зумовленi такими впливами, про що свiдчить iдеальний збiг голоценового потеплiння з космiчною та сейсмо-вулканiчною активiзацiями, що вiдбувалися 10 тис. рокiв тому. Обґрунтовувати його вплив на розвиток бiльш давнiх наших предкiв важко. Можна лише вiдзначити, що розрахунковий вiк чергової природної активiзацiї в 36 тис. рокiв тому дуже близький за часом до появи кроманьйонця (вiд 30-35 до 40 тис. рокiв тому, за рiзними вiдомостями), який змiнив неандертальця. І припадає вона на середину потеплiння, названого дофiнiвським, що мало мiсце 21-45 тис. рокiв тому. Усе це дозволяєрекомендувати цiлеспрямоване вивчення цього питання фахiвцями рiзних профiлiв.
І на завершення — висновки, якi дозволяє зробити наявний матерiал. До наступної аналогiчної природної катастрофи залишається близько. З тис. рокiв. Вона має бути бiльш грiзною, нiж подiї вiком 3,5 тис. рокiв, i чимось нагадувати те, що вiдбувалося 10, 23, можливо, 36 i 50 тис. рокiв тому. Зокрема, вона може зумовити нове похолодання, настання нового "льодовикового Перiоду", яке припускає багато фахiвцiв. Навiть нещодавнi цунамi й землетруси жодною мiрою не можна порiвняти з майбутньою катастрофою за масштабами руйнувань. У цьому прогнозi заспокоює лише те, що передбачуваного часу буде цiлком достатньо, щоб пiдготуватися до майбутнього й, у першу чергу, бiльш повно вивчити розглянуте явище — цей природний ритм.
|
