Реферат/сочинение: "Озера світу"

Озера свiту

ВСТУП

Озеро – це природне заглиблення в земнiй поверхнi, яке заповнене водою. Усi озера Землi займають площу 1,8% площi суходолу. Озера серед поверхневих вод сушi займають особливе мiсце. Вони вiдрiзняються сповiльненим водообмiном, своєрiдним термiчним режимом, хiмiчним складом, цiлiсними змiнами рiвня. Озера – це своєрiднi воднi природнi комплекси. Вивченням озер займається наука лiмнологiя (озерознавство). Озера є мiсцем iснування певних видiв рослин i тварин. Свiт озер надзвичайно рiзноманiтний.

Актуальнiсть роботи полягає у необхiдностi систематизацiї вiдомостей про озера свiту, iснуючi знання про цi воднi об’єкти потребують бiльш iнтегрального пiдходу.

Об’єктом дослiдження у роботi є найбiльшi озера свiту (Байкал, Вiкторiя, Ейр, Верхнє, Маракайбо).

Предметом вивчення є фiзико-географiчнi характеристики озер.

Для досягнення поставленої у роботi мети нам потрiбно було виконати ряд завдань:

- ознайомитися з теоретичними основами дослiджень озер;

- охарактеризувати озеро як водний об’єкт;

- дати детальну фiзико-географiчну характеристику найбiльших озер свiту: Байкал, Вiкторiя, Ейр, Верхнє, Маракайбо.

- зробити висновок про вiдмiнностi у фiзико-географiчних характеристиках дослiджених озер.

Практичне значення роботи: результати дослiджень можуть використовуватися як навчальний матерiал при викладаннi загального землезнавства, фiзичної географiї материкiв у школi, при вивченнi спецкурсiв ландшафтознавства, лiмнологiї та iн.

РОЗДІЛ 1. Теоретичнi основи дослiдження озер

Природне заглиблення в земнiй поверхнi, яке заповнене водою, називається озером. Усi озера Землi займають площу 1,8% площi суходолу.

За розмiрами їх подiляють на дуже великi (площею понад 1000 км² ), великi (площею понад 100 км² ), середнi (10-100 км² ) i малi (менше нiж 10 км² ). Найбiльшими на земнiй кулi є 20 озер, якi мають площу понад 10000 км² .

через випаровування. Озера, з яких беруть початок рiчки або струмки, називають стiчними. Якщо через озера протiкають рiчки, то їх називають протiчними.

З рiчковими i пiдземними водами в озера надходять солi. Якщо озеро безстiчне, солi в ньому нагромаджуються, вода стає солоною. Солонiсть озер може бути у багато разiв вищою, нiж солонiсть океанiчних вод. За солонiстю розрiзняють озера прiснi (солонiсть до 1‰), солонуватi (до 25‰). Солонi озера мають ще бiльшу солонiсть i найхарактернiшi для пустель, напiвпустель i степiв.

Величезна кiлькiсть озер на Землi – прiсноводi i бiльшiсть лежить в Пiвнiчнiй пiвкулi у вищих широтах. У екологiї навколишнє озерне середовище згадується, як озернi вiдкладення. Великi озера iнодi згадуються як «внутрiшнi моря», а маленькi моря iнодi згадуються як озера.

Бiльшiсть озер має природний вiдтiк у формi рiчки або потоку, але деякi не мають, i втрачають воду виключно випаровуванням або пiдземним витоком. Їх називають внутрiшнiми озерами.

1. 2 Генезис озерних улоговин

Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням озернi улоговини бувають тектонiчнi, рiчковi, морськi, льодовиковi, карстовi, вулканiчнi, завальнi. Тектонiчнi – утворюються в мiсцях розломiв та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькi, довгi, глибокi. Найбiльшi озера свiту тектонiчного похоження – Каспiйське, Верхнє, Вiкторiя, Байкал, Танганьїка.

Найрозповсюдженiшими на Землi є невеликi озернi улоговини, що утворилися пiд дiєю рiчкових вод. До них належать невеличкi озера вздовж русла рiчки, якi виникають внаслiдок вiддiлення його частини наносами. У залишених рiчками старих руслах подекуди iснують озера, якi називають старицями.

Морського походження озера поширенi на узбережжях бiля морських берегiв. Виникати вони можуть при вiдокремленнi частини морського простору пiщаними косами чи пересипами. Хвилi наносять пiсок, мул i через певний час повнiстю можуть вiдокремити частину моря. Рiвень в ньому перестає бути залежним вiд рiвня моря, виникає самостiйна водойма. Цi озера здебiльшого мiлководнi i мають пiдвищену солонiсть, яка зумовлена iнтенсивним випаровуванням.

Льодовиковi озернi улоговини утворилися в тих районах земної кулi, де вiдбувалося перемiщення льодовикiв у порiвняно недалекому минулому. Вони, виорюючи пухкi породи, сформували велику кiлькiсть знижень земної поверхнi у пiвнiчних районах Євразiї та Пiвнiчної Америки. Чимала частина з них пiсля вiдступу льодовика перетворилася в озера. Є такi озера й у гiрських масивах, де iснувало гiрське зледенiння. До них, зокрема, належать озера Несамовите та Бребенескул в Українських Карпатах.

Карстовi озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гiрських порiд. До них належить на територiї України озеро Свiтязь.

Завальнi (греблевi) озера характернi для гiрських країн. Виникають вони внаслiдок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. До них належить озеро Синевир у Карпатах.

Вулканiчного походження озернi улоговини є кратерами згаслих вулканiв. Одне з найбiльших серед них Кроноцьке, на пiвостровi Камчатка.

Озера використовуються людиною для водопостачання населених пунктiв, пiдприємств, зрошення полiв, видобутку солей, лiкувальних грязей, а також для розведення риби, як зона вiдпочинку. У багатьох мiсцях люди, перегородивши штучною греблею струмок чи невеличку рiчку, роблять стави.

межу загибелi.

РОЗДІЛ 2. Фiзико-географiчна характеристика найбiльших озер свiту

2. 1 Байкал

́л – озеро в Росiї, в горах Пiвденно-Схiдного Сибiру, найглибше прiсноводне озеро на Землi, на висотi 456м над рiвнем моря; 31,5 тис. км² ; найглибша дiлянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637м; вода дуже прозора (до 40 м).

Сучаснi контури Байкала визначились на початку антропогену. Вздовж берегiв Байкалу розташованi гiрськi хребти: Байкальський, Приморський – з Заходу, Баргузiнський, Улан-Бургаси – зi Сходу i Хамар-Дабан – з Пiвдня. В Байкал впадає понад 336 рiчок, найбiльшi – Селенга, Баргузiн, Верхня Ангара. Витiкає лише Ангара, права притока Єнiсею. На Байкалi багато островiв, найбiльшi – Ольхон та Ушканьї. Байкал має унiкальнi особливостi. Йому немає рiвних у свiтi за вiком, глибинi, запасам i властивостям прiсної води, рiзноманiттю органiчного життя.

– «Байгаал-далай» – «велика водойма». Походження назви "Байкал" точно не встановлене. Найбiльш поширена версiя, що "Байкал" – слово тюрко-мовне, походить вiд «бай» -багатий, «лантух» – озеро, що значить «багате озеро». Першi росiяни, якi прийшли до Сибiру вживали евенкiйську назву «Ламу». Пiсля виходу загону Курбата Іванова на берег озера росiяни перейшли на бурятську назву «Байгаал». При цьому вони лiнгвiстичне пристосували його до своєї мови – Байкал, замiнивши характерне для бурятiв «г» на бiльш звичне для росiйської мови «к».

Байкал – одне з найдавнiших озер планети, його вiк ученi визначають у 25 млн. рокiв. Бiльшiсть озер, особливо льодовикового i стародавнього походження, живуть 10-15 тис. рокiв, а потiм заповнюються рiзними породами та мулом i зникають з обличчя Землi. На Байкалу немає нiяких ознак старiння, як у багатьох озер свiту. Навпаки, дослiдження останнiх рокiв дозволили геофiзикам висловити гiпотезу про те, що Байкал є океаном, що зароджується. Це пiдтверджується тим, що його береги розходяться зi швидкiстю до 2 см у рiк, подiбно тому, як розходяться континенти Африки i Пiвденної Америки.

Байкал замерзає в кiнцi грудня – на початку сiчня, скресає в травнi. Температура води на поверхнi Байкала в серпнi бiля берегiв до +20°С, на серединi Байкала вiд +9 до +12°С, в глибоких шарах – протягом року вiд +3,2 до +3,6°С. На Б. спостерiгаються частi вiтри: з Пiвночi – «ангар-ка», з Пiвденного Заходу – «култук», зi Сходу – «баргузiн», з Пiвнiчного заходу – ураганний вiтер «сарма». Лiд товщиною 50 см витримує вагу до 15 тонн, тому узимку по льоду Байкалу можна вiльно пересуватися на автомобiлях. Уздовж пiвнiчно-захiдного узбережжя й у Малому морi утворюється вiльний вiд снiгу прозорий лiд, крiзь який на мiлководдi можна бачити дно. Злом льоду починається вiд мису В. Кадильний 25-30 квiтня, що викликається таненням льоду пiд впливом висхiдних потокiв теплих вод пiдвiдних джерел. В останню чергу 9-14 червня звiльняється вiд льоду пiвнiчна частина озера.

Озеро повнiстю оточене горами. Байкальський хребет на пiвнiчному березi i тайга технiчно захищений як нацiональний парк. У Байкал впадає 336 рiк, витiкає рiка Ангара; рiзноманiтна флора i фауна (3/4 видiв ендемiчних); вилов омуля; частина акваторiї пiд охороною (пiвнiчно-схiдна частина озера – у складi Баргузинського i Байкальського заповiдникiв), в селi Листвянка – Лiмнологiчний iнститут, Прибайкальський нацiональний парк.

Байкал – саме чисте на Землi природне сховище прiсної питної води. Виключна чистота i винятковi властивостi байкальської води обумовленi життєдiяльнiстю тваринного i рослинного свiту озера. За рiк армада рачкiв (зпiшура) здатна тричi очистити верхнiй п’ятдесятиметровий шар води. У байкальськiй водi дуже мало розчинених i зважених мiнеральних речовин, мiзерно мало органiчних домiшок, багато кисню. Мiнералiзацiя води озера – 96,4 мiлiграми на лiтр, у той час, як у багатьох iнших озерах вона доходить до 400 i бiльш мiлiграмiв на лiтр. Слабко мiнералiзована байкальська вода iдеально пiдходить для органiзму людини. Аналiзи, зробленi в лабораторних центрах зi свiтовою репутацiєю, пiдтвердили вiдповiднiсть байкальської води усiм жорстким нормам, пропонованим до питної води.

У свiтi не збереглося вiдкритих водойм iз прiсною водою, придатних для розливу питної води. Виключення складає лише Байкал. З 1992 р. початий промисловий розлив байкальської води в пластиковi пляшки. Вода береться з глибини 400 метрiв, де зберiгається постiйна температура 4,2°С, i де вона захищена водяною товщею вiд поверхневих забруднень. Ученими встановлено, що крапля води, потрапляючи в Байкал з його припливiв, вiдстоюється тут роками. Водообмiн (замiна глибинних вод поверхневими) вiдбувається в пiвнiчнiй улоговинi за 225 рокiв, у середнiй – за 132 року й у пiвденнiй – за 66 рокiв.

У фаунi Байкалу представленi майже всi типи тварин, що живуть у прiсних водоймах. У свiтi немає iншого озера, бiологiчна розмаїтiсть якого була б настiльки велика й унiкальна. З 2635 вiдомих видiв i рiзновидiв тварин i рослин, знайдених до дiйсного часу в озерi, майже 2/3 нiде у свiтi бiльше не зустрiчаються. Тому Байкал можна вважати одним з географiчних центрiв походження бiологiчних видiв.

Штормовi вiтри на Байкалi звичайнi наприкiнцi лiта i восени. Максимальна швидкiсть вiтру на озерi вiдзначається в квiтнi, травнi i листопаду, мiнiмальна – у лютому i липнi. 80% лiтнiх штормiв спостерiгається у другiй половинi серпня й у вереснi, при цьому висота хвиль у середнiй улоговинi Байкалу досягає 4-4,5 метрiв при крутостi 22°.

пiвнiчний вiтер, що дує уздовж усього Байкалу з пiвночi на пiвдень. Верховик – сухий вiтер, у ясну, сонячну погоду вiн дує спокiйно, без рiзких поривiв. Нерiдко такий вiтер утримується безупинно бiльше 10 днiв. Першi тривалi верховики спостерiгаються на Байкалi iз середини серпня. Наприкiнцi листопада – початку грудня верховик розгойдує Байкал важкими крутими хвилями до 4-6 метрiв. Баргузин – могутнiй вiтер, оспiваний у пiснi «Славне море – священний Байкал», дує з Баргузинської долини поперек i уздовж Байкалу. Цей вiтер дує рiвно, з поступово наростаючою мiццю, але його тривалiсть помiтно уступає верховику. Цей вiтер приносить iз собою сонячну стiйку погоду. Култук – вiтер, що дує вiд пiвденного краю Байкалу уздовж всього озера. Култук несе iз собою жорстокi шторми i погану дощову погоду. Цей вiтер не буває таким тривалим, як верховик. Горная – пiвнiчно-захiдний бiчний байкальський вiтер, що раптово зривається з гiр. Це самий пiдступний i рвучкий вiтер. Вiн починається зненацька i швидко набирає силу. Сарма – рiзновид гiрської, найдужчий i страшний з вiтрiв на Байкалу. Вiтер виривається з долини рiки Сарма, що впадає в Мале море. Швидкiсть його перевищує 40 м/с. Улiтку вiтер може раптово початися i також раптово скiнчитися, восени сарма iнодi дує цiлу доба. Провiсником сарми є хмари над Триглавим гольцем Прибайкальського хребта.

Озеро впливає на клiмат. Величезнi водянi маси озера в лiтнiй перiод прогрiваються до глибини 200-250 метрiв i, як акумулятор, накопичують велику кiлькiсть тепла. Тому зима на Байкалу бiльш м'яка, а лiто прохолоднiше, нiж на iншiй територiї Сибiру. Рiзниця температури повiтря мiж Іркутськом i узбережжям Байкалу в деннi години може досягати 8-10°С.

13,2% прихiдної частини водного балансу припадає на опади. Становить 294 мм на рiк. Ще 82,3 % рiчного притоку рiчок. Становить 785 мм на рiк.

13,2% витратної частини водного балансу припадає на випаровування i становить 294 мм. Ще 86,8% рiчного притоку рiчок. Становить 1934 мм.

⁄л. В iонному складi переважають елементи HCO₃₄ –8,5%. Найменшу вiдсоткову частку складає Cl–1,7%.

2. 2 Вiкторiя

У центрi Екваторiальної Африки, на днi велетенського прогину, вдавленого могутнiми тектонiчними силами в поверхню вулканiчного плоскогiр'я, лежить африканське озеро Вiкторiя. Воно розташоване на межi трьох африканських країн: Танзанiї, Уганди i Кенiї. Танзанiї належить пiвденна половина водойми, Угандi – пiвнiчна, у Кенiї невелика дiлянка пiвнiчно-схiдного узбережжя.

Озеро Вiкторiя має форму неправильного овалу; велика його вiсь витягнута з пiвденного заходу на пiвнiчний схiд майже на 350 кiлометрiв, довжина малої осi – 200 кiлометрiв. Найбiльша глибина озера – 80 метрiв, середня – 40 метрiв.

Площа 68 тис. км²

У часи глибокої геологiчної давнини, багато мiльйонiв рокiв тому, озеро займало значно бiльшу площу, порiвняно з тiєю, яка вiдведена йому природою в сучасну епоху.

Пiдняте горотвiрними i вулканiчними процесами на висоту 1134 метри над поверхнею океану та обрамлене плоскими порiзаними берегами, озеро вiдкрите для всiх вiтрiв континенту. Його не захищають високi схили гiр чи стiни провалiв, як iншi великi водойми Схiдної Африки, i тому над неозорим водним простором Вiкторiї вiльно гуляють вiтри, проносяться урагани, закручуються спiралi велетенських смерчiв. Недарма район озера Вiкторiї вважається однiєю з дiлянок земної кулi, де найчастiше бувають бурi.

Клiматичнi умови цього району несприятливi для європейцiв. Тут панує спека, спостерiгається висока вологiсть повiтря, тропiчнi зливи чергуються з посухами, життя ускладнюють отруйнi комахи, рiзнi хвороби.

Середньорiчна температура у цьому районi понад 25 градусiв, а температура води близько 22 градусiв.

Берегова лiнiя озера дуже звивиста й утворює численнi бухти, затоки, миси й пiвострови. Бухти й затоки зручнi для стоянки суден, захищенi вiд вiтрiв. У затоках i гирлах рiчок водяться крокодили, бегемоти. По узбережжю щедро росте папiрус, тростина, очерет.

В озерi багато населених островiв. Найбiльшi – Укереве, Сесе, Мансоме, Рувондо, Коме.

Береги в озера плоскi, часто заболоченi, з буйними заростями папiрусу. Трапляються дiлянки тропiчного лiсу, подекуди, можна побачити поля бавовнику, кавовi плантацiї, гаї бананових пальм.

Інший вигляд має пiвденно-захiдне узбережжя. Тут близько до озера пiдходить платоподiбна височина, яка обривається до води крутими схилами.

Озеро живиться водами численних рiчок, якi течуть з навколишнiх гiр. Це переважно невеликi водотоки. З-помiж них видiляється лише повноводна Кагера, яку прийнято вважати за витiк Нiлу.

з надто великими опадами.

Озеро оточене тропiчною саваною, а з пiвнiчно-захiдного боку пiдступають джунглi екваторiального тропiчного лiсу.

На озерi гнiздяться фламiнго, вiнценосний журавель та сила-силенна iних птахiв. У водах Вiкторiї водиться багато крокодилiв.

Багатий i рiзноманiтний рибний свiт озера; тут налiчується понад 100 видiв риби, причому багато з яких зустрiчаються тiльки в озерi Вiкторiя.

– «ксiнджа»).

Пiвнiчне узбережжя озера перетинає екватор. Озеро при максимальнiй глибинi 80м вiдноситься до досить глибоких озер.

Озеро отримує величезна кiлькiсть води вiд дощiв, бiльш нiж вiд всiх своїх приток.

У його водах водиться величезна кiлькiсть крокодилiв, а також тут до цих пiр живе риба ланг, що жила тут 300 мiльйонiв рокiв тому.

² ). Унiкальнiсть Рубондо в тому, що тут не можна перемiщатися на машинi (в цiлях збереження навколишнього середовища).

На островi немає хижакiв, тваринний i рослинний свiт Рубондо надзвичайно багатий. Поєднання густого лiсу, саванни i болот створило iдеальнi умови для життя найрiзноманiтнiших тварин. Деякi з яких – унiкальнi. Наприклад, сiтатунґа зустрiчається в Танзанiї практично тiльки на островi Рубондо. Сiтатунґа – це незвичайна антилопа, що живе на болотах. Крiм того, тут мешкають слони, носороги, жирафи, бегемоти, крокодили, шимпанзе, зеленi мавпи, дикобрази, мангусти, пiтони, якi можуть проковтнути невелику антилопу, мамби, кобри, гадюки, метелики i багаточисельнi птицi: соколи, орли, цаплi-голiафи, iбiси та королiвськi зiмородки.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:DensityevolutionVictoria.pngЗростання чисельностi населення на узбережжi озера Вiкторiя.

Динамiка зростання чисельностi населення на узбережжi озера Вiкторiя в порiвняннi з динамiкою зростання чисельностi населення Африки

Екологiчний стан озера знаходиться в серйознiй небезпецi через iнтенсивне зростання чисельностi мiсцевого населення, суцiльної вирубки лiсiв по всьому узбережжю, надрозвиненої рибноекспортной iндустрiї i, як наслiдок, зникнення бiльше 50 % мiсцевої риби (ранiше тiльки видiв окуня-пеструна налiчувалося близько 400), гiпертрофованого зростання водоростей i зливу неочищених стiчних вод пiдприємств i каналiзацiйних вод прибережних поселень.

З метою збiльшення поголiв'я риб у води озера був випущений нiльський окунь, що привело до зникнення багатьох видiв мiсцевих риб. Заподiяний збиток величезний i в значнiй частцi непоправний. Традицiйний громадський спосiб життя з його привласнюючим господарством на озерi був зруйнований i мало-помалу сходить нанiвець.

Окрiм евтрофiзацiї та зливу стiчних вод, за iнтенсивне висихання озера вiдповiдальнi також воднi лiлiї. Цi прiсноводi рослини, що вiдрiзняються надзвичайною стiйкiстю i iнтенсивним розмноженням, були завезенi до Африки на початку XX столiття як прикраси. З тих пiр вони iнтенсивно поширюються. В кiнцi 1990-х воднi лiлiї стали причиною рiзкого скорочення поголiв'я риби в озерi Вiкторiя, оскiльки воднi лiлiї поглинають з води значну кiлькiсть кисню. Крiм того, їх вусики i листя блокують притоки i вiдтоки вод з озера, ускладнюють рибальство i судноплавство.

вiдповiдним мiжнародним договором, пiдписаним 50 рокiв тому.

81,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування. Становить 1374 мм на рiк. Ще 18,4% складає рiчний стiк рiчок,який становить 316 мм.

Вiкторiя–озеро прiсне. Солонiсть якого становить 90,6 мг⁄л. В iонному складi переважають елементи HCO₃ ,якi становлять 86,2%. Менша частка припадає на елементи Na+K,якi становлять 53,4%. На Ca припадає 30,2%. Mg–16,4%. Найменша частка припадає на Cl,який становить 12,1%.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Commons-logo. svg

2. 3 Верхнє

Озеро Верхнє, обмежене Онтарiо, Канадою i штатом Мiннесота, США, на пiвночi i Вiсконсiном i Мiчiганом, США, на пiвднi, є найбiльшим з Великих озер Пiвнiчної Америки. Це – найбiльше прiсноводе озеро в свiтi за поверхневою площею i третє в свiтi по величинi прiсноводе озеро за об'ємом.

На мовi Ойiбве, озеро називають «Gichigami» («велика вода»), але воно бiльше вiдоме як «Gitche Gumee», записано Генрi Уодсуортом Лонгфеллоу в Пiснi Hiawatha. Озеро Верхнє згадується «Gitche Gumee» у пiснi «Аварiя Едмунда Фiтжеральда», Гордона Лайтфута.

Озеро назвали «le lac sup e rieur», або "Верхнє Озеро", в сiмнадцятому сторiччi французькi дослiдники, тому що воно було розташоване вище за Озеро Гурон.

Озеро Верхнє – найбiльше прiсноводе озеро в свiтi по поверхневiй областi. Озеро Байкал в Росiї є найбiльшим за об'ємом, як i озеро Танганьiка. Каспiйське море значно бiльше, чим озеро Верхнє i по поверхневiй областi i за об'ємом, але воно є солончаком. Хоча зараз воно iзольоване, у минулому воно неодноразово зв'язувалося i iзолювалося з Середземномор'ям через Чорне море.

52% прихiдної частини водного балансу припадає на опади i становить 800 м на рiк. Ще 48% рiчного притоку рiчок. Становить 730%.

42,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування i становить ~650 мм на рiк. Ще 57,4% рiчного стоку рiчок. Становить ~880 мм.

Озеро Верхнє–прiсне. Солонiсть його становить 81,7 мг⁄л. В хiмiчному складi переважають елементи HCO₃ –89,8%. Менша частка припадає на елементи Са–62%, Na+K–14,0%, SO₄ –5,6%. Найменшу вiдсоткову частку мiстить Cl–4,6%.

2. 4 Маракайбо

i рiчок, найбiльша з яких рiчка Кататумбо. Маракайбо – найбiльше озеро в Пiвденнiй Америцi, його площа складає 13 210 км², це також одне з найдавнiших озер на Землi (по деяких оцiнках — друге по старовинi). На берегах озера проживає майже чверть населення Венесуели.

Через озеро Маракайбо лежить морський шлях до двох портiв: Маракайбо i Кабiмас. У басейнi озера Маракайбо є великi запаси нафти, унаслiдок чого озеро служить джерелом добробуту Венесуели. Спецiально проритий глибокий канал в озерi дозволяє заходити туди океанським судам. Мiст Генерала Рафаеля Урданети (Puente General Rafael Urdaneta) 8км довжиною, вiдкритий в 1962 роцi), перекинутий через протоку до моря, є одним з найдовших мостiв у свiтi.

У 1499 роцi Алонсо де Охеда вiдкрив озеро Маракайбо i дав країнi назву Венесуела – «Маленька Венецiя». Порт Маракайбо був заснований в 1529 роцi на захiднiй сторонi озера. У липнi 1823 року тут вiдбулася битва при Маракайбо, що зiграла важливу роль у вiйнi за незалежнiсть Венесуели.

Видобуток нафти в басейнi почався в 1914 роцi, свердловини були пробуренi компанiєю „Bataafsche Petroleum Maatschappij”, попередником „Royal Dutch Shell”.

Декiлька сiл, побудованi прямо в озерi на палях, до цих пiр iснують в пiвденнiй i пiвденно-захiднiй частинi озера. Цi села вiдрiзанi вiд благ сучасної цивiлiзацiї, вони вимирають i страждають вiд багатьох хвороб, зокрема вiд хвороби Хантiнгтона, вiдомiшою пiд назвою танець святого Вiта.

в Озеро Гурон через рiчку Св. Марис. Стремнiни на рiчцi викликають необхiднiсть шлюзiв, частини Водного шляху Великих озер, щоб перемiщати човни при 25 футовiй (7. 6 м) рiзницi у висотi з озером Гурон.

Найбiльший острiв в озерi Верхньому – острiв Ройал в штатi Мiчiган. Іншi великi вiдомi острови включають острiв Мадлiн в штатi Вiсконсiн i Мiчипiкотен в областi Онтарiо.

в захiднiй точцi озера Верхнього, є самим внутрiшньоматериковим пунктом на фарватерi Святого Лаврентiя i самим внутрiшньоматериковим портом в свiтi.

Пiвнiчноамериканськi кратоны i пiдстилаючi породи сформували межконтинентную трiщину, що мiстить сьогоднiшнє озеро Верхнє.

«Гранд-айленд»; Сплячий Гiгант (Онтарiо); i Живописнi Скелi Нацiонального побережжя.

Розмiр озера Верхнього створює обмежений океанський або морський клiмат (що зазвичай вiдзначається в таких мiсцях, як Нова Шотландiя). Повiльна реакцiя води на температурнi змiни допомагає зменшувати навколишню температуру повiтря влiтку i зимою, i створює снiжний ефект на озерi в холоднiшi мiсяцi. Горби i гори, якi оточують озеро, формують сферу, яка тримає вологiсть i туман, особливо в низовинах. Поверхнева температура озера Верхнього нагрiвалася до 2. 5 ° C в 1979 роцi, що було приписане глобальному потепленню.

Пiвнiчний берег озера Верхнього вiдноситься до часу пiдстави Землi. Приблизно 2. 7 мiльярда рокiв назад, магма, що привела свiй шлях до поверхнi створила iнтрузивнi гранiти Канадського щита. Цi стародавнi гранiти можуть бути знайденi на пiвнiчному березi i сьогоднi. Область, що оточує озеро, опинилася багата корисними копалини. Мiдь, залiзо, срiбло, золото i нiкель найчастiше здобувалися в цих мiсцях. Приклади включають золоту копальню «Hemlo» бiля Марафону, мiдь в крапцi «Mamainse», срiбло в «Срiбному Острiвцi» i уран в крапцi «Theano».

трiщини, яка пояснює її великi глибини. Магма проходила мiж шарами осадкової скелi, формуючи дiабазовi силловi потоки. Цей твердий дiабаз захищає шари осадкової породи, формуючи плосковерхi столовi гори в областi Тандер-бея. Аметист формується в деяких iз западин, створених мiжконтинентальною трiщиною, i в областi Тандер-бея знаходиться декiлька аметистових шахт.

Лава прорвалася з трiщини i сформувала чорну скелю базальту острова Мiчипiкотен, пiвострова Чорної Затоки, i острова Св. Ігнатiя.

Приблизно 1,6 мiльйона рокiв назад, протягом останнього Великого Льодовикового перiоду, лiд покривав область завтовшки 1,25 миль (2 км). Контури землi, знайомi сьогоднi були вирiзанi просуванням i вiдступом крижаного пласта. Вiдступ приблизно 10 000 рокiв тому, залишило гравiй, пiсок, глину i кам'янистий грунт. Льодовикова тала вода накопичилася у Верхньому басейнi, що створив озеро Мiнонг, попереднику озера Верхнього. Без величезної ваги льоду, земля пiднялася, i вихiд дренажу сформувався в перекочуваннi Св. Марiї, який став вiдомим як рiчка Св. Марiї.

2. 5 Ейр

Найкрупнiше озеро материка – Эйр – розташоване наЦентральнiй рiвнинi. Рiвень його лежить на 12 м нижче за рiвень океану. Улоговина озера є центром стоку для общин областi i приймає цiлу систему тимчасових водотокiв.

Озеро мiлководе. сильно засолено, площа його i контури непостiйнi i мiняються залежно вiд опадiв. В перiод дощiв крики носять в озеро велику кiлькiсть води з гiр i воно переповнюється водою. У найбiльш вологi роки площа озера Ейр досягає 15 тис. км² . У сухий перiод, який триває велику частину року, приток води по криках припиняється i вода в озерi випаровується i воно розпадається на мiлководi водоймища, сполученi один з одним дiлянками, покритими соляними кiрками., тож не дивно, що його називають «мертвимо серцем Австралiї».

Озеро розташоване в пустелi в центральнiй Австралiї, в пiвнiчнiй частинi штату Пiвденна Австралiя. Басейн озера Ейр є закритою системою, що оточує ложе озера, нижня частина якого заповнюється засоленим щiльним шаром ґрунту що утворюється через сезонне випаровування вод озера. Навiть у сухий сезон в озерi залишається трохи води, яка зазвичай збирається в невеликих озерцях, утворених на солоному днi озера. Пiд час сезону дощiв рiчки з пiвнiчного сходу Квiнсленда течуть в бiк озера. Кiлькiсть води, яку приносять мусони, визначає, чи потрапить вода до озера; i якщо так, то наскiльки глибоким воно стане. На озерi також бувають невеликi i середнього розмiру повенi через зливи, що випадають на прилеглих територiях.

Зазвичай, озеро наповнюється до рiвня 1. 5 м що три роки, i до рiвня 4 м кожнi десять рокiв, та повнiстю наповнюється, або майже повнiстю, чотири рази за столiття. Вода в озерi поступово випаровується, в середньому, до кiнця наступного лiта .

Озеро Ейр–солоне. Солонiсть становить 38,5-209 г⁄кг. В iонному складi переважає Cl–97%. Менша частка припадає на елементи Na+K –96,5%. SO₄ –3%. Ca–2%. Найменшу вiдсоткову частку складає Mg–1,5%.

Висновки

Озеро – це природне заглиблення в земнiй поверхнi, яке заповнене водою. Усi озера Землi займають площу 1,8% площi суходолу.

Величезна кiлькiсть озер на Землi – прiсноводi i бiльшiсть лежить в Пiвнiчнiй пiвкулi у вищих широтах.

Найбiльшi озера свiту тектонiчного похоження – Каспiйське, Верхнє, Вiкторiя, Байкал, Танганьїка.

Озернi улоговини за походженням дiляться на:

тектонiчнi

рiчковi

приморськi (лагуни i лимани)

провальнi (карстовi, термокарстовi)

вулканiчнi

У озерах зосереджено 67,4% всiх поверхневих прiсних вод Землi, але озера це не тiльки природнi запаси прiсної води, але i мiсце iснування для багатьох тисяч часто унiкальних (ендемiчних) видiв живих органiзмiв. Для людини озера теж не замiнимий компонент навколишнього середовища. Тихi води озер дарили людинi заряду бадьоростi i здоров'я, допомагають позбавитися вiд техногенного стресу i пiднiмають настрiй.

Озеро Байкал найбiльше з всiх озер Землi, нiщо не може порiвнятися з цiєю сибiрською перлиною. Це сибiрське море б'є всi рекорди. Байкал найглибше озеро на Землi, найглибша дiлянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637 м. Байкал – це найбiльшi запаси поверхневої прiсної води на Землi, вони складають 20% вiд всiх запасiв поверхневої прiсної води на планетi. У Байкалi мешкає бiльше 1700 видiв флори i фауни з них двi третини зустрiчаються тiльки тут i нiде бiльше. Байкал це найстародавнiше озеро в iсторiї Землi, його вiк 25-30 мiльйонiв рокiв.

На Байкалу немає нiяких ознак старiння, як у багатьох озер свiту. Йому немає рiвних у свiтi за вiком, глибиною, запасом i властивостями прiсної води.

Байкал – найчистiше на Землi природне сховище прiсної води. В порiвняннi з озером Вiкторiя, яке знаходиться в серйознiй небезпецi через iнтенсивне зростання чисельностi населення.

Озеро Вiкторiя займає 68 800 квадратних кiлометрiв (26 560 кв. миль) в розмiрi, є найбiльшим озером континенту, найбiльшим тропiчним озером в свiтi, i другим за величиною прiсноводим озером в свiтi за площею поверхнi. Будучи вiдносно дрiбним для свого розмiру, з максимальною глибиною 84 м (276 футiв) i середньою глибиною 40 м (131 фут), озеро Вiкторiя займає сьоме мiсце за об'ємом серед прiсноводих озер, мiстячи 2 750 кубiчних кiлометрiв (2. 2 мiльйона акр-футов) води. Це озеро – джерело щонайдовшої гiлки рiчки Нiл, Бiлого Нила, i має водний басейн рiчки 184 000 квадратних кiлометрiв (71 040 кв. милi). Озеро бiологiчно важливе, як еволюцiйна гаряча крапка з великою бiологiчною варiантнiстю. Озеро знаходиться в межах пiднятого плато в захiднiй частинi Схiдно-африканської зони розломiв Африки i пiдпорядковано територiальної адмiнiстрацiї Танзанiїi, Уганди i Кенiї. Озеро має берегову лiнiю 3 440 км. (2138 миль), i мiстить бiльш нiж 3 000 островiв.

Озеро Верхнє найбiльше прiсноводе озеро в свiтi за поверхневою площею i третє в свiтi по величинi прiсноводе озеро за об'ємом – 12100 км.

Маракайбо найбiльше озеро в Пiвденнiй Америцi, його площа дорiвнює 13210 км, це також одне з якнайдавнiших озер на Землi (по деяких оцiнках друге по старовинi.

².

Озера, як i рiчки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохiмiкатiв, нафтопродуктiв, забруднення вод побутовими вiдходами людської дiяльностi поставили багато великих та малих озер свiту на межу загибелi.

Список використаної лiтератури

1. Агеева Р. А. Происхождение имен рек и озер. – М., 1985.

2. Арматонов В. П. Растения и чистота природной среды. М.: Наука, 1986.

3. Атлас мира. – Харьков: КК "Клуб Семейного Досуга", 2007. – 192 с.

4. Бойко В. М., Мiхелi С. В. Загальна географiя: Пiдруч. для 6 кл. загальноосвiт. навч. закладiв. – К.: Пед. преса, 2006. – 272 с.

6. Галазий Г. И. Байкал. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1979.

"БАО", 2006. – 608 с.

8. Лесненко В. К. Мир озер: Кн. Для внеклас. чтения учащихся 8-10 кл. сред. шк. – М.: Просвещение, 1989. – 158 с.

9. Леонтев О. К. Физическая география Мирового океана, 1982.

11. Некрасов Н. Н. Регiональна економiка. Теорiя, проблеми, методи. -М.: Економiка, 1978. – 344 с.