Реферат/сочинение: "Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення"

Значення водних ресурсiв i проблеми водозабезпечення

Реферат

на тему:

"Значення водних ресурсiв i проблеми водозабезпечення"

Змiст

2. Значення водних ресурсiв i проблеми водозабезпечення

1.

"воднi ресурси" в самому широкому тлумаченнi розумiють усi води нашої планети, тобто води поверхневого й пiдземного стоку, грунтовi та пiдземнi води, води гiрських i полярних льодовикiв, морськi и океанiчнi води, атмосфернi води та води штучних водних об'єктiв. Вiдповiдно до потреб матерiального виробництва пiд водними ресурсами слiд розумiти придатнi до використання запаси поверхневих i пiдземних вод певної територiї. Це в основному прiснi води (рiчок, озер, водосховищ, льодовикiв, грунтовi й пiдземнi води). Проте у зв’язку з тим, що пiдземнi води, а також води озер, болiт i льодовикiв використовуються в даний час порiвняно мало i всi вони пов’язанi з водами рiчок, пiд водними ресурсами великих територiй i держав розумiють тiльки величину середнього рiчного стоку рiчок. При оцiнцi водозабезпеченостi окремих регiонiв i економiчних районiв можуть враховуватися також запаси пiдземних, озерних та iнших видiв вод.

Дещо iнакше трактує поняття "воднi ресурси" С. Л. Вендров (1970) Вiн вважає, що воднi ресурси не можна розглядати як синонiм суми природних вод i що це поняття не тiльки природне, а й соцiально-iсторичне, його змiст тiсно пов'язаний з рiвнем розвитку людського суспiльства. Пiд водними ресурсами кожного конкретно iнтервалу часу пропонується розумiти тi види природних вод, якi можна використовувати нинi, управляючи їх режимами, а також тi якi використовуватимуться в найближчiй перспективi. Це визначення свiдчить, що чим нагальнiша потреба в природних водах i чим вищi технiчнi можливостi їх отримання, тим бiльша кiлькiсть рiзноманiтних видiв природних вод вiдноситься до категорiї водних ресурсiв. Якщо, наприклад, для людини кам'яного вiку водними ресурсами були води струмкiв, рiчок, озер i тi грунтовi води, якi вона могла добути, то для людини майбутнього – це природнi води в усiх агрегатних станах, на всiй планетi, на всiх її глибинах, а можливо, i за її межами.

Отже, за цим визначенням нинi не всi природнi води належать до категорiї водних ресурсiв, хоча перелiк їх постiйно збiльшується. Характерним прикладом у цьому вiдношеннi можуть бути пiдземнi води. Чим бiльших глибин досягають свердловини, тим глибшi горизонти прiсних пiдземних вод стають водними ресурсами; чим економiчнiшими способами опрiснення солоних вод оволодiває людина, тим бiльша кiлькiсть мiнералiзованих пiдземних вод стає водними ресурсами. Сучаснi досягнення науки i технiки дають можливiсть для отримання прiсної води використовувати навiть морську, тобто запаси солоних морських вод якоюсь мiрою можна вiднести до категорiї регiональних водних ресурсiв. Проте на даному етапi розвитку продуктивних сил у матерiальному виробництвi використовуються переважно прiснi води сушi. Води Свiтового океану i льодовикiв слiд розглядати як ресурси майбутнього, вивчення та освоєння яких тiльки розпочинається.

Для повної характеристики водних ресурсiв недостатньо знати лише їхню кiлькiсть. Дуже важливо враховувати i такi властивостi, як нерiвномiрнiсть розподiлу водних ресурсiв по територiї, природнi, сезоннi та багаторiчнi коливання водностi, кiлькiсть наносiв, хiмiчний склад води, льодовий режим та iншi. Розглянемо коротко цi властивостi.

Основною причиною нерiвномiрного розподiлу водних ресурсiв по територiї є географiчна зональнiсть. Ця закономiрнiсть дуже чiтко простежується не тiльки на рiвнинних територiях, а й у гiрських районах (висотна пояснiсть). Цей фактор треба враховувати при розмiщеннi галузей народного господарства. В необхiдних i економiчно виправданих випадках воду перекидають iз багатих на неї районiв у тi, де мiсцевих водних ресурсiв недостатньо.

Нерiвномiрнiсть розподiлу водних ресурсiв у часi також є важливим фактором можливого їх використання. Особливо це стосується рiчкового паводкового стоку i ґрунтової вологи, якi мають найбiльшi коливання. Стiйкiшим є пiдземний стiк, який не тiльки дає уявлення про ресурси стiйкого рiчкового стоку, а й приблизно характеризує також вiдновлювальнi запаси пiдземних вод. Поверхневий же стiк у деяких випадках можна використовувати тiльки пiсля штучного регулювання за допомогою водосховищ або мелiоративними заходами. Використання рiчкових вод без регулювання стоку лiмiтується величиною стiйкого стоку пiдземного або озерного походження, тобто витратами води перiоду лiтньої (на пiвднi) та зимової (на пiвночi) меженi.

Сезоннi коливання стоку поєднуються з багаторiчними. їхня амплiтуда, яка залежить вiд зональних географiчних умов i розмiрiв рiчкових басейнiв, буває досить значною. Тому при плануваннi використання водних ресурсiв прийнято орiєнтуватися на стiк маловодного року (95% або iншої забезпеченостi), оскiльки це ще бiльше зменшує можливостi використання рiчкового стоку. Повнiстю усунути такий недолiк вдається лише в окремих випадках, але для цього потрiбне багаторiчне регулювання стоку за допомогою водосховищ великого об'єму. Проте такi водосховища, як правило, економiчно не виправданi. Існуючi водосховища на деяких рiчках регулюють лише незначну частину стоку. Наприклад, за допомогою каскаду Днiпровських водосховищ, корисний об'єм яких становить 18,4 км³

Дуже велику мiнливiсть, майже таку саму як i поверхневий стiк, мають ресурси ґрунтової вологи, особливо в степовiй, лiсостеповiй i частково лiсовiй зонах. Нестача ґрунтової вологи поповнюється зрошенням, надлишок – осушенням. Проте iснують також суто агрономiчнi способи регулювання ґрунтовою вологою: зяблева оранка, снiгозатримання, закриття вологи шляхом певного обробiтку грунту тощо. Велике значення мають також лiсомелiоративнi заходи як спосiб снiгозатримання i регулювання випаровування (збiльшення продуктивної частини випаровування за рахунок зменшення непродуктивної).

Заходи щодо перетворення ресурсiв ґрунтової вологи задля пiдвищення продуктивностi землеробства мають певний вплив на режим i об'єм рiчкового стоку. Наприклад, М.І. Львович (1968) зважає, що тiльки поглиблена оранка збiльшує ресурси ґрунтової вологи в пiвденних районах приблизно на 10 км³ . Вiдповiдно знижується рiчковий стiк, в основному за рахунок зменшення весняного водопiлля. Таке перетворення водних ресурсiв – збiльшення запасiв ґрунтової вологи за рахунок рiчкового стоку перiод} весняного водопiлля – вигiдне для народного господарства, оскiльки налає можливiсть пiдвищувати врожайнiсть сiльськогосподарських культур, зменшувати марнi втрати весняних вод, iнтенсивнiсть схилового стiкання i водну ерозiю.

Важливим показником можливостi використання водних ресурсiв є якiсть води, яка пов'язана з кiлькiстю наносiв i розчинних речовин. При використаннi води для водопостачання та iнших цiлей доводиться її вiдстоювати. Значна кiлькiсть наносiв часто завдає великої шкоди водогосподарським об'єктам – замулюються канали, стави й водосховища, погiршуються фiзичнi властивостi зрошуваних земель.

Природний хiмiчний склад рiчкових вод iнколи буває перешкодою для їх використання. Хлориднi та сульфатнi води високої мiнералiзацiї трапляються зрiдка. Переважають карбонатнi води, якi потребують пом'якшення у разi використання у парових котлах або взагалi є непридатними для використання (наприклад, для паперової промисловостi).

Рiзноманiтнiшими за хiмiчним складом є пiдземнi води. Залежно вiд хiмiчного складу планується вiдповiдно i їх використання.

Важливим фактором використання водних ресурсiв є льодовий режим рiчок i озер. Льодовий покрив не тiльки припиняє на деякий час судноплавство, а й консервує значну кiлькiсть води в зимовий перiод. Донний лiд, зажори i затори також можуть бути значною перешкодою для експлуатацiї гiдротехнiчних споруд (ГЕС, водозаборiв, мостiв тощо).

За походженням i мiсцем розташування воднi ресурси подiляють на мiсцевi, регiональнi та глобальнi, а за належнiстю – на нацiональнi, мiждержавнi та загальнi.

Мiсцевими поверхневими водними ресурсами вважають води, якi формуються безпосередньо на данiй мiсцевостi. Це воли малих рiчок i озер якоїсь адмiнiстративної областi, групи областей або економiчного району. До мiсцевих водних ресурсiв належать i води, перекинутi (каналами та водоводами) з iнших рiчок.

До регiональних поверхневих водних ресурсiв належать транзитнi води великих i середнiх рiчок, якi можуть використовуватись не тiльки в данiй мiсцевостi, але й на територiях, розташованих вище i нижче за течiєю рiчки. До таких, наприклад, належать води Днiпра, Днiстра, Десни, Прип'ятi та iнших рiчок.

Глобальнi воднi ресурси або, враховуючи подiл за нацiональною належнiстю, загальнi – це води, якi акумульованi у льодах Арктики й Антарктики, води вiдкритих морiв i океанiв.

Нацiональнi воднi ресурси – це середньорiчний стiк рiчок iз територiй iнших держав, а також запаси поверхневих i пiдземних вод на цих територiях.

бувають пiдземнi води артезiанських басейнiв, що залягають у межах кiлькох країн.

У зв'язку з тим, що рiчки на сьогоднi використовуються досить широко, їхнiй стiк регулюється в часi та розподiляється по територiї, подiл водних ресурсiв на мiсцевi й регiональнi стає дуже умовним.

Розглядаючи стiк рiчок як основне джерело водних ресурсiв, необхiдно враховувати, що весь вiн не може вважатися ресурсом. У кожному створi рiчки (пунктi водокористування) за її течiєю потрiбно розрiзняти повний i так званий можливий для використання стiк. При визначеннi останнього враховуються потреби користувачiв, якi розташованi нижче за течiєю, необхiднiсть збереження самої рiчки (якийсь санiтарно-екологiчний мiнiмальний стiк) i пiдтримання гiдрологiчного, гiдробiологiчного i гiдрохiмiчного режимiв водного об'єкту (моря, затоки, озера), в який вона впадає. Тiльки для останнього за течiєю рiчки водокористувача можна всю воду, що поступає, вважати власним ресурсом, можливим для використання.

Видiлення можливого для використання стоку має суттєве значення при плануваннi використання водних ресурсiв, оскiльки налає можливiсть порiвнювати об'єми вилучення рiчкового стоку для вирiшення конкретних господарських завдань з можливими джерелами водопостачання, їх потенцiальними можливостями в даних конкретних умовах.

Можливi для використання воднi ресурси – величина не постiйна, вона залежить вiд особливостей розподiлу стоку протягом року, режиму руслового використання та величини позаруслового водокористування. У США ця частина ресурсiв називається надiйними водними ресурсами.

За господарською значимiстю воднi ресурси подiляються ще на двi категорiї:

• природнi або потенцiаiьнi ресурси – це поверхневi та пiдземнi води, формування яких зумовлюється природними процесами;

• експлуатацiйнi ресурси – це об'єм воли, який можна забрати за одиницю часу iз поверхневих водотокiв i пiдземних горизонтiв у певному районi без зниження продуктивностi водозабору й якостi води протягом перiоду експлуатацiї.

як вичерпний i вiдновлюваний ресурс у межах окремих регiонiв.

пiдземнi води й льодовики, внутрiшнi морськi води, територiальнi води (територiальне море) держави. Причому всi цi воднi об'єкти входять до складу єдиного державного водного фонду за будь-якої їх гiдрологiчної характеристики незалежно вiд кiлькостi й якостi води, що мiститься в них у даний час. Наприклад, до складу водного фонду входять рiчки й озера, якi пересихають i перемерзають.

Інакше кажучи, водний фонд – це не маса води, яка вимiрюється в лiтрах, кубометрах або кубокiлометрах (як воднi ресурси), а сукупнiсть якiсно рiзних водних об'єктiв.

У водному фондi можуть вiдбуватися змiни, зумовленi дiєю стихiйних сил (землетрусiв, селевих паводкiв, зсувiв тощо). Проте навiть якщо водойма чи водотiк пересох, зник, повнiстю використаний, вiн вважатиметься водним об'єктом доти, доки офiцiйно не буде вилученим iз водного фонду.

У результатi господарської дiяльностi та дiї стихiйних сил можуть утворюватися новi воднi об'єкти (наприклад, озера у колишнiх кар'єрах i виробках торфу, завальнi та загати i озера). Проте до складу водного фонду їх можна включити лише тодi, коли вони офiцiйно будуть визнанi водними об'єктами. Порядок присвоєння назв фiзико-географiчним об'єктам (у тому числi водним об'єктам) передбачений спецiальним положенням i здiйснюється Державною службою геодезiї, картографiї та кадастру.

Вода надзвичайно широко використовується людиною. Перш за все, вона є продуктом безпосереднього споживання й у великiй кiлькостi витрачається на культурно-побутовi потреби. Як носiй тепла вода використовується для обiгрiвання житлових примiщень, виробничих, навчальних, адмiнiстративних та iнших будiвель. Не менш важливе її значення для вiдпочинку, туризму, спорту, лiкування населення.

охолоджувачем нагрiтих агрегатiв i механiзмiв. Важливе значення має вода в технологiї виробництва електроенергiї й у функцiонуваннi водного транспорту.

якого є водообмiн мiж океаном i сушею.

Важливою особливiстю води є також її здатнiсть до кiлькiсного и якiсного збереження. Скiльки б разiв не використовувалась вода людиною для життя i виробничої дiяльностi, кiлькiсть її на Землi вiд цього не зменшується, а з часом вiдновлюється її якiсть i придатнiсть для нового використання.

Саме через властивiсть води до самовiдновлення i самоочищення ресурси її тривалий час здавалися невичерпними. Але за останнi 30…40 рокiв погляд на воднi ресурси докорiнно змiнився. Вода iз необмеженого дару природи, яким вона являлася нещодавно, перетворилася на фактор, що великою мiрою визначає перспективи економiчного розвитку людського суспiльства. Суть водної проблеми полягає не тiльки в тому, що зi зростанням суспiльного виробництва збiльшуються потреби у водi i що згiдно з прогнозами вже у першiй половинi XXI ст. в розвинутих країнах цi потреби дорiвнюватимуть вiдновлювальним водним ресурсам або перевищать їх, а й у тому, що в процесi господарського використання природних вод вiдбувається їх швидке забруднення в результатi скидання неочищених або погано очищених промислових, сiльськогосподарських i комунальних стокiв у рiки та водойми.

На Землi практично не залишилося територiй та водних об'єктiв, яких не зачепила дiяльнiсть людини. В наш час – час технiчного прогресу i використання потужних технiчних засобiв – людина все бiльше втручається у природнi процеси (вирубуються лiси, осушуються болота та заболоченi землi. збiльшуються площi зрошуваних земель, регулюється й перерозподiляється рiчковий стiк, перемiщуються величезнi маси води). Результати не завжди розумної i виправданої людської дiяльностi негативно впливають не тiльки на рiчковi, озернi та пiдземнi води, але и на режим внутрiшнiх морiв i навiть на Свiтовий океан.

Існує багато публiкацiй i висловлювань, в яких прогнозується неминучiсть водної кризи та водного "голоду". Тому природно виникає запитання: наскiльки слушнi цi прогнози, якою мiрою вони обгрунтованi? Щоб вiдповiсти на це питання, необхiдно розглянути причини, що призвели до загострення водної проблеми. їх можна подiлити на двi групи:

природнi, або об'єктивнi;

Однiєю з причин виникнення проблеми водозабезпечення є сама природа водних ресурсiв, оскiльки рiзнi частини гiдросфери далеко не рiвнозначнi щодо використання їх для життя и господарської дiяльностi людини. Вiдомо, що найбiльша кiлькiсть води зосереджена у Свiтовому океанi (1338 млн км³ ). Проте через солонiсть цi води не можуть використовуватися без спецiальної обробки (опрiснення) для водопостачання й iнших потреб.

Для використання найцiннiшими є прiснi води сушi: води рiчок (для бiльшостi господарсько-питних потреб), запаси продуктивної вологи в грунтах (для забезпечення водою рослин), а також прiснi води озер i пiдземних горизонтiв. Саме цi води мають на увазi, коли йдеться про воднi ресурси; на них, перш за все, i орiєнтується народне господарство.

то стає зрозумiлим, що об'єм доступних для використання прiсних вод дуже невеликий. Найбiльше значення для народного господарства мають води рiчок, оскiльки вони, поряд iз пiдземними водами, найчастiше використовуються людьми.

Ресурси рiчкового стоку складаються iз двох частин: пiдземної (стiйкої) та поверхневої (водопiльно-паводкової). Найбiльшу цiннiсть мають ресурси стiйкого стоку, якi формуються за рахунок пiдземних вод зони активного водообмiну i за рахунок регулятивної здатностi озер i водосховищ. Менш цiнним є поверхневий стiк, бiльша частина якого формується у виглядi водопiлля та паводкiв. Для бiльш або менш повного використання цього стоку необхiдно регулювати його, створюючи водосховища або проводячи агролiсомелiоративнi заходи.

Суттєво ускладнює проблему водозабезпечення дуже нерiвномiрний розподiл водних ресурсiв на поверхнi сушi i в часi. Дiапазон змiн стоку досить великий – практично вiд нуля в пустелях до кiлькох тисяч мiлiметрiв у деяких гiрських районах земної кулi. При цьому райони найбiльшого розвитку промисловостi та сiльського господарства, як правило, недостатньо забезпеченi водними ресурсами. Рiчковий стiк не є постiйним, величина його змiнюється протягом року та з року в рiк. Такi коливання стоку значно ускладнюють його використання, особливо якщо враховувати, що при плануваннi водопостачання орiєнтуються на стiк розрахункової (гарантованої) забезпеченостi.

полягає в характерi багатогранної господарської дiяльностi людини, бо супроводжується збiльшенням кiлькостi води, яка використовується для рiзних потреб. Насамперед постiйно збiльшується використання води для задоволення побутових i господарських потреб, про що переконливо свiдчать данi водокористування на душу населення. Якщо в давнi часи людина витрачала на себе в середньому вiд 12 до 18 л води на добу, то в XIX ст. у країнах з розвинутою промисловiстю ця кiлькiсть зросла до 40…60, а в XX ст. – до 200…300 л i бiльше. Із цiєї кiлькостi води на фiзiологiчнi потреби людини йде всього 2,5…3,0 л, решта ж витрачається на господарсько-побутовi потреби, на полив зелених насаджень i вулиць, на задоволення потреб пiдприємств харчової та iнших галузей промисловостi.

Значна кiлькiсть води використовується промисловiстю. Наприклад, для виробництва 1 т чавуну необхiдно 150…200 м³³ становлять необоротнi втрати; для переробки 1 т нафти-сирцю – 30…50 м³ (необоротнi втрати становлять 1…2 м³³³ м³ води, тодi як на виробництво 1 т бавовняно-паперової тканини витрачається вiд 300 до 1000 м³ води. Великими водокористувачами є тепловi й атомнi електростанцiї.

темпами зростання промислового водокористування в останнi 20…40 рокiв, що зумовлено бурхливим розвитком найбiльш водоємких галузей промисловостi – теплоенергетики (включаючи атомнi станцiї), нафтохiмiчної (особливо виробництво штучних волокон), целюлозно-паперової, на потреби яких витрачається 80…90% усiх вод, що використовуються промисловiстю.

З промисловим водокористовуванням пов'язане надходження у водотоки i водойми величезної кiлькостi забруднених стiчних вод, що призводить до якiсного виснаження водних ресурсiв. Інтенсивне використання вод тепловими й атомними електростанцiями супроводжується скиданням у воднi об'єкти значної кiлькостi пiдiгрiтих на 8…12°С вiдпрацьованих вод, що порушує їх природний термiчний режим i призводить до теплового забруднення.

Вплив промисловостi на воднi ресурси пов'язаний не тiльки зi збiльшенням промислового водокористування i скиданням великої кiлькостi стiчних вод, а й зi змiною умов формування стоку рiчок у результатi гiрських виробок, спорудження на водозборах промислових об'єктiв i великих водозаборiв пiдземних вод. Гiрськi виробки i забори води iз пiдземних вод призводять до зниження рiвнiв ґрунтових вод й утворення депресiйних лiйок на площах, якi iнколи досягають тисяч квадратних кiлометрiв, що впливає на кругообiг природних вод у рiчкових басейнах. При неглибокому заляганнi ґрунтових вод зниження їхнього рiвня може суттєво зменшити сумарне випаровування з рiчкових басейнiв. Крiм того, це зниження може зменшити природне розвантаження пiдземних вод у рiчкову мережу, що призводить до зменшення загального рiчкового стоку. Разом iз тим водовiдведення при гiрських виробках звичайно супроводжується скиданням шахтних вод у рiчки, що збiльшує рiчковий стiк. Отже, гiрськi виробки й експлуатацiя пiдземних вод потенцiйно дiють як у бiк збiльшення, так i зниження природного рiчкового стоку. Те саме стосується i спорудження на водозборах рiзного роду промислових об'єктiв.

зрошення. Кiлькiсть води, яка додатково подається для зволоження ґрунту, залежить вiд природної зони, посушливостi грунту або сезону та видiв сiльськогосподарських культур. Наприклад, у посушливi роки для зрошення озимої пшеницi необхiдно вiд 0,5 до 2,6 тис. м³ води на 1 га за вегетацiйний перiод (залежно вiд зони – в лiсостеповiй менше, в степовiй бiльше), кукурудзи – 1,2…3,6, овочiв – 1,6…4,0, садiв i виноградникiв – 1,6…3,6 тис. м³ 2,6 млн. га. Крiм цього, значна кiлькiсть води використовується на обводнення, сiльськогосподарське водопостачання та зволоження осушених земель у лiтнiй перiод.

На початку 90-х рокiв площа зрошуваних земель у свiтi дорiвнювала 230…250 млн. га, для їх зволоження використовувалось приблизно 2500…2700 км³ води за рiк. На найближчу перспективу площа зрошення може досягти 420 млн га, для чого потрiбно буде збiльшити водозабiр у 1,5…2,0 рази.

Значними водокористувачами є також гiдроенергетика, рибне господарство та водний транспорт. У середньому на земнiй кулi темпи зростання водокористування оцiнюються в 5…6%, а в деяких країнах – 10…12% за рiк.

Із розвитком народного господарства воднi ресурси (їх кiлькiсть у вiдповiдному регiонi) все бiльше впливають на розмiщення продуктивних сил. Так, наявнiсть водних ресурсiв значною мiрою визначає можливiсть будiвництва й експлуатацiї промислових пiдприємств, особливо водоємких. За недостатньою їх кiлькiстю передбачаються необхiднi капiталовкладення на подачу води iз забезпечених водою районiв. Водний фактор може лiмiтувати i житлове будiвництво. Прикладом можуть бути деякi мiста Пiдмосков'я, де будiвництво житлових будинкiв стримується через нестачу питної води. І це не в пустиннiй чи степовiй зонах, а в лiсовiй, надмiрно зволоженiй, з густою гiдрографiчною мережею.

Велике значення мають природнi та штучнi водойми i водотоки для охорони здоров'я й органiзацiї вiдпочинку населення.

Отже, значення водних ресурсiв у життi та господарськiй дiяльностi людини дуже велике i збiльшуватиметься з подальшим розвитком продуктивних сил. Проте проблему водозабезпечення зумовлює не стiльки збiльшення кiлькостi використовуваної води, скiльки зростання кiлькостi стiчних вод. Згiдно iз сучасними оцiнками, людство скидає у водойми й водотоки щорiчно понад 500 км³ прiсної води, не кiлькiсне, а якiсне виснаження водних ресурсiв.

Динамiку i структуру свiтового водокористування за перiод 1900–2000 pp. наведено в табл. 1. 1.

Таблиця 1. 1. Динамiка та структура свiтового водокористування, км³ /рiк

Водокористувач 1900 1940 1950 1960 1970 1975 1985 2000

5/2 40/8 60/11 80/1 120/20 150/25 250/38 440/65

Промисловiсть 30/2 120/6 190/9 310/15 510/20 1100/45 1900/70

Сiльське господарство 350/260 660/460 860/630 1900/1500 2100/1640

Водосховища (додаткове випаровування) 0/0 1/1 4/4 20/20 70/70 110/110 170/170 240/240

Всього (округленi величини) 400/270 820/500 2600/1600 3000/1800 6000/3000

Примiтка. В чисельнику – загальний водозабiр, у знаменнику – необоротне водокористування

Нинi в багатьох країнах проводиться широкий комплекс заходiв щодо обмеження, а за можливостi й припинення скидання неочищених стiчних вод у рiки й iншi воднi об'єкти. Одним iз них є очистка стiчних вод. Проте практика свiдчить, що для остаточного знешкодження стiчних вод навiть пiсля їх очистки часто необхiдно як мiнiмум 5…10-кратне їх розбавлення чистою водою. Вважається, що в найближчу перспективу на розведення промислових, сiльськогосподарських i побутових стокiв може бути задiяний весь рiчковий стiк земної кулi (навiть за умови шестикратного розбавлення замiсть тринадцятикратного у 80-х роках).

використання водотокiв i водойм, лiсосплав, а також скид нечистот з територiй населених пунктiв дощовими i снiговими водами, то стає зрозумiлим, що проблема збереження належної якостi природних вод дуже складна. В майбутньому, якщо суттєво є полiпшаться принципи їх використання й охорони, загроза виснаження водних ресурсiв ще бiльше посилиться, хоча вже тепер Майже третина населення земної кулi вiдчуває нестачу питної води або вживає її недостатньо чистою. Через використання недоброякiсної води майже 500 млн чоловiк щорiчно хворiє. За оцiнками ООН, кiлькiсть людей, якi використовують питну воду, збiльшується щоденно приблизно на пiвмiльйона. Враховуючи гостру проблему питної воли, XXXV сесiя Генеральної Асамблеї ООН (1980 р.) оголосила 1981–1990 роки "Мiжнародним десятилiттям забезпечення питною водою i полiпшення санiтарних умов". Проведенi в рамках цього десятилiття заходи були спрямованi на збереження й примноження джерел питної води, на зменшення захворювань, спричинених споживанням забрудненої води. З 1975 р. виконується постiйно дiюча Мiжнародна гiдрологiчна програма.

У березнi 1994 р. у Нордвику (Нiдерланди) вiдбулася Мiжнародна конференцiя з проблем дефiциту питної води, у якiй взяли участь представники 60 країн свiту, в тому числi й Україна, а також 16 мiжнародних органiзацiй. У посланнi учасникам конференцiї тодiшнiй генеральний секретар ООН Бутрос Галi зазначив, то в свiтi близько 1 млрд чоловiк не мають доступу до якiсної води, а умови життя майже 2 млрд людей не вiдповiдають санiтарно-гiгiєнiчним нормам. Якщо при цьому враховувати, що попит на прiсну воду зрiс утроє порiвняно з 1950 р. i у 9 разiв – з початку XIX ст., то стає зрозумiлим, що дефiцит прiсної води становить загрозу для людства. Тому не випадково 2003 р. за рiшенням ООН було оголошено Всесвiтнiм роком питної води.

В Українi, за даними Держкомстату, кожний другий житель змушений пити воду, яка не вiдповiдає гiгiєнiчним вимогам. Третина населення нашої країни позбавлена нормального водопостачання з належним контролем. У схiдних i пiвденних областях недостатнє постачання питної води є причиною гострої епiдемiологiчної ситуацiї, там практично щороку спостерiгаються спалахи холери, дизентерiї, вiрусного гепатиту тощо.