ВСТУП
Областю зародження життя на Землi, ареною активної дiяльностi людського суспiльства є географiчна оболонка – цiлiсна i безперервна оболонка Землi, що утворилась внаслiдок взаємопроникнення i взаємодiї речовин окремих геосфер – лiтосфери, гiдросфери, атмосфери i бiосфери.
Географiчна оболонка – найбiльш важко побудована частина нашої планети, особливо на контактi сфер: атмосфери i лiтосфери (поверхнi суходолу), атмосфери i гiдросфери (поверхня Свiтового океану), гiдросфери i лiтосфери (дно океану).
Значення географiчної оболонки важко переоцiнити. Саме тут тiсно стикаються, взаємопроникають усi оболонки i фокусується життя.
ритмiчнiсть розвитку, горизонтальна зональнiсть та висотна пояснiсть. Крiм того вона диференцiюється на окремi природнi комплекси — вiдносно однорiднi частини поверхнi Землi.
Все це бiльш детально розглянуто в текстi контрольної роботи, яка складається iз шiстнадцяти сторiнок, при її написаннi було використано сiм лiтературних джерел.
тому вченi визначають їх по-рiзному. За верхню межу беруть озоновий екран на висотi 25-30 км, нижню — в межах лiтосфери на глибинi в кiлька сотень метрiв, iнодi до 4-5 км чи по дну океану. Таким чином, загальна потужнiсть географiчної оболонки складає бiля 30 км.
До складу географiчної оболонки входять повнiстю гiдросфера i бiосфера, бiльша частина атмосфери й частина лiтосфери. Географiчна оболонка становить складну динамiчну систему, для якої характернi наявнiсть речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рiдкому й газоподiбному, окисне середовище i жива речовина, складна мiграцiя речовини за участю вод, кисню та живих органiзмiв, концентрацiя сонячної енергiї та багатство рiзноманiтних видiв вiльної енергiї. Мiж оболонками Землi вiдбувається складна взаємодiя, безперервний обмiн речовиною та енергiєю. Так, в атмосферу надходить вода в результатi її випаровування з поверхнi океану та суходолу, твердi часточки, що пiдiймаються вiтром з поверхнi суходолу або надходять в атмосферу пiд час виверження вулканiв. Повiтря i вода проникають у верхню частину лiтосфери. Рiзноманiтнi твердi частки постiйно вiдносяться у водойми, туди ж надходять й гази з атмосфери. Вiд поверхнi Землi нагрiваються верхнi оболонки атмосфери.
Їй властивий ряд специфiчних особливостей. Вона вiдзначається великим рiзноманiттям складу i видiв енергiї. Географiчна оболонка неоднорiдна не лише у вертикальному, а й у горизонтальному напрямах. Вона диференцiюється на окремi природнi комплекси — вiдносно однорiднi частини поверхнi Землi. Диференцiацiя її на природнi комплекси зумовлена нерiвномiрним надходженням тепла на рiзнi її частини i неоднорiднiстю земної поверхнi.
Географiчна оболонка територiально та за об’ємом спiвпадає з бiосферою. Однак єдиної точки зору вiдносно спiввiдношення бiосфери та географiчної оболонки немає. Однi вченi вважають, що поняття «бiосфера» дуже близьке або навiть тотожне поняттю «географiчна оболонка», що цi термiни по сутi синонiми. Іншi дослiдники роздивляються бiосферу як визначену стадiю розвитку географiчної оболонки (в її розвитку видiляють три етапи: добiогенний, бiогенний та сучасний – антропогенний). Бiосфера, за цiєю точкою зору, вiдповiдає бiогенному етапу розвитку географiчної оболонки. На думку третiх, термiни «географiчна оболонка» та «бiосфера» не тотожнi, так як в поняттi «бiосфера» увага акцентується на активнiй ролi живої речовини у розвитку цiєї оболонки.
В цiлому, географiчна оболонка – найбiльш важко побудована частина нашої планети, особливо на контактi сфер: атмосфери i лiтосфери (поверхнi суходолу), атмосфери i гiдросфери (поверхня Свiтового океану), гiдросфери i лiтосфери (дно океану). Вверх та вниз вiд цих поверхонь будова географiчної оболонки стає бiльш простою.
2. ЗОНАЛЬНІ РИСИ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ
Географiчна оболонка має ряд закономiрностей. Найважливiшi з них: цiлiснiсть, ритмiчнiсть розвитку, горизонтальна зональнiсть i висотна пояснiсть. Цiлiснiсть — це єднiсть географiчної оболонки, зумовлена взаємозв'язанiстю складових її компонентiв. Змiна одного з компонентiв неодмiнно спричиняє змiну iнших. Так, вирубування лiсу призводить до цiлого ланцюга природних змiн: зникають лiсовi рослини i тварини – руйнуються i зминаються ґрунти – знижується рiвень ґрунтових вод – мiлiють рiчки. Цiлiснiсть досягається кругообiгом речовини та енергiї (циркуляцiя атмосфери, система морських течiй, кругообiг води, бiологiчний кругообiг). Вони забезпечують повторюванiсть процесiв i явищ, сприяють взаємозв'язкам мiж природними компонентами.
чи система морських течiй, являють собою механiчнi дiї, iншi (колообiг води) супроводжується змiною агрегатного стану речовини, третi (бiологiчний колообiг) – хiмiчними перетвореннями.
Цiлiснiсть – одна з найважливiших географiчних закономiрностей, на знаннi якої засновуються теорiя та практика рацiонального природокористування. Розрахунок цiєї закономiрностi дозволяє передбачити можливi змiни у природi, дати географiчний прогноз результатам впливу людини на природу, провести географiчну експертизу рiзноманiтних проектiв, пов’язаних з господарським освоєнням тих чи iнших територiй.
Внаслiдок обертання Землi навколо своєї осi i Сонця, нерiвномiрного нагрiвання земної поверхнi всi процеси i явища в географiчнiй оболонцi повторюються через певний промiжок часу. Так виникає ритмiчнiсть — закономiрна повторюванiсть у часi природних явищ i процесiв. Розрiзняють добовi i сезоннi ритми, наприклад, змiни дня i ночi, пiр року, припливи i вiдпливи тощо. Є ритми, що повторюються через певний промiжок часу: вiковi коливання клiмату i рiвня води в озерах тощо.
навколо своєї осi, рiчна – рухом Землi по орбiти навколо Сонця. Рiзнi ландшафти характеризуються рiзною добовою та рiчною ритмiкою Рiчна ритмiка краще за все виражена в помiрному поясi та дуже слабко – в екваторiальному.
природи, яке було на його початку. Саме цим i пояснюється направлений розвиток природних процесiв.
Планетарною географiчною закономiрнiстю, встановленою росiйським вченим В. В. Докучаєвим, є зональнiсть — закономiрна змiна природних компонентiв i природних комплексiв у напрямi вiд екватора до полюсiв. Вона зумовлена неоднаковою кiлькiстю тепла у зв'язку з кулястiстю Землi. До зональних комплексiв належать географiчнi пояси i природнi зони.
Географiчнi пояси — найбiльшi зональнi комплекси, що простягаються у широтному напрямi (екваторiальний, субекваторiальний, тропiчний тощо). Вони вiдрiзняються один вiд одного температурними умовами, а також загальними особливостями циркуляцiї атмосфери, грунтово-рослинного покриву та тваринного свiту. На суходолi видiляються наступнi географiчнi пояси: екваторiальний, i у кожнiй пiвкулi субекваторiальний, тропiчний, субтропiчний, помiрний, а також у пiвнiчнiй пiвкулi субарктичний та арктичний, а у пiвденнiй – субантарктичний та антарктичний. Аналогiчнi за назвами пояси виявленi i в Свiтовому океанi. Географiчнi пояси простягаються переважно у широтному напрямку, та по сутi спiвпадають з клiматичними поясами.
Кожен географiчний пояс подiляється на меншi за розмiрами комплекси — природнi зони (степiв, пустель, напiвпустель, лiсiв), назви яких визначаються за перевагою в них типу рослинностi. Так, наприклад, в субарктичному поясi це зони тундри i лiсотундри, в помiрному – зони лiсiв, лесостепи, степи, напiвпустелi та пустелi, в тропiчному – зони лiсiв, рiдколiсь та саван, напiвпустель та пустель. У зв’язку з неоднорiднiстю земної поверхнi, а вiдповiдно, i зволоження в рiзних частинах материкiв, зони не завжди мають широтне простягання. Інодi вони мають майже меридiональний напрям, як наприклад, у Пiвнiчнiй Америцi. Неоднорiднi й зони, що простягаються через весь материк. Горизонтальна зональнiсть краще за все виражена на великих за площею рiвнинах, таких як Схiдноєвропейська та Захiдносибiрська. Це класичнi областi прояву зональностi.
коливання тощо), а також складу рослинностi та тваринного свiту.
Ще одна цiкава закономiрнiсть змiни природи – висотна пояснiсть – закономiрна змiна природних компонентiв i природних комплексiв з пiдняттям у гори вiд їхнього пiднiжжя до вершин. Вона зумовлена змiною клiмату з висотою: зниженням температури (на 0,6 °С на кожнi 100 м пiдйому) i до певної висоти (до 2-3 км) збiльшенням опадiв. Висотна пояснiсть має ту саму послiдовнiсть, як i на рiвнинi пiд час руху вiд екватора до полюсiв. Проте природнi пояси в горах змiнюються значно швидше, нiж природнi зони на рiвнинах. Крiм того, в горах є особливий пояс субальпiйських i альпiйських лукiв, якого немає на рiвнинах. Кiлькiсть висотних поясiв, якi починаються з аналога тiєї горизонтальної зони, в межах якої розмiщенi гори, залежить вiд висоти гiр та їх мiсцезнаходження. Чим вищi гори та чим ближче вони розташованi до екватора, тим багатший в них набiр (спектр) поясiв. Характер висотної поясностi гiр визначається їх положенням вiдносно океану. Горам, що знаходяться поблизу океану, властивi лiснi, на внутрiшньоконтинентальних азидних районах – безлiсi пояса.
3. ПОНЯТТЯ ПРО ПРИРОДНИЙ КОМПЛЕКС
Усi оболонки Землi – лiтосфера, гiдросфера, атмосфера, бiосфера – пов’язанi одна з одною. Рослини не живуть без ґрунту. Якщо не буде рослин, змiниться газовий склад атмосфери. Без води загине все живе на Землi. У природi все тiсно пов’язане одне з одним, утворює єдине цiле. У складi кожної з оболонок можна видiлити частинки iнших сфер. На поверхнi i в глибинах лiтосфери знаходяться води гiдросфери. Рослини, тварини, мiкроорганiзми живуть на поверхнi i на великих глибинах у земнiй корi. Гiдросфера розчиняє в собi окремi речовини лiтосфери, вуглекислий газ i кисень атмосфери. У всiй її товщi є живi органiзми. Водяна пара гiдросфери, пиловi частинки лiтосфери, спори рослин знаходяться в нижнiй чистинi атмосфери.
Усi живi органiзми бiосфери частково складаються з води й мiнеральних речовин. Вiдмираючи, вони утворюють вiдклади на днi морiв, океанiв i на материках.
Першоджерелом усiх процесiв взаємодiї оболонок є сонячнi променi. Їхня енергiя, нагрiваючи земну поверхню, спричиняє перемiщення повiтряних i водних мас, руйнування гiрських порiд, дає життя органiзмам. Оболонка, в межах якої стикаються, проникають одна в одну i взаємодiють верхнi шари земної кори, уся гiдросфера i нижнi шари атмосфери, називається географiчною.
Слово «комплекс» у перекладi з латинської означає зв'язок, поєднання. Природний комплекс — поєднання компонентiв (складових частин) природи: гiрських порiд, води, повiтря, органiзмiв.
рослинностi i тваринного свiту, спiввiдношення води й суходолу визначають подiл географiчної оболонки на природнi комплекси нижчого порядку. Найбiльшi з них — материки й океани, якi подiляються на меншi природнi комплекси — природнi зони, природнi областi тощо,
Усi компоненти природи в природному комплексi (ПК) тiсно взаємопов'язанi i перебувають у постiйнiй рiвновазi. Змiна одного з них призводить до змiни всього природного комплексу.
4. ВЗАЄМОДІЯ РЕЛЬЄФУ І КЛІМАТУ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ҐРУНТИ, РОСЛИННІСТЬ, ТВАРИННИЙ СВІТ
Природна зона — один з великих природних комплексiв Землi. Основними чинниками утворення природної зони є клiмат i рельєф, тобто компоненти природного комплексу, вiд яких залежить формування i розвиток iнших його компонентiв (ґрунтiв, рослинностi, тваринного свiту). Природнi зони розмiщуються на всiй територiї суходолу в певнiй послiдовностi вiл полюсiв до екватора, їхнiй розподiл можна простежити за картою природних зон свiту.
Зона арктичних пустель. У навколишньому просторi постiйно холодна погода. Дуже низькi температури протягом усього року унеможливлюють розвиток рослинностi. Лише мохи та лишайники влiтку з’являються невеликими дiлянками на островах Пiвнiчного Льодовитого океану та частково на узбережжi. Тварини живляться органiзмами, що мешкають у водах Океану. Чайки рiзних видiв, полярнi сови, бiлi ведмедi, тюленi, песцi — основнi тварини арктичних пустель. Поступово на пiвдень ця зона переходить у зону тундри.
Тундра займає величезнi простори, вкритi болотами, що утворилися на поверхнi багаторiчної мерзлоти. Тундрова рослиннiсть з'являється здебiльшого в пiвнiчнiй пiвкулi на узбережжi та островах Пiвнiчного Льодовитого океану i високо в горах. У пiвденнiй пiвкулi її майже немає, оскiльки тут немає для неї вiдповiдних умов. Основна ознака зони — безлiсся. Тут ростуть лишайники, карликовi дерева, що стеляться по землi (карликова береза та полярна верба). Влiтку багато ягiд (журавлина, морошка, брусниця). Восени багато грибiв.
Тундровi куртки, полярнi сови, дрiбнi гризуни — лемiнги, великi пiвнiчнi оленi, песцi i полярнi вовки населяють цю територiю протягом усього року. Взимку тундра перетворюється на бiлу пустелю. Травоїднi тварини живляться рослиннiстю, що зберiгається пiд снiговим покривом, хижаки — травоїдними тваринами.
Поступово на пiвдень тундра переходить у лiсотундру. Тут уже з'являються дерева (берези, ялини, модрини). Лiсотундра змiнюється тайгою та зоною мiшаних лiсiв.
Тайга та мiшанi лiси. Опади, бiльшi, нiж у тундрi, температура зими та лiта сприяють поширенню порiвняно багатої деревної рослинностi. Тут ростуть хвойнi (ялина, модрина), на пiвдень — листянi (береза, осика) дерева. У пiдлiску — трав’яниста i чагарникова рослиннiсть. Багатий тваринний свiт. Сотнi видiв птахiв, найбiльшi з яких глухарi та тетереви. З-помiж гризунiв – зайцi, бiлки, мишi тощо. З копитних травоїдних тварин тут живуть оленi, козулi, лосi, з хижакiв — рись, вовк, ведмiдь, соболь, куниця. Людина дуже змiнила природу тайги: вирубала великi площi лiсiв, знищує птахiв, тварин, будує мiста й дороги.
Степи простяглися вузькою смугою через усю територiю Євразiї й Пiвнiчної Америки на пiвдень вiд лiсiв. Поширенi на пiвднi України. Влiтку клiмат у степу жаркий i сухий. Взимку випадає мало снiгу. Рослиннiсть у степу трав'яниста, оскiльки для розвитку дерев не вистачає вологи. Незайманий людиною степ особливо красивий навеснi. Яскравi плями iрисiв i тюльпанiв, макiв, диких пiвонiй та iнших квiтiв перетворюють степ у яскравий рiзнобарвний килим. До середини лiта рослиннiсть висихає, стає бурою. Степи мають най-родючiшi ґрунти — чорноземи. Нинi степи розоранi. Природна рослиннiсть i тваринний свiт збереглися лише в заповiдниках.
Пустелi. З усiх природних зон у пустелi клiмат найпосушливiший i найжаркiший. Температура влiтку досягає 50°С, а поверхня в деяких мiсцях (пустеля Сахара) розжарюється до 80°С. Вологи не вистачає, суцiльного рослинного покриву немає. Рослини пристосувалися до таких умов. У них глибоке корiння i тонке, схоже на голки листя (щоб менше випаровувалось вологи). З плазунiв тут живуть змiї та ящiрки, з гризунiв — тушканчики. Вiд пекучих променiв Сонця вони рятуються в глибоких норах, на поверхню виходять уночi. Птахiв мало.
групами дерев ростуть зонтичнi акацiї, окремими деревами — баобаби. У сухий сезон (взимку) бiльшiсть дерев скидає листя, висихають трави.
У саванах живе багато великих копитних тварин, таких, як зебри, антилопи, жирафи, буйволи, носороги, слони. З хижакiв — леви, гепарди, гiєни.
Людина значно змiнила природу саван. Дикi тварини позбавляються своїх звичайних мiсць проживання.
Вологi екваторiальнi лiси. По обидва боки вiд екватора, де клiмат вологий i жаркий, — зона вологих екваторiальних лiсiв. Тисячi порiд рiзних дерев, переплетених лiанами, утворюють непрохiднi хащi. Через густу рослиннiсть в екваторiальному лiсi постiйнi сутiнки. На кiлометрi площi рiдко можна знайти два однакових дерева.
Тут постiйне лiто. Тому на однiй гiлцi можна одночасно побачити i цвiтiння, i плоди. У тварин i птахiв цих лiсiв постiйна їжа. Бiльшiсть тварин живе на верхiвках дерев, де багато сонця. Вiд мавпи, папуг, iнших птахiв постiйний гамiр у верхнiй частинi лiсу, що сягає 80 м над поверхнею землi. Внизу тихо, темно, сиро, i лише iнодi промайне плямисте тiло ягуара або iншого хижака. У водоймах є крокодили, бегемоти та iншi тварини.
Вологi екваторiальнi лiси — це легенi нашої планети, оскiльки вони видiляють багато кисню в атмосферу. Їхнє збереження — завдання всього людства.
Таким чином, природнi зони змiнюються в основному вiд полюсiв до екватора залежно вiд широти мiсцевостi. Але бувають винятки. На розмiщення природних зон впливають висота мiсцевостi, близькiсть морiв та океанiв, наявнiсть теплих i холодних течiй, iншi причини.
5. ЗМІНА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ ПІД ВПЛИВОМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
Пiд впливом господарської дiяльностi людини в процесi виконання нею соцiально-економiчних функцiй з вiдповiдною технологiєю вiдбувається змiна природних комплексiв i формується антропогенний ландшафт. У такому ландшафтi значних змiн зазнали мiкрорельєф, ґрунти, рослинний i тваринний свiт. Характернi елементи антропогенного ландшафту: господарськi угiддя, населенi пункти, промисловi споруди, транспортнi магiстралi, антропогеннi форми рельєфу (канали, терикони тощо). За ступенем змiнюваностi i характером впливу людини розрiзняють ландшафти змiненi, порушенi й перетворенi. У змiненому ландшафтi антропогенна дiяльнiсть позначилась на окремих компонентах. Ландшафт, що зазнав iнтенсивного нерацiонального господарського впливу (селi та зсуви, спричиненi дiяльнiстю людини, знищення лiсiв i розорюваних крутих схилiв, суцiльна забудова тощо), називають порушеним. У перетвореному ландшафтi природнi компоненти i зв'язки мiж ними змiнено цiлеспрямовано, цi змiни науково обґрунтованi системою природоохоронних та iнших заходiв.
За соцiально-економiчними функцiями розрiзняють такi основнi види антропогенного ландшафту: мiський (формується в процесi створення i функцiонування мiст), ландшафт сiльськогосподарський, лiсогосподарський, водогосподарський, промисловий, селитебний та рекреацiйний.
Антропогеннi змiни рельєфу пов'язанi з освоєнням, заселенням i господарським перетворенням територiї. У зв'язку з iнтенсифiкацiєю промисловостi i сiльського господарства зростає кiлькiсть антропогенних форм рельєфу (магiстральнi та розподiльчi канали, кар'єри по видобуванню корисних копалин). Насипними формами рельєфу є терикони, «хвостосховища» металургiйних пiдприємств, вiдвали ТЕЦ, насипи шосейних дорiг i залiзниць. Виникають лiйки просiдання в мiсцях пiдземних виробок корисних копалин, зсуви та iн.
Антропогеннi змiни клiмату мають глобальний i регiональний аспекти. Змiни клiмату Землi пов'язанi зi зростанням вмiсту в атмосферi вуглекислого газу, аерозолiв, сульфатiв i пилу, iз можливим руйнуванням озонового шару, а також забрудненням Свiтового океану. Регiональнi змiни зумовленi трансформацiєю земної поверхнi, що призводить до змiн її радiацiйного режиму i вiдповiдного клiмату. Вирубування чи насадження лiсiв, розорювання земель, мелiорацiя сiльськогосподарських угiдь, будiвництво рiзних споруд, створення штучних водосховищ формують новi типи мiкроклiмату, Значнi регiональнi змiни клiмату вiдбуваються навколо водосховищ, при будiвництвi ГЕС, ТЕС i АЕС.
До прямого впливу господарської дiяльностi на водойми вiдносяться гiдротехнiчне будiвництво, рибальство, надходження у водойму неочищених стiчних вод, до побiчного впливу — внесення добрив та отрутохiмiкатiв на сiльськогосподарськi угiддя та змивання їх у водойми.
Розрiзняють такi види впливу господарської дiяльностi на ґрунти: механiчний, хiмiчний та бiологiчний. Механiчний вплив — це деградацiя ґрунтiв при недостатньо обґрунтованому веденнi сiльського господарства. Хiмiчний вплив — це зниження родючостi ґрунтiв. Бiологiчний вплив — посилене винесення поживних речовин разом з урожаєм.
ВИСНОВОК
Пiсля дослiдження даної теми в процесi написання контрольної роботи, можна зробити наступнi висновки.
Географiчна оболонка – цiлiсна i безперервна оболонка Землi, що утворилась внаслiдок взаємопроникнення i взаємодiї речовин окремих геосфер – лiтосфери, гiдросфери, атмосфери i бiосфери.
Географiчна оболонка має ряд закономiрностей. Найважливiшi з них: цiлiснiсть, ритмiчнiсть розвитку, горизонтальна зональнiсть i висотна пояснiсть.
природних компонентiв та природних комплексiв у напрямку вiд екватора до полюсiв. Висотна пояснiсть – закономiрна змiна природних компонентiв та природних комплексiв з пiдйомом у гори вiд їх пiднiжжя до вершин.
Географiчна оболонка неоднорiдна не лише у вертикальному, але i в горизонтальному напрямках. Вона диференцiюється на природнi комплекси (ландшафти) – вiдносно однорiднi дiлянки поверхнi Землi.
Найкрупнiшi зональнi пiдроздiли географiчної оболонки – географiчнi пояси. Всерединi поясiв за спiввiдношенням тепла та вологи видiляють природнi зони, назви яких визначаються за переважаючою в них рослиннiстю. Основними з них є зона арктичних пустель, тундра, тайга та мiшанi лiси, степи, пустелi, савани, вологi екваторiальнi лiси.
Пiд впливом господарської дiяльностi людини в процесi виконання нею соцiально-економiчних функцiй з вiдповiдною технологiєю вiдбувається змiна природних комплексiв i формується антропогенний ландшафт.
Список використаної лiтератури
1. Географiя свiту. Атлас для 8-го класу. – ч.ІІ. – К.: НВП «Картографiя», - 40с., iл.
2. Краткий справочник школьника. 5-11 классы./ Авт. -сост. П. И. Алтынов, П. А. Андреев, А. Б. Балжи и др. – 2-е изд. – М.: Дрофа, 1998. – 624 с., илл.
3. Масляк П. О., Олiйник Я. Б., Степаненко А. В., Тищенко П. Г. Географiя: Навчальний посiбник для старшокласникiв та абiтурiєнтiв. Програма i вiдповiдi на всi запитання. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 829 с.
4. Мир и человек. Географический атлас. – М.: «Картография», 1987. – 72с., илл.
5. Наша планета. Атлас для 6-го классу. – К.: НВП «Картографiя», 1998. – 28с., илл.
6. Физическая география: Справ. пособие для подгот. отд. вузов /Г. В. Володина, И. В. Душина, С. Г. Любушкина и др.; Под ред. К. В. Пашканга. – М.: Высш. шк., 1991. – 286с., илл.
7. Энциклопедия для детей. Т. 8. Астрономия. – 2-е изд., испр. / Гл. ред. М. Д. Аксенова. – М.: Аванта+, 1998. – 688с., илл.
|
