Джерела інформації про населення

Джерела iнформацiї про населення Джерела iнформацiї про населення Кiлькiснi та якiснi характеристики населення безперервно змiнюються: люди народжуються, вмирають, одружуються, змiнюють мiсце проживання, здобувають освiту тощо. Змiни чисельностi i складу населення суттєво впливають на розвиток економiки та суспiльства в цiлому. Чисельнiсть i склад населення в усiх країнах визначається за допомогою перепису, поточного облiку населення (реєстрацiї народжуваностi, смертностi, прибуття i вибуття), вибiркового та спецiального демографiчного обстеження, реєстрiв населення. Переписи населення систематично проводяться в багатьох державах. Органiзацiя Об’єднаних Нацiй рекомендує проводити переписи в рiк, близький до кiнця десятилiття i включати в програми обов’язковий мiнiмум питань з метою мiжнародного порiв­няння одержуваної iнформацiї. оброблення, поширення та використання його результатiв. Основною метою проведення Все­українського перепису було отримання об’єктивних та цiлiсних даних щодо загальної кiлькостi населення країни, його демографiчних i соцiальних характеристик. У ходi Всеукраїнського перепису населення, крiм наявного, було облiковано також i постiйне населення, за кiлькiстю якого здiйснюються розрахунки показникiв, що характеризують соцiально-економiчну структуру населення. Динамiку чисельностi населення за даними переписiв наведено в табл. 1. 2. 1. Таблиця 1. 2. 1 КІЛЬКІСТЬ НАЯВНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕПИСОМ НАСЕЛЕННЯ 1 Усього, млн мiське 1926 29,5 5,7 23,8 1939 40,5 13,5 26,9 1959 41,9 19,2 22,7 1970 47,1 25,7 21,4 1979 49,7 30,5 19,2 1989 51,7 34,6 17,1 2001 48,4 32,5 15,9 Мiж двома останнiми переписами — у сiчнi 1989 р. та груд­нi 2001 р. кiлькiсть наявного населення скоротилася з 51,7 до 48,5 млн чол., або на 6 %, i продовжує скорчуватися. Чисельнiсть населення скорочується i в деяких iнших країнах Європи, але не з такою iнтенсивнiстю, як в Українi. Доповiдi ПРООН наводять прог­нози змiн чисельностi населення по країнах свiту до 2015 р.: щодо України, то чисельнiсть населення очiкується на рiвнi 43,3 млн чол. 2 Вибiрковi та спецiальнi демографiчнi обстеження 3 застосовують­ся для розширення програми перепису, отримання попереднiх його результатiв i прискорення розробки його матерiалiв з метою додаткової розробки матерiалiв за ширшою програмою. Поточним облiком населення опiкуються статистичнi та рiзнi адмiнiстративнi i державнi органи (складаються списки або картки населення). Джерелом даних про населення можуть бути також i реєстри 4. В країнах з добре налагодженою системою облiку реєстри населення є основним джерелом iнформацiї з демографiчних питань. На кожну людину пiсля її народження заводиться спецiальна карта, до якої вносяться вiдомостi про подiї в життi даної особи: одруження, народження дiтей, змiна професiї, мiсця роботи, змiна житлових умов, рiвня доходу тощо. Такi реєстри населення дають змогу одержати iндивiдуальнi та груповi соцiальнi характеристики в динамiцi, розробляти обґрунтованi заходи щодо формування демографiчної полiтики. Загальне керiвництво веденням реєстрiв населення в бiльшостi європейських країн здiйснюють центральнi державнi установи, статистичнi органи, органи охорони правопорядку. Згiдно з розпорядженням Кабiнету Мiнiстрiв України розроблено програму формування державного реєстру населення України. Вiн має являти собою автоматизовану iнформацiйно-обчислювальну систему збирання та обробки даних з метою отримання та постiйного нагромадження iнформацiї, необхiдної для реалiзацiї заходiв дер­жавної соцiальної полiтики, розробки демографiчних прогнозiв, ста­ну навколишнього середовища, заходiв щодо охорони здоров’я, працi, в галузi освiти та культури, забезпеченнi житлом, сферi послуг та iн. Одиницею iнформацiї або її носiєм у цiй системi є особиста реєстрацiйна карта, яка заповнюється на кожну особу i ведеться протягом усього її життя — у пам’ятi комп’ютера. витрат, характеристики житла, екологiї, майнового становища, стану здоров’я, окремих характеристик (грома­дянство та iн.). Це дасть реальну можливiсть вiдмовитися вiд прийнятої ранiше системи усереднення показникiв i побудувати новi, що базуються на iндивiдуальних характеристиках кожної особи. Пiд час складання поточних реєстрiв дотримуються принципу персонiфiкацiї облiку та повсякденного збирання, оновлення iнформацiї про осiб, якi постiйно живуть на певнiй територiї. Першi облiки населення Потреба в облiку населення виникла у далекiй давнинi. Вона була пов’язана з полiтичними, господарськими i воєнними потребами стародавнiх держав, яким потрiбнi були вiдомостi про кiлькiсть населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армiю. У Русi-Українi в Х ст. одиницею облiку податного населення i видом стародавнього податку був “дим”, який обчислювався за кiлькiстю печей i димарiв у кожному домогосподарствi. “Дим” замiнила iнша одиниця облiку платникiв княжої податi – “рало” (знаряддя оранки типу примiтивного плуга). Пiзнiше одиницею обкладання податком став плуг. Вона називалась “поплужне”. – спецiально призначенi люди. За часiв Литовсько-Руської держави одиницею оподаткування, а отже й облiку платникiв податкiв, було “дворище”. Вона не мала сталого розмiру i залежала вiд кiлькостi вiльних грунтiв навколо. З часом кiлькiсть незайнятих зменшилась, а потреба держави, навпаки, збiльшилась, тому була введена нова одиниця облiку – “волока”. Згiдно з “Уставом на волоки Господаря его милости во всем великом княжении Литовском” (1557 рiк), кожне селянське господарство дiставало “волоку”, яка рiвнялась 19,5 десятини. народом, опинились у складi Речi Посполитої (крiм Закарпаття та степiв на схiд вiд теперiшньої Полтавщини). У Речi Посполитiй з метою отримання iнформацiї для податного обкладання проводились “люстрацiї” – перiодичнi описи державних маєтностей для визначення їхньої прибутковостi, а також облiк переважно сiльського населення i то лише того, яке оподатковувалось та несло iншi повинностi. [ред.]Козаччина Пiд час визвольної вiйни українського народу пiд проводом Богдана Хмельницького вперше облiк людностi проводився українською державою. За наказом гетьмана у 1649 роцi на щойно звiльненiй вiд польського панування Українi був здiйснений перепис козацького стану. Пiсля подiлу України мiж Рiччю Посполитою i Московiєю, який остаточно був закрiплений Андрусiвською угодою 1667 року, Правобережна Україна залишилась пiд владою Польщi, Лiвобережна на правах автономiї вiдiйшла до Московiї. Перший облiк людностi на Лiвобережнiй Українi пiсля подiлу України ще до Андрусiвської угоди був проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, яких закликав в Україну разом iз московськими воєводами i вiйськом гетьман Лiвобережної України Іван Брюховецький. “Переписчики робили перепис населення, скiльки його i де є, й якi воно має достатки, щоб збирати потiм податок грiшми, хлiбом i всякими продуктами” (Дорошенко Д. Нарис iсторiї України, с. 308). У 1729-1731 роках у Лiвобережнiй Українi проведений перепис пiд назвою “Генеральне слiдство про маєтностi”, яке здiйснювалось полковими канцеляристами у вiдповiдно до нових статей договору про автономiю Лiвобережної України, прийнятими у 1725 роцi. “В кiнцi 1730 року полковi книги були вiдiсланi до Глухова (столицi Гетьманщини), де їх остаточно перевiрили i з початку 1731 року один примiрник “Слiдства” по всiх десяти полках, за пiдписами генеральної старшини й полковникiв вислано до Петербурга” (Дорошенко Д. Нарис iсторiї України, с. 410, 412). методами проводився “Генеральний опис Лiвобережної України 1765-1769 рокiв”. “В кожному селi виганяли народ з хат його на вулицi, не минуючи нiкого i навiть грудних немовлят, шикували їх шеренгами i тримали так на всякiй погодi, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головнi Комiсiонери, якi, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з iншими не змiшався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями i також оглядали й переписували, як маєток господарiв. Ревище худоби та плач дiтей здалеку сповiщали, що зближаються до них Комiсiонери з численними асистентами” (Історiя русiв, с. 317). Опис не був закiнчений, тому що почалася вiйна з Туреччиною, все ж було отримано величезний обсяг статистичних даних, але вони не були використанi, частина їх загинула. У XVII ст. Московiя i Рiч Посполита подiлили мiж собою Україну, у XVIIІ ст. Росiя разом iз Прусiєю та Австрiєю подiлили мiж собою Рiч Посполиту. В результатi 1-го (1772 рiк), 2-го (1793 рiк) i 3-го (1795 рiк) подiлiв Польщi Росiя приєднала до себе всю Правобережну Україну, включаючи й Волинськi землi, на частинi яких розташованi нинiшнi Волинська i Рiвненська областi й невелика частина Тернопiльської (колишнiй Кременецький повiт). У 1812 роцi до Росiї вiдiйшли Хотинський повiт, Акерман (з 1944 року – Бiлгород-Днiстровський) та Ізмаїл. До Австрiї вiдiйшли майже всi Галицькi землi, на бiльшостi територiї яких розташованi сучаснi Івано-Франкiвська, Львiвська i Тернопiльська областi (за винятком колишього Кременецького повiту), Пiвнiчна Буковина (за винятком Хотинського повiту), а також Закарпаття, яке Австрiя захопила разом з Угорщиною ще в кiнцi XVII ст. Отже в кiнцi XVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. усi споконвiчнi українськi землi були подiленi мiж двома iмперiями – Росiйською та Австрiйською. У Лiвобережнiй Українi першим подушним облiком населення, введеним росiйським царем Петром І, була четверта ревiзiя, яка проводилась у 1781-1787 роках, оскiльки на початку цього перiоду Лiвобережжя остаточно втратило автономiю. У Правобережнiй Українi це був п’ятий подушний облiк (ревiзiя), який проводився протягом 1794-1808 рр., оскiльки приєднання її до Росiї вiдбулося у 1793-1795 роках. На територiї України, яка була у складi Росiї мала вiдбутися шоста ревiзiя, яка призначалась на 1811 рiк, але припинена у зв’язку з загрозою вiйни з Францiєю, i вiдбулася сьома ревiзiя, яка проведена у 1815-1825 роках, восьма – в 1833-1835, дев’ята – 1850 i остання ревiзiя – в 1857-1859 роках. [ред.]Початок сучасного перепису населення Перший росiйський загальний перепис був проведений у 1897 роцi, який охопив також територiю двох сучасних захiдних областей – Волинської i Рiвненської та колишнiх Кременецького i Хотинського повiтiв. Оскiльки цей перепис проводився в серединi другого iсторичного етапу розвитку переписiв населення, вiн, на вiдмiну вiд перших загальних переписiв, проведених у США та низцi європейських держав на початку першого iсторичного етапу розвитку переписiв, був уже переписом у сучасному його розумiннi. Першi облiки населення в Галичинi було проведено пiсля її входження до складу Австрiйської iмперiї у 1772-1774 роках. І надалi вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну i Пiвнiчну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрiйськiй iмперiї проведений у 1818 роцi, але програма цього перепису, як i наступних десяти була обмеженою, примiтивною, як i бiльшiсть загальних переписiв, проведених в iнших країнах у першому iсторичному перiодi розвитку переписiв населення. населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усi цi переписи охоплювали територiю сучасних Івано-Франкiвської, Львiвської (за незначним винятком), Тернопiльської (за винятком колишнього Кременецького повiту) i Чернiвецької (за винятком колишнього Хотинського повiту) областей. Щодо людностi, яка населяла в тi часи територiю сучасної Закарпатської областi, то її першi переписи були проведенi ще за часiв неподiленої Австрiйської iмперiї, останнi п’ять вiдбулися за часiв iснування утвореної в 1867 роцi дуалiстичної Австро-Угорської iмперiї i вважаються угорськими переписами населення. У перiод мiж двома свiтовими вiйнами на українських землях, що входили до складу СРСР, проведено чотири радянськi переписи: в 1920, 1926, 1937, 1939 роках. В 1920 роках перепис вiдбувся лише в районах не охоплених громадянською вiйною, а саме по територiї Криму не має даних. Також результати перепису 1937 року, що показали величезнi втрати людностi через штучний голодомор в Українi, колективiзацiю та масовi репресiї й розстрiли, було закрито в таємнi сховища, а тих, хто керував переписом i робив усе можливе, щоб забезпечити його правдивiсть, розстрiляно. Люднiсть, що проживала на територiї сучасних Івано-Франкiвської, Львiвської, Тернопiльської, Волинської i Рiвненської областей, була охоплена польськими переписами населення 1921 i 1931 рокiв. На територiї сучасної Чернiвецької областi 1930 року проведений румунський перепис населення. Возз’єднання Захiдної України, Пiвнiчної Буковини, Закарпаття та Ізмаїльського й Акерманського повiтiв з УРСР, яке вiдбулося в ходi Другої свiтової вiйни, попри всi жахливi подiї, якi вiдбулися пiсля нього, є позитивним iсторичним явищем для українського народу. Адже таким чином були зiбранi разом майже всi споконвiчнi українськi землi. Пiсля Другої свiтової вiйни в Українi проведено чотири радянськi переписи: у 1959, 1970, 1979, 1989 роках. Кiлькiсть загальних переписiв населення на українських землях, проведених державами, до складу яких вони входили в рiзнi часи Регiони України у сучасних межах Росiйська iмперiя Австрiйська iмперiя Угорщина Польща Чехо-словаччина Румунiя СРСР Автономна Республiка Крим 1 - - - - - 7* Вiнницька область 1 - - - - - 7* Волинська область 1 - - 2 - - 4 1 - - - - - 8 Донецька область 1 - - - - - 8 Житомирська область 1 - - - - - 7* Закарпатська область - 12 6 - 2 - 4 Запорiзька область 1 - - - - - 8 Івано-Франкiвська область - 17 - 2 - - 4 1 - - - - - 8 Кiровоградська область 1 - - - - - 8 1 - - - - - 8 Львiвська область - 17 2 - - 4 Миколаївська область 1 - - - - - 8 Одеська область 1 - - - - - 8 колишнi Ізмаїльський та Акерманський повiти 1 - - - - 1 4 Полтавська область 1 - - - - - 8 Рiвненська область 1 - - 2 - - 4 Сумська область 1 - - - - - 8 Тернопiльська область - 17 - 2 - - 4 колишнiй Кременецький повiт 1 - - 2 - - 4 Харкiвська область 1 - - - - - 8 1 - - - - - 8 Хмельницька область 1 - - - - - 7* Черкаська область 1 - - - - - 8 - 17 - - - 1 4 колишнiй Хотинський повiт 1 - - - - 1 4 1 - - - - - 8 *Радянським переписом населення 1920 року в Українi не були охопленi Крим, колишнi Волинська i Подiльська губернiї та деякi iншi мiсцевостi 26 листопада 1718 року запровадивши державнi ревiзiї, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 роцi вiдбулося остаточне закрiпачення селян за мiсцем прописки). Перший перепис населення в сучасному розумiннi цього слова вiдбувся в Росiйськiй Імперiї 9 лютого 1897 року. В Радянськi часи перший загальна перепис населення вiдбувся на зламi 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальшi успiшнi переписи вiдбувалися станом на 17 сiчня 1939 року, 15 сiчня 1959 року, 15 сiчня 1970 року, 17 сiчня 1979 року i 12 сiчня 1989 року. 5 грудня2001 року в Українi вiдбувся перший Всеукраїнський перепис населення. Перший в незалежнiй Українi Всеукраїнський перепис населення проведений станом на 5 грудня 2001 року Стаття 3. Мета та пiдстави для проведення Перепису населення Метою проведення Перепису населення є отримання достовiрних, об'єктивних та цiлiсних даних щодо рiзноманiтних характеристик населення країни в цiлому та по кожнiй адмiнiстративно-територiальнiй одиницi для iнформацiйного забезпечення управлiння та прогнозування соцiально-економiчного розвитку, а також розроблення та реалiзацiї виваженої державної полiтики з питань народонаселення. Пiдставою для проведення Перепису населення є рiшення Кабiнету Мiнiстрiв України, яке приймається не пiзнiше нiж за 3 роки до його початку. Програма Перепису населення стать; вiк; дата i мiсце народження; сiмейний стан; мовнi ознаки; громадянство; джерела засобiв iснування; зайнятiсть; мiграцiйна активнiсть; житловi умови. Наведений перелiк основних (персональних) даних Перепису населення може бути скорочений або розширений за рiшенням Верховної Ради України. Не пiдлягають включенню до програми Перепису населення запитання, вiдповiдi на якi мiстять в собi iнформацiю, що належить до державної або комерцiйної таємницi, не призначається для статистичних цiлей або обмежує чи порушує права i свободи людини i громадянина. Стаття 6. Методи Перепису населення Перепис населення здiйснюється такими методами: обходом (безпосереднiм вiдвiдуванням) житлових будинкiв та житлових примiщень в iнших будiвлях тимчасовим переписним персоналом i заповненням ним переписної документацiї; У порядку, встановленому законом, можуть бути застосованi також iншi методи Перепису населення. Заповнення переписної документацiї здiйснюється на пiдставi повiдомлень, отриманих вiд респондентiв без їх документального пiдтвердження. Стаття 7. Основнi методологiчно-органiзацiйнi принципи проведення Перепису населення Основними методологiчно-органiзацiйними принципами проведення Перепису населення є: регулярнiсть i перiодичнiсть Перепису населення, що забезпечує послiдовнiсть i зiставлення отримуваних результатiв; загальнiсть i одномоментнiсть Перепису населення, що передбачає охоплення опитуванням усiх без винятку респондентiв, на яких поширюється дiя цього Закону, i отримання вiд них даних станом на єдиний встановлений момент часу; єднiсть програми Перепису населення, а також методiв його проведення i оброблення результатiв; Перепису населення; централiзоване керiвництво i координацiя всiх робiт, пов'язаних з пiдготовкою i проведенням Перепису населення, а також обробленням, узагальненням, поширенням та використанням його результатiв. Виходячи з основних методологiчно-органiзацiйних принципiв проведення Перепису населення проект програми Перепису населення та переписний iнструментарiй розробляються спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузi статистики з урахуванням узагальнених пропозицiй, якi надходять вiд спецiально уповноважених центральних i мiсцевих органiв виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування та iнших юридичних осiб у межах їх компетенцiї, а також вiдповiдно до вимог мiжнародних зобов'язань України. опрацьовуються у процесi проведення пробних переписiв населення в однiй або декiлькох адмiнiстративно-територiальних одиницях у термiни, встановленi Кабiнетом Мiнiстрiв України. Пiсля обговорення результатiв пробних переписiв населення i досягнення узгодженостi iз спецiально уповноваженими центральними i мiсцевими органами виконавчої влади та органами мiсцевого самоврядування, вiдповiдними науковими установами, органiзацiями програма Перепису населення i переписний iнструментарiй затверджуються спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузi статистики, яким також розробляються i затверджуються календарний план пiдготовки i проведення Перепису населення, метод Перепису населення, Концепцiя технологiї оброблення даних Перепису населення та програма розроблення матерiалiв Перепису населення. Поточний облiк населення — це систематична реєстрацiя демографiчних подiй у мiру їх виникнення. Вiн здiйснюється реєстрацiєю актiв громадянського стану населення в територiально-адмiнiстративних бюро РАГСiв. Облiк смертей, народжень, шлю­бiв i розлучень ведеться у книгах запису актiв громадянського стану. Записи актiв здiйснюються у двох примiрниках, один iз них направляється в державнi органи статистики. На основi запису акту власниковi (родичевi) видається вiдповiдне свiдоцтво. Вибiрковi обстеження , що реєструють певну частину населення, вiдiбрану у випадковому порядку. В Українi останнiм часом широко використовується цей вид спостереження на основi спецiально сформованої загальноукраїнської вибiркової мережi домогосподарств. Зокрема здiйснюються перiодичнi обстеження жiнок репродуктивного вiку щодо їх репродуктивної поведiнки або одноразовi, що з’ясовують залежнiсть вiкової плiдностi жiнок вiд рiвня середньодушових витрат у домогосподарствi, наявної кiлькостi дiтей, рiвня освiти, вiросповiдання тощо. — це спецiально органiзоване систематичне спостереження за станом певного демографiчного процесу (монiторинг рiвнiв народжуваностi i смертностi мешканцiв радiацiйно-забруднених територiй). Реєстр населення та податковi вiдомостi по кожнiй людинi. Реєстр населення використовується як база даних для складання спискiв вiйськовозобов’язаних, виборцiв, платникiв податкiв, а також у разi запровадження безпаспортного (карткового) режиму.