Італiя економiко-географiчна характеристика країни
“Італiя”
(економiко-географiчна характеристика країни)
Офiцiйна назва - Італiйська Республiка (Repubblica Italiana).
Географiчне положення - розташована на пiвднi Європи, в басейнi Середземного моря. Займає Апеннiнський пiвострiв, Сицилiю, Сардинiю та iншi невеликi острови.
Географiчнi координати - 42 градуси Пiвнiчної широти, 12 градусiв Схiдної довготи.
Площа територiї - 301,2 тис. кв. км. Площа сушi - 294 020 кв. км. Площа рiк та озер - 7 210 кв. км.
Довжина берегової лiнiї - 7 600 км.
Територiальнi води - 12 морських миль.
Континентальний шельф - 200 морських миль.
Чисельнiсть населення - 57,6 млн. осiб (1998р.)
Етнiчний склад: iталiйцi, нiмцi (в областi Трентiно-Альто-Адiдже мешкає нiмецька община), французи (в областi Валле-д`Аоста), словенцi (в областi Трiєсте-Горицiя).
Столиця - Рим - Roma - 2,6 млн. людей, (1997 р.) з передмiстями - 3,8 млн.
Іншi великi мiста - Мiлан - 1,305 млн. осiб, Неаполь - 1,047 млн. осiб, Турiн - 921 тис. осiб, Палермо - 686 тис. осiб, Генуя - 656 тис. осiб.
Офiцiйна мова - iталiйська. Англiйську i французьку розумiють майже скрiзь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Нiмецьку - у першу чергу в курортних зонах на пiвночi.
Основна релiгiя: християнство. Церква - католицька.
Грошова одиниця - євро. 1EUR ~ 0. 96USD. (на травень 2002 р.).
Державний прапор - прямокутне полотнище з трьох рiвномiрних вертикальних смуг зеленого, бiлого та червоного кольору. На сьогоднiшнiй день не iснує однозначної вiдповiдi на запитання про значення кольорiв iталiйського прапора. Найбiльш вiрогiдною вважається версiя, за якою кольори прапора вiдповiдають кольорам унiформи мiланської полiцiї.
великого зубчастого колеса (символ працi), обрамленого гiлками оливкового дерева i дуба, що символiзують мир i силу. Крiм того, гiлка оливи - пiвдень Італiї, дуба - пiвнiч. Знизу гiлки перехрещуються i обвитi бiлою стрiчкою з написом iталiйською мовою "Республiка Італiя" (Repubblika Italiana).
Членство в мiжнародних органiзацiях: повноправний член "Великої сiмки", член ООН, ЄС i зони Євро, НАТО, ОБСЄ i Шенгенської угоди, СОТ, МВФ, МБРР, РЄ та iнших.
Економiка країни
Промисловий розвиток Італiї почався наприкiнцi ХІХ ст. Фашистська полiтика i свiтова економiчна криза сприяли реструктуризацiї, а не розширенню промисловостi, i до кiнця Другої свiтової вiйни майже половина працездатного населення була зайнята в сiльському господарствi. Однак у 1950-х роках iталiйська економiка зазнала серйозних змiн, i в 1990-х роках обробна i гiрничовидобувна промисловiсть разом з будiвництвом давали вже близько 33% ВВП, а невиробнича сфера (включаючи торгiвлю, банкiвську дiяльнiсть та управлiння) - ще 63%, у той час як частка сiльського господарства скоротилася до 4%.
i засобiв виробництва. У перiод з 1963 по 1974 роки зростання виробництва становило 4,7% на рiк. На початку 1970-х рокiв Пiвнiчна Італiя перетворилася в один з найбiльш розвинутих промислових районiв Європи.
Вступ у Спiльний ринок (Європейське економiчне спiвтовариство) у 1957 роцi став важливим фактором збiльшення обсягiв iталiйського експорту.
У 1973-1974 роках, коли цiни на нафту пiдвищилися в чотири рази, значно зрiс дефiцит платiжного балансу країни. Інфляцiя становила 21,1% у 1980 роцi i залишалася на рiвнi 9,9% на рiк протягом 1980-х рокiв. Проте для цього десятилiття були характернi економiчне зростання, значне збiльшення обсягiв експорту, зменшення торгового дефiциту, значнi успiхи малого бiзнесу i поява доходiв у пiдприємств державного сектора. У 1984-1992 роках щорiчне зростання економiки становило 2,5%, у той час як за розмiрами ВВП Італiя утримувала третє мiсце в Європi пiсля Нiмеччини i Францiї.
Незважаючи на пожвавлення iталiйської економiки у 1980-х роках, основнi структурнi проблеми так i не були вирiшенi i дали про себе знати у 1990-х роках. Дефiцит державного сектора економiки Італiї збiльшився з 84,6% вiд ВВП у 1985 роцi до 103% у 1992-му. Щоб задовольняти умови ЄС, сформульованi Маастрихтською угодою 1991 року, уряд Італiї намагався зменшити державний борг i дефiцит бюджету, але в 1992 роцi борг все ще залишався на рiвнi 10,7% вiд ВВП (у 6 разiв вищий вiд середнiх показникiв країн Органiзацiї економiчного спiвробiтництва i розвитку). Величезний державний борг i постiйне перевищення витрат над доходами в державному секторi були головними причинами знецiнення iталiйської лiри на 7% у вереснi 1992 року i вжиття iталiйським урядом низки екстрених фiнансових i фiскальних заходiв у 1992 i 1993 роках.
Ще одна важлива структурна проблема була пов'язана з поглибленням розриву мiж рiвнями обсягу виробництва i добробуту на пiвночi i пiвднi. Пiсля 1945 року у пiвденнiй частинi Італiї вiдбулися радикальнi соцiальнi та економiчнi змiни. Кiлькiсть сiльського населення у 1950-1960-х роках тут зменшилася у зв'язку з тим, що воно почало виїжджати в розвинутi промисловi мiста Пiвнiчної Італiї, в iншi країни ЄС i США, тодi як доходи, рiвень життя, рiвень освiти i зайнятостi пiдвищилися. Однак безодня мiж пiвднем i пiвнiччю стала ще глибшою, важливими причинами вiдставання пiвдня були висока концентрацiя населення у головних мiстах (особливо в Неаполi, Катаннi i Палермо) i обмеженя можливостей працевлаштування, нестача житла, несприятливi умови для здобуття освiти i отримання соцiальної допомоги.
Трудовi ресурси
У 2000 роцi в Італiї налiчувалося 23,9 млн. зайнятих (близько 41% її населення). Пiсля Другої свiтової вiйни iстотно змiнилася структура зайнятостi. Наприклад, у 1951 роцi жiнки становили 25%, а в 1990 - 37% зайнятих. У 1954-1979 роках бльзько 4 млн. зайнятих у сiльському господарствi залишили землю i перемiстилися в промисловi райони пiвночi.
На початку 1990-х рокiв 32% зайнятих припадало на частку промисловостi, 9% - на частку сiльського господарства, а решта 59% - на частку торгiвлi, сфери послуг та iнших видiв економiчної дiяльностi, тодi як у сiльському господарствi були зайнятi в 1951 роцi 43%, у промисловостi - 33% i в сферi послуг, торгiвлi та iнших видах дiяльностi - 24%. Змiни, що вiдбулися, привели до збiльшення обсягiв iнвестицiй у новi пiдприємства, великого вiдпливу населення iз сiльських мiсцевостей у мiста i перенавчання мiльйонiв людей новим професiям.
Гострою проблемою Італiї є безробiття. З середини 1950-х рокiв воно скоротилося завдяки тому, що iндустрiалiзацiя сприяла створенню бiльшої кiлькостi робочих мiсць i багато iталiйцiв знайшли роботу в iнших країнах, особливо в Захiднiй Нiмеччинi i Швейцарiї. З середини 1970-х рокiв, коли економiчний рiст уповiльнився, кiлькiсть безробiтних зросла. У 1993 роцi безробiтнi в Італiї становили 11% працездатного населення, але зберiгалися значнi регiональнi розходження - 7,7% на пiвночi та в центрi проти 18,9% на пiвднi.
Розвиток промисловостi
Велика промисловiсть в Італiї виникла пiзно. Проте в перiод мiж 1870 i 1914 роками на пiвночi було створено ряд великих промислових фiрм, у тому числi заводи гумових виробiв "Пiреллi", хiмiчнi заводи "Монтекатiнi", металургiйнi заводи "Тернi" та автомобiльнi заводи "Фiат". Пiд час Першої свiтової вiйни розвиток промисловостi призупинився, але в 1920-1930-х роках вiдбувся незначний пiдйом, хоча економiка i була деформована спробою досягти економiчної самостiйностi, витратами на колонiальнi авантюри в Африцi i великими вiйськовими витратами. Бомбардування i воєннi дiї на територiї Італiї пiд час Другої свiтової вiйни обернулися катастрофою для економiки. Однак пiслявоєнне вiдновлення господарства вiдбувалося в цiлому швидкими темпами. Воно заохочувалося США, якi надали Італiї допомогу в розмiрi 2,4 млрд. доларiв.
Пiсля Другої свiтової вiйни держава стимулювала розвиток експортних галузей промисловостi. Це особливо стосувалося металургiї, машинобудування i хiмiчної промисловостi. Нове обладнання i пiдвищення ефективностi виробництва сприяли помiтному зростанню виробництва сталi, яке за 1951-1980 роки зросло бiльше нiж у 8 разiв. Значних успiхiв було досягнуто в машинобудуваннi, електротехнiчнiй та автомобiльнiй промисловостi (в останнiй домiнував концерн "Фiат" у Турiнi). Модернiзацiя хiмiчної промисловостi вплинула на розширення асортименту її продукцiї - вiд нафтопродуктiв до барвникiв, синтетичних волокон i пластмас.
Бавовняна i вовняна промисловiсть вiдiгравали провiдну роль на початку ХХ ст., але пiсля 1950 року розвивалася повiльнiше порiвняно з основними галузями промисловостi. З початку 1950-х рокiв швидко розширювалося виробництво одягу.
Обробна промисловiсть
Обробна промисловiсть - найважливiший сектор економiки Італiї. На її частку припадає майже 25% нацiонального доходу та основна частина надходжень вiд експорту. У цьому секторi зосереджена п'ята частина всiх робочих мiсць у країнi.
Головною галуззю обробної промисловостi є машинобудування. В Італiї виробляються офiсне устаткування (калькулятори, друкарськi машинки тощо), сiльськогосподарськi машини (трактори), ткацькi верстати, швейнi машини, електронагрiвне устаткування. Електромашинобудування включає виробництво телекомунiкацiйної апаратури, холодильникiв, пральних машин, iншої побутової електротехнiки. Продукцiя машинобудування виробляється в основному на пiвночi, в районi Мiлана, Турiна, Генуї, Бергамо, Брешиї та Флоренцiї. Пiсля Другої свiтової вiйни ряд машинобудiвних заводiв було збудовано в околицях Неаполя i Барi.
Важливе значення має автомобiлебудування, що випускає легковi i вантажнi автомобiлi i моторолери. Пiдприємства галузi зосередженi в районi Турiна, Мiлана, Брешi i Дезiо. За виробництвом легкових автомобiлiв (1627 тис.) Італiя у 1991 роцi посiла шосте мiсце у свiтi. Цього ж року було випущено близько 260 тис. вантажних автомобiлiв та автобусiв.
На початку 1970-х рокiв Італiя була великим суднобудiвником. У 1974 роцi судноверфi Італiї спустили на воду торговi судна водотоннажнiстю 1028 тис. тонн. До кiнця цього ж десятилiття суднобудування в Італiї i багатьох iнших країнах рiзко скоротило обсяги виробництва. Суднобудування зосереджене на пiвнiчно-захiдному узбережжi країни, в основному в Генуї.
тканини випускаються в Галларатi, Бусто-Арсiцiо, Леньяно, Бергамi i Брешиї; вовнянi - в Б'єлла, Вiченца i Прато; шовковi - у Брешиї, Тревiзо i Комо. Лляна тканина виробляється у пiвденнiй частинi Ломбардiї i Кампанiї. Одяг шиють у Флоренцiї, Турiнi i Римi. Широко розвинуте виробництво взуття.
Хiмiчна промисловiсть
Хiмiчна промисловiсть, включаючи нафтохiмiю i виробництво синтетичних волокон, дає близько 1/7 загального обсягу продукцiї обробної промисловостi. Ця галузь значно збiльшила обсяги виробництва пiсля вiдкриття в Італiї наприкiнцi 1940-х рокiв родовищ природного газу i нафти. На початку 1970-х рокiв Італiя була одним з найбiльших виробникiв синтетичних волокон i сiрчаної кислоти. В числi iнших важливих видiв хiмiчної продукцiї - штучний амiак, барвники, фармацевтичнi препарати, фотоматерiали, пластмаси, синтетичний каучук, добрива i нафтохiмiчнi продукти. Вони виробляються в Генуї, Венецiї, Мiланi, Равеннi, Брiндизi, Феррандiнi i Джелi.
Металургiя
об'єднання вугiлля i сталi. За перiод з 1959 по 1980 рiк виробництво сталi в Італiї зросло на 292%. За виплавкою сталi (28 млн. тонн) у 1992 роцi Італiя посiла шосте мiсце у свiтi, випереджаючи Канаду i Бразилiю. Вона також випускає значну кiлькiсть алюмiнiю, цинку, свинцю, ртутi i магнiю.
Будiвництво
пiвднi). Італiйськi будiвельнi фiрми активно дiють за кордоном, у країнах, що розвиваються; вже в 1960-х роках iталiйськi фiрми збудували п'ять найбiльших гребель в Африцi.
Енергетика
До Другої свiтової вiйни гiдроелектроенергiя була єдиним важливим вiтчизняним джерелом отримання енергiї, i найбiльшi галузi промисловостi залежали вiд iмпорту вугiлля. Завдяки вiдкриттю великих родовищ природного газу в долинi рiчки По наприкiнцi 1940-х рокiв, а пiзнiше в Базилiкатi на пiвднi вiдбулася головна структурна змiна в енергетицi. Друга значна змiна мала мiсце в серединi 1950-х рокiв, коли багато iталiйських компанiй перейшли з вугiлля на iмпортовану нафту.
потреб енергетики, у 1960-х в структурi енергоспоживання становило всього 20%. Швидке зростання енергоспоживання, переважно на основi використання iмпортованої нафти, тривало до 1973-1974 рокiв, коли цiни на нафту збiльшилися в чотири рази. З 1960 по 1974 роки енергоспоживання зросло на 232%, а споживання нафти на 374%. В 1974 роцi частка нафти в електроенергетицi Італiї становила 75%. Наприкiнцi 1970-х рокiв рiст енергоспоживання припинився. Споживання нафти скоротилося на 4%, а споживання газу зросло на 35%. У 1978 частка нафти у виробництвi електроенергiї Італiї становила 71%, газу - 19% (у 1974 - 14%), вугiлля - 6%; 4% давали гiдроенергетика та атомна енергетика. З 1980 по 1990 роки енергоспоживання збiльшилося на 11%. У 1990 роцi структура енергобалансу була такою: нафта - 61%, газ - 25%, вугiлля - 9%, гiдро- i геотермальна енергiя - 5%.
У 1990 роцi в Італiї було вироблено 216,9 млрд. квт/год електроенергiї. Близько 82% давали тепловi електростанцiї, що працювали на рiдкому пальному (в основному на нафтi), 16% - гiдроелектростанцiї i 2% - геотермальнi електростанцiї. Атомнi електростанцiї, якi виробляли в 1987 роцi близько 1% обсягу електроенергiї Італiї, у 1988-1990 роках пiсля масових протестiв населення були виведенi з експлуатацiї. На референдумi 1987 року населення проголосувало проти будiвництва нових атомних електростанцiй.
Види сiльського господарства Італiї дуже вiдрiзняються залежно вiд географiчних умов. Найпродуктивнiшi сiльськогосподарськi землi знаходяться на родючiй рiвнинi в басейнi р. По на пiвночi, де переважає iнтенсивне неспецiалiзоване землеробство iз значною часткою великих господарств. Ця територiя є також головним постачальником молочної продукцiї Італiї. Ломбардiя, на пiвнiчному сходi рiвнини, - єдиний район країни, де тваринництво переважає над землеробством. На пiвднi рiвнини область Емiлiя-Романья має бiльш диверсифiковану систему землеробства i є важливим районом плодiвництва i зернового господарства, там також розвинуте тваринництво. Схiдний П'ємонт i захiдна Венецiя вiдрiзняються високою продуктивнiстю сiльського господарства i славляться своїми винами.
тут не такi сприятливi, як на пiвночi, оскiльки переважає горбкуватий i гiрський рельєф.
На пiвднi спецiалiзацiя сiльського господарства дуже рiзноманiтна. Родючi прибережнi землi зайнятi садами, в яких вирощують фрукти, оливки i мигдаль, та виноградниками. У внутрiшнiх районах переважають малородючi ґрунти, там можна вирощувати лише окремi сорти зернових i розводити овець. Недостатня кiлькiсть води залишається головною проблемою пiвдня, тут розвиток сiльського господарства повнiстю залежить вiд зрошення.
самi землевласники i члени їхнiх родин (загалом близько 2 млн. людей); середня площа земельного надiлу становила 5,4 га. Крiм того, багато iталiйцiв, зайнятих в iнших сферах дiяльностi, отримували додатковi доходи або продовольство для власного споживання з невеликих земельних дiлянок площею менше 1 га.
Пiсля ухвалення у 1950 роцi законiв про земельну реформу кiлькiсть великих господарств скоротилася (особливо на пiвднi) за рахунок перерозподiлу землi мiж селянами. Однак кiлькiсть дрiбних господарств у 1960-1970-х роках теж зменшилася, тому що сiльське господарство Італiї модернiзувалося за рахунок впровадження дорогих сiльськогосподарських машин, недоступних для багатьох селян.
Основнi сiльськогосподарськi культури. Зерновi є основними продовольчими культурами. Італiйськi ферми поставляють близько 2/3 зерна, споживаного на внутрiшньому ринку. Головна зернова культура - пшениця, яку вирощують по всiй країнi. У 1992 роцi було зiбрано 8,9 млн. тонн пшеницi. Половину її врожаю збирають на пiвночi. Кукурудза i рис теж вирощуються на пiвночi. Іншi важливi зерновi культури - овес i ячмiнь.
Велике значення, особливо на пiвднi, має вирощування таких типових середземноморских культур, як маслини, виноград, цитрусовi i мигдаль. Італiя - один з найбiльших у свiтi виробникiв маслинової олiї i вин, i цi види продукцiї, нарiвнi з томатами, фруктами та раннiми овочами (такими, як горох i квасоля), посiдають важливе мiсце в експортi.
Основнi технiчнi культури - цукровий буряк (в основному в областi Венецiя), тютюн (в основному на пiвднi), соя, конопля, бавовна i льон.
Тваринництво
Велика рогата худоба вирощується на пiвночi, в основному на великих молочних фермах у долинi р. По. Деякi витривалi альпiйськi породи великої рогатої худоби почали розводити в горбистих районах пiвдня, де ранiше вирощували овець i кiз.
Лiси i рiдколiсся займають 6,8 млн. га або п'яту частину територiї Італiї, але лiсове господарство не має великого значення для економiки цiєї країни. Щороку в середньому вирубується 8,5 млн. куб. м деревини. Основнi лiсовi райони - гiрськi i горбкуватi райони Альп та Апеннiн (включаючи райони Сiла та Аспромонте в Калабрiї). Хвойнi породи - ялиця i сосна - ростуть у бiльш пiднятих районах, тодi як на нижнiх частинах схилiв переважають широколистянi породи - бук i дуб.
Рибне господарство
Незважаючи на велику довжину берегiв, улов риби в Італiї невеликий, в середньому 543 тис. т за рiк, тобто майже 3/5 рiвня улову Францiї. Рибна промисловiсть розмiщена локально i має невеликi пiдприємства.
Гiрничовидобувна промисловiсть
Природний газ, що добувається в долинi р. По i на пiвднi, є головним мiнеральним паливним ресурсом Італiї. Розвiданi запаси газу оцiнюються в 300 млрд. куб. м. У 1990 роцi було видобуто 17 млрд. куб. м газу. Запаси нафти дуже незначнi i розташовуються переважно в Сицилiї i на пiвднi. Розвiданi запаси нафти - 91 млн. т, а видобуток у 1990 роцi становив 4,6 млн. т. Незначну кiлькiсть кам'яного i бурого вугiлля видобувають на Сицилiї. Італiя забезпечує себе бокситами, свинцем i цинком i виробляє незначну кiлькiсть ртутi i мармуру на експорт.
| 
