АВСТРАЛІЯ
Простягається на 3200 км з пiвночi на пiвдень вiд 10°41' пн. ш. (мис Йорк) до 39°11' пд. ш. (мис Пiвденно-Схiдний) i на 4100 км iз заходу на схiд вiд 113°05' сх. д. (мис Стип-Пойнт) до 153°34' сх. д. (мис Байрон). Із заходу i пiвдня омивається Індiйським океаном, зi сходу i пiвночi - морями Тихого океану: Тасмановим, Кораловим, Тиморським i Арафурським. Береги розчленованi слабко, великi затоки - Карпентарiя на пiвночi i Велика Австралiйська на пiвднi; єдиний великий пiвострiв - Кейп-Йорк.
Австралiя - найменший з материкiв. Площа 7631,5 тис. км2 (з островами Тасманiя, Кенгуру, Мелвiл та iн. близько 7704,5 тис. км2). Острiв Тасманiя вiддiлений вiд Австралiї протокою Басса шириною 224 км. Уздовж схiдного узбережжя Австралiї на 2300 км простягається Великий бар'єрний риф.
У рельєфi Австралiї переважають рiвнини. Близько 95% поверхнi не перевищує 600 м над рiвнем моря. Головнi орографiчнi одиницi: 1) Захiдно-Австралiйське плоскогiр'я - середнi висоти 400-500 м, з пiднятими краями: на сходi - хребет Масгрейв (м. Вудрофф, 1440 м) i Макдоннелл (м. Зил, 1510 м), на пiвночi - масив Кiмберлi (висота до 936 м), на заходi - плосковершинний пiсковий хребет Хамерслi висотою до 1226 м, на пiвденному заходi - хребет Дарлiнг висотою до 582 м. 2) Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рiвнем моря. У районi озера Ейр найнижча точка Австралiї - 12 м нижче рiвня моря. На пiвденному заходi - хребет Флiндерсi Маунт-Лофтi. 3) Великий Вододiльний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим схiдним схилом i порожнiм, схiдчастим захiдним, що переходить у горбкуватi передгiр'я (даунси). На пiвднi, в Австралiйських Альпах, найвища точка Австралiї - гора Косцюшко, 2230 м.
Історiя формування i типи рельєфу
Сучасний рельєф Австралiї значною мiрою успадковує риси стародавнього рельєфу, що не зазнав з докембрiйського часу рiзких тектонiчних рухiв. Поверхня Австралiї пiддавалася тривалому впливовi, у результатi якого на виступах фундаменту утворився пенеплен - великi рiвнини з острiвними горами. Мiсця найбiльшого занурення платформи зайнятi алювiально-озерними рiвнинами Центрального басейну i рiвнинами морської й озерної акумуляцiї басейну Муррея та узбережжя затоки Карпентарiя. Дещо вищi пластовi рiвнини розвинутi на схилах синеклiз i сiдловинах мiж ними, а також на пiвнiчному заходi i пiвднi Захiдно-Австралiйського плоскогiр'я, в областях крайових синеклiз древнього фундаменту. Цокольнi плоскогiр'я i рiвнини переважають у Захiднiй Австралiї. Кiлькаразова змiна плювiальних i аридних епох у неогенi i плейстоценi визначила сполучення стародавнiх i сучасних форм рiзного генезису. Великий Вододiльний хребет виник на мiсцi палеозойських складчастих систем.
Кайнозойський вулканiзм обумовив появу тут лавових плато i рiвнин, дрiбних кратерiв, вулканiчних озер; з палеозойським вулканiзмом пов'язане виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гiрського заледенiння обмеженi масивом Косцюшко. Найбiльшi райони карстового рельєфу: рiвнина Налларбор, Блакитнi гори, плато Барклi, плато Атертон.
Велика (захiдна i центральна) частина Австралiї належить до областi стародавньої Австралiйської платформи, що включає також пiвнiчне, захiдне i пiвденне пiдводне продовження материка, Арафурське море i пiвдень острова Нова Гвiнея. Схiдну окраїну Австралiї складає Схiдно-Австралiйський складчастий геосинклiнальний пояс, що розвивався протягом протерозою i фанерозою. Австралiйська платформа має архейсько-нижньопротерозойський фундамент, складений глибокометаморфiзованими вулканiчними породами основного складу i теригенними опадами, перетвореними в гнейси i замiщенi гранiти. Породи архею виступають на заходi (брили Пiлбара i Калгурлi), у центрi (хребет Масгрейв). У Пiвнiчнiй Австралiї дрiбнiшi брили архею, перекритi протерозойським осадовим чохлом, роздiленi вузькими геосинклiнальними складчастими системами нижньопротерозойського вiку.
Схiдно-Австралiйський складчастий пояс за вiком подiляється на заходi i сходi на три системи: 1) Аделаїда (пiзньобайкальська-ранньокаледонська), що виклинюється на пiвнiч; 2) Лакланська (каледонська), що продовжується на пiвдень у Тасманiю; 3) Система Нової Англiї (герцинська), вiдокремлена вiд попередньої пiзньопалеозойським крайовим прогином Боуен-Сiдней. Двi останнi системи нерiдко поєднуються в iсторичному змiстi за назвою Тасманської геосинклiналi.
Фундамент Австралiйської платформи вмiщує значнi родовища золота (Захiдна Австралiя), полiметалевих i уранових руд, бокситiв (Захiдний Квiнсленд та iн.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залiзних руд (хребет Хамерслi в Захiднiй Австралiї та iн.). У верхньопалеозойських, а також бiльш молодих утвореннях на сходi Австралiї є поклади вугiлля. В останнi роки у рядi районiв Австралiї (Великий Артезiанський басейн, узбережжя Вiкторiї, Захiдна Австралiя, прогин Амадiєс) вiдкрито також поклади нафти i газу в осадових вiдкладах рiзного вiку.
Клiмат
Велика частина Австралiї лежить у тропiках, пiвнiч - у субекваторiальних широтах, пiвдень - у субтропiчних. Сумарна сонячна радiацiя постiйно висока: на пiвночi i пiвднi - близько 590 кдж/см2 на рiк, у внутрiшнiх районах - 750 кдж/см2; радiацiйний баланс на бiльшiй частинi територiї - 250-290 кдж/см2, на пiвночi i пiвнiчному сходi - 335 кдж/см2. При невеликих висотах рiвнин Австралiї це обумовлює постiйно високi температури на всьому материку. Австралiя майже повнiстю лежить у межах лiтнiх iзотерм 20, 28, зимових 12, 20°С. Сезоннi коливання температур виявляються в основному у внутрiшнiх районах тропiчного поясу та в субтропiках. Жаркий район iз сiчневими температурами вище 40°С - на пiвнiчному заходi (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1°С спостерiгався у Клонкаррi (Квiнсленд). Абсолютнi мiнiмуми температур у внутрiшнiх районах Австралiї падають до -4, -6°С. Морози стiйкi тiльки в Австралiйських Альпах, де вiдзначенi температури до -22 °С.
Великого Вододiльного хребта на шляхах вологих вiтрiв з океанiв. 38% площi Австралiї отримує менше 250 мм опадiв на рiк. Однак тривалих посух не буває, тому що рiвниннiсть материка i невелика довжина з пiвночi на пiвдень сприяють проникненню всередину вологих вiтрiв як з пiвночi, так i з пiвдня. Влiтку (грудень - лютий) над сильно нагрiтою Австралiєю встановлюється Австралiйський мiнiмум тиску, у який iз пiвнiчного заходу i пiвночi втягується вологий екваторiальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рiк при 6-7 вологих мiсяцях). На пiвдень вiд 22° пд. ш. вони скорочуються до 300 мм на рiк з 4-5 дощовими мiсяцями, на захiдному узбережжi - до 250 мм.
На пiвднi материка проходить ряд антициклонiв, що обумовлюють лiтню сухiсть пiвденно-захiдної частини Австралiї, рiвнини Налларбор i Вiкторiанських гiр. На рiвнинах Муррею i Дарлiнга лiтнi посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сходi вiтри з Тихого океану несуть прогрiте над теплим Схiдно-Австралiйським плином вологе повiтря. Його пiдняття по схилах гiр обумовлює орографiчнi опади, особливо ряснi мiж 16 i 19° пд. ш. У Кернсi випадає найбiльша кiлькiсть опадiв в Австралiї - 2243 мм. Лiтнiй максимум опадiв простежується на пiвночi вiд лiнiї Сiдней - мис Пiвнiчно-Захiдний. Взимку (червень - серпень) спаднi струми висотних антициклонiв досягають охолодженої поверхнi материка; над Центральною Австралiєю чiтко виражений Австралiйський максимум тиску. Вiтри, що рухаються вiд нього, несуть сухе континентальне тропiчне повiтря на пiвночi i пiвнiчному заходi, з чим пов'язаний сухий сезон на материку на пiвнiч вiд 15° пд. ш.
Над Пiвденною Австралiєю випадають циклонiчнi дощi на лiнiї полярного фронту мiж помiрними i тропiчними повiтряними масами (у Перте за червень - серпень випадає 494 мм опадiв - 55% рiчних). На схiдному узбережжi на пiвдень вiд Сiднея дощi розподiленi рiвномiрно протягом року, пiдсилюючись восени з активiзацiєю циклонiчної дiяльностi на полярному фронтi.
Залежно вiд термобаричних умов i характеру зволоження в Австралiї видiляються пояси субекваторiального, тропiчного i субтропiчного клiмату. Великий Вододiльний хребет, що затримує теплi i вологi вiтри з Тихого океану, загострює розходження в ступенi зволоження схiдного узбережжя i внутрiшнiх районiв Австралiї i вiдокремлює океанiчнi сектори у всiх поясах. Пояс субекваторiального клiмату на пiвнiч вiд 20° пд. ш. характеризується постiйно високими температурами (20-28°С) i чергуванням лiтнiх вологих i зимового сухого сезонiв. Майже повнiстю лежить у внутрiшньоматериковому секторi, лише на пiвнiчному сходi узбережжя видiляється бiльш вологий океанiчний сектор. Найбiльшу площу займає пояс тропiчного (пасатного) клiмату мiж 18° i 30° пд. ш. iз секторами - континентальним пустельним (центр) i напiвпустельним (на заходi, пiвночi i сходi вiд 145° схiдної довготи) i морським (на схiдному узбережжi i навiтряних схилах гiр) з жарким вологим лiтом i теплою менш вологою зимою.
вологий протягом року, i континентальний зi зростаючою до центра посушливiстю, аж до пустельного на схiд рiвнини Налларбор.
Внутрiшнi води
З пануванням пустельного i напiвпустельного клiмату пов'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг рiчного стоку - 350 км3 (менше, нiж на iнших материках). Шар стоку на бiльшiй частинi Австралiї - близько 50 мм на рiк, лише на навiтряних схилах Великого Вододiльного хребта 400 мм i бiльше. 7% площi Австралiї належать басейновi Тихого океану, 33% площi - басейновi Індiйського океану. 60% територiї материка займають областi внутрiшнього стоку з рiдкими тимчасовими водотоками ("лементами"). Найбiльшi i найдовшi лементи належать басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та iн.). Стiк у лементах спостерiгається тiльки пiсля епiзодичних лiтнiх злив. На карстовiй рiвнинi Налларбор поверхневий стiк вiдсутнiй. Бiльшiсть рiк зовнiшнього стоку короткi, з невиробленим подовжнiм профiлем i нерiвномiрним режимом стоку, судноплавство є лише у низов'ях, мають переважно дощове живлення.
Повенi вiдповiдно до сезону дощiв у бiльшостi рiк лiтнi, лише у Пiвденнiй Австралiї - зимовi, а на пiвденному сходi - осiннi. Найбiльш повноводнi i рiвномiрнi за стоком - рiки, що починаються у Великому Вододiльному хребтi; найнепостiйнiшi - рiки захiдного узбережжя, що стiкають з напiвпустельних прибережних плато. Найбагатоводнiша рiка Австралiї - Муррей (Марри) з головною притокою Дарлiнг - найдовша рiка Австралiї (довжина 2740 км), але найменш повноводна. Рiки Схiдної Австралiї мають великi запаси гiдроенергiї, однак вода використовується переважно для зрошення земель. Найважливiшi гiдроенергетичнi та iригацiйнi спорудження є на piках Муррей, Маррамбiджи i Лакдан (Новий Пiвденний Уельс), Орд i Суон (Захiдна Австралiя), Бердекiн (Квiнсленд). Велике гiдротехнiчне будiвництво ведеться в Снiжних горах для перекидання вод Сноуї-Рiвер у систему Муррея, що дозволить зросити великi площi земель у головних сiльськогосподарських районах Австралiї.
- Ейр, Торренс, Амадiєс, Герднер. Великi скупчення дрiбних озер (до 400) на пiвденному заходi Австралiї - рiвнина Солоних озер.
Особливiсть Австралiї - її багатство на пiдземнi води
Пiдземнi води - важливе джерело водопостачання посушливих районiв, але через сильну мiнералiзацiю води придатнi в основному для промисловостi i транспорту та для обводнення пасовищ.
напiвзакрiпленi. На Заходi - Австралiйське плоскогiр'я - щебенистi ґрунти i великi покриви пiскiв, на рiвнинах Центральної низовини - пiщано-глинистi i глинистi, навколо озер Центрального басейну - засоленi. На заходi, пiвночi i сходi у мiру зростання лiтнiх опадiв i ступеня латеритизування ґрунтової товщi примiтивнi ґрунти пустель переходять у червоно-бурi напiвпустельнi, червоно-бурi i червонi латеритнi ґрунти саван. На вологих пiвнiчнiй i схiднiй окраїнах материка розвинутi червоно-жовтi латеритнi, частково опiдзоленi ґрунти i їх гiрськi рiзновиди, а в низинах i в гирлах долин, затоплюваних припливом, болотнi засоленi ґрунти мангрiв i маршiв.
Дарлiнг i в передгiр'ях Великого Вододiльного хребта переходять у червоно-коричневi. На крайньому пiвденному заходi зустрiчаються релiктовi червоноземи i жовтоземи на латеритнiй корi. На навiтряних схилах Великого Вододiльного хребта на пiвнiч вiд 28° пд. ш. формуються гiрськi латеритнi ґрунти, у мiжгiрних долинах, на древнiх i сучасних алювiальних наносах i на вивiтрених лавах - тропiчнi чорнi. У субтропiчному поясi на схилах - гiрськi жовтоземи i червоноземи гiрськi жовто-бурi лiсовi, на вершинах гiр в Австралiйських Альпах - гiрсько-луговi ґрунти. Орнопридатнi землi Австралiї за умови зрошення, розселення i розчищення становлять понад 60% площi; у 60-х роках ХХ столiття у землеробствi використовувалося близько 2% , головним чином у субтропiчнiй Австралiї. Ґрунти сильно страждають вiд ерозiї i площинного змиву.
характернi для неї евкалiпти й акацiї. Про докрейдянi сухопутнi зв'язки Австралiї з Пiвденною Америкою та Африкою свiдчать загальнi сiмейства протейних i деяких хвойних, пiвденнi буки та iн. Флористичнi зв'язки з Малайським архiпелагом i островами Меланезiї у неогенi обумовили малезiйський характер флори тропiчних лiсiв пiвнiчних i схiдних районiв Австралiї при значному її ендемiзмi. Рослинний покрив Австралiї вiдбиває як iсторичнi особливостi його формування, так i сучаснi гiдротермiчнi умови, у першу чергу ступiнь зволоження територiї. Окраїни материка (крiм захiдної) зайнятi вологими лiсами - вiчнозеленими тропiчними на пiвнiчному, евкалiптовими пiдтропiчними на пiвденному сходi i пiвденному заходi.
чагарниковi i трав'янистi формацiї. Перевага чагарникових заростей - скребiв у напiвпустелях i злакових у пустелях - специфiчна особливiсть Австралiї. Найбiльше значення серед рослинних ресурсiв Австралiї мають природнi пасовища в областях напiвпустель i саван. Лiси товарного значення займають близько 2% площi материка. Велика частина їх складається з евкалiптiв, якi дають тверду деревину, що не пiддається гниттю, цiлющi олiї i камедь.
Тваринний свiт
Своєрiднiсть тваринного свiту Австралiї дозволяє видiлити її в особливу Австралiйську область. Фауна Австралiї вiдрiзняється стародавнiстю, високим ступенем ендемiзму, вiдсутнiстю копитних, приматiв i хижих (крiм дикого собаки дiнго, завезеного людиною). На материку збереглися представники фауни мезозою i третинного часу, у тому числi бiльшiсть iснуючих на землi сумчастих, а також найдавнiшi iз ссавцiв - однопрохiднi яйцекладнi єхидна i качкодзьоб. Багато тварин Австралiї винищенi в результатi полювання i змiни ландшафту внаслiдок господарської дiяльностi людини. Завезення кроликiв, що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. Зникли деякi види кенгуру, на межi вимирання сумчастий вовк, деякi види вомбатiв.
Природнi райони
ландшафтних зон цього поясу. Найбiльшу площу займає зона пустель з рiчною кiлькiстю опадiв до 200-250 мм, але через iнтенсивне випаровування (200-300 мм у рiк) з високим iндексом сухостi (3 i бiльше). Переважають ландшафти пiщаних пустель з епiзодичним поверхневим стоком; значнi запаси пiдземних вод пiдтримують iснування злакiв. Плато i плоскогiр'я зайнятi кам'янистими пустелями з рiдкими ксерофiтними чагарниками, iз широким розвитком релiктових латеритних кор. Сучаснi кори - сольовi, головним чином кремiннi та гiпсово-сульфатнi, займають найбiльшу площу в пустелях Центрального басейну, де широко розвинутi глинистi i глинисто-солончаковi галофiтнi пустелi.
На сходi Центральної низовини з пiдвищенням зволоження i зниженням iндексу сухостi до 2 зона чагарникових напiвпустель змiнюється зоною тропiчних рiдколiсь, сухих лiсiв i саван.
У субекваторiальному поясi Австралiї на пiвнiч вiд 18° пд. до 12° пд ш. лежить зона саван, рiдколiсь i чагарникiв. Найбiльшу площу займають пiдзони пустельних саван i сухих саван, рiдколiсь i чагарникiв, у ландшафтах яких провiдне мiсце належить саванам i рiдколiссям. На пiвостровах Арнемленд i Кейп-Йорк, де iндекс сухостi нижче 2, видiляється пiдзона вологих високотравних саван i саванних лiсiв. У субтропiчному поясi через рiзкi клiматичнi розходження секторiв найпомiтнiша диференцiацiя ландшафтiв. Індекс сухостi пiдвищується вiд 2 i менше на окраїнах материка до 3 i бiльше на рiвнинi Налларбор. Зональнi типи ландшафтiв повторюються на захiднiй i схiднiй окраїнах субтропiчної Австралiї: зони субтропiчних вiчнозелених лiсiв i чагарникiв до центра переходять через ландшафти рiдколiсь i чагарникiв у зону чагарникових степiв. Рiвнина Налларбор зайнята зоною субтропiчних напiвпустель i пустель. Великий Вододiльний хребет - єдиний зонально-орографiчний бар'єр Австралiї.
Уздовж його навiтряних схiдних схилiв простягаються лiсовi зони: у субекваторiальному поясi на пiвнiч вiд 15° пд. ш. - постiйних вологих вiчнозелених лiсiв, мiж 15 i 28° пд. ш. - вiчнозелених тропiчних лiсiв, менш вологих, переважно евкалiптових, на пiвдень вiд 28° пд. ш. - мусонних субтропiчних лiсiв, евкалiптових. На захiдних пiдвiтряних схилах переважають зони вiчнозелених ксерофiтних рiдколiсь i саван. В Австралiйських Альпах найповнiше виявляється висотна пояснiсть ландшафтiв.
Охорона природи найкраще забезпечена у Пiвденнiй Австралiї. Територiї Австралiї, що охороняються, - нацiональнi парки i резервати, становлять приблизно 0,2% територiї. Найбiльшi нацiональнi парки (площа понад 40 тис. Га - 400км2) - Маунт-Косцюшко в Австралiйських Альпах, Уайперфiлд i Уiлсонс-Промонторi у пiвденно-схiднiй Австралiї, Еунгелла у Квiнслендi. В Австралiї видiляються три природних країни, що збiгаються зi структурно-морфологiчними провiнцiями: Захiдне Австралiйське плоскогiр'я зi слабко розвинутим поверхневим стоком, з перевагою ландшафтiв тропiчних пустель i напiвпустель; Центральна низовина - країна акумулятивних низинних рiвнин з чiткою географiчною зональнiстю, з наростанням континентальностi клiмату до внутрiшнiх районiв i змiною ландшафтiв рiдколiсь i саван у тому ж напрямку напiвпустелями i пустелями; Великий Вододiльний хребет - головний вододiл i клiматичний подiл Австралiї з перевагою гiрсько-лiсових ландшафтiв.
|
