Географiчне положення Італiї
Італiя
Сицилiя, Сардинiя й низка дрiбних островiв). Італiя — морська країна, близько 80 % її кордонiв — морськi. Береги Італiї омивають п'ять морiв: Лiґурiйське, Тiрренське, Іонiчне, Адрiатичне ii Середземне. Найвiддаленiшi райони країни розташованi вiд узбережжя не бiльше нiж на 200—300 км. На пiвнiчному заходi Італiя межує iз Францiєю (1), на пiвночi — зi Швейцарiєю (2) та Австрiєю (3) i на пiвнiчному сходi — зi Словенiєю (4). У межах Італiї iснують двi анклавнi держави — Ватикан (6) i Сан-Марино (5).
Економiко-географiчне положення в центрi Середземноморського басейну здавна сприяло розвитку зв'язкiв iз країнами Близького Сходу й Пiвнiчної Африки.
i фiнiкiйських колонiй у Сицилiї до союзницьких конвоїв у роки Другої свiтової вiйни. Завдяки вигiдному положенню Апеннiнського пiвострова на перетинi торговельних шляхiв мiж Захiдною Європою та Близьким Сходом середньовiчнi iталiйськi мiста, особливо Венецiя, могли вести морську торгiвлю Природа. За винятком рiвнин басейну рiчки По на пiвночi, бiльшу частину територiї Італiї займають гори й горбкуватi височини. На пiвночi країни розташованi Альпи — складна система гiрських хребтiв, що заходять також на територiї Францiї, Швейцарiї, Австрiї, Нiмеччини й Словенiї. Інша велика гiрська система Італiї — Апеннiни — утворює кiстяк однойменного пiвострова й продовжується в Сицилiї.
Альпи й Апеннiни — молодi гори. Молодiсть геологiчних структур пояснює високу сейсмiчнiсть i наявнiсть дiючих вулканiв (Стромболi, Везувiй, Етна).
— субтропiчний середземноморський. У горах клiмат змiнюється з висотою.
Ґрунтовий покрив досить рiзноманiтний. На пiвночi поширенi досить родючi бурi лiсовi й алювiальнi ґрунти, в iншiй частинi країни — коричневi ґрунти субтропiкiв. Цi ґрунти сприятливi для вирощування винограду й iнших пiвденних культур. Зустрiчаються ґрунти, що утворилися на вулканiчних породах, вони особливо придатнi для вирощування фруктових дерев.
Італiйськi рiчки, як правило, короткi й стрiмкi, беруть початок у горах i стiкають прямо в море. Бiльше нiж 60 % загальних запасiв гiдроенергоресурсiв зосередженi в Альпах.
Найбiльша та найповноводнiша рiчка Італiї По бере початок в Альпах, тече через Паданську рiвнину i впадає в Адрiатичне море. Найбiльша рiчка Апеннiнського пiвострова Тибр через систему каналiв пов'язана з iншою великою рiчкою — Арно.
Озера розташовуються в передгiр'ях i гiрських районах та на Адрiатичному узбережжi, маючи переважно льодовикове походження. На їхнiх берегах побудованi курорти мiжнародного значення.
Лiси вкривають 1/5 площi, однак це, в основному, гiрськi низькорослi дерева й чагарники. Винятком є тiльки хвойнi лiси Альп.
Загалом природнi умови сприятливi для життя людей i розвитку багатьох галузей господарства. Країна має потужний природно-рекреацiйний потенцiал, що iнтенсивно використовується.
Італiя володiє рiзноманiтними корисними копалинами, але їхнi родовища здебiльшого є невеликими, розосередженими по територiї, нерiдко залягають незручно для розробки. Винятком є будiвельнi, матерiали — мармур, гранiт, травертин. У Каррарi (Тоскана) добувають знаменитий бiлий каррарський мармур.
Історичний розвиток. Археологiчнi дослiдження свiдчать про iснування людських поселень на територiї Італiї за часiв палеолiту. У IIтис. до н. Є. на бiльшiй частинi пiвострова розселилися iталiки. Серед iталiйських племен панiвне становище займали латини, що населяли область Лацiум. За переказом, вони разом iз сабiнами в 753 р. до н. є. заснували Рим. За назвою мiста племена, що жили навколо нього, почали називати римлянами. Мiсто виявилося розташованимна перетинi важливих торговельних шляхiв, i це вплинуло на його швидке зростання й могутнiсть. До середини IIIст. до н. є, римляни пiдкорили всю територiю Італiї. Завойованi народи — етруски, венети, лiґури, кельти, греки та iншi перейняли культуру й мову завойовникiв. Надалi Рим став великою державою, що пiдкорила своїй волi великi частини Європи, Малу Азiю, узбережжя Пiвнiчної Африки, Сирiю й Палестину. У 476 р. н. є. вiдбувся подiл великої Римської iмперiї на Захiдну та Схiдну. Із Vст. починаються вторгнення на пiвострiв варварiв, головним чином германських племен. Пiсля падiння Римської iмперiї Італiя тривалий час залишалася роздiленою на частини. Для середньовiчної Італiї типовими стали мiста-держави: Флоренцiя, Сьє-на, Мiлан, Равенна, Падуя, Венецiя, Генуя, Пiза.
У результатi вiйн 1494—1559 рр. країна потрапила пiд владу Іспанiї, пiзнiше Пiвнiчна й Центральна Італiя були завойованi Австрiєю, а наприкiнцi XVI ст. — Францiєю. Проти iноземного панування розгорнувся нацiонально-визвольний рух (рiсорджименто), утворилися таємнi органiзацiї карбонарiїв. Революцiї 1848—1849 рр. i 1859—1860 рр. створили умови для об'єднання територiї Італiї навколо Сардинського королiвства. А в 1861 р. було проголошено Італiйське королiвство. У Першiй свiтовiй вiйнi Італiя воювала на боцi Антанти. У 1922 р. до влади прийшов фашистський уряд на чолi з Муссолiнi. У Другiй свiтовiй вiйнi Італiя виступила союзницею нацистської Нiмеччини. Потужний рух Опору й допомога англо-американських вiйськ призвели до падiння режиму Муссолiнi. У 1946 р. Італiя була проголошена республiкою. За Конституцiєю 1948 р., країна стала парламентською республiкою. Головою держави є президент, що обирається парламентом i представниками областей. У 1949 р. Італiя стала членом НАТО, у 1957 р. - ЄЕС, а в 1993 р. - ЄС.
Населення. Бiльшiсть населення (близько 94 %) — iталiйцi, хоча самi вони вважають себе, насамперед, римлянами, венецiанцями, сицилiйцями й тiльки пiсля цього iталiйцями. Це пов'язане з iсторiєю утворення Італiї, коли кожна з невеликих держав мала свої культурнi традицiї, звичаї, мову, дiалекти. До нашого часу збереглися багато регiональних вiдмiнностей: вiд способiв приготування їжi до мiсцевих свят i звичаїв. Майже всi жителi Італiї розмовляють iталiйською мовою; на пiвночi є невеликi групи французiв, нiмцiв i словенцiв. Жителi Сардинiї розмовляють на дiалектi, близькому до давньої латини. Тривалий час iталiйська мова була розмовною, iснувало безлiч мiсцевих нарiч i дiалектiв. У розвитку єдиної мови вирiшальну роль вiдiграла область Тоскана (Флоренцiя), де писали свої безсмертнi твори Данте, Петрарка, Боккаччо.
Для iталiйцiв характернi стабiльнiсть у ставленнi до релiгiї, шанування своєї родини й держави. Хоча церква в Італiї вiддiлена вiд держави, вона активно втручається в полiтичне життя країни та впливає на широкi кола населення. У захiднiй частинi Рима один квартал займає держава Ватикан — теократична монархiя. Його голова — Папа Римський — одночасно є головою всiєї католицької церкви.
У передвоєннi й пiслявоєннi роки багато iталiйцiв були змушенi емiгрувати з країни. Причини цього — важкi умови працi, безробiття, низька заробiтна плата. Італiйська дiаспора налiчує сьогоднi понад 20 млн осiб. Однак iз кiнця минулого столiття збiльшується кiлькiсть iталiйцiв, що повертаються на батькiвщину. Це пов'язано зi стабiльним зростанням рiвня життя, падiнням авторитету Ватикану, дозволом розлучень i абортiв.
Із вiдходом у минуле традицiй мiцних i багатодiтних родин рiзко знизилася народжуванiсть. Зниження народжуваностi супроводжується iнтенсивним процесом старiння населення.
Італiя — густонаселена країна. Середня густота населення становить 193 особи/км2
, але розмiщене населення дуже нерiвномiрно. Найгусточиселенiшi областi Італiї — рiвнини Кампанiї, Ломбардiї та Лiґурiї, де проживає майже половина населення країни. Це пояснюється сприятливими умовами для землеробства, рiзноманiтної промислової та портової дiяльностi й туризму. Гiрськi райони заселенi набагато рiдше.
Близько 60 % iталiйцiв проживає в мiстах, причому 12 % усього населення країни проживає в чотирьох найбiльших мiстах — Римi, Мiланi, Неаполi й Туринi.
В останнi десятилiття став бiльш iнтенсивним процес урбанiзацiї, особливо в пiвнiчних областях. Це значною мiрою вплинуло на змiни н структурi зайнятостi населення в результатi переходу робочої сили iз сiльського господарства в промисловiсть i сферу обслуговування.
Рим
— одне з найкрасивiших мiст свiту. Щорiчно його вiдвiдують близько 3,3 млн осiб, вiн приваблює туристiв з усього свiту своїми архiтектурними спорудами доби античностi* середньовiччя, Вiдродження. Вiн не має рiвних собi за кiлькiстю пам'яток (Колiзей, Пантеон, театр Марцелла, трiумфальнi, арки, терми) й архiтектурних ансамблiв (Форум, що включає храми Кастера й Поллукса, середньовiчнi квартали Трастевере, палаци й церкви епохи Вiдродження), безлiччю фонтанiв, у тому числi фонтан Тревi, у який туристи кидають монети, щоб ще раз повернутися до Рима.
Неаполь —
найбiльше мiсто на пiвднi Італiї. Вiн був заснований грецькими колонiстами в VIст. до н. є. Розташований амфiтеатром на березi Неаполiтанської затоки. У мiстi розмiщений всесвiтньо вiдомий Нацiональний музей, де експонуються скульптура й мозаїка, знайденi пiд час археологiчних розкопок мiст Геркуланума й Помпеї, що були знищенi в І ст. при виверженнi Везувiю. Сучасний Неаполь -дiловий, промисловий i культурний центр Пiвдня Італiї, мiсто мiжнародних пiсенних фестивалiв.
iсторiї й архiтектури. Найвiдомiша архiтектурна пам'ятка мiста, що вважається його символом, — Мiланський собор, найвеличнiша споруда Готичної архiтектури. На весь свiт Мiлан знаменитий своїм оперним театром «Ла Скала».
Культура. Італiя подарувала свiту багатьох видатних художникiв (Боттiчеллi, Рафаель, Тицiан, Леонардо да Вiнчi, Караваджо), архiтекторiв (Ф. Бунеллескi, Б. Росселлiно), скульпторiв (Донателло, Мiке-ланджело, Б. Челлiнi), письменникiв (Данте, Ф. Петрарка, Н. Макiавеллi), композиторiв (Дж. Россїнi, Дж. Вердi, Дж. Пуччiнi). Італiя вiдома всьому свiту як батькiвщина оперного мистецтва. Тут проводяться численнi музичнi фестивалi й конкурси: «Флорентiйський музичний травень», тиждень нової музики в Палермо, конкурси пiанiстiв ІМ: Ф. Бузонi в Больцано, скрипалiв iм. Паганiнi в Генуї, фестивалi естрадної пiснi в Сан-Ремо.
Найбiльш «iталiйським» мiстом, що вiдбиває характер й особливостi нацiональної культури, заведено вважати Флоренцiю.
Тут сформувалася лiтературна iталiйська мова, створювали свої шедеври дiячi Вiдродження. Саме у Флоренцiї народився портрет загадкової Мони Лiзи (Джоконда) видатного Леонардо да Вiнчi.
Кожна iталiйська провiнцiя має свої кулiнарнi секрети, а свiтової популярностi набули iталiйськi вина, пiца й спаґеттi.
Снiданок iталiйцiв, як правило, легкий — чашка чорної кави й булочка з маслом i варенням. Проте обiд дуже ситний — антипаста (закуска), мiнестра (перша страва), друга страва й фрукти. Мiнестра зазвичай готується з макаронних виробiв i заправляється соусами. Друга страва повнiстю складається з м'яса або овочiв. Вечеря складається з холодної страви — салату, приправленого маслиновою олiєю. Одним з улюблених продуктiв iталiйцiв є сир. Ним заправляють усiлякi страви або подають окремо. Вино як нацiональний напiй завжди присутнє на столi iталiйцiв.
правило, задовго до дня початку матчiв.
Дербi (зустрiчi мiж командами з. одного мiста, як, наприклад, «Лацiо»—«Рома», «Мiлан»—«Інтер», «Ювентус»—«Торино») викликають неймовiрний iнтерес у засобiв масової iнформацiї та вболiвальникiв.
Італiйськi вболiвальники — «тiффозi» — вiдомi своєю поведiнкою далеко за межами Італiї, i кожна iталiйська команда має свiй клуб найактивнiших уболiвальникiв — «тiффозерiю».
Бiльшiсть футбольних клубiв пiдтримують великi фiрми-спонсори. Так, фiнансова iмперiя Сiльвiо Берлусконi спонсує «Мiлан», а концерн «Пума» пiдтримує «Лацiо» i т. iн.
Господарство. Італiя — високорозвинена iндустрїально-аграрна країна. Для неї характерне панування монополiстичного капiталу, причому чiльне мiсце посiдає iноземний капiтал.
Характерна риса розмiщення господарства — рiзка територiальна диспропорцiя мiж Пiвнiчною та Пiвденною Італiєю.
Розрив за багатьма показниками мiж Пiвнiччю та Пiвднем досяг таких розмiрiв, що на Пiвночi виник потужний рух — Лiга Норд, що пропонує вiддiлитися вiд iншої Італiї, щоб жити бiльш благополучно в Пiвнiчнiй частинi — Паданiї. Однак сепаратизм у ЄС не заохочується, i рух поступово згас.
країнi.
У мiжнародному географiчному подiлi працi «обличчя» Італiї визначається продукцiєю машинобудування, текстильної, швейної промисловостi, субтропiчного землеробства (фрукти, вина, цитрусовi). У той же час сiльське господарство залишається «слабкою ланкою» iталiйської економiки. Головною його галуззю є рослинництво.
Головною галуззю обробної промисловостi є машинобудування. В Італiї виробляються офiсне обладнання (калькулятори, друкарськi машинки та iн.), сiльськогосподарськi машини (трактори), ткацькi верстати, швейнi машини, електронагрiвальне обладнання. Електромашинобудування включає виробництво телекомунiкацiйних апаратур, холодильникiв, пральних машин та iншої побутової електротехнiки.
Важливе значення має автомобiлебудування, що випускає легковi автомобiлi, вантажiвки й моторолери. Пiдприємства галузi зосередженi в районi Турина, Мiлана, Брешiї та Дезiо. Провiдну роль у галузi вiдiграє концерн ФІАТ (розшифровується: фабрика iталiйських автомобiлiв у Туринi). На численних заводах концерну, улаштованих по всiй країнi, випускають не тiльки легковi автомобiлi, але й вантажiвки, автобуси, металургiйну продукцiю, локомотиви, електровози та iн. Концерн ФІАТ володiє також декiлькома компанiями в галузi промислового будiвництва, автотранспорту, судноплавства та iн. Йому належать готелi, торговельнi, рекламнi пiдприємства й багато iншого. Це справжня «iмперiя» всерединi Італiйської республiки. Заводи iнших менш значних автомобiльних фiрм — «Феррарi» i «Мазератi» — випускають в основному спортивнi автомобiлi. У 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцiй свого останнього конкурента в Італiї — автомобiльної фiрми «Альфа-Ромео».
У структурi обробної промисловостi Італiї друге мiсце (пiсля машинобудування) посiдає текстильна й швейна промисловiсть. Широко розвинене виробництво взуття. Хiмiчна промисловiсть, включаючи нафтохiмiю й виробництво синтетичних волокон, дає близько 1/7 загального обсягу продукцiї обробної промисловостi.
Металургiя — вiдносно нова галузь промисловостi Італiї. Через
Меблi виробляються в Брiанцi, поблизу Мiлана. Папiр i паперовi вироби випускають у Ломбардiї та П'ємонтi. Всесвiтньо вiдома кiнопромисловiсть сконцентрована в Римi.
є частка ГЕС, що побудованi на альпiйських рiчках. У Центральнiй Італiї працюють геотермiчнi електростанцiї. Атомнi електростанцiї, що виробляли в 1987 р. близько 1 % обсягу електроенергiї Італiї, у 1988—1990 рр. пiсля масових протестiв населення були виведенi з експлуатацiї. Головна мета державної енергетичної програми — економiя споживання енергiї та зменшення iмпорту нафти.
У сiльському господарствi Італiї зайнято близько 14 % економiчно активного населення. В останнi десятилiття багато селян залишають свої господарства й переходять у галузь промислового виробництва й сферу обслуговування.
За врожайнiстю сiльськогосподарських культур й особливо за продуктивнiстю худоби Італiя значно поступається багатьом країнам Європи. Сiльське господарство Італiї забезпечує населення продовольством на 75—80 %. Це пояснюється збереженням архаїчних аграрних вiдносин на пiвднi й роздробленiстю господарств (близько 3/4 iз них мають площу менше нiж 5 га). Головна галузь iталiйського сiльського господарства — рослинництво. Його частка в обсязi товарної продукцiї сiльського господарства складає 60 %, i в перспективi цей показник буде ще зростати, оскiльки в ЄС Італiя спецiалiзується на експортi овочiв i фруктiв.
Величезну роль у сiльському господарствi Італiї вiдiграє традицiйне виноградарство. За збором винограду Італiя постiйно змагається з Францiєю за перше мiсце у свiтi. 90 % винограду переробляється на вино, за виробництвом якого Італiя не поступається жоднiй країнi свiту. Виноградники поширенi скрiзь i є характерною рисою iталiйського пейзажу.
Веронi, на батькiвщинi Ромео та Джульєтти (винороби стверджують, що мигдальна гiркуватiсть лiкеру нагадує про трагiчнiсть щирого кохання).
Тваринництво вiдiграє другорядну роль. Його розвиток стримується конкуренцiєю бiльш дешевої продукцiї Францiї, Нiдерландiв та iнших країн ЄС, а також браком кормової бази. Молочне тваринництво переважає на пiвночi, де розташованi кращi пасовища й запаси кормiв. Головний район вiвчарства — Сардинiя.
У внутрiшнiх перевезеннях вантажiв i пасажирiв головну роль вiдiграє автомобiльний транспорт, на другому мiсцi — залiзничний. За довжиною автострад Італiя посiдає друге мiсце у Європi пiсля Нiмеччини.
Важливу роль як у внутрiшнiх, так i в зовнiшнiх перевезеннях країни вiдiграє морський транспорт. Це пояснюється розташуванням Італiї на середземноморському водному шляху, великою протяжнiстю берегової лiнiї, наявнiстю островiв. На берегах Італiї розташовано 144 порти, через якi проходить 90 % iмпорту й 60—65 % експорту.
Найбiльший вантажний порт Італiї — Ґенуя —
служить воротами в зовнiшнiй свiт для всього iндустрiального пiвнiчного заходу Італiї, а також для Швейцарiї. Головний суперник Генуї на Адрiатицi — Трiєст, другий за вантажообiгом та один iз найважливiших нафтових портiв Європи. Один iз найбiльших пасажирських портiв країни — Неаполь.
Найбiльшi аеропорти країни — Леонардо да Вiнчi поблизу Рима, Мальпенса й Лiнате бiля Мiлана — є центрами мiжнародної мережi авiалiнiй.
Тоскана
— провiнцiя на пiвнiчному заходi Італiї, на територiї якої розташованi такi вiдомi культурнi центри, як Пiза, Флоренцiя, Сьє-на, Понтедера, Лiворно. Мiсто Пiза знамените своєю «падаючою» вежею. Вежа стала вiдхилятися вiд вертикалi вже в процесi будiвництва (iснує навiть думка, що архiтектори Боннано Пiзано й Вiльгельм фон Інсбрук домагалися саме такого ефекту). Вежа вiдома також тим, що на нiй проводив свої дослiди Ґалiлео Ґалiлей.
називають найунiкальнiшим мiстом не тiльки Італiї, але й усього свiту. Вулицями Венецiї служать 150 каналiв, загальна кiлькiсть мостiв — 400. Для пересування туристiв мiстом призначенi традицiйнi гондоли — човни з вигнутим догори носом i веслом на кормi. Венецiанцi вiддають перевагу моторним катерам i пароплавам.
| 
